Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів



Сторінка2/18
Дата конвертації23.04.2017
Розмір3.69 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


Кузьменко В.В.*

Психолого-педагогічні засади
формування наукової картини світу особистості


У статті розкрито психолого-педагогічн засади формування наукової картини світу в історичному аспекті. Наведені висловлювання видатних педагогів минулого щодо формування цілісної картини світу в освітньому процесі.

Поняття «картина світу» широко використовується в сучасній науковій, публіцистичній і художній літературі. Його вживають у широкому й вузькому розумінні. У вузькому – це власна уява особистості про оточуючий навколишній світ, у широкому – це інтегрована система всіх знань і уявлень про навколишнє середовище й людське суспільство (природничі, суспільствознавчі, естетичні, етичні, релігійні та інші знання).

Поняття «картина світу» досить широке, бо в кожної людини протягом багатьох років формуються розрізненні, а інколи й протилежні уявлення про себе, людей та світ. У зв’язку із цим можна виокремлювати картину світу як кожної окремої людини, так і картину світу окремих груп, партій, націй тощо, до якої будуть входити, релігійні, політичні, моральні, філософські, наукові та інші знання й уявлення.

Кожна окрема особистість формує власну картину світу на основі тієї, що існує в даний історичний момент у суспільстві, на основі власної уяви про оточуючу дійсність і з тією об’єктивною точністю, яка є в людей цієї епохи. Картина світу людини не постійна, вона має властивість до періодичних змін, складається з об’єктивного та суб’єктивного бачення оточуючої дійсності й отриманих у процесі навчання та життєдіяльності знань, які протягом життя людини постійно змінюються.

Науковці розрізняють буденну (повсякденну), художню, релігійну та інші картини світу.

Найбільше значення для життя людини в оточуючому її середовищі має буденна картина світу. У буденній картині немає чітко виведеного, логічно завершеного й узагальненого знання. Вона формується за рахунок чуттєвої констатації фактів, явищ, уявлень тощо. Доросла людина, а тим паче дитина, сприймає в першу чергу факти й не вимагає чіткого й логічного пояснення причин і наслідків. У неї формується картина світу в переважній більшості випадків на основі власного світобачення, світосприйняття, світовідчуття та життєвого досвіду, і при цьому поверхово констатується, як відбувається та чи інша подія, які її наслідки для самої особи й для оточення, як до неї ставляться інші люди.

Буденна картина світу є основою життя дитини, її становлення й розвитку, особливо в ранньому дитинстві. Кожна людина в процесі існування отримує значну кількість відомостей про світ, саму себе й використовує їх з урахуванням набутого досвіду, звичаїв і традицій свого народу тощо. Звідси можна зробити висновок, що буденна картина світу є основною, оскільки формується ще на початку життя людини й проходить через усе її життя. Під час навчання в школі певна її частина поступово перетворюється в наукову картину світу. Ці дві картини дуже тісно пов’язані й доповнюють одна одну. Буденна картина світу, так само як і наукова, дуже часто ґрунтується на наукових знаннях, але вони далеко не завжди усвідомленні як наукові.

Картина світу людини змінюється все життя. Вона формується в процесі виховання, освіти, соціальних умов життя, наукових досліджень і відкриттів тощо. Це відбувається, насамперед, шляхом теоретичного та практичного засвоєння людиною знань і уявлень про оточуючий світ і саму себе, в основу яких покладено постійну зміну мети, завдань, уявлень, почуттів, досвіду, переконань. Кожна картина світу має свого творця, і кожен творець потрапляє в пряму залежність від свого творіння. Нічиєї (не людської) картини світу не існує.

Оскільки носієм і творцем картини світу є людина, то їй характерні різноманітні прояви: індивідуальні й групові, сімейні й соціальні, національні й народні. Звідси можна визначити складові картини світу: природничу, правову, політичну, релігійну, філософську, естетичну, соціальну та інші.

Однозначного й точного визначення понять «картина світу» та «наукова картина світу» навіть у межах певної науки поки що немає. Розглянемо деякі трактування цих понять.

За визначенням І.Омельяновського, картина світу – це картина об’єктивної реальності, матерії, що постійно рухається та змінюється, вищим проявом її є людина, яка й пізнає цю реальність. Вона й реалізує особистісний зв’язок між наукою й науковою картиною світу.

На думку Г.Бабуріної, наукова картина світу є сукупністю знань про загальні закономірності об’єктивного світу, єдність окремих картин світу (фізичної, хімічної та інших). Наукова картина світу виступає також засобом пояснення світу з точки зору її фундаментальних закономірностей [7].

Особливістю наукової картини світу є наочний характер її образів, але ця наочність більш високого порядку ніж наочність образів теорії та історично поєднана зі здоровим глуздом і побутовою свідомістю, а кожна окрема картина світу ґрунтується на одній чи декількох теоріях. На кожному історичному етапі розвитку суспільства є окрема картина світу тієї чи іншої галузі науки, яка займає провідне місце [2].

Дослідники С.Гончаренко, Н.Нетребко, А.Степанюк та інші виділяють три підходи до визначення сутності наукової картини світу, три різні грані. Вони розглядають її як специфічну форму систематизації наукових знань, що не зводиться до жодної з окремих наук чи наукових теорій; як розділ філософії; як світоглядні знання.

Вищезазначене дозволяє зробити висновок, що наукова картина світу – це картина, яка виникає в людини внаслідок усвідомлення нею отриманих знань, упорядкування, узагальнення інформації щодо світосприйняття, світорозуміння та світовідчуття і являє собою інтегративну сукупність знань, понять, уявлень людини про оточуючий світ та саму себе.

Свідомість людини завжди буде шукати єдності у своїх поглядах, думках, уявленнях і на цій основі формувати певну закінчену картину світу. Разом із тим, як уже зазначалося, оточуючий світ досить різноманітний, а свідомість людини завжди знаходить у цьому розмаїтті єдність. Це можна показати на прикладах історичного розвитку існуючих наук. Наприклад, люди отримували все більшу кількість знань про різні метали, мінерали, тверді, рідкі й газоподібні матеріали. І тільки з появою періодичної таблиці Менделєєва всі ці знання були об’єднані в єдине ціле, а в науці й у людей змінилася певна частина картини світу, невід’ємною складовою якої тепер стала періодична таблиця Менделєєва.

З розвитком науки все більшою стає спеціалізація й диференціація знань, які вимагають введення в обіг спеціальних наукових термінів. Якщо людина не буде володіти такими термінами, то зрозуміти спеціаліста з іншої науки їй практично неможливо. Наприклад, щоб зрозуміти спеціаліста із квантової механіки потрібно знати терміни: гамільтоніан, комутуючий оператор та інші. Звідси виходить, що подальший розвиток наук буде все більше перешкоджати комунікації між представниками різних наукових галузей, адже шкільні предмети далеко не завжди знайомлять учнів із новітньою науковою термінологією. Сьогодні мовні засоби починають виступати як об’єднуючі суб’єкт-об’єктні та суб’єкт-суб’єктні відносини, а формування сучасної наукової картини світу в значній мірі залежить від соціокультурної обумовленості науки та її мови.

Наукова картина світу є водночас глибоко диференційо­ваним і інтегрованим явищем. У цьому вона повторює розвиток науки, яка просувається вперед на основі спеціалізації та інтеграції окремих наук, і є основою розвитку науково-технічного прогресу людства. Отже, наукова картина світу має історичний характер, залежить від розвитку науки, техніки, суспільних відносин тощо.

Разом із тим, наукова картина світу особистості, як прояв власного світобачення, має бути такою, щоб чітко сприймалася іншою людиною й слугувала формуванню безпосередньо самої людини, яке, у свою чергу, підпорядковане соціальному оточенню. Вона виступає як засіб і результат соціалізації особистості, основа пізнання, мислення й спілкування.

Аналіз наукової літератури дозволяє констатувати що: соціальне значення формування в особистості наукової картини світу надзвичайно важливе, бо створює можливості для маніпулювання людьми в процесі їхнього життя. Чим менш об’ємна або більш однобока наукова картина світу, тим простіше людиною управляти, нав’язувати їй свої погляди тощо. Це проявляється скрізь: у рекламі, у магазині, на вулиці, у політиці.

Наукова картина світу особистості завжди конкретно-індивідуальна й залежить від її індивідуальних властивостей тому, що основою наукової картини світу людини є особистісне знання. Це лише частка картини світу як людства, так і окремої особистості, вихідний пункт для створення людиною власного наукового світогляду й діє лише на основі внутрішніх переконань індивідуума. Наукова картина світу людини є концентрацією її знань та уявлень і тому можлива лише після оволодіння певною сукупністю матеріалу, що дає можливість комплексно осмислю­вати навколишній світ.

Формування наукової картини світу, як і наукового світогляду, складний, динамічний і суперечливий процес, на який діє багато факторів, серед яких: соціальне середовище, зміст і якість шкільної освіти, сім’я, засоби масової інформації тощо. Якщо наукову картину світу розглядати як здобуток, надбання особистості, то стає зрозумілою роль навчально-виховної діяльності в закладах освіти, ставлення дитини до набутих знань. Останнє у свою чергу залежить від батьків, особистості вчителя, мовної картини світу, майстерності спілкування тощо.

Навчально-виховний процес загальноосвітнього закладу повинен формувати в учнів цілісну й гармонійну картину світу, збагачену розмаїттям відчуттів дитини, адже будь-яка людина має власне ставлення до життя та світу, і в цьому проявляється її індивідуальність.

Наведені міркування дозволяють зробити висновок, що в сучасному світі навчально-пізнавальна діяльність є необхідною умовою формування наукової картини світу, а наукові знання є обов’язковою частиною наукової картини світу дитини. Разом із тим без певної переробки, узагальнення, взаємозв’язку наукові знання не можуть сформувати світоглядну функцію, тобто вони автоматично не перетворюються в цілісну наукову картину світу. Для цього потрібна певна розумова робота дитини, пошук власного розуміння процесів і явищ оточуючого середовища.

Наукова картина світу створюється в учнів у процесі вивчення різноманітних навчальних предметів і є основою світогляду.

Тривалий період у шкільній освіті формування світогляду проходило в значній мірі стихійно й на основі розірваної, фрагментарної картини світу. Кожний предмет, а частіше навіть окремий розділ чи тема навчальної дисципліни, формували свою відокремлену частину наукової картини світу (мова – мовну, математика – математичну, малювання – художню, естетичну тощо), яка в голові учня не була пов’язана з іншими картинами світу. За умов наявності в учнів фрагментарних наукових картин світу можна було сформувати тільки фрагментарний світогляд.

Останнім часом науковці й педагоги-практики наголошують на тому, що предметна структура навчального плану загальноосвітніх закладів не забезпечує можливості формування в учнів цілісної наукової картини світу. У школах відбувається однобоке усвідомлення знань і, на жаль, це приводить до однобокості їх розуміння, відокремленості наукової картини світу кожної науки, бо будь-яка дисципліна вивчає тільки їй притаманні закони та процеси. Більше того, одні й ті ж самі процеси розглядаються різними шкільними дисциплінами з позицій кожної окремої науки. Тому ціле стає невидимим за окремими, не з’єднаними частинами. Учень засвоює тільки фрагментарні знання, на базі яких дуже складно створити цілісну картину світу, а це, у свою чергу, заважає формуванню вмінь застосовувати набуті знання на практиці. У зв’язку із цим, як уже зазначалося, наукова картина світу, яка виникає в школярів, носить фрагментарний характер.

Разом із тим цілісна наукова картина світу учнів повинна бути системною, узагальненою, упорядкованою на основі певних принципів. Вона формується тільки в процесі цілеспрямованого збору фактів і введені їх у логічну систему понять, знань. Тому особливе значення має здійснення в процесі навчання міжпредметних зв’язків, запровадження інтегрованих навчальних предметів, інтегрованих курсів.

В історії існування школи зміст навчання та об’єм кожного навчального курсу ніколи не були сталими. Вони ввесь час змінювалися за рахунок розвитку кожної з наук, розширення їх кількості, а це вимагало збільшення кількості інформації, яку повідомляли учням, що зумовлювало постійні зміни змісту освіти. Сьогодні додавати в навчальні плани нові дисципліни, або в предмети нові теми, як це робилося раніше, уже неможливо у зв’язку з перевантаженням учнів. Стає очевидною безперспективність такого шляху реформування навчального процесу загальноосвітньої школи. З огляду на це зміна змісту та структури освіти можлива тільки за умов інтеграції навчальних дисциплін.

Отже, з одного боку, кожна з навчальних дисциплін формує свою наукову картину світу, а з іншого – остання, у свою чергу, повинна бути складовою частиною єдиного цілого, оскільки дитині треба мати цілісне уявлення про світ.

У сучасній загальноосвітній школі кількість наукових знань, яку отримують учні, визначається змістом загальної середньої освіти й продовжує ґрунтуватися на виділенні окремих навчальних предметів. Тобто в школі йде предметна систематизація наукових знань. Кожен шкільний предмет створює свою відповідну частину наукової картини світу, яка відображає лише певний аспект цього процесу, одну з його сторін. При цьому цей аспект також знаходиться в постійному розвитку, так як і сама наука, і її методи постійно змінюються, змінюється також навколишнє середовище, світоглядні уявлення тощо. А це вимагає постійної зміни наукової картини світу кожного навчального курсу.

Наукова картина світу чітко окреслює можливе й не можливе, роз’яснює причини й наслідки фактів, їх взаємозв’язки тощо. Сформована в дитини наукова картина світу, заставляє співставляти, порівнювати, систематизувати набуті знання, взаємопов’язувати їх, робити висновки, узагальнення. Завдяки цьому людина може передбачати різноманітні явища, події, випадки тощо, обґрунтовано діяти, планувати й творити своє майбутнє.

Необхідність інтеграції знань учнів у єдине ціле вимагає здійснення координації роботи вчителів, які викладають різні предмети, бо більшість світоглядних знань не мають локальної адреси в навчальному процесі. Вони носять глобальний характер і присутні в усіх навчальних курсах. Такі знання повинні подаватися в процесі вивчення кожного предмету протягом усього періоду засвоєння певного курсу, але процес і логіка їх засвоєння в кожного предмета мають бути своїми. Отриманні учнями наукові знання потрібно інтегрувати в єдине ціле, щоб подолати розрив між окремими компонентами структури, що також потребує значних зусиль від учителів-предметників і учнів.

Оскільки в загальноосвітніх школах усі навчальні предмети поділяються на природничі й гуманітарні, то можна стверджувати, що в учнів, передусім, формується природнича й соціальна картини світу. Цей висновок підтверджує С.Гончаренко, який пише: «якщо вивчення гуманітарних предметів підводить учнів до розуміння наукової картини розвитку суспільства, сприяє формуванню суспільно-політичних і моральних ідеалів, естетичних смаків, то вивчення природничих предметів покликане формувати наукову картину природи, розвивати сучасний стиль наукового мислення» [1, с. 77].

Істотним показником розвитку кожної окремої дитини виступає результат оволодіння нею цілісними та системними знаннями про людину й світ, тобто зміст засвоєних знань (уявлення про себе та різні сфери навколишньої дійсності – природу, культуру, людські стосунки та інше) і засвоєння способів їх отримання (уміння слухати, відповідати на запитання та ставити їх, експериментувати з дійсністю тощо).

Формування природничо-наукової картини світу в школярів можливе лише за рахунок об’єднання в єдине ціле фізичних, хімічних, біологічних та інших об’єктивних наукових знань про світ. Базисними для формування цілісної природничо-наукової картини світу є інформація про форми руху матерії, рівень її організації, ієрархію форм руху та рівнів організації, а також сформовані біологічна, хімічна й фізична картини світу. Із цією метою рекомендується широко використовувати інтегровані уроки, під час яких дитина починає по новому бачити оточуючий світ і сприймати себе, аналізувати й усвідомлювати. Це дуже важливе для подальшого самовизначення особистості й необхідна передумова для розвитку, самореалізації та самовдосконалення.

Процес навчання, оволодіння вміннями та навичками завжди передбачає пізнання нового. Дитина в школі має перебувати в оточенні постійно зростаючого світу речей, які мають реальне значення для неї і які вона може спостерігати, вивчати, реконструювати тощо. Основну частину інформації про навколишній світ людина отримує за допомогою органів відчуття. Проте в речах, об’єктах та явищах цієї дійсності існує багато таких властивостей, зв’язків і відношень, які не можна безпосередньо відчути, сприйняти, побачити, а життя, тим часом, вимагає їх пізнання, усвідомлення та використання. Тому процес пізнання людиною оточуючого світу йде й через уявлення.

Основна мета освіти – сформувати в учня таку систему знань, яка б дозволила йому пояснити, оцінити та усвідомити зв’язки й відношення, що складають основу наукового знання, виробництва, суспільного буття в цілому, виконують роль програми дій у відповідності до основних інтересів особистості. Основу такої системи має складати наукова картина світу.

З огляду на це важливо, наприклад, у процесі вивчення природничих наук показати учням, що природознавство відображає світ у всій його різноманітності й включає в себе різні науки – від фундаментальних до прикладних. Їх поєднанню сприяють інтеграційні процеси, завдяки яким виникають «стикові» або «місткові» науки. Саме в межах цих наук здійснюються сьогодні важливі для людини відкриття. Розповідаючи учням про це можна підводити їх до роздумів про єдність, взаємозв’язок і взаємопроникнення природничих і суспільних наук.

Ці питання свого часу досить успішно були розв’язані в Павлиській школі видатним педагогом ХХ століття В.Сухомлинським, який наголошував, що знання стають діючим фактором тільки тоді, коли особистий погляд на явища оточуючого світу охоплює всі сфери життєдіяльності школярів, а погляди людини на світ проявляються не тільки в тому, що і як вона вміє пояснити, але й у можливості щось довести, ствердити, відстояти своєю творчою працею.

У шкільних навчальних планах сучасної школи (як і раніше) немає предметів, які не впливали б на формування в учнів наукової картину світу. Кожна зі шкільних дисциплін вносить свою частку у формування світобачення школяра, бо дитина не тільки вчить якийсь предмет, а й вдивляється у світ, узагальнює почуте, прочитане, намагається зіставити, систематизувати, звести в певний логічний взаємозв’язок отримані факти, явища, речі, процеси. Уся інформація, отримана з навколишнього середовища й на окремих уроках у свідомості школяра об’єднуються в певну частину картини світу. Цей процес вимагає часу, а його успіх залежить від того наскільки знання, уміння й навички доступні вікові й розвитку учнів. В.Сухомлинський писав так: «У V класі почалось вивчення систематичного курсу основ наук про природу, суспільство, людину. Ми прагнули, щоб ці три елементи освіти, органічно поєднуючись, не тільки створювали у свідомості підлітків картину навколишнього світу, а й допомагали їм утвердитись у власних поглядах на світ, на минуле, сучасне й майбутнє людства, на самих себе. Підкреслюю виняткове значення гармонійного поєднання трьох елементів освіти» [5, с.387].

Видатний педагог визнавав необхідність формування в учнів інтегрованої картини світу не лише на основі отриманих знань, а й у ході спостережень за оточуючим життям. Результатом таких спостережень, наприклад, були письмові роботи учнів 3-4 класів на такі теми: «Як сходить сонце», «Роса на траві», «Радуга на небі», «Як живуть бджоли», « Як подорожує капля води» та інші [6, с.5].

Слід зазначити, що хоч терміни «наукова картина світу» та «інтеграція» і не були протягом ХХ століття в широкому вжитку, шкільні педагоги завжди інтуїтивно відчували потребу в інтеграції знань і здійсненні на уроках міжпредметних зв’язків. Періодично зазначені питання піднімалися на сторінках педагогічної преси. Особливо цей процес набув розмаху в другій половині ХХ століття, коли з’явився ряд публікацій, у яких наголошено на значенні інтеграції та міжпредметних зв’язків для формування в школярів світогляду та наукової картини світу.

Цікаву методику розв’язання поставленої проблеми пропонують І.Лучків та І.Бродина в статті «Формування наукової картини світу під час вивчення фізики», у якій вони звертають увагу читачів на те, що весь шлях розвитку фізичної науки це процес становлення фізичної картини світу. Першою була механічна картина, її замінила електромагнітна картина світу, а згодом вона стає квантово-польовою – сучасною фізичною картиною світу. Остання – результат узагальнених людством знань з усіх фізичних наук [4]. На жаль, автори статті роблять висновок, з яким не можна погодитись: у класах фізико-математичного профілю матеріал можна подавати в повному обсязі, а в інших – на розсуд учителя (лише ознайомлювати, подавати оглядово або використовувати для роботи з найпідготовленішими учнями). Звідси виникає запитання: хіба не в усіх школярів учителі повинні сформувати сучасну фізичну картину світу? Адже, якщо ми не створимо її в учнів, то в них не буде сформовано й науковий світогляд, а отже, не буде вирішено поставлених перед школою завдань.

Т.Козак, П.Фещенко, М.Яворський у статті «Формування наукової картини світу – складова атеїстичного виховання учнів» справедливо стверджують, що технічні засоби навчання створюють можливості для безпосереднього сприйняття й пізнання великої кількості предметів і явищ у їх взаємозв’язку. Завдяки цьому в школярів більш швидко формуються узагальнені уявлення, які й є основою для формування цілісної системи поглядів на світ. Вони зазначають, що дані спостережень свідчать про широку обізнаність сучасних учнів майже в усіх основних галузях природничих і гуманітарних наук, багатство уявлень, що прогрес у розвитку природничих наук, освоєнні космічного простору, робота засобів масової інформації позначилися на поінформованості, уявленнях школярів і їхньої здатності до узагальнень.

Автори статті звертають увагу на те, що з абстракціями та узагальненими поняттями учні ознайомляться вже з перших класів. Уявлення більшості учнів 4-5 класів про форму Землі, її рух навколо Сонця, рельєф Місяця, атмосферу Марса, Венери хоч і дещо спрощені, але ґрунтуються на науковому матеріалі, який вони отримали в школі. Набуті старшокласниками знання в галузі природничих і суспільних наук допомагають їм осмислити складні фізичні й хімічні процеси, ознайомитися з досягненнями сучасної радіоастрономії, відкриттями в різних галузях науки й техніки. Такий обсяг отриманих школярами знань і рівень розвитку їхніх пізнавальних можливостей забезпечує наукове розуміння ними навколишньої дійсності. Разом із тим наявні серйозні прогалини та помилкові уявлення в поглядах учнів, невміння глибоко аналізувати й узагальнювати складні процеси тощо, а це негативно впливає на формування в них цілісної наукової картини світу. Як відомо, вивчення різних сторін матеріального світу, узагальнених у конкретних навчальних дисциплінах, не може забезпечити правильного уявлення про єдність і різновидність світу. Цілісне уявлення отримується тільки на основі системного вивчення й узагальнення конкретних фактів і явищ. Тому завдання шкільних предметів не тільки підвести школярів до пізнання, а й сформувати наукову картину світу, на основі якої в учнів складатимуться адекватні погляди на навколишню дійсність.

Наукова картина світу формується в учнів у процесі взаємопов’язаного вивчення предметів, яке допомагає узагальнити конкретні факти і явища. Однак при вивченні кожного із предметів в учнів складається специфічна картина світу. Це особливо стосується природничого циклу. Наприклад, при вивченні на уроках астрономії питань розміщення небесних тіл і розвитку Сонячної системи, нескінченості Всесвіту в часі й просторі фізичні явища, що відбуваються на планетах, допомагають учням усвідомити, що, незважаючи на різницю в земних і небесних тілах, є загальні закони їх взаємодії й розвитку. Або вивчення Марсу й Венери автоматичними космічними станціями дозволило ґрунтовніше ознайомитися з рельєфом, параметрами, атмосферою та іншими характеристиками. Порівняння отриманих даних із земними доказують єдність Всесвіту й загальних закономірностей фізичних процесів, що є доказом єдності космічної й земної матерії.

Для формування в учнів наукової картини світу важливу роль відіграють фізика, хімія, біологія й суспільні науки. Так, на основі вивчення хімії, біології, математики школярі дізнаються про кількісні і якісні зміни в органічних і неорганічних речовинах, еволюцію живої й неживої природи. Математичні знання допомагають діалектично й логічно мислити, співвідносити в просторі й часі об’єкти, явища природи, суспільні події. Хімія допомагає осмислити закономірності складних природних процесів і явищ. Так, при вивченні періодичного закону Менделєєва учні на основі знань про відомі їм елементи, усе глибше проникають у закономірності й виявляють взаємозв’язок хімічних елементів і приходять до висновку, що всі елементи побудовані з одних і тих же елементарних частинок. Це підтверджує знання учнів та розширює їхні уявлення про взаємозв’язок речовин і явищ. Гуманітарні науки розкривають закономірності розвитку людського суспільства тощо [3].

У той самий час при вивченні одного курсу шкільної програми засвоюється лише певне коло наукових знань про оточуючі явища, предмети, які перебувають у єдності й взаємозалежності. Тому всі навчальні дисципліни повинні пізнаватися в сукупності через міжпредметні зв’язки, що й забезпечить інтеграцію знань.

Адекватні уявлення про об’єктивний світ можливі тільки на основі цілеспрямованої роботи всього вчительського колективу. Без такої роботи наукова картина світу школярів не може бути цілісною. Варто пам’ятати, що ефективність формування в учнів у процесі навчання наукової картини світу, у першу чергу, залежить від наукової картини світу вчителя, який передає її учням. Отриману картину світу, учень співставляє зі своїми знаннями, досвідом, уявленнями, і в нього виникає власна картина, формується система світоглядних понять.

Отже, перед сучасною школою стоїть важливе завдання щодо організації цілеспрямованого навчально-виховного процесу, кінцевою метою якого є формування в школярів цілісної наукової картини світу.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка