Правові засади інтелектуальної власності в україні вступ



Сторінка1/11
Дата конвертації09.11.2016
Розмір1.73 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
ПРАВОВІ ЗАСАДИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

В УКРАЇНІ

ВСТУП

У сучасних економічних умовах стимулом для активізації творчості є ефективно діюча державна система правової охорони інтелектуальної власності. Якщо в Україні запрацює модель реалізації об’єктів інтелектуальної власності в національне виробництво, то наука буде потужною виробничою силою, а інтелектуальний потенціал нації використовуватиметься для економічного зростання держави. Тому сьогодні перед державою постає необхідне завдання – гармонізувати національне законодавство у сфері інтелектуальної власності за нормами Директив Ради ЄС. Крім того, це може бути одним з елементів забезпечення конституційного права кожного громадянина на результати своєї інтелектуальної діяльності. Відповідно до Конституції Україна послідовно створює свої власні механізми захисту інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів. З 1991 р. і до сьогодні в Україні приймається багато законодавчих актів в галузі інтелектуальної власності, що створює спеціалізовано правове поле цієї галузі. Створена нормативно-правова база у сфері охорони інтелектуальної власності, що спрямована на вирішення питань, пов’язаних з наданням прав на об’єкти інтелектуальної власності та їх використанням, охороною.

З кожним роком в Україні зростає інтерес до об’єктів інтелектуальної власності з боку виробництва. Найбільш популярними напрямками діяльності українських підприємств в галузі інтелектуальної власності є реєстрація об’єктів інтелектуальної власності, вирішення суперечок, складання правової документації і проведення консультацій. При цьому міжнародні компанії частіше займаються реєстрацією об’єктів своєї інтелектуальної власності і вирішенням суперечок. Указані напрямки діяльності підприємств вимагають спеціальних професійних знань, що потребує підготовки фахівців в галузі інтелектуальної власності. Однак в сучасних економічних умовах України виникає необхідність не тільки зареєструвати об’єкт інтелектуальної власності, але і розробити систему якісного захисту вказаних об’єктів. За даними проведених досліджень, серед найбільш поширених порушень прав інтелектуальної власності є незаконне використання торговельних марок (із цим зіштовхувалися 50 % опитаних компаній), незаконне використання промислових зразків (33 % компаній) і торгівля контрафактними товарами.

Дані проблеми можуть бути розв’язані лише за наявності діючої системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні. Крім того, від розв’язання проблеми створення ефективної системи охорони інтелектуальної власності залежить міцність фундаменту для інноваційної моделі розвитку України, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності у світовій соціально-економічній системі.

Одним із найважливіших елементів у системі правової охорони інтелектуальної власності є діяльність фахівців у цій галузі, які здатні вирішувати такі задачі: проведення маркетингових досліджень інтелектуальної власності, експертиз об’єктів інтелектуальної власності; оформлення прав на об’єкти інтелектуальної власності; комерціалізація об’єктів права інтелектуальної власності; захисту прав інтелектуальної власності підприємств та організацій; оформлення права на об’єкти інтелектуальної власності; передача прав на об’єкти інтелектуальної власності; виявлення порушень та охорони авторських і суміжних прав. Указані вміння фахівців, що базуються на комплексних знаннях економіки, права, техніки, дозволяють практично розв’язувати проблеми навколо оформлення прав на об’єкти інтелектуальної власності, захисту цих об’єктів.

Слід зазначити, що законодавство України з інтелектуальної власності знаходиться в постійній динаміці, – законодавець постійно шукає шляхи і способи його приведеня до світових стандартів та удосконалення. Тому питання правових засад інтелектуальної власності потребує окремого вивчення і розробки. Майбутніми фахівцями будь-яких спеціальностей це буде конче потрібно.




1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ


    1. Поняття та система інтелектуальної власності

Процес ринкового реформування економіки України на мікро- і макро- рівнях призвів до появи нових правовідносин в галузі підприємницького, податкового, інноваційного права та права інтелектуальної власності. Створення належної системи правової охорони інтелектуальної власності стало важливою складовою структурної трансформації економіки. Крім того, становлення надійної системи правової охорони об’єктів інтелектуальної власності є кроком до інтеграції України у європейський простір. Сучасний економічний цикл світової економіки пов’язано з технологічним розвитком світової спільності. Розвиток технологій пов’язано зі створенням об’єктів інтелектуальної власності, зокрема винаходів, корисних моделей, раціоналізаторських пропозицій та інших, адже однією з гарантій стабільності економіки є надійна правова охорона інтелектуальної власності.

Виникнення терміна «інтелектуальна власність» припадає на кінець XVIII ст. Він уперше з’явився у французькому законодавстві. Теоретичне підґрунтя авторського і патентного права виникло у Франції на засадах теорії природного права, яке одержало свій найбільш послідовний розвиток саме в працях французьких філософів-просвітителів (Вольтер, Дідро, Гольбах, Гельвецій, Руссо). Відповідно до цієї теорії право творця будь-якого творчого результату є його невід’ємним природним правом, що виникає із самої сутності творчої діяльності та «існує незалежно від визнання цього права державною владою».

Згідно із Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ) поняття інтелектуальної власності включає промислову власність, що головним чином охоплює винаходи, товарні знаки і промислові зразки, і авторське право, яке стосується літературних, музичних, художніх, фотографічних і аудіовізуальних творів.

Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузі.

Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність містяться в ст. 41 Конституції України, яка передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Отже, держава гарантує захист інтелектуальної власності авторських прав громадян, їх моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з інтелектуальною діяльністю.

Конкретною правовою основою здійснення і захисту інтелектуальної власності в Україні є низка спеціальних законів: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки»,. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» та ін.

Відповідно до українського законодавства інтелектуальна власність – це підгалузь цивільного права, яка складаеться з чотирьох інститутів:



  1. Авторське право та суміжні права.

  2. Патентне право.

  3. Правова охорона засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту.

  4. Правова охорона нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності.

Авторське право надає авторам та іншим творцям інтелектуальних творів у галузі літератури, музики або мистецтва певні права, що дозволяють або забороняють протягом певного обмеженого у часі періоду ті або інші види використання власних творів. У широкому сенсі авторське право включає в себе положення про охорону авторського права в точному змісті цього слова, а також охорону так званих «суміжних прав».

Промислова власність передбачає охорону винаходів за допомогою патентів, захист певних комерційних інтересів за допомогою законодавства на товарний знак і торгову назву, а також законодавства з охорони промислових зразків тощо. Крім того, у поняття промислової власності входить боротьба проти недобросовісної конкуренції.

Для інтелектуальної власності характерна двоїста природа:


  1. інтелектуальна власність закріплює виключне право автора на використання літературного твору, винаходу, корисної моделі та інших об’єктів (тобто майнові права);

  2. інтелектуальна власність закріплює моральні права автора: право на ім’я (особисті немайнові права).

Установлення права інтелектуальної власності охоплює два етапи: виникнення права інтелектуальної власності (первинне виникнення); набуття права інтелектуальної власності (вторинне виникнення). При первинному виникненні права інтелектуальної власності йдеться про встановлення права інтелектуальної власності вперше, адже раніше його не існувало. Це створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, яке супроводжується легітимними діями творця у необхідних випадках.

У випадку набуття права інтелектуальної власності, воно виникає з підстав, що мають вторинний характер. Зокрема стати власником такого права можна в результаті отримання необхідних документів, правонаступництва, передання автором майнових прав інтелектуальної власності іншій особі тощо (ст. 427 Цивільного кодексу України).




    1. Суб’єкти та об’єкти права інтелектуальної власності

Суб’єкти права інтелектуальної власності – це особи, яким можуть належати особисті немайнові та майнові права на об’єкти інтелектуальної власності. Суб’єктами права інтелектуальної власності є два види суб’єктів:

1) автор (творець) об’єкта права інтелектуальної власності;

2) інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Автор – це особа, в результаті інтелектуальної, творчої діяльності якої створені об’єкти права інтелектуальної власності. Автори не обмежені вимогами до їх віку, стану здоров’я, дієздатності тощо. Творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні, так і неповнолітні особи.

Слід звернути увагу на те, що «творча правосуб’єктність» не збігається із загальною цивільною дієздатністю, яка за загальним правом настає з досягненням фізичною особою 18 років. Суб’єктом права інтелектуальної власності може бути частково дієздатна, обмежено дієздатна або недієздатна особа. Інша річ, що здійснювати майнові права така особа може лише за допомогою інших осіб (батьків, усиновлювача, опікуна, піклувальника тощо).

Суб’єктом права інтелектуальної власності може бути держава, яка в особі своїх державних органів здійснює такі функції:


  1. регулює правовідносини в галузі інтелектуальної власності (створення нових нормативних актів);

  2. охороняє правовідносини інтелектуальної власності (діяльність суду, прокуратури, міліції, створення відповідних нормативних актів і реалізація державної політики);

  3. здійснює стимулювання творчої, винахідницької діяльності громадян;

  4. вирішує суперечки в галузі правової охорони інтелектуальної власності і захищає права, інтереси суб’єктів через суди;

  5. реєструє (веде облік) об’єктів інтелектуальної власності.

Наприклад, в Україні діють такі державні органи: Міжвідомчий комітет з проблем захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності,

Державна служба інтелектуальної власності (далі ДСІВ), при якій створено консультативну раду представників усіх творчих спілок України, апеляційну палата для розгляду в адміністративному порядку заперечень проти рішень за заявками на об’єкти інтелектуальної власності. В Україні функціонують і юридичні особи, створені при державних органах – це підприємства, метою яких є реалізація державних програм: Державне підприємство „Український інститут промислової власності”, Державне підприємство „Інтелзахист”.

Крім державних інституцій, існують недержавні організації: творчі спілки, Всеукраїнська асоціація патентних повірених, Коаліція з питань захисту прав інтелектуальної власності (CIPR).

Об’єктом права інтелектуальної власності є не кожен результат творчої діяльності, а лише той, який відповідає вимогам закону. Твір літератури, науки і мистецтва, суміжні права підпадають під охорону права, якщо вони відповідають вимогам закону. Науково-технічним результатам правова охорона надається лише на підставі видачі правоохоронного документа. Правова охорона об’єктів права інтелектуальної власності обмежується лише територією України. Охорона прав на зазначені об’єкти на території інших держав здійснюється лише на підставі відповідних міжнародних конвенцій і договорів.

Відповідно до переліку об’єктів, що міститься у ст. 420 Цивільного кодексу України (далі ЦКУУ), визначаються і види права інтелектуальної власності в Україні:

1) право інтелектуальної власності на літературний, художній та інші твори (авторське право), гл.36 ЦКУ;

2) право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права), гл.37 ЦКУ;

3) право інтелектуальної власності на наукове відкриття, гл.38 ЦКУ;

4) право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, гл.39 ЦКУ;

5) право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми, гл.40 ЦКУ;

6) право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію, гл.41 ЦКУ;

7) право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, гл.42 ЦКУ;

8) право інтелектуальної власності на комерційне найменування, гл.43 ЦКУ;

9) право інтелектуальної власності на торговельну марку, гл.44 ЦКУ;

10) право інтелектуальної власності на географічне зазначення, гл.45 ЦКУ;

11) право інтелектуальної власності на комерційну таємницю, гл.46 ЦКУ.




    1. Джерела інтелектуальної власності

Джерела інтелектуальної власності – це об’єктивна форма існування правових норм. До джерел інтелектуальної власності належать такі документи:

1. Нормативні акти – це сукупність актів державних органів, в яких втілюються правові норми щодо регулювання правовідносин, вони поділяються на

- Закони України: Конституція України; Цивільний кодекс України (книга 4), Кодекс про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України та ін.;

- Підзаконні нормативні акти: укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази і рішення міністерств і відомств, інструкції; накази комітетів, агенцій, відомств, Держслужбаів; постанови Верховної Ради України.

2. Міжнародно-правові акти (договори, конвенції тощо) застосовуються до правовідносин з інтелектуальної власності на территорії України, якщо Україна підписала і ратифікувала міжнародний акт. При цьому, якщо в міжнародному договорі передбачені інші правила, ніж в українському законодавстві, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору (ст.10 ЦКУ).

3. Судова практика немає юридичної сили, але необхідна для роз’яснення і тлумачення правових норм, закріплена в постановах Пленуму Верховного Суду України.

4. Правовий звичай (звичаї ділового обороту) – є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері відносин. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, не застосовується.


Питання для самоконтролю

  1. Дайте визначення поняттю «право інтелектуальної власності».

  2. Дайте визначення поняттю «суб’єкти права інтелектуальної власності».

  3. Дайте визначення поняттю «об’єкти права інтелектуальної власності».

  4. Як працюють інститути права інтелектуальної власності?

  5. Назвіть джерела правового регулювання права інтелектуальної власності.

  6. Конституція України – основне джерело права інтелектуальної власності.

  7. Цивільний кодекс України як джерело регулювання права інтелектуальної власності.

  8. Опишіть законодавство України про інтелектуальну власність України.


2. ЗАСАДИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ


    1. Становлення і розвиток авторського права.

Серед інститутів права інтелектуальної власності особливе місце займає авторське право і суміжні права. Цей інститут регулює відносини, що виникають в зв’язку зі створенням і використанням творів науки, літератури, мистецтва, фонограм, виконань, програм організацій мовлення.

Історія виникнення та розвитку авторського права та суміжних прав в Україні була непростою і відрізняється від історії західноєвропейських країн та США. Перші законодавчі акти, які регулювали авторські відносини в Росії, з’явилися тільки у другій чверті ХІХ ст. Це пов’язано з тим, що книговидавнича справа була багато років державною монополією, крім того, авторське право було тісно пов’язано з цензурним законодавством. Перший авторський закон в Росії з’явився також в межах цензурного закону. 22 квітня 1828 р. прийнято Цензурний Статут, який мав спеціальну главу «О сочинителях и издателях книг». Відповідно до цього закону автор або перекладач мав довічне виключне право користуватися власним виданням і продавати його. Строк цього права встановлювався через 25 років після смерті автора.

У 1830 р. нове Положення про права авторів внесло ряд нових принципових змін: права авторів визнавалися правом власності, строк охорони прав авторів продовжувався до 35 років після смерті.

Подальший розвиток авторського права у ХІХ ст. був спрямований на розширення прав авторів. Однак ці зміни не могли забезпечити ефективний захист авторських прав. І тільки в 1911 р. прийнято спеціальний закон, який мав назву «Положення про авторське право». Цей закон – значний крок в розвитку авторського права Росії, але його рівень ще не відповідав повністю вимогам Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р.

Після Жовтневої революції цивільне законодавство царської Росії і Закон про авторське право 1911 р. скасовано.

Перший радянський закон «Основи авторського права» регулював авторські відносини, прийнято 30 січня 1925 р. Цей нормативний акт скоротив дію авторського права після смерті автора до 25 років. Прийнятий у 1928 р. Закон «Про авторське право» встановлював чинність авторського права тільки за життя автора.

Під час кодифікації законодавства у 60-і роки ХХ ст. було прийнято рішення включити законодавство про авторське право в основи цивільного законодавства СРСР як самостійний розділ. 11 червня 1964 р. затвкердили Цивільний кодекс, який містив відповідний розділ «Авторське право». Цей розділ включено до Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 року.

У 1973 р. Радянський Союз став учасником Всесвітньої (Женевської) конвенції про авторське право (1925 р.). У зв’язку з цим виникла необхідність внести відповідні зміни та наблизити радянське законодавство до норм розвинутих країн світу та міжнародного права. З урахуванням цього і був розроблений розділ «Авторське право» Основ цивільного законодавства СРСР і союзних республік, прийнятих 31 травня 1991 р.

Основи цивільного законодавства мали набути чинності з 1 січня 1992 р., однак у зв’язку з розпадом СРСР цього не відбулося.

Після проголошення незалежності України почався процес розробки національного законодавства про авторське право. 23 грудня 1993 р. ВРУ повністю був прийнятий Закон України «Про авторське право і суміжні права»(ВВРУ-№13-1994 р. ст. 64 № 3792-ХІІ), який оновив докорінним образом авторське право. Крім того, прийняли деякі нормативні акти, що доповнювали цей закон: Постанова КМУ України «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» (1994 р.), «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва» (1995 р.). 31 травня 1995 р. ВРУ затвердили закон, відповідно до якого Україна приєдналась до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.

Важливим кроком в подальшому розвитку національного законодавства стало прийняття нової Конституції України (28 червня 1996 р.), ст. 41 якої проголошує право кожної людини володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

У 2001 р. до Закону «Про авторське право і суміжні права» були внесені зміни та доповнення. Зазначений закон викладено у новій редакції.

16 січня 2003 р. ВРУ прийняла новий Цивільний кодекс України, який називають другою Конституцією України. Однією зі складових ЦКУУ є Книга четверта «Право інтелектуальної власності». Вона складається з 12 глав, що об’єднують 90 статей. 36 і 37 глави об’єднують норми, щодо авторських і суміжних прав.




    1. Предмет авторського права і суміжних прав

Авторське право і суміжні права – це інститут цивільного права, такої його підгалузі, як право інтелектуальної власності.

Термін «авторське право» розуміється в двох значеннях: об’єктивному та суб’єктивному.

Під авторським правом в об’єктивному значенні розуміють сукупність правових норм, що регулюють відносини, пов’язані з використанням творів науки, літератури, мистецтва.

Авторське право в суб’єктивному значенні – це суб’єктивне право автора на створений твір (володіння, користування і розпорядження).

Суміжні права – це права виконавців на результати творчої діяльності, права виробників фонограм і організацій мовлення стосовно використання творів науки, літератури, мистецтва, що охороняються авторським правом.

Таким чином, авторське право і суміжні права об’єднуються в єдиний інститут, який регулює відносини, пов’язані зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва, фонограм, відеограм, виконань, програм організацій мовлення.

Авторське право і суміжні права тісно взаємопов’язані, тому що суміжні права виникають і здійснюються на підставі прав авторів на твори та регулюються єдиним законом.

Предметом авторського права і суміжних прав є особисті немайнові і майнові відносини, що виникають між авторами творів науки, літератури і мистецтва, виконавцями, виробниками фонограм, програм організацій мовлення.

Об’єктами авторських і суміжних прав є твори (літературні, художні, комп’ютерні програми, бази даних та ін.), роботи, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.

Суб’єктами авторських і суміжних прав є автори творів, виконавці, виробники фонограм, відеограм, організації мовлення та інші фізичні та юридичні особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону.


    1. Завдання та принципи авторського права і суміжних прав

Серед завдань авторського права і суміжних прав в юридичній літературі відокремлюють такі:



  1. Стимулювання творчої діяльності зі створення творів науки, літератури, мистецтва. Авторське право повинно створювати певні умови для заняття творчою діяльністю, забезпечити визнання та охорону творчих результатів, права авторів та інших суб’єктів на використання створених творів, одержання винагороди, захист честі та гідності та ін.

  2. Створення умов для широкого використання творів в інтересах суспільства.

Завдання авторського права і суміжних прав тісно пов’язані з його принципами.

Принципи авторського права – це основні ідеї, які характеризуються універсальністю, вищою імперативністю, загальною значимістю. Принципи авторського права не закріплюються в окремих статтях законодавчих актів, вони виводяться з усієї сукупності правових норм. Їх значення дозволяє орієнтуватися в авторському законодавстві, вірно тлумачити та застосовувати його норми.

До основних принципів належать такі:


  1. Принцип свободи творчості, який закріплюється ст. 54 Конституції України. Автори творів вільні у виборі теми, сюжету, форми твору, вони самостійно вирішують питання про опублікування твору.

Законодавство забезпечує захист прав авторів на твори науки, літератури, мистецтва незалежно від їх призначення цінності, форми, жанру, обсягу, мети, завершеності.

  1. Поєднання особистих інтересів автора із інтересами суспільства. Законодавство гарантує авторам охорону їх особистих немайнових і майнових прав, підкреслює їх виключний характер, тільки автор визначає на яких умовах твір буде оприлюднений. Але законодавство враховує і інтереси суспільства, встановлює випадки вільного використання твору.

  2. Невідчуженість особистих немайнових прав автора. Особисті немайнові права автора (право авторства, право на ім’я, цілісність твору, недоторканість) належать тільки автору, не можуть бути передані (відчужені) іншим особам. Вони мають безстроковий характер.

  3. Свобода авторського договору. Цей принцип полягає у тому, що сторони самостійно обирають умови, на яких вони укладають договір. Законодавство визначає тільки умови, які обов’язково мають бути узгоджені сторонами. Це пов’язано з тим, щоб забезпечити авторам мінімальний рівень прав, захистити їх від недобросовісних користувачів.

Умови, що погіршують становище автора (його правонаступника) порівняно зі становищем, затвердженим чинним законодавством є недійсним. Крім того, недійсними є також умови, що обмежують право автора на створення майбутніх творів на зазначену в договорі тему чи у зазначеній галузі.

Вказані принципи визначають зміст основних норм авторського права та служать передумовами його подальшого розвитку.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка