Перша частина. До засновання київської держави. Про історію І передісторичне жите



Сторінка1/34
Дата конвертації28.12.2016
Розмір6.11 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34
ПЕРША ЧАСТИНА.

До засновання київської держави.

1. Про історію і передісторичне жите. Історія самим словом своїм означає розвідку, відомість, оповіданнє (від грецького корня Fi, від, як наше відати, відомість), а прикладало ся воно перед усім до оповідання про минувшину свого краю і народу. Такі оповідання з початку держали ся устною памятю. Але память людська добре не держить подїй довше як два—три покоління, а далї починає мішати, коли се оповіданнє навмисне не прибрано в якусь трівку форму, наприклад в пісню або в вірші призначені для запамятування. На певнїйший Грунт стали сї оповідання, коли могли оперти ся на давнїйші записки про колишнї діла, особливо як сї записки робили ся сучасниками, тими що самі подїї ті переживали. За помічю таких давнїйших записок і оповідань стало можливим передавати память про подїї через довгий ряд поколїн незміненою і чистою. Старші історичні праці служили підставою для пізнійших; нові історики, переймаючи від старших, додавали до них оповідання про подїї пізнїйші, і як би не було перерв та прогалин у такій роботі, то історія йшла і розвивала ся б неперерваним ланцюгом, оповідаючи про всї часи повно і докладно. Одначе на дЇлї воно нїколи не обходило ся без прогалин і переривів. Часто пропадали й старі записки й старі історичні оповідання, та й у ріжних народів ріжно починало ся й письменство, й списуваннє оповідань про подїї і через те не у всіх народів історія однаково давня і однако повна.

В наших сторонах письменство почало ширити ся перед 1000 роком по Христі, як почало ширити ся християнство. З того часу могли вже бути ріжні записки, і потім з сих записок дещо і використано, як списувано оповідання про давнїйше житє в наших краях; одначе подїї з десятого віку (від 900—1000 р.) більше описувано з памяти. Для ранїйшого часу дещо знаємо з писань иньших народів, у яких письменство й історія розвинули ся ранїйше, особливо від письменників грецьких, а також і від римських, арабських, а нарешті й німецьких. Найдавнїйші звістки про наші сторони йдуть з VII віку перед Христом, докладніиші з V (2300 -2400 років тому), але тільки про чорноморське побереже, де ще тоді нашого народу не було, а про наш нарід письменні звістки у чужих народів начинають ся геть пізніише, тільки коло 400 р. по Христї (1500 літ тому). Се зветь ся початок історичних часів — доки сягають писані звістки людські. Для нашого народу се значить півтори тисячі літ назад, або пятдесять людських поколїн, рахуючи коло ЗО лїт на людське поколїннє; а для декотрих, приморських частин нашого краю—дві з половиною тисячі лїт, або трохи більше.

Півтори, або дві з половиною тисячі лїт се як на житє одної людини часдуже довгий. Але як порівняти з людським житєм, від коли воно почало ся на землі, чи в наших таки сторонах—се час дуже короткий. Житє людське таке давнє, що його не тільки в сотні або тисячі років, але і в сотню тисяч лїт не вбереш. Трудно його взагалі в наш звичайний рахунок взяти, можна тільки сказати, що дуже і дуже воно давнє, так що против нього наші дві тисячи лїт історичнього житя—се свіжа минувшина против давньої старовини: одні рахують людське житє на землї на 500 тисяч лїт, иньші на міліон, бо таки, кажу, того на наш рахунок не можна добре перевести. І то все часи перед-історичні: з них не зістало ся ніяких писаних звісток, і про те як жило ся тодї людям, можна зміркувати по ріжних слідах людського житя, що знаходять ся при.падком під землею, або в печерах— ріжні вироби людські, струмент, посуда, угілє від огнищ, слїди житла людського, їжі (кістки й відпадки всякі). Про дещо можна зміркувати з тих давнїх звичаїй, які ще тепер між людьми держать ся, або описують ся в старих книгах; такі звичаї живуть часом несказанно довго: вже люде й не знають, для чого вони саме так роблять, кажуть тільки, що „так годить ся", що так їх батьки робили, то й вони роблять. Потім можна неодно дорозуміти ся з самої мови—звідки те або се слово взяло ся. Наприклад слово руда значить тепер породу камінну з металїчною примішкою, але саме се слово значить властиво мідь, а се через те, що мідь люде знали з усіх металів найперше; або напр. в давнїх часах у нас слово скот значило Гроші давніх часів людське богацтво було в худобі, і за худобу все міняли або куповали.

От помічаючи та розбираючи те все, наука вийшла далеко за межі писаних звісток, по-за границю історичних часів в глубини передісторичні. Вже вона може досить докладно, хоч і з-дебільшого тільки, сказати, як розвивало ся людське житє тому десять, двадцять, тридцять тисяч лїт; як жили й господарили наші предки, як ще не знали нї зеліза, нї иньших металїв, як ще не вміли сіяти хліба, як не мали домашньої худоби; яку біду терпіли вони тодї і як поволі доходили кращого і лекшого житя.



2. Минувшина нашого краю. Найстарші звістки про минувшину дає нам сама земля. Буває часом де ріка глубоко вріжеть ся в високий беріг і відкриє стрімку кручу,—цікаві річи можна побачити на такім урвищу, і хто вміє розуміти їх, як по книзї прочитає по них історію землї і того житя, що на нїй розвивало ся і минало ся.

На самім верху побачить він чорну землю від перегною трави і всякої ростини, часом і якісь сліди людського житя, якісь загублені річи. Се найновійший шар, званий в геольогії алювієм. Під ним шар жовтої глини, глею, або льосу, як її звуть по ученому; буває часом і кілька шарів ріжної глини, розділені між собою верствами піску або каміння. Се так звані ділювіальні верстви. В таких верствах часом доведеть ся побачити великі кости, зуби й иньші останки давніх звірів, або углє, кремінцї та кістки оброблені рукою чоловіка. Під тим шари вапнистого каміння, легкого, губковатого, з ріжними черепашками в нїм—так звані верстви третичні. Далї часом покажеть ся чиста крейда— останок давнього глубокого моря, рябі рухляки, а ще далї—верства камінного угля; на останку ж, на сподї—мертвий твердий камінь, стоплений огнем ще з тих часів, як земля була горяча і застигала зверху, вкриваючи ся твердою камінною корою.

По сих ріжних верствах каміння, глин, пісків, по ріжних останках ростин і звірят учений геольог скаже, чи було тодї на сім місцї море чи суша; покаже, які ростини росли і які звірі водили ся, як виглядали, чим живили ся. Великі зміни переходила кожна сторона. Де тепер сухий степ, там хвилювало колись глубоке море, водили ся ріжні морські живини; потім, як дно підіймало ся, вода спливала, а від останків ріжних живин, що колись жили в морі, лишали ся купи кісток, черепашок, які збивали ся з часом у верству каміня-вапняка; їх заносив намул рік або порох вітрів, наростав цілими шарами погній від усяких ростин та живин.

З тих останків можна знати, що тодї як починало ся людське житє на землї, море спливало з наших сторін. Давнїйше воно покривало майже цілу Україну, а під кінець третичної доби вже мало що виступало за теперішні береги моря Чорного, Азовського і Каспійського: сї три моря були одним морем, як ще й тепер знати по великих млаках (солончаках) між Азовським і Каспійським морем та иньших слїдах. Гори Карпатські, Кримські, Кавказькі підіймали ся поволї над рівниною, і так на початку ділювіальної доби вигляд нашого краю вже значно наблизив ся до теперішнього. Але мав він іще перебути одну переміну, яка сильно відбила ся на його житю і виглядї, а були то ледові часи.

В першій половині третичної доби в Европі було так горячо, як тепер в центральній Африцї. Ростинність була незвичайно буйна, роскішна— буйнїйша нїж в теперішнїх горячих краях. Звіря всякого земноводного було страшенно богато, великого, чудацького; ті звірі позникали, тільки в землі полишали ся їх кости: були то велетеньскі ящірки, ріжні роди слонів, величезні птицї. Але повітре ставало холоднїйше, і ті ростини та звірі, що не могли жити в холоднім краю, заникали, а зіставали ся такі, що приспособили ся до холоднїйшого повітря, як мохнаті слони-мамути або волохаті носороги. В ділювіальній добі від вохкости та холоду почала земля замерзати на півночи; велика сила леду збирала ся в теперішній Швеції і Фінляндії й звідти все поши рювала ся, поступаючи далї на полуднє. На якийсь час сї вічні леди, що лежали цїлі сотнї й тисячі літ, захопили й північну частину нашого краю, а потім, як потепліло, стопили ся і уступили ся на північ. Слїдом від них зістали ся великі шари глини—того намулу, що наносила вода, як топили ся ті величезні леди, верстви піску і каміння, принесеного ледом, і широкі та глубокі річні долини, що продерли води з-під тих ледівцїв.

3. Перші сліди чоловіка. От з тих часів як леди уступали ся з наших сторін, маємо перші слїди людського житяв наших сторонах У нас ті слїди досить рідко трапляють ся, рідше нїж у Франції або й Нїмеччинї, бо там люде жили в сухих камінних печерах, де могли цїло заховати ся і кости і ріжні останки їх житя; у нас тих камяних печер мало, а на вільнім місцї рідко де могли долежати до наших часів ті останки. Цїлі ж десятки тисяч лїт минуло- з того часу! Проте як на се стали пильнїйше вважати, викриваєть ся тих слідів все більше і у нас. Найдавнїйші слїди людського житя на Україні, які маємо досі, викрито в Київі, на Кирилівській улицї; їх знайдено копаючи глину на цеглу (мал. 2 і 3). Лежать вони тут під сподом грубого шару жовтої глини, в верстві піску, 6-Ю сяжнїв під землею, займаючи велику просторонь (коло десятини). На сподї велика сила костей мамута—знайшло ся більше як сто самих тільки сікачів (кликів); вище кости иньших звірів, що давно вже перевели ся: льва, гієни, ведмедя печерного. Декотрі кости обпалені, розбиті й иньші слїди людської руки мають на собі; поміж кістками углє, кремінний струмент, яким тодїшнїй чоловік орудував. Сим нахідкам рахують ЗО тисяч лїт і більше.

Трохи новійша оселя людська знайшла ся недавно над Десною коло с. Мізиня (в Чернигівщинї); тут вона лежить між двома шарами жовтої глини, в верстві каміння, нанесеного ледами.

Ще молодша нахідка з-над Удаю, коло с. Гонцїв (в Полтавщині"): вона лежить поверх шару жовтої глини, коли вже стекла вода відледів.

Таким чином сї найзначнїйші і добре об-глянені нахідки дають слїди чоловіка з довгих часів, другої половини ділювіальної доби.

З отсих наших і далеко богатїйших на-ходок з Західньої Еврони знаємо, що тодїшнїй чоловік уже богато поступив у своїм житю і високо підняв ся над звірями. Він умів добувати огонь і уживав його собі до печення страви. Не вдоволяв ся вже ломакою або диким каменем, а навчив ся обробляти кість і навіть камінь: зручними ударами він вміє відбити кремінь такої форми, яку йому треба: чи гострокінчастий камінь, котрим можна було бити з руки, чи ріжні вістря, щоб насаджувати їх на. деревину, як спис, чи скрібнички для виправлювання шкури або обдирання мяса. Навіть мережав кістки ріжними везерунками та рисунками: такі мережані кістки знайшли ся в київській і мізинській нахідці, а в нахідках французьких нераз знаходили ся такі гарно вирізблені фігурки на кости, що й теперешній неучений чоловік не завеїди б утяв так.

Але в тих часах так званої палєолїтичної себ то старої камяної культури чоловік не мав ще нїяких домашних звірят, не вмів сїяти збіжа, а живив ся тим, що зловив—їв звірину, рибу, черепашки; не вмів робити ніякої посуди, і багато ще в чім не дійшов пізнїйшого знаття.



4. Новійша камяна культура. Камяна культура, коли чоловік ще не знав нїяких металїв і свій найкращий струмент мусїв робити з каменя, з тих давнїйших так званих ділювіальних часів поволї переходить в новійші, коли вже перевели ся ті давні звіри, коли стопили ся леди і стекли води, і житє в наших сторонах стало зовеїм близьке до теперішнього. Чоловік ще орудував головно камінем, але виробляти з нього всякий струмент навчив ся далеко краще против давнїйшого. Він не вдоволявсь уже тим, щоб відбити собі аби як камінюку, а ще вигострював свій струмент дрібонечкими ударами, шлїфував на гладко, навчив ся вертіти дїри, щоб насадити сокірку, молоток або булаву на дерево або кістку. Дивувати ся приходить ся не раз, як таки-так чоловік не знаючи зелїза, камінем або кісткою вмів висвердлити такі рівні, акуратні дїри, так вишліфувати піском сокірку, клин, або долото з .каміня, виробити таку тоненечку стрілку, ножик, пилку, серп з креміня. Та не тільки в сім видко великий поступ людського житя.Инодї покійника, ховаючи, посипали червоним порошком (охрою). і той порошок осідав потім на костях, як тїло згнило; такі могили з червоними, пофарбованими кістками йдуть через усї степи наші, від Кубани до Бесарабії.

Особливо цїкаве житє зявляєть ся в нашім краю при самім кінці неолітичної культури, коли в наші сторони починають заходити з полудневих країв перші металічні, мідяні вироби. Люде жили в хатках деревляних або плетених з хворосту і вимащених глиною (див. мал. 15), а дуже любували ся в глиняній посудині всяких дивних форм, розмальованій пишними везерунками, червоними, білими, рудими, ріжно-кольо-ровими. Аж дивно й неймовірно бачити таку гарну посудину в часах таких давніх, коли люде, як то кажуть, ще тільки з дикого житя виходили. Але се житє вже далеко відійшло від дикого новійший чоловік не держав домашньої худоби анї -звірят домашних. В часах же новійшої камянної культури він уже мав домашню худобу і міг годувати ся мясом і молоком від свого стада. Ще скорійше одомашнив собаку, свого сторожа і вірного приятеля. Навчив ся робити посуду з глини і випалювати її на огні; робив її з руки, без гончарського круга, а про те з часом став виробляти гарні миски й горнята та мережати везерунками. Став робити кращі житла для себе, викопуючи влоговини в землі і надбудовуючи з боків та покриваючи зверху, і так поволі доробив ся досить можливої хатини з дерева чи хворосту, вимащеної глиною. Почав господарити коло землі, сіяти зерно і розтираючи на жорнах пекти хліб або варити кашу.

Ся новійша камяна культура не тягла ся так довго як старша, але слідами її повна майже вся земля наша. Видно, що намножило ся вже людей, тай сліди їх життя стали замітнїйші, легко їх пізнати, не то що якусь давнїйшу креміняку, що й не зміркуєш, чи її рука людська обробила, чи вона сама так одкололась. З сих часів майже скрізь знаходить ся ріжний струмент, посуда глиняна, могили людські, а місцями сліди великих осель: хати, робітнї, де виробляв ся всякий струмент, або городища, де ховали ся тодішні люди в небезпечну хвилю; такі городища бувають досить великі—значить і людей коло них жило бо-гато. Покійників своїх ховали часом в камінних скринях зложених з плит, часом в ямах, насипаючи над ними високі могили; инодї закопували цілий труп, инодї палили його на огні і потім попіл і недогарки складали в глиняний горщик і закопували; при небіжчику клали часом дещо з його річей і ріжну страву в горнятках.

Крім всякої посудини в сих глиняних мазанках дуже часто трапляють ся глиняні, добре випалені ляльки—фігурки чоловіків, жінок, ріжної худоби. Струмент в сих оселях ще кремінний, але зрідка залетить часом і якийсь мідяний, або бронзовий. Такі оселї йдуть від Дніпра, з під Київа через Київщину на Подїлє, в Галиччину і далї на Волощину (Молдаву) і в Балканські сторони; їх звуть в науцї передмікенськими.

Я вже згадав, що першим металем, яким стали користувати ся люде була мідь, бо її найлекше з руди витопити. Але чиста мідь дуже мягка і мало здатна на роботу. Люде помітили, що як до неї додати цини (приблизно одну частину цини на девять частей міди), то виходить далеко твердиш штука, з якої можна зробити всякий струмент. Така мішанина міди з циною зветь ся бронза. В декоторих сторонах її уживали на всяке знарядє, зброю, струмент дуже довго, з яких тисячу літ, доки не знали зеліза.

В Европі мідь, а потім бронзу стали уживати більше меньше за дві тисячі літ до Христа. Тисячу лїт пізнїйше стало входити в уживаннє зелїзо. Золото стало звісне значно ранїйше від зеліза, серебро пізнїйше. В наші сторони мідь і бронза приходили з полудня, з дунайських країв і з чорноморського побережа; в наших краях не видно, щоб добували мідь на місці, і тому бронза поширювала ся тільки на морськім побережу, та по більших торговельних дорогах, по Дніпру, а в глухійші краї мало заходила, тим більше що була дорога. Перше ніж бронза поширила ся у нас на добре, стали приходити вже зелізні вироби, далеко міцнїйші, а головно що дешевші.

Зелїзна руда у нас єсть на ріжних місцях, витоплювати з неї зелїзо досить легко, тому зелїзо з часом пішло в народнїй ужиток, хоч і не скоро. В сторонах близших до Середземного моря, куди ранїйше стало заходити знаннє металїв і їх обробленнє з полудневих країв, з Вавилону, в Сірії, з Єгипту, давно вже встигли розвинути ся всякі вироби бронзові, а потім зелізні, а в наших краях все ще головно орудували деревом та камінем. Тільки в сусідстві великих торгових шляхів знали ме-талї, а далї відти були вони рідкі, зіставали ся предметом роскішним, знаним тільки людям богатим, а нарід дуже довго жив іще в камяній культурі, коли в иньших сторонах камінь уже давно вийшов з житя.

Міркуючи з стилю, себто з форм і фасонів виробів, і з иньших обставин, можна догадувати ся, що в тих часах ранньої металічної культури, другого і першого тисячолїтя перед Христом, всякі культурні впливи, всякі новини і відомости, нові вироби і нові фасони приходили в наші сторони кількома дорогами. Ішли з полудня, з чорноморського побережа, куди йшли всякі новини з Азії і з Середземного моря, також з передньої Азії, з Туркестану і теперішньої Персії, через чорноморські степи; й.шли з дунайських країв—теперішньої Угорщини, та з альпійських країв, де розвинуло ся всяке мистецтво під впливами Середземними. Нарешті переймали наші предки дуже богато з заходу, від Німців: на се добре показують ріжні назви в старій мові нашій, прейняті з мови нїмецької; а Німці переймали то від Римлян і Кельтів знов таки з впливів Середземних. З тих сторін, ріжними дорогами (особливо по ріках), ширили ся нові вироби і знання в наших сторонах, заходячи помалу в глухійші сторони. А найкраще нам відомо те, що йшло в наші сторони з Чорноморя, з грецьких кольонїй.



6. Грецькі кольонїї. Починаючи з VII, а може ще й VIII віку перед Христом на чорноморськім побережу -стали осідати Греки, що виходили сюди з ріжних своїх городів, тікаючи від ріжних усобиць і війн, шукаючи спокою та прожитку в сих сторонах. Сюди вже давнїйше приїздили торгувати їх земляки, привозячи ріжний крам з своїх країв та вимінюючи на всяку всячину в наших сторонах, а з часом осідали тут і на мешканнє. Так зявили ся грецькі городи-кольонїї на нашім побережу: Тіра на лиманї Дністра, Ольбія на лиманї Дніпра, Херсонес коло теперішнього Севастополя.Теодосія— де й тепер стоїть, Пантікапей—тепер Керч, Фанагорія напротив Керчи, Танаіс коло теперішнього Ростова, і богато ще иньших, меньше важних городів. Осї-даючи на нашім побережу, заводили вони всяке господарство, сіяли збіже, садили виногради, ловили рибу, а заразом вели й торговлю з сусїднїми народами, які тут мешкали. Продавали їм грецьке вино і оливу, грецькі матерії й ріжні убори, чудові вироби з золота і срібла, прегарну грецьку посуду росписану ріжчими малюнками. А за се діставали від них збіже і шкури, міхи ріжні й иньші товари їх краю, а особливо людей, невільників, і відвозили се на продаж в свої грецькі сторони. Вони їздили з своїми товарами далеко в глубину краю, і ріжні грецькі вироби заходили далеко на північ: в Київщині, Полтавщинї, в Харківщині можна побачити в старих могилах гроші сих чорноморських городів, грецьку .глиняну посуду від вина й оливи, грецькі вази і ріжні вироби з золота й срібла роботи грецьких майстрів. З тими товарами йшло в наші сторони й ріжне майстерство грецьке. Народи, що жили тут, набирали ся разом з товарами і ріж-них відомостей та умілостей від Греків, великих майстрів тодїшнього світа, а навіть переймали грецькі звичаї та обичаї. Геродот, грецький письменник, що побував сам в Ольбії в половинї V віку перед Христом. оповідає таку історію одного царя скитського Скіля на імя. Скілева мати була родом з грецького міста, навчила сина грецької мови й письма, і ставши царем, він любив дуже грецьке житє, часто їздив до Ольбії, і там лишивши своїх людей на передмістю, сам з Греками жив як Грек, брав участь в їх усяких ділах, а потім вертав ся знову до Скитів. Поставив навіть собі в Ольбії хату і мав там жінку, все потайки від своїх людей. Та вони кінець кінцем довідали ся про се, підглянули. як він святкував з Греками разом, збунтовали ся, настановили собі царем Скілевото брата, а його самого добувши, вбили за те, що від-цурав ся своїх звичаїв.

Але иньші племена таки цілі переходили на грецькі обичаї, мішали ся з Греками, переймали їх віру і звичаї. Так ширили ся через Греків ріжні новини, умілости, ріжні знання по наших сторонах, довгі столїтя, поки стояли сї грецькі городи. А коли вони, шукаючи захисту від ріжних диких народів, піддали ся під власть великого Риму, що тодї панував над усїм побережем Середземного моря, тодї стали через грецькі городи чорноморські поширювати ся також впливи і вироби римські, аж доки не впали сї чорноморські городи від походів ріжних воєвничих народів, що посунули сюди, в III—IV віках по Христі.



7. Степові народи. Греки нам прислужили ся ще й тим, що від них маємо звістки про народи, які жили тодї в наших чорноморських степах.

Давнїйших жителїв нашого Чорноморя звали вони Кімеріями, але в тих часах дуже мало знали і про наші сторони, і про їх людність, і Гомерова Одісея описує наші сторони як країну вічного морозу і туману:

там Кімерійцї живуть, і їх місто і цїле їх царство хмарами вкутане вічно й туманом, бо яснеє сонце не поглядає на той край гарячим проміннєм ніколи.

В Гомеровій Іліядї є згадка про кочовників наших степів— славних кобилодоїльців молокоїдів убогих, найсправедливших між людьми.

Потім у пізнїйших письменників маємо вже докладнїйші звістки про тих степовиків.

Були то ріжні племена іранського роду, як теперішнї Перси; частина їх зістала ся в чорноморських і кавказських степах, а з Азії прибували ще нові, бо звідти почали тиснути ся до Туркестану турецькі народи з північної Азії. Одні з тих степових племен були більш хазяйновиті, сїяли збіже і з того живили ся. Иньші були чисті кочовники, що ходили з своїми стадами худоби, їли мясо, молоко кобиляче і сир; жили в кибитках, як теперешнї Калмики або Ногайцї. В VII, VI і потім в V віцї, саме тодї як Геродот побував в Ольбії й описав тутешнї сторони, старшувала над сими племенами орда Скитів, і від неї всі сї степові племена звали ся теж Скитами. Потім вона ослабла і гору взяла орда Савроматів, або Сарматів, і по її імени степові племена звали ся Сарматами. Се було в IV і III віках перед Христом. Ще пізнїйше, в часах коло Різдва Христового, взяла гору орда Алянська, і в 1 та II віцї по Христї степові кочові племена звали ся Алянами. Так зміняли ся ймення через переміну старших орд, що слабли й розбивали ся через вічні війни, які вели між собою, і від натиску все нових орд, що сунули сюди з Азії, з Туркестану, уступаючи ся під натисками турецьких орд. Під сим натиском степові орди і племена все посували ся на захід, з каспійських степів на Дін, з Дону на Дніпро, з Дніпра на Дунай. Декотрі мандрували в степи теперішньої Угорщини, на середній Дунай, иньші уступали ся далі на північ, на Поднїпровє; далеко в ліси одначе не могли заходити, бо привикли до житя степового, кочовмичого, переходячи з місця на місце з своїми стадами.

Так сї степові племена іранські товкли ся в наших степах яких тисячу лїт, від приходу Скитів до того часу як розгромили їх иньші народи—готи з заходу, а Гуни від сходу, і потім зістали ся тільки останки їх на Дону, на Кавказі і в Криму. На Кавказї й досі єсть нарід осетинський — се потомки тих степових народів, загнані в гори иньшими народами.

8. Звичаї степовиків. Ті степові племена називали ся ріжними йменнями, але вони були одного роду і мали у себе богато подібного. Головні орди, котрі старшували в степах, звичайно були дикі і воєвничі, тим і підбивали собі иньших; підвластні були більш хазяйновиті, покірні, тому піддавали ся тим дикунам. Про воєнні звичаї Скитської орди, що панувала в степах в V віцї перед Христом, богато оповідає Геродот, наслухавши ся про неї оповідань від чорноморських Греків.

Скит, убивши першого ворога на війні, пив кров з нього, а голови всіх убитих ворогів вони приносили до свого царя, і хто приніс голову, мав пайку здобичи, а хто не приніс, нічого не діставав. Хто вбив найбільше ворогів, тому показували всяку честь і на всенароднїх пирах йому давали подвійну порцію вина. З голови убитого ворога здирали з волосем шкіру (скальпували), і вичинивши такі шкірки, потім чіпляли на узду коня або робили собі з них ріжні причандали, лишаючи ся ними. В кождім окрузі було святище бога війни, на нїм стояв старий зелізний меч, як знак того бога; в честь його Скити що року справляли свято, різали на жертву всяку худобу, а з невільників узятих на війні теж з кождої сотні одного жертвували: різали його над чашею, збирали кров у чашу і виливали ту кров на меч.

Такі дикі і нелюдські Скити були не тільки до чужих, а й до своїх. Коли посварять ся між собою два Скити, особливо родичі, то йдуть перед царя і перед ним роблять поєдинок: хто кого г може, той того вбиває, з голови і собі робить чашу на памятку, обко вуючи золотом і сріблом, і при всякій оказії пишаєть ся перед гостями такими чашами, оповідаючи, як він тих усїх своїх свояків повбивав. Коли буває захорує цар Скитів, то скликають ворожбитів і кажуть їм угадати, через кого стала ся та хороба. Коли вони покажуть на когось, того зараз ловлять і питають, чи не покляв ся неправедно богом царського огнища (домовиком, що стереже царське житло). Як той не при-знаєть ся, то кличуть ще иньших ворожбитів; як вони покажуть на того ж, то його вбивають; як оправдують, то вбивають тих ворожбитів, що на нього показали. Накладають на віз дерева, запрягають волів, на віз саджають тих ворожбитів, підпалюють і так пускають.

Силу народу свого побивали також на похоронах царських. Тіло помершого царя потрошили і начиняли ріжними пахучими травами, аби тїло не гнило, і так обвозили по всїх підвластних сторонах, і куди його привезуть, піддані на знак свого жалю мають собі утяти волосе, урізати ухо, порізати чи подряпати руки, чоло, ніс, і проткнути стріли крізь ліву руку. По тій параді ховали царя над Дніпром, коло порогів. Вбивали одну з жінок його, по одному з ріжного роду слуг і дворян, і ховали разом з царем у могилї; убивали коней його і клали з ним, а також ріжну посуду золоту і срібну. А на поминках, що справа став ратуватя товариша; жінка ледво вискочила, а одна дитина згоріла, та Скит тим не журив ся: дїтей, каже, ще можу мату, та й не знати ще, що з них буде; а такого другого побратима, як сей товариш, що стільки разів показував минї свою любов, не знати чи знайшов би я.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка