Природні умови та природні ресурси Харківської області



Скачати 172.99 Kb.
Дата конвертації02.01.2017
Розмір172.99 Kb.
Лекція

Тема: Природні умови та природні ресурси Харківської області

Мета:

навчальнаознайомити студентів з особливостями географічного положення Харківської області; сформувати знання особливостей тектонічної та геологічної будови; пригадати особливості форм рельєфу, кліматичних умов, поверхневих та підземних вод, ґрунтів території області; проаналізувати ландшафти та фізико-географічне районування.

виховна - моральне та естетичне виховання, формування світогляду, прививання уважності;

розвиваюча - вміння творчо мислити, аналізувати, синтезувати, спираючись на факти робити висновки стосовно отриманої інформації.

Міжпредметні зв’язки: фізична географія України, геологія, геоморфологія, основи гідрології, ґрунтознавство, ландшафтознавство.

Методи та прийоми: розповідь, пояснення, діалог, демонстрація слайдів.

План

1. Географічне положення.

2. Тектонічна та геологічна будова, корисні копалини.

3. Рельєф.

4. Клімат і агрокліматичне районування.

5. Поверхневі і підземні води.

6. Ґрунти.

7. Ландшафти і фізико-географічне районування.

8. Червона книга Харківщини.

Література: 1. Голиков А.П., Харьковская область: Природа, население, хозяйство – 2-е изд., перераб. и доп / Голиков А.П., Сидоренко А.Л. – X.: Бизнес-информ 1997. – 288 с. 2. Жемеров О.О. Фізична географія Харківської області: Навч. Посібник / Жемеров О.О. Мачача І.Н., Лекарєва І.Ю., Космачева В.Г. – Х.: ХДУ, 1993. – 96 с. 3.Покроєва Л.Д., Харківщинознавство: навч. посібник для учнів загальноосвітніх навчальних закладів. / Покроєва Л.Д., Лунячек В.Е.– Х.: Гімназія, 2004. – 432с. 4. Екологічний атлас Харківської області – Х.: 2005.

1. Географічне положення



сл. 2. Харківська область розташована у межах Східноєвропейської рівнини на північному сході України.

З якими областями межує Харківська область?



На півночі й північному сході вона межує з Бєлгородською областю Росії, на сході - з Луганською, на південному сході - з Донецькою, на південному заході - з Дніпропетровською, на заході з Полтавською й північному заході – Сумською областями України.

Географічні координати Харківської області



Довгота крайньої східної точки складає 38°06´ сх. д., крайньої західної 34°52´ сх. д. Найбільша протяжність області з заходу на схід перевищує 220 км.

Широта крайньої північної точки складає 50°28´ пн. ш., крайньої південної 48°32´ пн. ш. Найбільша протяжність області з півночі на південь сягає 200 км.

За розмірами території (31,4 тис. км2) Харківська область поступається лише трьом областям України – Одеській, Дніпропетровській, Чернігівській. Площа Харківської області досить велика і перевищує площі таких держав світу як Бельгія, Вірменія, Албанія, Ізраїль, Ліван або Кіпр.

Харківська область займає вигідне для життя населення і його господарської діяльності географічне положення і характеризується великим різноманіттям природних ресурсів. Її територія знаходиться у двох природних зонах – Лісостепу й Степу.

2. Тектонічна та геологічна будова, корисні копалини.



Тектонічна будова

сл. 3. Харківська область розташовується у межах тектонічного прогину, який називається Дніпровсько-Донецькою западиною (ДДЗ).

ДДЗ пролягає між двома позитивними структурами платформи – Українським щитом і Воронезьким кристалічним масивом. Схили цих структур являють собою борти западини. Глибина залягання кристалічного фундаменту платформи наростає від бортів до осі ДДЗ. Так у районі Вовчанська його поверхня лежить на глибині 1 км, у районі Харкова – на глибині 2-3 км, у районі Змійова – на глибині 10 км. Найбільш заглиблена частина ДДЗ здобула назву Дніпровського грабена. У його центральній зоні поверхня кристалічного фундаменту платформи подекуди знаходиться на глибині близько 20 км.



Геологічна будова

сл. 4. Кристалічні (магматичні і метаморфічні) породи докембрію у Харківській області на денну поверхню ніде не виходять. Вони розкриваються лише глибокими свердловинами.

Найдавніші породи виходять на денну поверхню у південно-східній частині області. Це палеозойські відклади (кам’яновугільна і пермська системи). Там же відслонюються мезозойські відклади (тріас, юра і крейда); крім того, крейдові відклади можна побачити і на північному сході області у долинах річок (Сів. Донець, Оскіл та Вовча).

Кайнозойські відклади (палеогенова, неогенова і антропогенова системи) поширені по всій території області й відслонюються у долинах рік та ярах.

До зон глибинних розломів Дніпровського грабена тяжіють соляні структури. Вони мають тектонічне походження і утворені таким чином: кам’яна сіль, що залягає на великих глибинах як пластична речовина здатна під тиском перетікати з одних місць в інші. Під дією порід, де розташовані вище і при бічних тектонічних рухах сіль витискується з пласта і прямує туди, де менший тиск – нагору.

Зараз у межах Харківської області відомі десятки соляних структур. До яких із них приурочені поклади газу й нафти. Можливий видобуток і самої кам’яної солі.

Корисні копалини

За умовами залягання й доступності корисних копалин область можна поділити на дві частини – південно-східну (околиця Донецького кряжа) і решту території. У першій, завдяки складчастій структурі, на поверхню виходять відклади від кам’яновугільних до сучасних. На решті території області відслонюються розташовані практично горизонтально відклади від верхньої крейди (на сході) і палеогену до сучасних.

У Харківській області немає родовищ металевих корисних копалин. Найпоширеніші будівельні матеріали осадового походження (піски, глини, крейда, вапняки, вохра) і залягаючи у надрах горючі корисні копалини (природний газ, нафта, кам’яне і буре вугілля), також є поклади різноманітних неметалевих корисних копалин (фосфорити, солі) (табл. 1.). сл. 5.

Таблиця 1

Основні родовища корисних копалин області

Корисні копалини

Родовища

Газ

Щебелинське (газове), Західно-Хрестищенське, Єфремівське, Кегичівське і Мелихівське (газоконденсатні), Дружелюбівське (нафтогазоконденсатне).

Кам’яне вугілля

Лозівське та Петрівське

Буре вугілля

Новодмитрівське (Барвінківський р-н)

Кам’яна сіль

Єфремівське, Олексіївське

Фосфорити

Синичино-Яремівське, Малокомишуватське (Ізюмський р-н).



Вохра

Сухокам’янське (Ізюмський р-н).

Тугоплавкі керамічні глини

Миролюбівське (Близнюківський р-н), Донецьке, Топальське (Ізюмський р-н)


Гіпс

Корульське, Добровненське (Барвінківський р-н), Карайкозівське і Котелевське (Краснокутський р-н)

Вапняк

Смирнівське (Лозівський р-н)


Скляні піски

Новоселівське (Нововодолазький р-н), Берестовеньківське (Красноградський р-н)

3. Рельєф



сл. 6. У рельєфі Харківської області переважають хвилясті рівнини, розчленовані річковими долинами, балками і силовими ярами. Абсолютні висоти коливаються від 236 м (у відрогах Середньоросійської височини на північний захід від Золочева) до 59 м ( у заплаві Сіверського Дінця на межі Харківської та Донецької областей). Відносні висоти сягають значних величин у долинах крупних рік – до 50-100 м і навіть 150 м (у долині Сіверського Дінця).

Рельєф північної частини Харківщини має пряму відповідність до тектонічної структури платформи: до Воронезького кристалічного масиву (підняття платформ) приурочена Середньоросійська височина. Низовинам відповідає заглиблена частина ДДЗ. А ось Донецькій височині (у межах області) відповідає пониження у фундаменті платформи – Бахмутська улоговина (частина ДДЗ).

Північна частина Харківщини лежить в межах південно-західного і південного схилів Середньоросійської височини. На південному сході тягнуться відроги Донецької височини. Західну та південно-західну частини області займає Полтавська рівнина. У центральній та східній частинах теж переважають низовинні рівнини.

Уздовж лівого берега Сіверського Дінця широкою смугою тягнеться рівнина, що являє собою річкові тераси різного віку.

4. Клімат і агрокліматичні районування

Внаслідок яких кліматоутворюючих факторів формується клімат області?



Клімат Харківської області формується унаслідок взаємодії трьох основних кліматоутворюючих факторів – припливу сонячної радіації, циркуляції атмосфери і характеру підстилаючої поверхні.

сл. 7. За природно-кліматичними умовами територію області можна розділити на дві зони: лісостепову – це центральні, північні і західні райони і степову – південні і східні райони. Область знаходиться в помірному кліматичному поясі.

Характеристика основних метеорологічних параметрів: найтепліший місяць липень, а найхолодніший – січень.

Амплітуда середніх місячних температур складає 28°С (від +21°С у липні до -7°С у січні). Річна кількість опадів коливається від 497 мм до 608 мм. Найбільша кількість опадів відмічається у північно-західних (Коломацькому, Богодухівському, Золочівському) та північно-східних (Великобурлуцькому) районах області, найменша – в центральних районах (Балаклійський, Первомайський, Шевченківський). Найбільша кількість опадів – 744 мм (1919 р.), найменша – 319 мм (1957 р.). Зміна суми опадів у холодний період року чітко простежується в напрямку зменшення з півночі на південь, в теплий період року – з півдня на північ.

сл. 8. В останні роки на території області часто спостерігаються стихійні гідрометеорологічні явища: посуха, суховії, урагани сильні зливи, град, снігопади, ожеледі.

Агрокліматичне районування

Виділяють 4 агрокліматичні райони: північно-західний лісостеповий, північносхідний лісостеповий, південний степовий та південно-східний степовий.

Найбільш контрастним показником агрометеорології являється повторюваність посух (в днях), яка збільшується з північного заходу на південний схід, з менше 30 днів до більш ніж 70 днів.

Агрокліматичні ресурси краю сприяють розвитку багатогалузевого сільського господарства, найкращі умови існують для вирощування в межах краю рослин, що характерні для помірних широт: озимої пшениці, цукрового буряку, кукурудзи на силос і на зерно, гороху, ярого ячменю тощо. Погодні умови краю залежать від проходження циклонів та антициклонів.

5. Поверхневі і підземні води

сл. 9. Поверхневі води представлені річками, озерами та водосховищами.

На території Харківської області нараховується 867 річок і тимчасових водотоків.



Річки області належать до басейнів двох річок – Дону та Дніпра. Басейн Дону охоплює 75% території нашого краю, басейн Дніпра - 25%. Живлення річок переважно снігове. Густота річкової та озерної мережі порівняно невелика. У західних районах області площа під водою складає близько 1,84 %, а у східних – близько 0,66% території.

Найбільша річка – Сіверський Донець є притокою Дону. Вона бере початок у на південному схилі Середньоросійської височини, поблизу села Лисички (Белгородської області), звідти тече на південь, на територію Харківщини, потім на південний схід (через Донецьку, Луганську області України і Ростовську область Росії). Загальна довжина річки – 1053 км (у межах Харківської області – 370 км), площа басейну 98800 км2 . Найкрупнішими притоками Сіверського Дінця є Уди (164 км), Мжа (74 км), Берека (113 км) – праві притоки; Вовча (88 км), Великий Бурлук (93 км), Оскіл (472 км) – ліві.

До басейну Дніпра належать ріки заходу і південного заходу області. Вони входять до системи Ворскли, Орелі та Самари які мають свої притоки.

сл. 10. Озер в області дуже багато, але розміри їх незначні, за походженням переважно старичні. Найбільше озеро – Лиман. Також розташовані десятки інших озер Чайка, Світличне, Комишувате, Біле - старичні. Озеро Борове має реліктове походження.

Болота розташовані переважно в долинах Сіверського Дінця, Оскола, Мжі, Уд, Орелі та ін. Деякі болота утворилися на місці старичних озер, наприклад Сухий Лиман (товщина шару торфу до 60 см).

Найкрупніші водні об’єкти антропогенного походження на території області – це водосховища Червонооскільське на річці Оскіл, Печенізьке на р. Сів. Донець та Краснопавлівське.

Підземні води розповсюджені по всій Харківської області. Водоносні горизонти є на різних глибинах. Грунтові води часто виходять на поверхню у долинах, балках і ярах у вигляді джерел і живлять річки. Багато джерел мінеральних вод. Широко відомі Березівські джерела, джерело Мурафа, Кочетківське джерело, Сковоридинівська криниця. Окрім ґрунтових в області багато артезіанських вод. Свердловини розташовані в Куп’янському районі, та районі Щебелинки.

6. Ґрунти



сл. 11. Нараховується понад 150 різновидів грунтів, які чітко виділяються за походженням, зовнішніми ознаками та агрономічними особливостями. Найбільш поширені такі типи ґрунтів: типові чорноземи, звичайні чорноземи, солонцюваті та лучні чорноземи; ясно-сірі лісові (опідзолені); сірі лісові (опідзолені); темно-сірі (опідзолені) і опідзолені чорноземи; дерново-підзолисті; дернові піщані; реградовані темно-сірі ґрунти і реградовані чорноземи;. Зустрічаються також солонці та лучно-болотні грунти.

7. Ландшафти і фізико-географічне районування



Ландшафти

сл. 12. В межах Харківської області розташовується рівнинні східноєвропейські ландшафти які за біокліматичними умовами поділяються на лісостепові та степові (а саме північно-степові) та заплавні.

На північному заході області знаходяться лісостепові височинні у поєднанні з лучностеповими низовинними ландшафтами, а на півночі та північному сході – лісостепові височинні розчленовані ландшафти. На південному заході та півдні переважають північно-степові низовинно-рівнинні, на південному сході - північно-степові височинні з фрагментами лісостепів, а на сході північно-степові рівнинно-височинні ландшафти. Усі види ландшафтів по долинах річок понизані заплавними лучно-лісовими ландшафтами.



Фізико-географічне районування

сл. 13. Територія Харківської області знаходиться в помірному поясі в межах південно-західного краю Східноєвропейської рівнинної країни. На території області простягаються дві фізико-географічні зони: лісостепова і степова (її північна підзона).

Лісостепова зона представлена частинами Лівобережно-Дніпровського і Східно-Українського (Середньоросійського) країв, а північностепова підзона - Лівобережно-Дніпровсько-Приазовського, Донецького і Задонецько-Донського країв.



Лівобережно-Дніпровський лісостеповий фізико-географічний край займає західну частину Харківської області (Краснокутський, Коломацький, захід Богодухівського, Валківського, Нововодолазького, північ Красноградського районів). У межах Харківщини представлений східною частиною Східно-Полтавської височинної області (її Краснокутсько-Карлівським районом).

Геоструктурно лежить у межах Дніпровсько-Донецької запади­ни, що виражена в рельєфі Придніпровською низовиною (в межах області — Полтавською рівниною). Характерні загальна рівнинність поверхні, порівняно слабке розчленування, східчасте підвищення рельєфу в східному напрямку від 120 до 200 м. У долинах річок на поверхню виходять палеогенові та неогенові піски і глини, а водо­діли вкриті лесовою товщею.

Кліматичні умови характеризуються найменшою (в Харківській області) континентальністю клімату: ізотерма січня tс -6,5-7,5°С, ізотерма липня tл + 19,5...+20,5°С, випадає опадів 525—550 мм на рік, коефіцієнт зволожен­ня — 1,3-1,7. Такі умови рельєфу, геологічної будови і клімату зумовлюють слабку дренованість і невелику густоту річкової сітки ісраю.

Найбільш характерними є малорозчленовані лучно-степові ме­жиріччя з чорноземами типовими, що на півдні переходять у зви­чайні. Сірі лісові ґрунти під дубовими і дубово-липовими лісами не отримали значного поширення і зустрічаються лише вузькою сму­гою на високих правих берегах р. Мерла і Коломак. Ландшафт піща­ної борової тераси з дерновими ґрунтами під сосновими і дубово-сосновими лісами спостерігається вздовж лівого берега р. Мерли. Серед заплавних ландшафтів з лучними та лучно-чорноземними ґрунтами зустрічаються западини з болотами і солончаками. До­сить поширені і яружно-балкові місцевості.

Територія краю майже вся розорана. Лісів тут мало, а лучні сте­пи практично всі розорані. Єдина незаймана ділянка таких степів збереглася в Сумській області у філії Українського степового заповідника «Михайлівська цілина». На Харківщині мальовничі краєвиди цього краю охороняються в низці парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.

сл. 14. Східно-Український (Середньоросійський) лісостеповий фізико географічний край охоплює південно-західні і південні відроги Середньоросійської височини. В області представлений Харківською схилово-височинною фізико-географічною областю, що поділяється на Богодухівсько-Старомерчицький, Золочівсько-Чугуївський, Лимансько-Вовчанський, Білоколодязно-Великобурлуцький, Валківсько-Мереф’яньський і Куп’янсько-Дворічанський фізико-географічні райони.

Головні риси геолого-геоморфологічної будови зумовлені приуроченістю території до схилу Воронезького кристалічного маси північної бортової частини Дніпровсько-Донедької западини. Вододіли вкриті лесом, що сприяє формуванню горбисто-хвилястого розчленованого рельєфу. Серед форм рельєфу поширені яри, балки, зсуви. Долини рік глибокі (50-100 м) з добре вираженими терасами. Вони розчленовують схили височини на окремі пасма і відроги. Загальний похил повер: на південь і південний схід. Висоти коливаються від 175 до 236 м.

Клімат краю найбільш континентальний в лісостеповій зоні. Температура січня tс -7...- 8°С, температура липня tл — +19,5...+20,5°С, опадів 500—600 мм на рік, коефіцієнт: зволоження 1,6—1,8. Це найбільш зволожений край Харківщини: Це пояснюється виникненням так званого бар'єрного ефекту, коли більш вологі повітряні маси, що надходять із заходу, підіймаються по південно-західних відрогах Середньоросійської височини, де, охолоджуючись, досягають рівня конденсації, формують хмари, з яких опадів випадає більше, ніж на заході.

Такі умови сприяли формуванню різноманітного ґрунтово-рослинного покриву. На пологово-хвилястих межиріччях і схилах ярами і балками поширені типові чорноземи, темно-сірі і сірі лісові ґрунти під лучними степами і кленово-липовими дібровами. Менш поширені терасові лесові рівнини з чорноземами звичайним і солонцюватими, борові горбисті тераси з дерново-підзолистими і дерново-піщаними ґрунтами під сосновими і дубово-сосновими лісами На заплавах поширені заплавні ліси, луки, болота.



Лівобережно-Дніпровсько-Приазовський північностеповий фізико-географічний край займає південно-західну частину області. В її межах представлений Орільсько-Самарською низовинною областю (Зачепилівсько-Красноградським, Кегичівсько-Сахновщинським, Верхньо-Берецьким і Верхньотернівсько-Бритайським фізико-географічними районами).

За тектонічному відношенні відповідає південному борту Дніпровсько-Донець­кої западини.

Край охоплює південну частину Придніпровської низовини (Пол­тавської рівнини). У долинах річок відслонюються палеогенові, неогенові піщано-глинисті відклади.

У формуванні кліматичних умов поряд з атлантичними повітря­ними масами помітну роль відіграють сухі континентальні поівтряні маси. Температура січня tс -6...-6,5°С, температура липня tл +21...+21,5°С, опадів випадає 450-480 мм на рік, коефіцієнт зволоження 1,0-1,3.

У ландшафтній стуктурі переважають терасні та межирічні лесові низовинні рівнини з чорноземами звичайними, які колись фор­мувались під різнотравно-ковилово-типчаковими та пирійно-ковиловими степами. В яружно-балкових схилових місцевостях зустрі­чаються байрачні ліси. Заплавні ландшафти Орелі і Самари характеризуються поширенням різнотравно-злакових луків. Своєрідності долинним ландшафтам надають степові борові місцевості (вздовж річки Берестової). Для лучних і лучно-чорноземних ґрунтів заплав характерне засолення, у т. ч. в долині Орелі — содове.

Серед природоохоронних об'єктів краю можна відзначити зоо­логічний заказник місцевого значення Російський Орчик — місце перебування рідкісних птахів: крижня, лебедя-шипуна, сірого жу­равля та ін.; у лісах — лосів, козуль, диких кабанів, а коло водоймищ — ондатр.



сл. 15. Донецький північностеповий фізико-географічний край заходить в південні частини Барвінківського та Ізюмського районів. На Харківщині представлена Західно-Донецькою схилові-височинною областю (Барвінківсько-Новодонецьким фізико-географічним районом).

Охоплює Донецьку височину, що геоструктурно пов'язана з До­нецькою складчастою спорудою та Бахмутською улоговиною ДДЗ. Характерні значне підвищення території (в межах області — до 325 м), глибоке і густе розчленування рельєфу. Розвинуті денудаційні фор­ми, зокрема куполи, останці, гриви, пасма. На денну поверхню тут ииходять найдавніші (починаючи з кам'яновугільних) породи.

Для кліматичних умов краю характерні температура січня tс -6,5°С, температура липня tл — +21°С, орографічно зумовлене збільшення опадів порівняно із сусідніми степовими краями до 450—550 мм на рік. Коефіцієнт зволожен­ня 1,0-1,2.

Тут поєднуються риси і лісостепових і степових ландшафтів. Невеликі площі займають за­плавні місцевості з лучними і лучно-чорноземними ґрунтами (іноді солончакуватими) під осоково-злаковими луками.

Цікавим природоохоронним об'єктом є пам'ятка природи гора Кременець (поблизу міста Ізюма).

Задонецько-Донський північностеповий фізико-географічний край займає Борівський район, південь Куп’янського і Шевченківського, північ Балаклійського та Ізюмського районів. Представлений Старобільською схилово-височинною фізико-географічною областю (Балаклійсько-Руженським, Куньєвсько-Борівським і Сватівсько-Новоайдарським фізико-географічними районами).

Край різнорідний у геоструктурному відношенні, оскільки при­урочений до схилу Воронезького кристалічного масиву, південно-східної частини ДДЗ і Донецької складчастої споруди. На денну поверхню виходять породи від крейдових до сучасних. Вододільні ділянки і давні тераси вкриті лесом.

Клімат відзначається найбільшою континентальністю температура січня tс - 0,6…-7°С, температура липня tл +21 °С, опадів в цілому достатня кількість – 460-520 мм, коефіцієнт зволоження 1,0-1,2. Часті літні посухи, суховії, іноді виникають пилові бурі, взимку заметілі.

У ландшафтній структурі переважають розчленовані, подекуди хвилясто-горбисті лесові височинні рівнини з чорноземами звичай­ними з фрагментарною природною рослинністю північних типчако­вих степів на схилах і окремими байрачними лісами (на правому березі Осколу). Значні площі займа­ють також терасні рівнини з чорноземами звичайними і солончакуватими, терасні хвилясто-горбисті піщані рівнини (особливо широкі и долині Сіверського Дінця) з дерновими піщаними і дерново-підзолистими ґрунтами під сосновими і дубово-сосновими лісами.

Одним із природоохоронних об'єктів є степовий заказник місце­вого значення Куп'янський, в якому охороняються рідкісні і лікарські рослини: півонія вузьколиста, горицвіт, астрагал, сон-трава та ін.
8. Червона книга Харківщини

сл. 16. До Червоної книги України занесено 157 видів рослин та 122 види тварин.

Серед рослин рябчик шаховий, ковила волосиста, латаття біле, хвощ великий, вороняче око, тюльпан дібровний, любка дволиста, сон-трава та ін.



З ссавців зокрема тхір степовий, перев’язка звичайна, вечірниця велетенська, вечірниця мала, нічниця ставкова та ін; з плазунів - гадюка степова, з комах – парусник поліксена, з птахів – яструб-тювик, скопа, орел-могильник, лежень, ходуличник, сірий журавель, пугач, балабан, чорний лелека тощо.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка