План соціальна стратифікація суспільства ї політичні інтереси суспільних груп



Скачати 117.55 Kb.
Дата конвертації01.05.2017
Розмір117.55 Kb.
Лекція 5. Соціальна структура, суб’єкт та об’єкт політики
Автор – кандидат політичних наук Любомир Скочиляс
ПЛАН
1. Соціальна стратифікація суспільства ї політичні інтереси суспільних груп

2. Сутність категорій „суб’єкт” та „об’єкт” у політиці.

3. Політична соціалізація як процес переходу особи зі стану об’єкта у стан суб’єкта
1. Соціальна стратифікація суспільства ї політичні інтереси суспільних груп
Дослідження, будь-якої системи, в тому числі і суспільної, передбачає передусім чітке визначення основних елементів ЇЇ структури, взаємозв'язків га взаємодій між ними. Досліджуючи суспільство, ми розрізняєм економічну, соціальну і політичну системи, як підсистему загальної системи суспільства. При цьому мається на увазі, що кожна наступна підсистема є похідною від попередньої і обумовлюється ЇЇ особливостями. Визначаючи економічну систему як фундамент загальносуспільної системи, ми визначаємо тим самим обумовленість нею соціальної і політичної систем. В цьому контексті нас передусім цікавить питання про те, наскільки природним є політичний плюралізм, в чому його сутність та форми його реального функціонування.

В сучасній соціології" і політології універсальним засобом аналізу суспільно-політичних процесів є теорія соціальної стратифікації. Ця теорія, з одного боку, віддзеркалює соціальні процеси, що постійно відбуваються в суспільстві, а з другого - характеризує реальний соціальний стан суспільства на даний конкретний. час і в даних конкретних умовах. Вперше поняття "соціальна стратифікація" застосував американський соціолог Едвард А. Росе (1866-1951 рр.). В Західній соціальній і політичній науці під соціальною стратифікацією розуміють впорядкування елементів в групі, що розташовані на різних горизонтальних рівнях та визначення соціальних станів, .які відрізняються між собою як вище і нижче розташовані.

Таким чином, соціальна стратифікація є не тільки методом виявлення і вивчення соціальних верств і груп, а й своєрідним миттєвим в часі портретом даного суспільства. ЇЇ наукове значення полягає в тому, що вона робить можливим отримати такі знімки кожного людського суспільства, бо суспільні. верстви і соціальні групи існували і існуватимуть доти, поки існуватимуть які-небудь соціальні відмінності між людьми. Причому, соціальна стратифікація суспільства означає не просто різне становище в суспільстві окремих осіб.

сімей або цілих верств (страт, класів), а власне природно нерівне їх становище.

Для практичного використання в політології теорії соціальної стратифікації принципово важливе значення має розроблена політологами К- Девісом і М, Тьюменом приблизна шкала політичних вартостей. Головний принцип, на якому базується ця шкала, полягає в тому, що, хто виконує важливі суспільні функції, що вимагають спеціальної підготовки, тому суспільство повинне 'компенсувати це більш широким доступом до дефіцитних благ. Така оцінка людської діяльності породжує конкуренцію за право виконувати важливі соціальні функції, а з іншого боку - суспільство отримує можливість відбирати для їх виконання найкращих. Відповідно до цієї шкали люди і розміщаються у відповідних стратах, займають ті чи інші поверхи суспільної ієрархії, органічна єдність котрих і утворює суспільну структуру.

Одною з поширених схем суспільної стратифікації (суспільної структури) є відповідна концепція М. Вебера, що найбільш повно викладена в його праці "Господарство і суспільство". За основу соціального поділу суспільства він бере поділ його на три системи або на три ієрархії: економічну ієрархію, ієрархію участі в реалізації влади та ієрархію соціального престижу. Великі групи людей, що мають однакову економічну базу. Вебер називає класами. Але головним елементом суспільної системи він вважав станові групи, що розрізняються за рівнем простору впливу в суспільстві. Найбільш важливою характеристикою станового рівня вважається осягнення відповідного стилю життя. Класи М. Вебер відносить до економічної системи, а стани - до суспільної.

Близьким, але не тотожним, д6 веберовського є марксистське визначення соціальної структури суспільства, яке розглядає великі суспільні групи як класи. Спільними ознаками, що дають підставу віднести ту чи іншу велику суспільну групу до відповідного класу є місце у певній історичній системі виробництва, відношення до засобів виробництва, а також доля і спосіб отримування суспільного багатства. Тобто, як і М. Вебер, у визначенні класів марксизм робить наголос на їх економічній сутності. Але, якщо марксизм абсолютизує класи як вищу сутність соціума і інші суспільні групи зводить до прислужництва'класам, то Вебер обмежує суспільне поле класів економічною сферою, а власне соціальну сферу відводить станам.

Можна навести й інші підходи до визначення соціальної стратифікації суспільства. Але всі вони сходяться на тому, що суспільство є складною системою, основними елементами якої є різні взаємодіючі соціальні групи. Тому не завжди важливим є те, хто як ці групи називає, особливо, коли проблема розглядається не в науковому, а в загальнопізнавальному плані. Переважна більшість дослідників сходиться і на тому, що процес формування соціальних груп, як суб'єктів політичної діяльності, проходить чотири основні етапи.

Перший етап характеризується стихійністю, самовільністю об'єднання людей в групу під тиском зовнішніх, неусвідомлених умов. Тобто, на цьому етапі дюди ще не усвідомлюють свого об'єднання, а діють суспільне тільки тому, що так їм легше вижити, легше розв'язати ту чи іншу проблему, яка в даний час стосується всіх і кожного.

Другий етап визначається усвідомленням людей (членів стихійної групи) своєї належності саме до цієї групи та відмінностей він інших суспільних груп, спільності свого майбутнього та своєї взаємної залежності.

Третій етап збігається з усвідомленням групою того факту, що для задоволення своїх економічних та соціальних потреб і інтересів їй необхідно вступити в боротьбу за володіння (або співволодіння) владою. Тобто, головний зміст цього етапу полягає в тому, що люди, котрі на засадах реальних потреб суспільного життя об'єдналися у великі гру­пи, усвідомлюють неможливість розв'язання економічних і соціальних проблем без участі у вирішенні питання про владу, без реальної участі в політичному житті суспільства.

Четвертий етап визначається тим, що члени групи усвідомлюють необхідність своєї політичної самоорганізації для завоювання і використання влади. Формою такої політичної самоорганізації, як правило, виступає політична партія. Цим етапом завершується економічне, соціальне і політичне самовизначення та самоусвідомлення суспільної групи як самостійної соціальної цілісності.

Таким чином, кожна суспільна, група формує і усвідомлює свої політичні інтереси, визначає тактичні і стратегічні цілі в забезпеченні своєї участі не тільки в економічному і соціальному, а й політичному житті. На засадах економічної і соціальної диференціації формується і політичний плюралізм. Монополізація будь-якою групою однієї із сфер суспільного життя (економічної, соціальної чи політичної) неминуче веде до монополізації нею всього суспільного життя. Так монопольне пануюча група в сфері економіки завжди, буде намагатися закріпити своє становище політичною (державною) владою. Якщо Їй це не вдасться, то вона втратить і своє монопольне становище в сфері економіки. З іншого боку, політична влада створює можливості підпорядкування владній групі соціальне і економічне життя суспільства. Наочним прикладом такого розвитку суспільного процесу є захоплення політичної влади більшовиками і уста­новлення тотальної економічної, соціальної і політичної диктатури.

Узагальнюючи сказане,, можна зробити висновок, що політичний плюралізм є закономірним. явищем і органічно обумовлюється природним розмаїттям самих людей, їх природною нерівністю одного з одним, економічним і соціальним плюралізмом суспільного життя. Суть політичного плюралізму полягає в закономірності, праві і можливості всіх суспільних груп, мати своє власне, відмінне від інших ставлення до основного питання політики - питання про владу.

Але кожна суспільна група має своє природне суспільне призначення (займатися матеріальним виробництвом, писати музику і творити інші духовні цінності, вчити дітей і лікувати співвітчизників тощо) і не може постійно займатися політикою. Тому суспільні групи утворюють свої відповідні організації і об'єднання та політичні партії, котрі виступають носіями, виразниками і захисниками їх політичних інтересів, організаційно входять до структури політичної системи суспільства. Одним з найбільш активних і ефективних елементів політичної системи суспільства, реальним втіленням політичного плюралізму суспільства й політичні партії.

2. Суб’єкт та об’кт політики
Розгляд проблеми "суб'єкти та об'єкти політики" має принципове значення як у загальноконцептуальному плані, так і щодо визначення складових елементів політики.

Суб'єкт політики це діюча особа, "соціальна група, організація, які, маючи зні інтереси," використовуючи певні засоби, проявляють себе в сфері політики. Стосовно цього існують різні точки зору. Одні взагалі не схильні окремо розглядати суб'єкти політики, вважаючи за доцільне зосередитись на проблемах влади, політичної системи, політичних рішень та дій; деякі суб'єкти згадуються при цьому побіжно, без розкриття їх характерних ознак. Інші вживають термін "суб'єкт" стосовно лише окремих суб'єктів, таких як особа, соціальні спільноти, залишаючи поза увагою решту, що не дозволяє виявити специфіку та характер усіх суб'єктів у політичному процесі,

"Тим часом є необхідність дати не лише повний перелік дійових осіб у сфері політики, але й виявити" ступінь та особливості включення кожної з них у політичне життя.

Суб'єктами: політики є: особа, політичні лідери, політична еліта, соціальні спільноти, етнонаціональні спільноти, громадські рухи, громадські організації; політичні партії,регіони і держава. Крім поняття "суб'єкт політкки", існує в політології і поняття. "об'єкт політики", 'яке тісно пов'язане з поняттям "суб'єкт" і яке потребує спеціального розгляду.

Об'єкт політики."—-'це особа, група, суспільства, організвація, на які справляєвплив суб'єкт політики.

Іншими словами, той перелік суб'єктів, який подано вище поширюється і на об'єкти політики. Варто врахувати й інший фактор: у своїй діяльності субєкт політики зустрічає не лише підтримку тих сил, які розділяють його погляди та наміри, але й протидію інших суб'єктів політики, що не згодні з його намірами та діями, самі проявляють політичну активність. І в умовах підтримки, і в умовах протидії суб'єкт політики стає об'єктом політики. Той факт, що суб'єкти політики існують в діалектичній єдності, має неабияке значення для розуміння будь-якої політичної події: лише розгляд діяльності політичного суб'єкта і як об'єкта, на який впливають інші суб'єкти, дозволяє достатньо повно з'ясувати причини, характер та наслідки політичної діяльності.

Із врахуванням такої єдності доречно дати класифікацію су­б'єктів та об'єктів політики.

Особа це первісний суб'єкт та об'єкт політики, адже з лю­дини починається політичний інтерес, на людину виходить політика, визначаючи її благополуччя та громадські свободи, права та обов'язки.

Політичний лідер це персоніфікований суб'єкт та об'єкт політики, здатний справляти суттєвий вплив на політичні процеси і, разом із тим, змушений враховувати вплив того се­редовища, в якому він діє.

Політична еліта - це група осіб, прошарок суспільства, які стоять при владі або протидіють владі; їх діяльність має вирішальне значення для вироблення та здійснення державної по­літики.

Соціальна спільнота це основний суб'єкт та об'єкт політики:, адже політика здійснюється в інтересах або ж всупереч ін­тересам великих груп суспільства.

Етнонаціональна спільнота це суб'єкт та об'єкт політики, що ґрунтується на ідеї національної самосвідомості, яка про­являється певною мірою і яка підтримується або придушуєть­ся владою.

Громадський рух це неформальний суб'єкт та об'єкт політики, що виникає та проявляє себе як відгук на потреби суспільства та окремих його частин.

Громадська організація це усталений, сформований суб'єкт та об'єкт політики, що сприяє розвитку трудової, соціальної та політичної активності та самодіяльності своїх членів, захи­щаючи їх інтереси.

Політична партія це політизований, колективний суб'­єкт та об'єкт політики, що має свою платформу, чітку струк­туру, включеність у політичні процеси і схильність до взяття влади.
3. Політична соціалізація

Людина як член конкретного суспільства проходить процес соціалізації не тільки в соціокультурному, але і політико-культурному середовищі. Ще в 430 р. до н.е. Перікл стверджував: "Лише деякі можуть діяти політику, але судити про неї можуть усі". Це дійсно так, тому що світ політичного в тих чи інших формі і ступені торкається всіх і кожного члена суспільства. Тому люди повинні мати хоча б самі загальні представлення про світ політичного і механізмах його функціонування, про тім, у чиїх руках знаходяться важелі правління країною, регіоном, містом, хто приймає рішення, хто несе відповідальність за їхнє виконання і т.д. Освоюючи й інтегруючи в себе пануючу в даному суспільстві політичну культуру, окрема людина включається в багатогранний і динамічний процес владних відношенні, робить акт самовідтворення себе як політико-культурної істоти.

У цьому змісті можна говорити про політичну соціалізацію людей. У цілому під політичною соціалізацією розуміється процес інтегрування й освоєння окремою людиною як членом визначеного суспільства і громадянином держави основних елементів відповідної політичної культури. У цьому процесі беруть участь родина, школа, вузи, громади, добровільні організації, трудові колективи, засоби масової інформації, політичні партії, державні установи і т.д.

Можна говорити про вузьке і широке розуміння політичної соціалізації. У вузькому розумінні - це свідоме і цілеспрямоване впровадження політичних цінностей, переконань, навичок. Дану задачу виконують в основному офіційні і напівофіційні установи, інститути, організації. Їх ціль - створення сприятливих умов для прийняття людьми пануючого соціального порядку і його цінностей, загальної картини світу, адаптації до її економічних, політичних, військових потреб і неприйняття альтернативних соціальних порядків. Школи й інші навчальні заклади функціонують як агенти пануючих соціальних, економічних і політичних сил. Вони відбивають інститути і соціальні відносини суспільства, виконуючи функції відтворення і посилення соціальних відносин, включаючи виробництво і споживання, їхню передачу від покоління до покоління.

У широкому змісті політична соціалізація - це вся система політичного навчання - як формального, так і неформального, цілеспрямованого і непередбаченого - на всіх етапах життєвого циклу людини, включаючи не тільки сугубо політичне, але і неполітичне навчання, що позначається на політичному поводженні і політичних установках.

Серед політологів поширене думка, що знання про світ політичного в людей починають формуватися вже в дитячому віці. Але відповідно до позиції відомого швейцарського дитячого психолога Ж.Піаже, діти до одинадцятирічного віку не мають концептуальні навички (чи здатністю до логічних, абстрактних міркувань) якимсь образом зв'язувати своє положення з політичними феноменами, вони взагалі не думають про політика. У цьому плані для дітей характерний егоцентризм, і їхнього міркування не виходять за межі безпосереднього, конкретного, особистого. Дійсно, щодо політичних реальностей, держави і владних відносин у дітей молодшого шкільного віку просліджуються дуже неясні і плутані представлення про основи політичної влади і шляхах її завоювання дорослими, про механізми формування політики уряду, учасниках політичного процесу і т.д.

Але проте, за даними багатьох досліджень, вже в цьому віці діти одержують визначені знання про політичні реальності і по-своєму освоюють їх за допомогою персоніфікації цих реальностей. Зокрема, вони довідаються про існування наприклад, владних відносин, зіштовхуючись з місцевим поліцейським, одержуючи інформацію з засобів масової інформації і розмов навколишніх і батьків про короля, президента, прем'єр-міністра, губернаторі і т.д. Результати досліджень свідчать, що, наприклад, у Великобританії і США до дванадцяти років 2/3 дітей мають більш-менш чітко висловлювані установки, симпатії, антипатії у відношенні окремих політичних діячів і партій. Але вони ще носять поверхневий характер і багато в чому є відображенням позицій батьків, родичів, сусідів. При цьому вибір ними політичної партії рідко позначається на базових пріоритетах, політичній системі, законослухняності, національним символам і ритуалам. Діти ще не мають представлення про те, чим партії відрізняються друг від друга. Для них партії практично не мають ідеологічного значення. Найчастіше партії ототожнюються з відомими кандидатами, політичними і державними діячами. Але вже у віці 8-9 років діти висловлюють зростаючу тенденцію приписувати великі достоїнства "своєї" партії і її діячів.

Як показує Б.Стейсі, для дітей вибори - дуже важливі події. В міру дорослішання вони починають розглядати голосування як центральну характеристику системи керування. Можна сказати, що ранні партійні симпатії дітей кристалізуються в періоди виборчих кампаній, в атмосфері зростаючого їхнього висвітлення в засобах масової інформації, політичних дискусій будинку, серед сусідів, однолітків і т.д. Тому не дивно, що більшість дітей, як правило, виявляє почуття патріотизму і лояльності до уряду і політичних діячів країни, а це створює передумови для формування в зрілому віці лояльності стосовно існуючого системі. У цілому кожен член суспільства в процесі соціалізації і дорослішання формується як соціально-культурна істота, і в цій якості він засвоює й інтегрує в себе політичну чи культуру окремі її компоненти. З цього погляду кожна людина є носієм політичної культури в тій мері, у якій він соціалізується в умовах даної конкретної соціальної спільності, і в даному контексті політична культура складає інтегральну частину соціокультурної системи.



Слід зазначити, що політична соціалізація аж ніяк не завершується по досягненні людиною зрілого віку. Цей процес по суті справи нескінченний і продовжується протягом усього його життя. Особливо глибоким змінам політична культура піддається в періоди воєн і криз, екстремальних і аномальних явищ у житті країн і народів, якимись можна вважати сходження і панування у відповідних країнах фашизму, нацизму і більшовизму, а також у періоди глибоких трансформацій, подібних тим, що після краху тоталітаризму в даний час переживаємо ми на всьому просторі колишнього СРСР і колишнього соціалістичної співдружності.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка