Програма для студентів спеціальності 040103 геологія Затверджено



Сторінка1/4
Дата конвертації30.12.2016
Розмір0.6 Mb.
  1   2   3   4





Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Геологічний факультет


Кафедра гідрогеології та інженерної геології
Укладач: доцент Байсарович І. М.

ОРГАНІЗАЦІЯ ГОСПОДАРЧО-ПИТНОГО ВОДОПОСТАЧАННЯ


РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА

для студентів спеціальності 6.040103 – геологія

Затверджено

на засіданні кафедри

Протокол №__18___

від_17.05___2007 року

Зав. кафедри

_____________Кошляков О.Є.

Декан факультету

_____________Вижва С.А.

Київ – 2007

Робоча навчальна програма з дисципліни «Організація господарчо-питного водопостачання»

Укладач: кандидат геолого-мінералогічних наук, доцент, старший науковий співробітник Байсарович Ірина Михайлівна.

Лектор: кандидат геолого-мін. наук, доцент, старший науковий співробітник Байсарович І.М.

Погоджено

з науково-методичною комісією

«_15_» __червня__2007_р.
__________________________

ВСТУП

Дисципліна “Організація господарчо-питного водопостачання” є спеціальною дисципліною, орієнтованою на підготовку бакалаврів геології, які спеціалізуються в галузі гідрогеології. Дисципліна викладається на І курсі у І-му семестрі в обсязі 72 години, з них лекцій 36 годин, самостійна робота – 36 годин. Форма підсумкового контролю – іспит у І-ому семестрі.


Метою викладання дисципліни “Організація господарчо-питного водопостачання” є ознайомлення студентів, що навчаються за ОКР бакалавр геології за спеціалізацією гідрогеологія з основними уявленнями про водні ресурси, основні джерела питної води, загальні гігієнічні вимоги до якості води для водопостачання, основні технологічні процеси очистки води для потреб питного водопостачання, що базуються на фундаментальних розробках циклу природничих наук: географії, хімії, біології, основ гідрогеології. До завдань курсу належить розгляд всіх стадій організації процесу господарчо-питного водопостачання: від формування водних ресурсів (статичних та динамічних), які визначають водозабезпеченість країни, оцінку їх якості, способів забору води (на підземні та поверхневі джерела), основних технологічних процесів очистки води, подання води у розподільчу мережу і в подальшому – скидання у водні об’єкти після певного кондиціонування.
Предметом вивчення є водні ресурси країни, які можуть використовуватися для потреб питного та господарчого водопостачання, а також основні вимоги до якості води і відповідно існуючі технологічні прийоми, які спрямовані на доведення якості води, що надходить у водопровід з джерела водопостачання, до встановлених нормованих показників.
Вимоги до знань та вмінь – після вивчення навчальної дисципліни “Організація господарчо-питного водопостачання” студенти повинні:

знати:

- основні джерела питної води;

- способи коригування хімічного складу води питного призначення;

- способи коригування органолептичних властивостей води питного призначення,

- санітарно-показові організми у воді та контроль за їх вмістом;

- роль компонентів хімічного складу води у життєдіяльності людини;

- альтернативні джерела питної води.
вміти:


  • визначати за набором показників придатність конкретного джерела води для потреб питного водопостачання;

  • визначити необхідність та обрати спосіб коригування хімічного складу води та покращення органолептичних показників води.

  • визначати водозабезпеченість будь-якої країни за допомогою довідникової літератури.


Місце навчальної дисципліни в структурно-логічній схемі освітньо-професійної програми підготовки бакалавра геології за спеціалізацією гідрогеологія.

Курс „Організація господарчо-питного водопостачання” є дисципліною, що формує розуміння унікальності води для біосферних процесів і обмеженість водних ресурсів взагалі, а також нерівномірність у поширенні придатних для водопостачання джерел води, виснаженість і за хімічними показниками неадекватність поверхневих вод для питного водопостачання. Це світоглядно формує правильне ставлення до підземних вод як домінантного джерела питного водопостачання і відповідно стане основою для подальшого нарощування базових знань в галузі гідрогеології та екологічної геології. Ця дисциплін є базовою для вивчення в подальшому таких дисциплін, як «Хімічний аналіз води», «Гідрогеологія», «Методика гідрогеологічних досліджень», «Геохімія».


Система контролю знань та умови складання іспиту. Навчальна дисципліна „Організація господарчо-питного водопостачання” оцінюється за модульно-рейтинговою системою. Вона складається з 2 модулів.

Результати навчальної діяльності студентів оцінюються за 100-бальною шкалою.



Форми поточного контролю:

  • домашня самостійна письмова робота - 5 балів;

  • реферат - 5 балів;

  • модульні контрольні роботи (на семестр 2 контрольні роботи по 25 балів) - 50 балів;


Підсумковий контроль: іспит – 40 балів.

За результатами семестру студент отримує підсумкову оцінку за 100-бальною системою, яка розраховується за наступною формулою.






Змістовий модуль 1 (ЗМ1)

Змістовий модуль 2 (ЗМ2)

Комплексний підсумковий модуль

(КПМ) - іспит

Підсумкова

оцінка

(ПО)

Вагові коефіцієнти (%)


30%

k1=0,3


30%

k2=0,3


40%

kісп.=0,4


100%

Максималь-на кількість балів


100


100



100


100

Оцінка(бали)

30

30

40

100

(60 + 40)

При цьому, кількість балів відповідає оцінці:

1-34 - «незадовільно» з обов’язковим повторним вивченням дисципліни;

35-59 - «незадовільно» з можливістю повторного складання;

60-64 - «задовільно» («достатньо);

65-74 - «задовільно»;

75-84 - «добре»;

85-89 - «добре» («дуже добре»);



90-100 - «відмінно».
Шкала відповідності

За 100-бальною шкалою

Оцінка за національною шкалою

90 – 100

5

відмінно

85 – 89

4

добре

75 – 84

65 – 74

3

задовільно

60 – 64

35 – 59

2

незадовільно

1 – 34

Якщо за результатами модульно-рейтингового контролю студент отримав середнє арифметичне за два змістовні модуля, яке менше ніж 60 балів (тобто в сумі менше 36 підсумкових балів), то студент не допускається до іспиту і вважається таким, що не виконав всі види робіт, які передбачаються навчальним планом на семестр з дисципліни «Організація господарчо-питного водопостачання».


Навчально-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ЛЕКЦІЙ

теми

Назва теми

Кількість годин

лекції

самост. робота




Змістовий модуль І

«Водні ресурси та загальні проблеми водопостачання»







1

Роль компонентів хімічного складу води у життєдіяльності людини.

2

2

2

Кількість води та основні джерела питної води на планеті.

2

2

3

Загальні відомості про водокористування і водовідведення. Водозабезпеченість і водокористування у світі, в Європі та в Україні.

4

2

4

Технологічні аспекти водопостачання та каналізації.

4

2

5

Водопостачання міста Києва.

2

2

6

Типи водозабірних споруд. Берегові водозабори Європи RBF – river-bank filtration технології.

-

2

Модульна контрольна робота 1 (2-га декада жовтня)




2

Разом

14

14




Змістовий модуль ІІ

«Вимоги до якості води питного призначення та методи коригування її властивостей »







7

Якість води для водопостачання. Показники якості води

4

4

8

Бактеріальне забруднення вод

4

2

9

Фізичні та хімічні методи очистки природних вод для водопостачання

8

5

10

Побутові пристрої для очистки води. Виробництво природної столової води*

-

3

11

Санітарний догляд за джерелами водопостачання

2

2

12

Альтернативні джерела води

2

1

13

Діюче природоохоронне законодавство

2

1

14

Вимоги до господарської діяльності на території водоохоронних зон*

-

2

Модульна контрольна робота 2 (3-тя декада грудня)




2**

Разом

22

22

Всього

36

36

Загальний обсяг 72 год, у тому числі –

Лекцій – 36 год,

Самостійна робота36 год.



Змістовий модуль 1. «Водні ресурси та загальні проблеми водопостачання»
Тема 1 Роль компонентів хімічного складу води у життєдіяльності людини. (2 год.)

Лекція 1. Роль компонентів хімічного складу води у життєдіяльності людини. – 2 години.

План лекції:



  • Короткі відомості з історії використання водогонів для постачання питної води.

  • Роль компонентів хімічного складу води у життєдіяльності людини:

    • Водно-сольовий обмін в організмах.

    • Питний режим людини.

    • Макроелементи і мікроелементи.

Короткі відомості з історії використання водогонів для постачання питної води. Історія водопостачання нараховує кілька тисячоліть. Ще у Давньому Єгипті для відбору підземних вод будувалися глибокі колодязі, обладнані найпростішими механізмами для підйому води, використовувалися гончарні, дерев’яні і навіть металеві (мідні та свинцеві) труби.

В III-IV ст. до н.е. у великих містах були водопроводи, в яких використовувалися підземні води. Водопровід був не лише в давньогрецьких, а й у містах Давнього Риму. Давня Греція і Рим використовували і мінеральні води.

Відомості про практичне використання підземних вод зафіксовано в численних російських літописах XI-XIV ст. У стародавній Русі широкого розвитку набули солеварні промисли. В XI-XII ст. було розроблено оригінальні методи буріння артезіанських свердловин глибиною до 100м і більше в основному для видобування розсолів.

Роль компонентів хімічного складу води у життєдіяльності людини.

Водно-сольовий обмін в організмах.

Сукупність процесів всмоктування, розподілу, споживання та виділення води й солей в організмі людини і тварин називається водно-сольовим обміном. Він забезпечує стабільність осмотичної концентрації, іонного складу і кислотно-лужної рівноваги всередині організму. Добова потреба у воді здорової людини вагою 70 кг становить близько 2,5 л, з яких 1,2 л надходить у вигляді питної води, 1 л – з їжею, 0,3 л утворюється в організмі (при окисненні 1 г жиру утворюється 1,07 г води, 1 г вуглеводів – 0,556 г води і 1 г білків – 0,396 г води).

Загальний вміст води у тілі людини становить понад 60%, в тому числі всередині клітини у вигляді гідратаційної та іммобільної води – 40%, всередині судин – 4,5%, у міжклітинній рідині – 16%.

Вода в організмі є основним внутріклітинним і позаклітинним середовищем, у якому протікає обмін речовин у всіх рослин, тварин і мікроорганізмів, а також субстратом ряду хімічних ферментативних реакцій.

Вода забезпечує перенесення поживних речовин і продуктів обміну (кров, лімфа, сік рослин), ряд важливих властивостей і процесів (тургор, терморегуляцію та ін.).

Питний режим людини.

Правильний питний режим людини забезпечує нормальний водно-сольовий обмін, створює сприятливі умови для життєдіяльності організму. Організм людини має дуже тонкий механізм регулювання водного обміну. Спрага є сигналом порушення водного балансу, на який людина гостро реагує. Втрата вологи у розмірі 6-8% від ваги тіла викликає вже напівсвідомий стан, 10% - галюцинації, порушення ковтального рефлексу і зупинку серця. Втрата 12% вологи викликає смерть. Безладне чи надлишкове споживання води погіршує травлення їжі та, збільшуючи загальний об’єм циркулюючої крові, створює додаткове навантаження на серцево-судинну систему і нирки, посилює виведення через нирки і пітні залози необхідних для організму речовин (наприклад, NaCl).



Зневоднення організму (дегідратація) це втрата організмом води нижче фізіологічної норми. За повного припинення надходження в організм води розвивається так зване водне голодування.

Мінімальна кількість води, необхідної організму для підтримання водно сольового балансу протягом доби (так звана питна норма), залежить від кліматичних умов, а також віку, характеру виконуваної роботи. Для центральних районів України об’єм води, яка випивається і надходить з їжею за мінімального фізичного навантаження становить 2,5 л на добу, за роботи середньої важкості - до 4 л, в умовах Середньої Ази відповідно 3,5 і 5л, за важкої роботи на відкритому повітрі може досягати 6,5 л.



Мінеральні речовини, мікроелементи.

Хімічний склад природних вод, які використовуються для водопостачання, є складним комплексом розчинених мінеральних солей, газів та органічних сполук. У природних водах розчинені майже всі відомі на землі хімічні елементи. Зараз різними фізико-хімічними методами визначено понад 80 елементів, які присутні у природних водах гідросфери.



Вода у крові становить 77-82%, причому в еритроцитах її міститься 57-68% від маси, у плазмі - 90-91%. Мінеральні речовини підтримують стабільність осмотичного тиску крові, активну реакцію (рН крові становить 7,26-7,36), впливають на стан колоїдів крові та обмін речовин у клітинах. Значення рН крові нижчі 6,8 або вищі 7,8 не сумісні з життям.

Основна частина мінеральних речовин плазми представлена натрієм і хлором, калій знаходиться переважно в еритроцитах.

За сучасними даними, понад 30 мікроелементів вважаються необхідними для життєдіяльності рослин і тварин. Більшість з них це метали (якщо атомна маса понад 50, то їх називають важкими металами), а також деякі неметали (І, Sе, Вr, F, Аs).

Основним джерелом надходження мікроелементів в організм людини є харчові продукти рослинного і тваринного походження. Питна вода задовольняє лише на 1-10% добову потребу в таких мікроеле­ментах, як І, Си, Zn, Мn, Со, Мо, і лише для окремих з них (F, Sr) є головним джерелом.



Література [1]
Завдання для самостійної роботи (2 год.):

  1. Загальні гігієнічні вимоги до води, яка використовується людиною.

  2. Епідеміологічна безпечність води

  3. Хімічний склад води як можлива причина масових захворювань

  4. Водні інтоксикації.

Література [1]
Тема 2 Кількість води та основні джерела питної води на планеті (2 год.)

Лекція 2. Кількість води та основні джерела питної води на планеті – 2 години.

План лекції:



      • Загальна класифікація водних об’єктів;

      • Водні ресурси;

      • Запаси води на земній кулі.

Загальна класифікація водних об’єктів. Відомо, що 2/3 поверхні нашої планети вкрито водною оболонкою. Загальна площа водних об’єктів на поверхні суходолу (льодовиків, озер, водосховищ, річок, боліт) становить 15% суходолу. Але якщо не враховувати льодовики, то на інші водні об’єкти суші залишається лише 4%.

Загальний об’єм води у водних об’єктах становить близько 1390 млн. км3, причому частка Світового океану – 96,4% (табл.2.2). З водних об’єктів суходолу найбільшу кількість води містять льодовики – 25, 8 млн. км3 (1,86% усіх вод на Землі). З цієї кількості води на льодовики Антарктики, Гренландії та островів Арктики припадає відповідно 89,8%, 9,7% і 0,3%. На гірські льодовики залишається всього 2%.

Важливе значення має оцінка кількості на Землі прісної води – найбільш цінних для людини природних ресурсів. Усього на планеті 36,7 млн. км3 прісних вод (3,64% загального об’єму). Із загальної кількості прісних вод на Землі на тверду фазу (лід) припадає 71%, на рідку – 29%.

Водні ресурси Водні ресурси в широкому розумінніце всі природні води Землі, представлені водами річок, озер, водосховищ, боліт, льодовиків, водоносних горизонтів, океанів і морів.

Водні ресурси у більш вузькому розумінніце природні води, які використовуються для господарських потреб у даний час і можуть бути використані у віддаленій перспективі. У такому розумінні водні ресурси є категорією не лише природною, але й соціально-історичною.

Найбільш цінними водними ресурсами є запаси прісних вод. Ресурси прісних вод складаються з так званих статичних (або вікових) запасів води і з безпосередньо відновлюваних водних ресурсів.



Запаси води на земній кулі. В межах Земної Кулі традиційно виділяється декілька структурних частин - оболонок (атмосфера, гідросфера, земна кора, мантія, ядро), для яких німецьким вченим Е.Зюссом була застосований узагальнюючий термін - "геосфери".

Вода в гідросфері розподілена нерівномірно, млн. км3: Світовий океан - 1372, літосфера - 600, материковий лід - 23, водойми суші - 1; в атмосфері Землі пари води складають приблизно 13 тис. км3. Загальна маса води в гідросфері оцінюється в 2*1018 т. З них на частку Світового океану, таким чином, припадає приблизно 68%. Для гідросфери в вузькому значенні слова морська вода складає ~ 98 % її маси.

Подібно літосфері, атмосфері і біосфері, речовина гідросфери знаходиться в стані безупинного руху, розвитку, відновлення. Так, щорічно з поверхні Землі випаровується більш 0,5 млн. км3 води, що приблизно дорівнює половині обсягу усіх водойм суші. Водяні пари атмосфери, а їх 13 тис.км3, оновлюються протягом 10 діб. Вода рік у результаті стоку замінюється кожні 12 діб. Вода озер обновляється кожні 10 років. Води Світового океану цілком замінюються кожні 3 тис. років. А за 8,5 тис. років відбувається повний водообмін у самій малорухомій формі води - у льодовиках. Саме собою зрозуміло, що в процесі стоку, випаровування і наступної конденсації води, а також різноманітної гідротермальної діяльності разом із водою переміщується величезна кількість солей, різноманітних мінеральних речовин, органіки і газів.

Таким чином, життя й еволюція гідросфери - одне з найбільших явищ у багатовіковій історії перерозподілу, концентрації і розсіювання хімічних елементів на Землі, у суміжних із гідросферою оболонках.



Література [1, 6]
Завдання для самостійної роботи (2 год.):

  1. Статичні водні ресурси.

  2. Динамічні водні ресурси.

  3. Водні інтоксикації.

Література [1, 6]
Тема 3 Загальні відомості про водокористування і водовідведення. Водозабезпеченість і водокористування у світі, в Європі та в Україні. (4 год.)

Лекція 3. Загальні відомості про водокористування і водовідведення. – 2 години.

План лекції:



  • Водокористування;

  • Водовідведення.

Водокористування. У відповідності до “Водного кодексу України” (1995) під “водокористуванням” розуміють використання вод (водних об’єктів) для задоволення потреб населення і галузей економіки.

Водокористувачі – це галузі народного господарства, які не забирають воду з водного об’єкта, або ж забирають її на короткий час і знову повертають; при цьому може змінюватися режим водойми. До них відносяться гідроенергетика, водний транспорт, рибне господарство.

Водоспоживачі – це галузі народного господарства, які забирають воду з водного об’єкта і зовсім не повертають або ж повертають в іншому місці, меншу кількість та іншої якості. До них належать зрошувальне землеробство, комунальне і промислове водопостачання, теплоенергетика.
Література [1, 6]
Лекція 4. Поняття про водозабезпеченість. Водозабезпеченість і водокористування у світі, в Європі та в Україні – 2 години.

План лекції:



  • Поняття водозабезпеченості;

  • Водні ресурси та водокористування в країнах Європи;

  • Водозабезпеченість і водокористування в Україні;

  • Підземні води.

Поняття водозабезпеченості. Як вже зазначалося, з практичних позицій під водними ресурсами окремих держав або регіонів розуміють лише величину середньорічного стоку річок.

Під водозабезпеченістю розуміють ступінь можливого задоволення оптимальних потреб водокористувача у воді за рахунок доступних для використання водних ресурсів.

За даними Європейської комісії ООН, держава, водні ресурси якої на одну людину складають менш ніж 1,5 тис. м3(на рік), вважається водонезабезпеченим.

Водні ресурси та водокористування в країнах Європи. Річковий стік Європи становить 2850км3 води на рік, а водозабезпеченість на більшій її частині – від 100 до 5000 м3 на рік на одного жителя. Найбільш забезпечені водою у 80-ті роки минулого століття були Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Росія (з урахуванням азіатської частини території), найменше – Бельгія, Люксембург, Нідерланди. У структурі використання водних ресурсів Європи більше половини загального водокористування (51%) йде на потреби промисловості, 34% - сільського господарства і 15% - на комунальне водопостачання.

Водозабезпеченість і водокористування в Україні. Водні ресурси України (зокрема річковий стік) є обмеженими і дуже нерівномірно розподіленими за територією. Якщо за даними В.Хільчевського [1] в 1994 році водозабезпеченість в Україні (тис. м3 /на рік на людину) становила 1,71, то в 2000 році [3] - з урахуванням транзитного стоку – 1,67, а питома величина водозабезпеченості на одного жителя (мешканця) України за рахунок місцевого стоку становить 0,57 тис. м3 в 2000 році. Для порівняння слід зазначити, що цей показник в Білорусі за різними оцінками [1,3] складає 3,3 –5,5, в Росії 25,4 –29,6, у Франції – 2,9 –4,5, Польщі – 1,4 –1,7 тис. м3. Нагадаємо, що за даними Європейської комісії ООН, держава, водні ресурси якої на одну людину складають менш ніж 1,5 тис. м3(на рік), вважається водонезабезпеченим. Отже, Україна належить до найменш водозабезпечених районів Європи !
Література [1, 3, 5]
Завдання для самостійної роботи (2 год.):


  1. Запаси підземних вод України.

  2. Регіональний розподіл ресурсів підземних вод.

Література [5, 9]

Тема 4 Технологічні аспекти водопостачання та каналізації. (4 год.)

Лекція 5. Технологічні аспекти водопостачання – 2 години.

План лекції:



  • Загальна схема водопостачання.

  • Водозабори, насосні станції та водоочисні споруди.

  • Водопровідна мережа.

Загальна схема водопостачання. Водопостачання – це сукупність заходів із забезпечення водою різних користувачів (населення, промисловості, транспорту тощо). Комплекс інженерних споруд, які здійснюють водопостачання, називають системою водопостачання, або водопроводом. Усі сучасні системи водопостачання населених місць є централізованими, кожна з них забезпечує водою велику групу користувачів.

Для одержання води з природних джерел, її очистки та подачі до місць користування служать такі споруди: водозабірні споруди і насосні станції першого підйому, які подають воду до місць її очистки; очисні споруди; збірні резервуари чистої води; насосні станції другого чи наступних підйомів, які подають воду в місто чи на промислові підприємства; водоводи та водопровідні мережі.

Загальна схема водопостачання може змінюватись залежно від конкретних умов:


  • Якщо, наприклад вода джерела не вимагає очистки, то із схеми випадають очисні та пов’язані з ними споруди.

  • При розташуванні джерела на більш високих позначках, ніж об’єкт-водокористувач, вода може подаватися самотоком, і тому немає необхідності у спорудженні насосних станцій.

  • Розміщення водонапірних веж і резервуарів залежить від рельєфу місцевості.

  • У деяких системах використовується кілька джерел водопостачання, що призводить до збільшення кількості основних споруд.

Для запобігання нераціонального використання природних вод та їх забруднення за певних умов для промислових підприємств застосовують так звані оборотні системи, а також системи з послідовним використанням води.

Водозабори, насосні станції та водоочисні споруди. Водозабір – це гідротехнічна споруда, яка здійснює забір води із джерела живлення (річки, озера, водосховища) для потреб водокористування. Крім того, є водозабори, які використовуються для потреб гідроенергетики, іригації тощо. Водозабірні споруди повинні забезпечувати надходження води у водовід (трубопровід, канал, тунель) заданої кількості, необхідної якості і відповідно до графіка водокористування. Споруди для забору води з поверхневих джерел класифікуються за типом джерела (річкові, водосховищні, озерні, морські). Водозабір підземних вод  це гідротехнічна споруда для забору підземних вод і подачі їх у водопровідні та інші господарські системи. Експлуатація водозаборів здійснюється за допомогою каптажних пристроїв. Залежно від умов і призначення вони поділяються на вертикальні, горизонтальні та каптажі природних виходів – джерел.

Водопровідна мережа. Водопровідна мережа, яка є сукупністю водопровідних ліній (трубопроводів) для подачі води до місць користування, є основним елементом системи водопостачання. До ліній водопровідної мережі приєднуються так звані домові відгалуження (труби), по яких вода подається в окремі споруди. Всередині будинків влаштовуються внутрішні водопровідні мережі, які підводять воду до водорозбірних кранів. Нам відміну від них основна водопровідна мережа, яка прокладається поза межами споруд, називається зовнішньою.

Література [1, 2]
Лекція 6. Технологічні аспекти каналізації – 2 години.

План лекції:



  • Каналізація.

  • Споруди для очистки стічних вод.

Каналізація. Каналізація – це комплекс інженерних споруд, обладнання і санітарних заходів, які забезпечують забір і відведення за межі населених пунктів і промислових підприємств забруднених стічних вод, а також їх очистку і знезараження перед утилізацією чи скиданням у водойми. Виділяють внутрішню і зовнішню каналізацію. Внутрішня каналізація служить для прийому стічних вод у місцях їх утворення і відведення їх з будинків у зовнішню каналізаційну мережу. Елементами внутрішньої каналізації є санітарні прилади, відвідні труби, стояки та випуски із споруд.

Каналізаційна мережа – це сукупність підземних трубопроводів і колекторів для прийому і відведення стічних вод з території населених пунктів і промислових підприємств до місця розташування очисних споруд.



Очисні споруди системи каналізації. Очисні споруди є комплексом інженерних споруд у системі каналізації населеного пункту чи промислового підприємства, призначеним для очистки стічних вод від забруднюючих речовин, які в них містяться. Метою очистки є підготовка стічних вод до використання на підприємстві чи до скидання їх у водні об’єкти.

Література [1, 2]

Завдання для самостійної роботи (2 год.):

  1. Загальна схема видів очистки стічних вод на очисних спорудах.


Література [1, 2]
Тема 5 Водопостачання міста Києва. (2 год.)

Лекція 7. Водопостачання міста Києва – 2 години.

План лекції:



  • Схема водопостачання міста Києва.

  • Облаштування каналізації в місті.

  • Спалахи епідемій.

В радянські часи підземними водами задовольнялося приблизно 30% потреб міста, а решту отримували з річок Дніпро і Десна. Зараз використання підземних вод для потреб міста скоротилося до 16% від загального обсягу і це відбувається за умов, коли більшу частину потреб в питному водопостачання можна задовольнити підземними водами.



Література [1, 2, 5 ]

Завдання для самостійної роботи (2 год.):

  1. Періоди у розвитку водопостачання м. Києва до початку XX ст.: Перший період (V-XVI ст.); Другий період (з XVII ст.); Третій період (з XIX ст.); Четвертий період (1872-1895 рр.); П’ятий період (1895-1908 рр.)



Література [1, 2]
Тема 6 Типи водозабірних споруд. Берегові водозабори Європи RBFriver-bank filtration технології. (2 години самостійної роботи)

1.Типи водозабірних споруд.



2. Берегові водозабори Європи RBF – river-bank filtration технології.
Споруди для забору води з поверхневих джерел класифікуються за типом джерела (річкові, водосховищні, озерні, морські). З річкових найбільш поширені - берегові, руслові, плавучі, ківшові. Крім того, вони можуть бути суміщені з насосними станціями першого підйому чи встановлені окремо від них. Берегові водозабірні споруди, які застосовуються за відносно крутих берегів річки, являють собою бетонний чи залізобетонний колодязь великого діаметра, винесений передньою стінкою у річку. Вода надходить у нього через отвори, захищені гратами, а потім проходить через сітки, які забезпечують механічну очистку води. Руслові водозабірні споруди застосовуються, як правило, за пологого берега, мають оголовок, винесений у русло річки. Конструкція оголовків є найрізноманітнішою. З оголовка вода подається по самоточних трубах до берегового колодязя; останній часто суміщається з насосною станцією першого підйому. Плавучі водозабірні споруди – це понтон чи баржа, на яких встановлюються насоси, що збирають воду безпосередньо з річки спочатку в розташований біля берега ківш (штучна затока), у кінці якого розміщується власне водозабірна споруда. Сам ківш використовується для осадження наносів, а також для боротьби з льодовими явищами – шугою, глибинним льодом.

Водозабір підземних вод  це гідротехнічна споруда для забору підземних вод і подачі їх у водопровідні та інші господарські системи. Експлуатація водозаборів здійснюється за допомогою каптажних пристроїв. Залежно від умов і призначення вони поділяються на вертикальні, горизонтальні та каптажі природних виходів – джерел.

Берегові водозабори Європи RBF – river-bank filtration технології. Проміжний тип водозабору, який облаштовується безпосередньо поблизу річки (відстань до 50 м від русла), але водозабір здійснюється не з поверхневого джерела, а підземним шляхом, що сприяє природному очищенні річкової води.
Література [1, 9, 10]

Типове завдання модульної контрольної роботи №1

  1. Водно-сольовий обмін в організмах.

  2. Водні проблеми майбутнього і ресурси води на планеті.

  3. Водні ресурси України.

  4. Наведіть характеристику структури водокористування та водовідведення в загальних рисах.



Контрольні запитання до змістового модуля I



  1. Водні проблеми майбутнього і ресурси води на планеті.

  2. Водні ресурси України.

  3. Водно-сольовий обмін в організмах.

  4. Водозабезпеченість Європи.

  5. Водозабезпеченість України.

  6. Загальна характеристика структури водокористування та водовідведення.

  7. Запаси води на земній кулі. Поняття про водозабезпеченість.

  8. Питний режим людини.

  9. Поняття водозабезпеченості.

  10. Поняття динамічних та статичних водних ресурсів.

  11. Структура водовідведення.

  12. Структура водокористування.

Змістовий модуль 2. «Вимоги до якості води питного призначення та методи коригування її властивостей»
Тема 7 Якість води для водопостачання. Показники якості води. (4 год.)

Лекція 8. Якість води для водопостачання.– 2 години.

План лекції:



  • Фізичні властивості підземних вод: Температура; прозорість; колір; смак; запах; питома вага; електропровідність.

  • Хімічний склад підземних вод: Загальна мінералізація; реакція води; окислювально-відновний потенціал; Жорсткість води; розчинені речовини.

Фізичні властивості підземних вод. Підземна вода, що циркулює в порах і пустотах гірських порід, має здатність розчиняти багато речовин. Тому в природному стані вона не є хімічно чистою сполукою, а стає складним розчином, збагаченим на іони різних розчинних речовин та збагаченим на гази. У підземній воді в тих чи інших кількостях містяться колоїдальні і тверді суспендовані частинки, а також мікроорганізми. До основних фізичних властивостей підземних вод, які визначаються при гідрогеологічних дослідженнях, належать: температура, прозорість, колір, запах, смак, питома вага, а іноді й електропровідність.

Температура підземних вод коливається залежно від кліматичних умов, глибин залягання, умов живлення і циркуляції. Найнижчі – в зонах вічної мерзлоти – з t  0oC; у деяких ісландських і японських гейзерах ці води перегріті (t вище 100oC ). Температура неглибоких ґрунтових вод часто має сезонні коливання і змінюється в різні періоди року від 5 до 20oC.

Прозорість підземної води залежить від кількості суспендованих у ній твердих мінеральних речовин і колоїдів.

Колір підземної води певною мірою характеризує якість води. Зовсім чиста вода не має кольору, а у великій кількості – має голубуватий відтінок. Забарвлення підземних вод зумовлене деякими механічними й хімічними домішками.

Смак підземної води залежить від кількості розчинених у ній мінеральних речовин і органічних домішок.

Запах підземної води звичайно свідчить про те, що в ній відбуваються процеси розпаду органічних речовин.

Питома вагаце вага одиниці об’єму води. Вимірюється в г/см3.

Електропровідність підземних вод зумовлена наявністю в них розчинних солей електролітів.



Хімічний склад підземних вод. Хімічний склад підземних вод є одним з основних показників їх якості при використанні води для різноманітніших потреб. Особливість хімічного складу води і її загальна мінералізація залежать від кількості і якісного складу розчинених у ній солей та газів. Розчинені у воді солі перебувають у дисоційованому стані (у вигляді простих і складних іонів) і у вигляді недисоційованих молекул. Найбільш поширеними складовими частинами розчиненого у воді мінерального залишку є натрій Na+, калій K+, кальцій Ca2+, магній Mg2+, хлор Cl-, сульфат SO42-, гідрокарбонат HCO3-, карбонат CO32-, оксиди заліза, кремнію і алюмінію, аміак NH4+, нітрат NO3-, нітрит NO2- та ін.

Загальна мінералізація це сума іонів, недисоційованих молекул і колоїдів, які є у воді. Мінералізація питної води не повинна перевищувати 1,0 г/дм3 (за вимогами ДЕСТ-ів). Використання води з більшою мінералізацією допускається тільки при відсутності інших джерел водопостачання, але за обов’язковою згодою з органами санітарного нагляду. У посушливих, бідних на підземні і поверхневі води районах для пиття нерідко використовують воду з мінералізацією до 2,5-3,0 г/дм3.



Завдання для самостійної роботи (2 год.):

1. Газовий склад підземних вод.



Газовий склад підземних вод. У підземних водах завжди містяться розчинені гази, основним з яких є вуглекислий газ CO2 , кисень O2, азот N2, метан CH4, сірководень H2S, водяна пара H2O, водень H2. Особливо важливими компонентами, які й визначаються при дослідженні підземних вод , є вуглекислий газ, сірководень і кисень. Кисень O2 найчастіше буває в неглибоких горизонтах підземних вод. Основним джерелом кисню в них є атмосфера. З глибиною в підземних водах кількість кисню зменшується. Таким чином, кисень – функція глибини, і існує певна киснева межа, нижче від якої в підземній воді кисню немає. Розчинність кисню у воді зменшується з підвищенням температури. Походження вуглекислого газу CO2 в гірських породах і підземних водах пов’язане з біохімічними, метаморфічними та вулканічними процесами. Найбільш поширені вуглекислі гази метаморфічного походження. Розчинність вуглекислого газу у воді значно перевищує розчинність кисню. Сірководень H2S накопичується в підземних водах здебільшого в результаті відновлення сульфатів вуглеводнями в присутності десульфіруючих бактерій або в зонах високих температурах і тиску (термометаморфізм).Азот N2 у підземних водах може бути атмосферного і біогенного походження.
Література [1, 8, 9]
Лекція 9. Показники якості води.– 2 години.

План лекції:



  • Бактеріологічний стан підземних вод.

  • Стандарти якості води


Бактеріологічний стан води. Багаточисельними спостереженнями та дослідженнями давно встановлена роль питної води у поширенні інфекційних кишкових (холера, черевний тиф, дизентерія), кишкових вірусних (інфекційний гепатит, аденовірусні захворювання, поліомієліт) та інших захворювань.

Стандарти якості води. Якість водних ресурсів, які використовуються для господарсько-питного водопостачання, визначається показниками хімічного і бактеріального складу, а також органолептичних властивостей.

Норма припустимих впливів оцінюється гранично допустимими концентраціями (ГДК) шкідливих речовин, значення яких встановлюються санітарними органами. За ГДК приймаються максимальні не діючі на здоров’я людини концентрації речовин у воді, які виявляють під час експериментальних досліджень з урахуванням можливих віддалених наслідків довгострокового впливу нормованих речовин.

Перелік ГДК включає близько 1000 різних речовин - можливих забруднювачів води, які входять до складу промислових і комунальних стоків, с/г отрутохімікатів та добрив, нафтопродуктів тощо. Значення ГДК на даний час є основним критерієм, що визначає припустимість скидів тієї чи іншої кількості стічних вод у водойми та водоносні горизонти, необхідність облаштування очисних споруд, проведення заходів по захисту тощо.

Перший в Європі стандарт якості питної води був розроблений в колишньому СРСР у 1937 році.

У господарсько-питному водопостачанні використовуються лише прісні підземні води але в окремих випадках в разі узгодження з органами санітарно-епідеміологічної служби допускається використання підземних вод з мінералізацією до 1,5 г/дм3.

Вимоги до якості питної води, що подається централізованими господарсько-питними системами водопостачання, регламентуються державним стандартом ГОСТ 2874-82 "Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством".

В разі невідповідності якості підземних вод вимогам цього ГОСТу, повинні бути проведені заходи по покращанню її якості (пом’якшення, знезалізнення, знезараження, обесфторювання тощо) згідно з СНиП 2.04.03-84.
Література [1, 2, 8]
Завдання для самостійної роботи (2 год.):

Радіоактивне забруднення водних об’єктів.

Очистка води від радіоактивних речовин.
Література [1, 2, 8]
Тема 8 Бактеріальне забруднення вод. (4 год.)

Лекція10. Бактеріальне забруднення вод. – 2 години.

План лекції:



  • Загальна характеристика деяких мікроорганізмів.

  • Санітарно-показові організми води та контроль за їх вмістом.

Загальна характеристика деяких мікроорганізмів. Мікроби - загальна назва бактерій, актиноміцетів, дріжджів і мікроскопічних грибів, тобто мікроорганізмів, за виключенням мікроскопічних водоростей і найпростіших.

Бактерії (від грецького bacteria - паличка) – це велика група мікроскопічних, переважно одноклітинних організмів. Бактерії є різноманітними за своєю фізіологією, біохімічно дуже активні, тому розповсюджені у воді, донних відкладах, ґрунті. Бактерії відіграють значну роль в процесі кругообігу речовини у природі.

Між різними видами бактерій, з одного боку, та іншими мікроорганізмами, рослинами чи тваринами – з іншого, можуть існувати як антагоністичні, так і симбіотичні відносини.

Пригнічення одних видів мікроорганізмів іншими називають антибіозом (антагонізмом).

За симбіотичного існування, яке ґрунтується на взаємній користі один вид бактерій може споживати продукти життєдіяльності іншого виду, накопичення яких пригнічує розвиток останнього. У свою чергу симбіонт може виділяти у середовище речовини, які є додатковими факторами розвитку іншого виду бактерій. Прикладом такого симбіотичного існування можуть бути мікроорганізми кишкової флори людини і тварини. Мікроби заселяють кишечник господаря з перших годин життя, потрапляючи туди головним чином з їжею. З розвитком організму (від немовляти до дорослого) кишкова флора змінюється, поки не набуває певної стабільності. Так звана нормальна кишкова флора складається з двох груп мікроорганізмів: 1) коменсальних форм і сапрофітів (гнильних бактерій); 2) умовно, чи потенційно, хвороботворних.



Віруси (від латинського слова virus - отрута) – це субмікроскопічні внутріклітинні паразити, які розмножуються лише в живих клітинах і є збудниками інфекційних захворювань. Віруси пристосовані до перенесення несприятливих умов за межами організму і не проявляють на цій стадії ніяких ознак життя.

Потрапивши в організм, у чутливі до них клітини, віруси переходять у стадію розвитку і розмноження. Вірусні захворювання вражають людину, тварин, птахів, рибу, комах, рослин, найпростіших і навіть бактерії. До вірусних захворювань належать: натуральна і вітряна віспа, кір, грип, поліомієліт, гепатит вірусний, ендемічні енцефаліти (кліщовий, комариний) та ін.



Бактеріофагами (фагами) називають віруси, які викликають руйнування бактерій. Зустрічаються вони у кишечнику людини і тварини, у рослинах, ґрунті, водоймах, стічних водах.

Санітарно-показові організми води та контроль за їх вмістом. Відповідну якість питної води в бактеріологічному відношенні може бути підтверджено лише аналітичним шляхом. У той самий час перелік інфекцій, які передаються через воду, є настільки широким, що для дослідження однієї тільки проби води доводиться працювати великому колективу бактеріологів. Причому результат може бути отримано лише через значний проміжок часу. У зв’язку з цим виникла необхідність в основному санітарно-показовому мікроорганізмі води. Такий організм, з одного боку, має бути постійним мешканцем кишечнику людини, а з іншого – за тривалістю збереження у водному середовищі дещо перевищувати строки перебування в ньому відповідних патогенних бактерій.

Було запропоновано декілька санітарно-показових організмів води; найбільш оптимальним було прийнято кишкову паличку. Кишкова паличка (Escherichia coli) є постійним мешканцем кишечнику людини (товстих кишок).



Колі-титр – це найменший об’єм води, який припадає на одну кишкову паличку; величина ця виражається у мілілітрах, причому слово «мл» не пишеться. Колі-індекс – це абсолютна кількість кишкових паличок в 1 л води.

Крім основного показника – кишкової палички, в санітарії є ще додаткові організми. До групи додаткових санітарно-показових організмів відносяться: протей, термофільні мікроби, бактеріофаг, гідробіологічні одноклітинні та багатоклітинні організми.


Література [1, 2, 3]

Завдання для самостійної роботи (2 год.):
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка