Петро Мірчук нарис історії організації українських націоналістів



Сторінка25/32
Дата конвертації31.03.2017
Розмір9.87 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   32

------------------------------------------------------------------------

[1] Термін „Крайовий Провід ОУН” був у ті роки поточно обживаний на окреслення „Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ” (ред.)

[2] Див. розділ „Арешти й засуди – січень 1935 – вересень 1939”.

[3] Арештована большевиками 1940 р. і заслана з сестрами.

[4] Пізніший командир УПА, знаний під псевдом Шелест.

[5] Повішений тітовськими партизанами в Заґребі в 1945 році.

[6] „Неділя” від 15.11.1936 р. не подає дати процесу.

[7] „Діло” за 1 травня 1937.

[8] „Неділя” за 21.XI.1937 р. не подає дат процесу Фуйтули ні Балка.

[9] „Америка”, ч. 25, 4 березня 1937.

Онуфрій Максимів після відсидження судового присуду за саботажну акцію був приділений в 1938 році до праці в робітничому секторі ОУН. Про неї згадує він у своїй розповіді, опублікованій З. Книшем (З. Книш: „Голос з підпілля” (Розповідь Кривоноса), вид. „Срібна Сурма”, Торонто) таке:

„Було у Львові старе, всіми забуте робітниче товариство „Сила”. Десь колись заложили його якісь ініціятори, мало воно затверджений владою статут і свою домівку, але з роками зовсім завмерло і в половині тридцятих років уже ніхто про нього не знав. Аж відгребали його націоналісти. Робітничого українського елементу у Львові більшало тоді з кожним місяцем і переважно були це молоді люди, свідомі національне, що не піддавалися комуністичній пропаґанді... Виринула тоді на обрії трійка молодих, енерґійних робітників-націоналістів. Були це політичне вироблені й ідейні молоді хлопці: Юліян Петречко, Музика й Іванчук... Завдяки зусиллям цієї трійці праця в товаристві дуже пожвавилася. Товариство придбало нову велику домівку, видавало власний орган п. н. „Гомін Басейну”, що з цензурних причин друкувався у Львові, але виходив у Бориславі, відповідальним за нього був один з двох братів Гладиловичів, правників у Дрогобичі. В скорому часі товариство дістало стільки членів, що первісна трійця організаторів не в силі була б опанувати їх ідейно й організаційно. Стояла вона в зв'язку з ОУН і звідти мусіла дістати поміч. Ідейну опіку над товариством виконував, мабуть, Василь Качмар, колишній редактор „Українського Голосу” в Перемишлі, засуджений пізніше на п'ять років тюрми, а в тому часі працював він у редакції „Нашого Прапора” в видавництві Івана Тиктора у Львові. Він частенько заходив до „Сили” з рефератами на освітні, політичні й суспільно-організаційні теми і з ним я, на доручення ОУН, увійшов у зв'язок. Мені було зручно це діло робити з двох причин: поперше якийсь час Петречко працював у фабриці мила, я мав добру нагоду без нічийого підозріння кожного дня з ним стрічатися й обговорювати всякі організаційні справи...

... На коротко перед війною була це одна з найбільших числом своїх членів українська організація. Не диво, що знайшлися й конкуренти за впливи серед неї. Комуністам туди шлях був замкнений, може й пробували вони добиратися до окремих її членів, але не важилися на ніякі виступи внутрі організації. Зате нагострила собі на „Силу” зуби партія „Фронт Національної Єдности”. Заложив її здібний і енерґійний та знаний на галицькому ґрунті політик, Дмитро Паліїв, колишній член УВО, а потім УНДО і посол до варшавського сойму з рамени тієї партії...

ФНЄ, або як цю партію називали по-львівськи „файно є”, пробувала запустити коріння серед робітництва через „Силу”, та це їй не вдалося. З того приводу на сторінках своєї преси зачала вона полеміку з націоналістами, що скінчилося доволі неприємно для обидвох сторін. Гарячекровні робітники під проводом Петречка прийшли одного дня до редакції, здемолювали редакційні кімнати і побили декого з персоналу, кого там застали. Цей неприємний інцидент вийшов зовсім спонтанно, не був він організований ОУН, як це ФНЄ пізніше говорила. Попросту обурені протинаціоналістичними виступами „Українських Вістей” робітники дали тому вияв так, як їх до того спонукала молода кров і гарячі голови юнаків”.

[10] „Новий Час”, 12.6.1937.

VІ ЧАСТИНА: ОУН В ЗАКОРДОННИХ КРАЇНАХ

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОВОДУ ОУН
І РОЗМІЩЕННЯ ЇЇ СТАНИЦЬ ЗА КОРДОНОМ

Особовий склад ПУН і керівники теренів

Зав'язком Проводу ОУН став Провід Українських Націоналістів – ПУН, обраний на Першій Конференції Українських Націоналістів 5 листопада 1927 року в характері коодинаційного центру всіх українських націоналістичних організацій. ПУН мав складатися з 5 членів; чотирьох із них – полк. Є. Коновалець, інж. М. Сціборський, інж. Дм. Андрієвський і В. Мартинець – обрала Конференція, а п'ятим мав бути представник крайових націоналістичних організацій, Союзу Української Націоналістичної Молоді та крайових частин УВО, визначений проводами тих організацій. Але через причини, про які ми згадували, крайові націоналістичні організації свого представника до ПУН-у не визначили і первісний ПУН діяв у складі 4 членів аж до Конґресу Українських Націоналістів.

У лютому 1929 року Конґрес Українських Націоналістів, обираючи Провід, залишив первісний склад ПУН-у і доповнив його новими членами. Ними були: д-р Юліян Вассиян, ген. Микола Капустянський-”Низола”, д-р Дмитро Демчук, Петро Кожевників та інж. Леонід Костарів.

У „Звідомленні Проводу Українських Націоналістів ч. 5”, опублікованому в „Розбудові Нації” за грудень 1929 року, подано, що після 1-го Конґресу Українських Націоналістів функції членів проводу розділено так: інж. М. Сціборський – організаційний референт, інж. Дм. Андрієвський – політичний референт, В. Мартинець – референт пропаґанди, д-р Дм. Демчук – фінансовий референт. Ідеологічним референтом став д-р Ю. Вассиян, а військовим – ген. М. Капустянський. Інж. Л. Костареву і П. Кожевникові, що їх згодом постановою Організаційного суду було усунено з складу ПУН і з ОУН, не призначено жодних референтур.

Після Конґресу кооптовано до ПУН-у сотн. Р. Ярого, як зв'язкового до Головної Команди УВО, а після апробати цією Командою постанови Конґресу про злиття всіх націоналістичних організацій, у тому й УВО, в єдину Організацію Українських Націоналістів, до ПУН-у кооптовано ще двох членів Головної Команди УВО: сотн. Омеляна-Сеника-”Грибівського” і сотн. Сидора Чучмана, а також Ярослава Барановського, як представника Крайової Команди УВО. Сотн. Р. Ярому передано керування референтурою зовнішніх зв'язків, Я. Барановському – референтуру зв'язку з Краєм, сотн. О. Сеникові – координацію референтур, архіви і нагляд над фінансовими справами закордонних частин ОУН. Сотн. С. Чучман став співпрацівником військової референтури. Головному судді Макареві Кушніреві („В. Богуш”, „Я. Дуб”) доручено керівництво чужомовними виданнями ОУН. Весною 1934 року членом ПУН-у став Іван Ґабрусевич-„Іртен”-„Джон”. Він перебрав- керівництво референтурою ідеологічного вишколу, що її вів д-р Ю. Вассиян, який уже раніше виїхав до Краю. У 1937 році покликано до ПУН-у д-ра Олега Кандибу-Ольжича — для керівництва новоутвореною референтурою культурно-освітньої праці; згодом його заступником став Орест Чемеринський-”Оршан”. В вересні 1938 р. прибули з Краю Ярослав Стецько й Олекса Гасин. Перший працював в ідеологічній ділянці, другий у Військовому Штабі ОУН.

Членом ПУН-у став теж ген. В. Курманович, заприсяжений член ОУН на Конференції в Берліні (червень 1933), який став, побіч ген. Капустянського, співкерівником референтури для військових справ.

Уповноваженими ПУН-у для керівництва працею ОУН на окремих теренах були: сотн. Р. Ярий – на Німеччину; інж. Євген Ляхович – на Великобрітанію, згодом на Америку; С. Давидович – на Великобританію (після виїзду інж. Є. Ляховича); Євген Онацький – на Італію; Василь Баранецький – на Фінляндію; сотн. Іван Ревюк-Бартович – на Литву; Андрій Федина – на Данціґ; Іван Шиманський – на Болгарію; д-р Олександер Хмельовський, а опісля д-р Михайло Мілько – на Манджурію; Олександер Бойків – на Францію; інж. Дм. Андрієвський – на Бельґію; сотн. Осип Твердовський – на Люксембурґ і сумежні терени Франції. З них членами ПУН були тільки сотн. Р. Ярий та інж. Дм. Андрієвський.

Особистими секретарями полк. Є Коновальця, як Голови ПУН-у, були (за чергою): Олександер Бойків, інж. Михайло Селешко, Олександер Сокіл і Орест Питляр і деякий час Михайло Турчманович.

Крайових провідників ОУН на ЗУЗ затверджував полк. Є. Коновалець на пропозицію Крайової Екзекутиви ОУН, передавану через референта зв'язку з Краєм при ПУН. Ця справа засадничо не йшла на розгляд цілого ПУН-у з конспіративних причин.

У праці ПУН і всієї Організації полк. Коновалець керувався засадами демократичности: він ніколи не накидав своєї волі ні окремим референтам, ні членам ПУН-у, але уважно вислуховував думки своїх співпрацівників і намагався приймати вирішення після того, коли воно було узгіднене з усіма, чи бодай більшістю членів ПУН-у. Лише справами ОУН на українських землях під большевицькою окупацією полк. Є. Коновалець займався сам і не втаємничував у них нікого з членів Проводу.

Форми діяльности закордонних клітин ОУН

Всі клітини ОУН в Европі, поза українськими землями і поза Польщею та СССР, уважалися за звичайні півлеґальні політичні організації, які майже відкрито вели свою діяльність. Даний Відділ охоплював усіх членів ОУН, що перебували в тій місцевості, де він існував, загальні збори Відділу ОУН обирали голову Відділу і на його пропозицію затверджували інших членів управи, сходини членів були загальні. Цей виразно неконспіративний характер Відділів ОУН віддзеркалює звідомлення ПУН-у ч. 2, надруковане в офіціозі „Розбудова Нації” за березень-квітень 1929 року:

”2. Відділи Організації Українських Націоналістів мають подавати для вміщення в „Розбудові Нації” дописи про діяльність – сходини реферати, демонстрації та ін.”

В „Звідомленні ПУН ч. 3.” („Розбудова Нації” за травень 1929) зазначалося:

„1. Провідникам теренів, Секретаріатам округ і держав та Управам Відділів ОУН доручається в найшвидшому часі наладнати організаційний апарат у своєму засязі діяння, згідно з постановами Устрою ОУН та подрібними вказівками поодиноких референтів Проводу. Зокрема належить припильнувати введення діло- і книговодства, зібрання членських заяв та їх висилки до затвердження Проводові, реґулярного висилання членських вкладок і місячних звітів Управ Відділів.

2. Управи Відділів ОУН мають влаштовувати щотижневі сходини членів для вислухання розпоряджень провідних органів ОУН і для зачитання рефератів”.

Отже, Відділи ОУН вели свою працю таким самим способом, що й усі інші політичні організації еміґраційної громади: явність членства, письмові звідомлення, заяви про вступлення в члени ОУН, реєстрація членів, протоколювання сходин, виборність управ Відділів, звітування про діяльність Відділу перед усім громадянством проголошенням у пресі.

Таку засаду неконспіративности стосовано деколи і до діяльности ПУН-у. Зразу після відбуття Конґресу його Президія подала до преси докладний звіт про хід нарад, опублікувала всі його постанови й подала поіменний склад ПУН-у.

Одначе, конфронтація теоретичних міркувань і плянувань з дійсністю швидко виявила, що й за умов свободи у західньому світі є неможливим, а принаймні недоцільним, стосувати в усіх країнах ті самі організаційні форми праці і що ті справи треба достосовувати до специфічних умов дотичної країни.

[Це насамперед незастосувальне до всіх таємних відділів Організації за кордонами України, що мали пряме відношення до революційної діяльности, зокрема до станиць УВО-ОУН в Данціґу, на Литві та в інших осередках. Також унаявлення діяльности ОУН не відповідало тодішнім політично-правним відносинам у закордонних державах, ані структурі існуючих тоді українських громадських організацій в Америці.]

Станиця УВО-ОУН в Данціґу1

Про важливу ролю осередку ОУН в Данціґу для діяльности Організації подаємо вибрані уривки з непублікованого до цього часу матеріялу керівника того осередку Андрія Федини, що знаходиться в організаційних архівах.

„Організаційний період праці на терені вільного міста Данціґу за час мойого побуту – пише А. Федина – був такий живий і многогранний, що він займе окреме місце в історії ОУН. Він дотепер ніде не був публікований тому, що я все ще уважаю, що були там події, які в міжнародній комбінації мають ще сьогодні свою вагу, та які ще сьогодні передчасно подавати до публічного відома. Рівнож були там застосовані в праці методи, з яких ще сьогодні може користати як Організація в Краю, так і її частини за кордоном...

В наслідок свого специфічного політичного положення Данціґ був в тому часі ближчий Львова, ніж Луцьк чи Варшава. Там перебували члени Організації, яким треба було якийсь час переховуватись, чи відпочити. Там жили короткими періодами члени, які після довгої тюрми потребували спокою і поправлення свого здоров'я, яких треба було відповідно примістити та з огляду на незнання мови ними заопікуватися. Жоден із них не попав в руки поліції, ані в дорозі до Данціґу, ані в повороті до Краю. До Данціґу приїжджали на організаційні зустрічі, і то не один раз, Бандера, Стецько, Янів, Колодзінський, Кордюк і ряд інших членів Крайового Проводу, а з другого боку Сціборський, Сеник, Мартинець і другі. Ні в одному випадку не було у них будь-яких труднощів з приводу зв'язку зі мною, чи іншими, тощо.

Через Данціґ переїжджала щасливо в один і другий бік група бійців на вишкіл у Східніх Прусах, або інша група на вишкіл з хорватськими усташами. В Данціґу відбувся військовий перевишкіл бувших старшин УГА під проводом генералів Курмановича і Капустянського. Ціла підготовча робота, зв'язана з приміщенням, харчуванням, підшуканням місця на вправи і т. п., взагалі з переведенням цього перевишколу, лежала на моїх плечах.2 Мені невідомий ані один випадок, щоб котрийсь із курсантів був затриманий в дорозі, хоч було там понад 20 осіб.

Данціґ був часовим місцем побуту Сеника-Грибівського в часі, як він безпосередньо керував бойовим відділом ОУН. В найбільшій таємниці виїжджав він не один, а „більше разів до Краю і щасливо вертався назад. Він не був ані разу арештований. Я єдиний знав з обов'язку конспіративну кватиру під час його побуту у Львові. Через Данціґ переїжджали члени Організації, які одержували за посередництвом консульства правильні документи і прямували туди, куди вони мали доручення.

Я перебрав свої функції та деякий виряд від зв'язкових УВО, якими були за чергою інженери К., З., і Л. По виїзді з Данціґу всі вони працювали на теренах Польщі й ні одного разу не мали до діла з поліцією.

Від 1929 до 1934 року осередок в Данціґу був найважливішим оперативним пунктом ОУН в дорозі до Краю і з Краю. За той час пройшли через Данціґ десятки тисяч примірників „Сурми” та інших революційних видань до Краю, тому що всякі інші дороги, особливо через Карпати були важкі, коштовні та ще більш небезпечні... Ці транспорти переводив не якийсь спеціяльно для цього вишколений штаб, але люди, які уважали таку роботу своїм національним обов'язком і не шукали в цій готовості особливого геройства ... До послуг у транспортах підпільної літератури ставали навіть члени нашої тодішньої Парляментарної Репрезентації. В конспіративній кімнаті вони пакували „Сурму” і везли до Варшави, чи аж до самого Львова і ані одно число з тих транспортів не попало в руки польської поліції... (Рискували) оті батьки родин, поважні досвідом і віком громадяни, поставлені тоді на найбільш відповідальних постах нашого суспільного і політичного життя. Я ще сьогодні з пошаною клоню голову перед тими, без сумніву вийнятковими, представниками нашої старшої ґенерації. Ми могли з ними не погоджуватися у справах тактики наших визвольних змагань, але вони розуміли конечність існування нашої Організації і давали їй свої послуги. Годиться підкреслити, що поміж ними були теж і члени нашого священичого стану.

Для легшого переведення транспортів була створена в Ґдині спеціяльна станиця, були побудовані власні середники транспорту, і станиця ця проіснувала біля півтора року, вона була в час створена і в час нами самими зліквідована і в цьому випадкові, хоч перевезено тисячі примірників „Сурми”, ані одно число не попалося в руки польської поліції...

В Данціґу була створена полк. Є. Коновальцем окрема референтура для справ Сполучених Штатів, Канади і Південної Америки. Керівники Українського Народнього Союзу, Стрілецьких Громад, тодішнього ОДВУ, редактори „Свободи”, „Народньої Волі”, „Нашого Клича” і других часописів: д-р Скегар, інж. Куропась, Василишин, Мусійчук. Задорецький і леґіон наших прикладних громадян за океаном будуть пригадувати собі той живий контакт, який тоді між нами існував...

Через Данціґ переходили всі грошеві посилки з-за кордону до Краю і не було ані одного випадку, щоб така посилка не дійшла на місце призначення. Маю враження, що польська поліція до сьогодні не знає дороги, якою ми при цьому користувалися. Тому брехнею є твердження.... що здобуті ексами гроші йшли з Краю на удержання станиць за кордоном. Якраз навпаки малася справа.

З хорватами лучило нас спільне стремління до незалежности і тому ми помагали собі взаємно всюди, де могли. В Данціґу друкувалась підпільна газета хорватського незалежного руху „Хрватска Држава”. З Кватерніком, чільним членом проводу хорватських усташів, що пізніше став першим міністром військових справ Нової Хорватії, лучило мене довге знайомство. Визнаючись добре на данціґському терені, я допоміг йому у всьому, шо було потрібне для влаштування друку згаданої газети, а відтак у всьому, що було потрібне для ведення інших його справ.

Згадавши про таємну конференцію військового значенні про мобілізаційні пляни, А. Федина пише:

Полковник Коновалець, як колись Хмельницький чи Мазепа, дивився далеко вперед і шукав можливих союзників для українського визвольного руху. Він завжди клав велику вагу на військову ділянку і тому її особливо форсував. Він старався про приміщення молодих членів Організації в старшинських школах в армії голляндській, італійській, німецькій, литовській. На деяких місцях це йому пощастило, на деяких ні. Також і ці члени Організації переїжджали через Данціґ. А хто колись довідався про це?

В Данціґу існував заснований мною Відділ ОУН, до якого входили найактивніші студенти з найвиразнішим національним ідеологічним оформленням. Членство у Відділі не було таємним так, як ОУН є політичною Організацією і за кордоном ніде не є забороненою. Хто з данціґських студентів включався в роботу крайову, той переходив там автоматично в підпілля згл. в анонімність. Це були дві цілком окремі справи, про які на терені Данціґського Відділу ніколи не говорилося, тобто члени ОУН в Данціґу про себе не знали, хто був з них включений в крайову роботу, а хто ні. Данціґський Відділ мав за завдання закріпляти політичну свідомість своїх членів та підготовити їх до громадського життя під кутом націоналістичної ідеології. Провід ОУН стояв на цілком правильному становищі, що в парі з активним спротивом мусить йти наша визвольна політика, як в Краю, так і за кордоном. Нам було ясно, що якщо в політичній дії ми не хочемо бути тільки предметом, але хочемо бути незалежними від чужих впливів, то мусимо безпосередньо активізуватися в біжучих політичних комбінаціях; було ясно, що політичну концепцію відносно нашої Батьківщини ми мусимо творити самі і мусимо самостійно її вести, якщо не хочемо, щоби другі нам її диктували. Тільки завдяки такому ясному поставленню справи ми маємо нині, як результат, такі поважні осяги в нашій визвольній справі на міжнародньому полі. Завданням провідництва в Данціґу було впливати на формування світогляду членів саме в згаданому напрямі.

А в дальшому місцевий Відділ мав вплив і держав палець на живчику всього, як культурно-освітнього, так організаційного життя нашого студентства. Всі принципіяльні справи в тодішньому житті наших студентів вирішувалися на сходинах Відділу. Ключеві позиції особливо в загально-студентській організації „Основа” обсаджувалися з правила або націоналістами або їх прихильниками.3 Що наша лінія, продовжувана в житті студентства була правильною, показав факт, що українське студентство на терені Данціґу добувало собі чимраз краще признання не лише з боку професури та керівництва політехніки, але також з боку урядових кругів. Згодом навіть виріжнювано українське студентство перед усіми іншими чужинецькими студентськими групами. Коли до поляків застосовувано „нумерує клявзус” тобто обмеження в приниманні на політехніку, тоді кожного українця принимано без ніяких труднощів. Данціґська Політехніка була одною з небагатьох високошкільних установ закордоном, яка признавала нашим студентам студії на українському тайному університеті у Львові. Ректори і професори політехніки брали щораз живішу участь в наших студентських імпрезах, а зокрема бували на комерсах наших студентських корпорацій. Нашим потребуючим студентам уділговано вкінці, як єдиній чужонаціональній групі, стипендії з фонду Гумбольдта. Поза німецькими студентами були тільки українці, які мали право являтись на політехніці в студентських барвах. Поляки силою і демонстраціями домагались того самого права, але леґально його ніколи не одержали. Німецький студент в барвах завжди уважав себе вищим від студента чужинця. Він міг чужинця вдарити в лице, плюнути йому в очі і чужинець міг за це внести скаргу до цивільного суду, але ніколи не міг пробувати вирішувати такі справи дорогою почесного студентського суду. Ми добились до того, що українські студентські корпорації „Чорноморе”, „Зарево” і „Галич” стали „б'ючими” корпораціями з повним правом давання і одержання сатисфакції. Згорлжевич, Бачинський і я вели довгі переговори з представниками німецького студентства і добились до того, що всі три згадані українські студентські корпорації були прийняті до т. зв. „Ваффенрінґу”, тобто „збройного звена”, а тимсамим вповні були зрівняні з німецькими корпорантами. Від цього моменту кожну бундючну образу українського студента мусів німець змивати власною кров'ю на шаблі. І такі випадки були. Мені невідомо, щоби колинебудь раніше або пізніше на інших високих школах за кордоном українське студентство добуло собі таку сильну позицію.

Для українських студентів було уможливлено вправи в малокалібровій стрілянці, в киданні ручними ґранатами і взагалі у військовому спорті і мені невідомо, щоби хтось мав з цього приводу якісь труднощі в Краю.

Крім явного Відділу ОУН були ще в Данціґу строго конспіративні групи. Для більшої справности і безпеки я застосував до них не трійкову, а двійкову систему. Було дві двійки хемічні, одна для зривних матеріялів і одна для особливих доручень. Всі вони в міру своїх сил, вільного часу і своїх спосібностей виконували доручену їм роботу. Всі члени цих двійок по виїзді з Данціґу працювали в Краю чи на теренах Польщі і хто колинебудь довідався про їх підготовку в Данціґу?

В Данціґу була влаштована хемічна лябораторія Організації, яка мала свою власну програму праці. В Данціґу був приміщений арсенал і бойовий виряд Організації. З Данціґу в останньому часі мойого побуту робились приготування до влаштування трьох зв'язкових пунктів на терені Краю та Польщі, які мали бути виряджені в короткохвилеві радіоапарати і в той спосіб мали відтяжити Організацію від поважних витрат, зв'язаних з особистими поїздками та зустрічами. Це все ще не всі вияви організаційної праці.

За моєю редакцією виходив в німецькій мові друкований на цикльостилі неперіодичний „Інформаційний Бюлетень” про українські справи для місцевої преси, бібліотек, інститутів і зацікавлених політичних кругів. Ми здобули собі приятелів і мене лучило особисте знайомство з такими видатними людьми в Данціґу, як д-р Реке, посол Мартіні, сенатор Фолькман і цілий ряд других. Д-р Реке, директор „Східнього Інституту” в Данціґу, видавець журналу „Схід” і посол до данціґського парляменту бачив досяглість української проблеми на сході і почав сам вивчати українську мову. Навіть президент данціґського сенату, тобто голова уряду д-р Зам, цікавився українською справою, а зокрема українськими студентами на політехніці та їх поступами в науці.

Робота на терені Данціґу велась і розвивалась кругло п'ять років, а по афері Нича станиця в Данціґу проіснувала тільки один рік. В останньому часі моє мешкання було обставлене днем і ніччю польськими аґентами, польський уряд вимагав моєї офіційної видачі, в цілій польській пресі появились оголошення, щоби доставити мою фотознимку, якої поліція ніде не могла дістати, на мою голову була поставлена нагорода, за мною гнались посіпаки по цілій Европі. Доказом – інциденти в Будапешті і Ковні. Перед залишенням данціґського терену я знищив згл. заховав серед найбільшої небезпеки все, що було важливе для Організації так, що нічого не попало в руки ані данціґської ані польської поліції.

1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   32


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка