Політичні системи суспільства



Сторінка1/3
Дата конвертації05.03.2017
Розмір0.75 Mb.
  1   2   3

Реферат на тему:

Політичні системи суспільства


Одним з важливіших елементів життєдіяльності суспільства є по­літика. Філософ Стародавньої Греції Платон говорив: «Політика -мистецтво, яке прямим плетінням з'єднує права мужніх і розсудли­вих людей, об'єднуючи їх життя однодумністю і дружбою і створю­ючи найпрекраснішу, ніжнішу з тканин». Політика є мистецтво мож­ливого. Лексикограф Володимир Даль відмічав: «Політика - наука державного управління». Філософ Річард Лафоллет говорив, що «по­літика - це економіка в дії».

Природно, життя людини завжди виступало і виступає життям політичним. Можливо, тільки первісні племена вільні від політики. Та навіть спільне полювання, не кажучи уже про міжплемінні кон­такти, в чомусь мали політичний характер. Спільне ж життя суспіль­ства, всі його сторони: праця, побут, дозвілля, соціальна активність - пройняті політикою, забарвлені в політичні тони. Повсюди в людсь­ких відносинах можна виявити політику, але не все, мабуть, можна звести до політики в політичних відносинах. Політика як соціальне явище має відносну самостійність і її розвиток відбувається на основі власних об'єктивних закономірностей. Пізнати політику як соціальне явище можливо тільки у взаємодії з іншими явищами і процесами політичної сфери суспільства, системами суспільних відносин.



1. Сучасні теорії політичної системи

Політичні системи - це складова невід'єм­на частина соціальної системи суспільства з її елементами і взаємозв'язками, з іншими соціальними системами та ін. Саме поняття, суть політичної систе­ми допомагає розкрити цілісність, динамізм і структуру політичного життя, визначити місце і роль самої політики в суспільстві. Соціолог Макс Вебер підкреслював, що політика охоплює всі види діяльності в суспільстві: владу, управління державою та ін. Багатомірність - характерна риса і особливість будь-якої співдружності людей. Різні галузі знань вивчають різні аспекти суспільної взаємодії - економічної, соціальної, юридичної, культурної. Особливість соціальної фі­лософії полягає в тому, що соціальна філософія вивчає політичні про­цеси і політичну систему суспільства, на зміст якої опосередковано впливають соціальні, економічні та духовні реальності життя суспіль­ства. Поняття система допускає взаємозалежність в середині єдиного організму існуючих в суспільстві структур (політичних і соціальних інститутів) і дій (поведінка людей, різних соціальних спільностей, ко­лективів в процесі вироблення, прийняття і реалізації політичних рі­шень та ін.). Поняття політична система відображає політичну діяль­ність, підкреслює системність політичного життя.

Система - сукупність взаємозв'язаних компонентів, що утворю­ють стійку цілісність, яка має певні інтегративні властивості, особли­вості і внутрішні закономірності. Будучи однією з форм соціального руху матерії, політична система тісно зв'язана з особливою формою діяльності людей - політикою. Система політична - складна розгалу­жена сукупність різних політичних інститутів, соціально-політичних спільностей, форм взаємодії та взаємовідносин між ними, в яких ре­алізується політична влада, регулюються взаємовідносини соціаль­них спільностей, верств, класів, націй, держав і забезпечується існу­вання суспільства за певним соціальним порядком, стабільністю. Політична система, відрізняючись від інших систем суспільного жит­тя, бере активну участь у вирішенні загально-соціальних завдань: інтег­рація суспільства, розподіл матеріальних і духовних цінностей; здій­снює монополію на примус в межах суспільства і використання з такою метою соціального апарату та ін. Введення поняття політична систе­ма в філософію і широке розповсюдження в середині XX ст. стало реакцією на емпіризм і незрівнянність політичної картини світу.

В середині 50-х років XX ст. біхевіоріальний підхід до аналізу політики, а також ви­користання системного і структурного фун­кціонального методів в дослідженні і визна­ченні суті політики і політичних відносин відкрили можливості роз­робки і формування теорії політичної системи. Тоді ж поява таких підходів і методів аналізу політики, політичних відносин, політичних процесів, визначення політичної системи і її суті викликало своєрідний протест філософів, соціологів, політологів в США і ряді країн Європи.

З позиції біхевіоризму вважалось: політика - дія людей в полі­тичному житті, а не різні види політичних інститутів і владних струк­тур, через які діють люди, і, по-перше, розглядалась політична пове­дінка особи, соціальних спільностей - основний об'єкт політики; по-друге, для розкриття суті і змісту політичної діяльності особи, соціальної спільності широко використовувались статистичні і кіль­кісні формулювання, і, по-третє, розроблялись теорії, що здатні з'я­сувати політичні події, явища, розкрити їх зміст, спрямованість то­що. Для дослідження політики, політичних відносин, визначення і розкриття суті поняття політична система в межах підходу з пози­цій політичної поведінки людини широко використовується систем­ний і структурно-функціональний методи. В соціальну філософію системний аналіз введений американським соціологом Толкоттом Парсонсом, який, запозичуючи ідею системи з біології, теоретично роз­робляє соціальну систему, визначаючи її чотири основні функціо­нальні елементи, що забезпечують збереження і виживання будь-якої системи. По-перше, адаптацію - специфічну різновидність взаємодії політичних суб'єктів з середовищем, в результаті і в ході якого відбу­вається пристосування його вимог до навколишньої обстановки від­повідно з умовами здійснення його політичних функцій. Функцію адаптації в соціальній системі забезпечують і економічні відносини. По-друге, досягнення мети. Функцію досягнення мети забезпечують політика, політичні відносини. По-третє, інтеграція, тобто об'єднан­ня окремих розрізнених, різноманітних компонентів, наявність упо­рядкованості безконфліктних відносин між соціальними діячами-індивідами, соціальними спільностями, організаціями, об'єднаннями, державами та ін. Функцію інтеграції забезпечують правові інститу­ти, владні структури, норми права і звичаї. По-четверте, підтриман­ня моделі соціальної системи. Функція підтримання моделі забезпе­чується системою вірувань, мораллю, органами соціалізації (сім'я, інститути освіти, здобутки духовної і матеріальної культури тощо). Звичайно ж, підтримання моделі соціальної системи розглядається відповідно з діями функцій.

Системний аналіз дає можливість встановити, що будь-яка систе­ма, в тому числі і політична, визначається тим, що, по-перше, ді­литься на багато окремих компонентів, ланки, сфери; по-друге, еле­менти, ланки, сфери становлять єдине ціле; по-третє, система має межі, кордони. Політичне життя є функціонуюча система, тобто між багатоманітними аспектами політики і політичними явищами існує відносно стабільний зв'язок. Системна Теорія ділить процеси взає­модії суб'єктів політичних відносин на три цикли: вхід, конверсія (перетворення) і вихід. Межі системи рухомі: то розширюються, то звужуються. В суспільстві - індивіди, соціальні спільності - суб'єкти ряду систем і їх компонентів, сфер. Тому-то, суб'єкти фактично вико­нують різноманітні ролі в багатоманітних системах, з якими зв'язані: політичні, економічні, соціальні, духовні, релігійні та ін. В політичній системі індивідууми, соціальні спільності і верстви - це, насамперед, громадяни, класи, піддані, виборці та ін. В періоди компаній межі політичної системи розсуваються, тому що люди втягуються в полі­тичну сферу, беруть участь в різних формах політичної діяльності. Адже політична влада тісно зв'язана з інтересами населення країни, певних соціальних спільностей, верств, причетних до управління сус­пільством і займають певні позиції в економічній сфері.

Існування в сучасній соціальній філософії різних підходів до визна­чення влади і політики не сприяють формуванню універсального визна­чення і самої політичної системи. Але є щось загальне для всіх визна­чень політичної системи: політична система подібна узаконеним фізичним примусом в суспільстві, має призначення формувати, об'єднувати різні влади і соціальні інститути і структури з метою регулювання політич­них процесів, явищ, економічних, соціальних і духовних відносин.



На початку 50-х років XIX ст. канадський політолог Девід Істон вперше застосовує в соціальній філософії системний підхід ~ досить переконливо розкриває можливість і необхідність існування загальної теорії політичної системи в соці­альній філософії, в науці про політику, розробляє концептуальну струк­туру теорії політичного життя суспільства, виділяє основні катего­рії і поняття теорії, пропонує методи і способи реалізації структури концепцій політичного життя.

Метод політичного аналізу, пропонований Девідом Істоном, має дві переваги. По-перше, показує, що політична система - не просто система взаємодії її структур, постійно змінюється, функціонує, ди­намічно розвивається. Девід Істон аналізує процеси, що відбувають­ся в політичному житті суспільства, розкриває, по-друге, роль струк­тур політичної системи в підтриманні безперервного її функціонування. Девід Істон визначає політичну систему як взаємодію владних струк­тур, політичних інститутів, з допомогою яких в суспільстві автори­тетно розподіляються цінності (матеріальні, духовні) і на такій ос­нові попереджаються конфлікти між соціальними спільностями та індивідуумами - членами суспільства. Розглядаючи будь-яку полі­тичну систему з позиції функціонування, Девід Істон виділяє дві основні функції політичної системи: політична система має бути спро­можною розподіляти цінності в суспільстві; політична система має переконати членів суспільства прийняти розподіл цінностей, мате­ріальних і духовних, як необхідний, обов'язковий.

Відштовхуючись від схеми фундаментального процесу дії будь-якої системи, Девід Істон пропонує модель політичної системи: вхід, конверсія і вихід. На вході політичної системи зосереджуються запи­ти і потреби, тобто вимоги громадян суспільства, а на виході полі­тичної системи - конкретні політичні дії та рішення, що мають ста­тус обов'язковості. Це і є призначенням політичної системи: обов'язковість подання, розподілу і забезпечення цінностей та пріо­ритетів (відображених через тривогу та підтримку). Вимоги - фор­ма відображення думки про правомірність обов'язковості розподілу цінностей матеріальних і духовних суб'єктів влади. Вимоги поділя­ються на зовнішні, що йдуть з навколишнього середовища індивіда, соціальної спільності та внутрішні, що йдуть від самої політичної системи. Вимоги бувають специфічно прості, по суті, прямо відобра­жають обурення, образу, незадоволення конкретними діями або яви­щами. Іноді вихідні фактори політичних рішень або зміст конкретної політики підміняються оцінкою і сприйняттям їх наслідків і резуль­татів. Тоді вірніше говорити про формування нових вимог і змін ситуації з підтримкою, що постійно корегуються, оновлюються і зно­ву надходять на вхід політичної системи, надаючи їй циклічний і безперервний процес. Девід Істон поділяє можливі вимоги, що став­ляться перед політичною системою, на розподільчі (питання органі­зації та оплати праці, проблеми охорони здоров'я, освіти та соціаль­ного забезпечення), регулятивні (громадська безпека, боротьба зі злочинністю, контроль за виробництвом і розподілом) і комуніка­тивні (володіння інформацією, реалізація політичних прав і свобод та ін.). Різні політичні системи по-різному ставляться уже до самої природи вимог і підтримки як умови функціонування політичної системи. Тоталітарні режими схильні придушувати вихідні імпуль­си, свідомо маніпулюючи ними. Але ефективність дій залишається обов'язковою умовою існування і такої системи, досягається, як пра­вило, політикою максимально зрівняльного розподілу благ та по­слуг, що спроможний забезпечити хоча і невисокий рівень добробу­ту, але стабільну підтримку населення.

Основний імпульс на вході в політичну систему є реалізація вимог і підтримка. Зміст та інтенсивність вхідних вимог вказує не тільки на реальні потреби та інтереси людей, які одночасно виступають і ін­дикатором того, наскільки система спроможна реалізувати потреби суспільства, урахувати можливе незадоволення і незгоду людей та ін. Підтримка системи з боку громадян посилюється, якщо система спро­можна адекватно урахувати вхідні імпульси. Інакше політична система послаблюється і може привести до послаблення сили механізму полі­тичної системи і навіть до повного її краху. Так, зростання злочинності або корупції в країні може викликати вимоги громадян посилення з боку влади держави боротьби зі злочинністю, корупцією та ін. Вимоги поді­ляються на вимоги, що стосуються розподілу благ та послуг; вимоги, зв'язані з регулюванням поведінки та ін. і вимоги в сфері комунікації та інформації. Ось чому для збереження політичної системи і постійної її дії крім вимог необхідна саме підтримка її з боку суб'єктів і об'єктів політичного життя, політичного процесу. Підтримка зв'язує маси з по­літичною системою, її структурами і інститутами влади.

Форма підтримки людьми політичних процесів і дій владних струк­тур різноманітна: матеріальна і регулярна стаття податків та інших платежів, дотримання законів та директив, участь в інформації і владі та ін. Виділяється три об'єкти підтримки: по-перше, єдність і згурто­ваність політичного суспільства - соціальні спільності людей, зв'яза­них один з одним в одній структурі; по-друге, через різні інтереси в політиці діють відповідно законам, що встановлені в суспільстві політичним режимом; по-третє, основні компоненти - цінності, ме­та, принципи поділяються більшістю суспільства, норми і структури владних органів правління діють в інтересах членів суспільства, со­ціальні інститути і владні структури ділять потреби і вимоги членів суспільства. Недостатність зворотного зв'язку з допомогою вимог і підтримки веде до порушення нормального функціонування полі­тичної системи, відірваності від реальних процесів в суспільстві. І надмірна перевантаженість вимогами і скаргами приводить полі­тичну систему до кризи і стагнації. Перетворюючи вхідні фактори у вихідні, політична система забезпечує засоби мобілізації суспіль­них ресурсів на досягнення мети та координацію зусиль членів суспільства в реалізації мети і вирішенні політичних, соціально-економічних та культурних проблем. Перетворення запитів, по­треб, вимог членів суспільства з допомогою владних структур та соціальних, політичних інститутів політичної системи в реальність, вирішення і дії, здійснення мети - це не особливість політичної системи, або навіть іншого типу систем, а постійний фактор, влас­тивий усім системам, в тому числі і політичній.

У моделі політичної системи Девіда Істона способами реагування на навколишнє середовище виступають вихідні фактори - рішення, дії та ін., впливаючи побічно на саме навколишнє середовище, ви­дозмінюючи, часто успішно, і вхідні фактори: запити, потреби, ви­моги та ін., а також саму підтримку мас, перетворюючи запити і по­треби в реальності, в дії. Тим-то, вихідні фактори - не остаточний результат перетворення запитів, потреб в реальність, дії, а лише фраг­мент безперервного циклу дій, названий Девідом Істоном петлею зворотного зв'язку. Поняття петля зворотного зв'язку означає по­вернення інформації та способи використання її переваг. Тут Девід Істон має на увазі два процеси, що утворюють замкнутий цикл: при­стосування влади соціальних інститутів до певних ситуацій і пошук зворотних зв'язків політичної системи, політичного режиму, проце­сів, що відбуваються в суспільстві і наслідки реагування владних структур. Саме основним механізмом усунення напруженості, нес­табільності в суспільстві і є зворотний зв'язок (потік зібраних відо­мостей про становище системи та ін.). Але виконує таку функцію зворотний зв'язок лише завдяки здатності своєчасно і розумно реа­гувати на імпульси, що надходять в систему. Якщо ж влада байдужа, індентеферентна до запитів і потреб членів суспільства і надає увагу тільки своїм власним вимогам та ідеям, то її рішення і дії ніколи не знайдуть підтримки громадськості. Якщо ж влада прагне не тільки зберігати свої позиції, але й забезпечити мінімальну підтримку з бо­ку суспільства і шукає нову базу підтримки або намагається створи­ти інший політичний режим, то важливо ураховувати запити і по­треби населення, своєчасно реагувати на громадську думку. Зміни, пристосування, самозбереження, переорієнтація зусиль, зміна мети - все це засоби, з допомогою яких можна справитись з напруженістю або стресами в політичній системі.

Структурно-функціональний аналіз дає можливість розглядати політику як деяку цілісність, систему, що має складну структуру, кожний елемент якої має певне при­значення і здійснює специфічні функції, спрямовані на задово­лення відповідних потреб системи. Суть структурно-функціональ­ного підходу полягає в виділенні елементів соціальної взаємодії, що належить досліджувати, і визначенні їх місця і значення фун­кції. В усіх соціальних концепціях, де суспільство розглядається системно, в тому чи іншому вигляді присутній і структурно-фун­кціональний підхід. Елементи структурно-функціонального підхо­ду до явищ, подій політичного життя суспільства є в працях Платона, Арістотеля, Гоббса, Спінози, Руссо, а також Дюркгейма, Малиновського, Радкліфф-Брауна, але й в сучасній системній формі структурно-функціональний метод використовується соціологічною школою (Парсонс, Мертон та ін.). Якщо ж структурний елемент підходу належить до будь-якої організації людського співжиття: сім'ї, громадських об'єднань, суду, різноманітних комісій, законодавчих органів та ін., то функціональний співвідноситься з діяльністю ор­ганізацій і зовнішнім ефектом його впливу.

Для структурно-функціонального підходу визначення політичної системи суспільства важливішим, фундаментальним е встановлення місця та значення функціональних вимог до політичної системи. Іс­нує певна мета, вибрана з обмеженої кількості альтернатив і необ­хідних для життя суспільства. Привести мету в конкретні дії, реалі­зувати її, можливо тільки за здійсненням політичною системою певних функцій, тобто діяльність має бути доцільною. Якщо ж в філософії діяльність - специфічно-людський спосіб ставлення до світу стає про­цес, в ході якого людина відтворює і творчо перетворює природу, стає тим самим діяльним суб'єктом, а освоювані нею явища природи - об'єктом своєї діяльності, то в соціальній філософії - поняття діяль­ність характеризує функцію індивіду в процесі його взаємодії з нав­колишнім світом. Специфічною особливістю вищої діяльності люди­ни е свідоме перетворення навколишнього. Діяльність людини має суспільний характер і визначається суспільними формами, умовами життя. Доцільність політичної діяльності визначається межами полі­тичної системи. Функції, що спрямовані і мають мету, називаються явними. Інші функції не є явними, а називаються прихованими, і та­кож ураховуються при з'ясуванні дій та структур. Саме усвідомленню важливості функцій, особливо прихованих, що реалізуються політич­ними лідерами і управлінськими верствами і групами, сприяє струк­турно-функціональний метод. Вхідні і вихідні фактори політичної сис­теми аналізуються Габріелем Алмондом з метою з'ясування їх місця і значимості, закладених в надрах політичної системи.



Американський соціолог Габріель Алмонд одним з перших застосував функціональний метод дослідження політики. Політичну сис­тему Габріель Алмонд визначає як існуючу в усіх самостійних суспільствах систему взаємодії, що виконує функції інтеграції і пристосування (всередині суспільства, поза ним і між сус­пільствами) з допомогою застосування або загрози застосування більш або менш законних фізичних примусів. Політична система є законною, що підтримує порядок і багатоманітність перетворень в суспільстві.

Політична система - узаконена сила, що пронизує всі вхідні і ви­хідні фактори суспільства і надає тому особливі властивості і зміст, забезпечуючи його згуртованість. Всі системи виконують два базо­вих набори функцій: функції входу і функції виходу. Функція входу здійснює політичну соціалізацію і залучення до участі в політично­му житті більшість населення, реалізує артикуляцію інтересів, тобто формування вимог, що сприяють реальним або фіктивним інтере­сам; агрегування інтересів, тобто об'єднання інтересів, політичні комунікації. Функція виходу здійснює формування норм, застосу­вання норм і контроль за додержанням норм. Функція входу реалізується неурядовими формуваннями: групи тиску, політичні пар­тії, незалежна преса та ін. Функція виходу - прерогатива урядова. Функція входу - політична соціалізація і політична комунікація пе­редбачають наявність і ефективність сфери політичної діяльності. Погляди та ідеї про політичну систему належать індивідуумам, які в ній беруть участь. Але Габріеля Алмонда, на відміну від Девіда Істона, цікавить не стільки аналіз процесів, що відбуваються, скіль­ки визначальне значення стійких структур політичної системи. По­няття структури Габріель Алмонд визначає як доступну спостере­женню діяльність, яка формує політичну систему. Конкретна частина діяльності людей, які беруть участь у політичному процесі, назива­ється роллю. Роль - одиниця з якої комплектуються всі соціальні, в тому числі і політична система. Одним же з основних компонентів політичної системи є політична роль. Сукупність взаємозв'язаних ролей і становлять структури (суддя - роль, а суд - структура ро­лей, міліціонер - роль, а міліція - структура ролей та ін.).

Наукова значимість і користь розроблених Девідом Істоном і Габріелем Алмондом моделей систем, в тому числі і політичних систем суспільства; полягає в тому, що їх можна використати як джерело концепцій і робочих моделей різних систем та ін. Природно, у ви­значенні політичної системи виділяється два підходи: теоретичний і реально-функціональний. Якщо теоретичний підхід визначає полі­тичну систему як теоретичний, ідеальний компонент політичної сфери суспільства, що дає можливість з'ясувати і розкрити суть системних особливостей різних політичних явищ, подій, то реально-функціональний підхід визначає політичну систему як реальний складний механізм формування і функціонування владних відносин в сус­пільстві. Якщо політична система розглядається не як відображен­ня політичної дійсності, а як засіб системного аналізу політики, то механізм формування і функціонування владних відносин в сус­пільстві розкриває суть політичної діяльності і політичних відно­син між різними політичними суб'єктами, політичними організаці­ями суспільства.

2. Структура, функції та типи політичної системи суспільства

Політична система суспільства - складна, розгалужена сукуп­ність різних політичних інститутів, соціально-політичних спільнос­тей, форм взаємодії і взаємовідносин між ними, в яких реалізується політичне життя, політична і державна влада. Політична система суспільства існує як цілісність, обмежена певними кордонами від навколишнього її середовища (внутрішнього і міжнародного), еко­логічна, особиста та соціальна. Звичайно ж, політична система сус­пільства - сукупність взаємодіючих сфер: інституційної (політичні та соціальні інститути), нормативно-регулятивної (політичний ре­жим, устрій суспільства, держави), інформаційно-комунікативної (по­літичні комунікації, зв'язки та ін.) і культурної.

Важливим у функціонуванні політичної системи виступає середо­вище. Це, насамперед, політичні відносини між індивідами, соціаль­ними і етнічними спільностями, націями, державами, державою і гро­мадянами, громадянами і їх об'єднаннями у ставленні до влади, розробці, формуванні політики і її реалізації. Тут-то формою фун­кціонування політичних відносин і виступає політична діяльність. Зміст та суть політичної діяльності є діяльність, що починається з виникнення того або іншого інтересу, потреб соціальної спільності, всього суспільства і завершується їх реалізацією, тобто практичним результатом.

Політична діяльність є усвідомлена, цілеспрямована діяльність соціальних спільностей - суб'єктів політики в реалізації політичних інтересів та потреб, конкретної політичної діяльності людей і їх об'єд­нань: громадсько-політичних, соціальних та ін. Одним з важливих компонентів політичної системи є політична свідомість - невід'єм­ний елемент політичної діяльності. Політична свідомість - це відоб­раження політичного життя суспільства в ідеях, поглядах, уявлен­нях, традиціях, соціально-політичних почуттів людини, соціальної спільності людей та ін. Завжди важливо виявлення і аналіз існую­чих в масовій політичній свідомості стереотипів політики і динамі­ки їх змін, з урахуванням неоднорідності суспільства і модифікації масової свідомості під впливом політичних подій і діяльності влада­рюючих. В будь-якому суспільстві, в кожний конкретний період йо­го розвитку існує система цінностей, що частково збігаються, а час­тково суперечать реальностям політичного життя. Концепція подвійної свідомості має важливе значення для політичної соціології, включа­ючи аналіз конфліктів між офіційними політичними цінностями і реальною політикою. Влада сама ж сприяє тому, що сфери ідей і ідеалів входять в конфлікт з сферою слів та дій. Політичні цінності і норми виникають і функціонують в межах певного світогляду, що вважається більш або менш істинним, обов'язковим і бажаним. Сис­тема цінностей визначає спосіб сприйняття і оцінки політичних явищ і становить найсуттєвіший фактор символічного пласта політичної культури. Звичайно ж, політична свідомість - це розуміння суспіль­ством самого себе як політичної цілісності, в реальності виступає сукупністю відповідних знань і оцінок.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка