Петро Мірчук нарис історії організації українських націоналістів



Сторінка27/32
Дата конвертації31.03.2017
Розмір9.87 Mb.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   32

Разом із цим д-р Вассиян постійно мав щільний зв'язок з Крайовою Екзекутивою ОУН і дбав, за її посередництвом, про те, щоб на ідеологічно-політичний вишкіл членства, в практиці в усіх клітинах ОУН на рідних землях, кладено велику увагу. Бажаючи зблизька керувати тією ділянкою праці, д-р Вассиян переїхав до Краю, але польська поліція заарештувала його й засудила на чотирирічне ув'язнення. Це перервало його корисну працю, що її реактивував щойно в 1934 році новий референт ідеологічного вишколу, член ПУН-у Іван Ґабрусевич-”Іртен”.

Обговоренню та уточненню програмових питань на той час присвячено низку статтей, авторами яких були не тільки члени ПУН-у, а й інші провідні члени ОУН. їх друковано на сторінках органу ПУН-у „Розбудова Нації”, який появляється у Празі до половини 1934 року, зразу як місячник, а від початку 1930 року як двомісячник. Окремим книжковим виданням вийшла праця на програмові теми інж. М. Сціборського „Земельне питання”.

Із статтей на програмові теми варто окремо згадати статтю Я. Дуба, голови Організаційного Суду ОУН, під заголовком „Сучасна криза державного ладу та майбутній устрій України”, – тому, що противники ОУН для дискредитації її перед очима західньо-демократичного світу вперто закидали й ще сьогодні закидають Організації Українських Націоналістів намагання ввести в майбутній Українській Державі режим постійної диктатури. У своїй статті про становище ОУН до питання майбутнього ладу відновленої Української Держави Я. Дуб пише:

„... дилему – диктатура чи народоправство – доводиться розглядати з погляду доцільности, а не лише на підставі принципіяльних міркувань. Можливо, проте, що сучасний (европейський) парляментаризм зазнає деяких значних змін. Бо основним недомаганням европейського народоправства є те, що парлямент захопив у свої руки занадто велику долю народньої суверенности, тоді як виконавча влада позбавлена належної можливости спокійно провадити свою працю протягом довшого часу. Себто, необхідно встановити поміж законодавчим тілом, виконавчою владою і головою держави такі відносини, щоб різні парляментські чвари та партійне суперництво не викликали безперестанних урядових криз і змін влади протягом довшого часу. Саме з цього боку державний лад Злучених Держав має значну перевагу перед европейським парляментаризмом. Тому можлива ревізія европейського народоправства в цьому напрямі...

„Разом із цим слід ствердити, що основною засадою державного ладу є, і безперечно довго ще буде, народоправство, тоді як різні диктатури являються лише переходовими явищами...

„Виникає питання: який державний устрій може найкраще забезпечити господарський та культурний розвиток Української Нації в часі визвольних змагань, як рівнож у часі, коли їй пощастить утворити й упорядкувати Українську Самостійну Соборну Державу?

„Українська Нація виборе собі волю і державність лише шляхом національної революції та збройної боротьби, під час якої на українських землях пануватиме національна диктатура, як то завжди бувало під час війни або визвольної боротьби інших націй. Чи вибухне ця національна революція у зв'язку з можливими військовими подіями на Сході Европи, чи незалежно від них, Українська Нація буде в стані добитися своєї перемоги лише тоді, коли провідні її верстви утворять відповідну до вимог часу й обставин національну диктатуру та зорганізують належну військову силу. Без цього годі й думати про перемогу над сучасними займанцями українських земель. Ця рішуча диктаторська влада протягом певного недовгого часу буде повинна встановити лад та спокій у країні...

„Однак, затягувати національну диктатуру на довший час, як це зробили російські большевики, чи італійські фашисти, було б теж недоцільним та досить небезпечним експериментом, бо позбавлена довший час належної волі і скована на руках і ногах монопольним пануванням одної партії чи групи нація не зможе належним способом розвинути свої творчі сили, позбавлена можливости виявити свою енерґію та розмах на всіх ділянках господарського чи культурного розвитку...

„Коротко кажучи, ми, націоналісти, є проти інституту диктатури, як форми державного ладу за нормальних умов життя нації. Ми лише обстоюємо національно-революційну диктатуру як переходовий стан, бо вона дає можливість українській нації доцільно та раціонально в найкоротший час вибороти собі визволення та незалежну державність”.7

На окрему згадку заслуговує також; стаття на політично-програмові теми того самого автора, співробітника ПУН-у, В. Богуша під заголовком „Ліґа визволення народів Східньої Европи, Кавказу та Закаспію”, що в ній автор висуває думку про потребу координації визвольної боротьби всіх поневолених Москвою народів, з допомогою окремої, спеціяльно для тих завдань створеної організації дотичних народів. Бо хоч ця думка була здійснена щойно пізніше, в час другої світової війни Першою Конференцією поневолених народів Східньої Европи та підсовєтської Азії, що відбулася в Україні в листопаді 1943 року, то все ж треба відмітити, що потребу залучити до боротьби проти московсько-большевицьких окупантів усіх поневолених ними народів та про потребу створити для цього окрему організацію відчували й розуміли провідні члени ОУН вже від самих початків діяльности ОУН.

У своїй статті В. Богуш (Макар Кушнір) писав:

„Ліґа визволення народів Східньої Европи, Кавказу й Закаспію” потрібна нам для того, щоб спільно з усіма народами, які змагаються за власну незалежну державність, поставити східньо-европейську проблему на весь ріст... ... Створення Ліґи визволення народів Східньої Европи, Кавказу й Закаспію є надзвичайно актуальною справою. Своїм головним завданням вона матиме ведення пропаґанди нашої концепції розв'язки східньо-европейської проблеми та рішуче поборювання концепції російської або польської. Отже, Ліґа в першу чергу мала б провадити боротьбу проти тих русофільських та польонофільських традицій, що закорінилися в колах европейської дипломатії, також у різних суспільно-політичних та інших організаціях, у пресі тощо. Вона мала б провадити не лише політичну боротьбу проти большевицького панування на Сході Европи, але також рішуче поборювати ідею реставрації російського панування поза межами етнографічної Росії. Нарешті, її обов'язком була б не менш рішуча боротьба проти польської чи румунської окупації земель українських, білоруських та інших”.8

Військовий відтинок

Широку працю в ділянці теоретичного військового вишколу членства ОУН розгорнула референтура військових справ ПУН-у, якою керував ген. М. Капустянський-”Низола” при співпраці цілого штабу військових старшин, як: ген. В. Курманович, сотн. Р. Ярий, полк. Р. Сушко, сотн. С. Чучман, сотн. Сеник, а від весни 1938 року теж сотн. Олекса Гасин і полк. М. Колодзінський-”Гузар”. Військова референтура ПУН-у опрацювала й видала друком „Загальний курс військового вишколу”, що охопив такі розділи:

1. Вступна лекція – передмова; можливості війни; аналіза модерної війни; мобілізація держави; методи воєнного досліду. 2. Летунство. 3. Хемічна та бактеріологічна війна. 4. Танки. 5. Гармати. 6. Кіннота. 7. Технічні та допомо-гові війська. 8. Піхота. 9. Організація сучасних армій (Франція, Англія, Північна Америка, Німеччина). 10. Червона армія. 11. Польська армія. 12. Засади сучасної тактики. 13. Інженерна оборона сучасних держав. 14. Комунікація й запілля. 15. Особливості революційної та громадянської війни. 16. Фльота та її організація в різних країнах. 17. Мобілізація державного апарату в час війни. 18. Мобілізація народнього господарства перед війною і в час війни. 19. Основи тактики й стратегії.

З військовою референтурою тісно співпрацював полк. Коновалець. Між. іншим, він до спілки з сотн. Ол. Гасином опрацював „Військовий підручник”, першу того роду працю після Визвольних змагань. Ця праця була видана друком „Українською Громадою” в Канаді й невеликою кількістю доставлена теж на рідні землі – для вжитку членів ОУН.

Слабше натомість була поставлена військовою референтурою ПУН-у справа практичного військового вишколу. Правда, і в цій ділянці роблено спроби організувати спеціяльні старшинські курси, але, на жаль, кількість учасників тих курсів, у порівнянні до кількости членів ОУН на українських землях, була неспівмірно мала.

Пропаґандивні видання

Референтура пропаґанди видала в 1932 році двома накладами книжку для широкого вжитку членства, написану Володимиром Мартинцем, п. н. „Реальна” чи визвольна політика?” Ця праця на 152 сторінки друку, написана популярно в формі розмови між націоналістом і „реальним політиком” та „безпартійним”, озброювала членство ОУН переконливими арґументами – в боротьбі з партійно-політичними противниками ОУН.

Завдання щодо обслуговування українських часописів, що стояли на позиціях українського націоналізму або з ним симпатизували, постачання їм політично-інформативних матеріялів з націоналістичним насвітленням подій і проблем, – це завдання виконувала „Націоналістична Пресова Служба”, осідком якої був Берлін. „НПС” видавала й розсилала дотичним редакціям українських часописів видавані на цикльостилі „Бюлетені НПС”. Праця „НПС” була щільно пов'язана з працею „Української Пресової Служби”, яка видавала німецькою мовою політично-інформативні бюлетені для вжитку німецьких редакцій і політиків. Обидві ці клітини ОУН приміщувалися в тому самому будинку в Берліні і в обидвох працювали майже ті самі члени ОУН. Керівником „Націоналістичної Пресової Служби” був Орест Чемеринський-”Оршан”, член ПУН-у. Співпрацівниками „НПС” були: Іван Ґабрусевич-”Іртен”, Володимир Стахів-”Мек”, Богдан Кордюк-”Дік”-”Сніп” та інші.

Герб і гимн ОУН

Цінуючи виховне значення окремої емблеми й гимну організації, ПУН розписав у 1931 році конкурс на проєкти герба й гимну ОУН. Про висліди конкурсу та вирішення ПУН-у в цій справі було повідомлено в офіційному комунікаті, надрукованому на сторінках „Розбудови Нації” за січень-лютий 1932 року. Текст цього комунікату такий:

„Від Проводу ОУН:

1. Подаємо до відома членству ОУН, що з надісланих проєктів відзнаки-герба ОУН прийнято проєкт, поданий арт.-мал. проф. Р. Лісовським. Репродукцію відзнаки-герба подаємо окремою відбиткою як прилогу до поточного числа „Розбудови Нації”.

2. Прийнятий герб ОУН буде вживаний як відзнака для членів ОУН, на прапорі, печатках, фірмових блянкетах, на обкладинці офіційного органу ОУН тощо, отже, всюди там, де йде про офіційний виступ ОУН назовні.

3. Із надісланих проєктів тексту гимну ОУН прийнято проєкт, поданий одним із наших найвизначніших поетів, що запроторений у ворожу тюрму. Слова прийнятого гимну є наступні:

Вродились ми великої години


З пожеж війни і полум'я вогнів,
Плекав нас біль по втраті України
Кормив нас гнет і гнів на ворогів.
І ось ідем у бою життєвому
Міцні, тверді, незломні мов ґраніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.
Не хочемо ні слави, ні заплати,
Заплатою нам радість боротьби:
Солодше нам у бою умирати,
Ніж в путах жити мов німі раби.
Доволі нам руїни і незгоди;
Не сміє брат на брата йти у бій.
Під синьожовтим прапором свободи
З'єднаєм весь великий нарід свій.
Велику правду для усіх єдину
Наш гордий клич народові несе:
Батьківщині будь вірний до загину,
Нам Україна вища понад все.
Веде нас в бій борців упавших слава.
Для нас закон найвищий та приказ:
Соборна Українська Держава
Міцна й одна від Сяну по Кавказ.

Разом із тим повідомленням було додано до згаданого числа „Розбудови Нації” відбитку прийнятого проєкту герба ОУН. Це був таким способом стилізований український національний герб, що його середня частина мала вигляд меча, а щит, на якому намальований і оформлений золотий тризуб, мав синю обвідку із золотими краєчками по обидвох боках. Від числа за січень-лютий 1932 року почавши, „Розбудова Нації” мала цей герб ОУН на своїй обкладинці, подібно, як усі інші офіційні видання ОУН, але без щитового обрамування, що його подано тільки на відбитці проєкту.

Цей герб був відмінений постановою II Великого Збору ОУН у квітні 1941 року з уваги на прийняту в українському житті засаду, що національного герба не вільно „стилізувати”.9

Автором гимну був поет Олесь Бабій, який у той час перебував у польській тюрмі, засуджений за участь у Конґресі ОУН.

Проєкти музики до гимну ОУН були друковані в „Розбудові Нації” за липень-серпень 1932 року. Прийнятий проєкт, з поправками автора, надруковано в „Розбудові Нації” за березень-квітень 1934 року, без подання прізвища композитора, при чому назву „гимн ОУН” замінено в тій публікації назвою „Марш Націоналістів”.

Консолідаційні заходи на чужині

Українські націоналісти на чужині почали робити консолідаційні заходи в усенаціональному засязі вже в перші роки після першої світової війни. Теоретично беручи, консолідація українського загалу багато легша до реалізації на чужині, ніж на рідних землях. Бо на батьківщині, в умовах ворожої окупації та тиску, попри визвольно-революційні самостійницькі організації повинні існувати також опортуністичні, а консолідація одних з одними теоретично і практично є немислима. На чужині безпосередньо ворожого тиску немає, а тому немає тієї супротивної зовнішньої сили, яка ламає морально-політичний хребет одиницям, групам і політичним організаціям.

Вислідом тодішніх заходів українських націоналістів на чужині було створення в 1926 році Всеукраїнського Політичного Об'єднання, до якого ввійшли були майже всі тодішні українські політичні групи на чужині. Одначе, дійсність аж надто швидко виявила, що анархістичні й руїнницькі прикмети деяких партійно-політичних напрямків не є вислідом тиску сторонніх ворожих сил, а випливають з характеру тих напрямків і є невід'ємною частиною їхньої суті; для українських соціялістів, наприклад, є цілком природнім належати до тієї організації – „Інтернаціоналу” – разом із польськими й московськими соціялістами, але „зрадою соціялістичних ідей” є належати до якоїсь спільної централі, де є українські націоналісти.10 Не дивно, отже, що нову консолідаційну спробу зустріла доля всіх попередніх: Всеукраїнське Політичне Об'єднання у своїй праці швидко було спаралізоване партійно-груповими суперечностями і, проіснувавши коротко, розпалося.

Невдача з об'єднанням усіх українських політичних груп спрямувала увагу й заходи українських націоналістів на об'єднання лише всіх націоналістичних груп, що й було успішно завершено створенням єдиної ОУН.

Все ж думки про загально-національне об'єднання не занехано, а тільки, використовуючи досвід, вирішено змагати до об'єднання не на партійній, а на суспільно-громадській базі.

У висліді тих заходів ОУН, у грудні 1930 року в Празі відбулися збори Контактного Комітету українських еміґраційних організацій в ЧСР, в яких взяли участь представники понад 50 організацій, а в січні 1931 року в Женеві відбувся з'їзд представників з осередків української зовнішньої пропаґанди з дев'яти европейських країн. Обидва ті з'їзди визнали за корисну і потрібну почату працю для об'єднання українських сил на чужині й доручили створеним ними комітетам докінчувати її. Завершенням цієї акції було створення на початку 1932 року Об'єднання Українських Організацій за кордоном. Про постання цього Об'єднання українське громадянство довідалося з такого опублікованого в пресі комунікату:

„Об'єднання українських організацій за кордоном.

Нижче підписані, повновласні представники українських організацій за кордоном, уповноважені скласти перед українським громадянством наступну деклярацію:

Свідомі свого обов'язку перед Батьківщиною, українці на чужині продовжують змагатися за осягнення цілі нашої національної боротьби.

Дотеперішні зусилля, роблені за кордоном відокремленими гуртами, які не мали постійного і тісного зв'язку між собою, які працювали без пляну і без керми, часто і значною мірою ішли намарне.

Такий стан речей не може далі тривати, бо він від'ємно відбивається на тій справі, якій служимо. Щоб зусилля українців за кордоном мали належні наслідки, наше громадянство повинно працювати об'єднано, узгіднено і пляново. А це може статися лише при умові одноцілої його організації.

Між деякими українськими організаціями вже давніше існували контакт і співпраця. Настав час скріпити цей зв'язок організаційними формами, встановити норми спільного життя і праці та на кінець поширити його на інші організації.

З тією метою репрезентовані нами організації постановили:

а) віднині нижче названі організації творять разом Европейське Об'єднання Українських Організацій на чужині;

б) Об'єднання є позапартійною національно-громадською установою федеративного характеру;

в) Об'єднання має за завдання боронити матеріяльні й моральні інтереси українців за кордоном та змагати як на терені українського, так і міжнароднього життя до здійснення національного ідеалу українського народу;

г) зфедеровані організації в їх спільній роботі матимуть себе11 взаємно за центральні національно-громадські установи на теренах відповідних держав:

ґ) усіма справами Об'єднання тимчасово заряджує Секретаріят у складі Української Національної Ради в Бельґії з осідком у Брюсселі...

д) Секретаріят веде свою чинність згідно з правильником, прийнятим усіма зфедерованими організаціями, аж до часу скликання Конференції Об'єднання, яка остаточно устійнить організаційні форми, ухвалить статут і вибере постійний керівний орган.

Усіх українців за кордоном, що перебувають в Европі, закликаємо вступати до зфедерованих організацій, закладати місцеві централі в державах, де таких немає, і через них приступати до Об'єднання.

За Українську Національну Раду в Бельґії: Дм. Андрієвський, голова; за Союз Українських Еміґраційних Організацій в ЧСР: М. Ґалаґан, голова; за Виконавчий Комітет Українських Товариств в Австрії: Е. Клюн, голова; за Українське Культурне Об'єднання в Болгарії: І. Орлов, голова: за Гурток Українців при Литовсько-Українськім Товаристві в Литві: І. Бартович, голова; за Українську Громаду в Римі: Є. Онацький, голова; за Українську Громаду в Берліні: З. Кузеля, голова”.12

Досягнене таким способом об'єднання українців на суспільно-громадській базі проіснувало довший час, хоч не змогло воно, через надто сильне просякнення партійництвом, ані відіграти тієї ролі, ані розгорнути такої праці, як це сподівалися його організатори. Все ж та ініціятива і ті заходи ОУН є наявним доказом позитивного наставлення й активних намагань Організації до об'єднання всіх творчих сил української спільноти, щоб скоординовано й за одним пляном служити спільній справі національного визволення.

ЗОВНІШНЬО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Найбільший розмах у своїй діяльності на чужині виявила ОУН в ділянці зовнішньої політики. Цією ділянкою праці безпосередньо керував сам полк. Є. Коновалець, хоч формально керівником політичної референтури ПУН-у був призначений інж. Дмитро Андрієвський. Але фактично він залишався тільки співпрацівником „Розбудови Нації”, пишучи в ній статті на політичні теми, а практична його робота на відтинку зовнішньої політики обмежувалася тільки тереном Бельґії, де він перебував. Цілістю зовнішньої політики керував, як сказано, полк. Коновалець.

Під оглядом змісту праця в ділянці зовнішньої політики велася в двох напрямках: у напрямі політичної інформації для західнього світу про визвольну боротьбу українського народу й про українську справу взагалі, та в напрямі нав'язування політичних контактів із „ворогами наших ворогів” та з невтральними, які могли б стати нашими союзниками чи бодай симпатиками українських державницьких змагань.

Політично-інформативні видання

Для ведення реґулярної інформативно-політичної праці серед чужинецького світу створено окремі організаційні клітини: Українське Пресове Бюро в Женеві (Швайцарія) і Брюсселі (Бельґія), Українську Пресову Службу в Берліні (Німеччина) та Бюро ОУН в Лондоні (Англія).

Працею Українського Пресового Бюра в Женеві керував Макар Кушнір-”Богуш”-”Я. Дуб”. Бюро видавало два інформативно-політичні місячники – французькою мовою та англійською. Крім цього, Українське Пресове Бюро в Женеві видало в 1931 році окремим книжковим виданням, на 80 сторінок, працю французькою мовою п. з. „Польща, Росія й Україна”, в якій з'ясовано історичне тло та сучасний стан українсько-російського й українсько-польського конфліктів і мету тогочасних визвольних змагань українського народу.

Видавання політично-інформативних журналів саме в Женеві мало особливе значення з уваги на те, що в Женеві був осідок тодішньої Ліґи Націй і майже всіх пов'язаних з нею міжнародніх політичних інституцій, як теж осідок представництв окремих народів до Ліґи Націй. Використовуючи це, Українське Пресове Бюро в Женеві могло безпосередньо доручати чужинецьким дипломатам свої чужомовні видання, бюлетені й брошури. А тематика тих бюлетенів могла бути постійно досто-сована до проблем, обговорюваних на форумі Ліґи Націй та інших міжнародніх організацій.

Особливо жваву діяльність розгорнуло було Українське Пресове Бюро в Женеві в час польської „пацифікації” й обговорювання її на форумі Ліґи Націй. Тоді до співпраці з Бюром притягнено було українських політиків і журналістів з-поза членства ОУН та різні загально-українські громадські центри пропаґанди, щоб спільним зусиллям якнайповніше з'ясувати світові про польські звірства супроти українців. Вислідом тієї праці було видання низки документально-інформативних брошур різними мовами, зокрема „На вічну ганьбу Польщі, твердині варварства в Европі”, Прага 1931, стор. 512, накладом Проводу Українських Націоналістів. (Книгу видано в чорній обладинці й тому серед українського громадянства в Краю й на чужині вона була загально відома під назвою „Чорна книга”). В книзі подано найповнішу збірку документів про знущання і злочини польської поліції й польської солдатески та відгуки на „пацифікацію” у світовій пресі...

Досить реґулярно видавала свої бюлетені, друковані цикльостилево й розсилані головно до німецьких та інших чужомовних редакцій, Українська Пресова Служба в Берліні.

Українським Пресовим Бюром у Брюсселі керував інж. Дм. Андрієвський. Ця політично-інформативна станиця ОУН розсилала бельґійській пресі видання Українського Пресового Бюра в Женеві та Української Пресової Служби в Берліні, а також видавала цикльостилево власний неперіодичний бюлетень.

Таку ж працю в ділянці політичної інформації вело Бюро ОУН в Лондоні, очолене інж. Є. Ляховичем. Крім англомовних видань ОУН, друкованих у Женеві, воно висилало англійській пресі також власні спеціяльні статті про українську справу й про ОУН та її боротьбу.

Контакти з політичними діячами

Крім посиленого інформування світу про українську справу та визвольну боротьбу українського народу, з допомогою своїх періодичних і неперіодичних видань, ОУН повела теж інтенсивну зовнішньо-політичну дільність для нав'язання ближчих контактів із впливовими політиками західніх держав. Підкреслюємо: з впливовими окремими політиками, а не урядами держав. Причиною цього було: а) засадничі політичні принципи, на яких незмінно стояла ОУН, та б) тогочасна міжнародня політична ситуація.

ОУН вважала за підставові засади своєї діяльности на зовнішньополітичному відтинку: самостійність і власнопідметність української справи і соборництво в питанні українських земель. З уваги на першу засаду, ОУН, зокрема ж її провідник полк. Є. Коновалець, уважливо вистерігався всього, що зв'язувало б українську справу з якоюсь однією державою і перетворювало Організацію в свого роду аґента уряду тієї держави, як це, наприклад, сталося з еміґраційним центром УНР у відношенні до Польщі. Українська справа не сміла стати козирем котроїсь із чужих держав, виграваним нею за власною уподобою. Вона мусіла залишатися самостійно існуючою і самостійно діючою.

Зберігання засади соборництва щодо земель України примушувало ОУН відкидати всякі комбінації у міжнародніх контактах, які вимагали б припинення боротьби на західноукраїнських землях в ім'я проти-большевицької боротьби, – як це робив еміґраційний центр УНР, – чи навпаки, примирливого становища супроти московсько-большевицьких окупантів на східніх землях України задля боротьби за визволення її західніх земель, – як це робив еміґраційний уряд ЗУНР диктатора Є. Петрушевича. ОУН мусіла вести гнучку політику втримування контактів із впливовими особами всіх західніх великодержав при одночасному зберіганні повної своєї незалежности від будь-котрої з тих держав.

1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   32


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка