Передмова



Сторінка1/55
Дата конвертації30.12.2016
Розмір4.72 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   55
АРХІВОЗНАВСТВО

ПЕРЕДМОВА


Підготовку національного підручника “Архівознавство” уможливили відновлення незалежності України, активізація істричної науки, культурного життя (й архівного зокрема), реформування системи освіти. Як невід'ємна частина духовного життя суспільства, державного будівництва і управління, архівна справа сприяє збереженню історичної пам'яті, культурнонаціональному відродженню українського народу. Демократизація вітчизняної архівної системи, забезпечення доступу до інформації є суттєвими передумовами входження України у світовий інформаційний простір.

Розвиток архівної справи об'єктивно потребує розроблення теоретико-методологічних і практичних проблем, пов'язаних з осмисленням історичного досвіду, удосконаленням підходів до відбору, експертизи цінності документів, їхньої класифікації, описування, зберігання та використання, підготовки висококваліфі-кованих архівістів. Вирішенню цих завдань покликане служити архівознавство як наукова система і навчальна дисципліна.

Відомо, що за умов тоталітаризму архівознавство залежало від ідеологічних настанов, опинившись на узбіччі гуманітарних наук, було детерміноване діловодством, а самі архіви набули статусу другорядних, підлеглих канцеляріям установ закритого типу. Новітні навчальні посібники сприятимуть подоланню стереотипів, які ще й досі побутують у поглядах на історію, теорію і практику архівної справи, та опануванню новими поколіннями українських архівістів сучасної методології архівознавства.

Архівна справа в Україні сягає глибокої давнини. Перші сховища документів та інших пам'яток були засновані в Київській Русі в 9-10 ст. Традиції Києва щодо дбайливого ставлення до історичної пам'яті, зберігання духовних скарбів були успадковані і збагачені Галицько-Волинською та Литовсько-Руською державами й набули дальшого розвитку за козацько-гетьманської доби. Великий вплив на архівну справу в Україні справили архівні системи тих держав, до складу яких входили українські землі, насамперед Литви, Польщі, Австро-Угорщини та Росії. Незважаючи на заборони, переслідування і репресії, архівознавча робота не припинялася. З 19 ст. започатковано наукове осмислення діяльності архівних установ, джерелознавчої та археографічної практики. Новий поштовх інтенсивному розвитку архівістики дали відновлення української державності, утворення Української Народної Республіки, “українізація” 20-х років, пожвавлення історико-архівних досліджень у період хрущовської “відлиги”.

Підручник продовжує традиції національної архівознавчої думки1 простежує історичну тяглість, наступність архівної справи і науки про неї, враховує тенденції розвитку зарубіжного архівознавства. Автори творчо використали напрацювання своїх колег – учених Історико-архівного інституту Російського гуманітарного університету, врахували досвід підготовки архівістів та архівознавців у Софійському університеті, на історичному факультеті Нью-Йоркського університету, спеціальної школи архівістів і бібліотекарів у Римі, Державної архівної школи Нідерландів, Французької національної школи хартій, відділу архівістики Народного університету Китаю, школи з вивчення проблем у галузі інформації, архівів і бібліотек Лондонського університету та ін.

В основу концепції підручника, який включає 13 розділів, покладено проблемно-хронологічний принцип викладення матеріалу і сучасне тлумачення архівознавства як наукової системи, що вивчає історію і теорію архівної справи, принципи комплектування архівів, організації, зберігання, використання архівних документів та користування ними. Окремі розділи присвячено питанням управління архівною справою, застосування інформаційних технологій, організації науково-дослідної та методичної діяльності архівів, міжнародних зв'язків українських архівістів. Пропонований підручник є основним навчальним посібником. Для вивчення окремих тем курсу, поглибленого їх засвоєння рекомендовано широку документальну базу і додаткову літературу, подану в кінці підручника, а також у навчальній програмі з курсу “Архівознавство”. Питання для самоконтролю, вміщені після кожного розділу, допоможуть студентам звернути увагу на основні положення викладеного матеріалу і перевірити ступінь його засвоєння.

Автори підручника – співробітники Українського державного науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства, викладачі кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського університету імені Тараса Шевченка, науковці Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського НАН України, Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, працівники Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України – прагнули на основі здобутків сучасного українського та зарубіжного архівознавства і узагальнення досвіду архівної практики викласти сучасні підходи до історії, теорії та методики архівної справи. Критичне засвоєння уроків власного минулого, опанування досвідом зарубіжних держав, теоретичне осмислення сучасних проблем архівного будівництва є неодмінною умовою підготовки висококваліфікованих фахівців, прищеплення їм історико-філософського розуміння архівів як феномена духовної культури людства, прогнозування перспектив розвитку архівної галузі. Завдання підручника полягає в тому, щоб дати фахівцям 21 ст. не лише теоретичні знання, а й закласти основи для практичної діяльності, наповнити її новим змістом, сприяти оволодінню новітніми технологіями архівної справи, піднести соціальне і духовне значення професії.

Авторський колектив:

Я.С.Калакура (керівник),академік АН вищої школи України, доктор історичних наук, професор;

Г.В.Боряк, доктор історичних наук;

Л.А.Дубровіна, доктор історичних наук, професор;

К.І.Климова, кандидат історичних наук;

В.Л.Ляхоцький (заступник керівника), кандидат історичних наук, доцент;

І.Б.Матяш, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник;

К.Є.Новохатський, начальник відділу Головархіву України;

Г.В.Папакін, кандидат історичних наук;

Р.Я.Пиріг, доктор історичних наук, професор;

К.Т.Селіверстова, кандидат педагогічних наук, доцент,

З.О.Сендик, старший науковий співробітник УДНДІАСД;

А.К.Шурубура, кандидат хімічних наук;

М.Г.Щербак, доктор історичних наук, професор.

Уклала список рекомендованої літератури та упорядкувала короткий термінологічний словник старший науковий співробітник УДНДІАСД Н.М. Христова.

Кваліфіковані консультації та поради авторському колективу надали заступник начальника Головархіву України В.С.Лозицький та співробітники ГАУ: Г.В.Портнов, Г.П.Рижкова, Т.М.Захарченко, Т.П.Прись.

Підручник відкриває серію видань навчальних посібників, які готуються для студентів за спеціальністю “архівознавство”, зокрема “Нариси історії архівної справи”,

“Археографія”, “Документознавство”, “Теорія і практика архівної справи”, “Архівістика: термінологічний словник” та ін. Автори будуть вдячні за критичні зауваження, поради і рекомендації, висловлені про підручник “Архівознавство”, і врахують їх при підготовці наступних видань.

Розділ 1 АРХІВОЗНАВСТВО ЯК НАУКОВА СИСТЕМА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

Серед галузей науки і навчальних дисциплін гуманітарного циклу, роль і значення нині яких неухильно зростає, одне з чільних місць посідає архівознавство тобто система наукових знань про архіви, архівну справу, її історію, теорію і практику. Словом “архів” у Стародавній Греції називали будинки вищих урядових установ, де ухвалювалися і зберігалися важливі державні акти. В сучасній професійній лексиці поняття “архів” має два основних значення:

а) соціальна інституція (спеціалізована установа), що забезпечує потреби суспільства у ретроспективній документній інформації через архівні документи, організуючи їхнє зберігання та користування ними;

б) сукупність документів, сформованих внаслідок діяльності установ, підприємств, організацій, окремих осіб.

За Конституцією України (ст. 54), “культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами”1. Скарбниці документальної пам'яті нації – архіви – є інформаційними системами, в яких застосовуються інформаційні технології під час опрацювання, класифікації, використання документів. Водночас архіви є установами державного управління і багатьма своїми функціями тісно пов'язані зі сферами державного життя.

Все, що пов'язане з діяльністю архівів, їхніх органів управління, називають архівною справою, під якою розуміють галузь життєдіяльності суспільства, яка охоплює наукові, культурологічні, правові й техніко-економічні умови відбору, експертизи цінності, опрацювання, зберігання архівних документів та організацію користування ними. Знання про архіви, як і самі архіви, зародилися давно, але наукового характеру вони набули в країнах Західної Європи у 18 ст., в Росії та в Україні в 19 ст. На зламі 19-20 ст. виник термін “архівістика”. Спочатку його пов'язували з вивченням історії архівної справи, збиранням документів, а згодом до завдань архівістики почали відносити розроблення наукових основ організації роботи з документами, їхнього пошуку, відбору і зберігання. В 20-х роках поряд з поняттям “архівістика” дедалі частіше стали вживати термін “архівознавство”, який означав не лише прикладне, але й теоретико-методологічне призначення цієї галузі знань. Оскільки архівознавство сформувалося в рамках історичної науки і виділилося в окрему галузь у процесі диференціації наук, тривалий час його відносили до “допоміжних історичних дисциплін”, а починаючи з 70-х років – до спеціальних галузей історичної науки. З розширенням сфери діяльності архівів, збагаченням їхніх функцій і підвищенням ролі в державно-політичному, науково-культурному і духовному житті, архівознавство вийшло за межі галузі історичної науки і набуло статусу автономної наукової системи, тісно пов'язаної з історичною та іншими науками.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   55


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка