Правовий режим земель сільськогосподарського призначення



Скачати 202.87 Kb.
Дата конвертації22.02.2017
Розмір202.87 Kb.
Тема: Правовий режим земель сільськогосподарського призначення.

План:


1.Поняття земель с.г. призначення їх визначення, призначення та порядок використання.

2.Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення.

3.Земельні ділянки державних і комунальних с.г. підприємств, організацій і установ, їх

приватизація.



4.Право власності та користування землею с.г. підприємств, організацій і установ,

збереження їх права на землю.



5. Розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації с.г. підприємств.

6.Землі фермерських господарств та приватизаціями земель їх членами.

7.Земельні ділянки особистих селянських господарств та для садівництва.

8. Землі для сінокосіння і випасання худоби.

9.Земельні ділянки для городництва.

10.Право користування несільськогосподарських підприємств, установ і організацій,

громадських об’єднань, релігійних організацій України землями, що надані для ведення

підсобного сільського господарства.

1. У структурі земельного фонду України особливе місце посіда­ють землі сільськогосподарського призначення, які тісно пов’язані зі сферою сільськогосподарського виробництва і на сьогоднішній день є основною категорією земель, що забезпечує проведення у нашій державі земельної реформи. До цих земель належать усі землі, основним цільовим призначенням яких є їх використання в сільському господарстві. Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК землями сільського­сподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської на­уково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної ви­робничої інфраструктури або призначені для цих цілей, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.



Виходячи з цього поняття, можна визначити дві основні правові ознаки зазначених земель — їх надання для потреб сільського господарст­ва і призначення для використання у сфері сільськогосподарсько­го виробництва.

Земля у сільськогосподарському виробництві є незамінним чинником в силу кількох особливостей, серед яких найчастіше виділяють її обмеженість (незмінність кількості), непереміщуваність, невідтворюваність, незнищуваність, практичну неви­черпність продуктивної сили.

Землям сільськогосподарського призначення не випадково відводиться перше місце серед закріплених у законодавстві дев’яти категорій земельного фонду нашої країни. На відміну від інших ка­тегорій земель, які використовуються головним чином як просторово-операційний базис, ці землі є основним засобом виробництва продуктів харчування, кормів для тварин і сировини для різних га­лузей промисловості. Це є головною особливістю зазначеної кате­горії земель, для якої встановлено особливий правовий режим, що характеризується таким їх використанням, за якого забезпечується підвищення родючості грунтів, охорона цих земель, недопущення їх вилучення із сільськогосподарського обігу.

Однією з основних характеристик земель сільськогосподарсько­го призначення є їх ґрунтова характеристика. Земля, як поверхне­вий шар, функціонує за законами природного розвитку. Вона взаємодіє з іншими природними ресурсами. Значну частину земної поверхні займають ґрунти. Ґрунт — це природне утворення, що складається з генетичне пов’язаних горизонтів, які формуються внаслідок перетворення поверхневих шарів і атмосфери під впли­вом води, повітря і живих організмів, має родючість.

Правове поняття земель сільськогосподарського призначення включає характеристику їх юридичної структури (складу). Тра­диційно прийнято вважати, що у сільському господарстві земля функціонує у двох якостях: як територіальна умова і як основний засіб виробництва. Тому землі сільськогосподарського призначен­ня за юридичне закріпленими способами їх використання поділя­ють на два основні види:

1) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), які відповідно до природних вла­стивостей, розташування і господарських потреб використовують­ся для посівів сільськогосподарських культур і служать засобом ви­робництва в рослинництві;

2) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім віднесе них до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо), які є лише тери­торіальним базисом і необхідні для організації сільськогосподарсь­кого виробництва та пов’язаних з ним видів діяльності. У даному разі йдеться про земельні площі нерослинницького призначення. Отже, вони є землями несільськогосподарського використання.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об’єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;

ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

4. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель.

5. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.



2. Усі землі, придатні для сільськогосподарського виробництва, мають пріоритетний режим використання. Це означає, по-перше, те, що вони повинні надаватися у першу чергу для сільськогоспо­дарського використання (ст. 23 ЗК). Визначення придатності зе­мель для потреб сільського господарства провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

По-друге, земельним законодавством встановлені певні обме­ження щодо укладення угод із земельними ділянками, призначени­ми для сільськогосподарських цілей. Вони полягають насамперед у визначенні переліку видів земель сільськогосподарського призна­чення, повністю виключених із цивільного обігу, тобто тих, що не можуть бути об’єктами права приватної власності. До них нале­жать, наприклад, техногенне забруднені землі, на яких не забезпе­чується одержання продукції, яка відповідає встановленим вимогам (нормам, правилам, нормативам), а також деградовані та малопро­дуктивні землі, які вилучаються з цивільного обігу (статті 170 і 172 ЗК). До того ж щодо земель, які знаходяться у приватній власності, земельне законодавство може встановлювати особливі правила ук­ладання угод. Наприклад, відповідно до ст. 130 ЗК покупцями зе­мельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути грома­дяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід ро­боти у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва, а також юридичні особи на­шої держави, установчими документами яких передбачене ведення сільськогосподарського виробництва. А переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають гро­мадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи місцевого самоврядування.

Крім того, згідно з п. 15 Перехідних положень ЗК громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для веден­ня селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України — власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2005 р. про­давати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділян­ки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб. Таким чином, на пра­во розпорядження землями сільськогосподарського призначення поширюються певні обмеження, які встановлюються державою з метою мінімізації негативних наслідків, пов’язаних з функціону­ванням ринку землі.

По-третє, виробнича діяльність, пов’язана з господарським ви­користанням земель сільськогосподарського призначення, повинна не погіршувати їх стан, а сприяти відновленню та поліпшенню ро­дючості грунтів, їх корисних властивостей. Тому власники земель­них ділянок і землекористувачі мають вживати заходів для захисту земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочу­вання, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруд­нення відходами виробництва, хімічними й радіоактивними речо­винами та від інших несприятливих природних та техногенних процесів. Вони також повинні здійснювати рекультивацію поруше­них земель, заходи щодо підвищення родючості останніх та поліп­шення їх інших корисних властивостей. Всі, хто здійснює Діяльність, пов’язану з порушенням поверхневого шару грунту, ма­ють здійснювати зняття, складування, зберігання останнього і на­несення його на ділянку, з якої він був знятий, чи на іншу ділян­ку для підвищення її продуктивності та інших якостей.

По-четверте, при вилученні (викупі) земель сільськогосподарсь­кого призначення для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарсь­ким виробництвом, тимчасовому занятті сільськогосподарських угідь для інших видів використання, обмеженні використання ос­танніх або погіршенні їх якості тощо власникам землі і землекори­стувачам мають відшкодовуватись збитки і втрати сільськогоспо­дарського виробництва.

Згідно статті 23. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення

1. Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.

2. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

3. Для будівництва промислових підприємств, об’єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв’язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов’язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

4. Лінії електропередачі і зв’язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.

3. Згідно статті 24. Земельні ділянки державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій

1. Державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

2. Державні і комунальні сільськогосподарські підприємства, установи і організації можуть орендувати земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб.

3. У разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням, а договори оренди земельних ділянок припиняються.

Згідно статті 25. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій

1. При приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров’я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

2. Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

3. Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.

4. Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарського призначення, водний фонд, резервний фонд).

5. Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

6. При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на загальну кількість осіб, зазначених у частині першій цієї статті.

7. Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними.

Розміри земельних ділянок, що виділяються для працівників державних та комунальних закладів, підприємств і організацій культури, освіти та охорони здоров’я та пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільській місцевості або селищах міського типу, не можуть перевищувати норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.

8. Внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність громадян, сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

9. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій.

10. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Згідно статті 26. Використання земельних ділянок з меліоративними системами

Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи, використовуються спільно на підставі угоди. У разі відсутності згоди щодо спільного використання зазначених земельних ділянок питання вирішується в судовому порядку.

Згідно статті 29. Визначення місця розташування земельних ділянок громадян при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій

1. При ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій переважне право на отримання земельних ділянок поруч з населеними пунктами мають власники земельних часток (паїв), які проживають у цих населених пунктах.

2. Місце розташування земельних ділянок визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування відповідно до землевпорядних проектів, які затверджуються зборами власників земельних часток (паїв).

4. Згідно статті 27. Збереження права на землю сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, особистих селянських і фермерських господарств

Сільськогосподарські підприємства, установи та організації, особисті селянські і фермерські господарства, які об'єднуються в асоціації та інші організаційно-правові форми, зберігають право на свої земельні ділянки, якщо інше не передбачено договором.


Згідно статті 28. Земельні ділянки сільськогосподарських підприємств

1. Сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності.

2. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

3. Реалізація права власності на землю зазначеними сільськогосподарськими підприємствами здійснюється відповідно до закону.

5. Згідно статті 30. Розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств

1. При ліквідації сільськогосподарських підприємств несільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності, розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств або за згодою власників земельних часток (паїв). У разі недосягнення згоди це питання вирішується в судовому порядку.

2. Земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування відповідно до цього Кодексу.

6. Займатися виробництвом товарної сільськогосподарської про­дукції можна шляхом ведення особистого селянського або фер­мерського господарства. Селянське господарство не має статусу юридичної особи. А товарне виробництво сільськогосподарської продукції розглядається як підприємницька діяльність і обкла­дається прибутковим податком. Тому громадянин — власник зе­мельної ділянки, який має намір займатися товарним сільськогос­подарським виробництвом, повинен зареєструватися як підприємець.

На відміну від особистого селянського фермерське господарство має ознаки юридичної особи. Правовий режим даних земель регулюється Законом України „Про фермерське господарство” Так, відповідно до ст. 31 ЗК до скла­ду його земель входять ділянки, які належать на праві власності цьому господарству як юридичній особі, а також на праві приватної власності громадянам — його членам.

Згідно статті 1 Закону України „Про фермерське господарство Поняття фермерського господарства

1. Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

2. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім’ї, відповідно до закону.

3. Фермерське господарство має своє найменування, печатку і штамп.

4. Фермерське господарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Та статті 5. Громадяни, які мають право на створення фермерського господарства

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства.

Громадяни, що створили фермерське господарство, мають право облаштувати житло в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об’єктів господарства. Якщо житло членів фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса.

Відокремленою фермерською садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями, яка знаходиться за межами населеного пункту.

Для облаштування відокремленої садиби фермерському господарству надається за рахунок бюджету допомога на будівництво під’їзних шляхів до фермерського господарства, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем.

Переселенцям, які створюють фермерське господарство в трудонедостатніх населених пунктах, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, надається одноразова грошова допомога за рахунок державного бюджету у розмірі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 31 ЗК Землі фермерського господарства

1. Землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

2. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Згідно статті 32 ЗК Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств

1. Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

2. Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Фермерське господарство мо­же орендувати земельні ділянки. У літературі зазначається, що у власності громадянина-фермера можуть бути лише сільськогоспо­дарські угіддя, на яких немає виробничих будівель чи споруд, оскільки такі будівлі та споруди разом із ділянкою, на якій вони знаходяться, складають єдиний об’єкт нерухомості й повинні знахо­дитись на балансі фермерського господарства як юридичної особи. Ще однією особливістю правового режиму земельних ділянок, призначених для ведення товарного сільськогосподарського вироб­ництва, є те, що звернення стягнення на них допускається лише у тих випадках, коли у власників таких ділянок відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення (ч. 2 ст. 139 ЗК).

Набуваючи право власності на земельну ділянку, громадянин водночас набуває комплекс земельних прав та обов’язків, що утво­рює зміст цього права.


7. Правовий режим земель особистих селянських господарств ре­гулюється ст. 33 ЗК. Відповідно до неї громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для веден­ня особистого селянського господарства. А згідно зі статтями 12— 16 Закону України від 20 квітня 2000 р. "Про планування і забу­дову територій"' таке надання ділянок здійснюється з урахуванням вимог генерального плану конкретного населеного пункту, деталь­ного плану території та плану забудови останньої. Ці акти є основ­ними правовими й архітектурно-технічними документами, в яких питання упорядкування території присадибних ділянок вирішу­ються у взаємодії з проблемами соціальної перебудови села, що передбачає спеціалізацію й територіальну організацію сільськогос­подарського виробництва, формування відповідної інженерно-технічної інфраструктури, охорону довкілля. З урахуванням цього земельне законодавство закріплює положення про надання грома­дянам земельних ділянок біля жилого будинку і за межами насе­леного пункту. Причому ділянка біля будинку може бути меншо­го розміру.

Згідно статті 33. Земельні ділянки особистих селянських господарств

1. Громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

2. Іноземці та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на умовах оренди.

3. Використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.

Правовий режим земель, призначених для ведення садівництва, спрямований насамперед на задоволення потреб громадян у тако­му їх використанні. Ці землі можуть використовуватися для заклад­ки багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогоспо­дарських культур, а також для зведення необхідних будівель, госпо­дарських споруд тощо.

Громадянин — член садівницького товариства може привати­зувати земельну ділянку без згоди на це інших його членів. Однак розмір ділянки для ведення садівництва, яка може приватизувати­ся безоплатно, не повинен перевищувати 0,12 гектара (ст. 121 ЗК). Громадяни — власники садових ділянок можуть вільно роз­поряджатися ними, якщо вони не вилучені з обігу і не обмежені в ньому.



Стаття 35. Земельні ділянки для садівництва

1. Громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

2. Іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи, можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.

3. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

4. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування. Землі загального користування садівницького товариства безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління товариства до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право на земельну ділянку.

5. Приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства.

6. Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

8. Згідно статті 34. Землі для сінокосіння і випасання худоби

1. Громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.



9. Згідно статті 36. Земельні ділянки для городництва

1. Громадянам або їх об'єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва.

2. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається.

3. На земельних ділянках, наданих для городництва, можуть бути зведені тимчасові споруди для зберігання інвентарю та захисту від непогоди. Після закінчення строку оренди зазначеної земельної ділянки побудовані тимчасові споруди підлягають знесенню власниками цих споруд за їх рахунок.


10. Сільськогосподарське виробництво ведуть не тільки сільськогоспо­дарські підприємства, а й деякі несільськогосподарські підприємства та організації, яким також надаються відповідні землі. Так згідно ч.3 п г статті 22 ЗК землі сільськогосподарського призначення надаються у користування несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об’єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;

Насамперед це ті промислові підприємства, які мають під­собні сільські господарства, що вирощують продукцію в основно­му для працівників цих підприємств. Такі підсобні господарства можуть бути складовою частиною підприємства, організації без прав юридичної особи або самостійним суб’єктом (юридичною особою). В останньому випадку земельні ділянки надаються цим господарствам з урахуванням їх організаційно-правових форм.



Для ведення підсобного сільського господарства землі сільсько­господарського призначення надаються й релігійним організаціям та об’єднанням. Отже, зазначені землі можуть надаватися юридич­ним особам, для яких ведення сільського господарства не є основ­ним видом діяльності Основні площі земель сільськогосподарського призначення займають підприємства та організації, які безпосередньо ведуть сільськогосподарське виробництво, — сільськогосподарські това­ровиробники. Згідно зі ст. 1 Закону України „Про сільськогоспо­дарську кооперацію” сільськогосподарський товаровиробник — це фізична або юридична особа незалежно від форми власності та господарювання, у якої валовий дохід, одержаний від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного вироб­ництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогоспо­дарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насад­жень) та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди, за попередній звітний (податковий) рік перевищує 50% загальної суми валово­го доходу.



На головну

презентація

Заняття №17


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка