«поняття, види, значення, вимоги до кримінально-процесуальних документів досудового розслідування» для слухачів Навчально-наукового інституту заочного навчання Навчальний час – 4 години



Скачати 324.35 Kb.
Дата конвертації26.12.2016
Розмір324.35 Kb.
Міністерство внутрішніх справ України

Національна академія внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут підготовки фахівців для підрозділів слідства та кримінальної міліції

Кафедра досудового розслідування

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з курсу “ ПРАКТИКУМ ЗІ СКЛАДАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ”

Тема № 1

«ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ЗНАЧЕННЯ, ВИМОГИ ДО КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ»
для слухачів Навчально-наукового інституту заочного навчання

Навчальний час – 4 години

протокол № _____



Київ 2015

Тема № 1. ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ЗНАЧЕННЯ, ВИМОГИ ДО КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

Вид лекції: інформаційна
Дидактичні цілі:
1. Навчальні: досягти міцного засвоєння слухачами знань щодо поняття, видів, значення, змісту та вимог до процесуальних документів, які складаються під час проведення досудового розслідування.
2. Розвиваючі: розвиток таких якостей, як правосвідомість, уявлення, розуміння, мислення, мотивування і обґрунтування прийнятих рішень під час проведення досудового розслідування.
3. Виховні: формування у слухачів належного правничого світогляду, професійних, ділових та моральних якостей, необхідних майбутньому працівникові правоохоронного органу, зокрема, працівникам слідчих і оперативних підрозділів ОВС.
Міжпредметні та міждисциплінарні звязки:

Забезпечуючі дисципліни: Кримінальний процес, Криміналістика

Забезпечувані дисципліни: Кримінальний процес України (Особлива частина), Доказування на досудовому слідстві, Криміналістика (криміналістична тактика і методика), Особливості розслідування окремих видів злочинів, Юридичне документознавство.
Навчально-методичне забезпечення лекції:
Наочність: мультимедійні презентації.
Технічні засоби навчання: мультимедійний проектор.

Тема 1. ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ЗНАЧЕННЯ, ВИМОГИ ДО КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ
План:

1. Поняття, сутність та значення кримінально-процесуальних документів досудового розслідування.

2. Функції кримінально-процесуальних документів.

3. Класифікація та основні види процесуальних документів досудового розслідування.

4. Вимоги до кримінально-процесуальних документів досудового розслідування.

Література:

Конституція України. – К., 1996.

Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від
13 квіт. 2012 р. // Голос України. — 2012. — 19 травня (№ 90—91).

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України». – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2012. – 382 с.

Про якість складання й оформлення судових рішень у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення: Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України // Вісник Верховного Суду України. – № 8 (48). – 2004. – С. 21- 29.

Тертишник В.М. Мова і стиль юридичних документів // Підприємство, господарство і право. – 2003. - № 9. – С. 3-5.

Ярлова О. Деякі аспекти застосування державної мови у судочинстві України // Право України. – № 3. – 2010. – С. 226-272.

Рожнова В. Складання протоколів слідчих дій: питання структури та змісту // Підприємство, господарство і право. – 2006. - № 5. – С. 142-147.

Рожнова В.В. Кримінально-процесуальна форма та її значення /
В. В. Рожнова // Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України на сучасному етапі. — К., 2011. — С. 81—83.

Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (загальна частина) [Текст] / Рожнова В. В., Конюшенко Я. Ю., Чурікова І. В. – К. : Нац. акад. внутр. справ, 2012. – 280 с.

Хазін М.А., Бойко М.Д., Співак В.М. Зразки кримінально-процесуальних документів (дізнання та досудове слідство). – К.: Атика, 2006. – 236 с.

Зразки кримінально-процесуальних документів: Науково-практичний посібник // За ред. М.П.Стрельбицького. – К.: Істина, 2006. – 176 с.

Тертишник В.М. Зразки юридичних документів: Настільна книга слідчого: навч. посіб. / В.М.Тертишник. – К.:Правова єдність, 2009.– 344 с.
ВСТУП

Під час кримінального провадження КПК України передбачає складання значної кількості процесуальних документів. Основні з них - постанови, протоколи, різноманітні клопотання, скарги, виклики, зобов’язання, повідомлення, доручення, заяви, обвинувальний акт та ін. Більшість з вказаних документів складається під час проведення досудового розслідування.

Докази у кримінальному провадженні з’являються тільки за умови, якщо вони отримані з належного джерела, в установленому порядку й відповідним чином оформлені. Процесуальна форма обумовлює письмовий характер кримінального судочинства, а тому, документування всієї процесуальної діяльності є однією з умов успішного провадження досудового розслідування та здійснення правосуддя. Правильно оформлені процесуальні документи і процесуальна форма в цілому забезпечують встановлення істини у провадженні, сприяють зміцненню режиму законності, захисту прав і свобод громадян.

Кримінальний процесуальний кодекс України містить низку вимог до процесуальних актів досудового розслідування, недотримання яких може привести до втрати доказового значення інформації, що в них міститься. Це означає, що якісне складання процесуальних документів є однією з складових досягнення завдань кримінального провадження, а загалом - здійснення правосуддя. Крім цього, певні вимоги до процесуальних актів кримінального провадження висуває наука кримінально-процесуального права, слідча та судова практика.

Правильне складання протоколів слідчих (розшукових) дій, належна фіксація їх ходу і результатів проведення в подальшому може запобігти появі можливих звинувачень сторони захисту щодо спростування отриманих під час розслідування кримінального провадження доказів внаслідок їх недопустимості та недостовірності. Особливо актуальним це положення є у сучасних умовах боротьби зі злочинністю, коли чиниться активна протидія не лише встановленню об’єктивної істини у кримінальних провадженнях, а і здійсненню правосуддя в цілому. Коли кожний недолік, помилка, навіть непередбачене спрощення у певній процесуальній процедурі, тим більше недотримання вимог КПК, може призвести до втрати доказів, що неминуче потягне за собою необхідність виключення з обвинувачення злочинних епізодів, неможливість закінчення провадження складанням обвинувального акту або неможливість винесення обвинувального вироку.

В лекції будуть розглянуті питання про поняття, значення, основні види та вимоги до процесуальних документів досудового розслідування.




  1. Поняття, сутність та значення кримінально-процесуальних документів досудового розслідування

Досудове розслідування є першою стадією кримінального процесу, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ст. 3 КПК України).

В цій стадії кримінального процесу провадиться комплекс слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, спрямованих на швидке, повне, неупереджене встановлення обставин вчиненого кримінального провадження, осіб, які його вчинили, тощо.

Всі дії суб’єктів кримінального провадження повинні здійснюватися у встановленому законом порядку, тобто згідно з процесуальною формою. Кримінально-процесуальна форма – це визначений законом порядок кримінального провадження загалом, порядок виконання окремих процесуальних дій та порядок прийняття процесуальних рішень. Цей порядок - єдиний для всіх кримінальних проваджень. Однією з вимог процесуальної форми є правило про те, щоб процесуальні дії і прийняті процесуальні рішення були письмово закріплені в процесуальних документах кримінального провадження.

Кримінальний процесуальний закон встановлює таку форму цих документів, яка дає можливість повно відобразити в них хід і результати проведених процесуальних дій, прийняте рішення з тим, щоб надалі використати одержані дані під час досудового розслідування, розгляду та вирішення матеріалів кримінального провадження у судовому провадженні, перевірки законності та обґрунтованості проведених дій і прийнятих рішень.

В юридичній літературі широко використовується поняття “акт”, під яким розуміють і прояв людської діяльності (дію, подію), і документ, як словесне відображення цієї діяльності за допомогою засобів словесного мовлення. Кримінально-процесуальний акт  поняття складне, яке включає в себе не тільки певні дії суб’єктів кримінального провадження, що виконуються ними в процесі здійснення своїх повноважень, а й кримінально-процесуальні документи, які при цьому складаються.

Панівною в теорії кримінального процесу є точка зору, відповідно до якої під кримінально-процесуальним актом розуміється дія суб’єкта кримінально-процесуальної діяльності, вчинена відповідно до процесуальної форми і закріплена у процесуальному документі.

Обов’язковим елементом будь-якої діяльності (адміністративної, правоохоронної та ін.) є фіксація інформації, оскільки подальше оперування з нею (перевірка, збереження, направлення тощо) можлива лише в разі фіксації інформації. Матеріальними носіями інформації, в яких вона надалі міститься і зберігається, є різноманітні документи.



Документ (від лат. «documentum» – зразок, посвідчення, доказ) – це єдність інформації (повідомлення) та речового (субстанціонального) носія, яка використовується в соціальному комунікаційно-інформаційному процесі як канал передачі інформації. Документ від інших каналів передачі інформації відрізняється тим, що повідомлення в ньому передається в формі, яка зафіксована на речовому носії. Таке документальне повідомлення не зникає і не змінюється з перебігом часу. Саме в документах інформація фіксується вперше. За допомогою документів інформація зберігається та передається у часі й просторі, і з огляду на це документи є одним з інструментів пізнання навколишньої реальності.

Для того, щоб будь-яка інформація про факти, події, явища об’єктивної дійсності та розумової діяльності людини, що закріплена на спеціальному матеріалі, набула сили документа, необхідно, щоб ця інформація мала офіційний характер і юридичне значення. Юридичне значення документів виражається в їх здатності викликати певні правові наслідки. Запис щодо юридичних фактів має необхідний набір засвідчень. Для різних видів документів існують різні форми їх засвідчення: підписи посадових осіб, печатки, спеціальні бланки та ін.



Кримінально-процесуальні документице передбачені КПК документи, які складаються уповноваженою особою (слідчим, прокурором, слідчим суддею) у зв'язку із проведенням процесуальних дій або прийняттям процесуальних рішень, в яких зафіксована інформація про хід і результати процесуальної діяльності під час досудового розслідування, та оформлені в письмову форму.

Кожний процесуальний документ має свою форму, і структуру, зміст і значення. Основні види кримінально-процесуальних документів, що складаються під час проведення досудового розслідування та за його результатами: постанова, протокол, повідомлення, клопотання, повістка про виклик, ухвала, вирок, обвинувальний акт.

Кримінально-процесуальний документ відіграє суттєву роль у здійсненні кримінального провадження, виступає засобом реалізації учасниками кримінального провадження своїх повноважень, прав та законних інтересів, є однією з гарантій їх охорони та захисту.

Основне значення кримінально-процесуальних документів полягає у тому, що вони:

- є джерелами доказів у кримінальному провадженні, і тільки в них можуть міститися докази;

- є засобами охорони прав і свобод всіх учасників кримінального провадження.

Крім того, їх значення полягає ще й в наступному:

1) висновки про обставини кримінального правопорушення під час досудового розслідування робляться на підставі зібраних матеріалів;

2) допустимість, достовірність та належність зібраної інформації у більшості випадків може бути підтверджена шляхом аналізу кримінально-процесуального документа, в якому зафіксовані джерело та процес її одержання;

3) кримінально-процесуальні документи свідчать про належне виконання вимог закону (наприклад, щодо роз’яснення учасникам кримінального провадження їхніх прав, обов’язків і забезпечення можливості здійснення цих прав і виконання обов’язків);

4) відповідні кримінально-процесуальні документи виступають юридичною підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження (у тому числі, запобіжних заходів), а їх вмотивованість свідчить про наявність законних підстав для цього;

5) копії багатьох основних кримінально-процесуальних документів вручаються потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому та іншим учасникам кримінального провадження з метою забезпечення їхніх прав, у тому числі, права на оскарження відповідних процесуальних рішень;

6) без складання кримінально-процесуальних документів були б неможливими виконання та реалізація прийнятих під час кримінального провадження процесуальних рішень.

Під час досудового розслідування слідчому, прокурору доводиться складати велику кількість процесуальних документів. У зв’язку з цим, широко використовуються друковані форми документів – бланки. Бланк документа – це носій інформації з нанесеними на ньому постійними реквізитами.

Використання бланків процесуальних документів має суттєві переваги:

– вони сприяють більш повному й точному дотриманню вимог КПК (наприклад, у бланках протоколів слідчих (розшукових) дій відображаються обов’язкові умови їх провадження, права та обов’язки осіб, які беруть у них участь тощо);

– бланки спрощують і скорочують процес складання процесуальних документів;

– наявність у бланках наперед надрукованих фрагментів скорочує обсяг рукописних записів і, відповідно, економить час;

– використанням бланків досягається уніфікація документів (моделювання певної логіко-інформаційної композиції тексту з найбільш оптимальним поєднанням текстових формул (кліше), котрі відповідають ситуаціям, які трапляються найчастіше для того, щоби при мінімумі слів точно й зрозуміло передати максимум юридично значимої та доцільної інформації) що, зокрема, полегшує ознайомлення з матеріалами кримінального провадження осіб, котрі мають на це право;

– обов’язкові для кожного виду процесуального документа формулювання, що розміщуються в бланках, не заважають індивідуальному стилю роботи слідчого, прокурора, а навпаки, дозволяють зосередити увагу на викладенні в них мотивованих висновків, фіксації отриманих результатів;

– застосування бланків підвищує культуру документування слідчої роботи загалом.

Проте, якою б раціональною з технічного боку не були побудова бланка кримінально-процесуального документа та розміщення на ньому певних реквізитів, правоустановче та доказове значення в кримінальному провадженні належить його змістові.


2. Функції кримінально-процесуальних документів
Значення процесуальних документів в кримінальному провадженні проявляється також через їх функції. Кримінально-процесуальні документи виконують наступні функції:

  • інформаційну,

  • пізнавальну,

  • комунікативну,

  • правозастосовну,

  • правозахисну,

  • засвідчувальну,

  • виховну функції.

Крім цього, вони забезпечують можливість здійснення правосуддя, виконання прийнятих процесуальних рішень, здійснення прокурорського нагляду, судового та відомчого процесуального контролю, відіграють організуючу і дисциплінуючу роль.


  1. Класифікація та основні види процесуальних документів досудового розслідування

Провадження досудового розслідування залежно від його складності та специфіки завжди пов’язано з необхідністю здійснення значної кількості процесуальних актів, складання великого масиву процесуальних документів, які розрізняються між собою змістом, формою та призначенням.

З метою найбільш повного та точного розкриття внутрішньої сутності системи кримінально-процесуальних документів, визначення їх місця та ролі у структурі кримінально-процесуальної діяльності, доцільно згрупувати їх до окремих груп, виходячи з певних ознак та критеріїв, за якими вони розрізняються, тобто класифікувати.

Кримінально-процесуальні документи можна класифікувати за наступними підставами:

1. За стадіями кримінального провадження та особами, які приймають процесуальні рішення або вчиняють процесуальні дії та складають відповідні документи, – на слідчі та судові документи.

2. За відношенням до виявлення і закріплення доказів – на документи: що стосуються провадження слідчих (розшукових) дій і документи, що стосуються провадження інших процесуальних дій.

3. За процесуальним значенням: - на основні і допоміжні документи.

Основні документи становлять підсумок певного етапу кримінально-процесуальної діяльності. Як правило, ними закінчуються стадії кримінального провадження (постанова про закриття кримінального провадження, обвинувальний акт, вирок та ін.).

Допоміжні документи, хоча і не є підсумковими у кримінальному провадженні, але також є дуже важливими, оскільки вони забезпечують законне і обґрунтоване прийняття основного рішення, дають можливість учасникам кримінального провадження здійснювати свої права та обов’язки тощо. Вони завжди передують прийняттю основного рішення і можуть бути як початковими (протокол усної заяви про кримінальне правопорушення), так і проміжними, які складаються під час кримінального провадження (протокол допиту, ухвала про застосування запобіжного заходу, протокол затримання, повідомлення про підозру та ін.).

4. За імперативністю складанняна обов’язкові та факультативні документи.

Обов’язкові – такі документи, які завжди складаються з додержанням безумовної вимоги закону у будь-якому кримінальному провадженні чи у певній категорії кримінальних проваджень. Так, у кожному випадку проведення досудового розслідування, слідчий відповідно до ч. 6 ст. 214 КПК невідкладно у письмовій формі повідомляє прокурора про початок досудового розслідування, підставу для цього та інші необхідні відомості. Для деяких категорій кримінальних проваджень проведення тих чи інших процесуальних дій є обов’язковим. Так, в обов’язковому порядку призначається експертиза щодо встановлення причин смерті, тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, психічного стану підозрюваного за наявності даних, які викликають сумнів щодо його осудності та ін. (ч. 2 ст. 242 КПК).

Факультативні — це документи, складання яких не є обов’язковим у кожному кримінальному провадженні і залежить від фактичних обставин та розсуду особи, яка веде процес (протокол пред’явлення для впізнання, доручення та ін.).

5. За суб’єктним складом прийняття та складання документів на колегіальні та одноособові.

Колегіальним органом у передбачених законом випадках виступає суд, носієм прав і обов’язків якого є усі члени складу суду, а право прийняття рішення належить судові, як колегіальному органу.

Під час досудового розслідування рішення приймаються одноособово слідчим, керівником органу досудового розслідування, прокурором, слідчим суддею. Якщо досудове розслідування у справі проводиться групою слідчих, то і в такому випадку рішення не приймаються колегіально. Кожний слідчий, в межах дорученої йому ділянки роботи володіє процесуальною самостійністю, здійснює відповідні дії від свого імені.

При проведенні експертизи декількома експертами допускається складання ними одного спільного висновку (ч. 8 ст. 101 КПК).



6. За місцем складання:на документи, що складаються у службових приміщеннях органів досудового розслідування, прокуратури, суду та документи, що складаються поза їх межами.

Закон зобов’язує в окремих кримінально-процесуальних документах зазначати місце їх складання (статті 104, 110, 291, 374 КПК). Усі процесуальні дії, як правило, повинні проводитись в районі підслідності чи підсудності, що визначені законом, за місцем провадження досудового розслідування чи судового розгляду, а іноді й за місцем перебування певних осіб.

Якщо процесуальні дії, пов’язані з безпосереднім сприйняттям матеріальних об’єктів, то вони проводяться за місцем їх знаходження (огляди, обшуки, слідчий експеримент, опис майна та ін.).

Особливим місцем для прийняття важливих судових рішень є нарадча кімната в суді (ст. 371 КПК).



7. За юридичною силою – документи поділяються на такі, що набрали і не набрали чинності.

Судові рішення негайно виконуються після набрання чинності, тобто законної сили. Особливо детально законодавець регламентує порядок набрання законної сили вироком і ухвалою суду, ухвалою слідчого судді (ст. 532 КПК). Акти (документи) досудового провадження набирають чинності негайно після їх належного оформлення, відповідно до процесуальної форми (наприклад, обвинувальний акт слідчого підлягає затвердженню прокурором). Слідчі і судові акти, які набрали чинності, є обов’язковими для державних і громадських установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян. Виконання процесуальних актів, які ще не набрали чинності, є грубим порушенням законності.



8. За можливістю оскарження розрізняють: – акти, які можуть бути оскаржені, та акти, які не можуть бути оскаржені.

Переважно не підлягають оскарженню ухвали Верховного Суду України (ст. 454 КПК). Не підлягають окремому оскарженню також ухвали, винесені судом першої інстанції під час судового розгляду, який закінчився винесенням вироку або іншого судового рішення. Зокрема, не можуть бути оскаржені рішення суду: по заявленим клопотанням, про порядок дослідження доказів, про призначення експертизи в суді, про відкладення судового розгляду, про поновлення судового слідства та ін.

У цих випадках заперечення на такі рішення можуть бути викладені в апеляційній скарзі на вирок.

Не оскаржуються також рішення про направлення матеріалів за підсудністю, про призначення судового розгляду та деякі інші.

Оскарженню підлягають судові рішення суду першої інстанції за результатами судового розгляду, а також судові рішення, постановлені в апеляційному порядку. Крім того, окремому оскарженню підлягають акти, не пов’язані з вироком, наприклад, окрема ухвала, ухвала про накладення штрафу на особу, яка порушила порядок під час судового засідання, про вирішення питання про нове обвинувачення, про повернення обвинувального акту прокуророві.

Кримінально-процесуальні акти можна також класифікувати за іншими підставами. Наприклад, за умовами їх прийняття, правовими наслідками, ступенем процесуального примусу та іншими ознаками. Можуть підлягати самостійній класифікації також окремі види процесуальних документів, наприклад, постанови, ухвали, протоколи, вироки та інші.

Як вже зазначалося, основними видами кримінально-процесуальних документів досудового розслідування є постанова, протокол, повідомлення, клопотання, ухвала, вирок, обвинувальний акт. Кожен з процесуальних документів (актів) має свій власний зміст, значення та структуру. Розглянемо загальну характеристику змісту та структури основних з вказаних документів.

1. У випадках, передбачених КПК, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі. Зазвичай під протоколом розуміють кримінально-процесуальний документ про проведення слідчих і судових дій, про їхній зміст і наслідки. Проте, слід зазначити, що таке ви­значення протоколу є достатньо вузьким, оскільки при проведенні інших процесуальних дій також складається протокол (наприклад, протокол надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування (на підставі ст.ст.103, 104, 290 КПК України). Тому традиційно під протоколом розуміють процесуальний документ про проведення слідчих та інших процесуальних дій, про їхній зміст і наслідки.

Протоколами оформлюються допити, фіксуються і засвідчуються певні факти, обставини, описується хід дій, які проводяться: огляд, обшук, пред'явлення для впізнання та ін. Самостійну групу становлять протоколи судових засідань суду першої та апеляційної інстанції. Протоколи слідчих і судових дій, складені й оформлені у встановле­ному законом порядку, є джерелами доказів, оскільки в них містяться обставини й факти, що мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 104 КПК, протокол складається з:

1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце, час проведення та назву процесуальної дії; особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім'я, по батькові, посада); всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання); інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання;

2) описової частини, яка повинна містити відомості про: послідовність дій; отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи;

3) заключної частини, яка повинна містити відомості про: вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації; спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу; зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії.

Структура протоколу наведена на слайді (ММ).

Перед підписанням протоколу учасникам процесуальної дії надається можливість ознайомитися із текстом протоколу.

Зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписами. Протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії. Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою.

Якщо особа, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, відмовилася підписати протокол, про це зазначається в протоколі. Такій особі надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності – понятих.


Важливо пам’ятати, що під час досудового розслідування протокол складається слідчим або прокурором, які проводять відповідну процесуальну дію, під час її проведення або безпосередньо після її закінчення (ч. 1 статті 106 КПК). До складу слідчої (розшукової) дії входять також дії щодо належного упакування речей і документів та інші дії, що мають значення для перевірки результатів процесуальної дії (ч. 2 статті 106 КПК).


Стаття 105 КПК передбачає можливість долучення додатків до протоколу. Додатками до протоколу можуть бути:

1) спеціально виготовлені копії, зразки об’єктів, речей і документів;

2) письмові пояснення спеціалістів, які брали участь у проведенні відповідної процесуальної дії;

3) стенограма, аудіо-, відеозапис процесуальної дії;

4) фототаблиці, схеми, зліпки, носії комп’ютерної інформації та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу.

Додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків.

2. Відповідно до ст. 110 КПК, рішення слідчого, прокурора під час досудового розслідування приймається у формі постанови.

Постанова - це кримінально-процесуальний документ, у якому ви­кладається, мотивується та формулюється рішення чи розпорядження слідчого, прокурора під час провадження в кримі­нальній справі. Шляхом винесення постанови, зокрема, зупиняються та закриваються кримінальні провадження (справи), за­стосовуються запобіжні заходи, призначаються експертизи тощо. Своїми постановами прокурори скасовують незаконні рішення слідчого. Виконання постанов забезпечується не лише можливістю застосування заходів процесуального примусу (привід, запобіжні заходи), а й моральними факторами, авторитетом органів і осіб, які винесли відповідні постанови. Йдеться про те, що закон не встановлює порядку примусового виконання постанов слідчого, наприклад, про огляд по­терпілого, свідка, одержання від них зразків для експертного дослідження (волосся, крові тощо). Водночас, як засвідчує практика, в більшості випадків такі постанови слідчого відповідні особи виконують добровільно.

Постанова виноситься у випадках, передбачених КПК (наприклад, про продовження строку досудового розслідування, про зупинення досудового розслідування, про закриття кримінального провадження), а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне. Судове рішення приймається у формі ухвали або вироку, які мають відповідати вимогам, передбаченим статтями 369, 371-374 КПК.

Постанова слідчого, прокурора складається з:

1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце і час прийняття постанови; прізвище, ім’я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову;

2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на відповідні положення КПК;

3) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про: зміст прийнятого процесуального рішення; місце та час (строки) його виконання; особу, якій належить виконати постанову; можливість та порядок оскарження постанови.



Структура постанови наведена на слайді (ММ).

Постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.

Постанова слідчого, прокурора, прийнята в межах їх компетенції згідно із законом, є обов'язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.

3. Чинний КПК України серед процесуальних документів вперше передбачив складання повідомлень. Повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію (ч. 1 ст. 111 КПК).

Звідси, оформлене письмово, повідомлення (ст. 112 КПК) – є процесуальним документом, в якому міститься повідомлення слідчого, прокурора, слідчого судді, суду певному учаснику кримінального провадження про дату, час та місце проведення процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію.

Повідомлення має нступну форму (на кшталт заяви): у правому верхньому куті документа зазначається особа, якій воно адресоване (ПІБ, посада, звання (класний чин, ранг); далі – йде назва документу; нижче міститься текст повідомлення (відповідно до вимог ст. 112 КПК).



Так, у повідомленні повинно бути зазначено (ст. 112 КПК):

1) прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, найменування суду, який здійснює повідомлення;

2) адреса установи, яка здійснює повідомлення, номер телефону чи інших засобів зв’язку;

3) ім’я (найменування) особи, яка повідомляється, та її адреса;

4) найменування (номер) кримінального провадження, в рамках якого здійснюється повідомлення;

5) процесуальний статус, в якому перебуває особа, що повідомляється;

6) дата, час та місце проведення процесуальної дії, про яку повідомляється особа;

7) інформація про процесуальну дію (дії), яка буде проведена, або про здійснену процесуальну дію чи прийняте процесуальне рішення, про які повідомляється особа;

8) вказівка щодо необов’язковості участі в процесуальній дії та її проведення без участі особи, яка повідомляється, в разі її неприбуття;

9) підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив виклик.

4. Крім повідомлення, чинний КПК України вперше передбачає складання під час досудового розслідування різних клопотань.

Клопотання це процесуальний документ, в якому сторони кримінального провадження звертаються з офіційним проханням про проведення процесуальних дій чи прийняття процесуальних рішень. КПК не містить статті з вимогами щодо структури та змісту клопотання. Ці вимоги зазначаються в статтях КПК, які врегульовують конкретну процесуальну дію, яка вимагає складання такого клопотання (ст. 141, 145, 150, 155, 160, 171, 184, 188, 200, 201, ч. 3 ст. 234, ч. 2 ст. 244, ч. 2 ст. 248, ст. 287, ст. 292 КПК України).

Так, чинний КПК встановлює обов’язкові вимоги щодо змісту наступних клопотань:

– клопотання про здійснення приводу (ст. 141 КПК);

– клопотання про накладення грошового стягнення (ст. 145 КПК);

– клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ст. 150 КПК);

– клопотання про відсторонення від посади (ст. 155 КПК);

– клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів (ст. 160 КПК);

– клопотання про арешт майна (ст. 171 КПК);

– клопотання про застосування запобіжних заходів (ст. 184 КПК);

– клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу (ст. 188 КПК);

– клопотання слідчого, прокурора про зміну запобіжного заходу (ст. 200 КПК);

– клопотання підозрюваного, обвинуваченого про зміну запобіжного заходу (ст. 201 КПК);

– клопотання про проведення обшуку (ч. 3 ст. 234 КПК);

– клопотання сторони захисту про залучення експерта (ч. 2 ст. 244 КПК);

– клопотання про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії (ч. 2 ст. 248 КПК);

– клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 287 КПК);

– клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру (ст. 292 КПК).

5. Обвинувальний акт (ст. 291 КПК) – це процесуальний документ, який складається за результатами досудового розслідування у разі, якщо слідчим встановлені достатні підстави для розгляду матеріалів кримінального провадження в судовому засіданні та вирішення питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим.

Відповідно до частини 2 ст. 291 КПК обвинувальний акт повинен містити такі відомості:

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

4) прізвище, ім’я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;

5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;

6) обставини, які обтяжують чи пом’якшують покарання;

7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);

9) дату та місце його складення та затвердження.

Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.

6. Судові рішення, що приймаються у кримінальному провадженні, викладаються у формі вироку чи ухвали (ч. 2 ст. 110 КПК). Судове рішення приймається у формі ухвали або вироку, які мають відповідати вимогам, передбаченим статтями 369, 371-374 КПК України.

Згідно ст. 369 КПК, судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку (ч. 1), а судове рішення, у якому суд вирішує інші питання, викладається у формі ухвали (ч. 2).



Вирок (ч. 1 ст. 371 КПК) – підсумковий процесуальний документ стадії судового розгляду, в якому суд вирішує обвинувачення по суті, тобто вирішує питання про наявність чи відсутність діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, складу кримінального правопорушення у цьому діянні, винності особи у вчиненні цього діяння та інші питання, визначені ст. 368 КПК. Суд ухвалює вирок іменем України безпосередньо після закінчення судового розгляду. Як і ухвала суду, вирок, що набрав законної сили, є обов’язковим і підлягає безумовному виконанню на всій території України (ч. 2 ст. 21, ст. 533 КПК).

Ухвала (ч. 2 ст. 110 КПК) – процесуальний документ, в якому мотивуються і формулюються судові рішення, окрім тих, що формулюються у вироку. В досудовому провадженні ухвали виносить слідчий суддя в межах здійснення ним функції судового контролю. Ухвала суду, що набрала законної сили, є обов’язковою і підлягає безумовному виконанню на всій території України (ч. 2 ст. 21, ст. 533 КПК).

В КПК України вказані вимоги щодо змісту наступних ухвал слідчого судді під час досудового розслідування:

– про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ч. 3 ст. 152 КПК);

про відсторонення від посади (ч. 3 ст. 157 КПК);

про тимчасовий доступ до речей і документів (ст. 164 КПК);

про арешт майна (ч. 5 ст. 173 КПК);

про дозвіл на затримання з метою приводу (ст. 190 КПК);

про застосування запобіжних заходів (ст. 196 КПК);

про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи (ст. 235 КПК);

– про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії (ч. 4 ст. 248 КПК).

Нагадаємо, що вище були розглянуті основні кримінально-процесуальні документи, що складаються переважно під час проведення досудового розслідування кримінального провадження.

До інших процесуальних документів кримінального провадження належать: заяви, доручення, вказівки, зобов’язання, повістки та ін.



4. Вимоги до кримінально-процесуальних документів.
Розглянемо вимоги, які пред’являють до процесуальних актів досудового розслідування кримінально-процесуальний закон, наука кримінального процесу, слідча та судова практика України.

1). Кримінально-процесуальний закон не містить загаль­них вимог, що пред'являються до документа, винесеного у кримінальному провадженні. КПК містить вказівку лише стосовно назви і змісту дея­ких з них. Наприклад, ст. ст. 104, 110 (стосовно протоколі і постанов слідчого та прокурора), ст. 370 КПК (стосовно судових рішень).

Проте, виходячи із передбаченої у ст. 9 чинного КПК України аналогії права, вимоги що висуваються до судових рішень, як рішень, якими оформлюється акт здійснення правосуддя (законність, обґрунтованість, вмотивованість – ст. 370 КПК), можна й необхідно застосовувати також до процесуальних документів слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, які складаються під час досудового розслідування. Це обумовлено тим, що саме на підставі матеріалів досудового розслідування можливий судовий розгляд кримінального провадження, а всі недоліки, допущені під час розслідування можуть не лише ускладнити розгляд справи судом по суті обвинувачення, а й інколи стати на заваді винесення судового рішення.

КПК України встановлює єдині вимоги до судових процесуальних рішень. Зокрема, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК (ч. 2 ст. 370 КПК).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом (ч. 3 ст. 370 КПК).

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення (ч. 4 ст. 370 КПК).

Оскільки досудове розслідування має завданням створити всі умови для розгляду кримінального провадження судом і можливості постановлення законного і справедливого рішення, тому всі процесуальні документи досудового розслідування також повинні відповідати вказаним вимогам.

2). В науці кримінального процесу вимоги щодо процесуальних рішень і документів, які складаються під час розслідування, поділяються на такі, що стосуються:

а) форми (письмова та стандартна; структурна її упорядкованість, лаконізм, офіційність);

б) змісту (істинність, обґрунтованість, вмотивованість, логічність, переконливість, справедливість);

в) форми та змісту (законність, індивідуальність, здійсненність, культура).

Слід також зазначити про типові (загальні) вимоги, яким повинні відповідати майже всі кримі­нально-процесуальні акти. Так, вони повинні відпо­відати загальним вимогам, що ставляться до будь-яких індивідуально-правових актів застосування норм права - тобто бути законними, обґрунтованими, мотивованими, переконливими, справедливими, логічними, грамотно і культурно оформленими, а в цілому — високоефективними.

Розглянемо ці вимоги докладніше.

1). Законність означає, що складений процесуальний до­кумент повинен суворо відповідати правовим нормам, на підставі яких його було винесено.

Стаття 370 КПК встановлює вимоги до судових процесуальних рішень. Зокрема, законним є рішення, ухвалене компетентним судом (органом, посадовою особою) згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК.

Так, процесуальний акт визнається законним, якщо: його прийняття передбачено КПК, якщо він винесений компе­тентним органом чи особою; постановлений за додержан­ня умов, зазначених в законі; його постановлений відпові­дає процесуальній формі, зазначеній законом послідовності винесення процесуальних актів з їх реквізитами і прямим призначенням. Документ буде законним лише тоді, коли він відповідає названим вимогам, є істинним, правдивим, безсумнівним.

Незаконними є процесуальні акти, складені з пору­шенням чи відхиленням від вимог закону. Істотні пору­шення кримінально-процесуальних норм перелічені в ст. 370 КПК. (зокрема, коли порушено право обвинуваченого на захист (п.3), або коли розслідування справи проводила особа, яка підлягає відводу (п.5). За таких порушень вирок (постанова) підлягає обов’язковому скасуванню.

2). Із законністю прийнятого рішення тісно пов'язана його обґрунтованість.

Стаття 370 КПК встановлює вимоги до судових процесуальних рішень. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом.

Якщо законність відповідає додержанню норм права, то обґрунтованість завжди пов'язана з фактичною стороною засто­сування закону щодо конкретної ситуації. Обґрунтованість кримінально-процесуального акта означає, що висновки та рішення по ньому мають ґрунтуватись на сукупності фактів, на до­статніх доказах, які охоплюють всі істотні обставини справи і відображають реальну дійсність. Факти у своїй сукупності надають акту доведеності та законності. Тобто, законним може бути лише обґрунтований документ.

Водночас в окремих випадках навіть обґрунтований правовий акт може бути визнаний незаконним (наприклад, не підписаний одним із суддів вирок, відсутність дозволу суду на клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та ін.).

3). В ряді випадків закон вимагає, щоб прийняті акти були також мотивованими. Таким вимогам повинні відповідати постанови, ухвали (статті 131, 206, 378 та ін. КПК), вироки (ст. 334 КПК), а іноді і протоколи (ст. 106 КПК).

Стаття 370 КПК встановлює вимоги до судових процесуальних рішень. Так, вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Мотивованість акта — це наявність в ньому не тільки опису діяння, події, обставин, а й посилання на докази, їх аналіз, відповідні пояснення. Так, головним щодо вироку є саме наявність доказів, мотивація, а не опис злочинних діянь (див. ст. 334 КПК). Мотивованість рішення (крим.-проц. акту) має сприяти на­гляду за його законністю і обґрунтованістю, виявляти помилки в судженнях осіб, які приймають рішення, давати можливість обвинуваченому та іншим особам зрозуміти доводи, які були покладені в основу прийнятого рішення і належним чином захищати свої інте­реси. Таким чином, мотивованість робить більш наочною обгрунтованість та законність рішень, надає документам внутрішньої і зовнішньої переконаності, виключає сумніви, суб'єктивізм.

4). Переконливість як самостійна ознака процесуальних рішень, завжди пов'язана з певною їх оцінкою сторонніми особами, які не мають прямого відношення до криміналь­ного судочинства. Переконливість проце­суального акта базується, насамперед, на обґрунтованості та вмотивованості рішення, дає можливість переконатися в його істинності, справедливості та законності сформульованих в ньому висновків.

5). Важливою ознакою процесуальних документів є їх логічністьтобто послідовність викладених в ньому відомостей, відсутність суперечностей. Процесуальний акт повинен бути викладений в чіткій логічній послідовності: кожна наступна його частина повинна бути продовженням попередньої і закономірно випливати із неї. Логічність виключає суперечливість, непослідовність ви­кладення, нечіткість висновків і рішень.

Логічність також означає, що один документ в кримінальній справі не повинен су­перечити іншому. Так, не слід посилатися в обвинувальному вис­новку на показання підозрюваного (обвинуваченого) на першому допиті як на доказ його провини, якщо тут же слідчий дає докладний аналіз всіх показань підозрюваного (обвинуваченого), у т.ч. на зазначений допит, і вказує, що дані показання суперечать іншим доказам, які містяться у кримінальній справі.

6). Процесуальні рішення повинні бути також належним чином оформле­ні, чітко, ясно, грамотно викладені, відрізнятися високою культурою виконання, мовою, тобто загальноприйнятою юридичною термінологією, офіційно-діловим стилем, який передбачає лаконізм, стандартні звороти, тощо. При цьому слід уникати мовних штампів і важких для розуміння іншими особами зворотів. В залежності від виду, змісту акту (документа) можуть застосовуватися інші стилі: науковий (висновок експерта), розмовний (протокол допиту).

Також слід дотримуватися вимог щодо стислості викладеного в процесуальному акті. Це дозволяє не лише значно зекономити час на підготовку документу, але й має більш вагомі цілі. Так, документ не повинен містити ніякої зайвої інформації. Багатослівність тут є не лише суттєвим недоліком з точки зору ясності викладення, а й інколи може стати на заваді інтересам розслідування, тому що призводить до небажаного витоку інформації, які становить зміст слідчої таємниці.

7). Процесуальний документ повинен бути також ефективним. Таким він буде лише тоді, коли всі його цілі (найближчі, подальші (віддалені), кінце­ві) буде досягнуто в максимально короткий термін з найменши­ми матеріальними витратами, обмеженням прав, свобод і законних інтересів особи. Щодо ефективності конкретного акту можна судити вже по якості його складання і оформлення. Так, якщо в по­вістці не будуть вказані адреса особи, яка викликається, точний час і місце явки, то процесуальне рішення про ви­клик не досягне мети і не буде виконано.


ВИСНОВКИ
Кримінально-процесуальні документи – це письмові документи, складені на підставі кримінально-процесуального закону уповноваженим на те суб’єктом у зв’язку із виконанням процесуальних дій або прийняттям процесуальних рішень, у якому зафіксована інформація про хід і результати кримінально-процесуальної діяльності. Основними видами кримінально-процесуальних документів є постанова, протокол, повідомлення, клопотання, обвинувальний акт, ухвала, вирок.

Основне значення кримінально-процесуальних документів полягає у тому, що вони є джерелами доказів у кримінальному провадженні, й тільки в них можуть міститися докази; вони є засобами охорони прав і свобод всіх учасників кримінального провадження.

Кожний процесуальний документ має свою структуру і зміст.

КПК України встановлює таку форму вказаних документів, яка дає можливість повно відобразити в них хід і результати проведених процесуальних дій, прийняте рішення з тим, щоб надалі використати одержані дані під час досудового розслідування, розгляду та вирішення матеріалів кримінального провадження у судовому провадженні, перевірки законності та обґрунтованості проведених дій і прийнятих рішень.



Правильне складання кримінально-процесуальних документів в подальшому може запобігти появі можливих звинувачень сторони захисту щодо спростування отриманих під час розслідування кримінального провадження доказів внаслідок їх недопустимості та недостовірності, а також тягне за собою порушення прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, всіх учасників кримінального провадження.






База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка