Пол Самуельсон



Сторінка20/24
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.63 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24
Кредитна система - це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Вона породжена потребами виробництва і відбиває його історичні особливості і закономірності. Основними її елементами є банки і небанківські кредитно-фінансові установи.
Головною ланкою кредитної системи є банки. Банківська система України складається з Національного банку, Експортно-імпортного банку, Ощадного банку, близько 250 комерційних та інших банківських установ різних рівнів та форм власності. Дана банківська система з часом стане широко розгалуженою і буде важливим елементом інфраструктури ринкової економіки.
Поки що основними факторами, що заважають розвитку банківської системи України є:
* незадовільний стан економіки держави, неплатоспроможність більшості підприємств;

* недосконалість законодавчої бази;

* брак у комерційних банках висококваліфікованих кадрів;

* невеликий власний капітал;

* занадто ризикована кредитна політика керівників комерційних банків з метою отримання більшого прибутку та ін.
Національний банк України як емісійний центр є провідним фінансовим інститутом. Стосовно інших банків він виступає банком банків, кредитором і регулятором кредитної системи, є автономним органом управління грошово-кредитною системою.
Діяльність Національного банку України регулюється законом України, прийнятим у березні 1991 р. Будучи підзвітним тільки Верховній Раді України, він має право законодавчої фінансової ініціативи, володіє монопольним правом випускати грошові знаки та направляти їх в обіг. Національний банк проводить операції з резервними фондами та касове обслуговування комерційних банків, купівлю й продаж державних цінних паперів та іноземної валюти, визначення курсу національної валюти щодо валют інших країн. Свій вплив на діяльність підприємств він здійснює через обслуговування комерційних та інших банків. Дозвіл на створення комерційних банків та на їхню діяльність на території України Національний банк дає шляхом їх реєстрації. Отже, основні функції Національного банку України такі:
* емісія національних грошових знаків, організація їх обігу та вилучення з обігу;

* надання кредитів комерційним банкам;

* випуск і погашення державних цінних паперів, управління рахунками уряду, здійснення зарубіжних фінансових операцій;

* збереження офіційних золотовалютних резервів;

* грошово-кредитне регулювання економіки;

* загальний нагляд за діяльністю кредитно-фінансових установ України й виконання фінансового законодавства.


До складу Національного банку входять:
* державна Скарбниця України. Її функцією є зберігання резервних фондів національних грошових знаків, нагромадження золотого запасу, коштовностей та валютних запасів;

* валютна біржа, яка купує і продає за вільними ринковими цінами іноземну валюту;

* розгалужена мережа управлінь, регіональних відділень, розрахунково-касових центрів, які і складають основу резервної системи.

3. Операції комерційних банків


Комерційні банки становлять основу кредитної системи, вони проводять різні фінансові операції. Комерційні банки приймають і розміщують грошові вклади, здійснюють розрахунки за дорученням клієнтів і їх касове обслуговування. Крім того, вони можуть виконувати такі операції:
* ведення рахунків клієнтів;

* фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестиційних коштів;

* випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акцій, векселів, облігацій тощо);

* купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти;

* купівля і продаж у держави та за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів;

* надання консультаційних послуг, пов'язаних з банківською діяльністю.


Банківські операції поділяються на пасивні, активні й комісійні, що включають посередницькі операції. Пасивні - це операції, з допомогою яких створюються банківські ресурси. Комерційні банки утворюють "пасиви" за рахунок власних та залучених коштів.
Переважна частина всіх банківських ресурсів створюється за рахунок депозитних операцій, які складаються з поточних рахунків і вкладів. Поточний рахунок дає можливість клієнту вносити й отримувати необхідні суми в будь-який час. З метою розпорядження поточним рахунком банк видає клієнту-власнику рахункову чекову книжку. За допомогою чеків клієнт може не тільки знімати з рахунку необхідну суму й отримувати її, а й розраховуватися з третіми особами. Відсоток, що отримує клієнт, залежить від розміру залишку на рахунку та відсоткової ставки.
Другий вид депозитних операцій пов'язаний із прийманням вкладів. Вклади бувають строкові та до запитання (безстрокові). Строковий вклад може бути отриманий тільки після закінчення встановленого строку, а вклад до запитання - в будь-який час. За вкладом банк видає клієнту особливий документ-вкладне свідоцтво, після пред'явлення якого банк повертає вклад власнику.
Активні операції - це операції, які проводять банки з метою прибуткового розміщення залучених коштів. Вони включають строкові та безстрокові позики, які банк надає своїм клієнтам. Строкові позики мають бути погашені після закінчення певного строку (місяця, року, трьох років і т.д.), за безстроковими позиками банк має право вимагати від клієнта повернення грошей у будь-який час.
За своїми об'єктами операції банків поділяються на вексельні, підтоварні, фондові, бланкові. Вексельні операції - це купівля банками векселів у компаній і видача позик під векселі. Підтоварні операції банків являють собою видачу позик під заставу товарів й товарних документів. Фондові операції банків - це операції з цінними паперами та облігаціями. Вони включають: надання позики під цінні папери; банківські інвестиції, що являють собою купівлю банками цінних паперів.
Окрім цих позик, банки надають також бланкові позики, тобто позики, що не мають певного забезпечення. Такі позики надаються, передусім, великим підприємствам, із якими банки тісно пов'язані і в платоспроможності яких вони впевненні. Ці кредити, як правило, отримують клієнти, які здійснюють свої операції через даний банк. За контокорентним рахунком здійснюються всі операції банку з клієнтом. На дебет цього рахунку зараховуються позики, отримані клієнтом, на кредит - суми, що надходять від клієнта.
До третьої групи операцій комерційних банків належать комісійні, тобто виконання окремих доручень клієнтів за певну винагороду - комісію. До комісійних операцій належать операції посередницькі (переведення, інкасо й акредитив).
Нині частка комісій різного роду становить в Японії 45% банківського прибутку, в США - 40%, в Англії - 35%, ФРН - 30%.
Основна частина операцій сучасного банку належить до так званих збалансованих операцій банку (обсяг таких операцій у найбільших банках Заходу становить 200-300% їх сумарних активів). Збалансованими ці операції називаються тому, що вони не є ні активними, ні пасивними банківськими операціями й тому не відображаються в балансах банківських рахунків.
Першу групу балансових операцій становлять фінансові й біржові послуги (це управління пакетами акцій, консультації, бюджетне та податкове планування). За останні роки виникли нові й активізувалися існуючі операції банків - лізинг, факторинг, управління портфелем інвестицій фірми, довірче управління майном клієнтів (трастові операції).
Лізинг - здача в оренду на тривалий строк предметів довгострокового користування. Його можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається клієнтом в розстрочку. Як правило, на протязі строку дії договору про лізинг орендар сплачує орендодавцю повну вартість взятого в оренду майна. Лізингова послуга виникає так. На прохання клієнта банк придбає певне майно (устаткування, транспортні засоби тощо) і бере на себе практично всі зобов'язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було куплене майно, складає з банком строковий договір оренди, в котрому визначається поряд з іншими умовами, розмір орендної плати і періодичність її внеску. Орендна плата складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнює відсотку за кредит.
Факторинг являє собою купівлю банком у клієнта права на вимогу боргу. Як правило, банк купує дебіторські рахунки, пов`язані з постачанням товарів або надання послуг. У результаті таких операцій продавець вимог отримує 80-90% суми у вигляді авансу, а решту - тільки після того, коли до клієнта надійшов рахунок оплати. Банк стягує у підприємця-продавця вимог певний відсоток (дисконт) за негайне надання еквівалента боргових зобов`язань, премію за фінансовий ризик і таким чином покриває адміністративні витрати.
Довірчі (трастові) операції банків - операції банків з управління майном і фондовими цінностями, виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнтів на правах довіреної особи. Банк бере на себе зобов`язання управління довіреним йому майном і фондовими цінностями з прибутком для власників, за що отримує певну плату.
Необхідно враховувати, що традиційна уява про банк як кредитний та розрахунково-платіжний інститут є однобокою. Сучасний комерційний банк становить багатофункціональний кредитно-фінансовий комплекс, який поєднує депозитно-позичкові, інвестиційно-консультаційні та інші банківські операції, діапазон яких досить широкий.
Діяльність будь-якого банку підпорядковується, природно, отриманню прибутку. Банківські ресурси включають власний капітал банків та вклади або депозити, які банки приймають у клієнтів. Власний капітал складається з акціонерного початкового капіталу, резервів і нагромадженого прибутку. Створюється прибуток так: банки сплачують своїм клієнтам відсотки за вклади і стягують з них більш високі відсотки за позики. Отже, банківський прибуток - різниця між сумою стягнутих та сумою сплачуваних банком відсотків. У торговельній та банківській практиці ця різниця називається маржа. Крім того, до банківського прибутку входять доходи на власний капітал банку, вкладений у позики та інвестиції. Чистий прибуток банку дорівнює валовому прибутку за відрахуванням витрат на ведення банківських операцій.
Чистий прибуток банку, взятий у відношенні до його власного капіталу, становить норму банківського прибутку:
де - норма банківського прибутку, - чистий прибуток банку, - власний капітал банку.
Банки не можуть віддати в позику всі наявні в них гроші вкладників, оскільки останні мають право відкликати свої гроші в будь-який час. Однак досвід показує, що банки можуть не тільки надавати кредити майже на всі грошові суми на депозитах, а й задовольняти вимоги своїх вкладників. Для цього вони створюють спеціальні фонди, котрі називаються банківськими резервами. Відношення між розміром резервів, які повинен мати комерційний банк, та виданими зобов`язаннями за вкладами називається нормою резервів.
де - норма банківського резерву, - обов`язкові резерви комерційного банку, - зобов'язання комерційного банку за безстроковими вкладами.
На перших етапах становлення ринкової економіки в Україні кредитно-банківська система стикається зі значними труднощами. Щоб фінансово-кредитні установи змогли пристосуватися до нових ринкових умов, нагромадити власні оборотні кошти і знайти методи ефективнішого господарювання, передусім, потрібне роздержавлення цих підприємств та їх розукрупнення, акціонування, створення стабілізаційних фондів, розвиток комерційного кредиту між підприємствами.
Необхідно зміцнювати банківську систему. В Україні не розвинута система банків, існуючі банки неконкурентоспроможні порівняно з зарубіжними. Подальше реформування банківської справи повинно спрямовуватися на утвердження дворівневої банківської структури - автономного Національного банку, що забезпечуватиме стабілізацію грошового обігу, й розгалуженої конкурентоспроможної мережі комерційних банків, які здійснюватимуть увесь комплекс банківських послуг.
Отже, банки в умовах переходу до ринку, перерозподіляючи й контролюючи величезні кошти, мають можливість впливати не тільки на поведінку окремих суб`єктів фінансово-кредитних відносин, а й на вирішальні господарські процеси на мікро - та макроекономічних рівнях, сприяти задоволенню інтересів держави й окремих соціальних груп населення.

4. Кредитно-фінансові інститути


Крім банків, кредитна система включає спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, які останнім часом набувають усе більшого розвитку і починають створювати серйозну конкуренцію комерційним банкам на ринку фінансових послуг. Вони представлені пенсійними, інвестиційними фондами, страховими, лізинговими, фінансовими компаніями, ломбардами.
Пенсійні фонди - це спеціалізовані фінансові установи, основним завданням яких є збирання і акумуляція грошових коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку.
За формою власності вони можуть бути приватними або державними. Приватні пенсійні фонди створюються різними фірмами й корпораціями, для виплати пенсій та допомог своїм робітникам і службовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок регулярних відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку підприємства.
Державні пенсійні фонди створюються центральними та місцевими органами влади, а їх ресурси формуються за рахунок відрахувань з бюджетів різних рівнів, а також внесків працівників державних підприємств.
Інвестиційні фонди - це особливий вид фінансово-кредитних установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Випускаючи власні цінні папери, вони акумулюють грошові кошти приватних інвесторів (переважно населення) та вкладають їх в акції й облігації різних підприємств.
Організаційно інвестиційні фонди можуть бути відкритого або закритого типу.
Інвестиційні фонди відкритого типу випускають власні акції в необмежених кількостях відповідно до попиту на них. Власники акцій мають право будь-коли зажадати від фонду викупу своїх акцій тільки у певній (наперед визначеній) кількості. Вони можуть обертатися на ринку цінних паперів, проте власники акцій не мають можливості зажадати від інвестиційного фонду викупу таких. У розвинутих країнах більш поширеною є відкрита форма організації інвестиційних фондів, оскільки акції цих фондів мають високий рівень ліквідності, що приваблює потенційних інвесторів.
Лізингові компанії - це кредитно-фінансові формування, які займаються купівлею устаткування, машин, транспортних засобів, споруд виробничого призначення, які дорого коштують та надають їх в оренду з правом наступного викупу. Для придбання машин і устаткування лізингові компанії використовують власні та позичкові кошти. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, неминучих при звичайній купівлі.
Фінансові компанії - це кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів з відстроченням платежу. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок випуску власних боргових зобов'язань - облігацій або векселів, а також отримання короткострокових кредитів від комерційних банків.
Вони надають кредити покупцям споживчих товарів шляхом придбання у торговельних фірм боргових зобов'язань, якими був оформлений відповідний продаж. У процесі придбання товару покупець сплачує частину його вартості (у межах 20%), а на решту суми бере торговельний кредит. Після цього фінансова компанія на підставі попередньо укладеного торговельною фірмою договору та поданих нею документів про одержання товарі, направляє продавцю обумовлену суму, що дорівнює ціні товару за мінусом оплаченої частини. Покупець, що придбав товар, погашає свою заборгованість перед фінансовою компанією протягом обумовленого договором строку щомісячними внесками з виплатою відповідних відсотків.
Ломбарди - кредитні установи, що надають грошову позику під заставу рухомого майна цінних речей. Нині ломбарди - це державні госпрозрахункові підприємства, які спеціалізуються на наданні споживчого кредиту фізичним особам, під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати. Вартість заставленого майна, як правило, має перевищувати суму кредиту на 20-50%. Позичальник зберігає право власності на заставлене в ломбарді майно протягом певного періоду. Це право підтверджується заставною квитанцією, яка засвідчує факт внесення того чи іншого майна в заставу. У разі, коли кредит не буде повернуто в строк, ломбард має право реалізувати заставлене майно, виторг за яке має компенсувати суму боргу разом з нарахованими відсотками. Специфіка ломбардних позичкових операцій полягає у видачі громадянам невеликих сум позичок на відносно короткі строки (переважно до трьох місяців).

Контрольні запитання і завдання


1. Що включає в себе поняття кредит і які причини кредитування?

2. Що таке кредитна система і яка її структура?

3. Які основні форми кредиту?

4. Які функції виконує Національний банк України?

5. Яка роль і функції комерційних банків у сучасній кредитній системі?

6. Охарактеризуйте види банківських операцій.

7. Назвіть основні спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.

ТЕМА 22. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА


Логічно неможливо, щоб одна країна була ефективнішою за іншу у виробництві всього.

Пол Хейне

Кожна країна в кінцевому підсумку споживає більше, ніж вона могла б виробити сама.

Пол Самуельсон


1. Суть і тенденції розвитку світового господарства
Сучасний світовий суспільний розвиток характеризується посиленням зв'язків і взаємодією між країнами. Ні одна країна світу не може претендувати на повноцінний розвиток, якщо не втягнута в орбіту світогосподарських зв'язків. Міжнародне співтовариство об'єднує держави, які мають свою національну і економічну самобутність. Отже, світове господарство - це сукупність національних економік, пов'язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв'язками.
Характерною рисою сучасного світового господарства є швидке зростання зовнішньоекономічних зв'язків між країнами, поглиблення міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація господарського життя, та міжнародна конкуренція.
Міжнародний поділ праці - це спеціалізація окремих країн у межах світового господарства на виробництві певної продукції та послуг відповідно до їхніх природнокліматичних, історичних та економічних умов, що обумовлює і передбачає необхідність обміну результатами різної діяльності на світовому ринку.
Існує кілька видів міжнародного поділу праці: загальний, частковий та одиничний.
Загальний поділ праці - це поділ праці за сферами виробництва (добувна й обробна промисловість, сільське господарство). Він проявляється у розподілі країн на сировинні, аграрні й індустріальні.
Частковий поділ праці - це спеціалізація на певних галузях виробництва та видах вироблюваної продукції. Такий поділ праці означає ширший розвиток міжгалузевого обміну готовою продукцією.
Одиничний поділ праці - це спеціалізація країн на виготовленні окремих агрегатів, машин, деталей і вузлів або на технологічних стадіях процесу виробництва.
Спонукальним мотивом участі країн у міжнародному поділі праці є прагнення якомога повніше використати його переваги для організації оптимального випуску продукції, поліпшення її якості та збільшення обсягів експортної продукції для зарубіжних країн.
Міжнародна спеціалізація і міжнародна кооперація виробництва - це не тільки форми міжнародного поділу праці, а і його елементи, які визначають його суть.
Міжнародна спеціалізація виробництва - це концентрація виробництва однорідної продукції у межах однієї країни або декількох країн з метою створення високопродуктивного виробництва, зниження собівартості продукції та підвищення її якості. Особливо велике значення вона має в галузі машинобудування.
Міжнародна кооперація виробництва - форма поділу праці, за якої праця на підприємствах і в галузях різних країн поєднується у взаємодії в одному або в різних, пов'язаних між собою процесами виробництва.
Слід підкреслити, що однією з найхарактерніших особливостей сучасного світового розвитку є зростаюча взаємозалежність різних країн і господарських регіонів. Тому міжнародні економічні відносини треба не тільки вважати однією з найважливіших сфер прояву зростаючої взаємозалежності країн, а й розглядати як основу цього процесу.
Світове господарство як система має свою структуру. Зауважимо, що тривалий час паралельно існувало три точки зору (підходи) на його структуру: формаційна (міжсистемна) концепція; концепція "трьох світів" і концепція "центру та периферії".
Формаційний підхід полягає в тому, що світове господарство розглядається з точки зору суспільно-економічних формацій. Виходячи з цього, розрізняли світову систему капіталістичного господарства та світову систему соціалістичного господарства, а окремі національні економіки входили у відповідну систему господарства.
Концепція "трьох світів" розподіляла світову економіку на світ капіталізму, світ соціалізму та світ, що розвивається. Відображенням такої точки зору є поширені в останні десятиріччя статистичні матеріали, де всі країни поділяються на три названі вище групи.
Останнім часом найбільшого поширення набула третя концепція, згідно з якою світова економіка має свій "центр" (найбільш розвинуті країни) та "периферію" (країни, що відстають від "центру" за рівнем економічного розвитку). Переваги такого підходу полягають у тому, що структура світового господарства розглядається тільки з точки зору критеріїв економічного розвитку.
Систематизація національних економік, виділення типів країн, їх групування необхідне для того, щоб:
* систематизувати країни відповідно до особливостей та рівня їх розвитку;

* виявити їх характерні риси;

* визначити місце у системі світового господарства та міжнародних економічних відносин;

* визначити та передбачити імовірні перспективи їх розвитку.


Основні принципи систематизації країн: 1) регіональний; 2) регіонально-економічний; 3) економічний; 4) організаційний; 5) соціально-економічний.
Регіональний принцип полягає у групуванні країн за їх географічним розташуванням: наприклад, країни Східної, Західної, Південної та Північної Європи; Північної та Латинської Америки, Південної, Південно-Східної, Східної та Центральної Азії; Близького та Середнього Сходу і т.д.
Регіонально-економічний принцип передбачає виділення у межах регіону груп країн, що мають спільні економічні інтереси, однаковий рівень розвитку, інші економічні ознаки. Наприклад, країни Західної Європи - члени ЄС (ФРН, Франція, Великобританія, Данія, Ірландія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург) та країни Південної Європи - члени ЄС (Італія, Португалія, Греція, Іспанія); нові індустріальні країни Латинської Америки (Бразилія, Аргентина, Мексика) та Азії (Тайвань, Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Таїланд).
Економічний принцип. У цьому випадку країни групують за обраним економічним критерієм.
Залежно від структури господарства країни поділяють на аграрні, аграрно-промислові, промислово-аграрні, промислово розвинуті. Саме у такій послідовності історично розвиваються національні господарства, проходячи усі ці стадії - від переваги в економіці сільського господарства до високого рівня розвитку промисловості та сфери послуг.
За ступенем розвитку ринку товарів, послуг, капіталів (класифікація ООН) розрізняють:
* країни з розвинутою ринковою економікою (США і Канада; країни Північної, Південної та Західної Європи, крім Кіпру та Мальти; Австралія, Нова Зеландія, Японія, Ізраїль, ПАР);

* країни з ринковою економікою;

* країни з переважно централізованим плануванням (Болгарія, Чехія і Словаччина, Угорщина, Польща, Румунія, Китай, Монголія, В'єтнам, Північна Корея, Куба, країни СНД). Економічні реформи, які проходять у країнах Східної Європи, формування в них ринкових механізмів значною мірою сприятиме включенню цієї групи країн у світогосподарські процеси.
За рівнем економічного розвитку (комплекс показників):
* розвинуті країни (індустріально розвинуті країни Європи, Японія, Австралія, Нова Зеландія, США і Канада);
* нові індустріальні країни (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Бразилія, Мексика, Аргентина та ін.). Це відносно новий термін, який вживається для позначення країн, що розвиваються, які за останні 20 років успішно провели індустріалізацію і увійшли до групи індустріальних країн. Основні їх ознаки : валовий національний продукт (ВНП) на душу населення становить більш як 2 тис. доларів; значний експорт промислової продукції, включаючи наукомістку; висока концентрація капіталів транснаціональних корпорацій;

1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка