Принципи лікування дерматовенерологічних хворих



Скачати 115.46 Kb.
Дата конвертації05.11.2016
Розмір115.46 Kb.
Лекція № 1

Тема:

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ”


Лікування дерматовенерологічних хворих –досить складне завдання, якщо враховувати надзвичайну різновидність цих хвороб,невідому природу багатьох з них, складний патогенез. Успіх лікування залежить від раціонального плану, а план обумовлюється правильною інтерпретацією хвороби та особи хворого. У дерматології діагноз – це тільки умовна назва хвороби, яка не розкриває суті, причини її винекнення, не визначає раціонального плану лікування.


Для лікування хвороб шкіри надзвичайно важливе значення має вивчення патогенезу, оскільки дерматози- це переважно не місцеві патологічні процеси в шкірі, а, насамперед, наслідок різноманітних патологічних змін у нервовій системі, внутрішніх органах, ендокринних залозах, а також порушень обміну речовин, гомеостазу тощо. Тому під час лікування більшості хвороб шкіри не можна обмежуватися тільки зовнішньою, місцевою терапією ураження, а слід проводити й загальну терапію. Успіху лікування сприяє також індивідуальний підхід до кожного хворого.

Лікування осіб із захворюванням шкіри повинно бути комбінованним (загальним і місцевим), комплексним, із застосуванням усіх методів і засобів, здатних принести користь хворому (психотерапія, медикаментозні засоби, фізеопроцедури тощо). Залежно від клінічної картини, етіології й патогенезу хвороби може переважати місцеве або загальне лікування, але вони повинні взаємодоповнювати одне одного. Перед проведенням лікування необхідно провести санацію хронічних вогнищ інфекцій (тонзиліту, сінусіту, отиту, каріозних зубів, запальних процессів сечовидільної та статевої систем), які деколи протікають субклінічно.



Загальна терапія може бути етіотропною, патогенетичною або симптоматичною. Для загального лікування хвороб шкіри використовують майже весь арсенал лікарських засобів, що з успіхом застосовуються у клініці внктрішніх хвороб.

Етіотропне лікування включає:

1.Усунення загальних захворювань на фоні яких виник або був спровокований дерматоз.

-захворювання ШКТ (гастрити, ентероколіти, захворювання печінки, жовчевивідних шляхів, глистна інвазія, лямбліоз, дисбактеріоз);

-патологія ЦНС (психози), захворювання нервових стволів (травми, рани) ;

-злоякісні новоутворювання (до них відносяться різноманітні висипи, які не вкладаються у клініку дерматозу);

-гематологічні захворювання;

-імунний статус -СНІД (немає СНІДу шкіри, та є стани , що спровоковані ним –злоякісний перебіг паразитарних , грибкових, вірусних хвороб. Саркома Капоши у 30 % хворих на СНІД.). У хворих зі змінами імунної реактивності великий ризик винекнення або ускладнення алергічних станів;

-ендокрінна патологія (загострення шкірних захворювань у статеві кризи (дозрівання, клімактеричний стан, вагітність, аборти )- піодермії по типу вульгарного сікозу. Захворювання щитовидної залози – мікседема шкіри при гіпофункції. Хвороби паращитовидних залоз- кальциноз шкіри тощо.

2.Знищення конкретного збудника, що являється етіологічним фактором. Це може бути при піодерміях, лейшманіозах, туберкульозі, корості, грибкових ураженнях.

Патогенетична терапія включає заходи направленні на ланки патогенезу при виявленних або припущених факторах. Це лікування тісно переплітається із етіологією захворювання.

Симптоматичне лікування усуває посимптомні прояви захворювання. До них відносять свербіж, біль, печія і т.п.

Функціональні порушення нервової системи відіграють суттєву роль у розвитку дерматозів, тому нормалізація цих функцій є одним із чинників, що сприяють успішному лікуванню хвороб шкіри. З цією метою застосовують препарати седативної дії.



  1. не сильні препарати- броміди (мікстура Павлова).Дозуються індивідуально в залежності від типу НС. Слабкий тип- Na-бромід 0,25%- 1% розчин 2-3 рази на день, сильний тип 2-3% розчин. Довго виводиться із організму, бажано запивати молоком, мінеральною водою.

  2. Валеріана по 20-30 кр, кропива собача по 10-30 кр 3 р/д, настоянка півонії по 20-30 крапель, пассіфлори, м”яти

  3. Транквілізатори в рідких випадках так, як можуть дати зворотній ефект (нозепам по 0,01г 1-2 рази на добу.

  4. Нейролептики в одиничних випадках. Деколи разові дози аміназину (0,025г) наніч.

Особливе місце посідає гіпосенсибілізуюча терапія. Гіпосенсибілізація може бути специфічною, коли алерген відомий, і неспецифічною, якщо він не виявлений. Для специфічної гіпосенсибілізації використовують per os або у вигляді підшкірних чи внутрішньошкірних ін”єкцій мізерної дози виявленого алергену (0,1 мл- 1:10000), які поступово збільшують. Використовують вакцини, анатоксин, антифагін тощо.

Як неспецифічні гіпосенсибілізуючі засоби використовують: антигістамінні (діазолін по 0.05-0.1 г 1-3 р\день, гісманал, кларитин –мають периферичну дію; супрастин, піпольфен, тавегіл- центральної дії; кетотіфен, задітен, інтал- стабілізатори тучних клітин і т.д.) .Гістаглобулін- підвищує здатність сироватки крові до фіксації гістаміну внаслідок утворення в організмі антигістамінових антитіл (п/ш по 1-3 мл 2 р/д на курс 4-10 ін. Проводять 3-4 курси з інтервалом 1-2 місяці або по схемі 0,1-0,2-0,4-0,8-1-1,5-2 мл. Препарати Са (хлорид кальцію 10% по 10 мл в/в ч/д або по 1 ст.л.-3р/д ; глюконат кальцію 10% по 5-10 мл в/м , в/в або по 1ст.л-3 рази на день; Са пантотенат у таблетованій формі (найкраще всмоктується у ШКТ). Для похилого віку краще давати сульфат магнію 10-25% розчин всередину 1-3 р/д. Має послаблюючий ефект, зменшує набряки, ексудацію, жовчегінний ефект, виводить харчові алергени. Реарбсорбція магнію веде до седативноії дії, гіпотензивний десенсибілізуючий ефект. Розчин натрію тіосульфату по 5-10 мл 10-30% в/в, по 1ст.л.5% -3 рази в день, має дезінтоксикуючу дію. Для дітей добре використовувати саліцилат натрію 5-6% всередину по 1ч.л-2-3 р/д. Кортекостероідна терапія властива проводиться, коли вищезгаданні препарати не дали результату, або ,як окремий метод лікування. В окремих випадках застосовують гемосорбцію, гемодіаліз, введення неогемодезу.

При явищах набряку використовують сечогінні преперати, трави, магнезію .Для корекціі імунноі системи (тімалін в/м по 1-2мл 5-7 днів, тімоген, вілозен по 5крапель 5 раз в день, для дітей 0,3мг/кг; реаферон в/м 1 млн МО в добу 20-15 днів, метилурацил перорально 0,5 3-4 р/д до місяця, дібазол по 0,02 3 р/д та ін.) Новий препарат – ФІТОР- ензим рослинного походження, дає біостимулюючу дію на загальний стан організму.Використовують адаптогени: елеутерокок, жень-шень, кит.лимонник, левзія, аралія; біогенні стимулятори (екстракт алоє, ФіБС, стікловидне тіло) – в негостру фазу алергічної реакції ці препарати підвищують імунологічні властивості, нормалізують реактивність організму, дають антиалергічний ефект. При захворюваннях шкіри , особливо при алергічних станах, які супроводжуються імунодефіцитним проявом потрібно використовувати препарати цинку, селени. Велике значення має аутогемотерапія.

При корекції ШКТ використовують ентеросорбенти (секвестранти- холестирамін, холестид, холестипол з 5 до 30г/добу методом збільшення доз, поліфепан за 1годину до їди по 1ст.л. 3-4р/д (0,1г на 1кг).Ферменти (мензим-форте, фестал, панкрумін та ін.), препарати стимулюючі жовчевиділення (саліцилат натрію, мінеральні води, сорбіт, папаверін, жовчегінні трави, пшеничні висівки (1ч-1д.л каши), біфідумбактрін, колібактрин. Для покращення роботи печінки – ліпоєва к-та по 0,025г 2-3 р/д, есенциале- форте по 1к* 2р/д 3 тижні, ЛІВ-52 по 1т.3р/д, АТФ 1% 0,1мл ч/з день №10-15 .

Вітамінотерапія з нормалізацією окислювально- відновних реакцій (вітаміни А, В1, В2, В6, В12, С, Е, Д, фолієва к-та, нікотинова к-та та ін.).

При необхідності використовують антибіотики, противірусні, протизапальні, антимікотики, протитуберкульозні, сульфаніламідні препарати.

Глюкокортикоідна терапія призначається при важких станах, коли інші препарати не дали бажанного ефекту.Лікування під клініко- лабораторним контролем, з обліком показників імунітету і неспецифічної резистенції. Добова доза преднізолону складає 15-20мг/кг. Еквівалентні дози других кортикостероїдів: кортизон 25мг, преднізолон 25мг, гідрокортизон- 25мг, триамцинолон та метилпреднізолону 4мг, дексаметозон 0,75 мг- це прирівнено 1 таблетці. У важких випадках добова доза складає 60-100мг. Проводять і короткі курси на 2-3 доби. Приймати у раннішні часи. При зниженні кортикостероідів дають гліцирам та інші препарати корня солодки, етимізол, аскорбінову кислоту – препарати стимулюючі функцію коркової речовини, які знижують стан сенсибілізації організму, для запобігання синдрому відміни. При вираженому пригніченні – кортикотропін.

В негострі періоди захворювання використовують фізичні та санаторно- курортні методи лікування: рефлексотерапія, УФО (еритемні та суберітемні дози, загальне та вогнищеве опромінення), Ультразвук (УЗ)– безперервний та імпульсний; прямий (контактний) або непрямий по 4-10хв №10-12 1 раз в день або ч/з день,через 2 дні; Фонофорез, Магнітотерапія. Ванни з травами, крохмальні (рис, картопля, кукурудза, пшениця) 200г з горячою водою вливається у ванну; з висівками- 250г висівок кип”ятять у 2-3л води, цідять та добавляють у ванну. Йодобромні, сульфідні, кисневі ванни. Грязелікування, фітотерапія,

Обов”язково дієта.

Зовнішня терапія.

Збовтувані суміші («бовтанки») — Лікарська форма, що скла­дається із ЗО % порошкоподібних речовин (цинку окис, тальк, крохмаль) і 70 % рідини (наприклад, води й гліцерину; води, глі­церину й спирту). Перед використанням суспензії її треба збовту­вати (звідси й назва «бовтанка»). Нанесені на шкіру порошки після випаровування води тривалий час утримуються на шкірі завдяки гліцерину. Масляна «бовтанка» складається із цинку оки­су та будь-якої рослинної олії (частіше соняшникової). Залежно від показань до суспензії можна додати активно діючі лікарські речовини — анестезин, ментол, сірку, дьоготь тощо. Механізм дії збовтуваних суспензій та показання до їх застосування такі самі, як і для присипок,— гострозапальні процеси шкіри з активною гіперемією, набряком, відчуттям печіння й свербежу.

Тривале використання збовтуваних суспензій надмірно пересу­шує шкіру, тому необхідно своєчасно замінювати їх м'якими пас­тами. Порошкоподібні речовини легко видаляються із шкіри теп­лою водою або охолодженою кип'яченою олією.

Близькими до бовтанок за механізмом дії є лікувальні аерозолі, що являють собою дисперсну систему, складену з газового середо­вища, де розміщені дуже подрібнені тверді й рідкі лікарські пре­парати. Аерозолі часто містять кортикостероїди та антибіотики, їх можна застосовувати за умови різкого запалення шкіри, на зволо­жені й виразкові вогнища ураження, що робить їх використання досить зручним.

Пасти—лікарські форми, що складаються із суміші жирових або жироподібних речовин та індиферентних порошків (тальк, крохмаль, окис цинку тощо) у .рівних вагових співвідношеннях. Прикладом може бути офіцинальна цинкова паста (Разіа 2іпсІ):

2іпсі охусіі, Атуїі Тгіїісі аа 10,0, Уазеїіпі 20,0. Пасти завдяки своїй густоті добре утримуються на шкірі і добре захищають ура­жену шкіру від різних подразників, їх наносять на шкіру дерев'я­ним шпателем тонким шаром по ходу волосся, на ділянки шкіри зі значним оволосінням призначати пасти не слід. Пасту можна та­кож намазувати на шматок марлі, потім накладати на вогнище ураження, фіксуючи бинтом. Через 1—2 дні залишки пасти видаля­ють із шкіри ватою, просоченою будь-якою рослинною олією. До складу пасти можуть входити різні фармакологічні речовини (дьо­готь, сірка, іхтіол тощо) залежно від конкретної мети призначення.

Пасти підсушують шкіру, зменшують температуру в місці запа-.лення завдяки звуженню судин, але діють поверхнево. Пасти при­значають у разі підгострих запальних процесів шкіри, що не су­проводжуються зволоженням.

Мазі — це лікарська форма, основою якої є жир або синтетична жироподібна речовина. Активнодіючими компонентами мазі можуть бути різні фармакологічні речовини (саліцилова кислота, дерма­тол, ртуть, дьоготь, іхтіол, кортикостероїди). Вплив мазі глибший,

ніж пасти, оскільки, нанесена на шкіру, вона перешкоджає випа­ровування води і, зігріваючи шкіру та посилюючи місцевий крово­обіг, сприяє глибокому проникненню у тканини. Мазі використо­вують головним чином у разі негострих запальних процесів шкіри з явищами застійної гіперемії та інфільтрації. За умови гострих, особливо ексудативних, запальних процесів мазі звичайно не за­стосовують. Мазь можна використовувати шляхом змазування або втирання, а також у вигляді оклюзивних пов'язок і компресів. Для розсмоктування інфільтрату або глибокого проникнення у шкіру лікарської речовини роблять мазьовий компрес із вощаним папером або целофановою плівкою. Енергійним втиранням мазі також можна досягти глибокого проникнення її у шкіру, що вико­ристовують для лікування корости, висівкоподібного лишаю та ін­ших хвороб.

Все частіше знаходять застосування мазьові основи з різних синтетичних речовин, що легко проникають у шкіру й краще від­дають активно діючі компоненти мазі (поліетиленоксиди, метил­целюлоза) і здійснюють протизапальну, гіпосенсибілізуючу та протисвербіжну дію. Випускають мазі, до складу яких входять ли­ше кортикостероїди (0,5 % преднізолонова, 1 % гідрокортизонова, мазі «Флуцинар», «Синалар», «Синафлан»), кортикостероїди та антибіотики (целестодерм-У, гіоксизон, локакортен-Н), кортико­стероїди та антисептичні речовини (дермозолон, лоринден С), кор­тикостероїди та саліцилова кислота (лоринден А, локасален, ди-просалік) тощо.

Креми — лікарська форма, що за своїм складом та фізичними властивостями посідає проміжне місце між маззю й пастою. Осно­вою крему є жири або жироподібні речовини, здатні змішуватися з водою, внаслідок чого утворюється рівномірно густа або напів­рідка маса — емульсія. Креми застосовують у разі підгострих та хронічних запальних процесів, якщо шкіра надто суха або зниже­на її еластичність.

Лак— це рідкий лікарський засіб, який при нанесенні на шкіру швидко висихає, залишаючи на своєму місці тонку плівку. Як основу лаку найчастіше використовують еластичний колодій (роз­чин піроксиліну у суміші спирту та ефіру з 10 % рицинової олії), до якого додають різні фармакологічні речовини. Завдяки швид­кому зникненню летючих компонентів із поверхні шкіри активно діючі речовини у підвищеній концентрації здійснюють терапев­тичний вплив, глибоко проникаючи у шкіру. Застосування лаку доцільно для лікування обмежених уражень шкіри, що супрово­джується гіперкератозом і застійною інфільтрацією (бородавки, псоріатичні бляшки тощо).

Пластирі — це густа липка маса, яку одержують шляхом роз­топлювання й змішування у різних пропорціях воску, каніфолі та деяких інших речовин, до яких додається фармакологічний засіб.

Залежно від останнього пластирі бувають свинцеві, саліцилові ртутні тощо. Пластирна маса під час контакту зі шкірою міцно прилипає й утримується на ній тривалий час. Пластирі призна­чають головним чином для розм'якшення, розпушення та руйну­вання потовщеної рогової маси (мозолі, ділянки кератодермії), видалення нігтів та волосся, уражених грибами, тощо. Ця лікар­ська форма близька за фізичною дією до мазі, забезпечує най­глибшу дію — до гіподерми включно.

Зовнішні лікарські засоби не завжди можна чітко розмежувати за характером їх дії. По-перше, існує багато фармакологічних речовин, що одночасно діють по-різному; по-друге, одна й та сама речовина в малих і великих концентраціях може мати досить різний вплив, інколи навіть протилежний. Зокрема, дьоготь — ти­пово розсмоктувальний засіб — є одночасно засобом антипарази-тарним, фунгіцидним, почасти протисвербіжним; саліцилова кис­лота, резорцин у невеликих концентраціях (1—2%) проявляють протизапальну, в'яжучу, кератопластичну дію, а у вищих (5— 10% і більше) — припікаючу, кератолітичну, руйнівну.

Фармакологічні засоби з урахуванням їх можливої дії у разі зовнішнього застосування умовно об'єднують у такі групи:

1. Індиферентні (захисні) речовини: окис цинку, тальк, біла глина, крохмаль, вісмут. Найчастіше їх використовують як при­сипки, вони входять до складу бовтанок, індиферентних паст і мазів.

2. Протизапальні та в'яжучі засоби: водні розчини нітрату срібла, резорцину, таніну, цинку, сульфату міді тощо, які в неве­ликих концентраціях (0,25—2%) використовують і у формі примо­чок. Протизапальну дію мають кортикостероїди, а також іхтіол, дьоготь, сірка, нафталан у малих концентраціях.

3. Антисептичні (дезінфікуючі) засоби, що діють бактеріоста­тичне або бактерицидне: борна та саліцилова кислоти, анілінові барвники, етакридину лактат, калію перманганат, спирт, дерма­тол, ксероформ, сульфаніламіди, антибіотики тощо. Застосовують Іх у вигляді присипок, примочок, додають до мазів.

4. Протипаразитарні засоби, дія яких спрямована на тварин­них або рослинних паразитів—збудників хвороб шкіри (коростя­ний кліщ, демодекс, паразитарні гриби): сірка, мило-К, бензил-бензоат тощо. Хворим на грибкові захворювання призначають фунгіцидні засоби (2—5 % спиртові розчини йоду, анілінові барв­ники, препарати ундецинової та ундециленової кислот, сірчану та дігтярну мазі в різних сполученнях, суміш Кастеллані). Для ліку­вання хвороб шкіри та слизових оболонок, зумовлених дріждже­подібними грибами, застосовують ністатин і леворин у формі мазі, а також водні і спиртові розчини генціанвіолету (1—2 %).

5. Припікаючі або руйнівні засоби: саліцилова і молочна кис­лоти у великих концентраціях, калію перманганат (у чистому вигляді), нітрат срібла (5—10% розчини), карболова (фенол) та трихлороцтова кислоти, їх призначають найчастіше для руйнуван­ня грануляцій.

6. Протисвербіжні засоби, тобто такі, що зменшують або при­пиняють патологічне відчуття свербежу: анестезин, ментол, карбо­лова кислота, харчовий оцет, тимол тощо, які застосовуються або у вигляді обтирань (харчовий оцет, лимонний сік, нашатирний спирт), або у формі бовтанок, паст і мазів.

7. Кератопластичні засоби, що характеризуються здатністю від­новлювати роговий шар шкіри, діяти протизапально, сприяти роз­смоктуванню інфільтратів у шкірі: саліцилова й борна кислоти в невеликих концентраціях (1—2%), іхтіол, дьоготь, нафталан (до 10 %) тощо.

8. Кератолітичні засоби: саліцилова кислота, резорцин (5— 10 % і вище), молочна кислота (3—10 %), карболова кислота, ка­лійне мило, сірка (від 10 % й вище), їх застосовують у разі за­хворювань шкіри, що супроводжуються гіпер- або паракератозом. Залежно від хімічної структури, лікарської форми та концентра­ції вони сприяють розпушенню або розчиненню рогового шару епідермісу. Кератолітичні засоби призначають переважно у фор­мі мазів.



9. Розсмоктувальні (редукуючі, відновлювальні) засоби: сірка, дьоготь, резорцин, іхтіол тощо, використовувані у формі мазів, ін­коли під оклюзивною пов'язкою. Вони сприяють швидшому роз­смоктуванню запального клітинного інфільтрату за умови застарі­лих хронічних процесів. Доречно зазначити, що редукуючі засоби у слабких концентраціях, як правило, викликають також про­тисвербіжний ефект.

10. Засоби, що мають фотозахисні властивості (у разі сонячних дерматитів, червоного вовчака, сонячної кропив'янки): препарати, до складу яких входять хінін, салол, параамінобензойна кислота.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка