План проведення лекційного заняття тема №3 : Зведення І групування матеріалів правової статистики. Статистичні таблиці І графіки. З дисципліни



Скачати 405.7 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації01.01.2017
Розмір405.7 Kb.
  1   2
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра кримінології та кримінально-виконавчого права



«З А Т В Е Р Д Ж У Ю»

Начальник кафедри кримінології

та кримінально-виконавчого права

полковник міліції

Ю.О.Левченко

«___» _______________2015 року



ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

ТЕМА №3: Зведення і групування матеріалів правової статистики. Статистичні таблиці і графіки.

З дисципліни: Правова статистика

Категорія слухачів: курсанти (студенти, слухачі) навчально-наукових інститутів та факультетів НАВС

Навчальна мета: Розкрити слухачам зміст другого етапу статисти стичного дослідження: зведення і групування матеріалів правової статистики, законспектувати основні поняття та визначення теми. Ознайомити зі складанням статистичних таблиць і рафіків.

Виховна мета: підвищити рівень наукової культури курсантів, привити професійну відповідальність та почуття обов’язку;

Розвивальна мета: надання слухачам можливостей ознайомлення на лекції з видами статистичних таблиць, правилами читання статистичних графіків і аналізу статистичних таблиць та з організацією централізованого та децентралізованого зведення в правоохоронних органах.

Обсяг навчального часу: 2 години.

Навчальне обладнання, ТЗН: для підготовки і проведення лекції використовувати бібліотечний фонд, навчально-методичні матеріали кафедри.

Наочні засоби: навчально-методичні посібники, підручники, комп’ютер, дидактичні матеріали.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: кримінологія, соціологія, кримінально-виконавче, кримінальне право, адміністративна діяльність, кримінальний, цивільний процес, інформатика.

План лекції навчальні питання:

1. Поняття та види статистичного зведення і групування.

2. Групувальні ознаки та їх види.

3. Ряди розподілу.

4.Статистичні таблиці та графіки.

Література:


  1. Айрапетов А.М. Таблицы исчисления среднегодовых темпов роста, прироста и снижения.-М., 1979.

  2. Кальман О.Г., Христич І.О. Правова статистика: Навчальний посібник для юридичних вузів і фак. - Х.: Право, 2004.-302с.

  3. Блувштейн Ю.Д. Криминологическая статистика: Учеб. пособие: - Минск: Изд. Минск. высш. шк. МВД СССР, 1981. - С.41.

  4. Правовая статистика: Учебник/ Под. ред. З.Г.Яковлевой. - М.: Юрид. лит., 1986. - С. 76-77.

  5. Правова статистика: Підручник / Джужа О.М., Василевич В.В. та інш.; За загальною редакцією професора О.М.Джужі. –К.:Атіка, (2-ге видання) 2014р. – 480 с.

  6. Статистичний збірник "Розподіл постійного населення України за статтю та віком на 1 січня 2012року" - Київ, ДКС, 2011. - 457с.

  7. Статистичний збірник "Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року" . - Київ, ДКС, 2012. - 120с.

  8. Економічна статистика: Підручник. /за заг ред. Ю.М. Іванова.- К.: ФОП О.С. Ліпкана, 2011.-232 с..

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Питання 1. Поняття та види статистичного зведення і групування.

Перший етап статистичного дослідження (спостереження) завершується заповненням статистичних карток. В результаті такого первинного обліку, накопичується масив матеріалу, який характеризує окремі одиниці досліджуваної сукупності. Для того, щоб вивчити характерні риси та істотні відмінності тих чи інших явищ, виявити закономірності їх розвитку, треба дані щодо кожного елементу сукупності систематизувати і обробити. Цю роботу виконують на другому етапі статистичного дослідження, який називають статистичним зведенням.

Фактично цей етап - початок наукової обробки та аналізу статистичної інформації, що дозволяє виявити суттєву різницю статистики та обліку. Останній – це систематичне дослідження суспільних явищ та об’єктів, що пов’язаний з підрахунком окремих елементів, з яких вони утворюються. Значення учена полягає у тому, що він дає основу аналізу – зібрання даних, фактів. Ці факти дають можливість визначити внутрішню природу тільки утому випадку, коли вони правильно статистично оброблюються, коли виявляється їх закономірна дія.

Статистичне зведення це процес упорядкування, систематизації і наукової обробки первинного статистичного матеріалу для виявлення типових рис і закономірностей явищ і процесів, що вивчаються.

Статистичне зведення є основою для подальшого аналізу статистичної інформації. За зведеними даними розраховуються узагальнюючі показники, виконується порівняльний аналіз, а також аналіз причин групових відмінностей, вивчаються взаємозв'язки між ознаками.

Метою зведення є систематизація первинних даних та отримання на цій основі зведеної характеристики об’єкту дослідження в цілому за допомогою узагальнюючих статистичних показників

Завданням зведення є підведення підсумку, узагальнення результатів спостереження з метою виявлення закономірностей процесів, що досліджуються, виявлення характерних рис і суттєвих властивостей соціальних явищ.

Статистичне зведення у вузькому розумінні (просте зведення) являє собою підрахунок підсумкових даних, які характеризують сукупність.

Зведення в широкому розумінні (складне зведення) — це наукова обробка первинних статистичних даних, яка включає групування явищ, які досліджуються, одержання системи показників для характеристики типових груп і підгруп, підрахунок групових узагальнених підсумків та занесення їх у статистичні таблиці. Зведення матеріалів здійснюється на підставі заздалегідь розробленої програми.

Програма статистичного зведення включає в себе: вибір групувальних показників; визначення порядку формування груп; перелік показників; які потрібно підрахувати для характеристики груп та об’єкту в цілому; диференціацію територіальних меж, в яких потрібно провести розробку матеріалу (область, край, республіка та ін.); ступень деталізації відомчого підпорядкування, у межах якої необхідно здійснити зведення матеріалів.

Виділяють первинне та вторинне зведення.

Первинне зведення – обробка та підрахунок даних (за документами первинного обліку), що безпосередньо зібрані у процесі статистичного спостереження. Вторинне зведення – це обробка та підрахунок даних первинного зведення. Воно проводиться за даними звітності та спеціально організованими статистичними спостереженнями.

За організацією робіт і формою обробки даних зведення може бути:

•централізоване

•децентралізоване.

При централізованому зведенні усі первинні дані спостереження зосереджуються в одній, центральній установі (наприклад, в Державному комітеті статистики України), де вони оброблюються та систематизуються. Прикладом такого зведення є обробка матеріалів перепису населення. Централізоване зведення дозволяє здійснювати методологічне керівництво, використання кваліфікованих кадрів та обробки даних за допомогою сучасних обчислювальних засобів. Недоліками її є складнощі при виправленні помилок первинних документів у необхідних випадках; повільне отримання підсумкових даних, що є важливими для місцевих органів.

При децентралізованому зведенні колена одиниця спостереження за єдиною програмою обробляє зібрані первинні дані і подає до вищої організації тільки зведені дані.

Децентралізоване зведення дає більшу можливість перевірити на місці точність даних та швидко отримати необхідні підсумкові дані.

У правовій статистиці здебільшого застосовується децентралізоване зведення, коли орган, що веде спостереження, сам здійснює обробку первинних документів і відсилає їх до центру вже в зведених матеріалах для наступного зведення. Це зведення є значно дешевшим і оперативнішим, ніж централізоване. Децентралізоване зведення — це головна організаційна форма зведення в нашій країні, особливо в правовій статистиці.

У залежності від обсягу даних зведення первинної статистичної інформації може проводитися трьома способами:

а) вручну (якщо досліджується невеличка кількість матеріалу);

б) за допомогою обчислювально-перфораційних машин;

в) на електронно-обчислювальних машинах. На сьогоднішній день з появою персональних комп’ютерів, створенням автоматизованих робочих місць перші два способи використовуються рідко.

Процесу зведення незалежно від його способів передує перевірка правильності заповнення статистичних формулярів. Строгий контроль забезпечує достовірність статистичних даних. Особливо важливо перевіряти правильність заповнення документів первинного обліку при підготовці їх до обробки за допомогою сучасної обчислювальної техніки.

Щоб забезпечити правильність підрахунку і розподілу карток за групами, необхідно дотримуватись таких вимог:

а) перевірити правильність заповнення карток, що забезпечує достовірність статистичних даних;

б) вибрати групуючи ознаки, визначені в таблицях, у звітності;

в) розбити картки за групами, тобто не допустити "механічних" помилок, коли, наприклад, картка на засудженого за крадіжку потрапляє в групу карток на засуджених за пограбування;

г) підрахувати картки і зробити підсумковий запис у таблиці, тобто перевірити правильність підрахунків за допомогою контрольних рівнянь, вказаних у таблиці.

Водночас, одним із основних і найбільш поширених методів обробки і аналізу первинної статистичної інформації, який застосовується на етапі зведення є групування.



Групування -— це розподіл одиниць суспільного явища, що вивчається, за істотними ознаками.

Статистичне групування – це один з основних методів обробки та аналізу первинної статистичної інформації, що проявляється у розподілі сукупності на групи за істотними для даного дослідження ознаками.

Основне завдання групування у тому, що на основі всебічного аналізу отриманих у результаті статистичного спостереження даних розбити їх на якісно однорідні види та типи. Дотримання принципу однорідності досліджуваних одиниць – одна з найважливіших вимог теорії статистики до науково обґрунтованого аналізу. Необхідна умова однорідності – однорідність явищ, що встановлюється вже на перших кроках статистичного дослідження. Це дуже важливо, оскільки у статистичних дослідженнях повинно бути забезпечено єдність аналізу якісної та кількісної сторін досліджуваних явищ. Забезпечення цих завдань дозволяє здійснити побудова рядів розподілу і пов’язаних з ними групувань.

Поняття статистичного групування у широкому значенні охоплює цілий комплекс статистичних операцій, що спрямовані на об’єднання зареєстрованих при спостереженні одиничних випадків у групи, категорії, що сходні у тому або іншому відношенні, оскільки єдину картину сукупності необхідно поєднувати з характеристикою основних її частин, структур.

Не випадково видатний вчений Д.П.Журавський визначив статистику як науку категорійного обчислення т.б. як науку про „обчислення категорій” по групам. Статистика відображає суттєві властивості сукупності одиниць, що входять до неї, але не кожної одиниці окремо. Тому у статистиці знання про сукупність і є одночасно знання про індивідуальні явища, що входять до неї.

Метод групування визначає межі і можливості застосування інших статистичних методів аналізу основних сторін і характерних особливостей досліджуваних явищ. За своєю роллю у процесі дослідження метод групування дає можливість виявити закономірності та взаємозв'язки явищ у певних умовах.

Групування забезпечує узагальнення даних, уявлення їх у компактному вигляді; він створює основу для обчислення статистичних показників, використання інших методів статистичного аналізу одновних сторін та характерних особливостей досліджуваних правовою статистикою явищ.

За допомогою групування можна обробити зібрані данні та отримати зведені та узагальнені показники, що правильно відображають реальність і дозволяють провести поглиблений аналіз, виявити зв’язки, що характеризують сукупність фактів. Тому статистичне групування і є основою наукового зведення.

Правильне зведення та групування первинного матеріалу визначають чистоту аналізу та обґрунтованість його висновків.

Основне завдання групування у кримінально-правовій статистиці у тому, щоб дати на їх основі, з одного боку, найбільш повну та всебічну характеристику злочинності, причин та умов, що сприяють вчиненню злочину; з іншого боку, пропозиція державних заходів контролю та попередження. За допомогою групувань можливо прослідкувати взаємовідносини різноманітних факторів та визначити силу їх впливу на результативні показники.

Статистичне групування може вирішувати такі завдання:

1) виявляти соціально-економічні типи явищ;

2) вивчати структуру та структурні зрушення;

3) виявляти та досліджувати взаємозв'язок і залежності між окремими ознаками суспільних явищ.

Створення групувань обумовлено чітким формулюванням пізнавального завдання статистичного дослідження об’єкту, визначення ознак, що покладаються в основу їх класифікації, що називаються у статистиці групувальними ознаками. Інколи групувальну ознаку називають основою групувань. Від правильного вибору групувальної ознаки (основи групувань) залежать висновки, які отримують у результаті статистичного спостереження.

Одним з найважливіших методологічних принципів, що лежать в основі наукового вибору групувальних ознак та побудови групувань є положення, відповідно якому проводити їх необхідно з обов’язковим врахуванням кількісних характеристик одиниць сукупності, що групуються. Ці характеристики повинні враховувати сутнісні (найбільш важливі, необхідні, іманентні) ознаки суспільного явища, що вивчається, дозволяє поєднати в окремі (самостійні) групи однорідні по соціально-економічній та правовій природі одиниці сукупності.

В основі вибору групувальної ознаки лежить попередній аналіз якісної природи, суттєвих зв’язків досліджуваних явищ. Лише наявність таких зв’язків має сенс ілюструвати кількісно.

Статистична наука розробила наступні правила для вибору (обґрунтування) групувальних ознак:



  1. в основу групування необхідно покласти найбільш суттєві ознаки, що відповідають завданням досліджуваного явища;

  2. групувальні ознаки повинні відбиратися з врахуванням конкретних умов явищ, що досліджуються;

  3. для всебічної характеристики складних суспільних явищ необхідно використовувати декілька (систему) ознак.

Для характеристики складних явищ, до числа яких належить і правопорушення, буває недостатньо розбити сукупність на групи за якоюсь однією ознакою. У такому випадку застосовують складне групування, де відбувається розподіл сукупності за двома і більше ознаками, їх системі, що взяті у поєднанні (комбінації). Тільки сукупність ознак дозволяє відобразити розвиток явища, всебічно виявити реальні зв’язки, взаємовідносини окремих сторін процесу.

В основу групування можуть бути покладені як кількісні так і якісні групувальні ознаки. Кількісні мають числовий вираз. У кримінально-правовій статистиці кількісні групувальні ознаки можуть мати чітко визначене значення (вік кримінальної відповідальності, неодноразовість вчинення злочину) або змінне (кількість співучасників, судимостей, розмір шкоди).

Якісні (атрибутивні)ознаки відображають стан одиниць сукупності, які не можуть бути виражені кількісно (стать злочинця, його національність, сімейний стан, галузева належність підприємства). При групуванні за атрибутивною ознакою групи відрізняються одна від одної не за розмірами, а за характером. Число груп, на які поділяється досліджувана сукупність за атрибутивною ознакою, визначається звичайним числом різновидів даної ознаки. При групуванні населення або засуджених за статтю можливі тільки дві групи; але при групуванні їх за освітою можуть бути сформовані декілька груп з урахуванням рівня освіти.

Поділ усіх групувальних ознак на якісні та кількісні має умовний характер, у зв’язку з тим, що одні ознаки можуть бути виражені числами інші ні. Всі наукові угруповання є і якісними і кількісними, оскільки на основі всебічного аналізу сутності досліджуваних процесів статистики виражає типові групи.

Здійснюючи тільки науково обґрунтоване групування кримінально-правова статистика може досліджувати злочинність у різних аспектах, визначив її структуру: в залежності від характеру та ступеня тяжкості (питома вага злочинів тяжких злочинів та ін.); за галузями господарства; за найбільшою розповсюдженістю; за формою вини (умисні та з необережності); за територіальними регіонами; за часом та місцем вчинення злочину; за мотивами вчинення злочину та ін.

За допомогою методу групування у правовій статистиці вирішуються наступні аналітичні завдання:



  • виділення соціально-економічних, соціально-правових типів, груп, категорій правопорушень;

  • вивчення структури правопорушень та структурних змін, що відбуваються в них;

  • виявлення зв’язку та залежності між правопорушеннями та явищами, що їх детермінують.

Групування у кримінально-правовій статистиці дозволяють дати найбільш повну та всебічну кримінологічну та кримінально-правову характеристику за самими різними ознаками (за видами – статтями Кримінального кодексу, за об’єктом посягання, за територіальною ознакою – район, область, край, республіка, співвідношення корисливих та насильницьких злочинів, за часом вчинення злочину), особи злочинця (за статтю, віком, освіті, соціальному стану, місцю проживання), причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів, а також заходів соціального контролю за ними. При цьому дуже важливо співставляти різні групування з кримінально-правової статистики не тільки один з одним, але і з групуванням з інших галузей статистики (демографічної, соціально-економічної та ін.), що відображають взаємопов’язані явища.

Різниця у цільовому призначенні групувань, завданнях, які вони вирішують у статистичному аналізі, виражаються у існуючий класифікації: типологічні, структурні (варіаційні), аналітичні.

Важливіше завдання групувань у статистиці міститься у тому, що вивчаємо масу одиниць сукупності розподілити на характерні типи, т.б. на групи, однорідні за суттєвими ознаками. Це завдання вирішується за допомогою типологічного групування.

Типологічне групування - це групування, за допомогою якого виділяють із загального масиву інформації типові явища і процеси.

Цей вид групування дає змогу виділити найхарактерніші групи, типи явищ, з яких складається неоднорідна сукупність, визначити істотні відмінності між окремими одиницями статистичної сукупності, а також спільні ознаки. Прикладом таких групувань у правовій статистиці можуть бути: розподіл злочинів - на однорідні категорії відповідно до глав Особливої частини Кримінального кодексу; розподіл цивільно-правових спорів - на їх види; засуджених - за соціальним станом, судимістю, видами покарання тощо. Таким чином, при типологічних групуваннях головним завданням є розчленування сукупності на однорідні в якісному відношенні групи.



Структурне (варіаційне) групування характеризує розподіл якісно однорідної сукупності на групи за розміром варіюючою ознаки. За допомогою структурних групувань можна вивчати віковий склад населення; віковий склад злочинців або осіб, які вчинили якийсь конкретний вид злочинів.

Аналітичним є групування, що ставить собі за мету виявлення і вивчення взаємозв'язку між окремими явищами та ознаками, які їх характеризують, називається аналітичним.

За допомогою аналітичного групування можна з'ясувати наявність чи відсутність взаємозв'язку між вчиненням різних видів злочинів залежно від перебування особи в нетверезому стані.



Прямий зв'язок - це взаємозв'язок за наявності якого, середні групові систематично збільшуються (наприклад, вчинення більшості видів злочинів через перебування в нетверезому стані)

Зворотний зв'язок - це взаємозв'язок за наявності якого, середні групові систематично зменшуються (наприклад, залежність вчинення насильницьких злочинів від рівня освіти особи).

Явища суспільного життя та їх ознаки тісно пов'язані між собою. Взаємопов'язані ознаки можна поділити на:

•факторні

•результативні.



Факторна ознака - відображає причину явища (наприклад, нетверезий стан особи).

Результативна ознака - відображає наслідок (наприклад, вчинення злочину).

За кількістю ознак покладених в основу групування розрізняють два види групування:

просте;

складне.


Просте групування — це групування за будь-якою однією ознакою (наприклад, групування населення на чоловіків та жінок, злочинів — за главами Особливої частини Кримінального кодексу).

Складне (комбінаційне) групування - це групування, здійснене за двома та більше ознаками одночасно, причому кожна група, утворена за однією ознакою, може поділятися на підгрупи за другою ознакою (наприклад, розподіл населення за статевою та віковою ознаками, злочинів - за главами та статтями Кримінального кодексу).

Комбінаційні групування можна здійснювати одночасно не тільки за двома ознаками, а і за трьома і більше ознаками. Але застосуванням комбінаційних групувань не слід зловживати, тому що із збільшенням кількості ознак групування різко збільшується кількість груп, що зменшує їх наочність. Надмірне подрібнення груп ускладнює аналіз матеріалу і знижує ефективність використання статистичної інформації.

Також, групування поділяється на:

•первинне;

•вторинне.

Первинне групування - це групування, які здійснені на основі безпосереднього узагальнення первинних даних статистичного спостереження.

Вторинне групування - це перегруповування раніше згрупованого матеріалу для забезпечення співставлення даних двох або декількох групувань, порівнянності структур двох сукупностей за однією і тією самою ознакою. Воно Здійснюється або об'єднанням, або розбиттям інтервалів первинного групування.

У кримінально-правовій статистиці виділяють, як правило, групування за юридичними і соціально-демографічними ознаками, по регіонах і галузях народного господарства.

Кримінально-правові ознаки:

• за видами злочинів чи статтями Кримінального кодексу, що дає змогу визначити структуру злочинності, виявити ступінь розповсюдженості окремих видів злочинів, питому вагу кожного з них у загальній злочинності;

• за главами Кримінального кодексу, що дає можливість одержати дані про кількість злочинів та засуджених за посягання проти власності, особи, порядку управління тощо;

• за ступенем тяжкості злочинів;

• за співвідношенням корисливих, корисливо-насильницьких та насильницьких злочинів.

• за формою вини (умисні або необережні); Кримінологічні ознаки:

1) за галузями господарства;

2) за окремими територіями;

3) за місцем вчинення злочину (побутова, вулична тощо);

4) за часом вчинення (день тижня і година вчинення);

5) рецидивна (повторність вчинення злочину);

6) економічна;

7) організована та ін.

Соціально-демографічні ознаки: стать, вік, рівень освіти, національність, громадянство, рід занять, родинний стан тощо.

Групування за територіальними ознаками (район, місто, область) та галузями господарства дають можливість порівнювати рівень інтенсивності і розповсюдженості злочинів по регіонах та сферах економіки.

Групування за часом вчинення злочину бажано проводити не по всіх злочинах, а тільки таких, на які має вплив "сезонність" (наприклад, зґвалтування, крадіжки, хуліганство), що дає можливість одержати необхідні дані для розробки відповідних попереджувальних заходів.

Групування злочинців за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта, сімейний стан, соціальне походження) слід співвідносити з групуваннями населення, яке проживає на певній території, за аналогічними ознаками. Це дозволить одержати правильне уявлення про розповсюдженість злочинності в регіонах.

Наведена класифікація групуючих ознак, як і будь-яка інша, не є вичерпною, проте вона може бути використана для дослідження різних аспектів злочинності. Вибір групуючої ознаки - одне з найважливіших питань статистичного групування. Тому дослідник має покласти в основу групуючих ознак не штучно надумані факти та їх властивості, а лише ті, які існують у реальному житті.



Питання 2. Групувальні ознаки та їх види.

Першочерговим питанням теорії групування є вибір ознак, за якими відмежовуються окремі групи. Ознаки, які покладені в основу групування, називаються групувальними ознаками.



Атрибутивними (кількісними) називаються ознаки, які не мають кількісного вираження і реєструються у вигляді текстового запису. Якщо явищу властивий даний різновид якісної ознаки, то вже другий різновид йому, як правило, не властивий. Прикладами групування за якісною ознакою може бути розподіл населення за статтю — на чоловіків та жінок, поділ злочинів - за окремими видами (проти особи, проти власності тощо).

Окремим видом атрибутивних групувань є групування за альтернативною ознакою, коли є лише два варіанти атрибутивної ознаки, причому один з них виключає інший (наприклад, розподіл населення на тих, хто має судимість, і не судимих).



Кількісні (варюючі) ознаки — це ознаки, які набувають різних цифрових характеристик і виражаються числовими значеннями. Наприклад, розподіл злочинців за віком, раніше судимих - за кількістю судимих).

При групуванні за кількісною ознакою виникає питання про кількість груп. У типологічному групуванні, як правило, кількість груп визначається завданням дослідження, тобто кількістю типів явища, які ми хочемо виділити. Так буде, наприклад, якщо ми, групуючи регіони за рівнем злочинності, ставимо завдання утворити три якісно різні групи: з кількістю злочинів більше середнього рівня, середнім та низьким рівнями злочинності. В цьому випадку завданням дослідження вже визначено число груп, які потрібно утворити за кількісною ознакою.

Другим важливим питанням при групуванні за кількісними ознаками є визначення інтервалів групування. Інтервалом називається різниця між максимальним та мінімальним значенням ознаки в кожній групі. Інтервали встановлюються рівними або нерівними в залежності від характеру розподілу одиниць сукупності за даною ознакою. Але треба всіляко уникати інтервалів, які носять суто кількісний, арифметичний характер і тому не мають наукового значення. Інтервали мусять встановлюватися таких розмірів, щоб вони виявляли найбільш характерні типи явища, що спостерігається, і показували перехід кількості у якість. Тому вони не можуть бути дуже обширними і не повинні включати в себе різноманітних явищ.

З точки зору теорії інтервали можуть бути рівні та нерівні. Нерівними називають інтервали, в яких різниця між верхньою і нижньою межею неоднакова. Нерівні інтервали застосовують тоді, коли варіація групувальної ознаки відбувається нерівномірно і в дуже широких межах; вони можуть бути зростаючими і спадними.

На практиці при вивченні правових явищ рівні інтервали застосовуються дуже рідко, тому що частіше за все однакова кількість ознаки має різне якісне значення, наприклад, групування за строками позбавлення волі. В правовій статистиці в основному застосовують прогресивно збільшувані інтервали і частіше за все межі інтервалів відокремлюються таким чином, щоб було повністю зрозуміло, до якого інтервалу відносити те чи інше явище.

Розрізняють інтервали закриті і відкриті. Закритими є інтервали, в яких визначені максимальні і мінімальні межі. Відкритими називаються інтервали, у яких максимальні або мінімальні значення ознаки заздалегідь невідомі. Тому при групуванні перший і останній інтервали залишаються відкритими, наприклад, призначення покарання у вигляді позбавлення волі: до 3 років, від З до 5, від 5 до 7 років, від 7 до 10, більше 10 років.

У групуваннях за кількісною ознакою слід правильно визначати верхню і нижню межі груп "включно" чи "виключно". Наприклад, вікова група злочинців віком 18-24 роки. На практиці застосовуються обидва методи, але перевага надається принципу "виключно".

Питання 3. Ряди розподілу.

Статистичний ряд розподілу — це ряд, який характеризує розподіл одиниць сукупності по групах за будь-якою ознакою, різновидності якої розташовані у певному порядку.

Атрибутивні ряди розподілу—це такі, які побудовані за якісною ознакою. Прикладами атрибутивних рядів може бути розподіл засуджених за статтю, родом занять, соціальним станом. Побудова цих рядів відносно проста. В результаті розподілу утворюється стільки груп, скільки різновидів атрибутивної ознаки має дана сукупність (наприклад, всі злочини будуть розподілені за об'єктом посягання на стільки груп, скільки є глав в Особливій частині Кримінального кодексу).

Варіаційні ряди розподілу — це такі, які побудовані за кількісною ознакою (наприклад, за віком населення, за строками позбавлення волі у засуджених). Варіаційний ряд показують у вигляді двох строк. Перша строка характеризує значення або варіанти ознаки, друга — скільки разів (як часто) це значення зустрічається. Тому перша строка називається строкою значень або варіантів, а друга - строкою частот. Наприклад, строки позбавлення волі та кількість обвинувачуваних будуть варіантами, а число засуджених та число справ - частотами.

В безперервних (інтервальних) рядах варіації ознаки, що досліджується, даються у вигляді величини, яка безперервно змінюється, тобто значення ознаки може бути виражене будь-яким дрібним числом. Прикладом безперервного ряду розподілу може бути вік осіб, які вчинили злочини, тому що варіанти можуть приймати різні значення (роки, місяці, дні та години). Для дослідження безперервного варіювання завжди встановлюються інтервали (від - до).

У дискретних (перервних) рядах розподіл ознаки може бути даний тільки у вигляді цілих чисел (наприклад, число членів сім'ї, кількість обвинувачених, які проходять по одній кримінальній справі).



Питання 4.Статистичні таблиці та графіки.

Статистична таблиця — це форма раціонального викладення числових характеристик досліджуваних суспільних явищ та процесів.

Статистичними таблицями вважають тільки ті, що містять наслідки статистичного аналізу соціально-економічних явищ і процесів. Статистична таблиця містить низку горизонтальних рядків і вертикальних граф (колонок, стовпчиків). Перетинання граф і рядків утворює клітини таблиці. Сукупність горизонтальних рядків і вертикальних граф без наведення числових даних утворює макет статистичної таблиці, тобто сутність статистичної таблиці визначається сукупністю суджень, які характеризуються числовими показниками, а не словами. Ліві бічні і верхні клітини призначені для текстових заголовків, а решта — для числових даних.

Подібно до граматичного речення у статистичній таблиці розрізняють:


  1. підмет

  2. присудок.

Підметом таблиці є та статистична сукупність, ті об’єкти або їх частини, які характеризуються рядом числових показників.

Присудок таблиці - це показники, що характеризують статистичну сукупність.

Обов’язковими атрибутами статистичної таблиці є загальний і внутрішні заголовки.



Загальний заголовок таблиці повинен коротко і чітко характеризувати її зміст, У ньому зазначають, що характеризується в таблиці, до якої території або об’єкту відносяться дані і за який період або на який момент часу.

Внутрішні заголовки таблиці розміщуються збоку і зверху.

У бічних заголовках розкривається зміст підмета, у верхніх — зміст присудка. Одиниці вимірювання даних таблиці зазначаються або в загальному заголовку (якщо вони однакові для всіх показників таблиці), або у внутрішніх заголовках рядків і граф таблиці.

За побудовою підмета таблиці поділяють на три види:


  1. прості,

  2. групові;

  3. комбіновані.

Простими називаються такі статистичні таблиці, в підметі яких немає групувань.

Прості таблиці бувають:



  1. перелікові (спискові) - таблиці в яких у підметі дається перелік одиниць, що складають об’єкт вивчення (наприклад, перелік підрозділів ОВС, які здійснюють профілактичні заходи);

  2. територіальні - такі таблиці у підметі яких дається перелік територій (держав, областей, міст),

  3. хронологічні - таблиці є такі, в підметі яких наводяться проміжки часу (роки, квартали, місяці) або дати, а в присудку - ряд показників.

Часто зустрічаються і територіально-хронологічні та списково-хронологічні таблиці, у яких підмет і присудок характеризують показники на територіях і об’єктах у хронологічному порядку.

Прості таблиці є лише підсумковими, вони не дають можливості виявити ні типи досліджуваного явища, ні його структуру, ні проаналізувати зв'язки та взаємозалежності між окремими ознаками.



Груповими називаються статистичні таблиці, підмет яких утворено в результаті групування одиниць об'єкта за однією ознакою.

Комбінованими називаються статистичні таблиці, в підметі яких групи одиниць за однією ознакою поділяються на підгрупи за однією чи кількома іншими ознаками, які взяті в комбінації. Комбіновані таблиці мають важливі аналітичні властивості, тому що вони детальніше характеризують досліджувані явища. Можна побудувати комбіновані таблиці розподілу населення одночасно за статтю і віком, за заняттям і рівнем освіти.

За метою дослідження та призначенням статистичні таблиці поділяються на:



  1. описово-інформаційні (дають кількісну характеристику окремих явищ);

  2. аналітичні (відображають взаємозв’язки між явищами та тенденції в їх розвитку);

  3. типологічні (характеризують основні соціально-економічні типи явищ).

При складанні статистичних таблиць слід дотримуватись таких основних правил їх побудови та оформлення:

1. Таблиця має бути компактною і містити лише ту інформацію, яка безпосередньо характеризує об’єкт дослідження.

2. Назва таблиці, заголовки рядків і граф мають бути стислими, чіткими і лаконічними. Крім загальноприйнятих, скорочень одиниць вимірювання, скорочення слів у заголовках не допускається. Якщо назви окремих граф (рядків) повторюються, мають однакові терміни або однаковий зміст, то їх доцільно об’єднати спільним заголовком.

3. У таблиці обов’язково слід вказувати одиниці вимірювання показників. Якщо одиниця вимірювання однакова для всіх показників таблиці, то вона вказується у загальній назві таблиці або над верхнім правим кутом таблиці; якщо одиниці вимірювання різноманітні, то їх назви вказують в заголовках рядків або граф таблиці, а інколи в окремо наведеній спеціальній графі.

4. Рядки в підметі і графи в присудку, як правило, нумерують. Це доцільно робити у великих за змістом таблицях або у випадках наведення методики розрахунку показників з посиланням на номери граф і рядків таблиці.

5. Точно додержуватись таких умовних позначень щодо відсутності даних у таблиці відповідно до причин:



  1. якщо клітинка таблиці не може бути заповнена, ставиться знак «х»;

  2. коли відомості про явище відсутні, ставиться три крапки “...” або “н.від.”;

  3. відсутність самого явища позначається тире “-”;

  4. дуже малі числа записуються (0,0) або (0,00).

6. Кількісні показники в межах однієї графи повинні наводитися з однаковою точністю, тобто до 0,1, до 0,01, до 0,001.

7. Таблиці повинні бути замкненими, тобто з підсумковими результатами. Виняток становлять аналітичні таблиці, в яких підсумків може не бути.



Графіком у статистиці називають наочне зображення статистичних величин за допомогою геометричних ліній і фігур (діаграм), картосхем (картограм) або того й іншого разом узятих (картодіаграм).

Графік доповнює статистичні таблиці, а в окремих випадках і замінює їх. За допомогою графіків статистичний матеріал стає зрозумілішим, краще усвідомлюється й запам’ятовується.

Графік дає узагальнюючу картину стану та розвитку того чи іншого явища, дозволяє швидше уявити закономірності, які містяться в цифровому матеріалі. При графічному зображенні стають особливо виразними взаємозв’язки між явищами та процесами суспільного життя, основні тенденції їх розвитку, ступінь поширення.

Графічне зображення статистичних даних здійснюється за допомогою геометричних площинних знаків — крапок, ліній, площин, фігур і різних їх комбінацій.



Статистичні графіки мають такі складові елементи:

  1. поле графіка,

  2. графічний образ,

  3. орієнтиру простору;

  4. масштабні орієнтири;

  5. експлікація графіка.

1. Поле графіка — це простір, у якому розміщуються геометричні або інші графічні знаки. Межі поля графіка характеризуються його форматом, тобто розміром і пропорціями сторін. На практиці, як правило, використовують формати із співвідношенням сторін від 1:1,33 до 1:1,5. Зручною є і квадратна форма графіків.

2. Графічний образ — це сукупність геометричних або графічних знаків, за допомогою яких відображуються статистичні дані. Це є основою графіка. Графічний образ мусить відповідати меті графіка і бути найбільш виразним для зображення статистичних даних.

3. Орієнтири простору визначають розміщення геометричних знаків на полі і задаються у вигляді системи координат. Найчастіше використовують прямокутну систему координат. У прямокутній системі координат положення будь-якої точки визначається довжиною двох перпендикулярів, опущених з цієї точки на вісь абсцис і ординат. У картограмах орієнтири простору є або географічні орієнтири (контури річок, лінії берегів, лінії морів та океанів), або адміністративні кордони тих чи інших територій.

4. Масштабні орієнтири (масштаб, масштабна шкала і масштабний знак) застосовують для визначення розмірів геометричних та інших графічних знаків.

Масштаб це умовна міра переводу числового значення статистичної величини у графічну, і навпаки.

Масштабна шкалаце лінія, поділена відповідно до прийнятого масштабу. Масштабна шкала складається з трьох елементів: лінії, яка є носієм або опорою шкали (вісь ординат); позначки шкали (риски або точки, розміщені у певному порядку на носії шкали); числових позначень, які відповідають поділу шкали. Як правило, вони починаються з нуля. Якщо мінімальний рівень статистичної величини значно відрізняється від нуля, щоб забезпечити більш компактне і рівномірне розміщення графіка, рекомендується робити розрив масштабної шкали. Останнє число на шкалі повинно дещо перевищувати максимальний рівень ознаки. Над числами шкали вказують одиниці їх вимірювання.

5. Експлікація графіка — це словесне пояснення розміщених на графіку геометричних фігур та засобів зображення (штрихування, колір, розмір та ін.). Експлікація графіка включає: назву графіка (загальний заголовок); словесні пояснення умовних значень окремих елементів графічного образу; назву одиниць виміру параметрів; надписи вздовж масштабних шкал, які наносяться на вісі X і Y. Графік може супроводжуватися примітками, у яких вказуються джерела статистичних даних, розкривається зміст і методика їх одержання.
  1   2


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка