Паренхіматозні жирові дистрофії (ліпідози)



Скачати 111.63 Kb.
Дата конвертації05.11.2016
Розмір111.63 Kb.
ЛЕКЦІЯ N8
Тема: ” Паренхіматозні жирові дистрофії (ліпідози)”
ПЛАН


  1. Порушення жирового обміну.

  2. Класифікація та характеристика паренхіматозних ліпідозів:

- причини жирової дистрофії;

- жирова дистрофія печінки;

- жирова дистрофія міокарада;

- жирова дистрофія нирок;

- спадкові ліпідози.
Порушення жирового обміну
Жири присутні в їжі у формі тригліцерідів і ліпідів. Тригліцериди - це ефіри гліцерину з трьома молекулами жирних кислот, здебільшого олеїнової, пальмітинової і стеаринової. Ліпіди - також ефіри гліцерину, але в цих сполуках не всі гідроксильні групи заміщені радикалами жирних кислот. Розрізняють три класи ліпідів: фосфоліпіди (фосфатиди), гліколіпіди (цереброзиди) і сульфоліпіди (сульфатиди).

Жири складають 10-20% від маси тіла людини. Добова потреба жирів становить 60-90 г. До того ж 20-25% вуглеводів завжди перетворюються у жири. Кожні 100 г надлишкових вуглеводів понад норми дадуть ще 30 г жирів. 98% ліпідів - це резервні жири у жировій тканині (це так званий лабільний жир). Ліпіди, що входять до складу ліпопротеїдних кломплексів клітини утворюють стабільний жир.

Поглинуті з їжею жири зазнають складних перетворень спочатку у травному каналі, а після всмоктування - у процесі метаболізму.

Розлади травлення і всмоктування жирів у тонкому кишечнику мають дві головні причини: дефіцит жовчних кислот і дефіцит активної панкреатичної ліпази. Обмаль жовчі в кишечнику бу­ває у випадках жовчнокам’яної хвороби, раку фатерового сосоч­ка, запалення жовчовидільних шляхів, стискування їх рубцями. Без жовчних кислот жири не емульгуються (тобто не утворюються краплинки жиру) і не активується панкреатична ліпаза. Ще серйозніше порушують травлення жи­рів різні патології підшлункової залози: панкреатит, фіброз, травма, крововилив. Всмоктування жирних кислот страждає при проносах, нестачі жовчних кислот, малій кількості холіну і метіо­ніну в їжі, гіповітамінозі А, пошкодженні епітелію кишечника інфекційними агентами.

Зміни транспорту жирів найчастіше зводяться до гіперліпемії, тобто збільшення концентрації у крові. Розрізняють три види гіперліпемій - аліментарну, транспорту і ретенційну.

Аліментарна гіперліпемія виникає тоді, коли жир транспор­тується від кишечника до органів і тканин. Вона виникає через 2-3 год після їжі і досягає максимуму через 4-6 год. Розвитку високої і тривалої аліментарної гіперліпемії сприяють низький рівень гепарину в крові при цукровому діабеті, атеросклерозі, нефрозі та у літньому віці. Висока концентрація натрію хлориду, яка пригнічує ліпопротеїнову ліпазу, сприяє розвитку аліментарно гіперліпемії.

Транспортна гіперліпемія виявлена тоді, коли жир транспортується з жирових депо до органів і тканин. Вивіль­нення жиру з депо стимулюється при стресі, голодуванні, цук­ровому діабеті. Жиромобілізуючу функцію виконують гормони: адреналін, тироксин, глюкагон, соматотропний та інші.

Ретенційна гіперліпемія характерна для всіх станів, які супрово­джуються пригніченням активності ліпопротеїнової ліпази (атеро­склероз, цукровий діабет, механічна жовтяниця, гіпернатріємія).

Порушення проміжного обміну жирів проявляється кетозом, тобто нагромадженням кетонових тіл. До них належать ацетон, ацетооцтова і -гідроксимасляна кислоти. Вони синтезуються в печінці з ацетил-КоА. Збільшення їх у крові називають гіперкетонемією, а виведення із сечею - кетонурією. Усі фактори, що збіднюють організм на вуглеводи або утруднюють їх використан­ня, стимулюють вихід жирів із депо і кетоутворення. Це, перш за все, голодування, гарячка, виснажлива м’язова робота, тривалий емоційний стрес, цукровий діабет, печінкова недостатність.



Порушення обміну холестерину

Холестерин - високомолекулярний циклічний спирт, який входить до складу біліпідного шару мембран. У нервовій системі він перебуває у вільному стані, в інших органах значна його части­на зв’язана з органічними кислотами (естерифікована).

Більша частина холестерину в організмі - ендогенного походження. Він синтезується в печінці з ацетил-КоА в кількості 1,5-4,2 г за добу. З їжею надходить ще 0,4-0,5 г.

Коли обмін холестерину порушується, це відбивається на його концентрації в крові (норма - 7 ммоль/л). Серйозні наслідки для організму має підвищення його концентрації - гіперхолестеринемія. Причин її декілька. Часто до цього призводить високий вміст холестерину в харчовому раціоні. Багаті на холестерин яйця, мозок, печінка, нирки, вершкове масло. Оскільки ендогенний хо­лестерин синтезується з білків, жирів і вуглеводів, то гіперхолестеринемію викликає будь-яке переїдання, але найбільше це стосу­ється тваринних жирів. Рослинні масла гіперхолестеринемії не викликають. Взагалі харчова гіперхолестеринемія не досягає ви­соких цифр і триває короткий час: 6-8 год після споживання їжі.

У патології надмірним синтезом холестерину супроводжуються цукровий діабет і голодування. Виведення холестерину ускладнюється при механічній жовтяниці. Існує ще група так званих есенціальних (первинних) гіперхолестеринемій. Спільним патогенетичним механізмом їх вважається спадково детермінована низька актив­ність ліпопротеїнової ліпази, внаслідок чого холестерин затри­мується у крові в молекулах ліпопротеїдів. Це сприяє розвитку атеросклерозу. До того ж у людей із гіперхолестеринемією збільшується виділення його печінковими клітинами в жовч. При цьому холестерин викрис­талізовується з утворенням холестеринових каменів у жовчно­му міхурі. Вони, як правило, великі, округлі, поодинокі.
Класифікація та характеристика паренхіматозних ліпідозів
Морфологічно порушення обміну жирів проявляється у ви­гляді паренхіматозних жирових дистрофій (ліпідозів).

Паренхіматозні жирові дистрофії проявляються збільшенням жиру в клітинах, де він знаходиться в нормі, появою жиру там, де він у нормі не зустрічається, і синтезом аномальних жирів. Як правило, в клітинах скупчуються нейтральні жири - тригліцериди.

Відкладання жиру в нежирових тканинах спостерігається тоді, коли він не піддається своєчасному розщепленню, окисленню і виведенню й надовго залишається в цитоплазмі.

Частіше паренхіматозні ліпідози виникають у печінці, рідше - в нирках і міокарді, і розцінюється як неспецифічна відповідь на велику кількість типів пошкодження.

Для специфічного забарвлення на жир необхідно заморожені зрізи, виготовлені зі свіжої тканини. Гісто­хімічно жири виявляються за допомогою ряду спеціальних барвників: судан IV, жировий червоний О і шарлах рот забарвлюють їх у червоний колір, судан III - в оранжевий, судан чорний В та осмієва кислота - у чорний, сульфат ніль­ського голубого забарвлює жирні кислоти у темно-синій колір, а нейтральні жири - у червоний. За допомогою поляризаційного мікроскопу можна диференціювати ізотропні та анізотропні ліпіди. Анізотропні ліпіди, такі як холестерин і його ефіри, мають характер­не подвійне променезаломлення.

Причини жирової дистрофії

1. Кисневе голодування (тканинна гіпоксія), тому жирова дистрофія так часто зустрі­чається при захворюваннях серцево-су­динної системи, хронічних захворюваннях легень, анеміях, хронічному алкоголізмі, тощо. В умовах гіпоксії пошкоджуються, в пер­шу чергу відділи органа, які знаходяться у функціональній напрузі;

2. Важкі інфекції або інфекції, які трива­ло перебігають (дифтерія, туберкульоз, сепсис);

3. Інтоксикації (фосфор, миш’як, хлороформ, алкоголь), які призводять до порушень обміну;

4. Авітамінози та одностороннє (з недо­статнім вмістом білків) харчування, що супроводжується дефіцитом ферментів і ліпотропних чинників, які необхідні для нормального жирового обміну клітини.
Наслідки жирової дист­рофії: функціонування органів при цьому суттєво порушується і в багатьох випад­ках припиняється. Припускають також, що жирова дистрофія може бути зворотною, якщо вона не супроводжується глибоким порушенням обміну клітинних ліпідів.
Жирова дистрофія печінки
Нормальний метаболізм тригліцеридів у печінці відіграє центральну роль в метаболізмі жиру. Вільні жирні кислоти течією крові приносяться до печінки, де вони пере­творюються у тригліцериди, фосфоліпіди та складні ефіри холестерину. Після того, як ці ліпіди формують комплекси з білками, які також синтезуються в клітинах печінки, вони секретуються до плазми як ліпопротеїни. При нормальному метаболізмі кількість триглі­церидів у клітинах печінки невелика і не може бути помічена при звичайних мікрос­копічних дослідженнях.

Жирова дистрофія печінки проявляється різким збільшенням вмісту і зміною складу жиру в гепатоцитах. У клітинах печінки спо­чатку з’являються пилевидні гранулки ліпідів (пиловидне ожиріння), після цього - дрібні їхні краплі (дрібнокрапельне ожиріння), далі вони зливаються у великі краплі (крупнокрапельне ожиріння) або в одну жирову вакуолю, яка заповнює всю цитоплазму і відсуває ядро на периферію. Змінені таким чином печінкові клітини нагадують жирові.

Частіше відкла­дення жиру в печінці починається на пери­ферії, рідше - в центрі часточок; при значно вираженій дистрофії ожиріння клітин пе­чінки має дифузний характер.



Макроскопічно печінка при жировій дис­трофії збільшена, малокровна, тістоподібної консистенції, має жовтий або охряно-жовтий колір, з жирним блиском на розрізі. При розрізі на лезі ножа і поверхні розрізу вид­но наліт жиру.

Най­важливіший механізм розвитку - інфільтрація, рідше - декомпозиція (фанероз), тобто вивільнення протоплазматичного жиру з ліпопротеїдних структур. Під інфільтрацією розуміють насичення печінки жирами, що надійшли з кров’ю або синтезувалися безпо­середньо в клітинах. Аліментарна інфільтрація пов’язана з постійним вживанням жирної їжі. Хіломікрони, які у великій кількості синтезуються стінкою кишечника, транспортуються до печінки і затримуються в гепатоцитах. Дру­гий механізм інфільтрації - активна мобілізація жиру з депо і транспорт вищих жирних кислот до печінки, де вони ресинтезуються у тригліцериди. Така інфільтрація виникає, коли виснажується депо глікогену. Третій варіант - аліпотропна інфільтрація, зумов­лена нестачею холіну і метіоніну, які необхідні для синтезу фосфоліпідів. Інфільтрація може поєднуватися з порушенням обміну цитоплазматичних білків печінкових клітин.

Серед причин жирової дистрофія печінки на першому місці стоїть хронічний алкого­лізм, на другому - цукровий діабет. Етиловий спирт стимулює ресинтез жирів у печінці, а діабетогенна дистрофія пояснюється зменшенням внутрішнього ліпотропного фактора - ліпокаїну. Інсулін пригнічує ліполіз. Коли його немає, глюкагон, адреналін, кортикостероїди стимулюють ліпазу та мобілізацію жирних кислот з жирового депо у кров.
Типи жирової дистрофії печінки
А. Гостра жирова дистрофія печінки - рідкісний, але серйозний стан, пов’язаний з гострим пошкодженням печінки. При гострій жировій дистрофії печінки тригліцериди накопичуються у цитоплазмі як маленькі ва­куолі, обмежені мембраною (дрібнокрапельна жирова дистрофія печінки).

Б. Хронічна жирова дистрофія печінки може виникати при хронічному алкоголізмі, недоїданні та при отруєнні деякими гепато-токсинами. Жирові краплі зливаються у великі ваку­олі (крупнокрапельна жирова дистрофія печінки). Навіть при важкій формі хронічної жирової дистрофії печінки рідкісними є клінічні прояви її дис­функції. Хронічна жирова дис­трофія печінки завершується атрофічним цирозом.
Жирова дистрофія міокарда
Макроскопічно при жировій дистрофії міокард стає в’ялим, на розрізі - тьмяним, глинисто-жовтим. Камери його розтягнуті, серце збільшене. При хронічній жировій дистрофії жовті смуги міокарда чергуються з чер­воно-коричневими ділянками (так зване “тигрове серце”). Ця посмугованість зумовлена вогнищевим ураженням кардіоміоцитів за ходом венул і вен. Клінічні ознаки не дуже виражені.

Жирова дистрофія міокарда характери­зується накопиченням тригліцеридів.



При мікроскопічних дослідженні: у цитоплазмі кардіоміоцитів з’являються спочатку дрібні жирові краплі (пиловидна жирова дистро­фія). Із часом краплі жиру збільшуються (дрібнокрапельна жирова дис­трофія), і жир повністю заповнює цитоплазму (крупнокрапельна жирова дистрофія). Спочатку жир накопичуєть­ся в кардіоміоцитах, розташованих за ходом венозної галузки ка­пілярів, де гіпоксія виникає в першу чергу. Функція клітин знижується.
Причини жирової дистрофії міокарда
1. Хронічна гіпоксія.

2. Інтоксикація. Наприклад, дифтеритичний міокардит, викликає гостру жиро­ву дистрофію. Макроскопічне серце в’яле, є дифузне жовте забарвлення, серце виг­лядає збільшеним в об’ємі, камери його розтягнуті. У хворого з’являють­ся ознаки гострої серцевої недостатності.

Механізми розвитку - інфільтрація і декомпозиція. Процес має вогнищевий характер.

Жирова дистрофія міокарда розгля­дається як морфологічний еквівалент його декомпенсації. Більшість мітохондрій при цьому розпадається, посмуваність волокон зникає. Розвиток жирової дистрофії міокарда найчастіше зв’язують не з руйну­ванням комплексів клітинних мембран, а з деструкцією мітохондрій, що призводить до порушення окислення жирних кислот в клітині.


Жирова дистрофія нирок
У нирках при жировій дистрофії з‘являються нейтральні жири, фосфо-

ліпіди або холестерин не тільки в епітелії проксимальних і дистальних ка-

нальців, але і в стромі. При цьому нейтральні жири в епітелії вузького сег-

менту і збірних трубок зустрічаються як фізіологічне явище.



Макроскопічно нирки збільшені, в’ялі (при поєднанні з амілоїдозом - щіль­ні), коркова речовина набрякла, сіра з жовти­ми вкрапленнями, помітним на поверхні та розрізі.

Причини розвитку та наслідки жирової дистрофії нирок пов’язані з інфільтрацією епітелію ниркових канальців жиром при ліпемії і гіперхолесте

ринемії (нефротичний синдром), що призводить до загибелі нефроцитів.


Спадкові ліпідози
До групи спадкових ліпідозів слід віднести так звані системні ліпідози, що виникають внаслідок спадкового дефіциту ферментів, які беруть участь у метаболізмі певних ліпідів. Тому системні ліпідози відносять до спадкових ферментопатій (хвороби нако­пичення), оскільки дефіцит ферменту означає накопичення субстра­ту, тобто ліпідів, в клітинах.

У залежності від виду ліпідів, що накопичуються в клітинах, розрізняють такі види хвороб: цереброзидліпідоз (хвороба Гоше), сфінгомієлінліпідоз (хвороба Німанна - Піка), гангліозидліпідоз (хвороба Тея - Сакса), генералізований гангліозидоз (хвороба Нормана - Ландінга) та ін. Найчастіше ліпіди накопичуються в печінці, селезінці, кістко­вому мозку, ЦНС і нервових спле­тіннях. При цьому з’являються характерні для того чи іншого виду ліпідозу клітини (клітини Гоше, клітини Піка), що має діагностич­не значення при вивченні біоптатів.

.


Назва

Дефіцит ферменту

Локалізація

Діагностичний критерій при біопсії

Хвороба Гоше – цереброзидліпідоз


Хвороба Німанна

-Піка – сфінгоміє-

лінліпідоз

Хвороба Тея-Сакса – гангліо-



зидліпідоз

Хвороба Норман

на - Ландінга-генералізований гангліозидоз



Глюкоцереб-

розидаза


Сфінгомієлі-наза


Гексозаміні-даза


-галактози-

даза


Печінка, селезінка, кістковий мозок, ЦНС (у дітей)

Печінка, селезінка, кістковий мозок, ЦНС


ЦНС, нервові сплетіння, печін-

ка, селезінка.

ЦНС, нервові сплетіння, пе-

чінка, селезінка, кістковий мозок, нирки.


Клітини Гоше

Клітини Піка

Зміни мейсне-

ровського спле-

тіння


Відсутній







База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка