Положення про те,що цілісний правовий механізм податку можливий тільки як сукупність основних і додаткових його елементів. Відсутність хоча б одного з елементів не дозволить законодавча закріпити окремий податок чи інший обов’язків платіж



Скачати 480.17 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації05.11.2016
Розмір480.17 Kb.
1   2   3

2.2. Поняття та класифікація об’єктів оподаткування. Способи та методи визначення об’єкту оподаткування

Поняття «об'єкт оподаткування» передбачає два підходи: правовий (розширений) і законодавчий (більш вузький). Як правова категорія об'єкт оподаткування являє собою родове визначення об'єкта (доходи чи їхня частина; майно; вартість тощо), з яким пов'язане виникнення обов'язку платника по­датків сплатити податок. У більш вузькому значенні (яке в ос­новному закріплюється в законодавчих актах) об'єкти оподат­кування можна визначити як видові форми родового поняття об'єкта оподаткування (доходи фізичних осіб; майно юридич­них осіб тощо), що і закріплюються спеціальними податкови­ми законодавчими актами.

Необхідно враховувати, що законодавець не дає вичерпного переліку видів об'єктів оподаткування, а виділяє найпоши­реніші з них, залишаючи перелік відкритим. Наприклад, об'єк­том оподаткування може виступати фонд оплати праці, вартість товарів (робіт, послуг), доход чи його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), використання природних ресурсів. При цьому один об'єкт не може виступати об'єктом оподаткування по кількох податках одного виду. Це, однак, не забороняє вико­ристовувати об'єкт при оподаткуванні податками різного виду. Тому один об'єкт (наприклад прибуток) може використовува­тися як об'єкт оподаткування у кількох випадках. Наприклад, використання доходу як об'єкта при загальнодержавних подат­ках не є перешкодою для введення податку з аналогічних об'єктів на місцевому рівні.

Ст. 22 ПКУ до об'єкту оподаткування відносить майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.



Види об'єктів оподаткування

Більшість економістів і фінансистів XIX століття вважали податковим об'єктом тільки чистий прибуток платника. Вони виходили з того, що рівність обов'язку нести податкову по­винність полягає в рівності матеріального важеля цієї повин­ності, а рівність останньої полягає у відповідності податку кош­там платника1.

Серед об'єктів оподаткування громадян можна виділити:

1) доход (сукупний доход по прибутковому податку);

2) майно (у тому числі земля, нерухомість, предмети розкоші);

споживання (наприклад, акцизи на окремі види товарів);

ввіз і вивіз товарів за кордон (митні збори).

При цьому той самий об'єкт оподаткування не може висту­пати об'єктом оподаткування для кількох податків. Закріп­лення цього положення законодавством особливо необхідно, оскільки саме в такий спосіб закріплюється один з найважлив­іших принципів оподаткування — запобігання внутрішньому подвійному оподаткуванню.



Методи визначення об'єкта оподаткування:

Формування виторгу в міру оплати. У даному разі ви­торг формується по мірі надходження коштів до каси підприє­мства (при розрахунках готівкою) і при надходженні коштів на рахунки підприємств (при безготівкових розрахунках). Го­ловна перевага цього методу в тім, що підприємство оперує кош­тами, що реально є в його розпорядженні.

Формування виторгу по мірі відвантаження товарів (ви­конання робіт, послуг) при пред'явленні замовнику розрахун­кових документів. В основі цього методу лежить перехід права власності в момент відвантаження товару. Головним недоліком такого методу є великий розрив у часі обліку виторгу, відобра­ження цього в бухгалтерських документах (і відповідно в роз­рахунках з бюджетом) і реального надходження коштів (не можна виключати ситуацію, коли ці кошти не надійдуть зовсім, що трапляється, наприклад, у разі банкрутства замовника). Завершальним, визначальним фінансовим результатом госпо­дарської діяльності підприємства є один з елементів виторгу — прибуток. Хоча точніше буде виділити як кінцевий фінансо­вий результат чи прибуток збитки. Збитки можуть виникнути при надмірно завищених витратах на виробництво, порушенні господарських договорів, банкрутстві замовників і т. ін.
2.3.Поняття та класифікація ставок оподаткування

Згідно зі ст. 25 Податкового кодексу України ставка податку – це розмір податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування. Варто визнати, що наведене виз­начення тотожне поняттю податкової ставки, що дає ст. 53 Податкового кодексу Російської Федерації. Іншими словами, ставка податку (норма податкового обкладання) являє собою законодавчо визначений розмір податкового платежу, що вста­новлюється на одиницю оподаткування.

Відповідно до ст. 12 ПКУ ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автоном­ної Республіки Крим і органи місцевого самоврядування, які не змінюються протягом бюджетного року, в тому числі Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

За загальним правилом, ставки загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) установлює Верховна Рада Ук­раїни. Компетенція Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування у встановленні ставок оподат­кування поширюються тільки на місцеві податки і збори, при цьому вона істотно обмежена чинним законодавством. Зокрема, згідно зі ст. 12 ПКУ місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм стягнен­ня і порядок сплати встановлюють сільські, селищні, міські ради відповідно до переліку та у межах граничних розмірів ставок, встановлених законами України, крім збору за проїзд терито­рією прикордонних областей, що встановлюють обласні ради.



Класифікація ставок податку (оподаткування)

У науці існує кілька підходів до класифікації ставок опо­даткування. Ми вважаємо за можливе виділити такі підстави диференціації ставок.

1. Залежно від рівня податкового тиску (тягаря) на плат­ника податків:

а) єдина ставка — ставка податку, однакова для всіх категорій платників податків конкретного податку, що забезпечує їхнє рівне положення, однаковий рівень податкового тиску. Фактично в цих умовах йдеться про використання єдиної ставки податку;

б) диференційована ставка — ставка податку, що створює різні умови оподаткування (більш-менш сприятливі для окремих категорій платників податків) і відповідно поділяється на:

базову (основну) ставку, що застосовується до більшості платників, що не бере до уваги їх особливостей і характер здійснюваної ними діяльності, або інші критерії;

знижену ставку, що застосовується до певної категорії платників, які характеризуються окремими ознаками або здійснюють певну діяльність, у якій на даному етапі найбільш зацікавлена держава, а тому й обов'язок зі сплати податку вста­новлюється в розмірі, нижчому за базову ставку;

підвищену ставку, що застосовується до певної категорії платників, які характеризуються окремими ознаками або здійснюють певну діяльність, в якій на даному етапі найбільш зацікавлена держава, а тому й обов'язок зі сплати податку вста­новлюється в розмірі, вищому за базову ставку.

2. Залежно від методу встановлення:

а) абсолютна (тверда, фіксована або специфічна) ставка — ставка податку, що встановлюється в чітко визначеній, конкретній величині, вираженій в абсолютній сумі. Останнім часом,


зі зниженням рівня інфляції в Україні, спостерігається тенденція до розширення сфери застосування цього виду ставок;

б) відносна ставка — ставка податку, що встановлюється у визначеній пропорції до одиниці оподаткування. Відносні ставки бувають:

процентні (адвалорні), або квоти — встановлюються у відсотках;

кратні — встановлюються у величині, кратній певному показнику;

грошові — встановлюються в конкретній грошовій сумі до частини предмета оподаткування;

в) змішана (комбінована) ставка — ставка податку, що поєднує в собі риси наведених вище видів податкових ставок, диференційованих залежно від методів установлення.

3. Залежно від формування інтересу в платника:

а) стимулююча (позитивна) ставка — ставка податку, що слугує підвищенню ефективності господарської діяльності, створює в платника позитивні стимули, інтерес до розширення і розвитку виробництва;

б) негативна ставка — ставка податку, що спричиняє негативні наслідки і припускає втрату інтересу платника до продовження господарської діяльності в таких умовах;

в) обмежуюча (стабілізуюча) ставка — ставка податку, що впливає на платника, стимулюючи його діяльність у незмінних межах, масштабах, крім якого-небудь розвитку, придушуючи розширення виробництва.

4. Залежно від економічних наслідків оподаткування:

а) фактична ставка — ставка податку, зумовлена співвідно-шенням розміру податку, що сплачується, і величиною податкової бази;

б) економічна ставка — ставка податку, зумовлена співвідношенням розміру податку, що сплачується, і всього отриманого доходу.

2.4.Поняття додаткових елементів правового механізму податку

Предмет оподаткування

Найчастіше в юридичній науці поняття «предмет оподатку­вання» і «об'єкт оподаткування» ототожнюють, між ними фак­тично ставлять знак рівності. Ця суперечність залежить і від стану термінології чинного законодавства.

Характеризуючи зв'язок предмета й об'єкта оподаткуван­ня, слід зазначити, що предмет є обов'язковою, невід'ємною частиною об'єкта і вони співвідносяться, як частина і ціле. Сама наявність у платника податків предмета оподаткування не оз­начає неминучого виникнення податкових правовідносин. Од­нак, якщо платника і предмет оподаткування поєднує певний юридичний стан (юридичний факт, насамперед дія), то в резуль­таті цієї взаємодії ми можемо говорити про виникнення подат­кового обов'язку. Наприклад, розглядаючи плату (податок) за землю, як предмет ми можемо виділити земельну ділянку, а як об'єкт — право власності на певну земельну ділянку.

Предмет оподаткування — різновид предметів матеріально­го світу, з якими законодавець пов'язує виникнення податко­вого обов'язку. При цьому під предметами матеріального світу слід розуміти майно, прибуток, доход, інші частини вартості або інші економічні підстави, що мають вартісну, кількісну чи фізичну характеристику.

Слід зазначити, що нагальною потребою законодавчого ре­гулювання є орієнтація на досягнення граничної чіткості і кон­кретизація при формулюванні законодавцем предмета оподат­кування. У противному разі, у ході правозастосовної діяльності виникатимуть численні негативні колізії, що призведе до роз­витку різних способів ухилення від сплати податків.

Масштаб і одиниця оподаткування

Для визначення параметрів предмета оподаткування, його виміру, обирається яка-небудь фізична характеристика. У разі закріплення цього критерію в законодавстві, його прийнято іменувати масштабом податку. Цілком зрозуміла його практич­на значущість, бо він є тією сполучною ланкою, завдяки якій податковий процес «приземляє» об'єкт оподаткування і пере­водить у практичну площину. На встановлення бази оподатку­вання впливає насамперед масштаб податку.

Одиниця оподаткування — це умовна розрахункова харак­теристика предмета оподаткування, одиниця виміру, масштаб податку.

На вибір конкретних масштабу й одиниці оподаткування в першу чергу впливають встановлені в ході правозастосовної практики традиції і звичаї. Не останнє місце при цьому посідає і зручність їх застосування. Цілком природним у зв'язку з цим є застосування різними країнами при обкладанні фактично одного і того самого об'єкта податком різних масштабів і оди­ниць оподаткування.

Доречним буде приклад, коли в Україні при обкладанні збором такого майна, як автомобіль, можуть застосовувати різні масштаби: об'єм циліндрів двигуна (збір за першу реєстрацію транспортного засобу); вартість транспортного засобу (мито). Той самий збір за першу реєстрацію транспортного засобу передбачає три масштаби податку:

-об'єм циліндрів двигуна;

-потужність двигуна;

-довжину транспортного засобу.



Поняття бази оподаткування

Базою оподаткування є конкретна (кількісна, фізична чи інша) характеристика певного об'єкта оподаткування. Для ви­значення суми податку, яку необхідно перерахувати в бюджет, об'єкта оподаткування недостатньо. Для цього необхідно скоригувати відповідно до законодавства кількісні характеристи­ки об'єкта оподаткування. На підставі цього податкова база істотно відрізнятиметься від кількісних ознак самого об'єкта оподаткування. Вона за своїм змістом є об'єктом оподаткуван­ня, скоригованим і підготовленим до застосування податкової ставки, нарахування суми податку, що підлягає сплаті до бю­джету.

Податкова база необхідна саме для нарахування податку, але вона не є безпосередньо обставиною, що породжує обов'я­зок сплатити податок, тобто об'єктом оподаткування. Наприк­лад, наявність у підакцизних товарах вартості не є фактом, що зумовлював би зобов'язання сплатити акциз. Реалізація підак­цизних товарів у роздрібній торгівлі не породжує податкових правовідносин. Такі відносини виникають у зв'язку з визначе­ними в законі діями платників податків: реалізацією підакциз­ного товару виробниками підакцизних товарів на внутрішньо­му ринку, ввозом товару на митну територію.

Саме ці дії і є обставинами, що зумовлюють обов'язок спла­тити акциз. Створення бази оподаткування не означає прихо­вування, відсутність обліку чи заниження предмета (тим більше об'єкта) оподаткування. Склад «заниження об'єкта» за багатьма податками взагалі не застосовується: об'єкт цих по­датків можна сховати (не враховувати) тільки цілком, але не частково. Заниження бази оподаткування не можна кваліфі­кувати як приховування чи відсутність обліку оподаткування, оскільки платник податків заявляє про наявність об'єкта опо­даткування.



Визначення податкової бази

Платники податків визначають податкову базу за підсум­ками кожного окремого податкового періоду на підставі даних податкового обліку об'єктів оподаткування чи об'єктів, пов'я­заних з оподаткуванням. Фактично обов'язки визначити подат­кову базу і сплатити податок виникають у платників податків за підсумками кожного податкового періоду. За рахунок ви­значення податкової бази і податкового періоду формуються підстави стабільного надходження податків протягом усього календарного року. При цьому законодавець не пов'язує ці роз­рахунки з періодом формування об'єкта оподаткування. Це диктується в першу чергу тим, що той самий об'єкт може мати кілька баз оподаткування, які відповідатимуть окремим подат­кам. Саме тому база оподаткування встановлюється по кож­ному податку окремо. Здійснюється це на підставі таких прин­ципів:

1) однорідність бази оподаткування;

2) можливість застосування до бази оподаткування конкретної одиниці її виміру;

3) простота і зрозумілість визначення бази оподаткування;

4) зручність застосування бази оподаткування для нарахування податку;

5) можливість обліку бази оподаткування.

Податкова база може як збігатися, так і не збігатися з об'єк­том оподаткування. При визначенні бази оподаткування за­стосовують одиницю її виміру (масштаб податку), за яку пра­вить конкретна вартість, фізична чи інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовують ставку податку. Масштаб податку встановлюється по кожному подат­ку окремо, він є єдиним для розрахунку й обліку податку.

Термін «податкова база» використовують для того, щоб кількісно виразити предмет оподаткування. У ряді випадків податкова база (основа податку) фактично є частиною предме­та оподаткування, до якої застосовують податкову ставку. Од­нак це правильно тільки в тому разі, якщо предмет оподатку­вання безпосередньо зумовлює і дозволяє застосувати до себе спосіб нарахування. Оподатковуваний прибуток, наприклад, може бути безпосередньо виражений й обчислений тільки в грошових одиницях.

При розрахунку бази оподаткування багато уваги при­діляється визначенню одиниці виміру бази оподаткування — конкретній вартісній фізичній або іншій характеристиці бази оподаткування чи її частини, щодо якої застосовується ставка податку. Одній базі оподаткування має відповідати одна оди­ниця виміру бази оподаткування. При цьому одиниця виміру бази оподаткування є єдиною як для розрахунку податку, так і для податкового обліку.

Розмір бази оподаткування визначають тільки на підставі використання однієї одиниці її виміру. При цьому розмір бази оподаткування визначають як результат множення одиниці виміру бази оподаткування на кількість цих одиниць, що у цілому складають повний обсяг бази оподаткування.

Усі розрахунки податкової бази повинні здійснювати на підставі документально підтверджених даних про об'єкти опо­даткування чи у зв'язку з оподаткуванням. У цьому разі плат­ник зобов'язаний мати документальні підтвердження щодо обґрунтування будь-якої позиції податкової звітності. Якщо при цьому платник податків припускається помилки, то пере­рахунок податкового зобов'язання здійснюється тільки щодо того податкового періоду, в якому було допущено помилку.


Терміни сплати податків і зборів

Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов’язений вчасно і в повному обсязі сплачувати податки. З метою реалізації обов’язків платника податків у законодавчих актах встановлено терміни сплати податку. Отже, своєчасна сплата податків і зборів є одним з основних обов’зків платника податків.

Терміном сплати податку визнаний період часу, що починається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку і завершується моментом закінчення терміну сплати податку.

Терміни сплати податків залежать від виду останніх: термінові вони або періодично – календарні:

Термінові податки - це податки що сплачуються протягом певного терміну з моменту виникнення податкового обов’язку. Такими, зокрема, є сплата податку з власників транспортних засобів при придбанні транспортного засобу або дати обов’язкового технічного огляду, а також акцизний збір для підприємств-виробників, що реалізують алкогольні напої (платник податків зобов’язаний сплатити акцизний збір на третій робочий день після здійснення обороту з реалізації)

Періодичні податки – це податки, які сплачуються протягом певного календарного часу. Бувають податки:

а) Декадні – сплачуються 1 раз у 10 днів;

б) Щомісячні – сплачуються 1 раз на місяць (наприклад, податок на додану вартість);

в) Щоквартальні – сплачуються 1 раз на квартал (наприклад, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість – залежно від обсягу операції);

г) Піврічні – сплачуються 1 раз у півроку;

д) Щорічні – сплачуються 1 раз на рік.

Якщо обов’язку платника податку, пов’язаний зі сплатою окремого податку, виникає після початку календарного року, то першим податковим періодом для нього є період, який розпочинається з дня виникнення цього обов’язку и триває до кінця календарного року. Якщо цей обов’язок виникає в період з 1 до 31 грудня, то першим податковим періодом для нього є період з дня виникнення цього обов’язку до кінця наступного календарного року. Платник податку зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового обов’язку, зазначену в поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного терміну. Якщо відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податковий обов’язок платника податку з причин, непов’язаних з порушенням податкового законодавства, то платник зобов’заний сплатити нараховану суму податкового обов’язку в терміни, визначення в законів про відповідні податок, а у рази їх відсутності – протягом 10 календарних днів з дня одержання податкового повідомлення про таке нарахування.

Зміна терміну сплати податку.

Зміною терміну сплати податку (збору) визнається перенесення уповноваженим органом встановленого терміну сплати податку на пізніший.

Зміна терміну не скасовує існуючого і не створює нового обов’язку зі сплати податку.

Термін сплати податку і збору змінюється за рішенням органів, до компетенції яких належить прийняття відповідних рішень. Формами зміни терміну сплати податку і збору є:

Відстрочення;

Розстрочення;

Податковий кредит;

Відстрочення являє собою перенесення граничного терміну сплати певної суми податку на пізніший термін. Відстрочення зі сплати податку може бути надано по одному або кількох податках. Його не можуть надавати або встановлювати щодо податкових зобов’язань із ввізного мита, акцизних зборів, податку на додану вартість при ввезені товарів на митну територію України, внески до Пенсійного фонду України чи інших внесків у межах державного або обов’язкового соціального страхування, якщо інше не встановлено ПКУ.

Будь-який платник податків має право вимагати розстрочення або відстрочення його податкових зобов’язань, а орган, уповноважений приймати ці рішення, зобов’язаний задовольнити таку вимогу, якщо підстави, надані платником податків як обґрунтування, є тотожними підставам, наданим іншими платниками податків, щодо податкових зобов’язань яких були прийняті відповідні рішення.

Відстроченням податкових зобов’язань є перенесення сплати основної суми податкових зобов’язань платника податків без урахування сум пені під проценти, розмір яких не може буди меншим за ставку Національного банку України. Підставою для відстрочення податкових зобов’язань платника податків є надання ним достатніх доказів щодо дії обстави не переборної сили, що призвели до загрози виникнення податкового боргу або банкрутства такого платника податків, а також надання економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення податкових зобов’язань або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків. Відстрочення податкових зобов’язань надається на умовах, за якими основна сума податкових зобов’язань та нараховані на неї проценти сплачуються рівними частками, починаючи з будь-якого податного періоду, визначеного відповідним податковим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування що затверджує рішення розстрочення або відстрочення податкових зобов’зань, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з моменту виникнення такого податкового зобов’язання або одноразово у повному обсязі.

Розстрочення являє собою розподіл суми податку на певні частини з установленням термінів їх сплати. Розстроченням податкових зобов’язань є надання платнику податків бюджетного кредиту на основну суму його податкових зобов’язань без урахування сум пені під проценти, розмір яких не може бути меншим за ставку Національного банку України. Розстрочення не може бути надано платнику податків, який раніше одержав його на таких самих підставах.

Підставою для розстрочення є надання платником податків достатніх доказів щодо існування загрози виникнення податкового боргу, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення податкових зобов’язань або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків. Розстрочення надається на умовах податкового кредиту, за якими основна сума кредиту та нараховані на неї проценти погашаються рівними частками, починаючи з податкового періоду, наступного за періодом надання такого кредиту.

Рішення про розстрочення або відстрочення податкових зобов’язань у межах одного бюджетного року приймається у порядку:

Стосовно загально державних податків, зборів – керівником податкового органу та має буди затверджене керівником податкового органу вищого рівня.

Стосовно місцевих податків і зборів – керівником податкового органу (його заступником) та має буду затверджене фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки та збори.

Рішення про розстрочення або відстрочення податкових зобов’зань на термін, що виходить за межи одного бюджетного року, щодо загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) приймається керівником (заступником) центрального податкового органу за узгодженням з Міністерством фінансів України, щодо місцевих податків і зборів – керівником податкового органу (його заступником) за узгодженням з фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.

Договори про розстрочення, відстрочення може бути достроково розірвано:

а) За ініціативою платника податків – при достроковому погашенні суми податкового зобов’язання, щодо якого було досягнуто домовленість про розстрочення, відстрочення;

б) За ініціативою податкового органу, якщо:

- З’ясовано, що інформація, надана платником податків при укладенні зазначених догорів, виявилася недостовірною, неповною або перекрученою;

- Платник податків визнається таким що має податковий борг з податкових зобов’язань, які виникли після укладення зазначених договорів;

- Платник податків порушує умови погашення розстроченого або відстроченого податкового боргу.

3. Податковий кредит регламентує суму на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду. Зміна терміну сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов’язку. Термін сплати змінюється на підставі договору, що укладається між платником податків і податковим органом в межах його компетенції.

Податкові періоди можна класифікувати за такими підста­вами.

1. За термінами:

а) річний податковий період;

б) квартальний податковий період;

в) місячний податковий період;

г) інші (податкові періоди, пов'язані зі сплатою податку одноразово; сплатою податку за підсумками складених періодів — кілька років і т.ін.).

За особливостями формування податкового обов'язку:

а) перший — період, в якому податковий обов'язок формується з дня виникнення до закінчення податкового періоду;

б) триваючий (звичайний) — податковий обов'язок формується з початку податкового періоду і до його закінчення;

в) останній — період, в якому податковий обов'язок визначається з початку податкового періоду і до останнього дня терміну податкового обов'язку платника.

Межі першого й останнього податкових періодів визначають відповідно до чинного податкового законодавства. У деяких випадках (коли законодавством остаточно не визначено це по­ложення) ці терміни визначає платник податків разом з подат­ковими органами за місцем обліку платника.

Поняття податкової пільги

Пільга — це звільнення (повне або часткове) платника по­датків, що враховує його особливості, від сплати податку. Тут необхідно згадати три обставини. По-перше, пільга — це звіль­нення саме від сплати, а не від податкового обов'язку, оскіль­ки при відстрочці обов'язку сплата податку залишається, а звільнення (на певний строк) стосується тільки перерахунку податку, і по закінченні визначеного терміну обов'язок підля­гає реалізації (податковий кредит). Крім цього, податковий обов'язок має три складові: податковий облік, сплату подат­ку та податкову звітність. І якщо платника може бути звільне­но від сплати податку, то обов'язок з обліку і звітності в нього залишиться. По-друге, звільнення можливе в повному обсязі, якщо платника цілком звільнено від сплати, і в частковому, якщо скорочується податковий тиск за рахунок зменшення об'єкта (предмета і т. ін.) чи відстрочки сплати податку. Тре­тя обставина — особливості платника. Вони можуть стосува­тися його як безпосередньо, характеризуючи його (інвалід пер­шої чи другої групи, ветеран Великої Вітчизняної війни, підприємство з іноземними інвестиціями), так і конкретного виду діяльності, яким він займається (підприємство, що ви­готовляє сільгосппродукцію; підприємства, що здійснюють фрахт судів, і т. ін.) Законодавство про оподаткування, закладаючи основи на­дання податкових пільг, в якості пільгових суб'єктів виділяє категорії платників, а не окремих юридичних чи фізичних осіб, тобто виділяє певну однорідну групу платників податків, що характеризуються конкретною ознакою, на підставі якої і фор­мується пільговий податковий режим. Усі інші платники по­датків визначають об'єкт оподаткування, обчислюють подат­кову базу і суму податків у повному обсязі згідно з встановле­ними законодавством загальними правилами. Отже, податковою пільгою визнається звільнення платни­к податків від нарахування і сплати податку чи сплата ним





податку в меншому розмірі за наявності підстав, визначених законодавством України.

Звільнення від сплати податку можливо в повному чи част­ковому обсязі. При звільненні в повному обсязі платник по­датків цілком звільняється від нарахування і сплати податку. При звільненні в частковому обсязі платник податків звіль­няється від сплати податку тільки у певній частині його подат­кового обов'язку. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників по­датків, вид їхньої діяльності й об'єкт оподаткування.

Правове регулювання податкових пільг здійснюється на двох рівнях.

Перший — податкові закони, що закріплюють принципові винятки для певних категорій платників чи га­лузей.

Другий — підзаконні акти, що здійснюють тактичні цілі стосовно конкретних суб'єктів і вирішальні більш вузькі цілі.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і в період усього терміну її дії самостійно, без попереднього по­відомлення податкових органів.

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка