Положення про те,що цілісний правовий механізм податку можливий тільки як сукупність основних і додаткових його елементів. Відсутність хоча б одного з елементів не дозволить законодавча закріпити окремий податок чи інший обов’язків платіж



Скачати 480.17 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації05.11.2016
Розмір480.17 Kb.
  1   2   3
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН
ПЛАН-КОНСПЕКТ

ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ з теми 2:
Правове регулювання податку. Правовий механізм податку та його елементи
З дисципліни: Податкове право.

Категорія слухачів: студенти та слухачі ННІЗН НАВС.

Навчальна мета: студент, слухач повинен засвоїти положення про те,що цілісний правовий механізм податку можливий тільки як сукупність основних і додаткових його елементів. Відсутність хоча б одного з елементів не дозволить законодавча закріпити окремий податок чи інший обов’язків платіж.

Виховна мета: Розширити кругозір студента, надати йому можливість самостійно мислити та оцінювати навколишній економічний простір.

Розвивальна мета: Розширити кругозір студентів, їх пам'ять, навчити мислити масштабно в інтересах держави, навчити правильно та чітко висловлювати свою думку.

Навчальний час: 2 год.

Навчальне обладнання, ТЗН: дошка, мультимедійний проектор.

Наочні засоби: таблиці, рисунки, структурно-логічні схеми.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни:

1. Конституційне право.

2. Адміністративне право.

3. Фінансове право.

4. Основи економічної теорії.

5. Основи ринкової економіки.



Забезпечувані дисципліни:

Судова бухгалтерія.

Господарське право.

Біржове право.



План лекції:

1. Види фінансових платежів до бюджету та їх порівняльна характеристика.

2. Правовий механізм податку. Елементи правового механізму та їх зміст.

2.1.Поняття та класифікація платників податків та інших обов’язковий платежів, їх обов’язки та права.

2.2.Поняття та класифікація об’єктів оподаткування. Способи та методи визначення об’єкту оподаткування.

2.3.Поняття та класифікація ставок оподаткування.

2.4.Поняття додаткових елементів правового механізму податку.

3. Податковий обов’язок і його складові. Підстави виникнення, зміни, припинення та виконання податкового обов’язку.


Література:

1. Кучерявенко М. П. Податкове право України. Академічний курс: підручник. — К.: «Правова єдність», всеукраїнська асоціація видавців, 2008. — 699 с.

2. Податкове право: навчальний посібник / О. Бандурка, В. Панікаров, С. Попова. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 312 с.

3. Податкове право України. Кредитно-модульний курс: Навч.посібник/ За ред.Л.К.Воронової, М.П.Кучерявенко.- К.: Правова єдність. 2009.- 485 с.

4. Пришва Н.Ю. Податкове право: навч. посіб. / Н.Ю. Пришва. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 368 с.

5. Фінансове право: навч.посіб./За заг. ред.. Д.М. Павлова, А.Г. Чубенка. – К.:КНТ, - 2014. – 600 с.

6. Податкове право: навч.посіб. / За заг. ред. А.Г. Чубенка. – К. : НАВС, 2014. – 304 с.

Нормативно-правові акти:

1.Конституція України //Відомості Верховної Ради України.-1996.-№30-Ст.141.

Податковий Кодекс України: Закон України від 02 грудня 2010 р. - № 2755- VI (зі змінами та доповненнями).

Закон України «Про збір і облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-У.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997р. // Голос України. — 1997. — 12 червня.


ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ
Питання 1. Види фінансових платежів до бюджету та їх порівняльна характеристика

Аналізуючи зміст податків, необхідно враховувати, що вони не є єдиним джерелом доходів бюджету. Крім влас­не податків, яким належить провідна роль у формуванні бюджету, існують ще й інші види вилучень до бюджетів: ліцензійні та реєстраційні збори, збори з населення. Також, підпри­ємства і громадяни роблять обов'язкові відрахування в поза­бюджетні фонди, сплачують різні тарифи й інші обов'язкові платежі. Різноманіття форм вилучень зумовлює необхідність визначити, які ж із них є безпосередньо податком, а які — непо­датковими платежами.

Всю систему платежів, що входять до податкової системи, можна розділити на податки і платежі по­даткового характеру. Якщо до першої групи належать саме податки (на прибуток, на землю тощо), то друга група скла­дається зі зборів і відповідних податкових платежів (мито, дер­жавне мито тощо).

Платник податків не має права розпоряджатися на свій розсуд тією частиною свого майна, що у вигляді визначеної грошової суми підлягає внеску в бюджет, він зобов'язаний регулярно перераховувати цю суму на користь держави. Основою для позбавлення права власності є конституційний публічно-правовий обов'язок платника податків сплачувати законно встановлені податки. У цьому обов'язку платника податків втілено публі­чний інтерес усіх членів суспільства.

Податок — це форма примусового відчуження резуль­татів діяльності суб'єктів, що реалізують свій податковий обо­в'язок, у державну чи комунальну власність, що надходить у бюджет відповідного рівня (чи цільовий фонд) на підставі закону (чи акта органу місцевого самоврядування) і виступає як обов'язковий, нецільовий, безумовний, безоплатний і безпово­ротний платіж.

У статті 6 Податкового кодексу України визначено поняття податку і збору. Згідно з п. 6.1 ст. 6 ПКУ податок – це обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до норм ПКУ.

Відповідно до п. 6.2 ст. 6 ПКУ збір (плата, внесок) – це обов’язків платіж до відповідного бюджету що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Податкова система України, за визначенням законодавця, – це сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів становить співвідношення податку та інших обов’язкових платежів.

Податок, збір, обов'язковий платіж – це дуже схожі категорії, які перебувають у певному співвідношенні.

Поняття обов'язкового платежу є родовим, що охоплює всю сукупність по­датків і зборів (при цьому слід враховувати, що йдеться про обов'язкові платежі податкового характеру, оскільки штрафи, стягнення також мають обов'язковий, але не податковий ха­рактер), і в широкому розумінні обов'язкові платежі податко­вого характеру і складають податкову систему. У свою чергу, податки та збори є видовими категоріями, являють собою фор­ми обов'язкових платежів податкового характеру. У цілому ж обов'язкові платежі в нашому контексті включають:

1) податки;

2) збори;

3) податкові плати (мито, плату за торговий патент і т. ін.).

Розмежування податків, зборів, інших платежів є не тільки теоретичною проблемою, а й значною мірою проблемою прак­тики. По-перше, коли йдеться про податки, то це насамперед бе­зумовні й нецільові платежі, і після їх надходження до бюджетів неможливо простежити використання цих коштів, та це й не потрібно. У ситуації зі зборами картина інша. Це цільові надходження, вони необхідні для фінансування певних заходів і мають таким чином чітку цільову прив'язку. Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів (може навіть йтися про самостійний склад правопору­шення).

По-друге, податки в основному надходять до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові (у тому числі й позабюд­жетні) фонди. Тому, якщо необхідно закріпити стабільні над­ходження до бюджетів нецільового характеру, — це, без сумні­ву, податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв'язок між податковими надходженнями і джерелами, з яких вони надхо­дять, — це збори.

І, по-третє, якщо встановлення, зміна і скасування подат­ків і всіх елементів правового механізму податків є винятко­вою компетенцією органів державної влади, то деталізацію еле­ментів зборів у перспективі можна розглядати і як компетен­цію виконавчих органів.

У законодавстві багатьох держав немає розмежування між цими категоріями, і податкову систему там характеризують як сукупність податків і зборів. Податкове законодавство Російської Федерації закріплює поняття податку, яким визнається обов'язковий внесок, що має безеквівалентний характер, не пов'язаний зі здійсненням уповноваженим органом (установою чи посадовою особою) певних конкретних дій у відношенні платника податків, який сплатив цей внесок.

Податок, мито, збір мають певні загальні риси, зокрема, такі:

— обов'язковість сплати податків і зборів до відповідних бюджетів і фондів;

— чітке надходження їх до бюджетів і фондів, за якими вони закріплені;

— стягнення їх на основі законодавчо закріпленої форми й порядку надходження;

— примусовий характер стягнення;

— здійснення контролю єдиними органами Державної по­даткової служби;

— безеквівалентний характер платежів.

Попри схожість цих механізмів, вони, однак, мають чіткі розбіжності.

Мито і збір відрізняються від податків

1. За значенням. Податкові платежі забезпечують до 80 % надходжень у доходну частину бюджету, інші види відра­хувань, відповідно, менше.

2. За метою. Мета податків — задоволення потреб держа­ви, мета мита, зборів – задоволення певних потреб чи витрат установ.

3. За обставинами. Податки являють собою безумовні пла­тежі; мито і збір сплачуються у зв'язку з послугою, наданою Платнику державною установою, що реалізує державно-владні повноваження.

4. За характером обов'язку. Сплата податку пов'язана з Чітко вираженим обов'язком платника; мито і збір характери­зуються певною добровільністю дій його і не регулюються іноді Відносинами імперативного характеру.

б. За періодичністю. Збори, платежі, мито часто мають правовий характер і сплата їх здійснюється без певної системи; податки ж характеризуються певною періодичністю.

Відмінності за періодичністю включають два підходи:

— періодичність сплати (збори, мито — одноразова сплата, податки — певна періодична сплата);

— періодичність дій (збори, мито прямо залежать від кіль­кості дій, що породжують зобов'язання зі сплати, податки — чітко не погоджуються з періодичністю дій, наприклад, періо­дичність сплати податку з власників транспортних засобів не пов'язується з характером використання транспортного засобу).

6. Відносини відплатності характерні для мит, зборів (на відміну від податків).

Отже, на відміну від загальних податкових платежів збори й мита мають індивідуальний характер і їм завжди властиві спеціальна мета і спеціальні інтереси.

Законодавчого розмежування мита і збору в Україні немає. Раніше основним критерієм було надходження коштів: якщо в бюджет — мито, якщо на користь організації — збір. У сучас­них умовах акценти трохи змістилися:

збір — платіж за володіння особливим правом;

мито — плата за здійснення на користь платників юридич­но значущих дій.
Питання 2. Правовий механізм податку. Елементи правового механізму та їх зміст

Правове регулювання обов'язкових податкових платежів визначається як особливостями компетенції органів держав­ної влади і управління щодо встановлення, зміни і скасуван­ня, так і чітким закріпленням усіх елементів, що характери­зують податок як цілісний механізм. Законодавчі акти щодо окремих податків і зборів відрізняються стабільною традицій­ною структурою. Її складовими виступають елементи правово­го механізму податку чи збору.

Регулювання пра­вового механізму податку здійснюється шляхом закріплення імперативного набору елементів, що визначають зміст і особ­ливості реалізації податкового обов'язку. Податковим кодек­сом України закріплюються ці підстави. Наприк­лад, у ст. 7 закріплено, що податок вважається встановленим лише в тому разі, якщо визначені платники податків і елемен­ти оподаткування, а саме:

- об'єкт оподаткування;

- база оподаткування;

- податкова ставка;

- порядок обчислення податку;

- податковий період;

- строк та порядок сплати податку;

- строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

У необхідних випадках при встановленні податку в акті за­конодавства про податки і збори можуть також передбачатися податкові пільги і підстави для їх використання платни­ком податків.

У даному разі сформований певний алгоритм побудови спеці­альних законодавчих актів, якими регулюється сплата відпо­відних податків і зборів. Ці акти мають традиційну структуру – розташування статей. (Певна річ, ми абстрагуємося від ситу­ації, коли в акті є яка-небудь спеціальна норма (бюджетне від­шкодування; бандерольний спосіб сплати податку і т.д.), яку неможливо застосувати до інших податків.)

Система елементів правового механізму податку складаєть­ся з обов'язкових і факультативних елементів. Обов'язкові еле­менти об'єднано у дві групи.

Основні елементи — визначають фундаментальні, сутнісні характеристики податку, що формують основне уяв­лення про зміст податкового механізму. Відсутність якого-небудь з основних елементів правового механізму податку не дозволяє однозначно визначити тип цього платежу і робить по­датковий механізм невизначеним.

До основних елементів правового механізму податку і збо­ру належать:

а) платник податку чи збору;

б) об'єкт оподаткування;

в) ставка податку чи збору.

2. Додаткові елементи — деталізують специфіку конкрет­ного платежу, створюють завершену й повну систему податко­вого механізму. Варто враховувати, що додаткові елементи так само обов'язкові, як і основні, і не мають факультативного ха­рактеру. Цілісний правовий механізм податку можливий тіль­ки як сукупність основних і додаткових елементів, і відсутність хоча б одного з додаткових елементів не дозволить законодав­чо закріпити окремий податок чи збір (наприклад, неможливо представити податок, що незрозуміло куди надходить: до яко­го бюджету, бюджету чи цільового фонду). Сукупність додат­кових елементів правового механізму податку досить різнома­нітна (залежно від ступеня деталізації податкового механізму). Однак ця сукупність складається з двох підгруп:

— додаткові елементи правового механізму податку, що деталізують основні чи пов'язані з ними (предмет, база, оди­ниця оподаткування — категорії, що прямо залежать від об'єк­та оподаткування);

— додаткові елементи правового механізму податку, що мають самостійне значення (податкові пільги, методи, термі­ни і способи сплати податку; бюджет чи фонд, куди надходять податкові платежі).

Отже, до додаткових елементів правового механізму подат­ку належать:

а) податкові пільги;

б) предмет, база, одиниця оподаткування;

в) джерело сплати податку;

г) методи, терміни та способи сплати податку;

ґ) особливості податкового режиму;

д) бюджет чи фонд надходження податку (збору);

е) особливості податкової звітності.

Хотілося б підкреслити, що й основні, і додаткові елементи мають обов'язковий характер, без якого неможливо закріпити відповідний податковий механізм. Додатковість елемента підкреслює не його необов'язковість, а особливості регулюван­ня (можливість делегування компетенції і т. ін.).


2.1. Поняття та класифікація платників податків та інших обов’язковий платежів, їх обов’язки та права

Платниками податків є суб'єкти податкових правовідносин, на яких за наявності об'єкта оподаткування покладено певний комплекс податкових обов'язків і прав, установлених законо­давством.

Платникам податків властиві такі ознаки:

1. Платники податків є суб'єктами податкових правовідносин. Традиційно платниками податків виступають фізичні та юридичні особи, перелік яких визначено цивільним законодав­ством. Разом з тим, є категорії платників податків, що перед­бачені винятково податковим законодавством. До них належать консолідована група платників податків, юридичні та фізичні особи, які діють у складі групи, що не має статусу юридичної особи.

Платники податків є зобов'язаними суб'єктами. Правове регулю­вання відносин у сфері податкової діяльності держави спрямо­вано на однобічні владні розпорядження державних органів щодо безумовно зобов'язаних суб'єктів. У зв'язку з цим у пра­вовому статусі платників податків пріоритетним є комплекс по­даткових обов'язків щодо податкових прав, які є похідними від обов'язків.

Платники податків — це суб'єкти, які сплачують подат­ки за рахунок коштів, що їм належать. Хто безпосередньо спла­чує податок — другорядне питання: це може бути особисто платник податків, його представник або податковий агент.

Різноманіття платників податків зумовлює потребу їх кла­сифікації за різними підставами. Класифікація має важливе значення як для теорії податкового права, так і для податкового законодавства. По-перше, вона дає вичерпне уявлення про всі різновиди платників податків, і, по-друге, така класифіка­ція закладає основи правового статусу того чи іншого платни­ка податків.

Платників податків можна класифікувати за такими підста­вами:

І. Залежно від способу організації господарської діяльності:

фізичні особи;

юридичні особи;

іноземні юридичні особи; постійні представництва інозем­них юридичних осіб;

юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, яка не має статусу юридичної особи (іноземні і національні юри­дичні та фізичні особи, що діють в Україні на правах партнерів у складі групи, яка не є юридичною особою, на підставі договору про спільну діяльність);

відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи;

консолідована група платників податків.

II. Залежно від податкової юрисдикції держави:

резиденти – особи, які мають місце постійного прожи­вання чи місцезнаходження в даній державі і доходи яких підлягають оподатковуванню з усіх джерел (особи, які несуть повну податкову відповідальність);

нерезиденти — особи, які не мають місця постійного зна­ходження в державі і в яких оподатковуванню підлягають лише доходи, отримані ними на даній території (особи, які несуть об­межену податкову відповідальність).

Розмежування резидентів і нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів:

постійного місцезнаходження на території держави (най­частіше закріплюється кількісний критерій — в Україні це 183 календарних дні);

джерела отриманих доходів;

— межі податкової відповідальності — повної чи обмеженої1. Принцип територіальності визначає національну належ­ність джерела доходу. При цьому оподатковуванню в даній країні підлягають тільки доходи, отримані на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від оподаткування в даній країні.

Деякі країни за основу беруть критерій резиденства (Вели­ка Британія, США, Росія, Україна); інші — переважно кри­терій територіальності (Франція, Швейцарія, країни Латин­ської Америки). Різне об'єднання цих критеріїв зумовлює неоднаковий податковий режим і часто є основною причиною подвійного оподаткування.

III. Залежно від розмірів сукупного валового доходу:

великий платник податків — це особа (юридичний, відо­соблений підрозділ без статусу юридичної особи, постійне пред­ставництво іноземної юридичної особи), сукупний валовий до­ход якої становить від 4 до 20 млн грн.;

середній платник податків — це особа (всі платники, пе­рераховані в першій групі), обсяг сукупного валового доходу якої становить до 4 млн грн. У встановлених законодавством випадках ці суб'єкти можуть виступати малими платниками податків;

IV. Залежно від критерію юридичного та фактичного обов'язку сплати податку:

юридичний платник податків;

фактичний платник податків.

Цей критерій має місце при непрямому оподатковуванні. Наприклад, при податку на додану вартість кошти в бюджет перераховує суб'єкт, який реалізував товар (роботу, послугу), тобто юридичний платник податків, але за рахунок коштів, отриманих від покупця (користувача, кінцевого споживача), який є фактичним платником податків. Отже, юридичний платник податку — це суб'єкт, який формально зобов'язаний перерахувати податок у бюджет.

Фактичний платник податків — це суб'єкт, що реально зо­бов'язаний надати грошові кошти в процесі придбання товару (роботи, послуги). До моменту сплати непрямого податку фак­тичний платник податків виступає носієм податку.

Більше відповідає змісту визначення платника податків саме юридичний платник, оскільки відповідальність за неперерахування, несплату податку лежить тільки на ньому.

Фізичні особи як платники податків і зборів в Україні.

Фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, осо­би без громадянства) як платники податків поділяються на дві групи:

1) фізичні особи, що не мають статусу суб'єктів підприє­мницької діяльності;

2) фізичні особи, що мають статус суб'єк­тів підприємницької діяльності.

До фізичних осіб, які не мають статусу суб'єктів підприєм­ницької діяльності, належать суб'єкти, що одержують свої доходи від будь-якої іншої діяльності, не пов'язаної з підприє­мництвом (доходи, одержувані за місцем основної роботи, (служби, навчання); доходи, одержувані не за місцем основної роботи (служби, навчання); доходи, що підлягають сплаті з джерел в Україні громадянам, що не мають постійного місця проживання в Україні).

До фізичних осіб, що мають статус суб'єктів підприємниць­кої діяльності, належать суб'єкти, визначені такими відпові­дно до цивільного законодавства. При цьому для застосуван­ня до них особливого механізму оподаткування важливе зна­чення має той факт, що свої доходи такі суб'єкти повинні одержувати саме від здійснення підприємницької діяльності. Фізичні особи—суб'єкти підприємницької діяльності у вста­новлених законодавством випадках мають право перейти на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності а також обрати спосіб оподаткування доходів за фіксованим розміром податку.

При визначенні статусу фізичних осіб—платників податків важливу роль відіграє категорія податкової правосуб'єктності. Тільки маючи цю юридичну властивість, фізична особа може бути безпосереднім носієм податкових обов'язків і прав і реалі­зовувати їх у податкових правовідносинах.

Для застосування податкової юрисдикції держави визна­чальне значення для платника податків має належність його до резидентів чи нерезидентів.

У законодавстві України як кількісний критерій резиденства для фізичних осіб визначено (183 календарні дні (ціл­ком або сумарно) протягом року. Цей критерій фізичної при­сутності встановлюється щорічно і діє в межах календарно­го року. Отже, податковими резидентами України визнаються фізичні особи, що фактично перебували на території Украї­ни не менш ніж 183 дні (цілком чи сумарно) у будь-якому послідовному 12-місячному терміні, що розпочинається чи закінчується в податковому періоді. Днем перебування в Ук­раїні є будь-який календарний день, в який фізична особа фактично перебувала на території України, незалежно від тривалості цього перебування. До часу фактичного перебу­вання на території України зараховується час безпосередньо­го перебування фізичної особи на території України, а також час, на який ця особа виїжджала за межі території України спеціально на лікування, відпочинок, навчання, у відряд­ження.

Податковими нерезидентами України визнаються фізичні особи, що не є податковими резидентами України.

Для застосування механізму оподаткування до фізичних осіб враховують також і такі підстави:

здійснення економічної діяльності чи одержання доходів з джерел у державі. Економічною діяльністю є будь-яка діяльність з виробництва і реалізації товарів (робіт, послуг), а також діяльність, спрямована на одержання прибутку (до­ходів), незалежно від результатів такої діяльності. Економіч­ною вважають діяльність підприємницьку та посередницьку, довірче керування майном, прийняття (надання) однією осо­бою перед іншою обов'язків здійснювати (чи утримуватися від здійснення) певні дії на платній основі;

наявність у власності майна, що підлягає оподатковуванню;

здійснення операцій чи дій, що підлягають оподатку­ванню;

участь у відносинах, однією з умов яких є сплата мита чи зборів.

Факультативні ознаки фізичних осіб—платників податків і зборів деталізують, уточнюють систему податкових обов'язків конкретної особи. До факультативних ознак визначення фізич­них осіб як платників податків належать такі:

1. Місце постійного проживання. Це місце, де особа фактич­но проживає, а за неможливості встановити таке місце – місце, де ця особа зареєстрована як платник податку у встановлено­му порядку, чи місце, зазначене в паспорті або іншому по­свідченні особи. Місцем перебування фізичної особи, яка не досягла повноліття, чи фізичної особи, що перебуває під опі­кою чи піклуванням, визнається місце, де вона фактично про­живає, а за неможливості встановити це місце – місце, де ця особа зареєстрована у встановленому порядку, чи місце, що зазначене в паспорті чи іншому посвідченні особи, чи місце перебування його батьків (одного з батьків), усиновителя, опі­куна чи попечителя.

2. Принцип громадянства, що застосовують разом із прин­ципом місця проживання чи місцезнаходження суб'єкта. Його застосування передбачає низку особливостей:

центр особистих і економічних інтересів (місце, де особа має найтісніші особисті чи економічні зв'язки);

місце фактичного проживання – місцезнаходження бу­динку, квартири чи іншого житлового приміщення, де постій­но чи переважно ця особа мешкає.

Юридичні особи як платники податків і зборів в Україні.

Юридичні особи в Україні діють в організаційно-правових формах, установлених законодавством.

Юридичними особами—платниками податків є:

українські підприємства й організації;

іноземні підприємства й організації.

В основі виникнення податкових обов'язків у по­дібних платників лежить диференціація на резидентів і нерези­дентів.

Резидентами вважаються юридичні особи і суб'єкти гос­подарської діяльності України, що не мають статусу юридич­ної особи (філії, представництва тощо), які створені і здійсню­ють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території. До резидентів також нале­жать дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також філії і представ­ництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють господарську діяльність.

Нерезидентами є юридичні особи і суб'єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені і здійснюють свою діяльність відпо­відно до законодавства іншої держави. Нерезидентами також є розташовані на території Україш дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представницт­ва іноземних держав, міжнародні організації та їх представ­ництва, що мають дипломатичні привілеї імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють господарської діяльності відповідно до законодав­ства України.

Резидентство юридичних осіб – платників податків визна­чають на такій основі.

Місце реєстрації. Підприємство визнають резидентом, якщо його засновано в державі для здійснення на її території діяльності у формі певної організаційні структури. Підпри­ємства є резидентами, якщо вони зареєстровані в Україні, неза­лежно від місця здійснення діяльності.

Місце управління. Місцем управління підприємством вважається щісце здійснення повноважень діючим вищим ор­ганом управління (відповідно до статуту чи установчого доку­менту). Якщо підприємством управляє фізична особа, що є його власником, то місцем управління вважається місце проживан­ня власника. Якщо немає вищого органа управління, місцем управління вважається місце здійснення повноважень вико­навчим органом підприємства.

Місце діяльності. За цією ознакою резидентом є особа, що здійснює основний обсяг ділових операцій на території країни.

Юридичних осіб — платників податків класифікують також за такими підставами:

1) залежно від джерела фінансування — бюджетні (юри­дичні особи, що на 100 відсотків фінансуються за рахунок кош­тів бюджетів) і небюджетні, що фінансуються за рахунок влас­них і/чи залучених коштів;

залежно від галузевої належності — на сільськогоспо­дарські, промислові, торгові тощо;

залежно від цільової спрямованості діяльності – на при­буткові та неприбуткові.

Іноземні юридичні особи. Постійні представництва іноземних юридичних осіб.

Юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, яка не має статусу юридичної особи.

Відокремлений підрозділ без статусу юридичної особи.

Консолідована група платників податків.

Особи, що сприяють сплаті податків, зборів і мит.

До них належать: банки, фінансово-кредитні установи, податкові агенти, збирачі податків і мит.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка