Педагогічна та просвітницька діяльність



Скачати 468.32 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації30.12.2016
Розмір468.32 Kb.
  1   2
Міністерство освіти і науки України
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

ІСАЧЕНКО ВІКТОРІЯ ПАВЛІВНА
УДК 37 (09) (477)

ПЕДАГОГІЧНА ТА ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ
ПАВЛА ГНАТОВИЧА ЖИТЕЦЬКОГО (1837–1911)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Умань – 2015

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент

Кравченко Оксана Олексіївна,

Уманський державний педагогічний університет

імені Павла Тичини,

декан факультету соціальної та психологічної освіти, професор кафедри соціальної педагогіки,

соціальної роботи та історії педагогіки.
Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Петренко Оксана Борисівна,

Рівненський державний

гуманітарний університет,

завідувач кафедри теорії і методики виховання;

кандидат педагогічних наук, доцент

Бєлан Ганна Валеріївна,

Херсонський державний університет,



доцент кафедри педагогіки, психології й

освітнього менеджменту.

Захист відбудеться «25» травня 2015 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 74.053.01 в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини за адресою: 20300, Черкаська обл., м. Умань, вул. Садова, 2.
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (20300, Черкаська обл., м. Умань, вул. Садова, 2).

Автореферат розіслано «24» квітня 2015 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н. М. Коляда


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасні процеси державно-політичних та соціально-економічних перетворень створюють потребу в модернізації системи освіти і виховання дітей та молоді, що передбачає побудову нової національної парадигми у загальноєвропейському освітньому просторі. У нинішніх умовах зазіхань на українську територію, українську державність, спотворення підходів до розкриття історії нації, до здатності творити і розвивати власну державу як ніколи набуває актуальності звернення до поглядів та ідей педагогів-просвітників другої половини ХІХ – початку ХХ ст., які свою подвижницьку діяльність спрямовували на національну ідентифікацію українського народу, на розвиток унікальності та самобутності українців як нації, на доведення реального власного, повноцінного і самостійного історичного шляху розвитку та наявності значного потенціалу для формування українського суспільства. Вирішення цієї проблеми на підґрунті творчої спадщини вітчизняних педагогів, наукове вивчення їхніх ідей і поглядів сприятиме відродженню в Україні національної педагогічної думки, забезпечить єдність і спадкоємність поколінь, стане рушійною силою процесу формування нової національно свідомої генерації.

Особливого значення нині набула можливість повернення до наукового обігу забутих, замовчуваних імен вітчизняних педагогів, творча спадщина яких містить просвітницькі, виховні і дидактичні ідеї, що можуть поповнити історію теорії і практики виховання та навчання, національної освіти і шкільництва. Академік О. Сухомлинська зауважує, що «… життя педагога, його особиста біографія часто є основою наукової реконструкції епохи, висвітлює загальнопедагогічний досвід того чи іншого періоду, тобто духовна біографія є матеріалізацією історії думки і духу…»1. Таким чином, персоніфікована історико-педагогічна студія пов’язана з життям й освітньою діяльністю людини, дослідженням її педагогічного доробку, встановленням її ролі в історії розвитку педагогіки.

Довгий час аналіз історико-педагогічного процесу, традиційний для радянського дискурсу на основі принципів партійності й класовості, не дозволяв об’єктивно висвітлити історію української національної школи та педагогічної думки. Багато імен подвижників українського відродження і національної освіти, їхні ідеї і здобутки, педагогічні події, факти і явища минулого цілеспрямовано піддавалися забуттю.

Дослідження творчої спадщини вітчизняних педагогів, наукове пізнання їхніх ідей і поглядів, які містять у собі надзвичайно цінний фактологічний матеріал про самобутні явища, сімейні звичаї та обряди, побут українців, мають наукове, суспільне і виховне значення, сприяють всебічному розширенню світогляду, духовному збагаченню й культурному відродженню нації, подальшому утвердженню України як рівноправного учасника глобальних цивілізаційних процесів.

Зважаючи на це, набуває особливої актуальності та значущості звернення до спадщини відомого науковця, педагога, активного громадського діяча, просвітника – Павла Гнатовича Житецького, внесок якого в розвиток вітчизняної освіти і педагогічної думки неоціненний.

Постать П. Житецького привертала увагу дослідників і науковців різних галузей. Зокрема, його громадській та науково-педагогічній діяльності присвячено праці Н. Побірченко; частково педагогічну діяльність ученого, представлено в роботах Н. Коляди, О. Шевчук; здобутки в галузі філології висвітлено в працях О. Бріциної, М. Грицика, В. Перетца; громадська діяльність педагога знайшла відображення в працях істориків О. Казакевич, А. Катренка, В. Плачинди, В. Сарбея та ін.

Розвиток вітчизняної педагогічної науки передбачає сучасне осмислення та об’єктивне вивчення історико-педагогічних явищ, чому присвячені праці таких дослідників української історії педагогіки, як: О. Адаменко, О. Антонова, Л. Березівська, Л. Ваховський, Л. Вовк, Н. Гупан, Н. Дічек, І. Зайченко, Н. Коляда, Т. Кочубей, В. Кузь, О. Кравченко, О. Петренко, Н. Побірченко, Н. Сейко, О. Сухомлинська, В. Федяєва та ін.

Незважаючи на те, що творча спадщина П. Житецького частково була предметом вивчення науковців, історіографічний аналіз свідчить, що педагогічна та просвітницька діяльність ученого ще не отримала об’єктивно-аналітичної оцінки. Дослідження загальнопедагогічних поглядів П. Житецького, його ролі в становленні та розвитку національного шкільництва, аналіз публіцистично-просвітницьких творів та громадського життя вченого сприятимуть розкриттю педагогічних феноменів минулого, встановленню генетичного зв’язку педагогічно-просвітницької діяльності однієї особистості із загальним перебігом історико-педагогічного процесу в Україні.

Актуальність педагогічно-просвітницької діяльності П. Житецького, її історико-педагогічна значущість для розвитку освіти в Україні та недостатня наукова розробленість зумовили вибір теми дисертаційного дослідження – «Педагогічна та просвітницька діяльність Павла Гнатовича Житецького (1837–1911)».

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження є складовою наукової теми кафедри соціальної педагогіки, соціальної роботи та історії педагогіки «Актуальні проблеми історико-педагогічного знання» (державний реєстраційний номер № 0111U009198), держбюджетних тем «Становлення та розвиток педагогічного краєзнавства в Україні (друга половина
ХІХ – початок ХХ століття)», 2010–2012 рр. (державний реєстраційний номер № 0111U000212) та «Педагогічно-просвітницька діяльність громадських організацій України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)», 2013–2014 рр. (державний реєстраційний № 0113U000331), які розроблялися на базі Науково-дослідного центру педагогічного краєзнавства Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини подвійного підпорядкування МОН України та НАПН України. Тему дослідження затверджено на засіданні Вченої ради Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (протокол № 9 від 24.01.2011 р.) та узгоджено в Міжвідомчій раді з координації наукових досліджень з педагогічних та психологічних наук НАПН України (протокол № 2 від 22.02.2011 р.).

Мета дослідження – на основі всебічного ретроспективного аналізу проблеми дослідження розкрити зміст і спрямованість педагогічно-просвітницької діяльності Павла Гнатовича Житецького задля відтворення розвитку національної педагогічної думки в Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Відповідно до теми та мети визначено такі задачі дослідження:



  1. Проаналізувати історіографію проблеми, джерельну базу дослідження та визначити основні чинники, що сприяли формуванню світоглядних переконань і життєвих цінностей П. Житецького.

  2. Обґрунтувати основні етапи педагогічної та просвітницької діяльності педагога в контексті національно-просвітницького руху в Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

  3. Розкрити загальнопедагогічні погляди та ідеї у творчій спадщині П. Житецького.

  4. Схарактеризувати напрями науково-просвітницької діяльності педагога.

Об’єкт дослідження – просвітницький рух та педагогічна думка в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Предмет дослідження – зміст і напрями педагогічної та просвітницької діяльності Павла Гнатовича Житецького (1837–1911).

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених задач і досягнення мети дослідження використовувався комплекс таких взаємопов’язаних методів: теоретичний та історико-логічний аналіз, синтез, систематизація і класифікація архівних джерел та літератури з досліджуваної проблеми (з метою узагальнення історичних фактів, визначення структури і сутності досліджуваної проблеми); персоналістично-бібліографічний (для здійснення наукового аналізу життєвого і творчого шляху П. Житецького, з’ясування основних чинників формування світогляду педагога); феноменологічний (для дослідження постаті П. Житецького з позицій об’єктивності, наукового осмислення сучасності без ідеологічних нашарувань); хронологічно-системний (забезпечив здійснення періодизації педагогічно-просвітницької діяльності вченого в динаміці, змінах і часовій послідовності); проблемно-генетичний (допоміг здійснити ретроспективне вивчення творчої спадщини педагога з метою інтерпретації його науково-просвітницьких поглядів та ідей); аксіологічний (для оцінки змісту громадської і педагогічної діяльності П. Житецького, розкриття значення його концепцій та ідей).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

–  на основі всебічного ретроспективного аналізу проблеми дослідження розкрито зміст і спрямованість педагогічно-просвітницької діяльності Павла Гнатовича Житецького для відтворення та актуалізації розвитку національної педагогічної думки в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. (зокрема, його редакторська і журналістська робота; етнографічні дослідження; підходи до розкриття історії становлення соціального виховання на давніх українських землях);

–  визначено основні чинники, що сприяли формуванню світоглядних переконань і життєвих цінностей П. Житецького (соціально-політичні; родинне виховання; освітні; соціально-культурні; науково-педагогічні); обґрунтовано основні етапи педагогічної та просвітницької діяльності педагога в контексті національно-просвітницького руху в Україні впродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. (перший етап (1859–1864) – початок просвітницької діяльності; другий етап (1865–1875) – активна педагогічна діяльність; третій етап (1876–1880) – завуальована науково-просвітницька діяльність та переслідування; четвертий етап (1880 – травень 1882) – заслання та переоцінка цінностей; п’ятий етап (травень 1882–1911) – реалізація наукових задумів);

–  розкрито загальнопедагогічні погляди та ідеї у творчій спадщині П. Житецького (неперервність освіти; доступність і обов’язковість початкової освіти для всіх соціальних верств населення; формування в учнів непримиримості до соціальної і політичної нерівності; формування наукових інтересів з підліткового віку, надаючи прерогативу обдарованим учням; доступність навчального матеріалу, відповідність його віку, інтересам, розумовим можливостям школяра; недопустимість фізичних покарань у навчально-виховному процесі; використання у вихованні дітей позакласної діяльності; робота в невеликих класах з використанням індивідуального підходу; самоосвіта та самовиховання учнів);

–  удосконалено наукові уявлення про дати, місця, причини службових переміщень П. Житецького під час викладацької роботи; уточнено періодизацію становлення П. Житецького як просвітника, громадського діяча, науковця;

–  подальшого розвитку набуло дослідження внеску педагога в розвиток і збереження рідної мови, розробку національної ідеології просвітницького руху другої половини ХІХ ст. та аналіз змісту підручників за авторством П. Житецького.

До наукового обігу введено маловідомі та раніше невідомі архівні документи, що дає можливість розширити знання про творчу спадщину П. Житецького, його педагогічну і просвітницьку діяльність.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні положення й висновки дали фактичний історико-педагогічний матеріал для усвідомлення й аналізу значення педагогічної та просвітницької діяльності П. Житецького, необхідний для повного розуміння і цілісного відтворення особливостей розвитку педагогічної думки й історії національної освіти. Матеріали дослідження використовуються у роботі Науково-дослідного центру педагогічного краєзнавства подвійного підпорядкування НАПН та МОН України, науково-дослідних лабораторій Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини; можуть бути введені до змісту курсів «Історія педагогіки», «Теорія та історія соціального виховання», «Етнопедагогіка», спецкурсів із проблем розвитку народної освіти; у подальших наукових історико-педагогічних дослідженнях.

Результати дослідження впроваджено в навчальний процес Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (довідка про впровадження № 574/01 від 26.02.2014 р.), ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» (довідка про впровадження № 66-14-133 від 27.02.2014 р.), Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького (довідка про впровадження № 06/697 від 21.03.2014 р.).



Особистий внесок здобувача у статті «Osobowość Pawła Żyteckiego w kontekście ogólnoeuropejskiej oświaty» («Особистість Павла Житецького в контексті загальноєвропейської освіти»), написаній у співавторстві з О. Шевчук, полягає у висвітленні ролі педагогічних та методичних ідей П. Житецького у діяльності Колегії Павла Галагана (0,25 друк. арк.). У статті «Павло Житецький – український вчений-мовознавець, просвітитель, громадський діяч» (співавтор О. Шевчук) внесок автора полягає у характеристиці науково-просвітницької діяльності П. Житецького (0,25 друк. арк.).

Джерельна база дослідження. Фактологічний матеріал дисертації становлять документи і матеріали:

  • Державного архіву м. Києва (фонд № 16 – Київський університет);

  • Інституту рукописів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (фонди № 1 – Літературні матеріали, № 3 – Листування, № 53 – Данилов Володимир Валеріанович, № 175 – Титов Федір Іванович);

  • Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (фонди № 442 – Канцелярія Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора, № 707 – Управління Київського учбового округу);

  • Центрального державного історичного архіву України, м. Львів (фонди № 206 – Українське педагогічне товариство «Рідна школа», м. Львів (1881–1912 рр. – Руське педагогічне товариство), №  309 – Наукове товариство ім. Шевченка, м. Львів (1757–1946), №  348 – Товариство «Просвіта», м. Львів (1827–1944));

  • Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, Кам’янець-Подільської центральної міської бібліотеки, Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника;

  • періодичних видань другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст., на сторінках яких публікувалися праці П. Житецького, а також розвідки вчених про його наукові доробки, зокрема: журналів – «Основа» (1861–1862), «Киевская старина» (1882–1906), «Archiv für Slavische Philologie» («Архів слов’янської філології», 1893), «Этнографическое обозрение» (1889–1916), «Вестник Европы» (1866–1918), «Записки Юго-Западного отдела Императорского Русского Географического общества» (1874–1875), «Известия отделения русского языка и словесности Императорской Академии наук» (1896–1927), «Педагогический сборник» (1864–1918), «Записки НТШ» (1892–1930), «Літературно-науковий вісник» (1898–1919), «Україна» (1907–1930); газет – «Киевский телеграф» (1859–1914), «Киевлянин»(1864–1919) та ін.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях різного рівня:

міжнародних – «Człowiek w Europie – skąd i dokąd zmierzamy» (Польща, Ґдиня, 2011), «Наука, освіта, суспільство очима молодих» (Рівне, 2011), «Педагогика и психология: история, традиции и инновации» (Росія, Ставрополь), «Українська педагогічна наука у контексті сучасних цивілізаційних процесів» (Івано-Франківськ, 2011), «Věda a vznik – 2012/2013» (Чехія, Прага, 2012), «Тенденції розвитку вищої освіти в Україні: європейський вектор» (Ялта, 2012), «Настоящи изследвания и развитие 2013» (Болгарія, Софія, 2013), «Педагогіка і психологія: перспективні та пріоритетні напрями досліджень» (Львів, 2013), «Педагогіка та психологія: історія розвитку, сучасний стан та перспективи досліджень» (Київ, 2013), «Наука і вища освіта» (Запоріжжя, 2013), «Педагогічні та психологічні науки: історія розвитку, сучасний стан та перспективи досліджень» (Одеса, 2014);

всеукраїнських – «Спільна робота школи, сім’ї, громадськості з формування особистості громадянина України» (Черкаси, 2010), «Образ дитини у вітчизняних та зарубіжних дослідженнях» (Харків, 2011), «Здобутки, проблеми та перспективи педагогічної науки і практики в умовах інноваційної перебудови української національної освіти» (Умань, 2011), «Київ у соціокультурному просторі ХІХ–
ХХІ століть: національний та європейський контекст» (Київ, 2011), «Розвиток вітчизняного та зарубіжного дитячого руху: історія і сучасність» (Умань, 2011, 2012), «Наука. Освіта. Молодь» (Умань, 2011), «Удосконалення форм і методів підготовки професійно компетентних працівників освіти» (Черкаси, 2011), «Технологічний підхід у підготовці майбутніх учителів» (Умань, 2011), «Сімнадцята всеукраїнська наукова конференція молодих істориків науки, техніки та освіти та спеціалістів» (Київ, 2012), «Українська педагогіка 1920-х років – сучасні виміри і оцінки» (Умань, 2012), «Пріоритети української науки» (Київ, 2012), «Творча особистість учителя» (Донецьк, 2013), «Перспективні напрями української науки» (Запоріжжя, 2013), «Права дітей: від витоків до сьогодення» (Умань, 2013), «VIII Всеукраїнська науково-практична конференція» (Луганськ, 2013), «Джерельна та історіографічна основа сучасних історико-педагогічних досліджень» (Хмельницький, 2013), «Педагогічно-просвітницька діяльність громадських організацій України (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)» (Умань, 2014), «Актуальні проблеми сучасних історико-педагогічних досліджень шкільної освіти» (Київ, 2014);

обговорювалися на засіданнях кафедри соціальної педагогіки, соціальної роботи та історії педагогіки, Науково-дослідного центру педагогічного краєзнавства Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини подвійного підпорядкування МОН України та НАПН України (2011–2014).



Публікації. Результати дослідження висвітлено у 26 публікаціях (із них
24 одноосібних), з яких 9 відображають основні наукові результати дисертації
(1 – у зарубіжному періодичному виданні), 17 – апробаційного характеру.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел (344 найменування,
з них 96 архівних джерел), 8 додатків на 43 сторінках. Загальний обсяг дисертації – 272 сторінки. Основний текст – 196 сторінок. Робота містить 1 рисунок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, задачі, об’єкт, предмет, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, схарактеризовано джерельну базу дослідження, вміщено відомості про апробацію результатів дисертації, публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – «Педагогічна та просвітницька діяльність Павла Гнатовича Житецького як наукова проблема» – здійснено аналіз історіографії проблеми та джерельної бази дослідження, ретроспективний огляд педагогічної та просвітницької діяльності П. Житецького для відтворення та актуалізації розвитку національної педагогічної думки в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

У ході історіографічного аналізу проблеми у хронологічній послідовності відтворено процес розвитку досліджень педагогічної та просвітницької діяльності П. Житецького у вітчизняній науці, що охоплює умовно три етапи:



перший етап (друга половина ХІХ ст. – 20-ті роки ХХ ст.) – становлення загальних основ вивчення творчої спадщини П. Житецького. У цей період постать ученого, його педагогічні ідеї відображено переважно в спогадах сучасників та послідовників, мемуарній спадщині вченого, листуванні з різними громадськими діячами, а також у некрологах, що вийшли друком у періодичних виданнях після його смерті. Виявлено, що в цей проміжок часу частково вивчалися наукові здобутки вченого (О. Грушевський, Г. Житецький, І. Стешенко, М. Сумцов). Певна тенденція до об’єктивного висвітлення просвітницьких ідей П. Житецького спостерігається лише в декількох працях (Г. Житецький, Ф. Савченко), присвячених діяльності Південно-західного відділу Імператорського Російського географічного товариства. Вперше у межах цього етапу з’являються невеликі за обсягом статті (В. Перетц), присвячені науковому вивченню особистості П. Житецького.

Перший етап був надзвичайно важливим для вивчення науково-просвітницької діяльності П. Житецького. Фактологічний матеріал праць дав змогу: проаналізувати головні здобутки вченого та його роль у заснуванні освітніх та просвітницьких інституцій.

Більша частина розвідок цього етапу не розкривають повною мірою педагогічно-просвітницькі ідеї П. Житецького та занадто поверхнево висвітлюють його наукові здобутки. Не зважаючи на це, проаналізований матеріал і досі має велику цінність для реконструкції біографії П. Житецького з позицій сучасності та здійснення наукового дослідження різнобічної спадщини вченого;

другий етап (30-ті – 80-ті роки ХХ ст.) – вивчення наукової діяльності П. Житецького з позицій радянської історіографії в галузі філології та ігнорування його педагогічно-просвітницьких ідей.

У період радянського дискурсу вивчення педагогічних та просвітницьких ідей П. Житецького не знаходило цілісного відображення в працях вітчизняних учених. Наукова спадщина педагога була представлена лише з точки зору філології (А. Багмут, О. Білодід, О. Бріцина, Л. Булаховський, В. Ващенко, Г. Їжакевич, М. Жовтобрюх, Б. Кирдан, Є. Кирилюк, Л. Масенко, А. Москаленко, М. Павлюк, В. Передрієнко, В. Плачинда, П. Плющ), а упродовж 1930-х – середини 1950-х рр. дослідження життя та діяльності П. Житецького, як і інших діячів кінця ХІХ ст., було призупинено. У цей час надруковано лише дві статті, присвячені ученому як філологу, і жодної згадки про його просвітницьку діяльність.

Із середини 1950-х рр. і до кінця радянського періоду зберігалася тенденція до вивчення виключно філологічної спадщини П. Житецького, але одночасно з’являються і якісно нові праці, в яких спостерігаємо намагання авторів упорядкувати біографію вченого та використати неопубліковані раніше спогади і факти з його життя (О. Бріцина, В. Плачинда).

Радянські учені, віддаючи належне П. Житецькому як філологу, етнографу та засновнику історії української літературної мови як окремої галузі знань, не розглядали його провідних просвітницьких та освітніх ідей, які позитивно впливали б на розвиток освіти та науки у Російській імперії. Творчість П. Житецького розглядалася з позицій марксистської ідеології, внаслідок чого була піддана значним деформаціям. Проте на цьому етапі вперше з’явилися наукові розвідки біографічних фактів із життя ученого без упередженості й політичної заангажованості;



третій етап – 90-ті роки ХХ ст. – до сьогодні – актуалізація педагогічних ідей П. Житецького, що свідчить про якісні зрушення у вивченні його різнобічної діяльності. Зросла кількість досліджень, у яких ґрунтовно висвітлювалися різні аспекти його творчої спадщини, діяльності на ниві просвітництва, завдяки чому П. Житецький справедливо ввійшов до плеяди видатних вітчизняних освітніх діячів.
У цей час висвітлення творчого внеску вченого у розвиток вітчизняної науки характеризується об’єктивністю та неупередженістю в судженнях. Діяльність педагога стала предметом дослідження М. Грицика, О. Казакевич, А. Катренка, Н. Коляди, А. Миллера, Н. Побірченко, В. Русанівського, В. Сарбея, О. Сухомлинської, О. Шевчук та ін.

Третій етап досліджень педагогічної та просвітницької діяльності П. Житецького підтверджує актуальність та значущість педагогічно-просвітницької спадщини ученого. Дослідники у своїх працях робили спроби об’єктивно та незаангажовано висвітлити постать Павла Гнатовича як просвітника, науковця, педагога, публіциста.

Історіографічний аналіз наукової літератури на кожному етапі розвитку історико-педагогічної науки дав змогу констатувати актуальність і значущість особистості П. Житецького в соціокультурних умовах кінця ХІХ – початку ХХІ ст. Досить ґрунтовно вивчалися його філологічні погляди, однак, педагогічно-просвітницька діяльність П. Житецького вивчалася побіжно, фрагментарно, без належної оцінки його внеску в розвиток української педагогічної та громадської думки.

У дослідженні систематизовано джерельну базу за 3 групами: архівні, наративні та опубліковані нормативно-правові документи. З’ясовано, що у переважна більшість, джерел, які стосуються педагогічної та просвітницької діяльності П. Житецького, є неопублікованими і зберігаються в архівних установах України.

Групу архівних джерел складають: листування особистого та офіційного характеру, неопубліковані матеріали науково-дослідницької спрямованості, мемуари, конспекти лекцій та ін. Наративні джерела представлені науковими та публіцистичними працями П. Житецького, його публічними промовами, статтями-некрологами та статтями-споминами, спогадами. Опубліковані нормативно-правові документи представлені різноманітними матеріалами громадських і наукових товариств та організацій, матеріалами державних органів влади та офіційних установ.

У дослідженні з’ясовано основні чинники, які сприяли формуванню педагогічного світогляду вченого:



соціально-політичні, які виявлялись у соціальному походженні роду Житецьких із духовенства, скрутному матеріальному становищі родини та політичній ситуації на території України другої половини ХІХ ст.;

родинне виховання, окреслене духовністю та високоморальністю родини, вимогливістю батька-священнослужителя і матері, яка глибоко шанувала національні традиції та народну творчість. Важливе значення має висвітлення сімейних стосунків у родині Житецьких, адже саме сім’я стає першою інституцією, в якій формується особистість дитини, саме тут відбувається рольова ідентифікація. Надзвичайно важливими є образ матері та батька, їхні взаємовідносини, світобачення та життєві цінності. Саме з виховання в родині почали формуватися світоглядні та життєві цінності П. Житецького;

освітні – навчання у Полтавському духовному повітовому училищі, Переяславській духовній семінарії, Київській духовній академії та Київському університеті св. Володимира. Попри дидактичну продуманість у стінах духовних інституцій починали визрівати перші зерна зневіри молодого П. Житецького. Незважаючи на ізольованість від навколишнього світу, дванадцятирічний Павло і його ровесники не могли не помічати недосконалості освітньо-виховної системи, відсутності можливостей вільно думати і розвиватися, соціальної несправедливості. Розчарувавшись у схоластичній системі навчання, П. Житецький без жодних вагань обирає собі новий шлях у житті – служіння простому народу заради його незалежності та свободи;

соціально-культурні – участь у роботі провідних просвітницьких об’єднань, взаємовідносини з культурними діячами другої половини ХІХ ст., вивчення та збереження народної творчості. Ідейні спрямування наукової творчості П. Житецького формувалися на традиціях і прогресивних поглядах представників національно спрямованої інтелігенції, сповнених прагнень поширювати освіту серед народу, пробуджувати його національну самосвідомість. На основі наукового аналізу встановлено, що впродовж усього життя П. Житецький постійно брав активну участь у створенні та діяльності провідних просвітницьких об’єднань, зокрема Київської Громади (1859–1876), Південно-західного відділу Імператорського Російського географічного товариства (1873–1876), Історичного товариства Нестора-літописця (1872–1931), Наукового Товариства ім. Шевченка у м. Києві (1897–1939), Українського наукового товариства в м. Києві (1907–1921), Всеукраїнської загальної організації (1897–1904) та інших, діяльність яких була спрямована на пробудження інтелектуальних і моральних сил, сприяння боротьбі українців за свою незалежність і свободу, за рівноправність слов’янських народів, національне відродження. Наукова кваліфікація П. Житецького формувалася на основі праць і лекцій професорів Київського університету – відомих славістів, які виявляли глибокий інтерес до проблем слов’янознавства, розвитку мов слов’янських народів. Від них П. Житецький перейняв ідею служіння народу;

науково-педагогічні (наукове вивчення та переосмислення творчої спадщини українських і зарубіжних учених; наукові зв’язки із провідними педагогами, філологами, істориками другої половини ХІХ ст., відсутність народницького (етнічного) підходу в педагогічній науці). У ході дослідження вдалося визначити надзвичайно великий ідейний вплив творчості Т. Шевченка на формування світогляду П. Житецького – учений захоплювався закоханістю поета у рідне слово та Батьківщину, його вірністю та безкорисністю.

Визначено п’ять етапів педагогічно-просвітницької діяльності П. Житецького: 1) початок просвітницької діяльності (1859–1864). В межах цього етапу вдалося встановити основні просвітницькі ідеї та задуми П. Житецького, проаналізувати його діяльність у Київській Громаді, визначити роль ученого у створенні недільних шкіл; 2) активна педагогічна діяльність (1865–1875) – викладацька робота в навчальних закладах Кам’янця-Подільського (1865–1867) та Києва (зокрема Києво-Подільській прогімназії (1868–1869), 2-й Київській чоловічій гімназії (1869–1876), Фундуклеєвській жіночій гімназії (1870–1875), Колегії Павла Галагана (1874–1880)), методична робота на вчительських курсах та участь у створенні Колегії Павла Галагана; 3) завуальована науково-просвітницька діяльність та переслідування (1876–1880) – активізація та поширення науково-просвітницьких ідей через наукові публікації, діяльність Південно-західного відділу Імператорського Російського географічного товариства (1873–1876), Історичного товариства Нестора-літописця (1872–1931). Незважаючи на те, що напрямом діяльності цих об’єднань була науково-пошукова робота, П. Житецький продовжував популяризацію ідей самобутності та незалежності українського народу; 4) заслання та переоцінка цінностей (1880 р. – травень 1882 р.) – зміна світоглядної парадигми П. Житецького та бідування у Петербурзі; зменшення запалу науково-просвітницької діяльності, відчуження від радикальних діячів громадського руху в Україні; 5) реалізація наукових задумів (травень 1882 р. – 1911 р.) – наукові пошуки та розкриття історичного минулого України крізь систематизацію фольклорних та етнографічних матеріалів, повернення до тематики Пересопницького Євангелія. Наукові здобутки вченого у філології цього етапу відзначають преміями та нагородами різного рівня. П. Житецького обирають почесним членом науково-просвітницьких товариств та об’єднань.

Встановлено, що кожен із визначених етапів обумовлений зовнішніми обставинами, умовами діяльності педагога, відрізняється за змістом, формою, характером, але пройнятий широкою просвітньою метою, національною спрямованістю.

У другому розділі «Питання освіти та виховання дітей і молоді у творчій спадщині Павла Гнатовича Житецького» – розкрито загальнопедагогічні погляди та ідеї П. Житецького, схарактеризовано навчальні та науково-педагогічні праці за авторством педагога, проаналізовано роль ученого у змаганнях за українську мову та школу.

На основі аналізу великого педагогічного досвіду вченого розкрито педагогічні погляди, які не втратили значення для сучасної освіти, навчання й виховання.

У ході аналізу статей-спогадів, щоденників, автобіографій учнів П. Житецького виявлено такі риси особистості учителя-просвітника як: авторитетність, вимогливість, глибокі знання, ерудованість, різностороння освіченість, лекторський хист. Педагог вкрай негативно ставився до державної освітньої політики, побудованої на формалізації навчання, русифікаторській спрямованості навчального процесу і регламентованому контролі з боку державних установ.

У навчально-виховному виховному процесі провідну роль П. Житецький відводив учителю, чиї високі моральні якості мали стати яскравим прикладом для наслідування. На його думку, учитель повинен створити сприятливу атмосферу у взаєминах із учнями та мотивувати їх до саморозвитку і самовдосконалення.

В освіті, навчанні та вихованні П. Житецький вважав необхідним: 1) неперервність середньої та вищої освіти; 2) доступність та обов’язковість початкової освіти для всіх соціальних верств населення. П. Житецький змалював потребу в оновленні змісту освіти та чітко визначив місце в цьому процесі початкової школи; 3) формування в учнів непримиримості до соціальної та політичної нерівності; 4) формування наукових інтересів, починаючи з підліткового віку, надаючи прерогативу обдарованим учням; 5) доступність навчального матеріалу, який відповідає віковим межам і розумовим можливостям учнів та викликає в дітей зацікавленість до предмету; 6) недопустимість використання фізичних покарань у навчально-виховному процесі; 7) використання у вихованні дітей позакласної діяльності (зокрема інтермедій); 8) робота в невеликих класах з метою реалізації індивідуального підходу; 9) самоосвіта та самовиховання учнів.

Більшу частину свого життя П. Житецький працював учителем російської мови і словесності у середніх навчальних закладах м. Києва. Такий тривалий педагогічний досвід став йому в нагоді при створенні посібників із словесності для середньої школи. Встановлено, що підручники за авторством педагога: 1) побудовані на високому науково-методичному рівні, чітко структуровані; 2) вільні від «політизованих» ідей; 3) відображають культурно-історичні традиції українського народу, мають безпосередній зв’язок з навколишнім середовищем, в якому перебуває учень; 4) враховують індивідуальні (зокрема етнічні) особливості учнів; 5) мають чіткі міжпредметні зв’язки; 6) побудовані на диференційному підході.

Підручники П. Житецького мали практичне значення, усі вони неодноразово перевидавалися («Теория сочинения с хрестоматией» і «Теория поэзии» по вісм разів, а «Очерки из истории поэзии» – шість).

З’ясовано, що визначне місце у трактуванні теорії особистості належить аналітичному дослідженню П. Житецького «В. Гумбольдт в истории философского языкознания» (1900), в основу якого покладено психолого-педагогічний аналіз концепції розвитку особистості в контексті використання мови.

Встановлено, що П. Житецький відіграв визначну роль у змаганнях за національну справу: впровадження української мови в школах, збирання і популяризація зразків українського фольклору, реалізація просвітницьких ідей другої половини ХІХ – початку ХХ ст. тощо.

З’ясовано, що науковою діяльністю П. Житецький продовжував активну боротьбу задля збереження та розвитку самобутності українського народу. Основним своїм завданням учений вважав протистояння нищенню історії українського народу, створення школи на постулатах національних традицій, написання підручників українською мовою. Думки про самодостатність української мови та необхідність її впровадження в школі П. Житецький почав висловлювати ще за часів навчання у Київській духовній академії. Свої змагання за українську мову П. Житецький виявив у науково-теоретичному обґрунтуванні основ правопису української мови, її походження, практичному впровадженні ідей українізації освіти в навчальних закладах, підготовці підручників та словника для національної школи.

У третьому розділі«Спрямованість науково-просвітницької діяльності Павла Гнатовича Житецького» – здійснено аналіз основних напрямів діяльності ученого у галузі редакторської, журналістської та етнографічної роботи; охарактеризовано його підходи до розкриття історії становлення соціального виховання на давніх українських землях.

Науково-публіцистична та просвітницька діяльність ученого припадає на останню чверть ХІХ ст. – час і обставини, в яких він жив і працював, знайшли відображення в його наукових здобутках.

Редакторська та журналістська діяльність П. Житецького мала просвітницько-ідеологічне спрямування національно-визвольної боротьби українського народу. Намагання вченого разом з іншими діячами української культури організувати стабільне видання газет та часописів наштовхувалися на протидію Російського самодержавства.

Просвітницько-педагогічна діяльність П. Житецького була тісно пов’язана з видавничою. Надзвичайно плідною виявилася співпраця педагога з такими періодичними виданнями, як «Основа», «Киевская старина», «Киевский телеграф», «Этнографическое обозрение», «Записки НТШ», «Записки Юго-Западного отдела Императорского Русского Географического общества», «Известия отделения русского языка и словесности Императорской Академии наук», «Педагогический сборник», «Літературно-науковий вісник», «Україна» та ін.

Павло Гнатович Житецький був одним із засновників та захисників новоствореного журналу «Основа», на сторінках якого лунали виступи проти антиукраїнської риторики, друкувалися новини у сфері освіти, наукові здобутки української інтелігенції.

На шпальтах часопису «Киевский телеграф» П. Житецький разом з іншими членами Громади під егідою Південно-західного відділу Імператорського Російського географічного товариства виступили захисниками і ініціаторами роботи з вивчення духовної і матеріальної культури українського народу.

Справжнім джерелом педагогічно-просвітницьких ідей українознавства стали «Записки НТШ», де була розміщена стаття П. Житецького «Острозька трагедія», в якій він здійснює глибокий аналіз вірша про гноблення православних у 1636 р.

У ході дослідження з’ясовано, що редакторська та журналістська діяльність П. Житецького у часописах була спрямована на висвітлення здобутків теоретичних основ українського шкільництва; розкриття історії та етнографії українського народу в контексті боротьби за вільне самовизначення та самобутність народу; захист української мови як оригінальної і самобутньої, підтвердження її придатності для творчості.

Встановлено, що етнографічні дослідження П. Житецького здійснювалися крізь призму усної народної творчості та творів давніх українських письменників. З’ясовано, що вченому вдалося розкрити образ матері в ентнокультурних надбаннях українського народу; тему внутрішньо-сімейних відносин та систему цінностей у житті простої української родини; схарактеризувати систему взаємовідносин «батьки-діти»; виокремити засоби виховання молодого покоління (на думку вченого, велику роль відіграють вірші, колядки, думи та інші зразки усної народної творчості, які слугують для передачі від покоління до покоління ціннісних орієнтацій та виховного досвіду). За словами П. Житецького, родина в поетичних уявленнях українців складає цілий культ. Вся етика відносин базується на сімейній моралі, заснованій на почутті «рідства» та взаємній симпатії близьких по крові людей.

Розглянуто основні підходи П. Житецького до розкриття історії становлення соціального виховання на давніх українських землях та виокремлені педагогом найважливіші етапи в розвитку освіти, культури, релігії та наукової думки українського народу. На думку вченого, об’єктивною формою передачі історико-педагогічних знань були народні обрядові пісні, народні билини та історичні пісні


(на відміну від казок, які «завуальовували дійсність»). У праці П. Житецького «Община и единодержавие в Киевской Руси» (1865) названо особливості, притаманні українцям (провідна роль сім’ї, працелюбність і осілий спосіб життя).

Проаналізовано погляди вченого щодо впливу народно-розмовної мови на мову писемної літератури; його ставлення до творчості І. Вишенського І. Галятовського, М. Ломоносова, Ф. Прокоповича, А. Радивиловського, Д. Ростовського-Туптала, Г. Сковороди, М. Смотрицького, С. Яворського; позицію проти поширення польської і латинської мов як знаряддя культури і католицтва серед тогочасного українського суспільства. З’ясовано позицію П. Житецького щодо освітньо-виховних закладів періоду XVII–XVIII ст. (народних шкіл, духовних семінарій, Києво-Могилянської академії), зокрема визначено доволі скептичне ставлення до церковно-народних шкіл та їх викладачів. Вартий уваги опис образу вчителя, начального забезпечення та зв’язку між школою та народом.

Погляди П. Житецького для його епохи були прогресивними, що виявляється у доступності, рівноправності здобуття освіти, в основі яких лежать принципи культуровідповідності, гуманізму, самовдосконалення, виховного навчання. Його ідеї стали провісниками майбутніх освітніх реформ у Російській імперії, що мали стати запорукою зростання могутності держави.

  1   2


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка