Правова охорона земель



Скачати 131.52 Kb.
Дата конвертації19.04.2017
Розмір131.52 Kb.
Тема: Правова охорона земель.


1. Поняття правової охорони земель.





2. Зміст і завдання охорони земель.

3. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів.

4. Охорона земель від забруднення небезпечними речовинами, охорона грунтів.

5. Правовий режим екологічно уражених земель.

6. Використання техногенно забруднених земель.

1. Україна має унікальні земельні ресурси і природно-кліматичні умови, сприятливі для підтримання високого рівня виробництва рослинної продукції, яка забезпечує 90% потреб людини у продук­тах харчування. Земельні ресурси становлять 44,4% природноресурсового потенціалу нашої країни. Родючі українські чорноземи зай­мають 59,8% площі її сільськогосподарських угідь і визнані етало­ном в усьому світі.

Однак доводиться констатувати, що антропогенне навантажен­ня на довкілля призвело до погіршення якісного стану земельних ресурсів. В Україні спостерігається надзвичайно високий рівень ос­воєння життєвого простору. Так, до господарського використання залучено понад 92% її території, 82% земельних ресурсів є основ­ним засобом виробництва у сільському і лісовому господарстві. Для ведення сільського господарства використовується 72,2% суходолу. А його розорані площі становлять 57,5% території нашої країни, або 81% від усіх її земель сільськогосподарського призначення. Цей показник значно перевищує відповідні показники інших держав.



Руйнівні процеси мають тенденцію до інтенсифікації. Так, як­що у 1960 р. рівень гумусу в грунтах становив 3,5%, то у 1996 — ли­ше 3,1%. Ерозія грунтів охопила 40% території України. 68 тис. гек­тарів земель повністю втратили гумусовий шар. Площа еродованих земель щорічно збільшується більше ніж на 80 тис. гектарів. Прак­тично на всій площі ріллі спостерігається переущільнення грунтів. Близько 20% земель забруднені шкідливими речовинами понад граничне допустимі концентрації, встановлені законодавством. Значні земельні площі підтоплені, засолені через нераціональний полив, покинуті внаслідок їх значної деградації, зайняті відходами виробництва, відвальними породами тощо. Через абразію щорічно втрачається до 100 гектарів родючих земель. У два-три рази знизи­лась швидкість ґрунтоутворення. Посилений механічний вплив сільськогосподарської техніки призвів до руйнування структури ор­ного шару грунтів. Негативні геологічні явища охопили понад по­ловину території нашої країни.



Практично не здійснюються ґрунтозахисні заходи, вапнування, гіпсування, залісення, консервація деградованих земель. Недостат­нім є рівень застосування меліоративних і протиерозійних заходів. Усе це зумовлює необхідність вжиття невідкладних ефективних за­ходів, спрямованих на охорону земельних ресурсів, у тому числі й за допомогою правових засобів.

Поняття охорони земель визначене у ст. 162 ЗК. Згідно з нею це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання не­обгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призна­чення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання зе­мель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.


Відповідно до ст. 163 ЗК завданням охо­рони земель є забезпечення збереження і відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей зе­мель.

Землі підлягають охороні від їх нераціонального господарсько­го використання, необгрунтованого вилучення із сільськогоспо­дарського обігу, деградації, водної та вітрової ерозії, селів, підтоп­лення, заболочування, зсувів, вторинного засолення, осушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними й ра­діоактивними речовинами, зараження карантинними шкідниками, заростання бур'янами, виснаження, дегуміфікації, нераціональної механічної обробки ґрунтів, опустелювання та впливу інших нега­тивних чинників.



2. Зміст поняття охорони земель визначає сукупність певних за­ходів. Такими заходами є: відновлення продуктивності земель;

- підвищення родючості грунтів;

- раціональна організація території;

- рекультивація порушених земель;

- застосування екологічно обґрун­тованих методів ведення сільського господарства (терасування, до­держання сівозмін, впровадження контурно-меліоративної системи землеробства тощо);

- меліорація і консервація земель;

- їх облік;

- еко­номічне стимулювання раціонального використання земель;

- враху­вання екологічних вимог під час проектування, будівництва і ре­конструкції та введення в експлуатацію нових об’єктів;

- раціона­лізація застосування пестицидів і агрохімікатів;

- реєстрація та рег­ламентація екологічно небезпечних чинників;

- проведення санітар­но-гігієнічної та екологічної експертиз;

- вжиття протиерозійних за­ходів;

- створення захисних лісонасаджень;

- облік стаціонарних об’єктів, що негативно впливають на землі;

- створення об’єктів природно-заповідного фонду;

- екологічно обґрунтоване сільськогосподарське районування і зонування земель;

- встановлення нор­мативів екологічної безпеки ґрунтів,

- стандартизація землеохоронних заходів;

- регулювання сільськогосподарських технологічних циклів;

- розроблення програм охорони земель; зменшення їх розораності;

- контроль за охороною земель;

- застосування заходів право­вої відповідальності за порушення земельного законодавства тощо.



Згідно статті 163. ЗКУ Завдання охорони земель

Завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Згідно статті Стаття 164. ЗКУ Зміст охорони земель

1. Охорона земель включає:

а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування;

б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб;

в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;

г) збереження природних водно-болотних угідь;

ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;

д) консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

2. Порядок охорони земель встановлюється законом.



Наступним кроком у розв’язанні проблеми оптимізації агронавантаження на земельні ресурси була розробка системи адаптаційно-ландшафтного землеробства. Вона грунтується на ландшафтне му розподілі водозборів і визначенні інтегральних показників трансформації енергії за такими компонентами, як рілля, ліс, луки й пасовища. Агроландшафт являє собою інженерну споруду, що має проектуватися і будуватися переважно інженерними методами на розрахунковій кількісній основі. Це вимагає наявності відповідних математичних верифікованих моделей, що визначають сталість і продуктивність земель.

Новітніми досягненнями аграрної науки є більш досконалі екологобіосферні методи ведення сільського господарства. Еколого-біосферна система поновлюваного землекористування прив'язує ведення сільського господарства до таких структурних одиниць, як басейни річок. Концепція впровадження цієї системи передбачає загальну організацію господарювання у басейнах малих, середніх і великих річок. Вона ґрунтується на засадах рівнозначності для лю­дини усіх особливостей рельєфу у цих басейнах.


3. Важливими заходами охорони земель є стандартизація і норму­вання. Згідно з ч. 1 ст. 165 ЗК стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів здійснюється з метою забезпечення екологічної та санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропо­генного навантаження на грунти та окремі терени, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо. Відповідно до ч. 2 цієї статті у зазначеній галузі встановлюються такі нормативи:

1) оптимального співвідношення земельних угідь;

2) якісного стану грунтів;

3) гранично допустимого забруднення грунтів;

4) показни­ки деградації земель і грунтів.

А згідно з ч. З ст. 165 ЗК нормативні документи із стандартизації в галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стандартизація у нашій державі регулюється Законом України від 17 травня 2001 р. „Про стандартизацію”. Відповідно до цього Закону стандарт — це документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи чи харак­теристики щодо діяльності або її результатів для досягнення опти­мального ступеня впорядкованості у певній сфері, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу. По суті, стандарти — це нормативно-технічні документи, які встановлюють мінімальні вимоги до певної діяльності чи об’єктів. На практиці державні стандарти затверджуються не Кабінетом Міністрів, а Держстандар­том, а стандарти у галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів — Держбудом України.

Згідно статті 2. Закону „Про стандартизацію” Сфера дії Закону


Цей Закон регулює відносини, пов’язані з діяльністю у сфері стандартизації та застосуванням її результатів, і поширюється на суб’єкти господарювання незалежно від форми власності та видів діяльності, органи державної влади, а також на відповідні громадські організації.

Згідно статті 3. Закону „Про стандартизацію” Законодавство України у сфері стандартизації


Законодавство України у сфері стандартизації складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у цій сфері.
Нормативно-технічні вимоги можуть також міститися у відомчих нормативних актах, затверджуваних Мінекоресурсів, Мінагрополіти-ки, МОЗ, Дсржкомземом, Держбудом та іншими органами. Це та­кож свого роду стандарти, але порядок їх прийняття дещо інший. Во­ни мають, як правило, допоміжний характер і використовуються зем­левпорядними організаціями при здійсненні землеустрою, або будівельними організаціями під час зведення різних будівель і споруд.

4. Згідно статті 167. ЗКУ Охорона земель від забруднення небезпечними речовинами

1. Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється.

2. Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речовин затверджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

3. Забруднені небезпечними речовинами земельні ділянки використовуються з дотриманням встановлених обмежень, вимог щодо запобігання їх небезпечному впливу на здоров’я людини та довкілля.

4. Рівень забруднення ґрунтів враховується при наданні земельних ділянок у користування, вилученні з господарського обігу та зміні характеру і режиму використання.



Статті 168. Охорона ґрунтів

1. Ґрунти земельних ділянок є об’єктом особливої охорони.

2. Власники земельних ділянок та землекористувачі не мають права здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі .

3. При здійсненні діяльності, пов’язаної з порушенням поверхневого шару ґрунту, власники земельних ділянок та землекористувачі повинні здійснювати зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей.

5. Територіальна охорона земель включає комплекс заходів щодо забезпечення раціонального використання земельного простору, недопущення необгрунтованого антропогенного навантаження на землі. Значна частина території нашої країни використовується для розміщення й експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств й організацій, які використовують землю не як засіб виробництва, а як просторово-операційний базис для розміщення різних об'єктів. Існуючі у нашій країні нормативи відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транспор­ту, енергетики у 2,5—2,7 раза перевищують відповідні нормативи країн ЄС. Це, безумовно, негативно позначається на охороні зе­мельних ресурсів.

Територіальна охорона земель передбачає залучення до госпо­дарського обігу якомога меншої земельної площі з метою найбільш ефективного здійснення певного виду господарської діяльності. Та­ка охорона стимулюється законодавством України про плату за землю. Адже розмір земельного податку обчислюється виходячи з розмірів земельної ділянки. Таким чином, більш вигідною є раціоналізація використання земельних ресурсів.

Територіальна охорона земельних ресурсів здійснюється також при наданні ділянок у власність і у користування. Адже органи, які здійснюють, погоджують, контролюють і реєструють таке надання слідкують за додержанням законодавства про нормативи відведен­ня земельних ділянок. Вони також можуть перевіряти доцільність відведення певної площі земельної ділянки державної чи комуналь­ної власності для користування нею суб'єктами права приватної власності. У разі необхідності для охорони земельних ресурсів мо­же здійснюватися вилучення (викуп) земель у порядку, передбаче­ному главою 22 ЗК. Для раціоналізації використання земельного простору землевпорядні організації можуть розробляти проекти внутрішньогосподарського землеустрою.



Ландшафтна охорона земельних ресурсів передбачає збережен­ня цінного з наукового, екологічного, історико-культурного, рекреаційного, господарського погляду рельєфу місцевості. Вона здійснюється шляхом створення об'єктів природно-заповідного фонду, вжиття заходів щодо охорони водно-болотних угідь міжна­родного значення, запобігання погіршенню естетичного стану й зменшенню екологічної ролі антропогенних ландшафтів, створен­ня музеїв просто неба, історико-культурних заповідників, влашту­вання еколого-туристських маршрутів тощо. Ландшафтна охорона земельних ресурсів може також здійснюватися для забезпечення безпеки людей. Так, на землях водного фонду, оздоровчого при­значення та інших територіях, що підлягають особливій охороні, забороняється проведення грабарських робіт й ландшафтних пере­творень, оскільки це може призвести до негативних екологічних наслідків. Зазначена охорона земель передбачає й запобігання не­безпечним природним процесам: зсувам, ерозії, підтопленню зе­мель тощо.


Функціональна охорона земельних ресурсів означає забезпечен­ня можливості використання даної земельної ділянки як просторо­во-територіального базису для розміщення конкретних об'єктів. Законодавство України встановлює певні вимоги до рельєфу місце­вості, структури та якості земель, що можуть бути використані для розміщення екологічно небезпечних об'єктів або таких, які вима­гають особливої охорони. Такі вимоги встановлюються, наприклад, щодо атомних електростанцій, окремих промислових, сільськогос­подарських і транспортних підприємств, населених пунктів, оздо­ровчих і рекреаційних об'єктів тощо. Лише земельні ділянки, що відповідають особливим вимогам, можуть бути використані для розміщення зазначених об'єктів. Зокрема, землі, призначені для зведення господарських об'єктів, мають бути розташовані у сейсмо- і зсувобезпечній зоні з відповідними рельєфом, вологістю, ге­ологічною структурою тощо.

Використання земель у зонах ризику затоплення чи підтоплен­ня здійснюється згідно з Порядком використання земель у зонах їх можливого затоплення внаслідок повеней та паводків, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 р. № 87. У цьому документі виділені чотири зони ризику затоплення зі вста­новленням правового режиму кожної з них. Кабінетом Міністрів постановою від 26 липня 2000 р. № 1173 схвалена Комплексна про­грама захисту від шкідливого впливу вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Україні у 2001— 2005 роках і прогноз до 2010 року. Вона передбачає конкретні заходи забезпе­чення охорони земель, що служать просторово-операційним бази­сом для розміщення сільських населених пунктів.

Такі види антропогенного впливу, як скидання стічних вод, за­бруднення земель небезпечними хімічними речовинами, роз­міщення відходів, засмічення земель, є небезпечними чинниками, що справляють згубний вплив не тільки на грунти, а й на можливість використання земельних ділянок як просторово-опе­раційного базису для розміщення різних об'єктів. Забруднення зе­мель — це зміна їх фізико-хімічного складу внаслідок надходжен­ня шкідливих речовин. Засміченням земель є привнесення у них усілякого сміття, твердих відходів, металобрухту та інших твердих тіл, що перешкоджають нормальному використанню земельної ділянки, у тому числі як просторово-операційного базису. Тому заходи охорони земель від ерозії, затоплення, підтоплення, забруд­нення і засмічення є загальними для охорони як земельного про­стору, так і грунтів.

6. Згідно статті 169. Поняття техногенно забруднених земель

1. Техногенно забруднені землі — це землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель та її негативного впливу на довкілля і здоров’я людей.

2. До техногенно забруднених земель відносяться землі радіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені, землі, забруднені важкими металами, іншими хімічними елементами тощо. При використанні техногенно забруднених земель враховуються особливості режиму їх використання.

3. Особливості режиму і порядку використання техногенно забруднених земель встановлюються законодавством України.



Статті 170. Особливості використання техногенно забруднених земель сільськогосподарського призначення

1. Техногенно забруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких не забезпечується одержання продукції, що відповідає встановленим вимогам (нормам, правилам, нормативам), підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу та консервації.

2. Порядок використання техногенно забруднених земельних ділянок встановлюється законодавством України.



На головну
Презентація
Заняття №38


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка