Посвячую тим, хто шукає спокою; тим, хто шукає кращого і богатшого життя; тим, хто шукає задоволення від життя; тим, хто шукає розуміння себе, своїх дітей і всіх, і всього, що знаходиться навкруги нас!



Скачати 11.52 Mb.
Сторінка1/50
Дата конвертації14.12.2016
Розмір11.52 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   50

Посвячую тим, хто шукає спокою; тим, хто шукає кращого і богатшого життя; тим, хто шукає задоволення від життя; тим, хто шукає розуміння себе, своїх дітей і всіх, і всього, що знаходиться навкруги нас!

Кожен, хто приніс частинку знання в середовище людства, уже є благодіяльним. Кожен, хто зібрав і передав іскорку знань, той є подавачем Духовних енергій.

Кожен, хто прочитав, утвердить себе в мудрості Людській.


2-ге доповнене видання.

Добролюбіє є відзнакою успішного у справах його!

Успішного рухає по життю доброта його!

С л о в о в і д а в т о р а.
Розмова двох – це розмова душі і тіла, духовного і суспільно-матеріального, або повсякденний їх діалог на дорозі, яка називається життям.

Книга розкриває суть духовних цінностей людини і природу людських проявів в повсякденному житті, розуміння яких дає можливість кожному побачити себе і оточуючих по іншому, виходячи зі своїх потреб і можливостей.

В книзі розкриваються деякі сторони життя, однак певна увага звернута на силу і значення слова, розглянуто такі людські якості, як душа, істина, любов…; виокремлене бачення місця дитини в житті; особливе бачення покликання людини на планеті, її участь в суспільному житті.

Ця книга написана для нас особисто в хвилини духовного і творчого натхнення, але запрошуємо – читайте цю молитву всі, щоб знати і мати можливості бачити дорожні знаки на шляху, який називається життям. Це шанс реалізувати себе, як індивідуума. Маємо велику надію на Вас, читачу, у творенні позитивних енергій після прочитання для засіву на теренах України і у Всесвіті любові, миру, злагоди і доброти. А далі … воля Ваша. Вона має бути настільною книгою кожної сім’ї на планеті.

Ми не претендуємо на те, щоб як би фантастично не бачився багатьма зміст цієї книги, але вона дає право кажному відчути його душею, а для білбшості і по їх розумінню бути хоча б гіпотезою і відкрито бути прийнятою сучасною наукою, як бувало і буває, бо все ж починається з гіпотез, а закінчується, при вивченні, досить реальними знаннями, в яких сьогодні є потреба людства. Ця праця потребує уваги не в силу якогось заклику до догматичної авторитетності, а тому, що знання тісно переплітаються з процесами, які відбуваються в природі, у вселенній і торує дорогу єдності і взаємозв’язку у всьому видимому і не видимому.

Якщо ця книга знань зустріне благоприхильне відношення читача і пошановувача, то всі зусилля будуть застосовані, щоб виконати завдання цієї праці у всій її цільності Творця. Читайте книгу, приймайте ці знання душею і тілом, бо вони насичені пізнаннями Смислу життя, Істини і Правдивості. Часто буває, що на початку поширень цих знань (а вони неодноразово появлялися і проявлялися в нашому пристрасному суспільстві) невігласи сіють пересуди, самі не даючи собі потуги в прочитанні книги і зразу ж її заперечують із-за забобонів і страху. Покликання Людини і її можливості ними вважаються самим страшним ізу-вірством. Істинно, забобони – поганий порадник.

Праця написана для пізнання смислу життя конкретною людиною сьогодні для людства, а майбутнім поколінням усвідомлення як частинки істини і за частинку нашого і їх життя-буття. Сама істина життя стара как свет, але її багатогранність манить нас і сьогодні до пізнання своєї суті, а також нашого місця у Всесвіті і його ролі в нашому житті.

Суть праці нами визначена з того, що Вселенна, Природа, Космос, Енергія не є випадкове поеднання атомів і їх, як би, їх хаотичний рух у якомусь визначальному напрямку, а показати людині її місце, смисл життя і можливості у всій безсистемній схемі Вселенної, показати змінені суспільні архаїчні цілі і їх мету, які закладені в основу всіх релігійних традицій, обережно привідкрити до можливої межі основне розуміння в єдності Всесвіту – звідки ми всі з’явилися.

Cтворені у своїх началах, різні релігійні системи мають тенденції повернення уже тепер до своїх першоджерел, із якого виникли, розвивались і матеріалізувались кожна таїна і догма. Хоча і це є субєктивно до певної міри, але Природа, Бог ніколи повністью нікому не може бути доступними, а тим паче науці в її передбачувності для даної цивілізації. Пізнання в такій сфері являються великою таїною, яка іще обростає людським страхом перед пророцтвами і іншими окультними досягненнями, які показують зв’язок окультної філософії з реальностями життя, як це є і як має бути – вибір за нами.

На наше разуміння, по мірках людського обчислення часу, то це здається дуже і дуже віддаленою перспективою, але можна сказати, що той який пізнав все, пізнає і смерть, яка родить нове життя без нас, можливо, без нашого людського досвіду і умінь.

В книзі застосовано деякі алегоричні і віртуальні висловлювання і означення для більш повного розкриття суті розуміння життя. В деяких реченнях, абзацах не закінчене логічне завершення смислового наповнення, це спеціально для Вашого пізнання і пошуку в собі. Читайте між рядками, бо і там, можливо, те, що ви шукаєте і те, що ви знаєте. Книга читається тяжко, бо вона не є художнім твором, не є інформативною, навчальною, а спонукає пройти в прочитанні кожного слова, речення через особисті відчуття і стан прийняття собі. Наша порада і порада тих, хто знає: читайте по одній, дві сторінки за один раз, що допоможе усвідомити суть, сприйняти Знання і прийняти їх вашим умом ці духовні якості через особисті відчуття кожного дня нашого життя. Застерігаємо від її прочитання в більшому об’ємі, бо це створить ілюзію злиття тексту в один сірий моноліт і це дасть можливість більш повно побачити і відчути ті крупинки Знань, які зібрало людство.

Ми спеціально не разписуємо свои дослідження і методики більш широко, даючи Вам, при прийнятті душою, застосувати свій шлях при отриманих відчуттів в світ пізнання Духу і поміняти цей світ суспільних відносин в кращу сторону. Важкість спостерігається на початку із-за незвичності теми і ваших і наших очікувань, можливо, стилю викладення, але далі цими прочитаними рядками Ви отримаєте задоволення. Ви будете приємно здивовані тими відчуттями, відкриттями, які Вас відвідають. Ми можемо сказати більше – Ви прочитаєте давно відомі Вам істини, але часто із-за суєти мирської не придавали їм значення. Час настав.

Книга наповнена науковим, філософським і релігієзнавчим інтересом в пізнанні життя на основі особистих дослідів, спостережень, відчуттів і написана в стані творчого натхнення. Науковість розкрита в самих знаннях, які не систематизовані і відсутня методика їх використання. Такий підхід застосовано навмисно для читача, даючи йому самому простір для пошуку, а нами усвідомлений з тієї позиції, що шлях духовних пізнань і пізнання земної реальності у кожного свій.

Вона написана для всіх і уклінно просимо після прочитання передавайте іншим для прочитання. Таке прохання досить обґрунтоване, бо ми знаємо, що ігнорування таких підказок і легковажна відмова від прийняття цих знань людством уже не вперше привело до зникнення цивілізацій на нашій планеті. Давайте разом вчитися жити у злагоді з собі подібними, Природою і Всесвітом.

Ми бажаємо всім, всім, всім щастя, любові, миру, злагоди, доброти і достатків!!!, бо бачимо потребу в них майже кожним.

Передмова:

З дозволу Великого поета, Анни Волошин, ми вписуємо в передмову ці два її твори із збірника «Павутиння буденності», як лейтмотив теми цієї розмови і з вами.

Проходячи поряд церкви – хрестись…

Проходячи поряд бідних – ділись…

Проходячи поряд молоді – не злись…

Проходячи поряд старості – поклонись…

Проходячи поряд цвинтаря – зупинись…

Проходячи поряд пам’яті – згадай…

Проходячи поряд матері – встань…

Проходячи поряд знань – візьми…

Проходячи поряд мудрих – учись…

Проходячи поряд щастя – щасливий будь…

Проходячи поряд щедрих – подякуй…

Проходячи поряд обов’язку – не ховайся…

Проходячи поряд слова – тримай…

Проходячи поряд почуттів – не соромся…

Проходячи поряд слави – не тішся…

Проходячи поряд правди – повір…

Проходячи поряд пристрасті – відійди…

Проходячи поряд лестощів – помовчи…

Проходячи поряд сумління – не бійся…

Проходячи поряд гніву - змирись…

Проходячи поряд горя – поплач…

Проходячи поряд болі – мужайся…

Проходячи поряд злості – скажи…

Проходячи поряд влади – не вір…

Проходячи поряд смерті – не бійся…

Проходячи поряд життя – живи…

Проходячи поряд Бога – відкрийся…




* * *
Ти – все те, що між рядків безкінечної вигадки

(Істина) Моя

Дай відповідь на запитання: «В чому помилка наша?»

(В нещирості) Твоїй

В чому Альфа і Омега всіх наших страждань?

(В залежності) Моїй

Можливо, ти навіть знаєш, в чому суть цього життя?

(В безглуздості)

Що цінніше слів великих пророків?

(Мовчання) Наше

В чому – блаженство дітей і прокляття дорослих?

(В незнанні) Нашім

В чому вся гіркота від радості зустрічі з коханим?

(В розлуці) Для мене

Що у світі тримати найважче?

(Обіцянку)

Що так важко знайти і так легко втратити?

(Незалежність)

І чому ти приймаєш неправду за благо?

(Від щирості)

Я хочу вірити, що все ж життя

(Осмислене)…

Й шукаю між рядків безкінечної вигадки

(ІСТИНУ)…



С Л О В О
Здравствуй Боже, здравствуй Сонечко, здравствуй Новий День, здравствуйте Люди і все, що оточує нас! Слава тобі Сущий який у нас і Нам в Тобі!

Дякую тобі, Боже, що даруєш нам новий день! «Боже! Дай мені зустріти з душевним спокоєм усе, що принесе цей день. Дай мені цілковито віддатись на святу волю твою, на всяк час дня цього у всьому настав і цілком підтримай мене. Не дай забути, що все ти послав. Навчи мене просто і мудро ставитись до всіх людей – нікого не засмутити, не збентежити. Господи, дай мені сили перенести втому і всі події цього дня. Керуй моєю волею. Навчи молитися, вірити, надіятись, терпіти, прощати і любити. Амінь.» Оптинських старців.

Живи – життя сказало,

Кохай – і ніжно обійняло.

Даруй – посміхнулося Щастя,

Вір і Йди – Серце підказало.

Вирішуй - Мудрість прошептала,

Попробуй – Мрія прокричала.

Ніжність очі прикрила

І Розуму торкнулася Надія… А. Волошина.

«Жив в одному селі старик. Був він дуже бідним, але всі імператори завидували йому, бо у нього був прекрасний білий кінь. Ніхто ніколи не бачив подібного коня, який відрізнявся б красотою, статтю, силою… Ах, що за чудо був цей кінь! І імператори пропонували хозяїну за коня все, що тільки б він побажав! Але старик говорив:

- Цей кінь для меня не кінь, він - особистість, а як можна продати, скажіть на милість, особистість? Він - друг мені, а не власність. Як же можна продати друга?! Неможливо!

І хоча бідність його не знала меж, а спокус продати коня було немислима кількість, та він не робив цього.

І ось одного ранку, зайшовши в стійло, він не виявив там коня. І зібралось все село, і всі сказали хором:

- Ти – глупа людина! Ми всі знали, що в один прекрасний день цього коня вкрадуть! При твоїй-то бідності берегти таку цінність!.. Краще б ти продав його! І ти б отримав будь-які гроші, які б не попросив - на те і імператори, щоб платити будь яку ціну! А де тепер твій кінь? Яка біда!

Старик же сказав:

- Ну-ну, не старайтесь! Скажіте просто, що коня немає в стійлі. Це - факт, а все інше - судження. Щастя, нещастя… Звідки вам це знати? Як ви можете судити?

Люди сказали:

- Не обманюй! Ми, звісно, не філософи. Але і не настільки дурні, щоб не бачити очевидного. Кінь твій вкрадено, що, звісно ж , є нещастя!

Старик відповів:

-Ви - як хочете, а я буду притримуватися такого факту, що коли стійло пусте, то коня там нема. Другого ж я нічого не знаю - щастя це чи нещастя, бо це всього – навсього маленький епізод. А хто знає, що буде потім?

Люди сміялись. Вони рішили, що старик від нещастя просто збожеволів. Вони завжди підозрювали, що у нього не всі дома: другий би давно продав коня і зажив би, як цар. А він і в старості залишався дроворубом: ходив до лісу, рубав дрова, збирав хмиз, продавав його і заледь зводив кінці з кінцями, живучи в бідності і злиднях. Ну а тепер стало цілком зрозумілим, що він – душевно хворий.

Але через дванадцять днів кінь несподівано повернувся. Він не був вкраденим, він втік до лісу. А повернувся не сам, привівши з собою дюжину диких коней. І знову зібрались люди, сказавши:

- Так, старик, ти був правий! Це ми – глупі люди! Ти і дійсно щасливий! Пробач нашу глупоту милосердно просимо!

Старик відповів:

- Та що ви, їй-богу! Ну, повернувся кінь. Ну, коней привів - так що ж? Не судіть! Щастя, нещастя - хто знає?! І це лиш маленький епізод. Ви ж не знаете всієї історії, то для чого осуджувати? Ви прочитали лише одну сторінку книги, хіба можна судити про всю книгу? Прочитали одне тільки речення на сторінці, то як можна знати, що іще написано на ній? Життя - океан безкрайній! - буква із слова, так! А ви судите про все в цілому. Щастя, нещастя – для чого судити, ніхто цього не знає. І щасливий я в моєму не осудженні. А тепер ідіть і не мішайте мені, ради Бога!

І на цей раз не змогли люди заперечити старику: можливо старик і цього разу правий? Тому вони промовчали, хоча в глибині душі прекрасно розуміли, що це ж прекрасне і дивне щастя - дванадцать коней прийшли з конем! Вартує тільки захотіти, і всі вони перетворятся в немислимі багатства!

В старика був єдиний молодий син. Він почав об’їзджати диких коней. Не пройшло і тижня, як він впав з коня і зламав собі ногу. І знову зібралися люди, а люди скрізь одинакові, і знову почали судити. Вони сказали:

- Старик, ти знову виявився правий. Це - нещастя. Єдиний син - і ногу зломив! Хоч одна була б опора тобі в старості, а тепер?! Ти ж ще більше збіднієш!

А старик відповів:

- Ну ось! Знову судження! Для чого ви так спішите? Скажіть просто: син зламав ногу! Щастя, нещастя — хто знає?! Життя іде відрізками, а судити можна про ціле.

І так склалось, що через декілька днів на країну напали вороги, почалася війна, і всі молоді люди села були призвані в армію. І тільки син старика був залишений: він не міг ходити, бідний каліка. І знову зібралися люди, вони кричали і плакали: з кожної хати пішов син чи декілька синів, а надії на те, що вони повернуться, не було ніякої, бо ворожа країна була великою і битва зарання була програшною — вони не вернуться додому!

…Все село стогнало і плакало. І прийшли люди до старика і сказали йому:

- Прости нас, старче! Бог бачить, що ти правий - благословенним було падіння твого сина з коня. Хоча і каліка, але з тобою син твій! Наші ж діти пішли назавжди! Він-то жив, та ще, можливо, і ходити почне помаленьку. Краще бути кульгавим, але живим!

І відповів старик:

- Ні, з вами неможливо! Люди! Що ви?! Ви ж продовжуєте знову і знову — судите, судите, судите! Та хто знає?! Ваші діти насильно були забрані в армію, а мій син залишився зі мною. Але ніхто не знає — благословення це чи нещастя. І ніхто ніколи не буде в змозі знати. Один Бог відає!»

Читайте далі.

Просимо вибачити за всі слова, які ми застосовуємо в книзі не як критику, чи осуд, а для розуміння шляху в пізнанні істини, в пізнанні життя, в пізнанні Бога свого.

«Життя вже рветься, наче нитка,

І море горя кожен час у просторі летить.

Земля від болю стогне, молитви просить…,

А слів нема – слова мовчать…

Слова то є – та їх не чути.

Розтоптана людська Душа.

Розруха певна у серці і душі,

Дявольський вогонь руйнує вже й дитину.

А думки то є – та слова ще не зродили»*

ан. автора на вірш «Слово Боже» А Волошин.

Ми свідомі, що пристрастними людьми, навіть на основі одного абзацу, будемо висміяні в їх ляку, як зворотня реакція емоційної передачі страху ( не бійтесь, книга не чисто релігійного змісту, вона іще страшніша – вона правдива). Але ті, які почнуть сміятися, чи прийдуть насміятися, - пристануть з часом до молитви. Бо саме такі є утверджувачами знань. Так було, є і буде!

Слово є усталена практика спілкування в певному середовищі проживання людини. Воно є засіб спілкування людства Землі для вираження сенсу думки несучого ідею, констатуючого підсумок, приймаючого рішення, як засіб надання інформації, виражає визначення результату діяльності.

Життя – не лише слова …

Слова, що родяться з життя.

Слова, які злітають в небеса …

Слова – то мить,

Що десь зродилися в душі …

Слова …, то з відчуття,

Чи з першого ж бажання,

Що летять у Всесвіт

І народжуються знову…

На Землі.

Пливуть думковою рікою,

Голосом звучать,

Тим ритмом спілкування

І чистотою …, і грязнотою …

Слова, слова, слова …

Це невагомість і тяжкота.

Слова, слова, слова …

Це радість і печаль.

Слова – це все є від життя,

Це і порятунок

Від поцілунку смерті.

Слова – це як дарунок.

Життя …, не лише слова …

Що зводять до небес,

А й кидають у сміття.

Слова, слова, слова,

Бо ми іще живі …

А помрем, то лиш слова

Залишаться оці.* Ан. автора на вірш «Вірші – лише слова» А.Волошин.

  Деякі люди знають значення слів і їх смислове наповнення в безлічі виразів, точних і ясних і саме вони є носіями мудрості людської. Безліч понять має бути переглянуто від їх сучасного розуміння в їх смисловому наповненні. Потрібно визнати, що справедлива історія вірувань, державних інститутів дає багато коріння самих збочених понять. Слід визнати те, щоб мова основних понять була звучною і по можливості визначальною за змістом. І саме за смисловим наповненням філологи стверджують символьне позначення букв і слів і їх єдине джерело. Можна збагачувати мову новими визначальними символами. Кожна буква по звуку своєму означає вібрацію центрів. Безглуздо без потреби порушувати співзвуччя. Зверніть увагу на звучання давніх назв місць, роду діяльності, позначення об'єктів навколишнього середовища. Нові слова не завжди отримують таку ж чуттєву вібрацію. Стародавні назви мали вікопомне значення. Часто ніяка філологія не знайде кореня, закладеного явища потужними енергіями народів.           



Зважаючи на те, що початковий варіант назви книги мав у заголовку основоположне слово – молитва, як ознаку такого руху енергій в думці, слові і діяльності нашій. І тут слід заувжити, що рух цих енергій в думці, слові мають власне рух при почутих відчуттях в душі і тілі, як ознака єдності в нашому єстві духовних і тілесних надбань, які наповнені божественими якостями: любов’ю, щастям, злагодою, миром, добротою і матеріальними статками. Це все в нас відбувається в задоволенні від участі в цих житейських діях.

Молитва є вознесіння духу і захоплення його благими відчуттями в нас і в навколишньому середовищі. Молитва є стан нашого тіла і душі у своєму єднанні і злитті із загальним потоком енергій. Ми іноді рано вранці чуємо молитву птахів дивуючись - як малі побратими наші вміють тонко і захоплено вітати день, який зароджується. Стан молитви є проявом співбесіди про найпрекрасніше і такий стан є найпрекраснішим у нашому житті. Молитва є натхненник до знання, бо кожен, хто усвідомив велич такої співбесіди, неминуче починає спрямовуватися до пізнання джерел енергії. Кожна молитва є переддень, але не як заключний акт пізнання. Тільки спочатку пізнана енергія молитви розуміється як щось заключне.

Не може спілкування з Сущим бути без наслідків. Кожне часткове відкриття сокровенних Знань вже оновить шлях усвідомлення в пізнанні подальшої миті. Молитва, таким чином, є шляхом у майбутнє. Слід запам'ятати цю творящу силу. Не можна обмежувати себе явищем зовнішньої молитви, таке удавання буде найшкідливішим блюзнірством. Але не можна стверджувати енергію спілкування з Сущим, поки не буде усвідомлена основна енергія Всесвітнього Духа.

«Помилково думати, що Наші бесіди - без наслідків».

Молитва є усвідомлення вічності. У молитві укладені краса, любов, дерзання, відвага, самовідданість, неухильність, устремління. Але якщо в творимій молитві лежить марновірство, страх і сумнів, то такі слова мають порожнечу і її наслідки.  Важко молитися, коли ум зайнятий чимось іншим, а не допомогою у творенні молитви.

Молитва - це розмова двох – це діалог нашої божественної душі і нашого тілесного суспільного ума, чи матеріального з духовним (ця форма спілкування найбільш поширена серед пристрасних людей). Сама назва книги роз-мова має виражену дію як різну мову і тільки уточнення – двох конкретизує учасників. Саме ж слово – моли-тва має цю візуальну і наповнюючу змістовну форму дії – моліться вдвох, розмовляйте вдвох – як запрошення до дії. Та ж само дія в слові синонімі іноземного походження – ді-а-лог: два і логос, тобто розмова двох. Така розмова вже є молитвою, коли між ними є гармонійне усвідомлене поєднувальне взаєморозуміння в нашому повсякденному житті. Молитва є шляхом до істини. Молитва є дорогою буття. Молитва є бунт проти всього негативного, що не дає росту духовності в нас, в суспільстві, яке мішає будувати гідне достойне людини життя. Це є процес відновлення в людині образу і подобія Божого в моменти, коли людина починає замислюватися над своїм покликанням. Зазвичай, в житті ми цей поклик можемо називати як процес нарощування життєвого досвіду, як в матеріальному, так і в духовному відчутті. Це вже як потреба і в кожної людини це відчуття проявляється вже як усвідомлена потреба у віці від 42 до 49 років, а далі наше єство, від рівня і потреб душі в залежності і від його можливості (тут якраз великою силою є самоусвідомлення, або силою нашого практичного ума), йде шляхом нарощування позитивних духовних якостей, або шляхом видимого прискореного нарощування матеріальних благ за всяку ціну. Самоусвідомленню допомогає спокійний ритм життя, спостережливість за оточуючим середовищем, менше говорити, щоб почути інших, бо саме інші є носіями інформації, чи знань для нас.

«За вікном пролунав заклик. Один працівник відмахнувся - не заважай, я зайнятий! Інший обіцяв прийти, але забув. Третій прийшов після роботи, але місце вже було порожньо. Четвертий при заклику затріпотів і, склавши знаряддя, негайно вийшов - я тут! Це називається трепетом чуйності.Тільки це тріпотіння, осяяне свідомістю дня і ночі, веде до знання духу, поверх розуму відкриває ворота тріпотінням, чутим навіть людськими апаратами. Якщо зможете не заглушити в собі трепет чуйності - благо вам! »

Така природа передачі Знань закладена у все живе, і в тому числі і в нас, бо ми говоримо для когось, щоб передати ці Знання Космосу тим, з ким говоримо. В повсякчас і в повсякдень в народженні думки, у висловленні її словом через втілення її в дію слухаємо у спокої, що підказує серце, слухай душі своєї, бо вони єдині в єдності знають смисл життя сьогодні і правду істини для нашого росту, духовного розвитку і вивіреного житейського шляху у вирії суспільних відносин між людьми і з природою. Душа знає наше вчорашнє, знає сьогодення і знає завтрашнє, бо є частинкою Всесвітньої енергії в нашому тілі і не піддаваймось впливу поінформованому аналізуючому уму і вигоді тіла – і наша Душа буде рости, розвиватись вовіки віків. А з нею і Тіло і наше Слово, наша Мудрість, наші Взаємовідносини з усім живим і неживим на цій Землі.

Б Л А Г А Ю

Зроби наші справи свідками Твого світу,-

І туди, де Ненависть, дай нам принести Любов.

І туди, де Образа, дай нам принести Прощення.

І туди, де Ворожнеча, дай нам принести Єднання.

І туди, де Помилки, дай нам принести Істину.

І туди, де Сумнів, дай нам принести Віру.

І туди, де Відчай, дай нам принести Надію.

І туди, де Сутінки, дай нам принести Світло.

І туди, де Журба, дай нам принести Радість.

Допоможи нам, Боже, не шукати Розуміння,

а, скоріше, Розуміти,

Не стільки шукати Любові, скільки Любити.

Бо хто віддає, той отримує,

Хто забуває себе – знову себе знаходить.

Хто прощає – той відроджується до нового життя…

Тож допоможи нам, Господи, зробити наші справи



Свідками Твого Прекрасного Світу…» Анна Волошина.

Для цього ми маємо знати себе, свій духовний потенціал, бо фізичні можливості ми думаємо, що знаємо. Думаємо що фізичну силу отримали від батьків через генну спадковість. Так воно і є частково. Ми далі будемо бачити, що і батьків нам дано саме для цього. Не дарма говорять, що батьків не вибирають. Це ми їх подарунки до певної міри. Однак підтримання фізичного стану тіла напряму залежить від стану духовного. Кожен в цьому переконувався протягом життя, можливо, як одинн, чи декілька епізодів неусвідомлено, чи цілком свідомо, а можливо із-за суєти житейської не придаємо цим підказкам значення і тільки вже на сконі життя в багатьох приходить це розуміння. А якби ми звернули увагу на ці підказки зразу, то мали б інші можливості і інший життєвий результат. І цей процес ми узріємо в цих рядках. Природа бачення себе, свого потенціалу можлива через нарощування духовних цінностей і в першу чергу любові. Ми не зможемо любити себе, а якщо більш піднесено, то і Бога в собі і в оточуючому Всесвіті доти, поки не узріємо його. Побачити ж його, себе ми можемо тільки через пізнання його якостей духовних, бо їх бачення проходить тільки через їх особисте відчуття, через їх прояви в собі і в інших. Будьмо спостережливими і побачимо ці якості.

Будьмо джерелом мудрості, теплоти, світу і доброти для оточуючих, а найперше спробуйте зігрити цим свою сім’ю, своїх рідних і колег ( хоча, як свідчить життя це найчастіше саме важче. Ви всі переконаєтеся, бо починати нести ці якості серед інших не просто, особливо серед близьких. Цьому заважає вже сформований наш стереопит способу життя і способу нашої думкової будівельної площадки. Не дарма в миру говорять, що в своєму середовищі пророків (носіїв мудрості немає). Вони є, але оточуючому середовищу важко повірити у наші духовні і матеріальні зміни із-за стереотипів і через зародження в інших оціночних, осудливих і завистливих думок, хоча саме ми є цим середовищем для таких думок. Процес нарощування таких якостей, таких світлих енергій (сили Святого Духа) є теж певний труд, але природа цього пошуку в покликанні душі і вона нас до цього спонукає, а не якісь очікувані матеріальні вигоди – саме до цього, чи такого розуміння такого потягу ми приходимо, відчувши цей смак із життєвого досвіду, одначе, і цей труд у відчутті надбань так нас захоплює своєю новизною, своїм баченням благості, своїм баченням джерела доброти і щастя, що ми хочемо вийти за вузькі межі сім’ї, бо ці теплі промені відчуттів радості і задоволення ми вже вимушені передати іншим. Дякуємо Сущому і Всім, що вони підтримують горіння в нас цього джерела теплоти і світла, бо це є можливість і всім погрітись біля цього джерельця. Це вже ростуть духовні крила, янгольські крила. Ці порухи ми вже робимо із-за любові (саме ця теплота, доброта і є наповнюючою силою в цьому слові). Ми вже перебуваємо в такому стані душі і тіла, що наростає сила і наміри зробити щасливими і радісними ще когось і це якраз є та милість, що хочеться прислужитися іншим. Прислужився таємно, то таке відчуття радості в грудях, а потім умиротворений спокій находять на нас, що надходить така сила, яка спонукає творити добро на радість всім. Отримання таких відчуттів є енергетичною подякою і є процесом надходження більшої і якісної енергії в наше єство. Починається пошук у пізнанні глибше і ширше цієї сили, цієї енергії, цього божественного стану і радість наповнює наше єство шукає, кому ж передати такі свої відчуття і робити ці подвиги для інших. Про бачення таких шляхів в далі написаних словах, але будьмо свідомі, що це має бути стан душі. По такому стану душі, ми бачимо і певні негаразди в інших і допомагаємо їм думкою, словом і ділом по мірі можливості і можливості того, хто зможе прийняти цю допомогу. Такі наші дії мають сприяти і баченню зменшення важливості цих дій і їх значимості для нас. Це буде просте продовження нашого повсякденного життя, а не якісь подвиги. Наше оточуюче середовище наповнене красотою, вершиною якої є людина в своїй діяльності, яка, любуючись і захоплюючись прекрасним, тим само збільшує кількість цієї енергії красотою, творячи її в своєму захваті і подяках у сказаних словах, у виготовлених речах, у поведінці. Ми створюємо своєю уявою все більш добротніші, все більш прекрасніші речі і події, бо чим більше ми відчуваємо, дивимось на те, що нам подобається, тим більше ми цього хочемо, починаючи і собі займатися творінням доброти і красоти в словах, речах і діях, а найперше в думках. Тим само збільшуемо ці прекрасні якості – красоту, доброту, любов, задоволення – у Всесвіті. А це так просто і природньо. Ми можемо, бажаємо і маємо можливості кожен творити це більше і більше. І це нам вдається. Ми творимо більш чудесно, більш витонченіше, наповнюючи цей процес своєю ізюминкою, своєю неповторністю у наповненні себе і оточуючих любов’ю, радістю, щастям. І таким нашим бажанням не має кінця.

Мій рідний краю, кохана сторона.

Не забувай мене і тебе я не забуду

І Душу спмином зігрій.

Ти відкривай шляхи істини мені

І серце, що радістю щемить,

В своїх долонях

Не забувай мене, мій краю рідний!

Я неодмінно повернусь … душею. Ан. на вірш А. Волошин

Кожна мить прожита на Землі безцінна. Ми щасливі від того, що зуміли ввійти в такий стан і цим ми даруємо собі і іншим ці миті прекрасних, добрих, радісних хвилин великого щастя у відчуттях піднесеності, хвилювань, здивувань, шанобливості, люб’язності і вдячності всьому і всім. Такі наші надбання в цьому житті душа несе в майбутнє тіло, а на даний момент вона намагається нам підказати і створює умови у творінні цього прекрасного процесу, який називається життям. То і дозволимо собі бути в такому стані, вчимося цього і таким чином в наших можливостях появляється усвідомлення і вміння управляти життєвими обставинами. На-й (на і йому, собі подібному) щастить усім у пізнанні Святого Духу. В ці два слова ми вносимо смислове наповнення, як дуновіння, рух світлих, чистих різноманітних енергій. Бо «Прояви любові до ближнього можуть спасти і великого грішника. Любов покриває все».

Застосовуючи слова: низчі, кращі, прекрасні…, то думаем так, щоб кожне слово виявилось знайомим, а в підсумку виявиться поглиблене самоусвідомлення. Можна замість поглибленого пізнання сказати піднесене, бо в просторі немає ні верха, ні низу. Пам’ятаємо це!

Ми говоримо на дану тему з тими, хто цікавиться цим, хто живе цим, хто працює з собою для духовного розвитку; хто має щастя бачити промінці істинних знань про здоров’я, щастя, радість, добробут, милосердя; хто хоче бачити всіх усміхненими, забезпеченими і здоровими. Щасливої Вам дороги по рядочках слів!

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлений Едем

і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,

і за мої обпечені зеніти.

За те, що завтра хоче зеленіть,

за те, що вчора встигло оддзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.

За те, що можу, і за те, що мушу.

Вечірнє сонце, дякую за всіх,

котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.

Що десь у світі кров ще не пролито.

Вечірнє сонце, дякую за день,

за цю потребу слова, як молитви.

… пливе молитва в човнику лодонь.» Л.Костенко



Сказане, писане слово нами може бути тільки, ознакою нашого єства і тільки нашим розумінням. Так і саме так, бо саме тоді, як тільки в те, чи інше слово вкладається наше смислове наповнення. В цілому реченні, яке несе єдиний смисл, хтось може почути одне, чи декілька слів, або акцентувати своє розуміння на цих словах все речення.

Деколи по тексту напрошується вставити прекрасне слово правильно - від кореня одного слова правь і вільно від другого бо вони є повністю відповідними в будь якому речені по смисловому наповненню. І правильний розвиток слід розуміти, як природній ріст, як рух в позитиві. Позитив сприймається як діяння в доброті, бо всі хочуть доброго і до доброго скровують свої діяння і направляють свій зір. Хоча в реальності присутні різного роду прояви. Так, і дехто може трактувати слово правильний з пристрастного розуміння – то хто ж тоді суддя? і яка стоїть оцінка за визначенням правильності? Ми легко не сприймаємо два попередніх речення, бо вони не відповідають духові сприйняття, відчуття і розуміння. Щоб уникнути двоякого тлумачення, ми застосовуємо слово – при-рода, як правильне його розуміння. Навіть у звичайних листах зусртічаються умовні висловлювання, які зрозумілі тільки посвяченому в переписку. Також і в пророцтвах можна дивуватися деяким неясним для нас висловлюванням, бо вони мають інше смислове наповнення. Але коли згадаємо час і всі обставини пророцтв, то зможемо цілком ясно зрозуміти цю умовність висловлювань, яка існує для нашого часу, бо віки поміняли багато понять і висловлювань. Потрібно бути обережним, щоб не впасти в невігластво суджень

Слова, що падають

У вічність.

Слова – то мить,

Що десь засяяла в імлі.

Слова – то мерехтіння

Першої зорі,

Що падають у всесвіт,

Народжуються знову

І йдуть,


Пливуть рікою,

Голосом звучать,

Тим світлом радісним

І чистотою…

Слова…

Це невагомість.



Слова…

Це легкість і печаль.

Слова…

Це порятунок



Від поцілунку смерті.

Слова – це все

Життя… А.Волошин

Достеменно відомо, що слова не можуть навчити — вчить нас тільки життя через наше їх сприйняття і відчуття їх наповненості тим змістом, який нам подобається. Але слова виконують подібну функцію в житті людей, як гроші, тобто допомогають обміну різних видів енергії. Вони допомогають спілкуватися людям ів цьому їх основне призначення. Людство навчилось певні дії по одинаковому смисловому наповненню, по одинакових проявах давати цим діям, предметам назви. І ці назви допомогають людям спілкуватися. І все-таки перед нами книга слів, неординарних слів, і зараз ми готовимось їх про­читати... Слів, які неймовірно расширюють наші можливості і формують нові, позитивні переконання; формують впевненість у можливість вміти впливати на наш спосіб життя.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   50


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка