Програма для проведення фахового випробування при вступі на навчання на 5 курс



Сторінка2/5
Дата конвертації06.04.2017
Розмір0.92 Mb.
1   2   3   4   5

«КУЛЬТУРОЛОГІЯ»

Основи теоретичної культурології

Культурологія як наука

Культурологія як інтегративна дисципліна. Предметне поле культурології в концепціях Л. Уайта і Дж. Фейблмана. Поліморфність і полівалентність сучасного культурологічного пізнання. Напрями дослідження теоретичної, історичної й практичної культурології. Принцип методологічного синтезу як основа сучасного культурологічного дослідження. Загальні методи наукового пізнання в культуро-логії (емпіричні, теоретичні, емпірично-теоретичні). Специфічні методи культурологічного дослідження (порівняльно-історичний, крос-культурний, аксіологічний, структурний, синергетичний, герменевтичний тощо).


Сутність культури

Концептуальне осмислення природи і культури, їх взаємозв’язку. Культура в контексті розгортання суперечностей людини і природи. Культура як основа і необхідність соціального розвитку. Дві позиції на співвідношення природи і культури. Поняття "природа" та "культура". Природа – основа буття людини і культури. Людина продукт органічної еволюції природи. Культура як спосіб людського буття. Людина як важлива рушійна сила процесів біосфери. Культура є суспільно вироблена загальна форма зв’язку людини і природи Людина як продукт природного і культурного розвитку. Без цього не можна з’ясувати суть взаємовідношення природи і культури. Людина як продукт біологічної і культурної еволюції. Антропосоціогенез. Трансформація поняття «культура» в процесі соціогенезу. Сучасні концепції щодо інтерпретації культури. Функції культури (світоглядна, інформаційна, комунікативна, пізнавальна, адаптивна, регулятивна, аксіологічна тощо). Варіативність культури. Інваріанти як об’єктивна основа культурного феномену. Загальнокультурні інваріанти (цілепокладання, ментальність, колективність, самоідентифікація особистості), їх сутність і роль у соціокультурній регуляції суспільства.


Морфологія культури

Поняття суб’єкт і об’єкт в культурі. Філософське тлумачення суб’єкта і об’єкта. Методи пізнання сутності культури. Морфологія і динаміка культури. Види і форми культури. Морфологія і динаміка культури. Філософське тлумачення динаміки культури. Функції культури (світоглядна, інформаційна, комунікативна, пізнавальна, адаптивна, регулятивна, аксіологічна тощо). Варіативність культури. Інваріанти як об’єктивна основа культурного феномену. Загальнокультурні інваріанти (цілепокладання, ментальність, колективність, самоідентифікація особистості), їх сутність і роль у соціокультурній регуляції суспільства.



Типологія культури

Типологія культури як метод наукового дослідження. Морфологічна типологія культури: еволюціоністська (матеріальна; духовна); за рівнем соціальної спільності людей (світова; локальна; національна; етнічна; регіональна); соціокультурна (елітарна; масова; народна); залежно від місця в культурному просторі соціуму (домінуюча культура; субкультура; контркультура); за формами світогляду (Західна, Східна); за галузями соціальної практики (за А. Флієром) тощо. Історична типологія культури на основі концепцій: еволюціонізму (Г. Морган); універсальної еволюції (Л. Уайт); мультилінійної еволюції (Дж. Стюард); специфічної еволюції (М. Салінс); формаційного підходу тощо.



Концепції культури

Античні філософи (Платон, Аристотель, софісти, стоїки, епікурейці та ін.) про закономірності розвитку культури. Християнські ідеї розвитку культури. Ідеї прогресу культури в філософії епохи Просвітительства та німецької класичної філософії. Філософія культури К. Ясперса, М. Хайдеггера, Ортеги-і-Гассета, З. Фрейда, М. Бердяєва, П. Тейяра де Шардена, А. Швейцера.

Модернізм і постмодернізм як типи філософствування. Бог у світоглядних концепціях модернізму й пост-модернізму. Алгоритм культурних змін модернізму (лінійна модель) і пост-модернізму (нелінійна модель). Феномен хаосу в постмодерністському контексті. Магістральні вектори філософської програми after-postmodernism. Специфіка автокомунікаційного та комунікаційного процесів. Дискурс як форма вербально-комунікативної практики постмодернізму. Мовні ігри (Й. Хейзинга, Л. Вітгенштейн): перформанс, хепенінг, флешмоб. Концептуальне поле масової культури епохи постмодерну.

Моделі міжкультурної взаємодії

Моделі культурних змін, детермінованих просторовим розповсюдженням культур. Акультурація як процес міжкультурної комунікації (за Р. Редфілдом, Р. Лінтоном і М. Херсковцем). Форми взаємодії культур: однобічна, двобічна. Типи культурної взаємодії: реакція, адаптація, сприйняття. Типи культурної ідентичності соціуму за класифікацією Г. Солдатової: позитивна, індиферентна, гіпоідентічність, гіперідентичність. Національний рівень міжкультурної взаємодії. Етапи інтернаціоналізації суспільного життя (всебічні зв’язки, співробітництво, інтеграція): основні риси. Глобалізація як сучасна форма інтернаціоналізації: головні принципи культурної політики. Сучасні моделі міжкультурних відносин (У. Кимліка, Ч. Кукатас). Форми міжкультурної взаємодії на етнічному рівні (міжрегіональна, світсько-релігійна, міжконфесійна тощо).


ФОРМИ КУЛЬТУРИ

Релігія як феномен культури

Концепції сутності релігії: філософська, соціологічна, психологічна. Феномен віри. Структура релігії: релігійна свідомість; релігійні почуття; релігійний культ; релігійні організації. Типи релігій. Основні риси пізніх національних релігій. Світові релігії. Християнський символ віри. Догмати мусульманства. Благородні істини буддизму. Функції релігії.



Мораль в соціокультурному вимірі

Джерело й умова морального становлення особистості в культурі. Моральний імператив. Моральні протиріччя i моральна воля. Універеальність егоїзму i двозначність альтруїзму. Моральний релятивізм i реальна загальна все значимість основних принципів моралі Мораль як самокоштовна, самодостатня, не виведена з позанеморальних основ i цінностей сутність. Протиріччя між повсякденною моральною свідомістю i теоретичним (етичним) вченням.



Художня культура

Сутність і структура художньої культури. Теорії походження мистецтва: ігрова (Ф. Шіллер, Й Хейзинга), магічна (Рейнак), трудова (Б. Блюхер), біологічна (Ч. Дарвін), психоаналітична (З. Фрейд). Процес художньої творчості. Художній образ. Основні види мистецтва. Літературні жанри. Виражальні засоби архітектури. Види скульптури. Виражальні засоби живопису. Різновиди графіки. Декоративне мистецтво. Музика . Танець, Театр. Кіно. Функції мистецтва.


Рекомендований перелік літератури

  1. Астафьева О.Н. Культурология. Теория культуры: учеб. пособие / Астафьева, Т.Г. Грушевицкая, А.П. Садохин. – 3-е изд., переаб. и доп. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2012. – 487 с.

  2. Безвершук Ж. О. Культурологія: відповіді на питання екзаменац. білетів: навч. посіб. / Ж. О. Безвершук, О. В. Щербакова. – К. : Знання, 2012. – 326 с.

  3. Білан Т. О. Культурологія: навч. посіб. / Т. О. Білан, О. В. Петров та ін. – Дрогобич: РВДУ ім. І. Франка, 2012. – 176 с.

  4. Берестовская Д. С. Мыслители ХХ века о культуре: [сб. ст.] / Д. С. Берестовская. – Симферополь: АРИАЛ, 2010. – 149 с.

  5. Викторов В. В. Культурологія: учебник / В. В. Викторов. – М. : Экзамен, 2004. – 560 с.

  6. Герчанівська П. Е. Культурологія: навч. посіб. / П. Е. Герчанівська; за наук. ред. В. І. Панченко. – 2-ге вид., випр. і допов. – К. : Університет «Україна», 2006. – 323 с.

  7. Культурология. История мировой культуры: учеб. для студ. вузов / Ф. О. Айсина, И. А. Андреева, С. Д. Бородина и др.; А. Н. Маркова (ред.). – 2-е изд., стер. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2008. – 600 с.

  8. Культурологія: навч. посіб. / Т. Б. Гриценко, С. П. Гриценко, А. Ю. Кондратюк; за ред. Т. Б. Гриценко. – 3-тє вид. – К. : Центр навч. лит., 2011. – 392 с.

  9. Культурологія: навч. посіб. / В. В. Павленко, О. М. Цапко, А. І. Буймістер та ін. – К. : КНТ: ЦУЛ, 2010. – 224 с.

  10. Культурологія: навч. посіб. / [Б. О. Пархонський, О. І. Погорілий, О.М. Йосипенко та ін.]. – К. : Видавничий дім «Києво-Могілянська академія, 2005. – 313 с.

  11. Культурологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів / кол. авторів; за ред. А. Є. Конверського; худож.-оформлювач Ю. Ю. Романік. – Харків : Фоліо, 2013. – 863 с.

  12. Культурологія: теорія та історія культури: навч. посіб. / І. І. Тюрменко [та ін.]. – Вид. 3-тє, перероб. та допов. – К. : Центр учбової літератури, 2010. – 369 с.

  13. Культурологія. Українська та зарубіжна культура: навч. посіб. / М. М. Закович [та ін.]. – 5-те вид., стер. – К. : Знання, 2010. – 589 с.

  14. Культурология: учебник / под ред. Ю. Н. Солонина, М. С. Кагана. – М. : Высшее образование, 2007. – 566 с.

  15. Ніколова Н. І. Культурологія: культурогенез: навч. посіб. / Н. І. Ніколова, М. О. Чмихов. – К. : Скіф, 2012. – 440 с.

  16. Орлова Э. А. Культурная социальная антропология: учебное пособие для вузов / Э. А. Орлова. – М. : Академический проект, 2004. – 480 с.

  17. Основи культурології: навч. посіб. / за ред. Л. О. Сандюк, Н. В. Шубелки. – К. : Центр учбової літ., 2012. – 400 с.

  18. Флиер А. Я. Культурология для культурологов: учебное пособие для магистров и аспирантов, докторантов и соискателей, а также преподавателей культурологии / А. Я. Флиер. – М. : Академический проект, 200. – 496 с.

  19. Хрестоматия по культурологии: учеб. пособ. / сост. А. И. Кравченко. – М. : Велби, Изд-во Проспект, 2006. – 384 с.

  20. Шейко В. М. Культурологія: навч. посіб. / В. М. Шейко, Ю. П. Богуцький, Де Діас Е. В. Германова. – К. : Знання, 2012.– 494 с.

  21. Юдкін-Ріпун І. М. Культурологія просвітництва: навч. посіб. [для студ. мистец. вишів] / І. М. Юдкін-Ріпун. – К. : ІМФЕ НАНУ, 1999. – 200 с.


«ОРГАНІЗАЦІЯ МАСОВИХ СВЯТ»
Свято як феномен культури

Організація масових свят та видовищ як складова частина культурно-дозвіллєвої діяльності. Свято як феномен культури. Етимологія слова, походження поняття «свято» і його еквіваленти в різних мовах. Поняття «свята» у визначеннях вчених. Співвідношення основних понять, пов’язаних із святом: традиція, звичай, обряд, церемонія, ритуал.

Характерні риси свята: безперервність, постійна жива естафета свята; зв'язок із закономірними ритмічними явищами життя: ритмом природи, міфологічним та історичним часом; колективний характер святкувань; культурна цінність свята, яку охороняють, зберігають і передають із покоління в покоління.

Соціальна суть масово свята та його функції: компенсаторна, комунікативна, виховна, інформативна, соціалізуюча, рекреаційно-оздоровча, адаптаційна.

Специфічні особливості свята: багатобарвність, різноманітність компонентів, наявність передсвяткової ситуації, значний час проведення, одночасність проведення заходів для різноманітних категорій споживачів. Проблема класифікації масових свят. Класифікація свят за типом святкової ситуації: загальні, локальні, особистісні.
Основні напрями розвитку святкової культури

Основні напрямки розвитку святкової культури. Складність побудови єдиної концепції виникнення та історичного розвитку свята. Універсальність свята як умови народження нових теорій.

Описова концепція І. Снегірьова, І.Сахарова, А.Терещенка. Ідеалізація святкового побуту. Перші спроби періодизації свят по сезонам.

Міфологічна концепція Ф. Буслаєва, А. Афанас’єва, О. Потебні. Створення загальної теорії свята. Приналежність святкових днів до кризових моментів у житті природи. Вплив християнства на святковий календар. Концепція запозичення А. Веселовського, Є. Анічкова, В. Міллера. Виведення вивчення російських святкувань за межі національної замкнутості. Відсутність історизму та соціального підходу.

Антропологічна концепція Д. Фрєзера. Зв'язок свята з релігією помираючого і воскресаю чого божества рослинності. Світоглядний зміст свята – відродження на нових початках.

Соціальна концепція А. Піотровського. Зв'язок свята з соціальним середовищем та соціальною історією. Визначення сенсу подолання побутової повсякденності.

Аграрно-продукуюча концепція В. Чічерова, В. Проппа, М. Бахтіна. Теоретичні передумови теорії. Визначальний вплив праці на характер проведення вільного часу. Універсальність теорії М. Бахтіна. Визначення соціально-художнього підґрунтя свята. Свято як «друге життя народу».

Комунікативна концепція А. Мазаєва. Вихідні передумови визначення сутності свята. Опора на розуміння свята як «першочергової форми людської культури ». Розвиток спілкування. Спілкування і свято. Зародження свята як результат розвитку спілкування в сфері вільного часу.

К. Жигульський і його теорія свята. Зв’язок свята з системою цінностей. Зміни в господарському або культурному (укладе) життя – умова змін святкових форм.

Концепція А. Беніфанда. Вихідні положення теорії. Спосіб виробництва – основа будь-якого суспільства. Відповідність типу свята типу виробництва.




Різновиди жанрів і форм масового свята

Розвиток традиційних жанрів та форм театралізованих видовищ. Театралізація як провідний метод організації масового свята. Розкриття сутності театралізації через образне рішення теми, що відображає значимі й цінні життєві події та факти для людини.

Форми масових заходів: масова святкова хода, театралізована карнавальна хода, театралізована масова вистава, масові свята просто неба, театралізовані концерти, фестивалі, ярмарки.

Специфіка театралізованої карнавальної ходи. Реалізація святково-обрядової діяльності мас через основні групи театралізованого дійства: мітинг, маніфестація, хода, парад, фестиваль, вистава, інсценування. Особливість театралізованої масової вистави на закритому сценічному майданчику.

Проведення масових свят в умовах природного середовища. Масштаб соціальних узагальнень, образів та символів у масових виставах просто неба, свят на воді. Врахування особливостей специфічних сценічних майданчиків.

Документальна сюжетна основа театралізованого тематичного вечору, концерту – реквієм. Особливості художньо-спортивних свят. Специфічні виразні засоби.

Нові сучасні форми масових видовищ: флешмоб, перфоманс, хеппенінг. Механізми їх використання в проведенні масових заходах, театралізованих святах. Эвент-технології і стейджинг-послуги.
Специфіка підготовчого періоду в організації масового дійства

Передумови формування режисерського задуму: скрупульозне вивчення теми і проблеми, котрі хвилюють митця; вивчення епохи; досконале вивчення документально-художнього матеріалу, співзвучних подій, котрі відбуваються на даний період часу в тій чи іншій країні; місце майбутнього заходу чи видовища, майданчик просто неба чи конкретне місце, пов’язане з історичним минулим.

Механізми народження задуму: заданість теми, наявність номерів, виконавців, художніх колективів, літературного і документального матеріалу; пошук художньо-образного вирішення; обґрунтування вибору даного художньо-образного вирішення, сценічної форми.

Місце проведення, форма і час як найважливіші фактори зародження режисерського задуму масового заходу.

Задум як ідея, основна думка сценарію масового свята, що вбирає в себе творчий процес, включаючи як розробку теми і ідеї, так і реалізацію їх в конкретних художніх формах.

Ідейно-тематичний план задуму свята. Тема як основа сценарного задуму майбутнього дійства. Ідея - головна думка свята, що невід’ємно пов’язана з темою. Надзавдання як кінцева мета постановки. Наскрізна дія заходу – шлях досягнення надзавдання.

Зміст і форма як важлива конструктивна деталь задуму, що направлена на творчий пошук змістовного матеріалу по заданому маршруту.

Етапи роботи над задумом масового свята: відгук на «соціальне замовлення» суспільства, збір і пошук матеріалів; план творчої діяльності (визначення тематичної основи майбутнього сценарію, вивчення аудиторії, постановка педагогічних завдань); кристалізація плану; творчі імпровізації та варіації під час відбору художнього матеріалу; вибір форми, обґрунтування конфлікту, пошук сюжету чи сюжетного ходу, образної виразності; робота над композицією сценарію; доопрацювання і реалізація задуму в одній із форм сценарного записування, кінцевий відбір художньо-виражальних засобів.

Режисерський задум як художня єдність всіх частин масового театралізованого дійства. Обумовленість режисерського задуму об’єктивними та суб’єктивними умовами. Об’єктивні умови: ідейно-естетична позиція сценариста, особливості стилю та індивідуальні манери; відчуття сучасності; творчі особливості конкретного творчого колективу. Суб’єктивні умови: суспільно-політичні та естетичні ідеали режисера як громадянина і творця; професійна майстерність і досвід практичної роботи.
Робота над створенням сценарію масового свята

Сценарій як докладна літературно-режисерська розробка змісту театралізованої святкової дії. Специфічні особливості драматургії масового свята: диференційний підхід до аудиторії, вивчення її культурних інтересів та запитів; органічне використання прийомів активізації учасників свята; педагогічна направленість. Використання документально-художнього матеріалу в сценарії.

Основні етапи роботи над створенням сценарію: складання сценарного плану, збирання сценарного матеріалу, створення творчої заявки на сценарій, створення чернетки сценарію, створення остаточного варіанту сценарію. Художній образ як ідея втілена в конкретну чуттєву форму. Різновиди зорового художнього образу: образ-епіграф, образ-алегорія, образ-символ, образ-асоціація. Пошук художнього зримого образу як важливої складової в конструкції сценарного задуму. Створення художнього образу на основі синтезу фактів життя і мистецтва, документів, реальних героїв подій, творів мистецтва. Рівні сценарного записування, в залежності від сценарної обробки змістовного матеріалу: сценарний план; лібрето; літературний сценарій; режисерський сценарій.

Композиційна побудова свята. Монтаж сценарію як художній засіб вираження творчого задуму. Основні прийоми монтажу: послідовність, контрастність, рівнобіжність, одночасність, ремінісцентність. Принципи монтажу: постановочний, монтажно-компілятивний, постановочно-компілятивний.

Режисерська експлікація як основа постановочного плану масового заходу.
Створення режисерсько-постановочної групи

Основний склад режисерсько-постановочної групи: головний режисер-постановник, асистент і помічник, художник, композитор, диригент, хормейстер, балетмейстер, художник із світла, звукорежисер, режисер спортивних номерів, режисер-художник фонових трибун, завідувач постановочною частиною.

Обов’язки головного режисера: визначення напряму робіт для кожного з членів постановочної і адміністративної груп, написання звукової та світлової партитур, добір мистецьких колективів, артистів, виконавців, створення репетиційного плану.

Зміст роботи постановочно-адміністративної групи. Специфіка робота режисери з членами постановочної групи.


Специфіка роботи режисера з учасниками свята

Специфіка роботи режисера з масою. Ритм як могутній засіб організації масового дійства. Завдання постановки масової сцени: організувати комплекс ритмів, утворити художню гармонію. Темп як розкриття образно-емоційного звучання епізоду.

Робота з мізансценами. Мізансцена як могутній засіб вирішення думки в просторі і часі. Організація сценічного простору режисера. Постановка групових та масових мізансцен.

Особливості роботи з масовими колективами: художні, хореографічні, спортивні, дитячі.

Композиція масових сцен, організація руху маси. Напрямки: вперед, на публіку; у глибину сцени; ліворуч, праворуч; вгору; паралельно; назустріч; у протилежні сторони. Форми руху маси: по прямій лінії; по дузі; по колу; по зигзагу; по діагоналі;по трикутнику; по чотирикутнику; по вісімці. Характер мас: групами; лавами, строєм; натовпом; ключем; стрибками; рвучко; плавно. Темп руху маси: поволі; швидко; бігом. Статика масової сцени. Наявність чинників, що зумовлюють поведінку учасників сцени.

Робота з глядачами. Активізація глядацької аудиторії. Основні прийоми активізації: вербальна активізація, фізична активізація, художня активізація. Методи активізації глядача: підсадка, «перекличка», заманювання, провокація, «довгі шнури».


Роль художньо-виразних засобів в організації та проведенні масових свят

Масове свято як специфічна єдність засобів ідейно-емоційного впливу. Використання художнього слова для створення літературних образів. Роль слова у створенні атмосфери спілкування між виконавцями та аудиторією. Небезпека зловживання словом. Різновиди словесної дії в масових святкуваннях та видовищах.

Мова ведучого як один з видів використання живого слова в масовій виставі. Функції мови ведучого: донесення і тлумачення необхідної інформації; поєднання епізодів. Ведучий як повноправна дійова особа вистави, театралізований персонаж.

Використання різноманітних видів мистецтв для створення художніх образів, відображення подій в русі та розвитку, відтворенні історико-побутових обставин, перенесення учасників з одного місця дії в інше.

Музика як важливий елемент в художньо-образному рішенні свята. Класифікація музичного оформлення: музичний пролог, музичний епізод, музичний номер, музичний антракт, музичний фінал, музика по ходу дії. Функції музики: сюжетна, емоційна, ілюстративна, допоміжна. Специфічні особливості використання.
Режисерська документація та фінансування масових заходів

Особливості режисури театралізованих концертів та масових свят. Режисерська документація як незамінний спосіб організації творчого процесу. Основні складові режисерської документації: режисерський план постановки, режисерський монтажний лист, музична партитура, світлова партитура, сценарний план кіно матеріалу, робоча схема, репетиційний план.

Режисерський план як короткий виклад основних компонентів майбутнього заходу, визначеність послідовності номерів в епізодах і епізодів у видовищі. Розробка характеру мізансцен.

Режисерський монтажний лист – графічне відображення режисерського плану, з розписуванням всіх компонентів номеру і засобами його забезпечення. Основні складові частини режисерського монтажного листа.

Музична партитура як основа драматургії масового заходу. Складові компоненти музичної партитури: епізод, номер, виконавці, акомпанемент, кінослайди. Світлові партитура як образотворчий засіб постановки. Специфіка складання музично-шумової та світлової партитури як окремо існуючих частини монтажного листа.

Складання фінансової документації. Робота із спонсорами та меценатами. Оплата режисерсько-постановочній групі. Оформлення звітної документації.


Проведення масового свята

Забезпечення рекламною продукцією ( афіша, запрошення, біг-борди). Реклама в засобах масової інформації.

Перевірка готовності режисерсько-постановочних та адміністративних груп, технічних служб. Організація забезпечення правопорядку.

Забезпечення рівня комфортності виконавців, учасників масового свята: обладнання переодягалень, кімнат для гримування та відпочинку.

Зустріч учасників свята. Реєстрація. Розміщення і організація харчування.
Рекомендований перелік літератури


  1. Бахтин, М. М. Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса / М. М. Бахтин. – М., 1990. – 543с.

  2. Бенифанд, А. В. Праздник : сущность, история, современность: учеб пособие /А. В. Бенифанд. – Красноярск, 1986. – 141с.

  3. Велихова Н. Охлопков и театр улиц / Н. Велихова. – М.: Искусство, 1970. – 360с.

  4. Вершковский Э. В. Режиссура массовых клубных представлений: учебное пособие / Э.В. Вершковский. – Л., 1981. – 72с.

  5. Гальперіна, Т. І. Режисура культурно-дозвіллєвих та анімаційних програм. /Т. І. Гальперіна. - М.: Радянський спорт, 2008. - 234 с.

  6. Генкин Д. М. Массовые празники / Д.М. Массовые празники. – М.: Просвещение,1975. – 139с.

  7. Генкин Д.М. Театрализованные формы массовой работы клуба / Д.М. Генкин. – Л., 1972. – 60с.

  8. Генкин Д.М., Кононович А.А. Массовые театрализованные праздники и представления: учебное пособие / Д.М. Генкин, А.А. Кононович. – М.: ВНМЦ НТ и КПР, 1985. – 87с.

  9. Глан Б. Театрализованные праздники и зрелища / Б. Глан. – М.: Искусство, 1976. – 176с.

  10. Горбов А.С. Режисура видовищно-театралізованих заходів / А.С. Горбов. – Ф. «Поліфаст», 2004. – 264с.

  11. Горюнова И. Э Режиссура массовых театрализованых зрелищ и музыкальных представлений : лекции и сценарии / И.Э. Горюнова. – Санкт-Петербург: Композитор, 2009. – 232с.

  12. Елисовенко Ю.П. Организация репетиционного процесса в агитационно-художественном коллективе / Ю.П. Елисовенко. – М., 1990. - 120с.

  13. Жигульский К. Праздник и культура / К. Жигульский. – М.: Прогресс, 1985. – 336с.

  14. Житницький А.З. Драматургія масових театралізованих заходів: навчальний посібник / А.З. Житницький. – Х.: Тимченко, 2007. – 128с.

  15. Зайцев В.П. Режисура естради та масових видовищ / В.П. Зайцев. – К.: Дакор, 2003. – 304с.

  16. Карнавалы. Праздники. – М. : Мир энциклопедий, 2005. – 183 с.

  17. Козлова, Т.В. Сучасні технології організації масових заходів: навчально - методичний посібник/Т.В. Козлова. - М.: АПРІКТ, 2006. - 171с.

  18. Корякова В.В. История и теория массовых праздников: учебное-методический комплекс для студентов / В.В. Корякова. – Тюмень, 2010. – 80с.

  19. Кужельний О.П. Основи режисури театралізованих видовищ і свят: навчальний посібник / О.П. Кужельний. – К.: НАКККіМ, 2012. – 140с.

  20. Культурно-досуговая деятельность / под. ред. А.Д. Жаркова. – М.: МГУК, 1998. – 461с.


«ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ»
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ

ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ

Теоретичні засади створення та функціонування закладів культури в україні

Теоретично-правові категорії: «заклад культури», «базова мережа закладів культури», «діяльність у сфері культури (культурна діяльність)», «працівник культури», «професійний творчий працівник». Заклад культури як організація. Організаційний аналіз та діагностика. Шляхи удосконалення діяльності закладів культури (формування концепції розвитку, створення умов для розвитку інноваційних форм діяльності, регулювання комерційних видів діяльності, розробка альтернативних проектів розвитку, підбір фахівців).

Соціальні функції закладів культури. Роль закладів культури у збереженні, популяризації та створенні культурних зразків, цінностей, норм. Роль закладів культури у соціалізації членів суспільства. Створення умов для розвитку, самореалізації, розваг, емоційної розрядки особистості.
Основні напрями діяльності закладів культури

Інформаційно-просвітницька діяльність у закладах культури. Її специфічні ознаки, завдання та функції. Структурні складові інформаційно-просвітницької діяльності закладів культури. Основні форми інформаційно-просвітницької діяльності. Ілюстрування як провідний метод інформаційно-просвітницької діяльності. Умови ефективності інформаційно-просвітницьких програм.

Художньо-публіцистична діяльність закладів культури. Культурно-розважальна діяльність закладів культури.
Мережа закладів культури

Державні заклади культури. Поняття «мережа», «структура», «система». Ознаки системи. Сутність та значимість діяльності державних закладів культури. Загальнонаціональний, регіональний та місцевий рівні управління сферою культури. Інфраструктура місцевих служб сфери культури.

Комерційні заклади культури. Особливості інфраструктури, матеріально-технічної та фінансово-економічної бази комерційних закладів культури. Причини популярності комерційних культурних комплексів. Універсальність комерційних культурних послуг.

Громадські заклади культури. Загальна характеристика організації їх роботи. Сутність та механізми впливу добровільних організацій на населення, його участь у культурній діяльності. Принципи, методи та напрями роботи добровільних об’єднань у сфері культури. Класифікація добровільних організацій.


Управління закладами культури

План роботи закладу культури. Поняття «план». Джерела планування. Види планів (перспективний та поточний), їх сутність. Форма та структура планів. Вимоги до складання квартального плану. Місячний календарний план, його завдання. Тижневий план роботи.



Майно закладу культури. Поняття «майно». Нормативи оснащення закладів культури. Строки служби культінвентря, музичних інструментів та технічних засобів. Шляхи покращання матеріально-технічного забезпечення закладу культури (централізований, на власні кошти, на кошти спонсорів та меценатів). Вимоги до отримання майна. Списання застарілого обладнання. Порядок передачі майна. Акт здачі – прийому. Його призначення та сутність. Додаткова документація.

ТИПОЛОГІЯ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ

ПАРКИ ЯК БАЗОВІ ЗАКЛАДИ КУЛЬТУРИ: ТЕОРЕТИКО-ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ
Паркова індустрія як теоретична категорія

Парк як один з найдемократичніших соціокультурних інститутів. Зростання ролі парків у соціально-культурній сфері. Комплексність та багатофункціональність парків. Роль і завдання парків в умовах урбанізації, зростання інтелектуалізації праці, посилення психологічного навантаження на виробництві, ускладненості екологічної ситуації.

Поняття “парк”, “паркова культура”, “культура парку”.

Аналіз конкретно-історичної ситуації в розвитку паркової дозвіллєвої діяльності.

Теоретичні аспекти проблем культурно-дозвіллєвої діяльності парків. Концепції відомих вчених з розвитку паркобудівництва (Кранц C., О. Брайєн, Андорсон А., Дюмазєдьє Ж., Новікова I.A., Кисельова Т.Г., Кіріна Г.П., Корний Г.В. та ін.).

Головні аспекти дослідження паркової діяльності: активність населення у парковому дозвіллі, оцінка паркового дозвілля, його зміст і структура, залежність змісту заходів від характеру діяльності відвідувачів, демографічних факторів, звичаїв і традицій, способу життя та ін.

Історія розвитку паркової культури

Основні етапи становлення та розвитку паркобудів­ництва. Розвиток паркобудівництва (ХУІІІ - XIX ст.).

Палацові сади епохи бароко, «громадські парки» початку XIX ст., парки відпочинку, спеціалізовані парки розваг (XX ст.)

Парки як пам’ятки садово-паркової архітектури.

Взаємозв’язок природних і культурних, середовищних і функціональних характеристик паркового простору. Зростання ролі парків у країнах зарубіжжя.

Формування цілісного комплексу парку в єдності його художньо-естетичних , соціально-педагогічних, екологічних і рекреаційних елементів.
Класифікація парків

Типи парків за територією, змістом та формами їх діяльності.

Різновиди парків за їх функціональним призначенням, історичними, культурними, національними традиціями, природними, територіальними умовами:

  • ландшафтні парки як пам’ятки природи в природно-кліматичних зонах;

  • прогулянкові парки як зони неорганізованого відпочинку;

  • комплексні, тематичні парки як найпопулярніші види з використанням новітніх технологій, розраховані на масове відвідування.

Розробка та реалізація нових моделей парків в середині XX століття з урахуванням сучасних культурних, пізнавальних, оздоровчих інтересів та попиту населення.

Діснейленд як принципово нова модель комплексного тематичного “парку для всіх”. Багатофункціональність, доступність, гармонійність як основа функціонального спрямування роботи парку.
Функції паркової роботи

Відвідувач – як споживач паркової послуги. Признаки та критерії змісту паркової діяльності. Парк як центр організації раціонального дозвілля.

Функціональне спрямування парків, їх сутність і призначення. Тенденції розвитку парків як багатофункціональних центрів дозвілля, діяльність яких зорієнтована на інтереси відвідувачів. Полівалентність як чинник об’єднання всіх членів сім’ї в парковому дозвіллі.

Функціональна пріоритетність. Особливо роль в парковій роботі екологічних функцій: образна система паркобудівництва, символіка, організація паркового простору; взаємодія урбанізованих, природних елементів; використання нестандартних атракціонів та ігрових пристроїв в природному середовищі. Виховання естетичного сприймання навколишньої природи в різних її проявах.

Компенсаторна функція парку: забезпечення від­відувачам духовної та психологічної розрядки, подолання труднощів та умов для відпочинку від життєвих проблем.

Рекреативно-оздоровча функція, її спрямованість на відтворення фізичних та психічних сил людини, підтримку та зміцнення її здоров’я.

Культурно-просвітницька функція, її зорієнтованість на задоволення пізнавальних інтересів відвідувачів, поширення інформації за допомогою різноманітних заходів: виставок, зустрічей, доповідей, консультацій, презентацій тощо. Ознайомлення з різними видами мистецтв; організація етнокультурного середовища в масштабах певного історичного часу: фестивалі ремесел, імітаційні ігри, музичні фестивалі з елементами просвітництва - джазові, “кантрі”, “поп-музики”, релігійної, класичної музики.

Комунікативна функція: парки як частина природи, унікальне місце спілкування. Організація і проведення конкурсів, вечорів, засідань клубів за інтересами (“Хоббі- груп”), спортивних змагань, ігор з метою налагодження міжособистісних контактів та зміцнення спілкування батьків і дітей, людей похилого віку, представників неповних сімей і людей різних поколінь.

Поліфункціональність парків, її системотворчі ознаки: інтеграція і реалізація всіх функцій, тісний зв’язок всіх напрямів діяльності, досягнення єдиної мети і завдань, змісту і методів, технологій.
Теоретичні аспекти діяльності клубів

Сутність та зміст поняття клуб, його походження (англ.. «club», ісланд. - «klubba»). Виникнення і діалектика розвитку понять, «заклад клубного типу», «клубне об’єднання», «клуб за інтересами», «соціально-культурна діяльність клубів». Сучасні визначення поняття «клуб». Характерні ознаки клубів.


Історія розвитку клубів в Україні

Історія клубів на різних етапах розвитку людства. Зародження клубу як соціального інституту у первісному суспільстві у вигляді “чоловічих будинків”. Прототипи клубів в античному світі (філи, фратрії, гетерії, терми, політичні гуртки та ін. ).

Спілки васалів, лицарські об'єднання і ордени, монастирські братства і католицький клір, міські комуни, купецькі гільдії і професійні цехи, захисні об'єднання, сільські громади, спілки кровних родичів, патріархальні та індивідуальні сімейні групи як клуби епохи Середньовіччя.

Перші прототипи клубів, у сучасному розумінні - клубні кімнати в англійських тавернах кін. ХVI ст. Головні засади діяльності англійських клубів.

Перші клуби на теренах колишнього СРСР (Санкт-Петербурзький Англійський клуб 1770 р.).

«Зібрання» за становою ознакою – дворянські, купецькі, офіцерські клуби - поширений варіант клубів в Україні ХІХ ст. „Вулиці”, „музики”, „вечорниці”, „вечірки”, „досвітки” традиційні зібрання молоді в українських селах та містечках .


Класифікація сучасних клубів

Класифікація сучасних клубів за різними ознаками. Спеціалізовані (однопрофільні) та багатопрофільні клуби. Державні, комунальні, громадські, комерційні заклади.

Заклади клубного типу. Мережа державних закладів культури клубного типу: районні будинки культури, міські будинки культури, обласні центри народної творчості, сільські клуби та будинки культури

Центри культури і дозвілля, центри народної творчості, національні культурні центри, будинки фольклору, народні доми. Комплексні заклади: клуби-кафе, клуби-бібліотеки, клуби-музеї, культурно-спортивні центри, культурні комплекси, центри культури і мистецтв.

Добровільні клубні організації (спортивні, автомобільні, любителів тварин, інтелектуалів, колекціонерів, кіноклуби, літературні та музичні клуби, інші).

Мережі дитячих та підліткових клубів.

Сучасні молодіжні клуби - арт-клуби, «сигарні» клуби, радіо-клуби, рок-клуби, карооке-клуби, боулінг-клуби, клуби-пляжі, мода-клуби, бар-клуби тощо.

Багатофункціональні розважальні комплекси, центри відпочинку та розваг молоді, концерт-холи та ін.


Зміст та форми діяльності клубів в Україні

Комплексний характер діяльності клубу. Робота клубів з усіма категоріями населення, враховуючи при цьому зацікавлення в даних послугах; робота з сім’ями; профорієнтаційну та допрофесійну підготовку дітей засобами гурткової та клубної роботи; робота із соціально незахищеними верствами населення. Можливість застосовувати диференційований підхід. Робота з дітьми молодшого шкільного віку, враховують навантаження у школі та особливості дитячого сприйняття. Популярними формами роботи з дітьми молодшого шкільного віку: дитячі ранки та масові ігри, театральні вистави та спортивні змагання, інсценізації та спортивні конкурси.


Організація бібліотечної системи в Україні

Поняття «бібліотека», «бібліотечні ресурси», «бібліотечна система», «бібліотечна справа». Виникнення та розвиток бібліотек в Україні до ХХ ст. Бібліотека Ярослава Мудрого (1037р.). Бібліотеки монастирів, братств, університетів. Козацькі бібліотеки як національно-культурне явище. Відкриття недільних шкіл, бібліотечних гуртків для робітників, публічних бібліотек, бібліотек громадських організацій та політичних партій. Розвиток народних бібліотек та народних читалень. Створення товариств бібліотекознавства, їх завдання й функції. Соціально-культурна діяльність бібліотек у ХХ ст. Культурно-просвітня та соціальна робота «товариств самоосвіти». Політично-пропагандистська діяльність бібліотек-читалень. Масове будівництво бібліотек. Дозвіллєві форми бібліотечної діяльності. Робота пересувних бібліотек. Централізація бібліотечної мережі. Створення клубів за інтересами, літературних, військових, історичних об’єднань при бібліотеках.

Сучасний стан розвитку бібліотек. Децентралізація бібліотек. Інтеграційні процеси у бібліотечній практиці. Поява нових типів бібліотечних закладів. Бібліотеки іноземних представництв.

Роль громадських об’єднань бібліотечних працівників в організації соціально-культурної діяльності населення. Асоціація бібліотек України. Українська асоціація працівників дитячих бібліотек. Харківське бібліотечне товариство, мета і завдання. Асоціація сучасних інформаційних технологій.


РЕКОМЕНДОВАНИЙ ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

  1. Ашервуд Д. Исследование социальных функций библиотеки / Д.Ашервуд. // Роль книги и чтения в культурном развитии. – М., 1987. – С. 95 – 107.

  2. Бабарицька В.К. Екскурсознавство і музеєзнавство: навч. посібник / В.К. Бабарицька, А.Я.Короткова, О.Ю.Малиновська. — К. : Альтерпрес, 2007. — 464с. — (Серія "Бібліотека професійного менеджера").

  3. Бабич В.С. Еволюція бібліотечно-інформаційної освіти / В.С.Бабич. – К., 1997. – 64 с.

  4. Беседина В.А. Психологические аспекты клубной работы / В.А.Беседина. – М.: Сов. Россия, 1987. – 104 с.

  5. Беспалов В.М. Деятельность библиотеки в помощь развитию творческих способностей личности: Учебное пособие / В.М.Беспалов. – М.: МГУК, 1997. – 61с.

  6. Библиотечная инфраструктура: состояние и тенденции: Сб. науч. тр. ГПНТБ России / Я.Л. Шрайберг (отв.ред.). — М. : ГПНТБ России, 2000. — 75с.Бібліотека і читач на порозі ХХІ сторіччя: Зб. наук. праць. – К.: НПБУ, 1998.

  7. Бредихина Н. Концепция виртуальной публичной библиотеки: опыт и перспективы / Н.Бредихина // Библиотека. – 1996. – № 8. – С. 51 – 53.

  8. Буланий І.Т. Громадські музеї України: Історія, досвід, проблеми / І.Т.Буланий, І.Г. Явтушенко– К.: Мистецтво, 1979. – 197 с.

  9. Гегельський І. Н. Мистецтво паркового пейзажу: Як закласти сільський парк / І.І. Ушета (відп.ред.). — К. : Т-во "Знання" України, 1993. — 270с.

  10. Горбатова И.И. Культурно-просветительная работа и деятельность клубов в современных условиях / И.И.Горбатова // Ориентиры культурной политики. – 1998. – №1. – С. 32 – 59.

  11. Гриценко О. Клуб / О.Гриценко // Нариси української популярної культури. – К.: УЦКД, 1998. – С. 245 – 259.

  12. Дубов И.В. Музееведение. Исторические и краеведческие музеи: краткий курс лекций / И.В. Дубов. Санкт-Петербургский гос. ун-т. — СПб. : Издательский дом С.-Петербургского гос. ун-та, 2004. — 410с. — На обл. загл.: Музееведение.

  13. Жаркова Л.С. Деятельность учреждений культуры: Учебное пособие / Жаркова Л.С.- М.: МГУКИ, 2003. - 225 с.

  14. Жаркова Л.С. Коммерческая деятельность учреждений культуры: Учебное пособие / Л.С. Жаркова. - М.: МГУКИ, 2003.

  15. Закон України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" // Бібл. вісник. – 1995. – № 2. – С. 3 – 8.

  16. Закон України “Про музеї та музейну справу” // Голос України. – 1995. – 17 серпня.


«СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ ПРОЕКТУВАННЯ»
Сутність соціально-культурного проектування

Вступ, предмет та завдання курсу. Сутність термінів «проект», «проектування», «програма». Загальні ознаки проектів. Типи проектів. Можливості та обмеження проектного підходу. Специфіка, об’єкт, мета та завдання соціально-культурного проектування. Основні учасники проекту. Аудиторія проекту. Її специфічні риси.

Життєвий цикл соціально-культурних проектів. Формування задуму, планування та оформлення, реалізація, завершення проектів.
Соціально-культурна сфера як об’єкт проектування

Сутність і значення соціально-культурної сфери. Основні наукові школи в сучасній теорії соціально-культурної діяльності. Критерії соціально-культурної діяльності. Характерні риси соціально-культурної діяльності. Види соціально-культурних інститутів.


Структура проектної діяльності

Загальна структура проектної діяльності. Основні вимоги до структурної розробки проекту. Соціально-культурні проблеми в проектуванні. Формулювання мети і завдань проекту, їх схожість та відмінність. Засоби, методи та форми проекту; їх взаємозалежність у проектній реалізації. Ресурси проектної діяльності. Очікувані результати проекту. Загальнодержавна та регіональна значимість проектної реалізації, реальність здійснення проектного задуму, ефективність реалізації проекту.


Регіональні соціально-культурні проекти

Специфіка регіону як об’єкта соціально-культурного проектування. Технологія розробки регіональних соціально-культурних проектів. Аналітичний, інформаційний, прогностичний, концептуальний, планувальний, виконавчий етапи. Соціально-культурні ярмарки, комісії, конкурси, слухання. Їх завдання та призначення, порядок проведення.

Структура регіональних соціально-культурних проектів. Загальна характеристика місцевості. Історичні особливості та культурний потенціал території. Соціально-культурні проблеми регіону. Концепція розвитку культурного життя території. Планування реалізації проекту. Ресурсне забезпечення проекту. Вимоги до оформлення та реалізації регіональних соціально-культурних проектів.
Цільові соціально-культурні проекти

Технологія організації цільового проектування. Методика формування цільових проектів. Цілі та завдання цільових проектів. Зміст та форми реалізації цільових проектів.



Пріоритетні напрями соціально орієнтованих проектів. Характеристика цільової аудиторії. Інтереси, потреби, соціально-психологічні проблеми аудиторії. Сім’я як об’єкт соціально-культурного проектування. Підлітки як аудиторія соціально-культурних проектів. Метод проекту як засіб попередження конфліктів у підлітковому середовищі. Завдання молодіжних соціально-культурних проектів. Розвиток прогностичних вмінь, пізнавальних здібностей, формування особистісної картини світу. Соціально-культурні проекти для дорослих, загальна характеристика. Проектні рішення соціально-культурних проблем осіб похилого віку. Психолого-реабілітаційні, соціально-реабілітаційні, професійно-освітні програми.
РЕКОМЕНДОВАНИЙ ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

  1. Баринов В. А. Организационное проектирование: Учебник / В.А. Баринов. - М.: ИНФРА-М, 2009. - 384 с.

  2. Безпалько О. В. Соціальне проектування : навч. посіб. / О.В. Безпалько; Київ. ун-т ім. Б. Грінченка, Ін-т психології та соціальної педагогіки – К.: 2010. – 127 с.

  3. Бутченко Т.І. Соціально-політичне проектування: проблема взаємозв'язку суспільних потреб і державних інтересів : монографія / Т. І. Бутченко ; ДВНЗ "Запоріз. нац. ун-т". – Запоріжжя : [КСК-Альянс], 2011. – 280 с.

  4. Бэгьюли, Ф. Управление проектом /Ф.Бэгьюли. – Пер. с англ. В. Петрашек. – М.: ФАИР-ПРЕСС,2004. – 208 с.

  5. Генисаретский О. И. Социальное проектирование как средство активной культурной политики / О. И. Генисаретский // Социальное проектирование в сфере культуры. Прорыв к реальности. – М., 1990. – С. 102–115.

  6. Глазычев В. Д. Исследование и проектирование в сфере культуры / В. Д. Глазычев / / Методология и методика социологических исследований культуры. – М., 1986. – С.14–22.

  7. Грисюк Ю. С. Проектний та інвестиційний менеджмент : навч. посіб. для слухачів системи підготов., перепідготов. та підвищ. кваліфікації кадрів держ. служби та служби в органах місц. самоврядування: [у 2 ч.] / Ю. С. Грисюк ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Ін-т підвищ. кваліфікації кер. кадрів. - К. : НАДУ, 2009. - Ч. 1 : Проектний менеджмент. - 2009. - 94 с.

  8. Кирова М.С. Социально-культурное проектирование в области организованного туризма : автореф. дис. ... канд. культ. наук : 24.00.01. – М., 2008. – 21 с.

  9. Киселева Т. Г. Социально-культурная деятельность: учебник / Т. Г. Киселева, Ю. Д. Красильников. – М.: МГУКИ, 2004. – 539 с.

  10. Ковальчук А. С. Исследование и проектирование социально-культурной деятельности / А. С. Ковальчук, М. Г. Ковальчук. – Орел: Орловский государственный институт искусств и культуры, 2001. – 112 с.

  11. Колтынюк Б. А. Инвестиционное проектирование социально-культурной сферы / Колтынюк Б. А. – Санкт-Петербург : Михайлова В. А., 2007. – 432 с.

  12. Красильников Ю. Д. Методика социально-культурного проектирования: учеб. пособие / Ю. Д. Красильников. – М.: МГУК, 1993. – 123 с.

  13. Кунов И. Управление проектами / Кунов И., Литке Х. – Москва : Омега-Л., 2007. – 135 с.

  14. Курбатов В. И. Социальное проектирование / В. И Курбатов, О. В. Курбатова. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2001. – 416 с.

  15. Луков В. А. Социальное проектирование / Луков В. А. – Москва : Флинт, 2006. – 240 с.

  16. Мазур И. И. Управление проектами : Учебное пособие, изд. 5-е доп., испр. / И. И. Мазур, Н. Г. Ольдерогге, А. В. Проловников, В. Д. Шапиро. – Москва, Омега-Л., 2009. – 960 с

  17. Марков А. П. Основы социокультурного проектирования: учебное пособие / А. П. Марков, Г. М. Бирженюк. – СПб.: ИГУП, 1998. – 364 с.

  18. Марков А. П. Проектирование маркетинговых коммуникаций / Марков А. П. – Санкт-Петербург : Санкт-Петербургский гуманитарный ун-т профсоюзов, 2005. – 398 с.

  19. Митяй О. В. Проектний аналіз : навч. посіб. / О. В. Митяй. - К. : Знання, 2011. - 311 с.

  20. Пайпе С. Проектный менеджмент / Сабине Пайпе. – Москва : Дело и сервис, 2005. – 192 с.

  21. Сафронов С. О. Проектний аналіз: інвестиційний аспект: монографія / С. О. Сафронов, Н. А. Караван. - Дніпродзержинськ : ДДТУ, 2013. - 187 с.

  22. Соколова О. Є. Проектний аналіз : курс лекцій / О. Є. Соколова, Л. О. Сулима ; Нац. авіац. ун-т. - 2-ге вид., стер. - К. : НАУ, 2012. - 86 с.

  23. Социальное проектирование в эпоху культурных трансформаций / Отв. ред. В.М. Розин. – М. : ИФРАН, 2008. – 272 с.

  24. Стенина Т. Л. Социокультурное проектирование: методические указания / Т. Л. Стенина. – Ульяновск: УлГТУ, 2009. – 24 с.

  25. Тренев В. Н. Управление человеческими ресурсами при реализации проектов: методика и опыт / В. Н. Тренев, М. И. Магура, С. В. Леонтьев. – М.: «Издательство ПРИОР», 2002. – 127 с.

  26. Третьякова О. В. Проектирование в системе управления развитием социального пространства города : Монография / О. В. Третьякова. – Тюмень : Печатник, 2009. –145 с.

  27. Управление проектами / Под ред. В. Д. Шапиро. – С.-Пб.: Два-Три, 1996. – 435 с.



«АНІМАЦІЙНО-ІГРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ»
Теоретичні засади соціально-культурної анімації

Предмет, мета та завдання курсу «Анімаційно-ігрові технології дозвілля». Визначення поняття анімація (лат. аnima – вітер, душа, animatus – духотворювати, оживляти), його походження. Головні вимоги до організації анімаційної діяльності. Основні види анімації: анімація в русі (задовольняє потребу людини рухатися); анімація через хвилювання (задовольняє потребу людини у відчутті нового, невідомого, неочікуваного); анімація через спілкування (задовольняє потребу у спілкуванні з новими цікавими людьми, обміні життєвим досвідом); анімація через заспокоєння (задовольняє потребу людей у психологічній розрядці від повсякденної втоми через заспокоєння, усамітнення, контакт з природою); культурна анімація (задовольняє потребу людей у духовному розвитку через залучення до культурно-історичних пам'яток і сучасних зразків культури країни, регіону, народу, нації); творча анімація (задовольняє творчі потреби людини).


Основні напрями сучасної анімації

Напрями сучасної анімації: туристична анімація, готельна анімація, рекреаційна анімація, анімація в діяльності з різними верствами населення.

Сутність туристичної анімації. Особливості туристичної анімації: в тур- комплексі, готелі; на транспортних засобах (круїзному теплоході, поїзді, автобусі); на місці перебування туристів (на міських майданах, в театрі, парку). Види туристичної анімації (анімаційні туристичні маршрути, комплексна анімаційна послуга, додаткова анімаційна послуга, елементи анімації в туристичних послугах). Організація діяльності курортного клубу. Готельна анімація – комплексна послуга, що надається готелями, туристичними комплексами. Структура менеджменту анімації в готелях. Загальний план анімаційної діяльності в готелі. Характеристика персоналу готельних анімаційних служб. Рекреаційна анімація – вид анімаційної діяльності спрямований на відновлення духовних та фізичних сил людини.
Функції та принципи соціально-культурної анімації

функції анімації: адаптаційна функція (дозволяє перейти від щоденного спілкування до вільного, відпочинкового); компенсаційна функція (дозволяє звільнити людину від фізичної і психологічної втоми); стабілізуюча функція (створює позитивні емоції та стимулює психічну рівновагу); оздоровча функція (спрямована на відновлення і розвиток фізичних сил людини, ослаблених у повсякденному трудовому житті); інформаційна (задовольняє потребу у отриманні нової інформації); освітня (дозволяє набувати нових знань через яскраві враження); рекламна (за допомогою анімаційних програм рекламується країна, регіон, тур комплекс, готель, тур фірма тощо).

Головні принципи в організації соціально-культурної анімації.
Діяльність сучасних анімаційних асоціацій у світі

Особливості функціонування анімаційних асоціацій у світі. Асоціація культурного розвитку (АДАК). CEMEA (Centre d’Entraiment aux Methodes d’Education Active) – національна асоціація, що включає в себе мережу територіальних асоціацій, які пропагують ідеї активного соціокультурного виховання. Структура CEMEA. Основні напрямки діяльності CEMEA. Принципи діяльності CEMEA. Європейська асоціація аніматорів (ENOA), її мета та завдання. Міжнародний досвід анімаційної роботи.


Культурне і соціальне відчуження як предмет анімації

Проблема соціального та культурного відчуження особи. Основні показники соціального та культурного відчуження. Поняття «соціальної смерті» особи. Типологія «соціальної смерті». Соціокультурна анімація як антитеза соціальній смерті. Соціальні групи, які мають потреби в соціокультурній анімації.


Типологія соціальних груп як об’єктів анімаційної діяльності

Типологія соціальних груп (відкрита група. напіввідкрита група, закрита група). Методи соціально-культурної анімації: індивідуальні, групові, макрогрупові (кількісний критерій). Постійні, періодичні і разові форми роботи (часовий критерій).



Система підготовки анімаційних кадрів. Формування професійної майстерності аніматора

Система підготовки спеціалістів-аніматорів в Україні та зарубіжних країнах. Основні напрями підготовки аніматорів. Кадрова політика у сфері дозвілля. Професійні якості сучасного аніматора, його навички і вміння. Професійна майстерність аніматора. Специфічність професійної діяльності аніматора.


Садово-паркова анімація

Садово-паркова анімація, її специфіка. Парк як місце для проведення анімаційних програм. Різновиди сучасних парків (тематичні, історичні, аквапарки, шоу-парки, техно-парки, кінопарки) Садово-видовищний центр. Особливості організації анімаційних програм у парках. Засоби розваг у парках (технічні засоби, анімаційні персонажі). Сучасні зразки атракціонної техніки («адреналінові» печери, тунелі, гори, водоспади, фантастичні атракціони тощо).



Театральна анімація

Театральна анімація. Способи заохочення глядачів у процес підготовки вистави. Театральна анімація на відкритому сценічному просторі (вуличні театри, театри на майданах). Рухи театральних аніматорів у світі. Завдання театральної анімації (П. Моно). «Театр сонця» (Франція) – яскравий приклад театральної анімації.


Шкільна анімація

Шкільна анімація як складова педагогіки дозвілля. Зміст та завдання шкільної анімації. Методика організації соціокультурної анімації в школах. Етапи реалізації програми соціокультурної анімації в школі. Дитячі та юнацькі організації в школах. Скаутський рух.

Використання театралізованих, ігрових, психотерапевтичних засобів в процесі навчання.



Музейна анімація

Специфіка музейної анімації. Світовий досвід музейної анімації. Шоу-музеї (музеї з оживленими персонажами епохи, що експонується). Анімаційні заходи в музеях («Ніч в музеї»). Анімація як складова музейної екскурсії. Особливості використання прийомів анімації під час екскурсії (театралізація, історична реконструкція, етно-шоу, пізнавально-розважальна гра тощо).

Специфіка використання анімаційних програм в екскурсійній діяльності. Поєднання пізнавального і розважального аспектів. Завдання анімації – зацікавити екскурсанта предметом розповіді, викликати в нього позитивні емоції, створити асоціативний місток між екскурсійними об’єктами і атмосферою епохи, дати можливість екскурсантам реалізувати творчі можливості, підняти емоційний тонус. Використання в екскурсії прийомів анімації: театралізація, історична реконструкція, етно-шоу, пізнавально-розважальна гра.

Анімація в санаторно-курортних закладах

Специфіка діяльності санаторно-курортних закладів. Види курортів (бальнеологічні, грязьові, кліматичні, бальнеогрязьові, бальнеокліматичні, пустинний тощо). Особливості анімації в санаторно-курортних закладах. Мета та завдання анімації в санаторно-курортних закладах. Класифікація послуг санаторно-курортних закладів. Геліотерапія, аеротерапія, таласотерапія, спелеотерапія, галотерапія, псаммотерапія, дельфінотерапія, тощо, їх поєднання із розважальними заходами. Сезонні можливості кліматорекреації. Головні атрибути курортної анімації.


Анімація в діяльності розважально-ігрових закладів

Специфіка анімації в діяльності розважальних закладів (дозвіллєвих центрів, центрах сімейного дозвілля, торгово-розважальних комплексах, аквапарках, дискоклубах, спортклубах, кіно палацах).

Гральний бізнес. Основні поняття грального бізнесу. Готелі-казино. Класифікація азартних ігор (рулетка, покер, Блек Джек). Гральні круїзи, «плавучі готелі». Матеріальна база казино та особливості її облаштування. Управлінська структура нічних клубів та казино. Роль аніматорів у гральному бізнесі.
Особливості етнічної анімації

Специфіка етнічної анімації. Анімація в етнографічних музеях. Завдання етнічної анімації (посилити враження від побаченого, підвищити атарктивність матеріального об’єкту, розширити кругозір, прискорити рекреаційні процеси, ширше ознайомити аудиторію з культурою народу, використовуючи всі виразні засоби). Складові етнічної анімації. Фактори підготовки анімаційних програм етнічної екскурсії.


Музично-пісенні і танцювальні анімаційні програми

Специфіка організації і проведення музично-пісенних і танцювальних анімаційних програм. Музика, пісня, танець – ефективні засоби впливу на рекреаційні процеси організму людини, своєрідні культурні мости, що об’єднують людей. Орієнтація на конкретні музичні запити аудиторії. Форми музично-пісенної анімації: концерти, фестивалі, караоке, конкурсно-ігрові програми, салонні заходи, бали, танцювальні вечори, дискотеки.



Спортивно-оздоровчі анімаційні програми

Специфіка спортивно-оздоровчої анімації. Основні функції спортивно-оздоровчої анімації – збереження і зміцнення здоров’я. Особливе значення мають спортивні заняття, змагання, конкурси. Форми спортивно-оздоровчої анімації: туристичні походи; спортивні – змагання, фітнес, естафети, спартакіади, аеробіка на пляжі чи в басейні, дартс, настільний теніс, стрільба з лука; видовищно-оздоровчі – свята, фестивалі, ярмарки, карнавали, дискотеки; пізнавально-оздоровчі – екскурсії, лекції, вікторини, змагання знавців; комплексні – комбінована екскурсія, похід вихідного дня тощо.


1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка