План-конспект проведення лекційного заняття тема №4. Судово-медична експертиза потерпілих, підозрюваних та інших осіб



Скачати 160.05 Kb.
Дата конвертації30.04.2017
Розмір160.05 Kb.
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра криміналістики та судової медицини
ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри

криміналістики та судової медицини

полковник міліції

Весельський В.К.

27 серпня 2015 р.


ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ

ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

ТЕМА №4. Судово-медична експертиза потерпілих, підозрюваних та інших осіб (експертиза живих осіб)

З навчальної дисципліни: “Судова медицина”

Категорія слухачів: студенти та слухачі НАВС

Навчальна мета: Викласти особливості судово-медичної експертизи потерпілих, звинувачуваних та інших осіб, роз'яснити окремі положення кримінального законодавства України з приводу визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, ознайомити з принципами експертизи встановлення ступеня тяжкості тілесного ушкодження, стану здоров'я та втрати працездатності.

Виховна мета: сприяти формуванню професійних якостей спеціаліста правоохоронної сфери діяльності з розкриття та розслідування злочинів проти життя та здоров’я особи.

Розвивальна мета: розвинути інтелектуальні здібності до аналізу вихідного матеріалу при розслідуванні злочинів проти життя та здоров’я особи.

Навчальний час: 2 год.

Навчальне обладнання, ТЗН: мультимедійний комплекс

Наочні засоби: мультимедійні схеми

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: долікарська допомога, кримінальний процес, кримінальне право, кримінологія, криміналістика.

Забезпечувані дисципліни: судова медицина, правові дисципліни, оперативно-розшукова діяльність.

План лекції (навчальні питання):

Вступ


1. Підстави, організація, методика проведення і документація експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб.

2. Експертиза ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

3. Експертиза стану здоров'я, штучних хвороб та самоушкоджень.

Висновки
Література



  1. Акопов В.И. Судебная медицина в вопросах и ответах. Справочное пособие для юристов и врачей. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998, 2004.

  2. Акопов В.И. Судебная медицина. Рекомендовано Министерством образования РФ в качестве учебного пособия для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция». – М. – Ростов-на-Дону, 2003.

  3. Атлас по судебной медицине / Под ред. Пиголкина Ю.И., Богомоловой И.Н. - М.: Мединформагенство, 2006. - 310 с.

  4. Білецький Є.М., Білецька Г.А. Судова медицина та судова психіатрія. Навчальний посібник – К.: Юрінком Інтер, 2004.

  5. Герасименко О.І. Словник-довідник термінів судової медицини. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2005.

  6. Голяченко О.М., Ганіткевич Я.В. Історія медицини. – Т., 2004.

  7. Марчук А.І. Судова медицина. Тестові завдання / Навчальний посібник. – К.: НАВСУ – Правові джерела, 1999.

  8. Недоступ М.Ф. Судова медицина: Навчально-методичний посібник / МВС України; Луганськ. акад. ВС – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004.

  9. Попов В.Л. Судебная медицина: Компетенция, нравственность. - СПб: Гиппократ, 1997.

  10. Соколова О.В. Судова медицина: Курс лекцій / О.В. Соколова, Ю.І. Азаров, Б.В. Михайличенко. – К.: вид. Паливода А.В., 2005.

  11. Соседко Ю.И. Судебно-медицинская экспертиза при перегревании организма. – М., 2002.

  12. Судова медицина: Підручник /За ред. І.0. Концевич, Б.В. Михайличенка. - К.: МП "Леся", 1997.

  13. Судова медицина: Підручник / Мін-во охорони здоров'я України. Мед. ін-т УАНМ. Нац. мед. ун-т ім. О.О. Богомольця. Запорізький держ. мед. ун-т; Заг. ред. А.С. Лісовий, Л.Л. Голубович. – К.: Атіка, 2003.

  14. Тагаев Н.Н. Следы крови в следственной и экспертной практике: Методическое пособие. – Х.: Консум, 2000.

  15. Тагаев Н.Н. Судебная медицина. Учебник для слушателей вузов МВД Украины. / Под ред. проф. О.М. Бандурки – Х.: Факт, 2003.

  16. Тагаев Н.Н. Судебно-медицинская экспертиза в уголовном и гражданском судопроизводстве: Учебное пособие – Х.: Консум, 1998.


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ
Вступ. Судово-медична експертиза живих осіб - найбільш ранній і частий вид експертизи, який становить понад 80 % усієї роботи експерта. Ст.76 КПК України передбачає обов'язкове проведення експертизи живих осіб у випадках: встановлення характеру і тяжкості тілесних ушкоджень; установлення статевої зрілості; визначення віку.
До першого питання: Підстави, організація, методика проведення і документація експертизи потерпілих, обвинувачувачених та інших осіб

Практика показує, що підстав для експертизи живих осіб значно більше, ніж їх передбачає закон.

Це такі підстави: Для визначення

При хворобах та ушкодженнях:

1.Факту, характеру і тяжкості тілесних ушкоджень.

2. % стійкої утрати працездатності.

3. Агравацій і дезагравацій при ушкодженнях і хворобах.

4. Симуляції і дисимуляції при ушкодженнях і хворобах.

5. Калічення членів і штучних хвороб.

6. Рубців.

7. Загального стану здоров'я.

8. Зараження венеричними хворобами.

Статеві стани:

1. Статевої зрілості.

2. Статевої недоторканості.

3. Репродуктивної здатності.

4. Вагітності.

5. Пологів і абортів (недавніх і давніх).

6. Спірного статевого стану (гермафродитизму).

7. Спірного батьківства, материнства, заміни дітей.

Статеві злочини:

1. Згвалтування (насильницького статевого акту).

2. Розпусних дій.

3. Статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості.

4. Зараження венеричними хворобами.

З інших приводів:

1. Віку.

2. Тотожності особи (ідентифікації).

3. Стану і ступеня сп'яніння.

Обстеження живих осіб здійснюється, як правило, у відділах судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб чи в кабінетах судово-медичної експертизи в поліклініках загального типу. У деяких випадках експертиза може бути проведена в лікарнях (якщо потерпілий перебуває на стаціонарному лікуванні), інколи - в кабінеті слідчого, приміщенні міліції, в місцях позбавлення волі, в залі судового засідання, тобто в тих випадках, коли немає потреби використовувати спеціальне обладнання. Рідко вона може проводитись вдома у підекспертного, якщо за станом здоров'я особа не може з'явитися для обстеження. Таку експертизу, щоб уникнути можливих звинувачень експерта в неправильних чи незаконних діях, доцільно проводити в присутності представника судово-слідчих органів. Взагалі при проведенні експертизи має право бути присутнім представник органу дізнання, слідства чи суду, за винятком випадків обстеження осіб іншої статі, пов'язаних з оголенням тіла.

Підставою для проведення обстеження є подання працівників ОВС, а для проведення експертизи - постанова слідчого чи ухвала суду. В цих документах повинні бути викладені попередні дані про обставини справи, а також поставлені конкретні питання, на які очікується відповідь експерта.

Проведення експертизи з ініціативи адміністрації закладів і підпри-ємств, юридичної консультації, громадських організацій і приватних осіб не допускається. Лише в особливих випадках, які вимагають термінового обстеження (наприклад, при зґвалтуванні), якщо своєчасне отримання постанови про проведення експертизи неможливе, судово-медичне обстеження потерпілих може, як виняток, проводитись за заявою потерпілих, їх законних представників чи посадових осіб.

Перед проведенням експертизи необхідно обов'язково встановити особу за паспортом чи іншим документом з фотокарткою, який замінює паспорт. Це продиктовано тим, що на експертизу можуть приходити підставні особи. При відсутності документа особа посвідчується представником органу дізнання, слідства, про що робиться помітка у висновках експерта. У тих випадках, коли особа підекспертного не може бути встановлена, він повинен бути сфотографований, а фотознімки повинні бути наклеєні на експертний документ чи його дублікат.

Експертизу осіб, які не досягли 16 років, слід проводити в присутності батьків, дорослих, які їх замінюють, чи вчителів.

Методика проведення експертизи визначається:

- ознайомлення з обставинами справи;

- вивчення медичних документів, які подаються у вигляді оригіналів;

- опитування підекспертного;

- обстеження підекспертного;

- проведення спеціальних досліджень;

- складання експертного документа - висновків експерта або акта судово-медичного обстеження.

Ці документи повинні повністю відбивати те, що було виявлено у підекспертного і давати науково обгрунтовані відповіді на поставлені питання. Вони складаються у двох примірниках рідною мовою без вживання спеціальних медичних термінів, без помарок, виправлень і скорочення слів. Висилаються за запитом органів розслідування чи суду, а копія залишається у експерта. На руки особі документи не видаються.



До другого питання: Експертиза ступеня тяжкості тілесних ушкоджень

Визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Відповідно до цих правил несмертельні тілесні ушкодження діляться на: тяжкі, середнього ступеня тяжкості, легкі з короткочасним розладом здоров'я чи незначною стійкою втратою працездатності і легкі, які не потягнули за собою короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності. Відповідно до КК України це ст. 121 (тяжкі), ст. 122 (середньої тяжкості) і ст. 125 (легкі тілесні ушкодження).

Визначаючи ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, експерт не має права зазначати у висновках свого акту статтю КК, яка передбачає тяжкість покарання, оскільки юридична кваліфікація дії, передбаченої законом, проводиться органами розслідування чи суду з урахуванням інших об'єктивних і суб'єктивних факторів.

Тяжкі тілесні ушкодження. Виходячи із положень ст. 121 КК України, ознаками тяжкого тілесного ушкодження є:

- небезпека для життя;

- втрата якого-небудь органа або втрата органом його функцій;

- розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину;

- душевна хвороба;

- переривання вагітності;

- невиправне знівічення обличчя.

Небезпечними для життя є ушкодження, які самі по собі в момент нанесення загрожують життю потерпілого чи при звичайному їх протіканні закінчуються чи можуть закінчиться смертю. Запобігання смертельному наслідку, що зумовлене наданням медичної допомоги, не повинно братись до уваги при визначенні небезпечності для життя ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у причинно-наслідковому зв'язку.

Втрата якого-небудь органа чи втрата органом його функції.

Втрата зору - повна стійка сліпота на обидва ока чи такий стан, коли є зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче).

Втрата зору на одне око тягне стійку втрату працездатності більш як на 1/3 (на 35 %) і за цією ознакою відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.

Ушкодження сліпого ока, яке призвело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров'я.

Втрата слуху - повна стійка глухота на обидва вуха чи такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 см від вушної раковини.

Втрата слуху на одне вухо тягне за собою стійку втрату працездатності менше ніж на 1/3 (на 15 %) і за цією ознакою відноситься до ушкоджень середнього ступеня тяжкості.

Втрата язика (мовлення) - втрата здатності висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Вона може наступити в результаті контузії, яка потягла за собою повну німоту і т. ін. Заїкання не слід розуміти як втрату мовлення.

Втрата руки чи ноги - це анатомічна втрата руки чи ноги або втрата ними функцій (параліч або інший стан, який виключає їхню діяльність).

Під анатомічною втратою руки чи ноги слід розуміти як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги, так і їхню ампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів. Усі інші випадки повинні розглядатися як втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездатності.

Втрата репродуктивної здатності - втрата здатності до злягання, запліднення, зачаття і народження дітей. Втрата репродуктивної здатності прирівнюється до втрати органа.

При ушкодженні якого-небудь органа чи його частини, функція якого була втрачена раніше (до травми), ступінь тяжкості ушкодження встановлюється за ознакою фактично викликаної тривалості розладу здоров'я.

Розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину (не менше 33 %).

Необхідність визначення процента втрати працездатності виникає, як правило, в цивільному процесі при визначенні розмірів цивільного позову, який з'являється у зв'язку з заподіяним каліцтвом.

Каліцтво і, як наслідок, інвалідність, можуть виникнути у зв'язку з травмою, отриманою в результаті нещасного випадку на виробництві чи в іншому місці під час виконання службових обов'язків. У таких випадках і виникає необхідність у встановленні втрати працездатності, яка визначається МСЕК (медико-соціальними експертними комісіями). Але при визначенні розмірів позову суд інколи вимагає встановлення не тільки групи інвалідності, а, головним чином, процента втрати працездатності, як загальної, так і професійної, що визначається судово-медичною експертизою (комісійна).

Загальна працездатність - здатність до некваліфікованої праці та самообслуговування. Некваліфікована праця - суспільнокорисна праця, яка не потребує спеціального навчання. Самообслуговування - задоволення людиною своїх побутових потреб (одягання, умивання, приготування їжі і т. ін.).

Розмір стійкої втрати працездатності при ушкодженнях встановлюються після визначеного наслідку на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керуються у своїй роботі МСЕК.

У дітей стійка втрата загальної працездатності визначається, виходячи із загальних положень, тобто за тими ж самими правилами, що і в дорослих.

У інвалідів стійка втрата працездатності встановлюється як у практично здорових людей, незалежно від інвалідності та її групи.

Душевна хвороба. Під душевною хворобою належить розуміти психічне захворювання. Сюди не відносяться пов'язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тоді, коли воно потягло за собою психічне захворювання незалежно від часу його протікання і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров'я.

Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв'язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюється судово-психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.

Переривання вагітності. Ушкодження кваліфікується як тяжке незалежно від строку вагітності, якщо переривання її є наслідком заподіяних ушкоджень. Експертиза проводиться комісійно, з участю спеціаліста акушера-гінеколога. Комісія повинна встановити: а) наявність і характер травми; б) факт переривання вагітності; в) прямий причинний зв'язок між травмою і перериванням вагітності (необхідно виключити можливість викидня в результаті індивідуальних особливостей і хворобливого стану організму, вживання будь-яких лікарських речовин, втручання в порожнину матки).

Невиправне знівечення обличчя. Для кваліфікації ушкодження як тяжкого за даною ознакою необхідно встановити три моменти: 1) ушкодження повинно розміщуватися на обличчі чи у верхніх відділах передньо-бокових поверхонь шиї; 2) бути невиправним; 3) знівечувати обличчя.

Перші два питання вирішуються судово-медичним експертом, третє - судово-слідчими органами (судом, інколи - слідчим).

Під виправністю розуміється значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформацій, порушень міміки тощо) з часом чи під дією нехірургічних засобів (впливом терапевтичних процедур). При необхідності застосування операційного втручання (проведення косметичної операції) для ліквідації наслідків ушкоджень обличчя ушкодження вважається невиправним.

Якщо залишкові явища травми обличчя є невиправними, і слідчим чи судом вони визнані як такі, що знівечують обличчя, то ушкодження оцінюється експертом як тяжке.



Способи заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. Мучення (муки) - це навмисне заподіяння страждань шляхом тривалого позбавлення людини їжі, пиття чи тепла або поміщення чи залишення жертви у шкідливих для здоров'я умовах та інші подібні дії.

Катування (мордування) - це навмисні дії, що пов'язані із заподіянням багаторазового, тривалого й особливого болю: щипання, шмагання, нанесення великої кількості ушкоджень тупими і гострими предметами, припалювання тіла розпеченими предметами чи обварювання гарячою рідиною, введення в піднігтьові ложа гострих предметів і т. ін.

Судово-медичний експерт не вирішує питання про виникнення ушкодження в результаті мучень чи катувань, тому що це не входить до його компетенції, але він повинен встановити: а) наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень; б) різницю в давності нанесення ушкоджень (одно-часність чи різночасність); в) знаряддя, якими заподіяні ушкодження, механізм їх дії, а також ступінь тяжкості ушкоджень. При наявності даних необхідно зазначити, що нанесення конкретних ушкоджень пов'язане із заподіянням багаторазового, тривалого чи особливого болю.



Середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження. Це ушкодження, які не є небезпечними для життя і не заподіяли наслідків, передбачених ст. 122 КК України, але які викликали тривалий розлад здоров'я чи стійку втрату працездатності менше ніж на одну третину.

Під розладом здоров'я слід розуміти хворобливий стан організму, тривалість якого визначається строком повного загоювання ушкоджень, тобто відновленням анатомічної цілісності і ліквідацією функціональних порушень. Тривалим вважається розлад здоров'я на строк понад три тижні (більше як 21 день).

Під стійкою втратою загальної працездатності належить розуміти такунеоборотну втрату функцій, котра повністю не відновлюється.

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 %.



Легкі тілесні ушкодження. До легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я чи незначну стійку втрату працездатності, відносяться ушкодження, які викликали короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більше як три тижні (21 день), чи незначну стійку втрату загальної працездатності до 10 %.

До легких тілесних ушкоджень, які не спричинили короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності, відносяться ушкодження з незначними швидкоминущими наслідками, які продовжувалися не більш як шість днів.



До третього питання: Експертиза стану здоров'я, штучних хвороб та самоушкоджень

Визначення стану здоров'я в судово-медичній практиці, як правило, проводиться у таких випадках:

1. При неявці особи за викликом слідчого чи суду, чи при відмові давати показання через хворобу або пред'явлення у зв'язку з цим медичного документа про захворювання, який викликає сумнів у його достовірності.

2. В ув'язненого, який відмовляється працювати, при наявності скарг на стан здоров'я.

3. При відстрочці виконання вироку про засудження особи до позбавлення волі, виправно-трудових робіт чи інших мір покарання з приводу важкої хвороби до її вилікування, а також при вагітності і після пологів.

4. При ухиленні від чергового призову на дійсну військову службу і при ухиленні військовослужбовців від служби.

5. При визначенні потреби в санаторно-курортному лікуванні, посиленому харчуванні при порушенні позовів у цивільному процесі.

У зв'язку з особиливою складністю експертиза стану здоров'я дуже часто проводиться комісійно, з залученням висококваліфікованих лікарів-клініцистів відповідних спеціальностей, а при необхідності клінічного обстеження особу поміщають у стаціонар.

При проведенні експертизи експерт чи лікарська комісія можуть зіткнутися з різними видами обману з боку особи, яку оглядають щодо стану її здоров'я. Розрізняють такі види обману: симуляція хвороби, агравація, дисимуляція, штучні хвороби і калічення членів.



Симуляція хвороб. Симуляція - це показ, видання неіснуючої хвороби. Симулянти - це здорові люди, які без шкоди для організму різними способами і прийомами прагнуть відтворити хворобу, її суб'єктивні і об'єктивні симптоми чи частину і тих, і інших.

Природно, що навіть найдосвідченіший симулянт не може відтворити хворобу в цілому. Найчастіше симулюються:

1. Підвищення температури - непомітне постукування нігтем пальця по кінчику термометра, натирання пахви перцем, сіллю, часником, бодягою.

2. Відтворення блювоти прийомом блювотних речовин чи подразненням м'якого піднебіння, інколи напругою психіки.

3. Кровотеча - до виділень додають свою кров з попередньо нанесених малопомітних ушкоджень чи кров тварини, іноді який-небудь фарбник.

4. Патологічні властивості сечі - додають у сечу кров, цукор, курячий білок, інколи замість своєї сечі на аналіз здають сечу хворого.

5. Жовтуха - прийомом акрихіну.

6. Захворювання серця - для підвищення артеріального тиску, викликання прискореного серцебиття п'ють міцний чай, каву, приймають кофеїн, ефедрин, випалюють 2-3 пачки цигарок за день.

7. Захворювання легенів - туберкульоз (додають у мокроту кров із десни, замінюють мокроту мокротою туберкульозного хворого); гостре запалення легенів - вдихають речовини, які подразнюють дихальні шляхи.

Агравація - перебільшення проявів хвороби чи травми, яка є в дійсності. Агравант завжди хворий чоловік, але переслідує конкретні корисливі цілі.

Дисимуляція - приховування наявної хвороби. Здійснюється з корисливою метою: при вступі до навчального закладу, при влаштуванні на роботу з підвищеними вимогами.

Штучні хвороби - різного роду самоушкодження (фізичні і хімічні), які заподіюються з метою отримання яких-небудь вигод і привілеїв чи відхилення від несення цивільної чи військової служби. Нерідко вони набувають тяжкого, тривалого характеру і вимагають лікування.

Найчастіше викликають такі штучні хвороби:

1. Дерматити - можуть бути механічного походження (розчісування, тертя шкіри), хімічного (примочки розчинів кислот, лугів, гасу, соку дурману, махорки), термічного (опіки сонячними променями чи штучними джерелами тепла).

2. Виразки - прибинтовування до шкіри вареної картоплі, мокрого пічного попелу, обливання шкіри кислотою і лугами, втирання отруйних рослин - лютику, тютюну.

3. Абсцеси і флегмони - уведення під шкіру інфекції (прошивання тканин ниткою, яка промочена слиною, зубним нальотом, калом) або хімічних речовин (солі, мила, гасу, скипидару, кислот, лугів).

4. Набряки - перетягування кінцівок бинтом чи тривале постукування тупим предметом.

5. Пухлини - уведення під шкіру відносно нешкідливих речовин, але які практично не розсмоктуються (парафін, стеарин, вазелін).

6. Випадання прямої кишки - шляхом уведення в неї мішечка з сухим горохом, який набухає і мішечок за тасьму із силою висмикують, витягуючи за собою слизову оболонку.

7. Грижі - пальцевим розширенням пахового кільця з наступним сильним натужуванням, кашлем, підняттям важкого тягаря.

8. Хвороби очей (кон'юнктивіти, кератити, панофтальміти) - викликаються механічними (натирання очей рукою, тканиною, уведення в щілину ока пилу, піску, дрібно наструганого волосся), хімічними (уведеннями солі, кислот, лугів), променевими (довгий час дивитися на сонце, полум'я вольтової дуги), токсично-алергічними (уведенням в щілину ока квіткового пилку тощо) засобами.

9. Хвороби органу слуху - уведення в зовнішній слуховий отвір посторонніх тіл (дріт, цвях, голка) чи проколюванням барабанної перетинки.

10. Терапевтичні захворювання - тяжкий розлитий бронхіт (вдихання цукрової пудри), гостра діарея (прийом послабляючих речовин чи мила).

11. Венеричні захворювання - виразка статевого члена (припікання статевого члена цигаркою, яка горить, розжареною монетою), що видається за первинний сифіліс; гонорейний уретрит (уведення в сечовидільний канал кусочків мила).

Калічення членів - навмисне заподіювання самому собі чи за домовленістю з іншою особою якого-небудь ушкодження з корисливою метою (інсценування пограбування, при симуляціях замаху на убивство чи самогубство, симуляція квартирних і сімейних сварок, у застрахованих осіб - для отримання допомоги, у засуджених і військовозобов'язаних).

При каліченні членів найчастіше страждають верхні і нижні кінцівки від дії гострої, тупої чи вогнестрільної зброї, низької чи високої температури.


Укладач:
Доцент кафедри криміналістики та

судової медицини

кандидат медичних наук, доцент О.В. Чуприна


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка