Перший загальнонаціональний форум “Майбутнє науки – майбутнє України”



Скачати 325.76 Kb.
Дата конвертації02.12.2016
Розмір325.76 Kb.

Перший загальнонаціональний форум

Майбутнє науки – майбутнє України”


Узагальнені матеріали обговорення проблеми сучасного стану та перспектив розвитку на «Науці – громадську ініціативу»*.
11. Проблеми кадрового забезпечення досліджень

у науковій сфері взагалі та в НАН України зокрема
• Виживання та збереження наукового середовища – це стало головною метою вчених України, тому що зменшення «наукової маси» в Україні нижче критичної відмітки дає необоротне відставання України у світовому конкурентному існуванні (В.Локтєв).

• Внутрішній бюджет НАНУ використовується на фінансування її ін-ститутів, що мають фіксований штат постійних наукових співробітників, а надходження від грантів – на наймання додаткового персоналу, необхідного для виконання конкретних проектів, та їх матеріально-технічне забезпечення. Зарахування наукових співробітників у постійні штати інститутів потрібно проводити на конкурсній основі з осіб, які мають стаж активної наукової роботи після захисту кандидатської дисертації не менше 3-х (а краще 5-ти) років із врахуванням ІФ публікацій (Я.Шуба).

Головним інтегральним критерієм оцінки праці науковця має бути кількість його праць, опублікованих у журналах з високими імпакт-факторами, монографії, видані у провідних наукових видавництвах світу (таких як «Springer-Verlag», «Academic Press», «Oxford University Press», AMS тощо), та кількість цитувань цих його праць іншими авторами. Наголосимо, що порівнювати отримані інтегральні критерії можна тільки в межах однієї науки. Необхідно окремо зазначити, що в реформованій НАНУ має бути встановлений віковий ценз у 65 років на обіймання будь-яких штатних посад, як це прийнято в усіх без винятку країнах Євросоюзу. Поширення вікового цензу на обіймання всіх штатних посад необхідне для регулярного звільнення вакантних посад для молоді. Для припливу та втримання в НАНУ найталановитіших молодих вчених (на Заході молодими вченими вважаються ті, кому менше 35 років) треба встановити спеціальні персональні доплати. Для цього досить частково зняти невмотивовано високі доплати (у середньому 2000 грн на місяць), які отримують сьогодні понад 1000 членів державних академій лише за звання, і передати, скажімо, половину цих коштів 500 найталановитіших молодих вчених (Неформальна група «За європейські стандарти в українській науці»).
__________________________

* Закінчення. Початок див. в № 11


Сприяти встановленню демократичних засад в організації науки в Україні, у роботі наукових установ та їх об'єднань (у тому числі НАН України), взявши під строгий контроль цільові витрати державних коштів. Вважаємо доцільним видозмінити організацію керівництва в науково-дослідних установах (інститутах). Нижче наводимо наші пропозиції щодо такої організації, яка широко використовується в багатьох європейських та інших країнах з розвинутою демократією.
11.1. Проект змін до організації роботи в науково-дослідних

інститутах щодо діяльності Вченої ради інституту
Вчена рада інституту обирається з провідних науковців цього інституту терміном на три роки шляхом таємного голосування всіх її наукових співробітників. Участь у висуванні кандидатів у члени Вченої ради беруть усі наукові співробітники. Вчена рада обирає з-поміж своїх членів голову Вченої ради. До компетенції Вченої ради входить вирішення питань з наукової діяльності інституту, розподілу та цільового використання бю- джетних коштів на фінансування робіт підрозділів (щоквартально заслуховується звіт директора інституту за використання інститутських фінансів), кадрових призначень наукових співробітників та керівників підрозділів, підготовки наукових кадрів тощо.

Заслуховує річний звіт директор інституту та приймає відповідне рішення. При значних недоліках у діяльності дирекції інституту Вчена рада може порушувати питання про дострокові перевибори директора інституту. Фактично все це, в основному, реалізується сучасними Вченими радами інститутів. За винятком, хіба що, фінансових питань у деяких інститутах.


11.2. Щодо діяльності Дирекції інституту
Директор інституту обирається всіма науковими співробітниками інституту терміном на три роки за відкритим загальнодержавним конкурсом Міністерства науки з-поміж докторів наук – спеціалістів у галузі основної наукової діяльності інституту віком до 65 років. Конкурсна комісія створюється Міністерством науки України з фахівців відповідної галузі науки. Кандидати в директори представляють для конкурсної комісії, крім особистих даних, свої програми діяльності даного науково-дослідного інституту. Конкурсна комісія забезпечує експертизу (не менше трьох експертиз) цих проектів, включаючи при потребі експертизи відповідних зарубіжних фахівців. Програми кандидатів у директори обговорюються також Вченою радою інституту. Рішення-експертиза Вченої ради подається на розгляд конкурсної комісії. Рекомендовані конкурсною комісією кандидатури виносяться на загальні таємні вибори науковцями інституту. Якщо жодна з кандидатур не отримала понад 50% підтримки, оголошується повторний конкурс. Обрані за конкурсом директори затверджуються Міністерством науки України, якщо не виявлено фальсифікації виборів та кандидатом не утаємничено його особисті дані. Кандидатом у директори інституту не може бути директор цього інституту, який двічі підряд обіймав цю посаду перед виборами.

Директор формує дирекцію інституту з-поміж співробітників інституту, яка затверджується Вченою радою.

Директор бере участь у роботі Вченої ради інституту, але не може бути головою Вченої ради. Вносить свої пропозиції щодо покращення діяльності інституту на розгляд Вченої ради.

У повноваження дирекції інституту входить вирішення питань із внутрішнього розпорядку роботи інституту (за погодженням Вченої ради), ефективного використання бюджету інституту за цільовим призначенням на виконання державного замовлення науково-дослідних робіт та робіт за договірною тематикою, організації ефективної роботи всіх підрозділів інституту, забезпечення нормальних умов праці співробітникам інституту для ефективного виконання ними своїх виробничих завдань тощо.

Директор інституту щоквартально звітується перед Вченою радою за використання інститутських коштів. Тут перераховано лише основні функції дирекції інституту, які можуть відрізнятися від нині діючих у науково-дослідних інститутах (Велика група науковців НАН України).

• В умовах слабкого експериментального забезпечення науки важливим є стажування в зарубіжних наукових центрах, обмін думками та новими ідеями.

Підбір сильних наукових кадрів, здатних виконувати роботи найвищого рівня та вивести інститут на передові світові позиції, має стати постійним клопотом керівництва інституту. Таких вчених, як правило, небагато та їх дослідження повинні фінансуватися за пріоритетною ознакою. Давно визріло питання про введення рейтингу вченого, який би характеризував його наукові заслуги та реальний внесок у науку.

Створення системи регулювання та оновлення кадрів є найгострішою проблемою всіх академічних інститутів. Однією з можливих форм є скорочення кількості постійно працюючих наукових співробітників. Постійний склад інституту – це найбільш кваліфіковані співробітники, які визначають його наукове «обличчя», їхня кількість зазвичай варіюється від 100 до 200. Змінний склад формується з наукових співробітників, залучених на контрактних умовах для виконання конкретних робіт. Крім оновлення кадрів, це дасть змогу вирішити питання збереження висококваліфікованих кадрів похилого віку в Академії (А.Халатов).

• Деякі ВНЗ в умовах комерційного навчання вдалися до підготовки кадрів з напрямів, не властивих їх профілю. Здобуття глибоких знань справді вимагає затрат, але набуття дипломів без знань завдає суспільству тільки великої шкоди. Отже, набір абітурієнтів (студентів) на ту чи іншу спеціальність при державному навчанні має визначатися реальним державним замовленням. Відбір у магістратуру має відбуватися на конкурсній основі. При цьому кількість магістерських місць має бути строго регламентованою і не перевищувати половини кількості бакалаврів. Ліцензування спеціальностей не забезпечених кадрами, які працюють у науці відповідної галузі, повинно бути припинене, а вже видані ліцензії – переглянуті (О.Влох).

• Наукова та педагогічна робота саме в медичних ВНЗ істотно відрізняється від інших ВНЗ. Для реформування наукової роботи у ВНЗ доцільним є системний підхід, який ґрунтується на оплаті не лише посади, але й враховує конкретно виконану наукову роботу. Наші пропозиції складаються з 4-х розділів.



Розділ І. Кваліфікаційна система

Пропонуємо впровадити таку кваліфікаційну систему з диференційованою оплатою залежно від кваліфікаційного ступеня та інтенсивності наукової роботи (бальна шкала – див. нижче – розділ 3). Такий підхід дасть можливість прозоро, автоматично (без вказівок адміністрації ВНЗ та без виборів) присуджувати кваліфікаційні ступені залежно лише від конкретно виконаної наукової та педагогічної роботи:



Бакалавр – після закінчення спеціалізації (резидентури або інтернатури – 5–8 років) з ліквідацією старих кваліфікаційних категорій (заробітна плата – 100%, на рівні шести мінімальних зарплат).

Магістр – після закінчення бакалаврату та наукової магістерської роботи, яка захищається на Вченій раді факультету або університету (заробітна плата – 150%).

Асистент – бакалавр або магістр на педагогічній роботі (заробітна плата – 200%).

Кандидат медичних наук, асистент – після закінчення бакалаврату та кандидатської дисертаційної роботи, яка захищається на Спеціалізованій вченій раді (заробітна плата – 300%).

Доцент – звання, яке присуджується кандидатам або докторам медичних наук за активне проведення педагогічної (лекції; підготовка магістрантів – не менше трьох) та наукової роботи (бали – 1500) (заробітна плата – 400%).

Доктор медичних наук – кандидат медичних наук, який захистив докторську дисертацію в Спеціалізованій вченій раді (заробітна плата – 500%).

Професор – звання, яке присуджується тільки докторам медичних наук за активне проведення педагогічної (лекції, дисертанти – не менше п’яти) та наукової роботи (бали – 5000) (заробітна плата 600%).

Керівник наукової школисуперпрофесор – звання, яке присуджується професорам за найактивніше проведення педагогічної, наукової роботи та підготовку наукових кадрів (лекції, дисертанти – не менше 25), власної наукової роботи (бали – 10000) (заробітна плата – 800%).

Розділ ІІ. Варіанти виконання наукових праць

А. Індивідуальне виконання наукової роботи:

– дисертаційні роботи: магістерська, кандидатська, докторська;

– статті;

– монографії;

– тези доповідей;

– виступи на конференціях;

– участь у конференціях;

– патенти;

– відкриття;

– нововведення в систему охорони здоров'я;

– підручники;

– посібники;

– довідники;

– атласи.

Б. Наукова праця за програмами, грантами:

– наукова співпраця з ВНЗ та лікарнями інших країн: спільні наукові проекти, конференції, стажування;

– видання підручників, посібників, довідників, атласів;

– гранти іноземні;

– гранти України.

В. Звіти про виконання наукової роботи:

– один раз на три роки на Вченій раді факультету;

– один раз на п’ять років на Вченій раді університету.

Розділ ІІІ. Бальна система оцінки наукових праць

Оцінку наукової роботи пропонується проводити за бальною системою, причому за кожну 1000 балів додавати до зарплати 50% (не враховувати бали, які вже враховані в заробітній платі кваліфікаційної системи): дисертаційні роботи: кандидатська – 350, докторська – 1000; керівництво дисертаційними роботами: магістерська – 50, кандидатська – 200, докторська – 400; відкриття – 250; підручник – 250; атлас – 250; монографії – 200; посібник – 150; довідник – 80; патенти – 40; статті: вітчизняні журнали – 20, іноземні – 50; виступи на конференціях: вітчизняні – 10, стендова доповідь – 7, закордонні – 20 (стендова доповідь – 15), тези доповідей – 4, участь у конференціях – 3; нововведення в систему охорони здоров'я – 7.



Розділ IV. Загальні принципи наукової роботи у ВНЗ

Залежно від здібностей і бажання кожний працюючий у ВНЗ може зупинитися на будь-якому щаблі кваліфікаційної системи.

Фінансова допомога авторам наукових робіт провадиться залежно від кількості балів, які набрав автор.

Рекомендується створити незалежні експертні комісії з перевірки достовірності робіт та первинної документації із залученням іноземних фахівців для подолання корупції.

При кількості авторів у підручниках, статтях, тезах тощо більше 1-го бали діляться на 2 (зменшуються в 2 рази), при кількості авторів більше 3-х бали діляться на 5 (зменшуються в 5 разів) з метою профілактики великої кількості «несправжніх» авторів.

Рекомендується ширше використовувати потенціал інститутів HAH України в підготовці фахівців (аспірантів, резидентів або інтернів) та спільних наукових дослідженнях.

Так звану планову наукову роботу у ВНЗ рекомендується скасувати. Також скасувати обрання доцентів, професорів, залишивши вибори для завідувачів кафедрами, деканів факультетів, ректорів (Д.Зербіно, О.Шуляк).

• 3 метою ефективнішого використання потенціалу найбільш талановитих вчених і збереження спадкоємності наукових традицій необхідно ввести в практику проведення регулярних цільових виборів у члени академій тільки з числа тих вчених, які перебувають у найбільш активній порі діяльності (тобто віком до 50–55 рр.) і вже зробили значний внесок у розвиток науки. Для більш гармонійного розвитку науки в цілому по країні за рівних умов слід надавати перевагу вченим з регіонів або практикувати цільові вибори (Б.Гриньов).


12. Проблеми підготовки та засоби залучення в

НАН України наукової молоді та

вдосконалення її кваліфікації
• У Національну програму фундаментальних досліджень включити розділ з підготовки наукових кадрів, в якому, зокрема, передбачити:

– забезпечення аспірантів стипендіями на рівні окладів молодших наукових співробітників без наукового ступеня та безплатним проживанням у гуртожитках;

– після успішного закінчення аспірантури та зарахування випускників аспірантури на роботу в науковий заклад надання їм безоплатного житла готельного типу (однокімнатна квартира) без права приватизації;

– установити 4-річний термін навчання в аспірантурі з відривом від виробництва та 5-річний термін для аспірантів без відриву від виробництва;

– включити до переліку екзаменів дисциплін кандидатського мінімуму, крім іноземної мови, українську мову: майбутня українська наукова еліта – доценти і професори – обов'язково повинна знати державну мову та активно розвивати її літературну (термінологічну) й усну наукові складові; це – обов'язкова державна допомога особам, які з різних причин не володіють українською мовою;

– щороку виділяти спеціальні кошти для участі аспірантів у міжнародних наукових конференціях, семінарах і школах;

– сприяти проходженню стажування молодих науковців у провідних зарубіжних наукових центрах, забезпечивши оплату прямого та зворотнього проїзду їх до місця стажування (хоча б один раз на рік для підтримки зв'язку з Україною).

• Сьогодні підготовка наукових кадрів через аспірантуру і залучення здібної молоді з вищої школи зустрічає великі труднощі внаслідок ни- зької заробітної плати в Академії наук. Тому істотне підвищення заробітної плати в системі Академії наук, як це було зроблено ще в 50-ті роки минулого століття, є однією з актуальних проблем реорганізації академічної науки. Однак тут не обійтися без серйозного скорочення кадрового складу Академії наук.

Давно назріли питання перебудови діяльності Вищої атестаційної комісії в області присудження вчених ступенів і звань. Необхідно істотно скоротити кількість спеціалізованих вчених рад з технічних спеціальностей, а, можливо, і номенклатури спеціальностей, привести їх у відповідність з головними завданнями прикладної фундаментальної науки. Питання революційних і передових технологій розглядаються в дисертаціях дуже рідко, а впровадження обмежується незначним удосконаленням традиційних технічних рішень і формальних актів упровадження (А.Халатов).

• Для підвищення рівня професійної підготовки молодих фахівців і розвинення в них потягу та навичок до наукових досліджень доцільно в провідних інститутах НАН України за участю МОН України запровадити систему магістратури з профілюючих дисциплін. На сьогодні в університетах зроблено акцент на педагогічну підготовку, тому істотно ослаблена дослідницька складова підготовки. Причин цьому багато, головні з яких – відсутність належного наукового обладнання, а також замовлень на проведення досліджень від промисловості. У зв’язку з цим студенти зовсім не одержують навичок системної дослідницької діяльності (а викладачі їх практично вже втратили). Для виправлення ситуації необхідно надати академічним інститутам право відкривати на своїй базі спеціалізовані кафедри з підготовки магістрів і фінансувати їх діяльність з подальшим виданням дипломів від університету, спільно з яким створена кафедра. Для реалізації такої можливості необхідно на урядовому рівні вирішити питання про надання дозволу установам НАН України частину бюджетного фінансування витрачати на підготовку магістрів за профілюючими для наукової установи спеціальностями. Трьохкратне протягом 15 років скорочення кількості працівників наукової сфери країни вже не є головним фактором незадовільного кадрового забезпечення науково-технологічної діяльності нині. Сучасні процеси розвитку науки і техніки у світі, необхідність швидких розробок нових високотехнологічних продуктів висувають на перше місце окремих науковців та властиву їм мобільність та комунікативність. Вирішальними також стають рівень безпосередньої кваліфікації науковців та здатність до постійного самовдосконалення. Необхідність здійснювати розробку нових напрямів досліджень і галузей спонукають до створення теоретично ґрунтовної та, одночасно, гнучкої системи кадрового забезпечення науки як вищої сфери інтелектуальної діяльності в країні (Б.Гриньов).


12.1. Пропозиції щодо покращення

підготовки молодих науковців:
– організувати й здійснити дослідження наявного стану системи підготовки молодих науковців в Україні порівняно з відповідними системами підготовки в провідних за розвитком науки країнах світу. Широко інформувати академічну спільноту про хід та результати цих досліджень;

– надати можливість отримувати додаткову мовну підготовку;

– здійснити розширення спеціальних дисциплін для аспірантів (у формі лекційних курсів, семінарських та практичних занять, колоквіумів тощо) за напрямами їх спеціалізації;

– проводити заняття з аспірантами мають провідні спеціалісти за самостійно розробленими програмами;

– заняття з аспірантами мають оплачуватися за підвищеним тарифом погодинної оплати, оскільки передбачають значно вищий рівень підготовки викладача, ніж навчання студентів;

– подовжити термін навчання в аспірантурі з трьох до чотирьох років;

– запровадити систему навчання аспірантів різних вузів у провідному вузі міста (регіону тощо);

– за умов дострокового написання дисертації та її вдалого захисту аспірант має отримувати – передбачену законодавством стипендію до кінця терміну навчання в аспірантурі;

– аспірант не може бути відрахованим з аспірантури без поважних причин та через заборгованість, якщо буде доведено, що заборгованість виникла у зв'язку з поважними обставинами;

– розробити чітку й зрозумілу систему відповідності вітчизняних та світових наукових ступенів та звань, забезпечити автоматичне присвоєння відповідного світового ступеня за умови отримання його вітчизняного відповідника (Рада молодих науковців Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна).


13. Експертиза наукових досліджень
• При проведенні національних конкурсів проектів НДР залучати до експертизи також і зарубіжних провідних вчених (М.Дмитрук та ін.).

• Експертиза наукового рівня та ефективності діяльності науково-дослідних колективів. Міністерство України з питань науки та інноваційного розвитку зобов'язане організувати та кардинально поліпшити експертизу наукового рівня та ефективності наукових робіт, що виконуються в Національній та галузевих академіях наук, відомчих інститутах і лабораторіях України, у тому числі із залученням зарубіжних експертів (М.Стріха, К.Логановський).

• При поданні проекти повинні бути адресовані галузевим секціям НРФД та закріплятися за окремими членами цих секцій. На кожен проект «відповідальним» членом секції повинні бути зібрані, як мінімум, три розгорнуті рецензії з оцінками за певними критеріями, за бальною системою (яку треба розробити). Для рецензування проектів бажано залучити міжнародних рецензентів (для цього написання проектів поступово треба переводити на англійську мову). Рішення про фінансування кожного проекту приймається на засіданні галузевої секції НРФД таємним голосуванням на основі представлення «відповідального» члена секції за результатами рецензування. Кошти, які виділяються під проекти, повинні обов'язково покривати обґрунтований найм додаткової робочої сили, інструментальне забезпечення та забезпечення витратними матеріалами за цінами, які склалися на світовому ринку (Я.Шуба).
14. Наукові дослідження у вищих навчальних закладах.

Залучення науковців до викладання

новітніх наукових знань
• Впровадження політики максимальної відкритості в сфері громадянської науки та необхідного рівня інтелектуальної мобільності. Зберігання високих стандартів в освіті (В.Локтєв).

• Той факт, що основна доля бюджетного фінансування фундаментальних досліджень буде розподілятися у вигляді грантів, сприятиме розвитку позаакадемічної науки, зокрема, в університетах та інших вищих навчальних закладах, а також зближенню науки й освіти. З цією метою потрібно також всіляко сприяти створенню кафедр вузів на базах інститутів НАНУ та сумісництву наукової та педагогічної діяльності (Я.Шуба).


15. Співробітництво із зарубіжними

і міжнародними науковими фондами,

центрами, інститутами
• Зміцнення зв'язків науки та промисловості. Створення сприятливих економічних (податкових) і правових умов для залучення інвестицій з промисловості в науку, насамперед, для невеликих приватних компаній, що намагаються використовувати та впроваджувати нові високі технології або ризикувати, вкладаючи гроші в пошукові наукові проекти із заздалегідь невідомим результатом.

Залучення відомих закордонних компаній з досвідом підтримки фундаментальних досліджень. Найкращий приклад – дослідницькі центри та інститути фірми IBM в різних країнах. Нагадаємо, що центр цієї фірми в Цюриху отримав за останні 15 років дві Нобелівські премії з фізики. Подібні центри в Харкові, Дніпропетровську, Львові, Одесі та інших містах України приносили б користь не тільки українській науці, але й сприяли підвищенню загального технічного рівня відповідних регіонів (В.Локтєв).

• Доцільно стимулювати офіційні договори українських установ із західними інститутами та університетами. Потрібен колективний зв'язок – університет – закордонний університет. Аспірант має бути впевненим – якщо він буде самовіддано працювати в науці – буде стажування в провідних міжнародних центрах, а потім можливість читати лекції й готувати наукові кадри. Фактично ця схема діє на індивідуальному рівні «науковий керівник – аспірант». Можливий шлях непрямої підтримки молодих учених, а саме – для провідних українських установ мати відсоток студентів-контрактників (B.Жданов).

• На перших порах необхідно фінансово стимулювати участь українських науковців у міжнародних проектах. Скажімо, отримання будь-якого проекту чи гранту з-поза меж України повинно автоматично вести до певної доплати учасникам української сторони з боку нашої держави. Це буде стимулювати наших учених до інтеграції у світовий науковий простір. Зокрема, потрібно вивести на якісно вищий рівень співпрацю з INTAS (це спеціальна наукова структура при Євросоюзі, яка здійснює фінансування спільних наукових проектів з країнами СНД). Відомо, що левову частку проектів, які фінансуються INTAS, з року в рік отримують вчені Росії (наприклад, за підсумками конкурсу 2000 року з 546 проектів, відібраних на конкурсній основі, на представників Росії припадає 68%, а України – лише 13%, тобто в понад п'ять разів менше), тому Україні необхідно ініціювати окрему програму INTAS–Україна. Проекти за цією програмою мали також проходити міжнародну експертизу, але фінансуватися не тільки Євросоюзом, але й урядом України. Проекти INTAS стосуються не лише природничих наук, але й гуманітарних, про що переважна більшість науковців-гуманітаріїв навіть не знає (Неформальна група «За європейські стандарти в українській науці»).

Треба радикально спростити бюрократичні процедури, які супроводжують організацію міжнародного наукового співробітництва (М.Стріха, К.Логановський).
16. Розв’язання проблем видання наукових журналів

і книг в Україні. Визначення імпакт-факторів

наукових видань
Існує неспівмірність рейтингу наукової продукції наших учених та вчених Франції, Німеччини й Польщі. Результати фундаментальних досліджень – це перш за все надруковані статті та монографії. Але добре відомо, що далеко не все, що опубліковано, має високу наукову цінність. Через те у Філадельфії (США) існує Інститут наукової інформації (ISI), беззаперечний авторитет у світі наукової інформації, який щорічно подає перелік наукових журналів з найвищими рейтингами (імпакт-факторами). До бази даних ISI входить близько 8000 найкращих наукових журналів світу з усіх галузей науки і є чіткі критерії, за якими вони відбираються з-поміж інших. 2000 кращих з них покривають 85% від усіх опублікованих наукових статей в усьому світі та 95% всіх цитованих статей. Пошукова система серверу ISI (це платна послуга) інформувала у 2002 p., що серед понад 8000 журналів в її базі було лише сім українських. Для порівняння: Польща мала 37, Росія – 98, Франція – 148, Німеччина – 432 наукових часописів. В Україні видається декілька сотень наукових видань (як правило, за державний кошт), за друкування статей в яких присуджуються наукові ступені доктора й кандидата наук. Наприклад, згідно із списком ВАК, існує близько 40 журналів лише фізико-математичного профілю. Проте, виявляється, абсолютна більшість цих наукових видань України не має жодного стосунку до світового наукового процесу та про їхнє існування знають лише окремі науковці поза межами України.

Треба також зупинитися на долі сотень наукових журналів, які нині друкуються в Україні, але абсолютна більшість з них не витримує жодної критики щодо наукового рівня (нагадаємо, що лише сім з них фігурує в списку ISI). Досвід наших сусідів поляків засвідчує, що при правильній редакційній політиці частину журналів за порівняно короткий час (скажімо, п’ять років) можна підтягнути до міжнародного рівня. Справді, на початку 90-х років у Польщі також лише декілька журналів фігурувало в списку ISI, а у 2002 році стало вже 37. Отже, з-поміж цих сотень журналів на конкурсній основі (згідно з поданими бізнес-планами) необхідно вибрати, скажімо, 30 та запропонувати їхнім головним редакторам 5-річний контракт з відповідним фінансуванням за умови входження журналу до списку ISI через п’ять років. При оцінці результатів НДР друкування наукових праць у цих журналах на цей період має бути прирівняним до друкування в журналах зі списку ISI. Зазначимо, що видання наукових журналів зі списку ISI є прибутковим бізнесом, оскільки кількість передплатників таких журналів завжди достатня, аби покрити видатки на його видання (можемо навести приклади щодо польських і українських журналів однакового профілю). Це означає, що сама держава має бути зацікавленою в тимчасовому фінансуванні деяких журналів на згаданих вище умовах. Усі інші видання не повинні фінансуватися з держбюджету, оскільки вони створені лише для друкування необхідної кількості статей щодо присудження наукових ступенів доктора й кандидата наук (Неформальна група «За європейські стандарти в українській науці»).

• Полегшити фінансові умови видання наукової літератури (особливо українською мовою) (М.Дмитрук та ін.).

• Запровадження в Україні оцінки наукової діяльності на основі імпакт-фактору є неминучим. Для цього спочатку необхідно визначити рівень кількох вітчизняних наукових журналів, тобто потрібно звернутися до Інституту наукової інформації (його послугами користуються всі країни світу) щодо визначення їх імпакт-фактору. Водночас це вимагає об'єднання наукових журналів у розрахунку 1–2 журнали з кожного наукового напряму, тому що ніхто не буде розглядати понад 100 низькопробних видань у кожній науковій галузі. Відтак критерії присвоєння наукових ступенів, державної підтримки наукових програм та їх фінансування будуть здійснюватися з урахуванням імпакт-фактору, а отже і реальної ваги науковця чи наукового колективу. Імпакт-фактором визначається також престижність журналу для науковців (О.Влох).

• Фундаментальна наука не може бути українською, європейською чи американською (мова йде про природничу фундаментальну науку). Вона може бути тільки світовою. Тому й оцінка її може здійснюватися тільки за світовими стандартами. Для визначення якості та спрямованості фундаментальних досліджень потрібна критична маса фахівців, яку може надати тільки світова наукова спільнота. А тут без наукових публікацій не обійтись (це, звичайно, не стосується національно-орієнтованих гуманітарних досліджень). Тому треба переходити до міжнародних критеріїв оцінки наукової діяльності, у тому числі з урахуванням ІФ.Але застосувати ІФ треба обережно, не абсолютуючи його, враховуючи особливості кожної наукової галузі та доповнюючи його національними критеріями (які, до речі, непогано було б за прикладом ІФ розробити свої) (Я.Шуба).

• На сьогодні в Україні існує лише провінційна наука позавчорашнього дня, що не відіграє якоїсь суспільної ролі і не впливає на наше майбутнє. Помітна частина результатів отримується співробітниками пенсійного віку, причому найбільше занепокоєння викликає дуже застаріла тематика досліджень. Істотна частина отриманих в Україні результатів тут же й публікується, але ці результати (за винятком регіонально-орієнтованих досліджень) майже не цитуються у світі. Оскільки лише декілька наукових журналів відомі науковому співтовариству, наша наука опинилася в ізоляції. Вона лише створює у суспільства ілюзію прилучення до прогресу, хоча її реальний внесок до світового наукового процесу близький нулю.

Найнегативнішим є факт 10–15-річної відсутності професійної інформації про поточні результати. Така інформація забезпечується лише за допомогою баз даних, пошукових систем та електронних версій журналів. Лише швидкий Інтернет, доступ до бібліографії (системи типу Web of Science поширені Institute of Scientific Information) та до електронної періодики дає змогу досліднику за лічені хвилини знайти потрібні роботи серед мільйонів публікацій та ознайомитися з ними прямо на робочому місці. Як правило, в Україні є по одному примірнику провідних фахових журналів, з якими повинні були б працювати декілька сотень дослідників. Ці крихти інформації неможливо систематизувати без доступу до бібліографії, тому ніякої користі від них немає. Наявний інформаційний сурогат дає можливість проводити лише неактуальні дослідження, результати яких невідомі у світі.

Головна проблема при спробах розпочати якісь сучасні дослідження полягає не в обмежених ресурсах, а в повній відсутності інформації. Нічого оригінального не можна отримати навіть у сучасній лабораторії, якщо працюєш навмання. При цьому частковий доступ до журналів не допомагає, необхідно мати можливість пошуку та самостійної оцінки інформації, тобто потрібен доступ до бібліографічних баз даних. Оскільки такої можливості немає, можна займатися лише тематикою, де існує якась узагальнена інформація, наприклад огляди. Як правило, така діяльність є вторинною.

Забезпечення сучасною інформацією та налагодження міжнародних зв’язків абсолютно необхідні для відродження фундаментальної науки. Програма реанімації потребує цільового фінансування та менеджменту, які б проводилися через незалежну агенцію (далі ННА – Незалежна наукова агенція), а першими кроками мають бути:

А. Приєднання до міжнародної системи інформаційного забезпечення шляхом колективної підписки на бібліографічні бази даних (Web of Science) та електронні версії головних журналів (для здешевлення можна обмежитися варіантом з лімітованим доступом). Така підписка, а також організація мережі швидкого Інтернету для декількох центральних бібліотек та провідних університетів і академічних інститутів могла б бути проведена ННА протягом 0,5–1 року. При цьому локальні мережі, доведені до робочого місця дослідника (або хоча б до кожної лабораторії на першому етапі), мають організувати включені до мережі університети та інститути. ННА має також провести навчально-пропагандистську кампанію про можливість та використання такої інформаційної мережі.

Б. Закриття всіх наукових вісників та більшість українських журналів (підтримувати треба лише декілька видань, що мають хоч якусь світову аудиторію), адже своєї наукової періодики немає в Німеччині чи Франції. Оскільки публікація фундаментальних досліджень у зарубіжних виданнях безкоштовна, то частина української науки, що має реальну цінність, ніяк не постраждає. Крім економії, ми отримуємо можливість експертної оцінки наших результатів через систему рецензування, існуючу в усіх міжнародних журналах. Без спеціальних зусиль з нашого боку через короткий час стане зрозуміло, що з нашого доробку є істотним для світової науки, а що зацікавленості не викликає.

В. Пряма фінансова підтримка вже отриманих результатів за фактом їх публікації в міжнародних журналах також повинна проводитися через ННА, оскільки протягом найближчих років (хоча б до часткового подолання деінформатизації наукової спільноти) не буде можливості проводити обдуману наукову політику. Можливе використання механізму, аналогічного першим крокам фонду Сороса в СНД, коли кожний учений, що мав публікації в журналах з високим імпакт-фактором, отримував фінансування. Ці кошти повинні бути пропорційні кількості та якості результатів та спрямовуватися на подальший розвиток робіт груп, що мають міжнародний резонанс.

У перспективі за декілька років діяльності ННА в інститутах НАНУ та провідних університетах з'являться умови для системного впливу на фундаментальну науку. При цьому ННА могла б підтримувати міжнародні контакти та організаційно забезпечувати реформування наукового процесу.



Г. Підтримати (насамперед фінансово) участь наших дослідників у міжнародних грантах, а також започаткувати (чи взяти участь в організації) нові міжнародні програми з актуальних для нас напрямів. Головними при цьому є зовнішній менеджмент та експертиза, що будуть проводитися партнерами (паритетні засади тут неможливі – свої експерти з сучасних напрямів за декілька років не з'являться), які гарантуватимуть високий рівень робіт. Механізм фінансування «по факту», запропонований у п. В, має певний час діяти паралельно з розвитком грантової системи. Ще одним аспектом діяльності ННА могли б стати контакти з нашою науковою еміграцією (включаючи молодих учених, що лише отримували у нас базову освіту), для інформування якої потрібно мати якісні Web-портали наукових установ.

Д. Почати видання українських перекладів тих сучасних зарубіжних монографій та оглядів, які були б актуальними для достатньо широкої аудиторії. Така програма не тільки була б доступним та недорогим каналом інформації для наших учених (та колег з СНД), але й слугувала б реальному розвитку української наукової термінології.

Е. Організувати розробку проектів структурного реформування фундаментальної науки, включаючи розбудову грантової підтримки та визначення пріоритетних напрямів. Підкреслимо, що просте адаптування будь-якої з апробованих у світі схем управління наукою не буде ефективним, оскільки не враховує базової особливості: Україна є (та ще тривалий час буде) бідною країною з непропорційною освітою населення. Саме через обмеженість ресурсів і значну кількість варіантів розвитку (більшість з яких неможливо реалізувати через брак ресурсів) будь-яку структурну перебудову не можна починати на зазначених вище засадах.

Якщо на етапі реанімаційних дій до різних галузей науково-технологічної сфери потрібні незалежні підходи, то подальше реформування треба координувати з перетвореннями, що будуть відбуватися в галузях прикладних досліджень та вищої освіти. Оскільки інформаційне забезпечення гуманітарних чи прикладних наук не є кращим, ніж зазначене описаного вище (електронні бази даних типу Social Science Index провідних країн у нас відсутні), то подібна програма могла б застосовуватися в цих галузях також. Пріоритетність природничих наук визначається досить великим періодом їх відтворення, якщо методи та традиції фундаментальних досліджень будуть цілковито втрачені.

Ряд особливостей запропонованого підходу:

– заходи першочергової (реанімаційної) стадії не потребують ніяких експертних рішень, див. пп. А-В. Фінансування інформаційного забезпечення не має альтернатив, а фінансова підтримка п. В має здійснюватися «по результату»;

– на наступному етапі витрати по п. Г будуть реалізовуватися за міжнародної експертизи, а витрати по п. Д частково відповідають реалізації загальної гуманітарної політики;

– починати глибше реформування «науково-технологічної сфери» (п. Е) пропонується лише після хоча б часткового відновлення сучасної наукової спільноти. При перетвореннях недопустимі як різкі «хірургічні» кроки, так і «вдосконалення» існуючої системи (наприклад, створення кількох центрів з сучасними приладами, але без доступу до інформації): якщо нинішній стан обумовлений злочинною бездіяльністю, то така «наукова політика» була б помилковою, що значно гірше (Ф.Васько).


17. Матеріально-технічне забезпечення досліджень

і засоби його вдосконалення
• Доцільно провести ретельний аналіз фінансово-господарської діяльності дослідно-виробничої бази НАН України. Збиткові та неефективно діючі дослідні виробництва передати до Фонду державного майна на майбутню приватизацію або перепрофілювання (Б.Гриньов).

• Пропозиції щодо створення матеріально-технічної інфраструктури:

– проведення повної інвентаризації наявної матеріально-технічної бази наукових організацій країни;

– зменшення кількості державних наукових установ, створення сучасних державних дослідницьких центрів і лабораторій для виконання нових напрямів ДІР, зокрема у сфері нанотехнологій, фулеремів, адаптронних пристроїв тощо);

– створення сучасної експериментальної бази ДІР при університетах, у тому числі із залученням до їх складу (як технопарк чи технополіси) академічних установ природничого спрямування;

– запровадження механізму прискореної амортизації основних фондів організацій, які здійснюють науково-технологічну діяльність в Україні;

– віднесення витрат на основні фонди організацій, які здійснюють науково-технологічну діяльність в Україні, до бюджету розвитку;

– утворення на базі академічних наукових установ з унікальним науковим обладнанням Національних центрів експериментальних досліджень (С.Бублік).


18. Інформаційне забезпечення досліджень

та електронні комунікаційні технології в науці
• Сучасне інформаційне забезпечення наукових досліджень (широкомережеве комп'ютерне та програмне забезпечення з доступом до електронних джерел наукової літератури, наукові бібліотеки з новітньою світовою науковою літературою, видання наукових праць, сучасна оргтехніка для автоматизації робіт з науковою літературою, підготовка до друку наукових праць, оформлення наукових стендів, проведення різноманітних наукових форумів тощо) (Велика група науковців НАН України).

• Забезпечити придбання фахової зарубіжної літератури, оплату доступу до електронних джерел міжнародних професійних видань (М.Дмитрук та ін.).

• Треба заснувати всеукраїнський масовий науково-популярний часопис та постійні програми на державному радіо й телебаченні, покликані популяризувати науково-технічні знання, здобутки провідних українських учених; цільовим чином виділити кошти для передплати наукової літератури (серед них інтернет-версій провідних фахових міжнародних часописів) (М.Стріха, К.Логановський).

• Пропозиції щодо створення інформаційної інфраструктури:

– розроблення законодавчих умов функціонування ринку інформаційних послуг в Україні та основні засади його комерціалізації;

– створення національного веб-порталу науково-технічної інформації на базі існуючих відомчих мереж;

– розробка та запровадження уніфікованої класифікації пошукових технологій до баз даних національного сегменту Інтернет для вільного доступу до відкритої науково-технічної інформації;

– розробка Державної програми сприяння національному науковому книговиданню та заохочення до перекладів наукових праць іноземними мовами (С.Бублік).


19. Оцінка та експертиза наукової праці
• Першочерговим завданням є підвищення соціального статусу науковця, повернення мотивації до наукової праці шляхом підвищення зарплати й наукових пенсій, диференціації тарифних окладів залежно від показників наукової роботи, утвердження справжнього академічного й університетського самоврядування. Постать конкретного науковця має стати центральною для науки в цілому. Цьому має слугувати відродження системи широкої пропаганди й популяризації науково-технічних знань, здобутків українських науковців.

Слід відмовитися від некритичного застосування оцінки в сфері науки за традиційними формальними показниками (кількість захищених дисертацій, кількість наукових співробітників, кількість наукових публікацій тощо), пам'ятаючи, що в українських умовах рівень співробітників, рівень дисертацій та рівень публікацій можуть вельми істотно різнитися. Єдиним безпомилковим критерієм оцінки в науці є думка сформованого наукового середовища. Відтак єдиним індикатором здоров'я української науки загалом, кожної конкретної наукової установи має стати її конкурентоспроможність на світовому рівні, інтегрованість у міжнародний науковий пошук та технологічний розвиток. Критеріями оцінки для цього можуть бути:

– кількість публікацій у провідних фахових міжнародних виданнях, що рецензуються, та посилань інших науковців на ці публікації («індекс цитованості»);

– кількість доповідей на міжнародних конференціях;

– кількість отриманих міжнародних грантів для наукових та науково-технологічних робіт;

– участь у міжнародних наукових та науково-технологічних програмах.

Додатковими показниками, важливими для оцінки саме української ситуації, є:

– динаміка приходу в науку молодих співробітників;

– динаміка середнього віку кандидатів та докторів наук;

– кількість інновацій, що знайшли практичне застосування в економіці, в освітянському процесі, у соціальній сфері тощо.

Щодо зазначених вище показників, інші, традиційні (кількість захищених дисертацій, загальна кількість наукових співробітників, кількість співробітників зі ступенями, кількість наукових публікацій у вітчизняних виданнях тощо), повинні мати здебільшого інформативний, а не оціночний характер.

Моніторинг зміни перелічених вище показників повинен дати уявлення про успішність реалізації державної політики в сфері науки (або свідчити про необхідність внесення коректив до цієї політики) (М.Стріха, К.Логановський).

Теорема про експертизу. Об'єктивна і неупереджена експертиза фундаментальних наукових проектів принципово неможлива.

Доведення. Неможливість ця випливає не тільки з того, що експертами є самі конкурсанти, але й з того, що розгалуженість сучасної науки унеможливлює пошук експерта, який би знав предмет проекту на професійному рівні. Якщо такий експерт знайдеться, то він виявиться конкурентом конкурсанта. Виникне, таким чином, конфлікт інтересів. Чим вище інноваційний рівень проекту, тим менше шансів, що колеги його зрозуміють, тим він ризикованіший й тим менше шансів на його позитивну оцінку з боку експертів. Отже, найбільші шанси на схвалення мають не нові оригінальні ідеї, а тривіальні пропозиції, цілком зрозумілі більшості експертів.

Висновок. Конкурсний відбір наукових пропозицій для фінансування принципово хибний та шкідливий, бо гальмує висунення принципово нових ідей, а також відвертає увагу вчених від тривалих пошуків розв'язку складних проблем, заохочуючи до виконання ординарних та короткотривалих проектів.

Альтернативна пропозиція. Усвідомити, що фінансування науки органічно поєднане з певним ризиком, що не більше як 5–10% наукових задумів втіляться у щось справді важливе. Щоб не загубити ці 5–10%, які мають найменші шанси пройти крізь фільтр конкурсів, треба замість конкурсного впровадити нормативний принцип фінансування науки, за яким на кожного науковця припадало б певне фінансування залежно від його наукового ступеня та класу науки, в якій він працює.

Слід також мати на увазі, що решта 90–95% фінансування також не буде витрачена дарма. Це – рутинні роботи, результати яких теж корисні, а іноді й необхідні. Спроба поставити справу так, щоб фінансувати тільки геніальні проекти, – утопія. Запропонований нормативний принцип має ще одну перевагу. Психологічний комфорт науковця, відсутність стресу, спричиненого необхідністю боротися за існування кожні 2–3 роки, – могутній стимул творчої активності. Згадаємо, що бурхливий злет науки в СРСР мав місце у 1947–1967 pp., коли наука практично не обмежувалася у фінансуванні (М.Шульман).


20. Механізми самоорганізації науки
Потрібно розробити нову партнерську модель взаємодії держави (в особі уповноваженого органу виконавчої влади) з організаціями науковців – державними академіями, науковими товариствами й громадськими академіями наук, які є елементами громадянського суспільства в сфері науки. Така модель передбачає ліберальну й прозору систему розподілу виділених на науку коштів на основі здорової конкуренції ідей, наукових проектів, програм.

Водночас ця модель передбачає, що рішення щодо пріоритетів наукової політики, підтримки тих або інших напрямів досліджень повинні ухвалюватися на основі широкого залучення органів самоорганізації самих науковців, – шляхом включення представників державних академій наук, громадських наукових асоціацій, вищих навчальних закладів, окремих провідних наукових шкіл до складу координаційних та експертних державно-громадських рад, уповноважених виробляти й пропонувати рішення з усього спектра питань наукової політики.



• Академічне та університетське самоврядування повинно отримати новий імпульс. Повноваження наукових рад щодо управління науковими установами мають бути розширені, вони повинні одержати право обирати керівників наукових установ та усувати керівників, що не впоралися із завданнями, відповідно до встановленої процедури. Має бути запроваджено принцип обов'язкової змінюваності (принаймні раз на 10 років) керівників наукових установ (М.Стріха, К.Логановський) (Узагальнені матеріали обговорення проблеми сучасного стану та перспектив розвитку науки в Україні в рамках проекту «Науці – громадська ініціатива», а також проведення в ЗМІ загальнонаціональної дискусії з питань реформування вітчизняної науки. До засідання Першого загальнонаціонального форуму «Майбутнє науки – майбутнє України». – К., 2005. – С. 39–61).


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка