Петро Мірчук нарис історії організації українських націоналістів



Сторінка32/32
Дата конвертації31.03.2017
Розмір9.87 Mb.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   32

------------------------------------------------------------------------

[1] Л. Ребет в своїх споминах пише про це так: „Інструкція із закордонного центру організації (ОУН – ред.) забороняла масовий перехід членів на Закарпаття, посилаючись на те, що Закарпаття забезпечене і без того достатньою кількістю організаційних кадрів, які зрештою можна ще скріпити людьми з Европи, і що не можна оголювати Галичини й Волині від людей, бо тут теж чекає організацію важка проба... Жменька тих членів, що без дозволу подалася на Закарпаття, виконала там велике завдання”. („Український Самостійник”, ч. 11, 13 березня 1955).

[2] Перша велика демонстрація у Львові в справі Карпатської України відбулася 26 вересня 1938 року, але скеровувалася проти мадярських зазіхань на українські землі.

[3] „Америка”, ч. 136, 24 листопада 1936.

[4] Заява Л. Ребета, що: „В усіх випадках доходило до зудару з відділами поліції, які були завчасу стягнені адміністрацією для протидії, і з цього виходить, що вона була попереджена конфідентами про пляновані виступи підпілля”. („Укр. Сам.”, ч. 11, 1955) – є безпідставна, бо в той час по всіх містах ЗУЗ поліція була в постійному поготівлі, підкріпивши себе поліційними відділами з корінної Польщі. Якщо б, як твердить Ребет, поліція була заздалегідь поінформована донощиками про запляновані демонстрації, то вона була б завчасу виарештувала організаторів і не допустила б до українських виступів.

[5] „Америка”, ч. 128, 5 лист. 1938.

[6] Цей список виготовлено з пам'яті щойно під час опрацювання цієї книги і тому він неповний.

[7] Львівських політичних в'язнів звільнила ще польська тюремна сторожа.

[8] Потім уповноваженим призначено З. Карбовича-Стецька через те, що перший уповноважений, Іван Ґабрусевич-„Іртен”, був хворий.

[9] У своєму спогаді про зустріч із полк. Коновальцем у серпні 1937 року полк. А. Мельник свідчить: „З ентузіязмом, властивим йому, ділився він (полк. Є. Коновалець) відомостями про розгортання праці нашими резидентами, залишеними на Осередніх і Східніх Землях з відходом наших військових частин на захід у волинський „чотирокутник смерти”. Вказував він, що праця Адруха і Кучерішки, з їх ліквідацією, не припинилася, їх вклад не пішов намарне, що створені ними та їхніми переємниками точки опертя діють, що з деякими з цих осередків збройного спротиву тримається зв'язок, що в розбудові є лінії зв'язку з іншими осередками. При цьому з притиском завважив, що коли дотеперішнє темпо праці на цих землях утримане буде без перебою й надалі, то він уважає за потрібне вже в наступному році відвідати Осередні Землі і в цьому напрямі почав підготову. Свою подорож на рідні землі плянував Євген Михайлович ще перед II Великим Збором Українських Націоналістів, що його підготовляти почав окремий уповноважений, ним призначений. В пляні його було мати на черговім Конґресі більше представників з Осередніх і Східніх Земель”.

[10] З. Книш: Перед походом на Схід. Перша частина, стор. 79-93.

[11] У протоколі приявних на Конґресі учасників не подано псевда Онацького (Домотенко), Давидовича (Давид), ані Ярого (Карпат), хоч це останнє псевдо є подане в складі Військової Комісії на Конґресі. В названому протоколі 6 псевд учасників не є уточнені з прізвищами. Це такі псевда: 1. Залісецький, 2. Ш. Зеленоклинець (делеґат з Манджурії), С. Половець (мабуть делеґат з СУЗ), 4. Сорочинський, 5. Суп і 6. Шепарович.

[12] Нам ніколи не доводилося зустрічатись ані з ориґіналом, ані з відписом тексту „заповіту полк. Коновальця”, що його відчитав у Римі О. Сеник, ані теж з провідними членами ОУН, які б – поза Я. Барановським і О. Сеником – заявили, що вони бачили той текст. Ніколи не публіковано його в жодних виданнях Організації полк. Мельника та не подавано, з якої дати мав би бути той „заповіт”.

[13] Звертаємо увагу, що тут ні словечком не згадується про якесь „надрядне становище в ОУН на Рідних Землях”, що його нібито мав займати в час свого перебування на західноукраїнських землях полк. А. Мельник, як це твердять члени його Організації, не подаючи джерела речень наведених у лапках у нашому тексті.

[14] Хоча автор твердить, що прихильники полк. Мельника „створили нову організацію”, є фактом, що ОУН(м) надалі називалася Організацією Українських Націоналістів - „ОУН” без жодних додатків, а також затримала стару організаційну символіку і старий склад Проводу (ПУН), тоді як ОУН(б) змінила герб, визнала нечинним ІІ. Великий Збір ОУН в 1939 році, обрала новий склад Проводу („Революційний Провід ОУН”), а до своєї назви додала „революційна” і називалася спочатку ОУН(р), а ще пізніше ОУН-СД (Самостійників-Державників), очевидно для того, щоби відрізняти себе від „просто ОУН” під проводом Мельника. До речі, прихильники Мельника твердять, що саме організація Бандери є „новою”. Отже, питання „хто створив нову організацію” є неоднозначне. Мабуть, доцільніше говорити про створення двох нових організацій, а найрадше про те, що з одної організації зробилося дві. В усякому разі, в ОУН стався розкол, а формальною підставою цього розколу умовно можна вважати постанови ІІ. Великого Збору в 1939 році, про які мова в цьому розділі. - (Примітка web-упорядника)



[15] Під час нарад ВЗбору не було змоги скласти протесту проти призначення Я. Барановського членом Президії ПУН-у, щойно після нарад, коли полк. Мельник „приймав” на розмови в окремій кімнаті учасників Збору, до нього зголосилися два крайові делеґати ОУН: Дмитро Мирон і Осип Тюшка. Вони заявили полк. Мельникові, що залишення Барановського в складі членів ПУН-у викличе в Краю рішучий спротив. Тим більше, що полк. Мельник виразно обіцяв був, що відсуне Барановського, але аж після Великого Збору, щоб до того часу не спричинювати „потрясень”. Ці обіцянки він дав Гриніву-„Кремінському”, військовому референтові Крайової Екзекутиви ОУН, який мав з полк. Мельником розмову в Зальцбурзі (травень – початок червня 1939 року). В той час Гриніва супроводив до Німеччини Роман Шухевич, який якраз був приїхав до Данціґу-Оліви. Одначе, полк. Мельник піднесеним тоном заявив, що: „вождь так сказав і так буде!” На тому розмову закінчено й Барановський залишився в складі ПУН-у.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   32


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка