Пол Самуельсон



Сторінка12/24
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.63 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   24
Постійними витратами (Fixed Cost - FC) називають такі, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До постійних витрат належать витрати, на cплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін. Постійні витрати є обов'язковими і зберігаються навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, але мусить підтримувати готовність до виробництва.
Змінними витратами (Variable Cost - VC) називають витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва. До змінних належать витрати на заробітну плату, сировину, матеріали, паливо, електроенергію. Сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва утворює загальні (валові) витрати виробництва (ТС).
Суму постійних і змінних витрат виробництва називають загальними витратами фірми (Total Cost - TC). Тому формулою загальних витрат є:
TC=FC+VC
де FС - постійні витрати, VC - змінні витрати.
Велике значення в економічному аналізі роботи підприємств мають граничні витрати. Граничні витрати (Marginal Cost - MC) - це витрати, котрі додатково потрібні для виробництва кожної одиниці продукту понад визначений обсяг:
де TC - зміна загальних витрат, Q - зміна кількості продукції, що виробляється.
Зростання граничних витрат призводить до зменшення виробництва продукції, а отже - і до підвищення їх ціни.

Зміну витрат на створення додаткової одиниці продукції зумовлено дією закону спадної продуктивності факторів виробництва. Суть його полягає в тому, що коли один із факторів виробництва є змінним, а інші постійними, то, починаючи з певного моменту, гранична продуктивність кожної наступної одиниці змінного фактора зменшуватиметься.


Витрати виробництва у грошовій формі на одиницю продукції становлять собівартість продукції. Визначається вона, як сукупні витрати, поділені на кількість виробленої продукції, тобто як середні витрати:
AC= TC : Q,
де AC - середні витрати, TC - загальні витрати, Q - кількість виробленої продукції.
Собівартість продукції є мірилом витрат і доходів підприємства. Зменшення витрат на виробництво продукції збільшує доходи, і навпаки. Отже, собівартість відображає реальні витрати підприємства на виробництво продукції, дає можливість визначити ефективність його роботи.
Товаровиробники в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва або собівартості продукції. Так, для зниження витрат, пов'язаних з використанням основних фондів, необхідно поліпшувати якість машин, устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основних фондів (кількість складських приміщень, інших споруд, тари тощо).
Слід особливу увагу звернути на зниження непродуктивних витрат - штрафів, відшкодування збитків тощо, пов'язаних із невиконанням підприємством своїх договірних зобов'язань. До таких витрат належать також прогули працівників на підприємстві. В Україні надзвичайно важливу роль у зниженні собівартості на підприємствах відіграє економія сировини, електроенергії, палива.

4. Дохід підприємства. Прибуток, його призначення, розподіл і перерозподіл


Дохід є спонукальним мотивом і джерелом діяльності підприємства. Підприємство приводить у рух усі виробничі фактори - капітал, працю, природні ресурси - для створення продукту, його наступної реалізації та утворення доходу.
Загальний дохід підприємства - це сума доходу, отриманого фірмою від продажу певної кількості продукції. (Кількість проданого товару залежить від попиту на нього). Таким чином, TR=PxQ, де TR (Total Revenue) - загальний дохід підприємства або виручка підприємства, P (Price) - ціна, Q (Quanting) - кількість проданої продукції. Розрізняють такі види доходу: валовий і чистий.
Валовий дохід підприємства становить грошову виручку від реалізації продукту (виконання робіт чи послуг), інших матеріальних цінностей і майна підприємства (включаючи основні фонди) тощо, зменшену на суму постійних витрат підприємства. Якщо від валового доходу підприємства відняти ще й змінні витрати, то одержують суму чистого доходу підприємства.
Чистий дохід підприємства - це прибуток підприємства.
Поняття "дохід" ширше поняття "прибуток". Прибуток підприємства є складовою частиною доходу підприємства. Прибуток - це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.
Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції всіх форм інвестування. Він є джерелом оплати податків і з урахуванням значення прибутку вся діяльність підприємства спрямована на його зростання. Суть прибутку як економічної категорії проявляється у його функціях. Прибуток виконує такі три функції:
* оцінка підсумків діяльності підприємства;

* розподіл чистого доходу в економіці;

* економічне стимулювання підприємства.
Щоб очистити загальний прибуток підприємства, потрібно від загального доходу відняти загальні витрати підприємства, тобто: TP= TR - TC, де TP (Total Profil) - загальний прибуток, TR (Total Revenue) - загальний дохід, TC (Total Cost) - загальні витрати.
Такий прибуток називається балансовим. Із балансового прибутку сплачується податок на прибуток. Величина, що залишилась, називається чистим прибутком. Розглянемо фактори, які впливають на утворення, розподіл та використання прибутку. До факторів, які діють на утворення прибутку, належать:
* виручка від реалізації товарів, робіт та послуг;

* виручка від реалізації інших активів, враховуючи матеріальні запаси та нематеріальні активи;

* виручка від основних засобів;

* доходи від пайової участі в інших підприємствах;

* доходи за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами;

* перевищення отриманих штрафів, пені над сплаченими.


Слід відзначити взаємозалежні фактори прибутку: швидкість обороту оборотних фондів; ціни, тарифи; відсоткові ставки за позики; податки та податкові ставки; собівартість; продуктивність праці; фондовіддача; фондоозброєність. Розглядаючи розподіл прибутку, слід виділити такі основні напрямки:
* направляється в бюджет і позабюджетні фонди;

* направляється в банк на погашення позик і сплату відсотків;

* залишається на підприємстві;

* інші фактори розподілу.


У кінцевому рахунку прибуток підприємства використовується на:
* нагромадження (виробничий і науковий розвиток);

* соціальні потреби;

* покриття збитків та інших потреб;

* капітальні фінансові вкладення;

* споживання (виплата дивідендів, відсотків, матеріальна допомога і т.п.)
Існування двох підходів до виміру витрат підприємства (бухгалтерського і економічного) зумовлює застосування двох підходів до аналізу прибутку.
Бухгалтерський прибуток - це різниця між загальним доходом і бухгалтерськими (зовнішніми) витратами. У даному розрахунку ми оцінюємо лише поточні результати діяльності фірми. Але якщо необхідно проаналізувати стан фірми з огляду її перспективи, а, отже, найкращої з альтернатив використання її ресурсів, тоді слід обчислювати економічний прибуток підприємства.
Економічний прибуток (чистий прибуток) - це різниця між загальним доходом і економічними витратами, які містять бухгалтерські (зовнішні) та внутрішні витрати, зокрема, й нормальний прибуток. (Див. рис. 3). Наявність економічного прибутку є показником ступеня вигідності відлучення ресурсів від альтернативного використання їх в іншому виробництві.

Рис.3. Економічний і бухгалтерський прибуток


Контрольні запитання і завдання


1. Дайте визначення підприємства.

2. Охарактеризуйте основні принципи економічної діяльності підприємств.

3. Що таке фонди підприємств?

4. Дайте характеристику постійних і змінних витрат на виробництво.

5. Назвіть шляхи зниження собівартості.

6. Розкрийте суть та функції прибутку.

ТЕМА 13. ПІДПРИЄМНИЦТВО В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ
Сприятлива несільськогосподарська політика життєво важлива для процвітання сільського господарства.

Кемпбелл Р.Макконнелл, Стенлі Л.Брю

Немає поганої землі, є погані господарі.

Народна приказка


1. Стан, проблеми та особливості сільськогосподарського виробництва
Відомо, що ніяке суспільство не зможе функціонувати нормально, якщо не матиме високорозвиненого аграрного сектора і достатньої кількості продовольства для забезпечення населення. Кожна країна вправі здійснювати свою аграрну політику, виходячи з конкретних умов, економічних і технологічних можливостей, рівнів земле- і водозабезпеченості, історичних традицій народу та ін.
В Україні головним ресурсним потенціалом є земля. А тому в історії України не тільки нині, але й з найдавніших часів аграрне питання завжди було актуальним і складним. Сьогодні, саме в аграрному секторі створюється більше третини національного доходу, формується 70% обсягу загального роздрібного товарообороту, зосереджено біля третини основних виробничих фондів, працює четверта частина населення, зайнятого в економіці України.
За даними ООН, українська земля має можливість повноцінно годувати 100 млн. чол. Досягти цього можна при нормальному господарюванні. Сьогоднішній стан сільського господарства України є критично небезпечним. Щороку з полів вивозиться до 600 млн. т родючого ґрунту, за останні 30 років середній вміст гумусу знизився з 3,5% до 3,2%, різко зросла кислотність і засоленість, площа ерозованих земель щорічно збільшується на 80-100 тис. га і досягла третини ріллі. Радіонуклідами забруднено понад 3,5 млн. га сільськогосподарських угідь і майже 70 тис. га виведено з обороту. Чорноземи вкрай забруднені пестицидами і нітратами, середня концентрація забруднення на 1 кв. км у 6,4 разів більша, ніж у США і у 3,2 рази більша, ніж у країнах Європейського співтовариства.
Таким чином, сучасне використання земельних ресурсів не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових і водних територій, що негативно впливає на стійкість агроландшафту, викликає деградацію ґрунтового покриву.
Значно погіршилося матеріально-технічне оснащення сільського господарства. На кожний фізичний трактор в Україні зараз припадає 72 га орних земель. У Німеччині цей показник становить 8, Франції - 12, США - 28 га. На 1000 га припадає лише 7 зернових комбайнів, а в Німеччині - 25, у США та Франції - 19.
У таких несприятливих умовах міг тільки тривати спад сільськогосподарського виробництва.
Для виходу із кризового стану в агропромисловому комплексі уряд України розробив Національну програму розвитку основних галузей сільського господарства, ключовою метою якої є зупинення спаду агропромислового виробництва, досягнення раціональних норм споживання продуктів харчування на душу населення, визначення основних напрямів економічних, спеціальних та правових відносин в аграрній сфері, створення економічного механізму функціонування різних форм власності та господарювання.
Основними шляхами реалізації Національної програми є докорінне поліпшення наявного ресурсного потенціалу, нарощування його якісних і кількісних параметрів, державна підтримка пріоритетних напрямів розвитку агропромислового виробництва, широке застосування економічних важелів у виробничих відносинах, формування господаря землі. Виконання програми забезпечить у 2005 році споживання на душу населення хлібопродуктів - 135 кг, картоплі - 132, овочів - 161, плодів і ягід - 90, м'яса - 80, молока - 380, яєць - 280, риби - 7,2, олії і маргарину - 13,4, цукру - 39 кг.
Стабільний розвиток сільськогосподарського виробництва можливий при докорінній зміні соціально-демографічної ситуації на селі, подоланні гострої депопуляції на основі підвищення народжуваності, матеріальній підтримці сільських сімей, ефективній міграційній політиці тощо. Сільськогосподарське виробництво має деякі особливості. А саме:
--- природнокліматичні умови, структура ґрунту впливають на продуктивність праці;

--- природнокліматичні фактори зумовлюють і ритм виробництва, його сезонний характер, значний розрив між робочим періодом і часом виробництва;

--- особливості використання техніки, фінансування і формування доходів сільськогосподарських підприємств у зв'язку з сезонним характером виробництва;

--- остаточний розмір доходів формується лише наприкінці року, після реалізації продукції;

--- спеціалізація виробництва зумовлена географічними і природнокліматичними факторами;

--- значна частина виробленої продукції споживається в середині господарств;

--- велика залежність результатів виробництва від погодних умов вимагає створення в господарствах страхових фондів на випадок посухи, повені, іншого стихійного лиха.
Ринкова економіка передбачає розвиток та конкуренцію різних форм власності - державної, кооперативної, приватної і, відповідно, рівноправних видів господарювання - державних господарств, колективних сільськогосподарських підприємств, агропромислових об'єднань, фірм, кооперативів, товариств, агрокомбінатів, орендних колективів, особистих підсобних та фермерських (селянських) господарств. Усі форми господарств мають право на функціонування, але в процесі еволюції, з урахуванням науково-технічного прогресу в сільському господарстві, природних умов, економічних і соціальних факторів, перспективи їх розвитку не однакові. Переважного розвитку набувають ті форми, які забезпечують найбільш високу продуктивність праці, ефективне використання землі за умови збереження її продуктивного потенціалу. З точки зору національних традицій і зарубіжного досвіду, поширеною формою господарювання на найближчу перспективу стало фермерське (селянське) господарство.

2. Розвиток підприємництва в сільському господарстві


Економічна реформа, формування ринку, розвиток різних форм власності у сільському господарстві України визначають складні завдання, вирішення яких вимагає ділової активності, підприємливості та комерційної ініціативи. Важлива роль у розвитку комерційних засад та підприємництва на селі шляхом купівлі-продажу відводиться фермерству - новому соціально-економічному явищу, яке сприяє переходу до багатоукладного господарювання. Нині в Україні склались такі види сільськогосподарських підприємств (ферм):
1. Приватне підсобне господарство громадян - форма виробництва, яка ґрунтується на приватній власності громадян, а також на їхній особистій праці та праці членів їх сімей і є додатковим джерелом прибутків та має споживчий характер.

2. Приватні сільськогосподарські підприємства займаються виробництвом сільськогосподарської продукції та товарів, діють на засадах підприємництва і самоврядування, на основі об'єднання земельних наділів та технічних засобів кількох господарств.

3. Селянське (фермерське) господарство - сімейно-трудове об'єднання жителів села, робота яких пов'язана з землеробством, особистою працею, спрямованою на виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства й сировини і на одержання доходів.

4. Сільськогосподарські кооперативи - добровільні об'єднання фізичних і юридичних осіб на засадах членства, об'єднання пайових внесків, участі у спільній сільськогосподарській виробничій діяльності, а керівництво здійснюється виборними особами.

5. Акціонерні товариства - підприємства, капітал яких утворюється за рахунок внесків його учасників (акціонерів) шляхом придбання акцій.
Характеризуючи різні види селянських (фермерських) господарств, не можливо віддати перевагу одному з них. Кожна з розглянутих організаційних форм має як переваги, так і вади, що в конкретних умовах проявляється по-різному. За даними Міністерства статистики більшість фермерських господарств створені в рослинництві. Головними причинами згортання тваринництва є перекіс у закупівельних цінах та нестача кормів.
Сучасний економічний стан створив чимало труднощів у аграрному секторі. Певні труднощі пов'язані з відсутністю сучасної системи матеріально-технічного постачання, сервісного і консультаційного обслуговування, ефективного механізму захисту цін на основні продовольчі товари та ін. Ослаблена фінансова допомога фермерам з боку держави. У розвитку фермерства в Україні відчуваються такі труднощі:
* відсутність потрібного власного капіталу;

* відсутність матеріально-технічної бази через слабку фінансову підтримку і недостатнє кредитне забезпечення;

* дисбаланс у паритеті цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, продукцію рослинництва і тваринництва;

* недосконалість системи оподаткування спонукає фермерів до бартерних операцій і приховування частини виробленої продукції;

* недостатньо сформована психологія селян до приватного господарювання;

* низький рівень організації кооперування фермерів, створення асоціацій;

* недосконалість правової захищеності фермерів (селян) від бюрократичного апарату держави та колективних сільськогосподарських підприємств.
Для підвищення ефективності функціонування фермерських господарств потребують першочергового вирішення такі питання:
* виділення фермерам земельних площ згідно з діючим законодавством;

* надання державної підтримки у придбанні техніки, проектуванні і будівництві доріг, мереж електро- та водопостачання тощо;

* своєчасних розрахунків з фермерами за продану державі продукцію з відповідною індексацією;

* збільшення розмірів фермерських господарств за рахунок оренди земель та кооперування;

* удосконалення системи оподаткування фермерів;

* надання фермерам пільгових довгострокових та короткострокових вітчизняних та іноземних валютних кредитів під заставу майна і майбутній урожай для придбання високопродуктивної техніки, придбання племінної худоби, оборотних засобів (добрив, насіння, пестицидів та паливно-мастильних матеріалів);

* кооперування фермерів у переробці, збуті продукції, постачанні, технічному обслуговуванні тощо;

* інформаційне забезпечення фермерських господарств;

* створення системи підготовки і перепідготовки фермерів;

* організація консультаційних служб для фермерів з технологічних, економічних, юридичних питань;

* фінансування досліджень з проблем розвитку фермерства.
З масовою організацією фермерських (селянських) господарств аграрна економіка стане антимонопольною та конкурентноздатною. Фермерські господарства спроможні збільшити виробництво і поповнити торгівлю продуктами харчування і тим самим зробити вагомий внесок у вирішення національної продовольчої проблеми. Зрозуміло, високотоварні, конкурентноздатні господарства будуть сформовані за сприятливих умов за певний час, але саме в наш час закладаються економічні, законодавчі, нормативні, організаційні підвалини агробізнесу.

3. Основні напрямки реформування сільського господарства


Аграрна реформа є складовою цілісного, комплексного глобального процесу реформування суспільства і економіки держави. У цьому контексті реформування сільського господарства слід розглядати як перманентний і закономірний процес ринкової економіки.
Роль Держави, тобто роль Міністерства аграрної політики, полягає в створенні таких умов, які б забезпечили рівні умови прибуткової діяльності для всіх суб'єктів аграрного ринку.
До прийняття довгострокової програми розвитку АПК потрібно:
-- сформувати систему цінового моніторингу на аграрному ринку, який включає поняття збору, аналізу, поширення цінової інформації споживачам на внутрішньому та зовнішньому ринках, а також науково обґрунтований та реалістичний прогноз формування цін на основні види продовольства на перспективу;

-- сформувати інфраструктуру оптових ринків - товарні біржі, аукціони живої худоби та птиці, оптові плодоовочеві та продовольчі ринки;

-- сформувати інфраструктури аграрного ринку в сільській місцевості на рівні районної ланки - кооперативні агро торгові доми, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, кредитні спілки, споживчі товариства, приватні сервісні бізнесові структури;

-- сприяти просуванню сільськогосподарської продукції на зовнішні ринки, в тому числі через виставки, ярмарки, із залученням потенціалу торгових представницьких місій закордоном, а також мережі Агентства з розвитку агро бізнесу;

-- мобілізувати роботу по гармонізації і сертифікації сільськогосподарської продукції з міжнародними нормами;

-- розробити і прийняти Національну програму з охорони і підвищення родючості ґрунтів, підвищення культури землеробства і впровадження екологічного землеробства;

-- ціновий моніторинг аграрного ринку;

-- удосконалити податкову систему по відношенню до сільського господарства;

-- законодавчо забезпечити впровадження кредитування села;

-- з метою забезпечення реалізації державної політики підтримки селянських (фермерських) господарств, створення стабільних фінансових умов для становлення і розвитку конкурентноспроможного приватного сектора економіки регламентувати порядок надання та використання коштів фінансової підтримки селянських (фермерських) господарств;

-- налагодити випуск недорогої, малопотужної і маневреної сільськогосподарської техніки;

-- з боку держави забезпечити контроль за якістю виготовлення техніки і запасних частин;

-- відновити і забезпечити розвиток льонарства, хмелярства, картоплярства, розвиток скотарства;

-- навести порядок з меліоративними системами, щоб вони функціонували за призначенням;

-- повернутись до інтенсивного землеробства;

-- мобілізувати роботу науково-дослідних установ в плані селекції і генетики;

-- щоб держава взяла на себе будівництво доріг, газифікацію і телефонізацію сіл і населених пунктів;

-- держава повинна компенсувати сільськогосподарським виробникам витрати на технічні роботи з культурами (вапнування, гіпсування, глибоке рихлення меліорованих земель та ін.), а також на придбання елітного насіння і племінного молодняку;

-- враховувати загальносвітові тенденції до укрупнення бізнесу, в тому числі і сільськогосподарського.
Контрольні запитання і завдання
1. Розкрийте стан, проблеми та особливості сільськогосподарського виробництва.

2. Чому необхідна державна підтримка сільськогосподарського виробництва?

3. Які ви знаєте види сільськогосподарських підприємств?

4. Назвіть основні проблеми, які впливають на розвиток фермерських господарств.

5. Охарактеризуйте шляхи підвищення ефективності функціонування фермерських господарств.

6. Назвіть основні напрямки розвитку і удосконалення АПК.

ТЕМА 14. ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ
Управління - це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в ефективну, цілеспрямовану і продуктивну групу.

Петер Ф. Друкер


1. Суть і значення менеджменту
Історія управлінської думки має свої корені, які йдуть в глибину віків і тисячоліть. Висловлювання по проблемах управління вчені знаходять і на єгипетських папірусах, і на глиняних табличках з міжгір'я Тигру і Євфрату. Проте поєднувати їх з менеджментом прямо не можливо, тому що це були в основному рекомендації по державному управлінню.
Протягом усієї історії люди захоплювалися такими постатями, як Олександр Македонський і Наполеон, Генрі Форд і Пол Гейтц, більше, ніж видатними вченими, мислителями та поетами. Успіхи цих діячів спричинювалися не лише тим, що вони знали, чого і як хотіли б досягти. Найдивовижнішим завжди здавалося те, що вони вміли підпорядковувати собі інших і змушувати їх свідомо, наполегливо, майже добровільно діяти для досягнення поставленої мети. Вміння керувати чи то виробництвом, чи армією, чи державою завжди вважалося і називалося мистецтвом або талантом. Від нього залежала доля держав, війн, народів і окремих людей. Але у ХХ ст. підприємств, організацій, військових підрозділів і самостійних держав стало настільки багато, а їх взаємодії стали такі тісні та різноманітні, що чекати та шукати управлінський талант на кожну керівну посаду стало ніколи і нікому. Саме тому мистецтво управління перетворилося у науку управління - менеджмент (від англ. "management" - управління, завідування, організація).
У фундаментальній книзі М.Х.Мескона, М.Альберта, Ф.Хедоурі "Основи менеджменту" даються такі визначення менеджменту:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   24


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка