«Правовий статус людини і громадянина: загальнотеоретичні та правові аспекти. Інститут громадянства в Україні»



Сторінка1/3
Дата конвертації06.04.2017
Розмір0.61 Mb.
  1   2   3
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри конституційного та міжнародного права

полковник міліції

___________ КОЛОДІЙ А.М.

"__" ____________2014 р.
ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни

«Права і свободи людини та громадянина»

на тему: «Правовий статус людини і громадянина: загальнотеоретичні та правові аспекти. Інститут громадянства в Україні»

Навчальний час – 2 години

Для слухачів НАВС за ОКР

«бакалавр»

за напрямом підготовки

«Правознавство» 6.030401

Обговорено та схвалено на

засіданні кафедри ________ р.

протокол №__

Київ – 2014 р.

Вид лекції: інформаційна.


Дидактичні цілі:

Навчальні: формування поняттєво-категоріального апарату з відповідної проблематики, а також систематизованих стійких знань слухачів (студентів) щодо загальнотеоретичних та правових аспектів правового статусу особи в Україні.

Розвиваючи: розвиток логічного мислення, набуття умінь працювати з літературними джерелами та джерелами права, формування умінь і навичок аналізу фактів.

Виховні: сприяння формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості, підвищення правової свідомості та правової культури.
Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:
Забезпечуючи дисципліни: «Теорія держави та права».

Забезпечувані дисципліни: «Конституційне право України», «Забезпечення прав людини в правоохоронній діяльності», «Адміністративне право», «Кримінальне право», «Кримінально-процесуальне право», «Цивільне право», «Екологічне право», «Сімейне право», «Міжнародно-правові стандарти з прав людини», «Права людини у правозастосовчій практиці», «Міжнародне право», «Державне право зарубіжних країн».


Навчально-методичне забезпечення лекції: наочність досягатиметься використанням умовних графічних зображень (таблиці, схеми), технічних засобів навчання (мультимедійних засобів).

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

  1. Поняття, види та елементи правового статусу особи.

  2. Громадянство України: поняття та ознаки. Принципи законодавства України про громадянство.

  3. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні.

  4. Правовий статус біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні.

Рекомендована література:

  1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Юрінком, 1996. – 80 с.

  2. Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: Закон України від 8 липня 2011 року // Голос України. – 3 серпня 2011 року. – № 142.

  3. Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 року // Відомості Верховної Ради України – 2001. – №13. – Ст. 65.

  4. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Закон України від 8 вересня 2005 року// Відомості Верховної Ради України . – 2005. - № 52. – Ст. 561.

  5. Про закордонних українців: Закон України від 4 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 25. – Ст. 343.

  6. Про імміграцію: Закон України від 7 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 41. – Ст. 197.

  7. Про національні меншини в Україні: Закон України від 25 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України . – 1992. - № 36. – Ст. 529.

  8. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 22 вересня 2011 року // Голос України. – 25 жовтня 2011 року. – № 199.

  9. Декларация о правах человека в отношении лиц, не являющихся гражданами страны, в которой они проживают от 13 декабря 1985 года // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С.135 - 137.

  10. Декларация о территориальном убежище от 14 декабря 1967 года // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С.146-147.

  11. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С. 9 - 12.

  12. Європейська конвенція про громадянство від 6 листопада 1997 року // Збірка договорів Ради Європи: Українська версія / Є. М. Вишневський (пер. та ред.). - К.: Парламентське вид-во, 2000. – С. 483- 498.

  13. Конвенция о гражданстве замужней женщины от 29 января 1957 года // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С. 132 - 135.

  14. Конвенция о сокращении безгражданства от 30 августа 1961 года // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С. 127 - 132.

  15. Конвенция о статусе апатридов от 28 сентября 1954 года // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С. 138 - 146.

  16. Конвенция о статусе беженцев от 28 июля 1951 года // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С. 147 - 157.

  17. Конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 року // Забезпечення прав людини. Хрестоматія. – К. – Х., 2005. – С. 61-65.

  18. Конвенція про участь іноземців у суспільному житті на місцевому рівні // Збірка договорів Ради Європи: Українська версія / Є. М. Вишневський (пер. та ред.). - К.: Парламентське вид-во, 2000. – С. 219 - 226.

  19. Конвенция, регулирующая некоторые вопросы, связанные с коллизией законов о гражданстве от 12 апреля 1930 года // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С. 169 - 174.

  20. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року // Забезпечення прав людини. Хрестоматія. – К. – Х., 2005. – С. 38-46.

  21. Протокол № 12 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод // Право України. - 2010. - № 10. – С. 231 - 232.

  22. Гончаренко О. М. Права людини в Україні: навч. посіб. - К.: Знання, 2008. – 207 с.

  23. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посібник - К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.

  24. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 350 с.

  25. Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина: Навчальний посібник / В. В. Молдован, Л. І. Чулінда. – К.: «Центр учбової літератури», 2012. – 206 с.

  26. Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні: Підручник / О.В.Пушкіна, В. М. Шкабаро, Т. М. Заворотченко. – Д.: Вид-во ДУЕП імені Альфреда Нобеля, 2011. – 336 с.

  27. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник – 6-е видання. - К.: Атіка, 2009. - 608 с.

  28. Кушніренко О.Г., Слінько Т.М. Права і свободи людини та громадянина: Навчальний посібник. - X.: Факт, 2001. – 440 с.

  29. Олійник А.Ю. Актуальні проблеми конституційного права України. - К., 2013. – 554 с.

  30. Погорілко В. Ф., Головченко В. В., Сірий М. І. Права та свободи людини і громадянина в Україні / НАН України; Інститут держави і права ім. В.
    М. Корецького. - К.: Ін Юре, 1997. – 52 с.

  31. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник / за заг. ред. В.Л. Федоренка. – 4-е вид., перероблене і доопрац. – К.: 2012. – 727 с.

  32. Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – Київ: Сфера, 2002. – 413 с.

  33. Права человека: итоги века, тенденции, перспективи / Под общ. ред. чл.- корр. РАН Е.А.Лукашевой.- М.: Издательство НОРМА, 2002. - 448 с.

  34. Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко. - 2-е вид. - К.: Юрінформ, 1992. - 200 с.

  35. Пустовіт Ж. М. Актуальні проблеми прав і свобод людини та громадянина в Україні: Навчальний посібник – К.: КНТ, 2009. – 232 с.

  36. Рабінович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина: Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2004. - 464 с.

  37. Саидов А.Х. Общепризнанные права человека. - М. – 2002. - 267 с.

  38. Рабінович П. Права людини і громадянина в Україні: конституційна перспектива // Вісник Академії Правових наук України: право. - Харків, 2008.- Вип.3 (54), - С. 3-11.

  39. Шемшученко Ю.С., Карпачова Н.І., Костецька Т. А., Воротіна Н.В., Суржинський М.І. Конституційні права, свободи і обов`язки людини і громадянина в Україні / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України / Ю. С. Шемшученко (ред.). - К.: Юридична думка, 2008. - 251c.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

ВСТУП

Конституція України в преамбулі закріплює прагнення Українського народу розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу. Розвиток держави і суспільства в цьому напрямку визначають актуальність питання чіткої регламентації в праві меж можливої діяльності суб’єктів правовідносин. Серед питань співвідношення суб’єктів в праві є завдання держави окреслити становище і межі людини і громадянина по відношенню до інших індивідів, колективів та спільнот, тобто визначити правовий статус людини і громадянина. Правовий статус є збиральною, акумулюючою категорією. Багатоманітні зв’язки права і особи найбільш повно можуть бути охарактеризовані через поняття правового статусу, в якому відображаються всі основні сторони юридичного буття індивіда: його інтереси, взаємовідносини з державою, трудова і суспільно-політична діяльність, соціальні потреби та їх задоволення. Особа реалізує себе через активну участь в суспільному житті, через суспільні відносини, різні рухи. Соціальні групи, класи, особи, які входять до них, впливають як на соціальний розвиток суспільства, так і на свій особистий. Велике значення в розвитку особи має сам її правовий статус.



  1. Поняття, види та елементи правового статусу особи

Етимологічне розуміння поняття правового статусу (латинське status) – становище, положення. Правовий статус означає характеристику певного становища індивіда в суспільстві і державі. Воно може бути різним, регулюватися різними правовими нормами та мати різні характерні ознаки.

В залежності від типологічних або індивідуальних ознак, що мають індивіди як суб’єкти права, в залежності від нормативно-правових актів, якими передбачається становище особи, в залежності від повноти правового статусу особи він поділяється на певні види:

- загальний (конституційний) це – правовий статус, передбачений конституційним законодавством для будь-якої людини чи громадянина;

- спеціальний (родовий, видовий) це – правовий статус, передбачений окремими нормативно-правовими актами для окремих категорій людей чи громадян (наприклад, суддів, прокурорів, викладачів, студентів);

- індивідуальний (персоніфікований) це – правовий статус, передбачений індивідуально-правовими актами (правозастосовчими) для конкретної особи.

Предметом нашого розгляду буде загальний (конституційний) правовий статус людини і громадянина. В юридичній літературі трапляються різні визначення загального правового статусу особи.

Так, М. Матузов вважає, що правовий статус особи – це юридично закріплене становище особи в суспільстві. Інші вважають, що це поняття складається з соціально допустимих і необхідних можливостей особи не просто як індивіда, а як громадянина.

М. Вітрук визначає правовий статус особи як систему юридичних прав, свобод, обов’язків і законних інтересів в їх єдності, основу чи ядро її правового становища.

А. Колодій та А. Олійник під правовим статусом особи розуміють юридичне закріплення положення людини і громадянина в сучасному суспільстві та державі, що закріплюється в нормативно-правових та індивідуально-правових актах.

В. Котюк визначає правовий статус особи як сукупність юридичних прав, свобод та обов'язків особи, які закріплені в діючому законодавстві і складають соціально допустимі і необхідні потенційні можливості особи мати суб'єктивні права і обов'язки, і реалізувати їх в системі суспільних відносин.

Е. Лукашева тлумачить правовий статус особи як систему прав та обов'язків, що законодавчо закріплюється державою в конституціях та інших нормативно-юридичних актах .

Стосовно структури загального правового статусу, варто зазначити, що у різних авторів немає єдиного розуміння і щодо неї.

Так, В. Котюк вважає елементами правового статусу права, свободи та обов'язки людини та громадянина. Законні інтереси є необхідним додатковим елементом правового статусу.

Е. Лукашева елементами правового статусу називає юридичні права та обов'язки.

В. Погорілко відносить до елементів правового статусу:

- громадянство;

- загальну правоздатність;

- принципи правового статусу;

- конституційні права, свободи й обов'язки громадян;

- гарантії прав і свобод;

- відповідні правові норми.

Найбільш повною вважається структура правового статусу, що включає наступні елементи:


  1. статусні правові норми і правові відносини;

  2. суб’єктивні права, свободи і юридичні обов'язки;

  3. громадянство;

  4. правові принципи і юридичні гарантії;

  5. законні інтереси;

  6. правосуб’єктність;

  7. юридичну відповідальність.

Розглянемо ті елементи правового статусу, які не будуть предметом нашого подальшого аналізу.

Правовідносини - це урегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.

Принципи правового статусу – основні, найбільш загальні, нормативно-регулятивні правила поведінки, що визначають положення людини і громадянина в сучасному суспільстві, демонструють його сутність та соціальне призначення. Конституція України починає регламентацію правового статусу людини і громадянина з закріплення загальних його принципів, а також порядку їх практичного здійснення. Ці принципи проголошуються у ст.ст. 21 - 24 Конституції України. До них можна віднести:


  • рівноправність громадян;

  • невичерпність і неможливість скасування прав і свобод;

  • вільний і всебічний розвиток особистості;

  • єдність прав і обов’язків;

  • неможливість позбавлення громадянства і права змінити громадянство;

  • неможливість вигнання громадян за межі України і видачі іншій державі;

  • найвища соціальна цінність прав людини і громадянина;

  • користування іноземцями і особами без громадянства передбаченими законом правами і свободами;

  • додержання конституції і законів, виконання іноземними громадянами і особами без громадянства інших обов'язків, передбачених законом;

  • надання іноземцям права притулку.

Насамперед ст. 21 встановлює принцип свободи і рівності усіх людей у своїй гідності та правах і проголошує, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Рівність людей означає, що кожна людина дорівнює іншій в її особистісному, політичному, економічному, моральному й правовому становищі в суспільстві та державі. З огляду на це, а також враховуючи велику соціальну цінність для суспільства і держави кожної особистості держава захищає її гідність, права й свободи. Цей захист забезпечується насамперед за допомогою права, системи правових норм, що діють у суспільстві і державі. Звідси право повинно чітко регламентувати цей принцип, наприклад, порядок відносин між органами державного апарату i громадянином, громадськими організаціями тощо. Рівноправність громадян передбачає: а) рівність перед законом; б) рівність прав жінки і чоловіка; в) рівність громадян будь-якої національності. Конституція України (ст. 24) конкретизує гарантії рівності, як громадян України, так і інших осіб. Ці гарантії вбачаються у забороні існування будь-яких привілеїв та обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та усіма іншими ознаками, як фізичного, так і соціального характеру. Нам здається, що доцільно було б зазначити, у цій частині, що не може бути також привілеїв пов'язаних з посадою особи. Отже, рівність перед законом означає, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Далі Конституцією України закріплюється система встановлених правових і соціальних гарантій рівноправності жінки і чоловіка. При цьому йдеться не тільки про рівність прав і свобод, але й про рівність можливостей у їх практичному здійсненні, на що спрямовані конституційні гарантії, що формулюються цією частиною. Отже, рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: а) наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; б) спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; в) створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; г) правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Рівність громадян будь-якої національності означає: а) народ України складають її громадяни всіх національностей; б) незалежно від національного походження всі громадяни України мають рівні особисті, політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи; в) держава підтримує розвиток самосвідомості й самовиявлення кожної національної меншини; г) будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод за національною ознакою забороняється і карається законом; д) Україна визнає пріоритет норм міжнародного права перед національним правом з питань національних меншин, при умові, якщо згоду на їх застосування дала Верховна Рада України та ін.

Аналогічно рівноправності слід розглядати й положення Конституції України, згідно з яким права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Невідчужуваність прав і свобод людини насамперед поширюється на природні (основні) права й свободи. До таких прав і свобод належить право людини на повагу її гідності, на невтручання в приватне життя, на свободу думки, на здорове природне довкілля тощо. Непорушність прав людини означає, що це право людини має абсолютне значення. Йдеться про те, що порушення прав і свобод людини і громадянина завжди оцінюється суспільством негативно, завжди порушує принцип законності і справедливості, оскільки суперечить чинному законодавству.

У ст. 22 Конституції України проголошений принцип у відповідності до якого права й свободи людини і громадянина, що закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Вони гарантуються й не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження їх змісту та обсягу. Перша частина цієї статті Конституції України встановлює, що система прав і свобод людини й громадянина не вичерпується тільки тими правами й свободами, які в ній закріплені, оскільки в Конституції не можливо назвати й дати відповідну характеристику всім правам і свободам. В Конституції зафіксовані основні права і свободи, саме конституційного рівня. Водночас всі інші, не перелічені в Конституції права й свободи не можуть вважатися другорядними. Між конституційними та всіма іншими правами та свободами, що зафіксовані у чинному законодавстві, з точки зору їх обов'язковості та гарантування, забезпечення практичного здійснення не може бути ніякої різниці. Тим більше це стосується прав і свобод, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, після чого вони стають частиною національного законодавства України. Отже, невичерпаність і неможливість скасування прав і свобод передбачає: а) існуюче конституційне регулювання прав і свобод може бути розширене при внесенні змін і доповнень до Конституції України; б) недопустимість прийняття конституційних законів в яких передбачається скасування чи обмеження прав і свобод людини та громадянина (ст. 157).

Конституція також у ст. 23 формулює принцип у відповідності з яким вільний розвиток кожною людиною своєї особистості не може бути необмеженим. Він можливий якщо людина не порушує права й свободи інших людей та виконує відповідні обов'язки перед суспільством, які встановлені Конституцією та діючим законодавством. Ці принципи Конституції України цілком відповідають системному викладенню прав і свобод людини і громадянина, їх єдності з її обов'язками. Отже, вільний і всебічний розвиток особистості передбачає: а) кожна людина народжується вільною; б) її свобода полягає у тому щоб робити все, що не шкодить іншим людям і не заборонено законом; в) межею індивідуальної свободи людини є права і свободи інших людей; г) наявність обов’язків людини перед суспільством гарантує її вільний і всебічний розвиток.

Розглянуті принципи доповнюються, у ст. 24 Конституції України, принципом рівності громадян у своїх правах і обов'язках та загальної рівності перед законом, що повністю відповідає ст. 7 Загальної декларації прав людини у якій сказано: „Всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації”. Єдність прав і свобод означає: а) кожна людина одночасно має права і обов’язки; б) багато конституційних прав вміщують в собі і якості обов’язку; в) не існує прав без обов’язків так само як і обов’язків без прав.

Неможливість позбавлення громадянства України і права змінити громадянство громадянина України передбачає: а) законодавство України не передбачає підстави припинення громадянства шляхом позбавлення людини права громадянства; б) громадянин України у будь-який час, якщо він виїхав на постійне проживання за кордон може вийти з громадянства України за власним клопотанням.

Неможливість вигнання громадянина України за межі України передбачає: а) громадянин України не може бути вигнаний за межі України; б) громадянин України не може бути виданий іншій державі.

Права людини і громадянина як найвища соціальна цінність означає: а) людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; б) права, свободи та гарантії людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави; в) утвердження і забезпечення прав людини є головним обов’язком держави; г) держава відповідає перед людиною за свою діяльність. (ст. 3).

Користування іноземцями і особами без громадянства передбаченими законом правами означає: а) вони користуються тими ж правами і свободами, що і громадяни України при умові їх законного перебування на території України; б) винятки встановлюються Конституцією, законами України і міжнародними договорами, які ратифіковані Україною.

Виконання іноземцями і особами без громадянства обов’язків, передбачених законами України передбачає: а) вони несуть такі ж обов’язки, що і громадяни України; б) винятки встановлюються Конституцією, законами України і міжнародними договорами.

Надання іноземцям притулку означає: а) іноземцям і особам без громадянства в Україні може надаватися притулок; б) порядок надання притулку встановлюється законом.

Гарантії основних прав і свобод можна охарактеризувати як систему норм-принципів, умов і засобів, що забезпечують у своїй сукупності здійснення прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина.

Законні інтереси особи – дозволені (але прямо не передбачені) нормативно-правовими актами прагнення особи до задоволення своїх потреб, до володіння тими чи іншими благами, соціальними цінностями, послугами.

Важливим елементом правового статусу людини і громадянина є правосуб’єктність, тобто здатність людини бути суб’єктом права. Вона включає в себе правоздатність і дієздатність.

Правоздатність – це здатність суб'єкта бути носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Дієздатність – це здатність суб'єкта своїми діями реалізовувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки. Її поділяють на угодоздатність і деліктоздатність.

Угодоздатність – це здатність суб'єкта правовідносин особисто своїми діями здійснювати і укладати цивільно-правові угоди.

Деліктоздатність – це здатність суб'єкта правовідносин нести юридичну відповідальність за вчинені ними правопорушення.

Юридична відповідальність - міра покарання правопорушника шляхом позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які йому належали до факту правопорушення, від імені держави (суспільства), на підставі закону або іншого нормативного акта з метою попередження правопорушень в перспективі і відновлення (чи відшкодування) втрачених суб'єктивних прав на матеріальні і духовні цінності.

Юридична відповідальність - специфічні правовідносини між державою і правопорушником, що полягають у покладанні на останнього певних санкцій особистого, майнового чи організаційного характеру.

Таким чином, правовий статус людини і громадянина характеризується власним змістом і включає в себе певні елементи. Правовий статус складають: статусні правові норми і правові відносини; суб’єктивні права, свободи і юридичні обов'язки; громадянство; правові принципи і юридичні гарантії; законні інтереси; правосуб’єктність; юридична відповідальність.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка