План-конспект проведення лекційного заняття



Скачати 279.22 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір279.22 Kb.
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КАФЕДРА КРИМІНОЛОГІЇ ТА КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ПРАВА




«ЗАТВЕРДЖУЮ»

Начальник кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права

полковник міліції

Ю.О.Левченко

«_____» _____________2015 року

ПЛАН-КОНСПЕКТ

ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ


Тема 5: КЛАСИФІКАЦІЯ, РОЗПОДІЛ, ПРИЙНЯТТЯ ТА ОБЛІК ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ НА ПЕВНИЙ СТРОК

Дисципліна: Кримінально-виконавче право

Категорія слухачів: курсанти підготовки фахівців кримінальної міліції, підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, експертів-криміналістів, слідчих підрозділів, внутрішніх військ, громадської безпеки.

Дидактичні цілі:


Навчальна сформувати у курсантів систему науково обґрунтованих знань щодо класифікації, розподілу, прийняття та обліку засуджених до позбавлення волі на певний строк в установах виконання покарань.

Розвивальна - розвити у курсантів інтелектуальні здібності до осмислення, формування навичок системного аналізу теоретичних і практичних основ класифікації, розподілу, направлення, прийняття та обліку засуджених до позбавлення волі в кримінально-виконавчих установах.

Виховна - сприяти розвитку у курсантів наукового світогляду і спрямованості на творчу активність, усвідомлення мотивів навчання, пізнавального інтересу до юридичної професії та формування морально-естетичних якостей юриста професіонала.

Навчальний час: 2 год.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: теорія держави і права, кримінальне право, кримінальний процес.

Забезпечувані дисципліни: кримінологія, правова статистика.

Навчально-методичне забезпечення лекції:

Наочність – графіки, схеми.

Технічні засоби навчання – електронні презентації, навчальний мультимедійний посібник.


ПЛАН ЛЕКЦІЇ (НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ)

1. Класифікація засуджених до позбавлення волі

2. Розподіл засуджених за видами установ виконання покарань

3. Порядок приймання засуджених до позбавлення волі в установах виконання покарань.

4. Облік засуджених в установах виконання покарань.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Нормативні акти


  1. Конституцiя України: прийнята на 5-й сес. Верхов. Ради України 28 черв. 1996 р.(відом. Верхов. Ради України 1996, № 30. Ст.. 141): із змінами станом на 1 січня 2006 р. – К.: Вид. дім « Ін Юре», 2006. – 140 с.

  2. Кримiнальний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер.2013 р. – 240 с.

  3. Кримінально-виконавчий кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 2 січня 2014 р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ).-К.: Паливода А.В., 2014.-104 с.

  4. Закон України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів» від 8.04.2014 року № 1186 – У11.

  5. Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред.. Степанюка А.Х..-Х.: ТОВ «Одісей», 2011.

  6. Закон України від 23.06.2005 р. №2713-ІУ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

  7. Інструкція про порядок інформування органами й установами виконання покарань стосовно взятих під варту і засуджених іноземців: Затв. наказ ДДУПВП від 27.05.2002 р. №135.

  8. Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі. Затверджена наказом Міністерства юстиції України від 08.02.2012 р. № 222/5

  9. Інструкція про порядок формування, ведення та використання оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку в органах внутрішніх справ та органах (установах) кримінально-виконавчої системи України: Затв. наказ. МВС України та ДДУПВП від 9 серпня 2002 р. № 738 / 7026.

  10. Інструкція про роботу відділів (груп, старших інспекторів) установ виконання покарань та слідчих ізоляторів по контролю за виконанням судових рішень: Затв. наказ Держ. департ. України з питань виконання покарань від 11 січня 2008 р. № 1.

  11. Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. Українсько-Американське бюро захисту прав людини. – Київ, 1996, с. 52.

  12. Положення про Апеляційну комісію Державної пенітенціарної служби України з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі. Затверджена наказом Міністерства юстиції України від 08.02.2012 р. № 222/5

  13. Положення про Регіональну комісію з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі. Затверджена наказом Міністерства юстиції України від 08.02.2012 р. № 222/5



Навчальна:

1. Кримінально-виконавче право України: Підручник / О.М. Джужа, С. І.Г.Богатирьов, О.Г.Колб. В.В.Василевич та ін.; За заг. ред.. докт. юрид. наук, проф.. О.М. Джужи. – К.: Атіка, 2010. – 752 с.

2. Богатирьов І.Г. Кримінально-виконавче право України: Підручник. – К: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 352 с.

Текст лекції

Вступ
З метою диференційованого підходу до виконання покарання в теорії кримінального і кримінально-виконавчого права досить чітко розроблена й закріплена в нормах законодавства класифікація засуджених до позбавлення волі. Вона створює не тільки необхідні умови для диференціації виконання покарання, а й значною мірою впливає на формування системи установ виконання покарання (УВП), забезпечує ізоляцію один від другого різних за ступенем суспільної небезпеки і характеру поведінки засуджених.

Крім того, вона створює умови для індивідуалізації виконання покарання. Згідно зі ст.67 Мінімальних стандартних правил поводження із в’язнями, метою класифікації є:

1) відокремлення ув’язнених від тих, хто в силу свого злочинного минулого чи негативних рис характеру загрожує негативним впливом на них;

2) поділ ув’язнених на категорії, що полегшує роботу з ними, з метою повернення їх до життя в суспільстві.

Система класифікації засуджених до позбавлення волі тісно пов’язана з класифікацією злочинів у кримінальному праві. Остання певною мірою визначає класифікацію засуджених. В цьому полягає єдність і взаємозалежність вказаних інститутів з точки зору оцінки характеру і ступеню суспільної небезпеки злочинів при призначенні і виконанні покарання.

1. Класифікація засуджених до позбавлення волі


Кримінальне законодавство виділяє деякі категорії злочинців: особа, яка вчинила злочин повторно та рецидив злочинів (ст. ст. 32,34,67 КК України); неповнолітніх (ст. 97 КК України); жінок (ст. 66,83 КК України). Разом з тим, ст. 18 КВК України визначає, яким категоріям засуджених належить відбувати покарання в тій чи іншій виправній колонії відповідного рівня безпеки. Таким чином, класифікація засуджених до позбавлення волі – суміжний інститут кримінального і кримінально-виконавчого права. При цьому в кримінально-виконавчому законодавстві дістають розвиток положення кримінального закону.

До критеріїв класифікації засуджених до позбавлення волі можна віднести: вік, стать, тяжкість вчиненого злочину, строк призначеного покарання, форма вини, факт відбування в минулому покарання у вигляді позбавлення волі, визнання особи, яка має судимість за умисний злочин і вчинила новий умисний злочин, рецидивістом, громадянство.

Віднесення засудженого до позбавлення волі до певної класифікаційної групи пов’язане з певними правовими наслідками, які мають суттєве значення для прийняття судом рішення щодо призначення виду і розміру покарання. В подальшому класифікаційні ознаки враховуються під час безпосереднього виконання покарання при визначенні виду виправної колонії, в якій буде відбувати покарання, засуджений, при визначенні ступеня виправлення та зміни умов відбування покарання.

В юридичній літературі існують різні точки зору щодо класифікації засуджених до позбавлення волі. Разом з тим, більшість авторів, які розглядають ці питання сходяться на тому, що головним завданням класифікації засуджених виступає індивідуалізація і досягнення максимальної ефективності мети виконання покарання.

Що ж таке класифікація? Із сказаного випливає, що класифікація засуджених є розподіл їх на більш-менш однорідні групи у відповідності зі специфічними ознаками (критеріями) в залежності від характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, минулих судимостей, статі і віку з метою диференціації та індивідуалізації виконання покарання.

Для зручності виділимо чотири основних види критеріїв класифікації засуджених: фізіологічні; юридичні; педагогічні; психологічні.

Коротко розглянемо особливості та порядок застосування, визначених критеріїв, класифікації на практиці.

1. До фізіологічних критеріїв класифікації засуджених відносяться: стать; вік; стан здоров’я. За статтю засуджені класифікуються на чоловіків та жінок. За віком – на дорослих та неповнолітніх. За станом здоров’я – на працездатних, непрацездатних і хворих тяжким або хронічним захворюванням.

Вказані критерії в першу чергу враховуються судом при прийнятті рішення щодо призначення виду і розміру кримінального покарання.

Так, наприклад, згідно ст. 66 КК України вчинення злочину неповнолітнім, або жінкою в стані вагітності враховується, як пом’якшуюча обставина. Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку суд не може призначити на строк більше десяти років, а за вчинення неповнолітнім злочину, поєднаного з умисним позбавленням життя людини, - на строк не більше п’ятнадцяти років (ст. 102 КК України).

На другому етапі вік і стать засуджених до позбавлення волі враховується Регіональними комісіями при визначенні установи виконання покарання, де буде утримуватись засуджений.

Так, згідно ст. ст. 11,18 КВК України дорослі засуджені тримаються у виправних колоніях закритого типу мінімального, середнього та максимального рівня безпеки, а неповнолітні засуджені – у спеціальних виховних установах (виховні колонії ст. 19 КВК України).

2. До юридичних критеріїв відноситься: тяжкість вчиненого злочину, особа засудженого і форма вини. За тяжкістю вчиненого злочину розрізняють чотири категорії засуджених: особи, які вчинили злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини (ст. 12 КК України).

За особою засудженого – особи, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі вперше, особи, які раніше відбували покарання, у виді позбавлення волі, рецидивісти, особи, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії, особи засуджені на довічне позбавлення волі. За формою вини засуджені класифікуються на таких, які вчинили злочини умисно або з необережності.

Безумовно, що юридичні критерії разом з фізіологічними враховуються судом під час прийняття рішення щодо призначення покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу України. При цьому враховується ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання (ст. ст. 65-67 КК України). особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Такий підхід дає можливість створити цілу систему кримінально-виконавчих установ відкритого і закритого типу з відповідним рівнем безпеки, а також забезпечити роздільне тримання засуджених в цих установах залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину та особи злочинця.

Так, згідно зі ст. 92 КВК України уперше засуджених до позбавлення волі чоловіків тримають окремо від тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; уперше засуджених за злочини, що не є тяжкими, тримають окремо від уперше засуджених за тяжкі злочини.

Таким чином, юридична класифікація засуджених до позбавлення волі впливає на систему установ виконання покарання, призводить до змін у правовому становищі засуджених.

Водночас, при організації процесу карально-виховного впливу в конкретній установі виконання покарання така класифікація у ряді випадків є недостатньою. З метою диференціації цього процесу з’являється необхідність вирізнити інші групи засуджених, які мають спільні риси з точки зору педагогічної і психологічної характеристики осіб, які відбувають покарання.

Таким чином, можна виділити педагогічний критерій класифікації засуджених до якого слід віднести і ступінь виправлення або ступінь соціальної занедбаності. За ступенем виправлення засуджені поділяються на тих, які стали на шлях виправлення, і на осіб, які довели своє виправлення. За ступенем соціальної занедбаності класифікація засуджених здійснюється на осіб, які порушують встановлений порядок відбування покарання, злісних порушників установленого порядку відбування покарання (ст. ст. 132,133 КВК України) і на осіб, які виражають злісну непокору законним вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391 КК України).

До психологічних критеріїв класифікації засуджених належать: тип особи і психічне ставлення до злочину, тобто визнання, чи невизнання нею своєї вини в чиненому злочині. За типом засуджені особи класифікуються за загальними ознаками – на холериків, флегматиків, сангвініків, меланхоліків.

На відміну від фізіологічних і юридичних критеріїв класифікації засуджених, які обов’язкового враховуються при прийнятті рішення судом, педагогічна і психологічна класифікація у своїй основі враховується адміністрацією кримінально-виконавчих установ під час проведення соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі.

Таким чином, значення класифікації засуджених полягає у тому, що вона обумовлює: окреме тримання різних категорій засуджених залежно від ступеня небезпечності і ступеня соціальної занедбаності; забезпечення реалізації принципу диференціації та індивідуалізації виконання покарання; позбавляється негативний вплив засуджених, які через своє злочинне минуле та негативні риси характеру можуть шкідливо впливати на засуджених вперше; раціональне застосування примусових заходів стимулювання право слухняної поведінки; створення системи установ виконання покарання; забезпечення зміни умов відбування покарання залежно від ступеня виправлення та соціальної запущеності засуджених.

2. Розподіл засуджених за видами установ виконання покарань


Виходячи з розглянутої класифікації важливе значення має розподіл і наплавлення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, із слідчих ізоляторів до установ виконання покарань.

За чинним законодавством ст. 86 КВК України вид колонії в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Підставою для розподілу засуджених по видам УВП є вирок суду, що набрав законної сили або звернений для виконання.

Засуджені до позбавлення волі направляються до УВП не пізніше 10-ти денного строку з дня набрання вироком суду чинності, або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили. Протягом цього строку засуджений має право на короткострокове побачення з близькими родичами.

Більш детальний порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній визначається відомчими нормативно-правовими актами. Так, порядок визначення виду УВП регламентований Інструкцією з розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, яка затверджена наказом Міністерства юстиції від 08.02.2012 року № 222/5.

Розподіл і направлення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, до установ виконання покарання здійснюється безпосередньо у слідчих ізоляторах, спеціально створеними в територіальних органах управління Регіональними комісіями з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі та Апеляційною комісією Державної пенітенціарної служби України з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі.

Для визначення виду виправної колонії з відповідним рівнем безпеки, в яких засуджені відбувають покарання, та з метою їх подальшого розподілу Регіональні комісії у своїй діяльності керуються КВК України, відповідною Інструкцією, вироком суду та іншими матеріалами, які характеризують особу засудженого.

Рішення комісії про розподіл та направлення засуджених приймається з урахуванням висновків її членів і оформлюються протоколом, який затверджується головою Регіональної комісії.

Регіональна комісія відповідно до покладених на неї завдань:

- здійснює у межах своєї компетенції визначення рівня безпеки виправної колонії, переведення засуджених до позбавлення волі, направлення та розподіл осіб, засуджених до позбавлення волі, до установ виконання покарання у межах регіону або відповідно до вимог Інструкції запитує у ДПтС України наряди на направлення засуджених осіб до УВП;

- направляє відповідні матеріали на розгляд Апеляційної комісії;

- узагальнює практику застосування законодавства з питань що належать до її компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства і нормативно-правових актів та в установленому порядку вносить їх на розгляд Апеляційної комісії;



  • забезпечує апробацію та впровадження інформаційних технологій у практику своєї діяльності та здійснює їх інтеграцію в інформаційну систему ДПтС України;

  • уносить пропозиції до Апеляційної комісії ДПтС України щодо вдосконалення діяльності Регіональної комісії;

  • здійснює іншу діяльність у межах своїх повноважень та покладених на неї завдань.

Комісію очолює голова (перший заступник начальника територіаль­ного органу ДПтС України за посадою), який має двох за­ступників (заступника начальника територіального органу ДПтС України з соціально-виховної та психологічної роботи та началь­ника слідчого ізолятора за посадою).

Заступники голови Регіональної комісії та її члени призначаються та звільняються наказами начальників територіальних органів ДПтС України за поданням голів Регіональних комісій. До складу комісії входять: начальники відділу, відділення (групи) по кон­тролю за виконанням судових рішень, начальники медичної служби, начальники оперативного відділу (відділення) територіального органу ДПтС України та слідчого ізолятора.

Розподіл і направлення для відбування покарання осіб, засу­джених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, із слідчих ізоляторів до установ виконання покарань здійснюється на підставі КВК України за відповідними індивідуальни­ми або персональними нарядами.

До виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання із слідчого ізолятора направляються особи, засуд­жені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості.

Разом з тим, до цих виправних колоній не можуть направлятись:


  • особи, які злісно порушували вимоги режиму в місцях попереднього ув'язнення;

  • інваліди першої та другої груп та особи, які досягай пенсійного віку;

  • вагітні жінки та жінки, які мають при собі дітей віком до трьох років;

  • особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захво­рювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії;

  • особи, які засуджені за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;

  • особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.

До виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання із СІЗО направляються: чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини.

До виправних колоній середнього рівня безпеки із слідчого ізолято­ру направляються: жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяж­кості в період відбування покарання у виді позбавлення волі.

Особа визнається такою, що раніше відбувала покарання у виді поз­бавлення волі, якщо вона раніше була засуджена до покарання у виді позбавлення волі та фактично його відбувала в кримінально-виконав­чих установах, незалежно від зняття або погашення судимості на момент виголошення вироку за знову вчинений злочин.

До виправних колоній максимального рівня безпеки із слідчого ізо­лятора направляються чоловіки: засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилуван­ня або амністії; засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі.

Неповнолітні особи, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, направляються із слідчого ізолятора до спеціальних виховних ус­танов (виховних колоній). Особи, які вчинили злочин у неповнолітньому віці і до набрання вироком законної сили досягай повноліття, на­правляються до виправних колоній мінімального рівня безпеки із за­гальними умовами тримання.

Про прийняття Регіональною комісією рішення щодо визначення рівня безпеки виправної колонії засудженому оголошується під розпис на витязі з протоколу її засідання, який долучається до матеріалів його особової справи разом із довідкою про встановлення рівня безпеки відповідної виправної колонії.

За індивідуальними нарядами Департаменту направляються:

- засуджені особи, розмістити яких немає змоги через відсутність у регіоні колоній чи секторів визначеного рівня безпеки або через відсутність у регіоні достатньої кількості установ для окремого розмі­щення осіб, яких засуджено за одним вироком суду як співучасників;

- особи, які до засудження постійно проживали за межами регіону, де вони вчинили злочин, або мають постійні соціальні зв'язки з близь­кими родичами (подружжя, батьки, діти, рідні брати і сестри, онуки, дід, баба, усиновителі, всиновлені) за межами цього регіону.

За персональними нарядами ДПтС України направляються:



  • засуджені іноземці, громадянство яких документально підтверджено (національний паспорт, паспортний документ, довідка з дипломатичного представництва, запис у судовому рішенні), незалежно від на явності в регіоні установ відповідного рівня безпеки;

  • особи, засуджені до довічного позбавлення волі;

  • особи, яким визначено відбування покарання в колонії максимального рівня безпеки у приміщеннях камерного типу;

  • особи, засуджені за вчинення злочину в період відбування пока­рання у виді позбавлення волі або обмеження волі.

- особи, які вперше засуджені за злочини, вчинені з необережності.

Без нарядів із СІЗО до установ виконання покарання направляються:



  • неповнолітні особи жіночої статі — до Мелітопольської виховної колонії управління ДПтС України в Запорізькій області;

- засуджені до позбавлення волі на певний строк чоловіки, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохорон­них органах, -до Менської виправної ко­лонії управління ДПтС України в Чернігівській області (№ 91);

- уперше засуджені до позбавлення волі на певний строк жінки, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохорон­них органах. – до сектору при Галицькій виправній колонії управління ДПтС України в Івано-Франківській області (№ 128).

Звернення засуджених осіб та інших громадян з питань розподілу та направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, розглядаються в порядку, передбаченому законодавством.

Про результати розгляду заяв і скарг іншим громадя­нам надається письмова відповідь, а засудженому оголошується під підпис.

Подальший розгляд заяв і скарг засуджених осіб, громадян, звернень державних або громадських установ та організацій, апеляційних подань органів прокуратури з питань розподілу та направлення засуджених осіб до установ виконання покарання здійснює Апеляційна комісія ДПтС України, яку очолює перший заступник Голови ДПтС України.

Засідання Апеляційної комісії проводяться в міру надходження скарг і заяв та інших матеріалів, але не пізніше 30 днів з дня їх надходження. Рішення, вказівки, роз’яснення та методичні рекомендації Апеляційної комісії з питань діяльності Регіональних комісій щодо визначення рівнів безпеки виправних колоній особам, засудженим до позбавлення волі, їх розподілу є обов’язковими для виконання Регіональними комісіями органами, УВП та СІЗО і набирають чинності з моменту їх підписання.




3. Порядок приймання засуджених до позбавлення волі в установах виконання покарань


Згідно зі ст. 4 КВК України підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також Закон України «Про амністію» та Акт помилування. У даному розділі буде розглянута організація роботи з прийому прибулих в установу виконання покарань як один із важливих факторів процесу виконання покарання у вигляді позбавлення волі.

Засуджені до позбавлення волі, направляються для відбування покарання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили.

Адміністрація слідчого ізолятора протягом усього строку зобов’язана забезпечити реалізацію права засудженого на короткострокове побачення з близькими родичами, а в день направлення повідомити сім’ю засудженого про місце, куди він направлений для відбування покарання.

Слід зазначити, що ст.89 КВК України передбачає можливість залишення у слідчому ізоляторі засуджених до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості чи необережні тяжкі злочини для роботи з господарського обслуговування тільки за їх згодою. При цьому рішення про залишення засуджених для виконання роботи з господарського обслуговування приймає начальник слідчого ізолятора.

Порядок направлення і прийняття засуджених в установи виконання покарань визначається Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань покарань.

Оскільки засуджені повинні розміщуватися в установі виконання покарань диференційовано з дотриманням класифікаційних критеріїв, визначених у ст. 92 КВК України, одного вироку суду для правильного вирішення питання про доцільність і законність приймання засуджених недостатньо. Потрібні деякі інші документи управлінського характеру. До них належать: особова справа засудженого з вироком суду, що вступить у законну силу; попутний список; наряд на направлення засудженого в конкретну установу.

Особова справа на засудженого заводиться за місцем попереднього ув’язнення під варту. Вона складається із двох частин. У першій частині містяться: анкета засудженого з пізнавальними фотокартками, копія вироку суду, протокол затримання, копії судових ухвал і постанов, довідка про попередні судимості. У другій частині містяться характеристика й інші документи, які відображають поведінку засудженого в період перебування у місцях попереднього ув’язнення, а в подальшому і відбуття покарання.

Попутній список відображає, хто конкретно, звідки і куди направляється. У ньому вказуються короткі судово-установчі дані на кожного засудженого та підстави направлення в конкретну установу.

Наряд на направлення є наказом вищестоящого органу управління (ДПтС України) на переведення засудженого із слідчого ізолятора або з однієї установи виконання покарань в іншу.

Усі засуджені до позбавлення волі, незалежно від того, звідки вони прибувають – із слідчого ізолятора чи з іншої установи виконання покарання, доставляються в установу під вартою відповідно до ст. 88 КВК України з дотриманням наступних правил: чоловіки окремо від жінок; неповнолітні – від дорослих; піддослідні, які притягуються до кримінальної відповідальності по одній справі, - окремо між собою; засуджені до довічного позбавлення волі окремо від інших категорій. Хворі на активну форму туберкульозу легенів, психічно хворі – окремо між собою і окремо від здорових.

Штатним органом установи, на який покладається організація роботи з прийому засуджених і здійснення їх обліку є відділ по контролю за виконанням судових рішень.

Порядок прийому засуджених до установи виконання покарання визначається залежно від того, прибувають вони групою чи поодинці. Прийом засуджених, які прибули групою здійснює комісія під керівництвом начальника установи. До складу цієї комісії входять заступники начальника установи, працівники відділів: по контролю за виконанням судових рішень, нагляду і безпеки, соціально-психологічної роботи та ін.

Прийняття засуджених, які доставлені в індивідуальному порядку, здійснюється начальником установи разом з працівником відділу контролю за виконанням судових рішень. У неробочий час засуджених приймає черговий помічник начальника установи і начальник варти.

Не підлягають прийому до установи засуджені в документах яких виявлено, що:



  • особова справа містить матеріали із суперечливими даними, які не дозволяють встановити особу засудженого, статтю, за якою він засуджений, або в інший спосіб перешкоджають виконанню вироку;

  • до виправної колонії прибув неповнолітній;

  • не визначений рівень безпеки установи, а той, що визначений не відповідає рівню безпеки даної колонії;

  • засуджений направлений в колонію із грубими порушеннями встановленого порядку (наприклад, вирок суду не набрав чинності, відсутній відповідний наряд на направлення в даний вид установи).

У разі виявлення таких фактів адміністрація колонії складає відповідний акт про відмову у прийнятті засудженого і він направляється до встановленого місця призначення, а у разі неможливості – повертається до установи – відправника.

У випадках, коли засуджений направлений до колонії на підставі персонального наряду, а під час прийому буде з’ясовано що йому неправильно визначений рівень безпеки колонії або допущені інші помилки, він приймається в установу, але утримується окремо від інших осіб до остаточного вирішення цього питання регіональним управлінням через Апеляційну комісію ДПтС України.

Під час приймання засуджених до установ виконання покарань вони підлягають повному обшуку, а їх речі – огляду. Предмети, вироби й речовини, зберігання яких засудженим заборонено, вилучаються і здаються на склад для зберігання, а повертається власникам після відбуття ними строку покарання.

Приймання засуджених іноземних громадян здійснюється на загальних підставах. Разом з тим, адміністрація письмово роз’яснює їм їхні права та обов’язки, інформує про їх право звертатися до дипломатичних і консульських представників держави, до якої вони належать. Не пізніше трьох діб з дня прибуття засудженого до установи адміністрація колонії направляє відповідне повідомлення до ДПтС України. Отримавши таку інформацію управління контролю за виконанням судових рішень ДПтС України у триденний строк надсилає до Державної консульської служби МЗС України повідомлення встановленої форми.

Адміністрація колонії на протязі трьох діб зобов’язана повідомити суд, який постановив вирок про приведення його за виконання і про місце відбування покарання засудженим. Одночасно повідомляються члени сім’ї про місце відбування покарання засудженим та його права.

Усі засуджені, які прибули в установу, обов’язково підлягають медичному огляду і санітарній обробці, розміщуються у відділенні карантину діагностики і розподілу до 14 діб. Вони тримаються в окремих ізольованих приміщеннях, залучаються до праці окремо від інших осіб. У цей час адміністрація колонії і, передусім, психолог, вивчає особу засудженого, представники різних служб проводять бесіди, заняття, розраховані на знайомство з правилами внутрішнього розпорядку установи, правами і обов’язками засуджених, з порядком матеріально-побутового забезпечення.


4. Облік засуджених в установах виконання покарань.


Згідно з теорією статистики всі обліки прийнято поділяти на статистичні та оперативні. Для обліку засуджених в УВП використовуються як статистичні так і оперативні обліки.

Оперативний облік являє собою систему реєстрації окремих фактів, явищ у повсякденній діяльності установи. Він дозволяє своєчасно отримувати багатообразну інформацію про чисельність, склад, рух засуджених та ін. Основою оперативного обліку є первісний облік, тобто реєстрація поодиноких фактів, явищ, які виникають в період їх появи. Ця реєстрація відображається в різних журналах, картках, списках, тощо. На базі первинного та оперативного обліку будується статистичний облік (звітність), який ведеться за спеціальними, затвердженими державою, формами.

В установах виконання покарань облік засуджених ведеться:

1) персонально:

- за особовою справою засудженого;

- за обліковою карткою.

2) кількісно:

- за журналом обліку переміщення засуджених та реєстрації їх особових справ;



Особова справа є основним обліковим документом засудженого. Вона складається з двох частин, вкладається в обкладинку встановленого зразка і комплектується документами, що засвідчують особу та підтверджують законність тримання її в установі, звільнення з неї, а також відображають процес її тримання в установі. Перелік документів, долучених до особової справи, зазначається в описі, який ведеться окремо для першої та другої частини справи.

До першої частини особової справи долучаються такі документи:

- судові рішення;

- протокол про затримання особи (якщо таке мало місце);

- розпорядження ДПтС України про виконання указів Президента України щодо помилування;

- рішення Апеляційної та Регіональної комісій;

- копія довідки про звільнення;

- довідка ДІТ при МВС України про наявність чи відсутність судимості;

- документи про смерть особи.

До другої частини особової справи долучаються документи, які відображають процес тримання особи в СІЗО та відбування засудженим покарання в установі.

До особової справи долучаються також інші документи, які мають відношення до конкретної особи (характеристики, подання, постанови про заохочення, стягнення тощо).

В установі особові справи обов'язково реєструються в журналі обліку переміщення засуджених та реєстрації їх особових справ.

Відлік реєстраційних номерів особових справ осіб, які прибули до установи, починається з першого січня кожного року.

Реєстраційний номер особової справи особи, взятої під варту, складається з порядкового номера та двох останніх цифр року.

Реєстраційний номер особової справи засудженого складається з порядкового номера із зазначенням першої літери прізвища засудженого та двох останніх цифр року.

Особові справи засуджених (осіб, взятих під варту) зберігаються в належному порядку, до них акуратно підшиваються всі документи, долучені до особової справи. Дані про усі долучені до особової справи документи обов'язково заносяться до опису, який складається окремо на першу та другу частини особової справи.

В опис документів, долучених до другої частини особової справи, заносяться також медичні картки, конверт з особистими документами засуджених та копіями судових документів. Цей опис складається на внутрішньому боці другої сторінки обкладинки особової справи. При включенні в опис паспорта необхідно вказати його серію, номер, ким і коли він виданий. Особисті документи видаються особам при їх звільненні з установи під їх підпис в описі.

У разі виявлення підрозділом СІЗО невідповідностей у судових рішеннях, до особової справи осіб, які підлягають направленню для відбування покарання до установ, долучаються довідки довільної форми з інформацією про встановлені дефекти.

Особові справи засуджених зберігаються в сейфах чи металевих шафах в алфавітному порядку. Особові справи різних категорій засуджених зберігаються окремо.

Для тимчасового користування (на строк не більше п'яти діб) особові справи видаються персоналу оперативної служби УВП, начальникуУВП, першому заступнику та заступнику із соціально-психологічної роботи. Видача та повернення особових справ реєструються в журналі обліку особових справ, виданих у тимчасове користування.

Інші службові особи установи (начальники відділень соціально-психологічної служби, психологи, вихователі, персонал медичної частини, працівники відділу нагляду та безпеки) ознайомлюються з особовими справами засуджених (осіб, взятих під варту) безпосередньо у приміщенні розташування підрозділу, де для цього обладнуються окрема кімната або робочі місця.

Особові справи осіб, які вчинили втечу з установ, негайно передаються до оперативних частин цих установ.

Якщо особову справу засудженого було втрачено, то вона підлягає терміновому відновленню. Для цього необхідно провести дактилоскопірування та виготовити фотокартки особи, ґрунтовно опитати особу з одночасним порівнянням відповідей із записами, які знаходяться в облікових документах (картках). Установа направляє до суду запити для отримання копій судових рішень, які є підставою для тримання особи в установі.

У разі потреби для встановлення особи та її даних використовуються дактилоскопічний та алфавітний облік Департаменту інформаційних технологій при МВС та відповідних управлінь (відділів) оперативної інформації при ГУМВС, УМВС і УМВСТ.

На підставі матеріалів опитування та тих матеріалів, що знаходяться в облікових документах, робиться письмовий висновок, який після затвердження керівником територіального органу управління ДПтС України є підставою для тримання в установі особи до одержання копії судових рішень.

На обкладинці відновленої особової справи ставиться напис "Відновлена".



Облікові картки та алфавітні картки форми 1 заповнюються на підставі документів особових справ засуджених, які прибули до УВП. З цих карток складається картотека в алфавітному порядку.

Для здійснення контролю за своєчасним звільненням засуджених, а також за вирахуванням строків розгляду питання відносно подання до суду матеріалів щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (статті 81, 107 Кримінального кодексу України), заміни не відбутої частини покарання більш м'яким (стаття 82 Кримінального кодексу України) або подання до ДПтС України матеріалів щодо переведення засуджених на підставах, встановлених частиною першою статті 101 Кримінально-виконавчого кодексу України, на кожного засудженого, що прибув до установи, заповнюється контрольно-строкова картка засудженого.

З таких карток складається контрольно-строкова картотека. Наприкінці кожного року з неї вилучаються картки на засуджених, які підлягають звільненню в наступному році, і розташовуються за датами закінчення строку покарання (місяцем та днем).

При переміщенні засудженого в інше місце відбування покарання, звільненні або смерті контрольно-строкова картка засудженого вилучається з картотеки й долучається до його особової справи.

У виховних установах на засуджених, яким у поточному році виповнюється 18 років, заповнюються контрольні картки, з яких складається картотека на один рік. Контрольні картки розташовуються за датами виповнення засудженим 18 років (місяцем та днем). При переміщенні неповнолітнього засудженого в іншу установу контрольна картка долучається до його особової справи.

Відомості про наявність та пересування засуджених складаються кожного дня за добу, що минула, на підставі даних про засуджених, які перебувають на обліку, та документів про надходження та вибуття засуджених за минулу добу. Одержані дані звіряються з результатами перевірок наявності засуджених і відображаються в журналі обліку переміщення засуджених та реєстрації їх особових справ за кожну минулу добу.

Дані кількісного обліку засуджених мають збігатися з та фактичною наявністю засуджених в установі кількістю документів персонального обліку (особових справ засуджених).

Засуджені, які вибули в інші місця відбування покарання, померли, звільнені, вчинили втечу з установи, знімаються з персонального та кількісного обліків в підрозділі установи.

Засуджені, які направляються на лікування до лікувальних закладів Міністерства охорони здоров'я або які одержали дозвіл на короткостроковий виїзд за межі установи, з обліків не знімаються.

Відомості про кожного засудженого, прийнятого до установи, заносяться до журналу обліку переміщення засуджених та реєстрації їх особових справ.

Такі журнали обов’язково ведуться в кожній установі виконання покарань, що в цілому відповідає вимогам Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями, прийнятих ООН в 1955 році, які (п.7) передбачають, що “в усіх місцях ув’язнення має бути реєстр у вигляді переплетеного журналу з пронумерованими сторінками, куди повинні заноситься стосовно кожного ув’язненого, що прибув, відомості щодо його особи, причини ув’язнення, дані і час його прибуття і виходу з даного місця ув’язнення”.1

Вказаний журнал, з метою забезпечення точності контролю за пересуванням засуджених, ведеться так, що на лівій сторінці розкритого журналу враховуються тільки ті особи, які прибули до УВП, а на правій — ті, що вибули.

На лівій сторінці відображаються дата, номер за порядком, починаючи з 01.01. кожного року, номер за порядком на кожний день, прізвище, ім’я та по-батькові, звідки прибув. На наш погляд, і так свідчить практика, у цьому ряду повинні знаходитися і відомості про наявність паспорта (його №, серія, ким і коли виданий) засудженого, виконавчих листів, вказівок про необхідність примусового лікування від алкоголізму, наркоманії чи венеричного захворювання.

На правій сторінці журналу вказується номер особової справи засудженого, номер за порядком на кожний день, прізвище, ім’я та по-батькові, куди вибув. Тут також необхідно було б давати відомості про те, на якій саме підставі (№ наряду) вибув засуджений, на якій підставі звільнився, дату смерті і назву органу РАГСу, який зареєстрував цей факт.

Остаточний підсумок кількості засуджених, які прибули та вибули з УВП, повинен відображатися у журналі щоденно, без виключення вихідних та святкових днів. Адже дані кількісного обліку засудженого повинні кожну добу співпадати з кількістю документів особового обліку, тобто особових справ, та фактичною наявністю в установі засуджених.

Укладач


Професор кафедри С.Я.Фаренюк

1


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка