Положення про те,що цілісний правовий механізм податку можливий тільки як сукупність основних і додаткових його елементів. Відсутність хоча б одного з елементів не дозволить законодавча закріпити окремий податок чи інший обов’язків платіж



Скачати 480.17 Kb.
Сторінка3/3
Дата конвертації05.11.2016
Розмір480.17 Kb.
1   2   3

Система податкових пільг

Систему пільг по податках можна розділити на дві групи.

Перша — це порівняно традиційні і стабільні звільнення від податку, незалежно від зміни обставин і навіть державного устрою.

Друга група пільг характеризується певною короткочасні­стю щодо конкретних об'єктів. У сучасних умовах становлен­ня податкових систем і нестабільної господарської і політич­ної ситуації ця група відрізняється великою кількістю пільг і постійною їхньою зміною. Мабуть, закон про податкову систе­му повинен містити насамперед першу групу пільг, а другої має лише торкатися, оскільки вона деталізуватиметься при регу­люванні конкретного податкового платежу.

Характеристика податкових пільг має бути основана на рівності в галузі оподаткування, і при наданні пільг критерієм повинно стати матеріальне становище суб'єкта оподаткуван­ня. Підстави для надання пільг навряд чи є правомірними, якщо вони не пов'язані з майновим положенням.

Класифіку­вати податкові пільги можна за різними принципами. Найчастіше податкову пільгу визначають шляхом:

податкового відрахування, що зменшує базу оподаткуван­ня при нарахуванні податку;

зменшення податкового обов'язку після нарахування по­датку;

3)встановлення зниженої ставки оподаткування.

Види податкових пільг.

Правове регулювання територіальних податкових пільг

Якщо розглядати податкові пільги як певне звільнення платників податків (а саме так підходить російський законо­давець — ст. 56 Податкового кодексу Російської Федерації), то цілком обґрунтованим є виділення певних територій, на яких установлюється пільговий податковий режим. Такі території можуть існувати на двох рівнях:

1) нижчий рівень — території, що характеризуються звіль­неннями при використанні місцевих податків і зборів. Наприк­лад, відповідно до ст. 30 ПКУ місцеві органи самоврядування на свій розсуд можуть встановлювати частину місцевих податків і зборів і за рахунок цього формувати більш пільговий податковий режим на відпо­відних територіях;

2) вищий рівень — території спеціальних зон зі специфіч­ним пільговим оподаткуванням, що регулюється спеціальним законодавством. Такі території поділяють на два підвиди:

1. Відрахування (вилучення) — вид пільги в галузі оподаткування, яка полягає у виділенні окремих складових частин із загального об'єкта оподаткування з метою зменшення на їх величину об'єкта при нарахуванні та сплаті податку.

Цей вид пільги характеризується тим, що механізм надан­ня пільг проектується на об'єкт оподаткування, що безпосеред­ньо зменшується. Подібні зменшення об'єкта з метою оподат­кування можна класифікувати:

а) за видами платників:

повні — надаються всім платникам;

часткові — надаються певним категоріям платників;

б) за термінами:

постійні — діють постійно протягом тривалого періоду часу;

тимчасові — діють протягом визначеного, заздалегідь обме­женого періоду (підприємства з іноземними інвестиціями);

надзвичайні — надаються в зв'язку з появою певних рапто­вих обставин;

в) за елементами об'єкта:

майнові — відрахування визначеної частини оподатковува­ного майна;

прибуткові відрахування — застосовуються до частини до­ходу платника залежно від виду діяльності.

Знижка- вид пільги в галузі оподаткування, що зменшує суму податку на певні величини.

Територіальні податкові пільги.

а) території, розташовані за межами території України (до них належать насамперед офшорні зони), де надається пільговий режим оподаткування для податкових резидентів України;

б) території, розташовані в Україні, де надається пільговий податковий режим для податкових резидентів і нерезидентів України (вільні економічні зони).

Податкове законодавство України не дає чіткого визначен­ня поняття «офшорна зона», і найчастіше термін «офшор» за­стосовується стосовно компаній, їх підрозділів. Офшорні компанії відрізняються спрощеною процедурою реєстрації, низькою ставкою корпоративного податку чи взагалі його відсутністю; мінімальним обсягом і спрощеною процедурою щорічної звітності. При виконанні деяких вимог податок на прибуток або зовсім не сплачується, або сплачується в чисто символічному розмірі.

Способи сплати податків і зборів

Існує три основних способи сплати податку:

1. Кадастровий – спосіб сплати податків, в основу якого покладено перерахування суми відповідно до визначеної шкали, яка основана на певному виді майна, тобто податок справляється на основі зовнішніх ознак передбачуваної середньої прибутковості майна. Він застосовується при обчисленні і справлянні прямих реальних податків. При цьому способі кадастр використовується як переляк найбільш типових об’єктів оподаткування, що класифікуються за певними ознаками та визначають середню прибутковість об’єкта оподаткування. Розрізняють два види кадастрів залежно від об’єктів оподаткування – промислові та поземельні.

При сплаті податку встановлюють фіксовані строки їх внеску. Певною специфікою характеризується використання кадастрового способу при оцінці вартості земельних ділянок, складанні земельних кадастрів. У їх основі лежить рівень прибутковості земельних ділянок, що дозволяє виділити такі кадастри:

а) Парцелярний (характеризує земельні ділянки, що поділяються на частини з різнім рівнем доходів і способом використання, а відповідно – і оподаткування );

б) Реальний (характеризує земельну ділянку як об’єкт оподаткування в цілому, без розподілу земель на різні види залежно від особливостей використання). При справлянні подушного податку за кадастр править список населення певної території, а у зв’язку зі змінної фізичного стану майна та його вартості кадастр періодично уточнюють.

2. Деклараційний – спосіб реалізації платником податків обов’язку що до сплати податку на підставі надання до податкових органів офіційної заяви про отримані доходи за певний період і про свої податкові зобов’язання. На підставі цієї заяви податковий орган нараховує податок і зобов’язує платника податків перерахувати його після повідомлення. Застосування деклараційного способу не виключає й поетапного внесення сум податку в формі авансових платежів. У цьому разі підсумкове надання декларацій є певною заключною, контрольною дією платника. Авансовий податковий платіж являє собою спосіб сплати податку, за якого суми, що направляються до бюджету, сплачуються у встановленому порядку до настання терміну платежу за податком.

3. Попередній (авансовий ) – застосовується в основному при безготівковому утриманні і полягає в тому, зо податки стягуються з джерела доходу. Розрізняють джерело пасивних доходів і джерело активних доходів. Під джерелом пасивних доходів розуміють ті активи, що приносять доход особі. У цьому разі джерело має бути виражене у певні формі – у формі майна, цінних паперів тощо. Під джерелом активних доходів розуміють безпосереднє виконання робіт, надання послуг тощо.

Суми податку отримуються платником в момент видачі коштів одержувачу і при цьому автоматично перераховуються до бюджету до видачі доходу. Авансовим цей спосіб називають тому, що податкові перерахування здійснюють до одержання платником доходу, тобто платник немовби авансує державу.

Порядок сплати податку – це способи внесення платником податку або податковим агентом суми податку до відповідного бюджету. При сплаті податків платник повинен знати:

Напрямок платежу (до державного або місцевого бюджету);

Кошти сплати податку (у гривнях );

Механізм платежу (у безготівковому а готівковому порядку, натуральному );

Підставу платежу (сплата податку або зборy);

Особливості контролю за сплатою податку.

Поняття податкової звітності

Нарахування і сплата будь-якого виду податку чи збору (обо­в'язкового платежу) припускають здійснення належним чином обліку і розрахунку, результати яких відображаються у від­повідній формі податкової звітності.

Податкова "звітність являє собою сукупність дій платника податків (або особи, що його представляє) і податкового органу зі складання, ведення і здачі документів установленої форми, що містять відомості про результати діяльності платника по­датку, його майнове становище і фіксують процес обчислення податку, а також суму, що підлягає сплаті до бюджету. По­даткову звітність може здійснювати як платник податку само­стійно, так і його представник або податковий агент.

На платника податку покладається обов'язок з податкової звітності у разі, якщо відповідним податковим законом на нього покладено обов'язок зі сплати податку.


Питання 3. Податковий обов’язок і його складові. Підстави виникнення, зміни, припинення та виконання податкового обов’язку

Визначення кола обов'язків і прав платника податків має важливе значення, оскільки застосування фінансової відпові­дальності до платника податків зумовлено саме порушенням установленого законом обов'язку. Захист своїх прав платником податків ґрунтується в першу чергу на доказі факту відсутності в нього того чи іншого обов'язку.

Обов'язок платника податків — це передбачена нормою податкового права міра його належної поведінки, тобто плат­ник податків не може відмовитися від виконання свого обо­в'язку. Обов'язок платника податків означає, що він повин­ний незалежно від свого бажання будувати свою поведінку таким чином, як це запропоновано йому податковим зако­ном. Обов'язок платника податків зробити необхідну від нього за законом дію настає або в терміни, зазначені в по­датковому законодавстві або за вимогою контролюючого органу.

Право платника податків — це передбачена нормою подат­кового права міра його можливої поведінки. Право платника податків означає, що він може будувати свою поведінку на влас­ний розсуд, але в межах того, що йому не заборонено податко­вим законом.

Обов’язок зі сплати податку чи збору виникає, змінюється чи припиняється за наявності підстав, установлених податко­вим законодавством. Важливо враховувати, що в податкових правовідносинах діє розширювальний принцип, принцип доз­воленого поводження, тобто такий, що охоплює сукупність дій, прямо запропонованих законодавчими актами про оподатку­вання. Водночас подібне положення закріплює і певні гарантії, встановлюючи рамки для контролюючих органів: підстави ви­никнення, зміни і припинення обов’язків платника податків як об’єкта контролю мають встановлювати тільки податкові закони.

Найважливішим питанням при регулюванні правовідносин з приводу сплати податків і зборів є з’ясування моменту, з яко­го виникає обов’язок сплачувати податок. Нормативні акти, що регулюють порядок внесення цих платежів, пов’язують обов’я­зок їхньої сплати з настанням обставин, передбачених закона­ми і підзаконними актами. Такою основою, зокрема, може бути наявність об’єкта обкладання при обов’язковому одержанні податкового повідомлення. Повідомлення є юридичним актом індивідуального характеру, що конкретизує зміст правовідно­син щодо окремого суб’єкта. С. Д. Ципкін на підставі цього ро­бить висновок, що для виникнення податкових правовідносин необхідна наявність як матеріальних умов, так і особливих актів фінансових органів. У такий спосіб формується складний юридичний факт (фактичний склад), точно зазначений у гіпо­тезі фінансово-правової норми. Тому, мабуть, недостатньо ви­діляти як підставу виникнення податкових правовідносин, що випливають винятково із закону.

Виникнення податкових правовідносин пов’язується з ви­никненням податкового обов’язку — безпосереднього і першо­чергового обов’язку платника податку зі сплати податку чи збору за наявності певних обставин. Такими обставинами є: 1) мож­ливість віднесення конкретного суб’єкта до платника податку, зумовленого відповідно до чинного законодавства; 2) наявність у платника податку об’єкта оподаткування або здійснення їм діяльності, пов’язаної зі сплатою податку чи збору; 3) наявність нормативно-правового (насамперед законодавчого) регулюван­ня всіх елементів податкового механізму.

Податковий обов’язок пов’язується не тільки з підставами його виникнення, а й чітко визначається конкретними термі­нами, протягом яких він має бути виконаний. При цьому важ­ливо пам’ятати, що виконання податкового обов’язку є першо­черговим стосовно інших обов’язків платника, що визначає зміст усіх інших обов’язків. Виконання податкового обов’яз­ку реалізується сплатою податку. Однак можливі випадки, коли платник не може виконати податковий обов’язок у загальному порядку. У такій ситуації необхідні певні додаткові га­рантії, що виділяються у формі способів забезпечення виконан­ня податкового обов’язку. Податковий обов’язок як обов’язок платника податків сплатити необхідну суму податку у встанов­лений термін за наявності обставин, передбачених податковим законодавством, виникає з кожного виду податку окремо. Існує чотири підстави припинення податкового обов’язку:

належне виконання податкового обов’язку;

ліквідація юридичної особи—платника податку;

смерть фізичної особи—платника податків або визнання її померлою;

втрата особою ознак, що визначають його як платника податків.

Припинення податкового обов’язку сплатою податку плат­ником податків відображає загальне положення теорії права про те, що будь-який обов’язок припиняється належним вико­нанням. Три інші підстави припинення податкового обов’язку фактично пов’язані з відсутністю особи, зобов’язаної сплачу­вати податки і збори (смерть фізичної особи, ліквідація юри­дичної особи).

У деяких випадках як підстава припинення податкового обов’язку розглядається скасування податку. Однак навряд чи тут зовсім однозначна ситуація. Дійсно, обов’язок щодо спла­ти податку припиняється, але тільки стосовно періоду, що ви­пливає за скасуванням податку, а не у відношенні минулого періоду. Адже в кінцевому підсумку й обов’язку зі сплати по­датку з моменту його скасування не існує.

У встановлених законодавством випадках податковий обо­в’язок може бути припинений шляхом взаємозаліків з бюдже­том шляхом спрямування сум переплат з одного податку в ра­хунок погашення недоїмки за іншим чи майбутніх платежів за цим самим податком. Проведення подібних заліків може здійснюватися трьома способами:

— загальним порядком — переплачена сума зараховується без заяви платника в погашення недоїмки за його іншими пла­тежами. Податки в цьому разі сплачуються з допомогою подат­кових органів без участі платників податків, а про зроблений залік податкові органи зобов’язані сповістити платника по­датків після його здійснення;

спеціальним порядком — податковий залік встановлюєть­ся відповідними законодавчими актами й інструкціями для конкретних податків;

особливим порядком — податковий облік встановлюєть­ся щодо окремих груп підприємств і має тимчасовий характер.

Виконання податкового обов’язку в широкому розумінні припускає реалізацію всієї системи обов’язків платника по­датків, пов’язаних зі сплатою податків і зборів (обов’язку з об­ліку, сплаті та звітності). У вузькому розумінні виконання по­даткового обов’язку означає своєчасну і повну сплату податків. Однак сплата податку опосередковується також діями з обліку, обчислення податкового окладу, тобто всім комплексом обо­в’язків платника податків, що складають податковий обов’я­зок у широкому розумінні. Виконання податкового обов’язку розглядають переважно саме як сплату податку.

Виконанням податкового обов’язку визнається сплата плат­ником податків сум податку у встановлений термін. Сплату податку здійснює платник податків безпосередньо, а у випад­ках, передбачених законодавчими актами, — податковий агент або податковий представник.

Платник податків самостійно обчислює суму податку, що підлягає сплаті, і перераховує її в термін і в порядку, встанов­лені законодавчими актами. Забороняється виконання подат­кового зобов’язання платника податків третіми особами. По­рушення цієї заборони не звільняє платника податків від виконання податкового обов’язку.

Найбільш поширеним моментом припинення обов’язку зі сплати податку є належне виконання цього обов’язку. Цей мо­мент визначається різними способами, залежно від форми роз­рахунків і особливостей перерахування сум податків до бюд­жетів. Обов’язок зі сплати податку вважається виконаним:

1) при сплаті податку в безготівковому порядку — з момен­ту пред’явлення платником у банк доручення на сплату відпо­відного податку за умови наявності коштів на рахунку платника, достатніх для сплати податку, і оформлення доручення на­лежним чином;

2) при сплаті податку наявними коштами — з моменту вне­сення відповідної суми в банк чи відділення зв’язку.



У разі виконання обов’язку зі сплати податковим агентом обо­в’язок платника податків припиняється з моменту утримання сум податку податковим агентом. При цьому необхідно враховува­ти, що податок утримується до надходження коштів у розпоряд­ження платника податків і він фактично не може вплинути на виконання свого податкового обов’язку власними діями.
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка