Парламентські слухання про стан І перспективи розвитку вищої освіти в Україні



Сторінка1/8
Дата конвертації30.12.2016
Розмір1.2 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8
ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні

Сесійний зал Верховної Ради України

13 травня 2004 року, 15.00 година

Веде засідання Голова Верховної Ради України ЛИТВИН В.М.
ГОЛОВА. Доброго дня, шановні колеги та гості Верховної Ради України. Парламентські слухання "Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні" проводяться відповідно до рішення Верховної Ради України від 5 лютого 2004 року. Для участі в них запрошені народні депутати України, керівники центральних і місцевих органів виконавчої влади, голови профільних комісій, обласних рад, міністр освіти Автономної Республіки Крим, начальників управлінь освіти і науки обласних, міських державних адміністрацій, ректори та директори вищих навчальних закладів, представники наукових кіл, громадськості. Всього біля 500 учасників. Я повинен сказати, що так ніколи ще у парламенті не було рясно, як сьогодні. Це дає надію, що у нас буде плідний сьогодні день.

Національна телекомпанія України та Національна радіокомпанія України у співпраці з інформаційним управлінням Апарату Верховної Ради України забезпечують трансляцію парламентських слухань на загальнонаціональному телеканалі "УТ-1" та радіоканалі українського радіо, то виступаючі будуть мати можливість передати вітання своїм близьким і колегам.

Шановні колеги, освітня сфера для України, для країни, яка вважає себе цивілізованою, є відправною точкою зростання. Бо саме тут формується основа суспільного прогресу, плекається наймогутнішій інноваційний ресурс, людський потенціал. Державну стратегію у галузі освіти і науки у нас визначено законами України "Про освіту", "Про вищу освіту", "Про науку і науково-технічну діяльність", указами Президента України про національну доктрину розвитку освіти і про заходи щодо вдосконалення вищої освіти України. Головна її мета - сформувати модель національної освіти, яка б найповніше давала відповіді на виклики часу. Навряд чи можна заперечувати, що в останні роки вища освіта в Україні зробила відчутний крок у своєму розвиткові. Після прийняття законів про освіту, про вищу освіту вживаються заходи щодо кращого забезпечення гарантованих Конституцією України прав громадян на здобуття вищої освіти. Удосконалюється мережа вищих навчальних закладів, посилюється їх автономія, підвищується якість освіти, демократія входить в навчальний процес. Дещо збільшились державні витрати на освіту, поліпшено структуру і збільшено обсяги підготовки фахівців, здійснюються кроки для розширення доступу до здобуття вищої освіти. Чисельність студентів у розрахунку на 10 тис. населення зросла до 512-ти.

Спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості студентів, які навчаються українською мовою, розробляються та впроваджуються нові освітні технології, нове покоління стандартів вищої освіти. Чимало робиться для активізації наукових досліджень, інтеграції науки з виробництвом. Однак, якщо співставляти завдання, які стоять перед системою вищої освіти, із досягненнями, то ми повинні визнати відкрито, самокритично і чесно, що підстав для самозаспокоєння немає.

Величезна кількість проблем, невирішених питань і недоречностей, успадкованих як від колишньої системи, а потрібно, мабуть, сказати, що у нас була потужна освітня система, і проблеми, які ми вже нажили за нинішньої системи, за нинішніх умов, стримують інтеграцію вищу школу у світовий освітній простір, не сприяють істотному підвищенню її конкурентоспроможності, знижують суспільну роль освіти у перетвореннях, які нам потрібно довести до логічного завершення.

Учасникам слухань роздано підготовлені Кабінетом Міністрів України матеріали з інформацією щодо виконання законодавства у сфері вищої освіти та стану перспектив її розвитку в Україні.

Хотів би підкреслити, що до парламентських слухань Комітетом з питань науки і освіти, Міністерством освіти і науки України, керівниками вищих навчальних закладів проведено значну підготовчу роботу. Я наперед хотів би висловити вдячність за це.

Третього квітня цього року відбулося розширене засідання Комітету за участю голів регіональних рад, ректорів, ректорів провідних вищих навчальних закладів і Україні. Вже тоді окреслилося коло питань і було в основному сформульовано проблеми вищої школи, які потребують негайного розв'язання. У першій половині квітня питання обговорювалися на регіональних радах ректорів. За результатами обговорення до Верховної Ради України надійшло більше тисячі суттєвих пропозицій щодо поліпшення умов функціонування вищої освіти, які трансформовано в проекті документів, а вони вам роздані, а саме проект закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно вищої освіти і проект рекомендацій парламентських слухань. Власне, вони і повинні стати предметом активного обговорення, до якого ми вас всі теж запрошуємо разом, я маю на увазі, з комітетом.

І ще одне, маємо досить великий список бажаючих виступити. Нам дуже хотілося б, щоб всі ви отримали можливість для внесення пропозицій вирішення тих проблем і донесення тих проблем до української громадськості.

Матеріали парламентських слухань планується видати. Туди в обов'язковому порядку буде включено як виголошені, так і не виголошені промови. Таким чином, наша праця, ваша праця марно не пропаде.

Пропонується організувати роботу таким чином: надати до 30 хвилин для виступу голові Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Станіславу Ніколаєнку, до 15 хвилин - міністрові освіти і науки України Василю Кременю, а потім перейти до обговорення. Для виступів у обговоренні пропонується до 5 хвилин відвести часу.

Запитання до доповідачів прошу подавати у письмовому вигляді, і наприкінці парламентських слухань вони дадуть вичерпну відповідь на ті питання, на які можна сьогодні відповісти. Інші, я думаю, будуть опрацьовані.

В кінці слухань пропонується надати можливість виступити секретарю комітету з питань науки і освіти народному депутатові України Володимиру Кафарському щодо проекту рекомендацій.

Ми, очевидно, повинні сьогодні ці рекомендації схвалити з тим, щоб ми могли їх прийняти як документ Верховної Ради України. Якщо влаштовує такий порядок організації нашої роботи і немає заперечень, можна було б запропонувати надати слово для доповіді голові комітету, ініціатору цих парламентських слухань Станіславу Ніколаєнку.

Немає заперечень? Я вам повинен сказати, шановні колеги: аудиторія така, що нагадує мені перший курс, які ще не освоїлися.
15:11:37

НІКОЛАЄНКО С.М.

Шановний Володимире Михайловичу, шановні гості, учасники парламентських слухань, вся українська громада!

Непомітно минуло вже кілька років, як людство перейшло в третє тисячоліття, в двадцять перший вік ми вступили. І сьогодні, як ніколи, стає очевидним, що створити життя, достойне кожної людини, можуть люди не просто розумні, а люди знаючі і відповідальні. Сформувати і виховати таких людей здатна сучасна система освіта.

Турбота про завтрашній день, про майбутнє країни спонукали парламент проаналізувати ситуацію у вищій школі, визначити подальші шляхи її розвитку, стан дотримання Конституції та законодавства України в цій галузі. Адже Україна сьогодні стоїть перед вибором свого подальшого розвитку: чи продовжувати рухатися екстенсивним шляхом, розвиваючи сировинні галузі, нещадно експлуатуючи далеко не багаті запаси руди, лісу, води, землі; чи стати на шлях постіндустріальної трансформації, опираючись на розвиток наукоємких технологій.

Нині в нашому валовому продукті сировина складає далеко більше половини, в той же час такі країни, як Південна Корея, Гонконг, Фінляндія, Швеція, Німеччина мають сировинну складову кілька відсотків, а 80 - 90 відсотків своїх багатств вони формують за рахунок інтелекту, запровадження досягнень науки і техніки.

Ми є свідками становлення в глобалізованому світі нової економіки, головною рушійною силою якої є знання. Розрахунки вчених Оксфорда довели, що лише одне вдосконалення вищої освіти забезпечило чверть усього приросту американського валового продукту у минулому столітті. При цьому Америка нині на розвиток освіти щорічно витрачає вдвічі більше, ніж на військові потреби.

І наш вітчизняний досвід вчить, що концентрація зусиль держави на пріоритетних напрямках економіки, освіти і науки дали, скажімо, можливість СРСР за 70 років майже в 300 разів приростити промислове виробництво.

Щоб не відстати назавжди, ми повинні ще раз і ще раз прискіпливо оцінити стан вищої школи. Ми сьогодні можемо говорити про певні здобутки і надбання. Створено необхідну правову основу, сформовано досить ми маємо і мережу, оновлюється перелік професій, в навчальний процес стрімко входять сучасні інформаційні технології, поглиблюється міжнародні інтеграція, посилюється роль наукових досліджень. Досягнення наших провідних вузів, їх багато тут відзначились, що скажем Київську, Харківську політехніку, Університет Шевченка, Аграрний університет, Вінницький медуніверситет та інші досить відомі в усьому світі. Але ми зібралися сьогодні на всеукраїнську раду, щоб не вихвалятися здобутками, а відверто назвати пекучі проблеми вищої школи. Луций Сенека колись влучно зауважив, що не буває попутного вітру тому кораблю, який не знає в яку він гавань пливе. Вірно визначити напрямок подальшого розвитку вищої освіти, сформулювати спільно завдання для всіх гілок влади - головна мета парламентських слухань.

На початку хочу зупинитися на головному - ролі держави в розвитку освіти, науки, вищої школи. Зразу зазначу, ця роль мусить бути визначальною. Недооцінка цього призводить до негативних явищ. На жаль, Україна не минула цієї гіркої чаші. Після проголошення незалежності у період, так званої, ринкової ейфорії держава різко зменшила фінансування освіти, ми отримали безконтрольне зростання мережі комерційних навчальних закладів і державних, невиправданий ріст спеціальностей з перекосом у бік юридично-економічного профілю, волюнтаризму у визначенні змісту освіти, занепад методичний, наукової діяльності, поширення такого явища як псевдоосвіта. Некерованого характеру набуває створення філій вузів у райцентрах, селищах, містечках без кадрів і навчальної бази. Тільки в Автономній республіці Крим таких філій майже 70. Все це зроблено без відома Кабінету Міністрів Криму, Міносвіти і так далі.

Я хотів би сказати, що нам слід посилювати організаційну і контрольну роль держави з одночасним розвитком самостійності і автономії вузів. На часі проведення інвентаризації вузів, переліцензування всіх сумнівних навчальних закладів. До речі, до цього нас примушує і демографічна ситуація. Особливої державної уваги потребує стан матеріально-технічної бази, проблема фінансування. Стаття 61 Закону про освіту і стаття 34 Закону про наукову і науково-технічну діяльність визначає, що на освіту повинно витрачатися не менше 10 відсотків, а на науку не менше 1,7 відсотка ВВП. Фактично ж ми фінансуємо освіту вдвічі менше, а науку практично у четверо менше від мінімальної потреби. От і вся дискусія.

Я просив би подивитися на таблицю один. Зазначу, що провідні країни світу витрачають коштів значно більше середніх показників: Фінляндія спрямовує на ці цілі 3,5 відсотка ВВП, Швеція - 3,8, Німеччина - 2,6, Японія - 3. В Україні склалася дивна ситуація, коли уряди, змінюючись один за одним ( дивіться, єдиний міністр сьогодні з усього уряду прийшов на парламентські слухання, решта заступники; вища освіта нікого не цікавить, а, Богуцький другий, слава Богу), декларують на словах пріоритетність освіти, при цьому знаходять кошти на що завгодно, але тільки не на розвиток освіти і науки.

На наших очах природні монополії з мільярдами доходів переходять у руки окремих осіб, а країна, освіта нічого від цього не мають. У структурі витрат на вищу школу частка держави зменшилася у нас в Україні до 40 відсотків, при цьому плата за навчання сягнула 55. Подивіться та таблицю. У таких країнах, як Канада, не бідних, частка держави фінансування університетів становить 70 відсотків, у Голландії - 90, Німеччині - 95. При цьому частка плати за навчання у структурі бюджетів вузів у всіх країнах є значно нижче, чим у в Україні: в Англії - 12 відсотків, Канаді - 11, Німеччині, Фінляндії, Швеції інших студенти взагалі не сплачують за навчання. Ми є рекордсменами по платному навчанні по відношенню навіть до США, де у приватних вузах плата за навчання становить 3... відсотків, державних - 14 від всіх затрат, у нас 55. І це при тому, що 2/3 громадян в Україні - це бідні люди.

Хочу, щоб ви поглянули на таблицю 3. В ній порівнюються розміри середньої заробітної плати річної в Україні селянина, вчителя, лікаря з річною платою за навчання в вузах Києва. Навіть український професор не в змозі сьогодні сплатити навчання за свого сина чи доньку у престижному вузі, я вже не кажу за селянина чи робітника.

Ось що пише до комітету інвалід війни Федір Іванович Яреський з Сумщини про навчання своєї онучки у місцевому університеті: " Мати онучки бібліотекар, батько - водій-чорнобилець, хворіє, ось і доводиться зі своєї солдатської пенсії оплачувати внучці навчання". А як лікуватися? Як жити? І тут же згадує ветеран, як після війни у розруху він безкоштовно навчався в Роменському аграрному технікумі, навіть стипендію отримував.

Про безконтрольність уряду за наданням освітніх послуг свідчать дані, наведені в таблиці чотири. Погляньте, за останні п'ять років обсяги освітніх послуг виросли в шість разів, послуги зв'язку у три, охорони здоров'я, транспорту - вдвічі.

Дивна річ. Підприємства взагалі не виділяють коштів на кадри. Вони з прибутків підприємств нічого не направляють. Нам необхідно змінити парадигму оподаткування підприємств і перенести витрати на освіту потрібно у валові затрати, як це робиться, скажімо, заміни станків чи верстатів, чи інших запасних частин. Витрати підприємств на освіту становлять 0,3 відсотка витрат роботодавців на робочу силу. 0,3 відсотка. Хіба цього не знають у Мінфіні, в Уряді, ті, хто підтримує урядові бюджети?

Для зняття соціальної напруженості слід додати на наступний рік як мінімум один мільярд гривень на підтримку вищої школи. Це вже й не таке посильне завдання. На освіту ми витрачаємо в рік 16 мільярдів - 1/16 хоча б добавити. Адже не слід забувати, що поряд із профосвітницькою функцією, освіта виконує роль соціального стабілізатора, певного перемішувала класів. Стабільність, яка є сьогодні в Україні - це заслуга і вищої школи. Платне навчання у вищій школі несе нам і інші негативи: появу псевдоосвіти, цілих ВУЗів, які імітують навчальний процес, зниження якості знань, купівля екзаменів і таке інше.

Штовхаючи вищу школу на шлях самовиживання, виконавча влада, та і законодавча, породжує умови для корупції й хабарництва.

Ми ніби закликаємо викладачів до протиправних дій: виживай, як можеш. Середній розмір посадових окладів наукових і науково-педагогічних працівників сьогодні становить десь 573 гривні. Тобто викладач отримує нині 40 відсотків від передбаченого 57-ї статтею Закону про освіту. Ось і виходить, що професор, щоб купити житло в Києві, повинен більше 120 років не їсти, не пити, а все складати тільки на одне житло, а то воно подорожчає і не купить тоді. А про що вже говорити молодому аспірантові чи асистентові із окладом від 200 до 400 гривень і повної відсутності перспективи забезпечення житлом.

Ще давні китайці серед трьох критеріїв успішного правління державою називали один такий: мудрим, якщо мало платять зарплати, то люди не вірять, що вони мудрі. Чи вірять люди, що ми з вами мудрі? Я думаю, якщо ми не змінимо ставлення до педагогічних кадрів, втратимо все, і тут навіть нам і ............примочки не допоможуть.

Завдання парламенту, уряду є безумовне виконання законів про освіту, збільшення фінансування, підтримка вітчизняної вищої школи. Реальні кроки ми повинні зробити вже завтра. При обговоренні проекту бюджету на наступний рік нам не потрібні обіцянки, бо опять же пошлюся на мудрих греків, які говорили: багата та держава, де не слухають ораторів, а слухають закони.

Ще кілька слів про доступність вищої освіти - це конституційна вимога. Говорилося про те, що школа наша вища різко наростила прийом. Проте ми ніколи не збудуємо багату Україну, поки критерієм відбору до навчання у вузи будуть не знання і інтелект людини, а наявність коштів у батьків. В Україні нехтується стаття 64-та Закону про вищу освіту, згідно з яким кількість студентів, що навчаються за бюджетні кошти, вже у наступному році повинна бути не менше 180 осіб на 10 тисяч населення, і в технікумах - 100 осіб на 10 тисяч населення. На сьогодні маємо відповідно 143 і 49 осіб на 10 тисяч населення. Число контрактників сягнуло вже 63 відсотків. Як можна сьогодні допускати Мінагропрому, коли, скажімо, в мінагропромних вузах сьогодні найвищий відсоток платного навчання. Луганський, Сумський аграрні університети - 80 відсотків платного навчання. Що селяни у нас найбагатші в Україні? Кременчуцький державний політехнічний інститут - 66. Черкаський державний технологічний - 70, Донецький економіки і торгівлі - 65. Безконтрольно розквітла платна освіти у вузах, я сказав, Мінагропрому, Мінохорони і навіть Міністерства внутрішніх справ.

Мушу нагадати ще про одну проблему - демографічну. У найближчі 10 років, перед вами є таблиця, відбудеться різке, майже на половину зменшення числа випускників. Як уряд до цього готується? Аж ніяк. Ми знову відкриваємо, лобіюємо, давимо міністра освіти, щоб він, правдами, неправдами на нього давимо, він супротивляється, щоб відкривалися нові вузи, філіали. Слід спрогнозувати негативні явища. Що ми будемо національні університети закривати? Може давайте почнемо з філій, із конторок оцих дрібних?

Я вважаю, що ми мало що робимо в плані доступності, мало ще працюємо із обдарованою молоддю. Переможці всеукраїнських олімпіад не завжди отримують належну підтримку у вузах. З 1998 по 2003 рік із 158 членів команд, які брали участь у міжнародних олімпіадах, 35 осіб виїхали до Росії, США, Угорщини. На часі прийняття Закону про обдаровану молодь.

Нашому міністерству, колективам вузів слід рішуче взятися за проблему наведення порядку при вступі до вузів. Мова йде про сміливіше запровадження єдиного випускного екзамену, слід позбавляти ліцензій ті навчальні заклади, які ігнорують закони, правила і умови вступу до університетів. Як можемо, скажімо, миритися з тим, коли в Європейському університеті фінансів та інформаційних систем менеджменту і бізнесу, язик зламаєш, одночасно навчаються учні за програмою середньої зранку, а увечері - вищої школи? Незадовільною є робота апеляційних комісій. Да і ради місцеві самоусунулися від контролю за вступною кампанією. Допомагати треба. Але ж багато залежить від самих батьків і дітей. За даними соціологічних опитувань більше третини батьків сьогодні хочуть самі заплатити за вступ своїх дітей, роблячи негативну послугу своїм дітям.

І, на решті, щодо дискусій навколо держзамовлення. Ми вважаємо, що Міністерство економіки, Міністерство праці, галузеві міністерства не мають чітких критеріїв формування державного замовлення. До цього часу контрольні цифри набору студентів визначаються не у відповідності з Законом про вищу освіту, а на основі Закону про поставки продукції для державних потреб. Тобто студент прирівнюється до якихось товарів, продуктів, послуг, закупівля яких, до речі, відбувається на поворотній основі. Уряд повинен на науковій основі чітко прогнозувати, кого, скільки, яких фахівців потрібно для держави? Міносвіти за допомогою Держкомстату мусить жорстко контролювати виконання урядових постанов. На жаль, цього немає. Якщо по вині міносвіти ще це контролюється, то по інших міністерствах там важко розібратись. Тільки в цьому році уряд планував до технікумів і вузів набрати по держзамовленню 329 тис. Набрали 289 тис. Хто відповідати буде?

Планувалося набрати 127 тис. студентів за програмою "Бакалавр", набрано 90. Хто за це відповість? Чому в минулому році лише кожний 11-й випускник школи, ПТУ, технікумів теоретично мав змогу навчатись за кошт держави, а на заході України ще гірше. Чому тисячі обдарованих дітей, особливо з села, не мають такої змоги?

Характерно, що Мінекономіки в минулому році не було доведено для здобуття кваліфікаційного рівня спеціаліст держзамовлення за спеціальністю "металознавство", "гірниче обладнання", "обробіток металорізання", "металургійне обладнання", "міцність машин" і так далі.

Турбують нас ще контролюючі органи, вимагають, щоб скорочувались держзамовлення в тих галузях, де, мовляв, привалює приватний сектор.

Ну, положення таке: п'ять відсотків у нас державних земель, от давайте в аграрні університети п'ять відсотків державного замовлення. Цей механічний підхід слід відкинути раз і назавжди. Освіта - це конституційна вимога.

Особливо небезпечно, коли такі ринкові ідеї сповідуються стосовно таких галузей, як медицина і педагогіка. Мізерні обсяги держзамовлень на підготовку фахівців за напрямом "медицина" в сукупності з відсутністю конкурсу серед студентів-контрактників не забезпечують галузь кваліфікованими спеціалістами.

Прикро, що спостерігається, скажем, дискримінація сільських дітей. В минулому навчальному році до вузів Мінохорони здоров'я зараховано лише 12 відсотків сільської молоді. Та що ми взагалі забули за село? Де ж там лікарі будуть?

Уряду слід подбати, щоб освіта ставала загальнодоступною, зростало держзамовлення так, як це і передбачено законом. Центр зайнятості, Міністерство праці, центр зайнятості, Мінпраці споживають 250 на себе мільйонів гривень. Потрібно, щоб вони дбали за працевлаштування молодих спеціалістів, і місцева влада спільно з вузами. Ми вважаємо, що ці міністерства повинні створити єдиний державний банк потреби в фахівцях, а Держкомстату слід переглянути форми статистичної звітності і привести їх у відповідність із законодавством про освіту. Нас сьогодні не може не турбувати і проблема якості вищої освіти, запровадження в навчальний процес сучасних інформаційних технологій.

Реалії сьогодення, жорстка конкурентна боротьба на міжнародних ринках вимагає рішучого посилення якості знань, здатності студента навчатися протягом усього життя. Недопустимо, що до цього часу державні стандарти з усіх професій ще не розроблені, спеціальності. Державою, практично, не виділяється вузам коштів на випуск підручників, посібників, зокрема в електронній формі, більше половини студентів не мають змоги користуватися вільно комп'ютерною технікою, Інтернетом, окремі викладачі вузів намагаються перетворити самостійну роботу студентів на додаткові платні послуги. Наш комітет, Раду з питань інформатизації при Верховній Раді України турбує відсутність комплексної програми розвитку інформаційної наукової мережі. Практично, призупинено розвиток системи "Уран". Росія має вже кілька потужних національних і регіональних інформаційних освітніх мереж і випереджає Україну більш, ніж на порядок за кількістю основних серверів.

Турбує і те, що в Україні відсутні серйозні кроки щодо приєднання до світового інформаційного простору, зокрема транснаціональної мережі ТЕН-155, ............... із швидкістю передачі інформації до однієї........біт на секунду. Уряду слід інтегрувати зусилля Національної академії, Міністерства освіти, Держкомзв'язку, "Телекому" на впровадження національної телекомунікаційної мережі закладів освіти і науки, що дозволить підвищити ефективність і якість навчання.

Ні для кого сьогодні не є секретом, що основою вузу є науково-педагогічні кадри. Кризова ситуація у вітчизняній вищій школі запрограмована неякісним, недолугим ставленням держави до науково-педагогічних кадрів. Престижність викладацької роботи знижується. Як видно з наведеною таблиці, серед професорів кількість осіб пенсійного віку сягає 66 відсотків, доцентів - 33. Ми вдячні цим людям, бо що б ми робили, якби їх не було?

Починаючи з 1990 року науково-технічні працівники, кількість їх скоротилася в 2,5 рази. Більше шести тисяч кандидатів, докторів наук виїхало за кордон збагачувати інші економіки, від чотирьох до десяти разів скоротилося число науковців в Кіровоградській, Львівській, Одеській, Миколаївській областях, в Криму. Талановита молодь не має змоги і не хоче йти в науку. Хоче, але не має змоги. Із трьох тисяч аспірантів лише кожний шостий вчасно захистив дисертацію.

Уряду, Міносвіти, вченим ....... вузів слід більш ретельно займатися підготовкою кадрів, дбати за їхню якість.

  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка