Природно-біологічна підструктура особистості



Скачати 116.2 Kb.
Дата конвертації31.12.2016
Розмір116.2 Kb.




Лекція №4

Тема: Природно-біологічна підструктура особистості.

План:

  1. Складові природно-біологічної підструктури особистості

  2. Вроджене та спадкове як фактори формування природно-біологічної підструктури особистості

  3. Темперамент

  4. Задатки

Ключові поняття:

Індивід, природна організація людини, спадкове, вроджене, стать, вік, конституція, астенічний тип, пікнічний тип, атлетичний тип, властивості нервової системи, ліва півкуля, права півкуля, функціональна асиметрія великих півкуль, художник, мислитель, задатки, темперамент, загальна психологічна активність, моторна активність, емоційна активність, сензитивність, реактив­ність, ак­тивність, пластичність, ригідність, екстравертивність, інтровертив­ність, меланхолік, сангвінік, флегматик, здоров’я, психосоматика, соматичні захворювання, нервові та психічні захворювання, зміни поведінки при захворюванні.
Актуалізація знань

У попередній лекції ми з вами розглянули структуру особистості. В структурі особистості більшість науковців виокремлює чотири основних підструктури: природно-біологічну, психічну, соціальну (підструктуру досвіду) та духовну (направленість особистості). Кожна з цих підструктур відіграє важливу роль у функціонуванні особистості. Сьогодні ми розглянемо нижній рівень – природно-біологічну підструктуру.


Психіка людини може сформуватися та успішно функціонувати лише за певних біологічних умов: температура тіла, обмін речовин, наявність головного мозку тощо. Існує достатня кількість подібних біологічних параметрів, без наявності яких людська психіка нормально існувати не буде.

Можна назвати наступні природні особливості організму людини, що мають особливе значення для психічної діяльності: вік, стать, конституція людини, рівень гормональної активності, нейродинамічні особливості мозку, асиметрія великих півкуль.

Всі ці ознаки впливають на психічні прояви людини і характеризують її як індивіда. Індивід — це характеристика людини як біологічної істоти, як представника свого роду Homo sapiens. Індивід — продукт біологічної еволюції.

Ознаки індивіда є спадковими та вродженими утвореннями. Спадкове — це те, що передається людині від її предків (морфологічні, фізіологічні, біохімічні особливості організму) через генотип.

Спадково людина отримує:

-     будову нервової системи, органів чуття;

-     фізичні ознаки — загальні для всіх (скелет, руки, прямоходіння тощо);

-     особливості типу вищої нервової діяльності;

-     біологічні потреби (їжа, самозбереження…) та інше.

Вроджені передумови — те що людина отримує в процесі внутрішньоутробного розвитку.

Інколи можна спостерігати вроджені відхилення, причинами яких є:

-     мутації (зміни у генетичному апараті, хвороба Дауна (наявність зайвої хромосоми);

-     вплив на вагітність деяких тератогенних факторів: інфекційні захворювання, радіактивне опромінювання, ліки.



Індивідні особливості продовжують формуватися та змінюватися в онтогенезі. Наприклад, астенічну будову тіла за допомогою занять спортом можна зробити атлетичною; а атлетичну — не підтримуючи тонус м’язів, не слідкуючи за балансом та об’ємом їжі, чи перехворівши — пікнічною.

Також до біопсихічних властивостей належать біологічні потреби (голод, спрага, сексуальний потяг тощо), прості емоційні реакції (радість, гнів, страх тощо) і психофізіологічні функції (сенсорні, моторні, вербально-логічні). Ці три підструктури підвладні безпосереднім впливам віку (ріст, дозрівання, зрілі зміни, старіння, старість) та нейродинамічним і конституційним особливостям людини. Всі ці ознаки впливають на розвиток та прояв задатків і темпераменту ( 5).



Задатки — генетично детерміновані анатомо-фізіологічні особ­ливості нервової системи, органів чуття, головного мозку, які є індивідуально-природною передумовою формування та розвитку здібностей.

Задатки обумовлюють:

-   різні шляхи формування здібностей;

-   рівень досягнень, швидкість розвитку.


Психічні властивості  сталі, стійкі душевні якості суб’єкта, яким притаманні закріпленість і повторюваність в структурі особистості: темперамент, характер, здібності.

Темперамент (від лат. temperare – змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини – їх темп, швидкість, ритм та інтенсивність. Існує основні 4 типи темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний.

Темперамент (лат. Temperamentum - належне співвідношення рис від tempero - змішую в належному стані) - характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що складають цю діяльність психічних процесів і станів. 
Темперамент - це індивідуальні особливості людини, що визначають динаміку протікання його психічних процесів і поведінки. Під динамікою розуміють темп, ритм, тривалість, інтенсивність психічних процесів, зокрема емоційних процесів, а також деякі зовнішні особливості поведінки людини - рухливість, активність, швидкість або сповільненість реакцій і т.д. 
Темперамент характеризує динамічність особистості, але не характеризує її переконань, поглядів, інтересів, не є показником цінності особистості, не визначає її можливості (не слід змішувати властивості темпераменту з властивостями характеру чи здібностями). Можна виділити наступні основні компоненти, що визначають темперамент.

1. Загальна активність психічної діяльності та поведінки людини виражається в різному ступені прагнення активно діяти, опановувати й перетворювати оточуючу дійсність, виявляти себе в різноманітній діяльності. Вираження загальної активності в різних людей різна. 


Можна відзначити такі крайнощі: з одного боку, млявість, інертність, пасивність, а з іншого - велика енергія, активність, пристрасність і стрімкість у діяльності. Між цими двома полюсами знаходяться представники різних темпераментів
2. Рухова, або моторна, активність, показує стан активності рухового й мовленнєвого апарату. Виражається в швидкості, силі, різкості, інтенсивності м'язових рухів і мовлення людини, його зовнішньої рухливості (чи навпаки, стриманості), балакучості (чи мовчазності). 

3. Емоційна активність виражається в емоційній вразливості (чутливість до емоційних впливів), імпульсивності, емоційній рухливості (швидкість зміни емоційних станів, їх початку й припинення). Темперамент проявляється в діяльності, поведінці й учинках людини та має зовнішнє вираження. За зовнішніми сталими ознаками можна до певного ступеню судити про деякі властивості темпераменту. 

Давньогрецький лікар Гіппократ, який жив у 5 столітті до н.е., описав чотири темпераменти, які отримали такі назви: сангвінічний темперамент, флегматичний темперамент, холеричний темперамент, меланхолійний темперамент. Відсутність необхідних знань не дозволяло дати тоді справді наукову основу вчення про темпераменти, і лише дослідження вищої нервової діяльності тварин і людини, проведені І.П. Павловим, встановили, що фізіологічною основою темпераменту є поєднання основних властивостей нервових процесів. 

На думку І.П. Павлова, темпераменти є «основними показниками» індивідуальних особливостей людини. Їх прийнято розрізняти наступним чином: сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолійний. 

Теорія зв'язку деяких загальних властивостей нервових процесів з типами темпераменту була запропонована І.П. Павловим і одержала розвиток і експериментальне підтвердження в роботах його послідовників. 
І.П. Павлов, вивчаючи особливості вироблення умовних рефлексів у собак, звернув увагу на індивідуальні відмінності в їх поведінці і в протіканні умовно рефлекторній діяльності. Ці відмінності виявлялися, перш за все, в таких аспектах поведінки, як швидкість і точність утворення умовних рефлексів, а також в особливостях їх загасання. Ця обставина дала можливість І.П. Павлову висунути гіпотезу про те, що вони не можуть бути пояснені тільки різноманітністю експериментальних ситуацій і що в їхній основі лежать деякі фундаментальні властивості нервових процесів - збудження і гальмування. До цих властивостей відносяться сила збудження і гальмування, їх врівноваженість і рухливість. 

І.П. Павлов, розрізняв силу уяви і силу гальмуванню, вважаючи їх двома незалежними властивостями нервової системи. 



Сила порушення відбиває працездатність нервової клітини. Вона проявляється у функціональній витривалості, тобто в здатності витримувати тривале або короткочасне, але сильне порушення, не переходячи при цьому в протилежний стан гальмування. 

Сила гальмування розуміється як функціональна працездатність нервової системи при реалізації гальмування і виявляється в здатності до утворення різних гальмових умовних реакцій, таких, як вгасання і диференціювання. 
Урівноваженість - рівновага процесів порушення і гальмування. Відношення сили обох процесів вирішує, чи є даний індивід урівноважена або неврівноваженим, коли сила одного процесу перевершує силу іншого. 
Рухливість - нервових процесів виявляється у швидкості переходу одного нервового процесу в іншій. Рухливість нервових процесів виявляється в здатності до зміни поводження відповідно до мінливих умов життя. Мірою цієї властивості нервової системи є швидкість переходу від однієї дії до іншого, від пасивного стану до активного, і навпаки. 

Інертність - протилежність рухливості. Нервова система тим більше інертна, чим більше часу або зусиль потрібно, щоб перейти від одного процесу до іншого. 

Виділені І.П. Павловим властивості нервових процесів утворять визначені системи, комбінації, що на його думку, утворять так називаний тип нервової системи, або тип вищої нервової діяльності. Він складається з характерної для окремих індивідів сукупності основних властивостей нервової системи - сили, урівноваженості і рухливості процесів, розрізняючи сильні і слабкі типи. Подальшою підставою розподілу служить урівноваженість нервових процесів, але тільки для сильних типів, що поділяються на урівноважений і неврівноважених, при цьому неврівноважений тип характеризується перевагою порушення над гальмуванням. Сильні урівноважені типи поділяються на рухливою й інертні, коли підставою розподілу є рухливість нервових процесів. 


Виділені І.П. Павловим типи нервової системи не тільки за кількістю, але і по основних характеристиках відповідають 4 класичним типам темпераменту
1. сильний, урівноважений, рухливий - сангвінік; 

2. сильний, урівноважений, інертний - флегматик; 

3. сильний, неврівноважений тип з перевагою порушення - холерик; 

4. слабкий тип-меланхолік. 

І. П. Павлов розумів тип нервової системи як уроджений, відносно слабко підданий змінам під впливом оточення і виховання. На думку І. П. Павлова властивості нервової системи утворять фізіологічну основу темпераменту, що є психічним проявом типу нервової системи.

3. Темперамент і стиль діяльності особистості 

Темперамент є природною основою прояву психологічних якостей особистості. Однак при будь-якому темпераменті можна сформувати в людини якості, які невластиві даному темпераменту. Психологічні дослідження і педагогічна практика показують, що темперамент трохи змінюється під впливом умов життя і виховання. Темперамент може змінюватися й у результаті самовиховання. Навіть доросла людина може змінити у бік свій темперамент. Відомо, наприклад, що А. П. Чехов був людиною дуже врівноваженою, скромним і делікатним. Але ось цікавий факт з його життя. В одному з листів до дружини О. Л. Кніппер-Чехової Антон Павлович робить таке цінне визнання: «Ти пишеш, що заздриш моєму характеру. Мушу сказати тобі, що від природи в мене різкий, я запальний та інші. Та ін. Але я звик стримувати себе, бо розпускати себе порядній людині не личить. За старих часів я виробляв чорт знає що». Цікаво відзначити, що деякі люди, пізнавши особливості свого темпераменту, навмисно самі виробляють певні методи, щоб оволодіти ним. Так робив, наприклад, А. М. Горький, який стримував бурхливі прояви свого темпераменту. Для цього він свідомо переключався на різні побічні дії з предметами. З людьми, які висловлювали протилежні йому погляди, А. М. Горький намагався бути неупередженим і спокійним. 

Таким чином, динамічні риси особистості людини виступають не тільки в зовнішній манері поводження, не тільки в рухах - вони виявляються й у розумовій сфері, у сфері спонукання, у загальній працездатності. Природно, особливості темпераменту позначаються в навчальних заняттях і в трудовій діяльності. Але головне полягає в тому, що відмінності за темпераментами - це не відмінності за рівнем можливостей психіки, а по своєрідності її проявів
Встановлено відсутність залежності між рівнем досягнень, тобто кінцевим результатом дій, і особливостями темпераменту, якщо діяльність протікає в умовах, які можна визначити як нормальні. Таким чином, незалежно від ступеня рухливості або реактивності індивіда в нормальної, нестресовій ситуації результати діяльності в принципі будуть однаковими, оскільки рівень досягнень буде залежати головним чином від інших факторів, особливо від рівня мотивації і здібностей. Разом з тим дослідження, що встановлюють цю закономірність, показує, що залежно від темпераменту змінюється спосіб здійснення самої діяльності. 

Залежно від особливостей темпераменту люди розрізняються не кінцевим результатом дій, а способом досягнення результатів.

Від темпераменту залежить, яким способом людина реалізує свої дії, але при цьому не залежить їхня змістовна сторона. Темперамент проявляється в особливостях протікання психічних процесів. Впливаючи на швидкість спогади і міцність запам'ятовування, швидкість розумових операцій, стійкість і переключення уваги. 

Темперамент треба строго відрізняти від характеру. Темперамент ні в якій мірі не характеризує змістовну сторону особистості (світогляд, погляди, переконання інтереси і т.п.), не визначає цінність особистості або межа можливих для даної людини досягнень. Він має лише відношення до динамічної сторони діяльності. 


Рис. 1. Будова природно-біологічної підструктури



Задатки — анатомо-физиологические особенности нервной системы, служащие базой для формирования тех или иных способностей.

Задатки — это качества, благодаря которым у человека могут успешно формироваться и развиваться способности. Без соответствующих задатков хорошие способности невозможны, но задатки это вовсе не всегда гарантия того, что у человека обязательно появятся хорошие способности. Люди отличаются друг от друга по своим задаткам, и этим объясняется то, почему при равных условиях обучения и воспитания у одних людей способности быстрее развиваются,
достигают в конечном счете более высокого уровня, чем у других.

Основные отличия задатков от способностей в следующем. Задатки даны (заданы — отсюда и название) человеку с рождения или возникают благодаря естественному развитию организма. Способности приобретаются в результате обучения. Для того, чтобы иметь задатки, человеку не нужно принимать со своей стороны никаких усилий. Задатки не «требуют», чтобы человек активно включался в те виды деятельности, с которыми эти задатки функционально связаны. Способности без активного участия человека в тех видах деятельности, к которым они относятся, не формируются.



Задатки могут быть различными. Есть задатки, которые связаны с общими и специальными способностями, центральные и периферические, сенсорные и двигательные. К общим задаткам относятся те, которые касаются строения и функционирования организма человека в целом или его отдельных подсистем: нервной, сердечно- сосудистой, желудочной. К специальным относятся задатки, соотносимые с работой отделов коры головного мозга: информационного (зрительного, слухового, двигательного, обонятельного, осязательного и других) и мотивационного (сила и специфика эмоциональных процессов и потребностей организма). Периферические задатки связаны с работой периферических отделов органов чувств. Сенсорные задатки характеризуют процессы восприятия и переработки человеком информации, воспринимаемой при помощи различных органов чувств.

Чтобы задатки превратились в ярко-выраженные способности, необходимо с детства создавать условия для их формирования: занятие детей техническим, научным и художественным творчеством, многоплановость деятельности ребенка, широта и разнообразие сфер его общения. Организуя детскую деятельность, формирующую и развивающую способность детей, необходимо соблюдать психологические требования: создание положительного эмоционального настроения, поддерживающего интерес ребёнка к данному виду деятельности; творческий характер деятельности; оптимальный уровень трудности выполняемой деятельности.



 


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка