Освіта києво-святошинського району: минуле та сьогодення вступ



Сторінка3/5
Дата конвертації02.01.2017
Розмір1.13 Mb.
1   2   3   4   5

Виховання силою мистецтва

Важливе місце в організації виховної роботи відводилося художній самодіяльності.

Належний рівень виконавської майстерності демонстрували окремі шкільні колективи та виконавці.

Тарасівську восьмирічну школу у 60– роки називали співочою, бо тут діяло декілька хорів, драматична студія, , ансамблі бандуристів і баяністів, духовий оркестр. Ляльковий театр школи (керівник вчитель французької мови Мохор В.П.) показував вистави не тільки українською, а й французькою мовами. З приходом вчителя музики Л.О.Хлєбнікової у школі було відкрито учнівській оперний театр, Подією була постановка власними силами дитячої опери М.Лисенка «Коза– дереза».

Дитячі опери у постановці юних артистів побачили і почули жителі всієї України, адже вони були записані на телебаченні та радіо.

Відомі дитячі композитори Союзу довіряли юним талантам прем’єрне виконання своїх творів. Окремою сторінкою в історії школи була дружба учнів із композитором Дмитром Кабалевським, він не раз відвідував школу. Пісенні конкурси імені Кабалевського були традиційними у школі. Велике враження на слухачів справило виконання учнями у Київській філармонії Реквієм Д.Кабалевського на слова Р.Рождественського разом із Державною капелою «Думка», Державним симфонічним оркестром України, народним артистом СРСР А.Мокренком та народною артисткою УРСР Л.Остапенко під диригуванням автора.

У хорі Бузівської СШ було біля ста дітей. Колектив постійно виборював призові місця на районних та обласних конкурсах. Незмінним керівником дитячого колективу,понад двадцяти років, був Л.М.Вишнівський. Також у школі працювали танцювальні ансамблі, ансамбль народних інструментів.

Щорічно проходили районні огляди (олімпіади) дитячої художньої самодіяльності. Так у звіті про за 1960 році читаємо: «Всього прийняло участь в олімпіаді понад 3000 учнів. Виступили 34 шкільних дитячих хори, 5 духових оркестрів, 6 домрових оркестрів, ансамбль бандуристів. Тарасівською 8– річною школою була поставлена дитяча опера.

Серед кращих– хори Тарасівської СШ та Шпитьківської СШ, духовий оркестр Горенської СШ. На обласну олімпіаду виділено 31 номер».

У 1968 році у шкільних, кущових та районному огляді взяли участь понад 5 тис. учнів з 54 шкіл. Серед кращих – оркестр народних інструментів Крюківщинської 8річної школи, духовий оркестр Шпитьківської СШ танцювальні колетиви Боярських СШ №1 та №4, Вишнівської СШ, Гатнянської СШ, Горенської та Михайлівсько–Рубежівської 8 –річної школи,

Творчо працювали вчителі та керівники гуртків художньої самодіяльності: Лисенко О.М. (Боярська СШ №1) Силенко В.П.( Вишнівська СШ №1), Бібік А.Я. (Боярська СШ №3), Хлебнікова Л.О. (Тарасівська 8–річна), Герман О.І. (Крюківщинської 8–річна), Лабзін А.І. (Хотівська СШ), Боровик І.І. (Білогородська СШ №2) та інші.

У 1983 році в Музичанській середній школі був створений дитячий фольклорно-етнографічний гурт «Струмочок». Ініціатором та першим керівником цього дитячого колективу став вчитель музики Завальський Олександр Андрійович. Разом із своїми вихованцями він збирав і записував народні пісні і танцювальні мелодії регіону. В обробленому вигляді ці твори знову поверталися до людей уже зі сцени.

«Струмочок» пропагував фольклор Київщини не тільки в багатьох областях України, а в 16 країнах світу. Юних, талановитих українських дітей радо вітали в Польщі, Німеччині, Франції, Данії, Італії, Туреччині, Ірландії, Канаді та інших країнах світу.

Минають роки, змінюється покоління учасників «Струмочка», змінився керівник, та залишається головне – відродження джерела народної мудрості, традицій та обрядів.

Нині в колективі займається більше 40 вихованців різних вікових категорій, учні 1-11 класів. Майже 10 років керує гуртом вчитель музичного мистецтва Пантюк Анатолій Петрович, який виховує в дітей інтерес до культурного надбання українського народу, залучає їх до світу прекрасного, формує школяра як духовну особистість.

У 2010 році фольклорно-етнографічному гурту «Струмочок» присвоєно звання «Зразковий».

Вихованці «Струмочка» неодноразові переможці обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів.

Духовий оркестр «Маестро», який діє при Музичанській ЗОШ I-III ступенів, був заснований у 1984році. На даний час колектив налічує понад 50 учасників. Керує вихованцями незамінний та талановитий музикант Шуляк Василь Григорович.

Колектив є постійним учасником шкільних, сільських, районних та обласних свят, конкурсів та фестивалів .

Мережа навчальних закладів

Район неодноразово міняв межі, склад та назву. Сучасну назву– «Києво– Святошинський» отримав 15 серпня 1944 року.

Постійно змінювалась і кількість навчальних закладів.

Цікаво прослідкувати зміни у мережі навчальних закладів району розпочинаючи з 1944 року.

У 1944 році працювало 44 школи.:

12 середніх шкіл: Білогородська, Будаївська (Боярська №1), Бучанська, Ворзельська, Горенська, Гостомельська, Ірпінська, Новопетрівська, Петропавлівсько–Борщагівська, Пирогівська, Хотівська, Шпитьківська;

22 неповних середніх шкіл (семирічних): Білицька, Бобрицька, Гатнянська, Гореницька, Поштово– Вітянська, Віта–Литовська (Чапаєвська), Вишгородська, Жулянська, Крюківщинська, Лісниківська, Лучанська, Мостищанська, Микільсько–Борщагівська, Петрушківська, Тарасівська, Ходосіївська, Юрівська, Яблунівська;

10 початкових шкіл: Валківська, Гнатівська, Горбовицька, Дмитрівська, Забучанська, Коцюбинська, Мощунська, Петрівська, Шевченківська, Рокитнянська.

У той час ряд населених пунктів територіально належали іншим районам: Забір’я, Княжичі, Малютянка – Васильківському, Бузова і Личанка – Макарівському, Мироцьке – Бородянському.

У післявоєнні роки статус шкіл часто змінювався у залежності від кількості учнів, наявності педкадрів та приміщень. Середні школи ставали неповними середніми, неповні середні реорганізовувалися у початкові і навпаки.

У 1949 році було 45 шкіл: 4 середні (Боярська, Гостомельська, Ірпінська, Шпитьківська) 18 неповних середніх, 23 початкових; крім того 4 школи робітничої (Бучанська, Боярська, Ірпінська, Коцюбинська) та 1 сільської молоді (Новопетрівська).

З 1956 року працювало уже 49 денних шкіл, із них 16 середніх, 16 семирічних, 17 початкових та 4 школи робітничої молоді.

Середні: Білогородська, Боярська, Бучанська, Гатнянська, Горенська, Гостомельська, Вишгородська, Жулянська, Ірпінська ім. Макаренка, Ірпінська (російська), Коцюбинська, Новопетрівська, Петропавловсько–Борщагівська, Пирогівська, Тарасівська, Шпитьківська;

Семирічні: Білицька, Бобрицька, Гореницька, Крюківщинська, Лісниківська, Микільсько­–Борщагівська, Мощунська, Михайлівсько–Рубежівська, Музичанська, Петрушківська, Софіївсько–Борщагівська, Ходосіївська, Хотівська, Чапаївська, Юрівська, Яблунівська.

Початкові: Баланівська, Бучанська, Валківська, Горбовицька, Гостомельська (російська), Дмитрівська, Жуків острів, Ігнатівська, Кременецька, Кичеївська. Лучанська, Мостищанська, Поштово–Вітянська, Петрівська, Романівська, Слобідська, Шевченківська.

У тому ж році селище міського типу Боярка–Будаївка було переведено до категорії міст районного підпорядкування та присвоєно найменування Боярка.

У 1957 році кілька населених пунктів району було включені в межі Києва, зокрема Пирогів, Чапаєвка та селище Дніпровського пароплавства острів «Жуків». Така ж доля «спіткала» у 1971 році Микільську–Борщагівку та Жуляни у 1988 році.

4 листопада 1957 року рішенням Київської обласної ради депутатів трудящих території «Нова Боярка» і «Нова Тарасівка», які були в підпорядкуванні Тарасівської сільської ради, включені в межі міста Боярка. У наступному році Тарасівську СШ розділили на дві школи – Тарасівську СШ (згодом Боярська СШ №3), яка відійшла до Боярки та Тарасівську восьмирічну.

У 1957 році у Боярці створено семирічну школу з російською мовою викладання (попередниця Боярської СШ №4).

У тому ж році мережа складала 52 школи: 15 середніх, 18– семирічних, 15 початкових та 4 школи робітничої молоді.



У відповідності до постанови Ради Міністрів СРСР № 1115 від 24 жовтня 1960 року «Про передачу залізничних шкіл до складу міністерства освіти СРСР» залізнична середня школа №18 (Боярська СШ№2) та залізнична початкова школа № 13 (Вишнівська школа) перейшли у підпорядкування районного відділу народної освіти.

У 1960 році Мироцьке, а в 1965році Бузова, Личанка, Забір’я та Княжиці були передані до складу району. Відповідно перейшли і школи, які знаходилися в цих населених пунктах.

У 1962 (30.12) у результаті адміністративно–територіальної реформи єдині адміністративні райони були поділені на сільськогосподарські та промислові. Місто Боярка, селища міського типу Біличі, Буча, Вишгород, Вишневе, Ворзель, Гостомель, Димер, Коцюбинське, були віднесені у підпорядкування Ірпінської (Ірпінь тоді ж стало містом обласного підпорядкування), а згодом Боярка – Васильківської міськради.

Крім того було проведено укрупнення районів. В Київській області замість 31 району залишилось 12. До складу Києво-Святошинського району увійшла територія Димерського району.



З 1963 року мережа шкіл району складала :

Середні: Білогородська, Гатнянська, Горенська, Демидівська, Жукинська, Жулянська, Вищедубечанська, Катюжанська, Козаровицька, Литвинівська, Новопетрівська, Нижчедубечанська, Чернинська, Шпитьківська.

Восьмирічні: Абрамівська, Бобрицька, Валківська, Вороньківська, Воропаєвська, Гореницька, Глібівська, Крюківщинська, Лісниківська, Лютіжська, Лебедівська, Микільсько–Борщагівська, Мироцька, Михайлівсько–Рубежівська, Мощунська, Музичанська, Новосілківська– на– Десні, Ошитьківська, Петропавлівсько–Борщагівська, Петрушківська, Сваромська, Софіївсько–Борщагівська, Старопетрівська, Сувидська, Тарасівська, Тарасовщинська, Хотянівська, Ходосіївська, Хотівська, Юрівська, Яблунська, Ясногородська.

Початкові: Бирківська, Боденківська, Горбовицька, Гаврилівська, Дмитрівська, Забучанська, Завалівська, Ігнатівська, Кременицька, Осешинська, Лебедівська, Лучанська, Гута–Межигірська, Лісовицька, Мостищанська, Поштово­–Вітянська, Петрівська, Петрівська (Димер), Раківська, Слобідська, Савенська, Синяківська, Старосільська, Тарасовщинська, Толокунська, Дикунська, Шевченківська.

Всього: 14 середніх, 31 восьмирічна і 27 початкових шкіл.

Крім того Микільсько­–Пустинська допоміжна школа–інтернат, 5 шкіл робітничої молоді: Горенська, Микільсько–Борщагівська, Новопетрівська, Димерська, Велико–Дубечанська та Києво–Святошинська заочна середня школа.

У 1964 році, в зв’язку із переселенням населених пунктів із зони будівництва Київської ГЕС, зникла низка сіл і ліквідовувалися Чернинська середня, Ошитьківська восьмирічна, Завалівська початкова школи.

У тому ж році побудували шкільні приміщення у Білогородці та Нових Петрівцях і на базі середніх шкіл створювалися дві школи: середня і восьмирічна (нові приміщення займали середні школи, у старих залишалися восьмирічні).

У 1965 році, згідно Указу Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 року «Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР» ціла низка населених пунктів: Боярка, Вишгород, Вишніве, Гостомель, Димер – включені до складу району. Тоді ж Хотівська восьмирічна школа реорганізована у середню.

На базі Боярського дитячого будинку створено спеціальну школу інтернат для слабозорих дітей.

У зв’язку з будівництвом нових приміщень, Дмитрівська початкова (1968) та Гореницька (1966), Музичанська (1975), Тарасівська (1976), Білогородська (1978), Михайлівсько–Рубежівська (1981), Софіївсько-Борщагівська (1984) восьмирічні школи реорганізовані у середні.

Інтенсивний розвиток Вишневого та надання йому статусу міста зумовив будівництво нових шкіл: у 1972 році 8–річної школа, яка через рік стала Вишнівською СШ №2, а у 1976 році – Вишнівської СШ №3.

На початку 70 років у районі налічувалося 82 загальноосвітні школи, з них 29 середніх, 28 восьмирічних, 18 початкових, 5 вечірніх, 2 заочні, а також 2 спецшколи.

У квітні 1973 року було утворено Вишгородський район. До його складу увійшла частина території КиєвоСвятошинського  та  Іванківського районів. 

Площа Києво–Святошинського району зменшилася більше, ніж утричі,

а кількість шкіл – на 36.

З другої половини 60–х та у 70–роки масово закривалися початкові школи: Горбовицька, Ігнатівська, Лучанська, Поштово­–Вітянська, Слобідська, Шевченківська.

У 1978 році закрито Бобрицьку, а в 1979–Личанську 8-річні школи. Мотивація – будівництво нових шкіл, зокрема Білогородської СШ №2 та Шпитьківської СШ.



У 1985 році відкриваються Новосілківська СШ та Боярська СШ №5.

1 вересня 1986 року у Петрівському відкрили школу–новобудову. Це дало змогу початкову школу реорганізувати у восьмирічну, а через рік –в середню.

Вишнівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 4 введено в експлуатацію у грудні 1989 року

Проведено реорганізацію восьмирічних шкіл у середні: Ходосіївської (1992) та Забірської (1995).

У 2000 році рішенням Києво-Святошинської райдержадміністрації Юрівську ЗОШ І-ІІ ступенів реоганізовано у загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів, учні мають можливість по місцю проживання здобути повну загальну середню освіту.
Краєзнавство

Освітянами-краєзнавцями району нагромаджений значний досвід

вивчення історикокультурної спадщини регіону, втілення у життя низки масштабних науководослідних, навчальнометодичних і видавничих проектів. Краєзнавство міцно увійшло до напрямків діяльності шкіл і стало важливим засобом навчання та виховання.



Великий поштовх шкільному краєзнавству дала більш як десятирічна робота над двадцятишеститомною історією міст і сіл Української РСР (том «Київська область», розділ «Києво-Святошинський район»), що припала на 1960-1970 роки. Учителі були залучені до збору матеріалів, підготовки нарисів про населені пункти, допомагали їм у цьому учні. Серед них: О.І. Бевза, М.Г. Герасименко, П.З. Гончар, О.О. Кривенко, Н.К. Олійніченко. Допомагали їм у цьому і учні.

Михайло Григорович Герасименко, директор Гатнянської СШ, не одне десятиліття займався вивченнм історії Святошинського краю. Пілсумком цієї роботи став «Нарис з історії Києво-Святошинського району». За сприяння відділу освіти Нарис був виданий у 1999 році і став доброю пам’яттю про людину, яка намагалася створити узагальнену історичну довідку про рідний район.

Про все, що побачу, потреба писати,

І все, що почую, кортить записать,

Бо хтось вже пішов, вже когось не побачу,

А щось вже скінчилось, щось треба почать.

Ці слова належать Потравному Михайлу Федоровичу, автору книжок про Горенку: « Село моє рідне Горенка» та «Горенка. Історичний Нарис».

Невеликі по об’єму, ці своєрідні літописи пронизані великою любов’ю до того, що зветься малою батьківщиною: села, оточуючого лісу, річок Горенка і Котурка, а головне односельчан, які творили і творять його історію.

Як учитель Михайло Федорович з особливим теплом розповідає про рідну школу, де навчався та працював, своїх учнів та колег.

Автор так побудував свою розповідь, що для читача, в історії Горенки, віддзеркалюється історія всієї України.

Інтереси Сергія Миколайовича Лисенка, вчителя Боярської вечірньої школи, різноманітні. Це вивчення історія рідного міста, історія лицарської та шляхетної ґеральдики, питання генеалогії. Він проводить біографічні дослідження відомих постатей пов’язаних з Бояркою. З 2000 року Лисенко С,М. заступник голови Українського геральдичного товариства, член Товариства охорони старожитностей Київщини. Має десятки друкованих робіт. Був учасником багатьох міжнародних наукових конференцій.

У 2006 році вийшла з друку книга Сергія Миколайовича «Боярка. Історико-краєзнавчий нарис».

Учитель української мови та літератури Вишівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 Литвин Лариса Миколаївна займається літературним краєзнавством.

Як говорить Лариса Миколаївна: «Література рідного краюнепересихаюче джерело формування царини національного духу української молоді».

Вона, разом із своїми колегами-вчителями української мови та літератури, у збірнику «Літературне сузір’я» зібрала твори поетів, прозаїків, публіцистів, чий життєвий та творчий шлях пов’язаний з святошинським краєм.

Поряд з творами В.І Самійленка, В.В. Стуса, В.В. Марченка, твори авторів, які працюють чи працювали у школах району: І.І. Іванова, І.Ю. Коваленка, В.П. Бубиря, Р.С. Кокодзея, М.О. Кучеренко, Н.М. Мельниченко, Т.В. Петровської, В.П. Чаклош, Ф.С. Прус.

Особливе місце у житті заслуженого вчителя України Альбіни Петрівни Януш посідає історико-літературна краєзнавча робота пов’язана з іменем Миколи Островського, створенням і діяльністю шкільного музею М.Островського у Боярській СШ №2 , а в подальшому і Боярського музею М.Островського.

  Понад 15 років учні школи разом з учителем проводили екскурсійну роботу в Боярському музеї М.Островського приймали гостей не тільки з України, а із багатьох країн світу.

У 60-х роках започаткований рух червоних слідопитів. Вони встановлювали імена загиблих визволителів, розшукували їх родичів, упорядковували могили, пам’ятники. Так учні Софіївсько-Борщагівської школи Ніна Шульженко,Зіна Бережанська, Оля Задобрюк та Оля Буханенко– під керівництвом старшої піонервожатої школи Падалки Н.П. встановили прізвища трьох невідомих воїнів захоронених у братській могилі.

На подвір’ї Тарасівської восьмирічної школи –братська могила воїнів, що визволяли село. Але було відоме ім’я лише одного. І розпочались пошуки. Директор школи Олійниченко Н.К., вчитель історії Векленко Л.О., учні: Віра Федоренко, Тамара Снігир, Віра Захарченко, Таня Євдокименко та інші опитали сотні людей, написали десятки листів, поки довідалися, хто ж похований у братській могилі. І такі приклади непоодинокі.

Скільки листів глибокої подяки червоні слідопити шкіл району отримали від родичів, які через багато років дізналися, де поховані їхні рідні та близькі.

Традиційно на свято Перемоги з усього колишнього Союзу приїздили близькі загиблих.



Велику зацікавленість виявили педагоги району до написання історії навчальних закладів Київської області. Вони вивчали архіви, записували спогади очевидців. Результатом цієї копіткої роботи став розділ «Загальноосвітні, дошкільні та позашкільні заклади. Києво–Святошинський район» у книзі «Заклади освіти Київщини: минуле та сучасне», яка вийшла у світ в 2003 році.

Серед активних краєзнавців потрібно назвати: Грекову Л.О. (Бобриця), Шевченко К. К. (Білогородка), Кулик Н.Ф. (Бузова), Коломієць Г.С. (Гатне), В.М.Гориневича (Забір’я), Костину Л.С.(Крюківщина), Безсінного А. Я., Кремця С.В. (СофіївськаБорщагівка), Берендю Г.О., Волошену Р.В. (Боярка), Римаренко Н.О. (Музичі), Герасименка І.П., Вишняка В.В. (Шпитьки), Провозіну (Вишневе) та багатьох інших.

Великої популярності серед учнів набули у 60-80 роки екскурсії та піші туристичні походи.

Так учні Тарасівської восьмирічки традиційно здійснювали влітку багатоденні походи до Фастова, на Десну, поїздки в Карпати, а бузівчани –до Канева.

Під час таких походів відбувалися зустрічі з цікавими людьми, допомога будівельникам, допомога на полях і фермах, і все це з ініціативи самих учнів.

Щороку тисячі школярів району здійснювали екскурсійні поїздки не лише до Києва, а й до Москви, Ленінграда, міст–героїв, тощо.

Ентузіастами туристсько-краєзнавчої роботи були Рощина М.Ф. (Боярська СШ №2), Горковчук В.Д., Анісімова Т.О. (Тарасівська СШ), Сімоник Н.Ю. ( Новосілківська СШ), Кулик Н.Ф., Федоренко Д.М.

( Бузівська СШ).

Сьогодні цю справу продовжують Іващенко О.П. (Юрівська ЗОШ І-ІІІ ступенів), Петриченко О.М. (Тарасівська ЗОШ І-ІІІ ступенів).



Музейна справа

У районі постійно приділялася увага музейній справі. Шкільні музеї проводили і проводять велику і багатогранну роботу: вивчають історію рідного села чи міста, природу краю, збирають матеріали про героїв, відомих людей, сприяють розвитку культури на місцях, патріотичному вихованню учнів.

Так у Боярській СШ №1 створили два музеї. Один, започаткований учителем І.І. Івановим (в’язнем сталінських таборів, краєзнавцем, поетом, автором книги «Колима»), розповідав про історію Боярки-Будаївки. Іван Іванович брав участь в археологічниїх розкопках скіфського кургану в центрі історичної частини Боярки, де знайшов чимало експонатів для своєї колекції. Друга музейна експозиція, зібрана під керівництвом учительки Руденко Софії Семенівни, була присвячена історії школи.

Музей Бойової слави було створено у Тарасівській восьмирічній школі, Через брак приміщень – школа працювала у дві зміни, експонати розміщувалися у шкільному коридорі, а матеріали присвячені київському підпіллю в учительській.і восьмирй шко було створезейУУУУуууу бойовави

У 1964 році відкрито шкільний музей у Боярській СШ №2. За створення музею, пошукову роботу, комсомольській і піонерській організаціям присвоєно ім’я М. Островського. Для музею М. Островського на території школи побудували окреме приміщення, і у 1974 році з нагоди 70–річчя від дня народження письменника урочисто відкрито музей. Нині це краєзнавчий музей м. Боярки.

З 1978 року у Крюківщинській школі започатковано унікальний комплекс: музей «Рядок, обірваний кулею» на честь поетів, що загинули під час Великої Вітчизняної війни та «Сад поетів». Ініціаторами створення комплексу були учитель української мови та літератури Рєпіна Ольга Федорівна та член союзу архітекторів СРСР Ларіна Олександра Миколаївна.

У «Саду поетів» висаджено липу на честь Івана Чумаченка, березу Георгія Суворова, вербу Всеволода Багрицького, калини Миколи Майорова та Олексія Лебедєва, каштан Семена Гудзенка.

Пошуковий загін школи «Ліра», очолюваний Ольгою Федорівною, зібрав більше п’ятисот експонатів, у тому числі особисті речі, фотографії, спогади, інформації про життя та творчість поетів.

У школі побували Дмитро Білоус, Володимир Яворівський, Леонід Горлач, Олекса Ющенко.

Школа підтримувала зв’язки із Костянтином Симоновим, Расулом Гамзатовим, Миколою Тихононовим, Степаном Щипачовим, Михайлом Дудіним, Платоном Вороньком, Дмитром Чередниченком та багатьма іншими. У шкільному музеї зберігаються їхні листи, книги з автографами, магнітофонні записи зустрічей, дружніх розмов.

Наступною сторінкою цієї роботи стало висадження іменних дерев письменникам друзям школи. Росте в саду береза, посаджена Миколі Тихонову, яблуня Степану Щипачову, дуб Расулу Гамзатову.

У квітні 2008 року, під час святкуванні 30 річчя Саду, посаджено цілий ряд калин українським письменникам закатованим фашистами та тоталітарною радянською системою: Олені Телізі, Євгену Підлужному, Василеві Стусу, Василеві Симоненку та іншим.

У Вишнівській СШ №3 у 80роки діяв музей Словацького національного повстання, знамено, що стрічку при відкритті перерізали двічі Герой Радянського Союзу О.Ф. Федоров та Генеральний консул ЧССР у Києві О. Мегельський.

Музеї бойової слави були створені у Білогородській №1, Бузівській,

Хотівський, Дмитрівській та ряді інших шкіл.

У 2002 році в Забірській ЗОШ, завдяки наполегливій праці вчителя Поліни Олексіївни Ярошенко та багатьох односельців, було відкрито історикокраєзнавчий музей села. В експозиції представлено старовинні речі, ткацький верстат, особисті документи та фотографії, націонадьний одяг забірчан. Окреме місце посідають твори народних майстрів та умільців вишиті рушники, килими, картини, вироби з дерева. У стилізованій хаті- світлиці можна побачити побутові речі давніх забірчан. Експозиція «Грізні воєнні роки» розповідає про житя села в роки окупації, про фронтовиків, про землякаГероя Радянського Союзу Грисюка А.С.

Є у музеї і матеріали про односельця Тевеля, який став прототипом оповідань та п’єси «Тев’ємолочник» класика єврейської літератури Шолом Алейхема.

9 травня 2004 року у Гатнянській ЗОШ урочисто відкрили музей історії села та освітнього закладу. Ініціатором були директор школи Проць М.І. та вчитель історії Коломієць Г.С. Сьогодні музей – окраса школи. Його експонати оформлені за розділами: «Моє село, для мене ти єдине», «Чорнобиля гіркий полин», «Безкровна війна», «Як уроки, пролетіли роки», «Історія школи в фотодокументах». У музеї працює група екскурсоводів та історикокраєзнавчий гурток «Пошук».

Музеї історії освіти були створені у СофіївськоБорщагівській та Тарасівській школах. У 2007 році Тарасівській музей історії освіти стараннями вчителя історії Ковальчук Тетяни Василівни та учнів переріс у краєзнавчий.

Лісниківська ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Михайла Грушевського працює над довгостроковим проектом «Школамузей». Тут першим у 1983 році відкрили музей Великої Вітчизняної війни, який після капітальної реконструкції школи в 2009 році переобладнано в «Галерею Пам’яті». В 2001му з’явився краєзнавчий музей, за ним в 2004-му — музей Михайла Грушевського.

Сьогодні в школі п’ять діючих музеїв: «Музей М.Грушевського», «Галерея пам’яті», «Історія Лісниківської школи», «Етнографічна світлиця», «Краєзнавчий музей». Учні та педагогічний колектив школи співпрацюють з науковцями Історико-меморіального музею М.Грушевського. Зусиллями місцевих краєзнавців, учнів та співробітників Музею в 2001 році було відновлено надгробок Ф.Грушевського в Лісниках. В 2008 році за сприяння сільської ради, адміністрації закладу та батьківського комітету на подвір’ї школи встановлено пам’ятник Михайлу Сергійовичу Грушевському. Учні-екскурсоводи проводять екскурсії в шкільному та Київському музеях М.Грушевського. Значна увага в школі приділяється військо-патріотичному вихованню та пошуковій роботі. Школа співпрацює з пошуковими групами «Перемога», «Рубіж», «Вертикаль», МАДФ Цитадель «Дніпро-Україна». 2 березня 2010 року школі присвоєно ім’я Михайла Грушевського. 

У бувшому приміщені Тарасівської 8–річної школи, яке більше тридцяти років використовувалося не за призначенням, стараннями учителя історії, краєзнавця Сизон В. Б. та громадськості села у 2011 році було відкрито музейний комплекс «Стара школа». Один із залів присвячений освіті і носить назву «Школа – весна життя».



Позашкілля

Перший позашкільний заклад у районі – дитячо – юнацьку спортивну школу відкрили у 1969 році. Поштовхом для відкриття був великий інтерес до спорту дітей та наявність кваліфікованих фахівців. Функціонували відділення фехтування, спортивної гімнастики та легкої атлетики. Заклад не мав свого приміщення. Спортивні секції працювали на базі шкіл.

Сьогодні до послуг юних спортсменів: зал ігрових видів спорту, зал боротьби, зал фехтування, басейн, тренажерний зал.

Культивується 6 видів спорту: баскетбол, дзюдо, легка атлетика, плавання, теніс настільний, фехтування.

Директорами ДЮСШ працювали Качаненко О.М., Ілляшенко В.Т., Тітов А. І., Буханенко В.І., Дмитренко В.І., Снігур В.В. З 1992 року спортшколу очолює «Заслужений працівник фізичної культури і спорту». І.В. Круподьоров.

У школі працюють 27 тренерів-викладачів, в тому числі 8 вихованців ДЮСШ, 15 мають вищу та першу категорії, 2 – заслужених тренерів України, 5 – нагороджені нагрудним знаком «Відмінник освіти України». Ними підготовлено 22 майстри спорту, 45 кандидатів у майстри спорту, 4500 спортсменів масових розрядів. 11 вихованців стали чемпіонами та 23 призерами першостей світу та Європи, 32 переможцями та 99 призерами чемпіонатів України.

Випускниця школи Якимчук Вікторія, майстер спорту міжнародного класу з лижних перегонів,  срібний та бронзовий призер зимових Універсіад,  учасник Олімпійських ігор у Солт-Лейк-Сіті,  Турині, Ванкувері.

Школа щорічно з 1994 року посідає І–е місце в обласному огляді–конкурсі на кращу організацію спортивної роботи серед районних ДЮСШ системи освіти Київської області.

Києво–Святошинський районний центр творчості молоді «Оберіг» свою діяльність розпочав у 1978 році як районний будинок піонерів та школярів і розташовувався у невеликому приміщенні по вул.Лінійній в м.Боярка.

У 1991 році для потреб закладу було побудовано окреме приміщення,

Сьогодні освіта у Центрі здійснюється за такими напрямами: художньо-естетичний, туристсько-краєзнавчий, еколого-натуралістичний, гуманітарний, фізкультурно-спортивний, військово-патріотичний, дослідницько-експериментальний, музейна справа, науково-технічний та соціально-реабілітаційний.

У районі діє ще три заклади:

Вишнівський центр творчості дітей та юнацтва (відкритий у 1987 році як Будинок піонерів), центр науково-технічної творчості учнівської молоді «Шанс», районний центр еколого–натуралістичної творчості учнівської молоді .



У кінці 70х років в Київській області було створено біля двадцяти міжшкільних навчально-виробничих комбінатів, серед них Боярський та Шпитьківській.

Створення міжшкільнх навчально-виробничих комбінатів було зумовлено значним попитом на працівників робітничих професій для промислових та сільськогосподарських підприємствах району.

Боярський МНВК тісно співпрацював із базовими підприємствами та готував для них робітничі кадри з семи професій, а саме:

Боярський машинобудівний завод «Іскра» радіомонтажники, токарі, слюсарі, кресляріоформлювачі, оператори станків із числовим програмним управлінням;

Боярська лісова дослідна станція – столяри;

Боярська швейна фабрика «Юність»швачки;

радгосп «Тарасівський» водії категорії «С», трактористи;

Вишнівський міський м’ясоперобний завод – формувальник ковбасних виробів, обвальщик жиловщик м’яса.

Вишнівський міський молокопереробний завод – лаборант хімічного аналізу, апаратних по розливу молока;

радгост декоративних культур – квітникардекоратор;

будівельні організації районумуляр;

автотранспортні підприємства району – водії категорії «С».

З 1997 року розширилися навчальні площі комбінату за рахунок орендованих приміщень бувшої технічної школи ПівденноЗахідної залізниці.

З 2000 року комбінат працює за ліцензійними матеріалами та стандартними програмами з професійної підготовки кваліфікованих робітників і проводить підготовку за професіями:

cекретар керівника, оператор комп’ютерного набору, швачка, кравець, кухар, водій транспортних засобів категорії «С», водій транспортних засобів кат. «В».

У Шпитьківському МНВК школярі із семи шкіл мали можливість навчатися і здобувати професії: оператора машинного доїння, швачки


майстра закритого гурнту, водія автотранспортних засобів категорії «B C» 
тракториста.
За час свого існування в комбінаті підготовлено понад 6000 кваліфікованих робітників різних професій для сільського господарства і сфери обслуговування.
Учителю! Перед ім’ям твоїм схиляюсь я

Творчі здобуткм освітян району неодноразово відзначалися почесними званнями та державними нагородами.



Заслужені вчителі України

Бєскова Наталія Володимирівна народилася в 1961 році у селі Дрозди Гощанського району Рівненської області у родині вчителів. У 1978 році із золотою медаллю закінчила Тучинську середню школу і вступила на природничогеографічний факультет Київського педагогічного інституту імені Горького.

З 1983 року працювала у Вишнівській середній школі № 2 вчителем географії та економіки, де зарекомендувала себе талановитим і висококваліфікованим працівником. Підготувала понад 30 переможців ІУ етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з географії та економіки. Її послідовниками стали близько двадцяти випускників школи.

Із 2000 року працює у Міністерстві освіти і науки України на посаді провідного спеціаліста департаменту загальної середньої та дошкільної освіти, де веде питання географічної, економічної та екологічної освіти. В 2003 році призначена начальником відділу природничо-математичної освіти, з 2005 року переведена на посаду начальника відділу суспільногуманітарної освіти цього ж департаменту.

Вона автор підручників із природознавства, багаточисленних навчальних програм та посібників, десятків статей у фаховій та періодичній пресі. Член редакційної колегії фахового журналу «Географія та основи економіки в школі». Бере участь у Всеукраїнських та Міжнародних семінарів і конференцій, на яких завжди з успіхом виступає та представляє державу. 



Заслужений вчитель України (1995 р.).

Зайчук Людмила Петрівна народилася у 1950 році в селі Княжа Звенигородського району Черкаської області в сім'ї сільського лікаря. Серед мальовничої природи, серед вишиванок і українських народних пісень проходило дитинство дівчинки. Її батько керував сільським самодіяльним драматичним гуртком, і артисти–аматори ставили на сцені сільського клубу вистави за п'єсами Т. Г. Шевченка, М. Старицького, Г. Квітки-Основ'яненка. Саме тоді Людмила і закохалась в українську літературу і в український театр. І невипадково обрала своєю майбутньою професією українську філологію.

Після закінчення Київського державного педагогічного інститут ім. О. М. Горького з 1971 до 2009 року працювала учителем Білогородської середньої школи №1.

Закохана в українську літературу, знаючи її досконально, вчителька добре володіє словом, на уроках панувала атмосфера взаєморозуміння, довіри, співпраці, яка спонукала учнів до творчості, активності, бажання показати кращі знання, уміння, самовдосконалюватися.

Уроки та виховні заходи Зайчук Л. П. відзначалися новизною методичного втілення, глибоким гуманізмом, науковістю і демократизмом. Багато уваги вона приділяла вихованню почуття відповідальності школярів через систему учнівського самоврядування в класі, створюючи в колективі дух творчості і партнерства.

Згадуючи дитячі враження від батьківських театральних постановок, Людмила Петрівна створила театральну студію в школі. Під її керівництвом на сцені будинку культури для жителів села були поставлені учнями вистави за комедією М. Старицького «За двома зайцями», драмою Л. Українки «Лісова пісня» та твором М. Гоголя «Ніч перед Різдвом», а також під керівництвом Людмили Петрівни творча група вчителів школи поставила виставу за п'єсою Т. Г. Шевченка «Назар Стодоля».

Учні Зайчук Л. П. ставали переможцями предметних конкурсів та олімпіад різних рівнів: від районного до всеукраїнського.

Брала активну участь в науково-методичній роботі. Людмила Петрівна була членом творчої групи, керувала школою молодого вчителя району.

Має друковані статті у фаховому журналі «Українська література в загальноосвітній школі», співавтор книги «Формування національної свідомості учнів на уроках україн­ської літератури».

Заслужений вчитель України (2001р.)

Іскоростенський Микола Петрович народився 18 січня 1951 року в селі Березівка Коростенського району Житомирської області.

Після закінчення Коростишівського педагогіч­ного училища ім. І.Я. Франка (1970) розпочав свою педагогічну діяльність учителем трудового навчання Горщиківської середньої школи. У 1976 році закінчив Київський педагогічний інститут ім. О.М. Горького. З 1976 року вчитель трудового навчання Тарасівської середньої школи Києво–Святошинського району Київської області. З 1979 року Микола Петрович очолює Боярський міжшкільний навчально–виробничий комбінат.

Іскоростенський М.П. доклав значних зусиль для створення належних умов навчання та виховання учнівської молоді. За його безпосередньої участі в комбі­наті було проведено капітальний ремонт приміщень, добудовано двоповерховий корпус, де розміщено навчальні класи та навчальні майстерні. Закуповується додаткова техніка і автотранспорт, облаштовано комп'ютерний клас.

Щорічно більше 500 випускників денних і вечірньої шкіл отримують сертифікати з ліцензованих спеціальностей.

М.П. Іскоростенський — постійний доповідач на педагогічних семінарах, конферен­ціях, методичних радах. Голова ради директорів МНВК Київської області, член ліцензійної комісії, експерт комітету з професійної освіти департаменту освіти і науки Київської облдержадміністрації. Обирався депутатом районної ради.

Заслужений вчитель України (1999).



Колібабчук Володимир Захарович народився в 1936 році в селі Стетківці Чуднівського району Житомирської області. Після закінчення філологічного факультету Жито­мирського педагогічного інституту ім. І.Я. Франка працював учителем української мови та літератури в с. Грузьке Макарівського району Київської області. З 1961 року перший секретар Макарівського районного комітету ЛКСМУ, з 1967 року заступник голови Макарівського районного виконавчого комітету. З 1973 року директор Боярської середньої школи № 2, з 1975 року очолював районний відділ народної освіти. У 1986 році В.З. Колібабчука переведено на посаду директора Вишнівської середньої школи № 2, де під його керівництвом було здійснено добудову школи на 460 учнівських місць. У 1993–1996 роках завідуючий відділом освіти Києво–Святошинського району. З серпня 1996 року В.З. Колібабчук директор Боярської вечірньої загальноосвітньої школи ІІ-ІІІ ступенів. Серед його першочергових завдань була робота з профілактики правопорушень, вихо­вання в учнів потреби дотримання норм суспільної моралі, ведення здорового способу життя забезпечення соціального захисту дітей і підлітків, робота з батьками, залучення до вирішення нагальних проблем системи вечірньої й заочної освіти громад­ськості та керівництва району.

Член–кореспондент Національної академії педагогічних наук України.

Автор понад 50 наукових робіт, зокрема: «Відділ освіти на шляху оновлення»; «Шляхи удосконалення управління навчальновиховними закладами»; «Організація відділом освіти науковометодичної роботи в районі».

Відзначений нагрудними знаками Міністерства освіти і науки України «А.С. Макаренко» та «Василь Сухомлинський».

Почесний громадянин міста Вишневе.

Заслужений вчитель України (1993рік).



Помер Колібабчук В.З. у 2010 році.

Котенко Валентина Олексіївна народилася у 1940 році в с. Н.Жари Брагинського району Гомельської області. В 1957 році закінчила середню школу № 1 м. Чорнобиля. Після закінчення (1960 р.) Боярського сільськогосподарського технікуму продовжила навчання у Чернігівському педагогічному інституті ім. Т.Г.Шевченка за спеціальністю «вчитель початкових класів» (1962–1967 рр.).

Працювала вчителем початкових класів Ладижицької восьмирічної та Чорнобильської середньої школи №1 (1961– 1986 рр.), а з 1986 року – вчитель початкових класів Вишнівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 2. Валентина Олексіївна широко застосовує на уроках передові педтехнології, широко впроваджує метод випереджувального навчання, впроваджує нестандартні форми навчання.. Її учні на високому рівні засвоюють програмовий матеріал, знання учнів відповідають програмним вимогам.

Має методичні напрацювання з теми «Оптимізація навчально–виховного процесу на уроках початкових класів». Відмінник народної освіти УРСР (1984 р.), медаль «За доблесний труд» (1980 р.), медаль «Ветеран праці» (1987 р.).

Почесне звання «Заслужений вчитель України» присвоєно в 2013 році.

Мазієнко Ніна Сергіївна народилася в Тарасівці у грізному 1941 році. Не знала Ніна батьківської любові та ласки, хоч завжди чула від своєї матері та й від односельців, яким добрим та працьовитим був її батько.

Після закінчення війни дізналася, що батько загинув під Сталінградом.

Закінчивши середню школу, з 1958 року почала працювати старшою піонерською вожатою Тарасівської восьмирічної школи. Ось як писали про неї вихованці:

А Ніну вожату усі пам’ятають.

Їй сончики ніжні пісню співають.

Дитинства воєнного мужня трава,

а Ніна у школі –легенда жива.

Вожата Ніна Мазієнко сиділа над програмами шкільних свят, сценаріями, організовувала цікаві екскурсії, ходила з дітьми у походи. У 1962 році як одна з кращих вожатих була направлена на роботу у Всесоюзний піонерський табір «Артек». З 1963 року вчитель початкових класів. Без відриву від виробництва закінчила педінститут ім. О.М. Горького.

Сотні маленьких особистостей пройшли через її теплі, ласкаві руки, материнське серце і відкриту душу.

Її творча робота заслужено оцінена державою, крім почесного звання Заслужений вчитель України, була нагороджена орденом Трудової Слави ІІІ ступеня.

Мазієнко Н.С. неодноразово обиралася депутатом районної та сільської рад.

З 2003 року Ніна Сергіївна на заслуженому відпочинку, але і досі живе радощами і болями школи і завжди з гордістю згадує про свою роботу.
Олійніченко Надія Кіндратівна народилася у 1911році в Києві у робітничій сімї.

У 1930 році після закінчення Первомайського педучилища працювала у школах Одеської області. Перед війною навчалася на філологічному факультеті Одеського університету, а завершила навчання після Великої Вітчизняної війни в Київському педагогічному інституті.

У роки війни - евакуація у Саратовську область, загибель на фронті чоловіка, важка вдовина доля, виховання двох доньок.

З грудня 1944 року працює в Тарасівській школі заступником, а з 1958 року­ до 1971 року - директором.

У школі вирувало цікаве і різноманітне життя, кожен учень знаходив справу до своєї душі. У школі була створена система естетичного виховання, яка пронизувала весь навчально– виховний процес.

Вона створила у школі мікросередовище культури і добра, творчого пошуку. В той час про Тарасівську школу знали далеко за межами України.

У с. Тарасівка була керівником сільського лекторію, редактором колгоспної газети, депутатом районної і сільської рад депутатів трудящих.

Медаль «За доблестный труд в Великой Отечественной Войне 1941 – 1945 г.г» (1946 р.), Відмінник народної освіти ( 1953 р.), орден «Знак почета» (1954 р.), почесне звання «Заслужений вчитель УРСР» (1965 р.), медаль А.С.Макаренка (1965 р.). Так оцінила держава роботу славетного педагога. За цією вчителькою звіряють свої думки і справи її вихованці і донині.

Померла Олійніченко Н.К. у 1991 році.

Її іменем названо одну з вулиць Тарасівки.

Орлова Антоніна Данилівна народилася у 1934 році в селі Обуховичі на Київщині. У 1959 році закінчила Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка.

Після закінчення університету журналістська робота, а з 1960 року розпочинається учительська діяльність.

У повнй мірі її педагогічний талант розквітнув у Вишнівській СШ №3. Уроки Антоніни Данилівни – це постійний пошук нового, захоплюючого. Це уроки–диспути, які змушують дітей мислити, доводити свою позицію.

З учнями у Антоніни Данилівни складалися особливі стосунки: вона їх щиро любила і ця любов ніколи не згасала в її серці, а діти відповідали їй взаємністю.

Учасник науково-практичних конференцій, на яких ділилася досвідом роботи, виступи на курсах удосконалення вчителів м. Києва, Київської, Чернігівської та інших областей. Співпрацювала з республіканськими науково-методичним виданнями, була членом редколегії журналу «Всесвітня література», друкувалась у журналах «Русский язык и литература в школах Украины», «Відродження», «Всесвітня література», «Русская словесность в школах Украины».

Співавтор підручника «Література» для 6–го класу шкіл із російською мовою навчання, який витримав три видання.

Талановита людина талановита в усьому. Антоніна Данилівна пише вірші, гарно вишиває, малює картини.

Діяльність учителя була відзначена високим званням «Заслужений учитель УРСР» (1983р.).

Орлова А.Д. з 2002 року на пенсії.

Плахотнюк Клавдія Леонідівна народилася в 1963 році у селі Топча Корецького району Рівнеської області. У 1986 році закінчила з відзнакою Уманський державний педагогічний інститут ім. П.Тичини.

Педагогічну діяльність Плахотнюк К.Л. розпочала у 1986 році вчителем біології Кашперівської середньої школи Київської області.

З 1987 по 1996 рік керівник гуртка Київської обласної станції юних натуралістів.

З 1996 року Клавдія Леонідівна працює вчителем біології у Вишнівській ЗОШ І-ІІІ ступенів №1. Основними напрямками в системі роботи вчителя є розвиток науково–практичного мислення школярів, озброєння школярів раціональними способами навчальної діяльності учнів. Вона широко використовує на уроках інтерактивні технології навчання та метод проекту. Велику увагу приділяє індивідуальній роботі з обдарованими учнями. Високих результатів досягла у формуванні практичного та наукового мислення учнів, вихованні інтересу і любові до біології, тому її учні успішно проходять державну підсумкову атестацію та зовнішнє незалежне оцінювання, а також пов'язують свою майбутню професійну діяльність із біологією та медициною.

Багато років працює в школі для обдарованих дітей «Паросток». Починаючи з 2003 року, учні Клавдії Леонідівни стають переможцями ІІ, ІІІ етапів, а з 2010 року – IV етапу Всеукраїнської олімпіади з біології (7 учнів). В 2012 році її вихованець Бондаренко Владислав став переможцем Міжнародної олімпіади з біології у Сінгапурі..

Плахотнюк Клавдія Леонідівна надзвичайно працьовита, добросовісна, ініціативна, вимоглива до себе і учнів, умілий організатор дитячого колективу.

Заслужений вчитель України (2012 рік),

Семенченко Євдокія Дем’янівна народилася 8 березня 1924 року в м. Катеринопіль Черкаської області у бідній селянській сім’ї. Закінчила у 1941 році Новогорлівську середню школу №1. У 1944 році закінчила семимісячні курси вчителів математики при Уманському педагогічному інституті. З 1.12.1944 року працювала вчителем математики Софіївсько –Борщагівської семирічної школи, а з 1 вересня 1945 року вчитель математики та фізики Білгородської середньої школи. Закінчила Київський педагогічний інститут ім. М.Горького (1949 р.).

З 1958 року директор Білогородської середньої школи, а з 1964 по 1976 рік – заступник директора навчально-виховної роботи. Педагогічний стиль Євдокії Дем’янівни відзначався творчим ставленням до навчально–виховного

процесу, постійним пошуком нових ідей та впровадженням їх у життя.

Користується заслуженим авторитетом серед жителів села, педагогічної громадськості району

З 1976 року на пенсії.

Відмінник народної освіти УРСР (1953 р.).

Медаль до 100-річчя з дня народження Леніна (1970 р.).

Указом Президії Верховної Ради Української РСР у 1973 році ій присвоєно почесне звання «Заслужений вчитель Української РСР».



Швидка Лариса Семенівна народилася в 1945 році в с. Саксагань П'ятихатського району Дніпропетровської області в учительській родині.

Після закінчення Криворізького медичного училища працювала медичною сестрою, навчалася на фізико-математичному факультеті Криворізького державного педагогічного інституту, який закінчила в 1971 році.

З 1969 по 1975 рік учитель математики середньої школи № 93 міста Кривий Ріг. Заступник директора з навчально-виховної роботи (1975), директор (1977) середньої школи № 112. Її зусиллями було створено високопрофесійний і творчий педагогічний коллектив, обладнано методичний кабінет, який став опорним у районі, відкрито музей Бойової та Трудової слави. З 1980 року Л. С. Швидка – директор Криворізької середньої школи–новобудови №33. Вона доклала багато зусиль для завершення будівництва, оснащення приміщень і кабінетів, створення у навчальному закладі замкненої телевізійної системи.

У 1981–1984 роках старший викладач методики математики Криворізького державного педагогічного інституту.

З 1984 року учитель математики, заступник директора з навчально-виховної роботи, з 1985 року – директор Софіївсько-Борщагівської середньої школи. Тут у повній мірі розкрився її високий професіоналізм та організаторські здібності. Лариса Семенівна зуміла консолідувати навколо школи зусилля місцевої влади, сільської громади, що дало змогу утримувати та вдосконалювати матеріальну, дидактичну базу закладу на сучасному рівні. Школа є центром освітнього, культурного життя села. Раціонально організована робота з педагогічними кадрами дала позитивні результати. Школа стала одним із кращих навчальних закладів Київщини.

Її мудрість, досвід, освіченість, ерудиція служить громаді вже не один десяток років. Лариса Семенівна неодноразово обиралася депутатом сільської та Києво-Святошинської районної ради.

Держава і громадськість гідно оцінила її професійне вчительське обдарування – вона відмінник народної освіти України (1990), Соросівський лауреат (1996), Заслужений вчитель України (2007).

З 2007 року Л.С. Швидка очолює інформаційно–методичний центр управління освіти, молоді та спорту Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області.



Януш Альбіна Петрівна  народилася в 1934 році у м. Горький. Закінчила Уральський державний університет ім. О.М.Горького (м. Свердловськ). З 1960 року працює учителем російської мови і літератури Боярської середньої школи №2. 

  Більше ніж 40 років займається пропагандою життєвого подвигу і творчості М. Островського, ініціатор створення музею М.Островського у Боярці.



Альбіна Петрівна вважає, що  позакласна робота з учнями є невід'ємною складовою навчання дітей. Тому надзвичайно багато  працює з  учнями  позаурочно;  екскурсії,  пошукові  клуби,  гуртки  за інтересами.
Вона творчий педагог, який характеризується загальною культурою, високим рівнем професіоналізму. Постійно працює над підвищенням професійної майстерності, бере активну участь у творенні методології і методики викладання зарубіжної літератури.

    Її учні вчаться писати анотації, рецензії, нариси, складають вірші. Є переможцями олімпіад, конкурсів. Вона вміло формує творчу особистість дитини.

  Стиль роботи Януш А.П. визначається складовими: мобільністю думки і образністю слова вчителя, умінням найточніше вгадувати гострі моменти в житті сучасних підлітків і вести з учнями діалог, гнучкістю побудови усієї урочної і позаурочної роботи з предмета.

Протягом багатьох років Януш А.П. працює над книгою спогадів про школу і Боярку «Пам'ять серця. Говорять вчителі і випускники школи різних років» (у двох частинах) . Перша книга побачила світ у 2009 році.

Януш А.П. неодноразово обиралася депутатом Боярської міської ради депутатів трудящих\

  Звання «Заслужений вчитель Української РСР» присвоєно в 1985 році.

 .

Заслужений працівник фізичної культури і спорту

Круподьоров Ігор Володимирович народився у 1947 році в м.Броди Львівської області.

З десяти років почав займатися спортивною гімнастикою. По закінченні школи навчався на факультеті фізичного виховання Саратовського педагогічного інституту ім. К.Федіна, який закінчив   у 1972 році з відзнакою і був залишений працювати на кафедрі спортивних дисциплін асистентом, згодом старшим викладачем.

 Ігор Володимирович як тренер, підготував трьох майстрів спорту СРСР зі спортивної гімнастики.

1978 році повертається в Україну, працює вчителем фізичного виховання спочатку Княжицької восьмирічної школи, а з 1979 року Боярської СШ №3.

    З 1985 року у Київському обласному відділі народної освіти працює інспектором фізичного виховання.

     Ігор Володимирович з квітня 1986 року активно працює в обласному штабі з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Він ліквідатор аварії на ЧАЕС ІІ категорії.

З 1992 року очолює районну дитячо–юнацьку спортивну школу.

Завдяки творчому впровадженню прогресивних форм організації спортивної та фізкультурно–оздоровчої роботи серед школярів, Києво–Святошинська районна дитячо-юнацька спортивна школа стала методичним центром фізкультури і спорту в районі, який надає практичну та методичну допомогу загальноосвітнім навчальним закладам в проведенні спартакіад, спортивних змагань.

Значну увагу Круподьоров І.В. приділяє  зміцненню матеріально-технічної бази школи сучасним оснащенням та кадровому забезпеченню навчально-тренувального процесу, що створює належні умови для спорту вищих досягнень; розвитку фізичного виховання, спортивної підготовки та впровадженню здорового способу життя учнівської молоді.

Школа протягом 20 років є лідером в обласному огляді–конкурсі ДЮСШ системи освіти серед районних спортивних шкіл.

Характерною рисою діяльності Ігоря Володимировича є висока відповідальність та вимогливість як до себе, так і до підлеглих, високий професіоналізм та наполегливість у досягненні мети. Він постійно працює над підвищенням своєї педагогічної та фахової майстерності, завжди перебуває в творчому пошуку. Він член ради директорів спортивних шкіл МОН України.

У 2007 році удостоєний почесного звання «Заслужений працівник фізичної культури та спорту України».

  Дубас Валерій Дмитрович, народився 4 вересня 1951 р. в с. Жерноклеви Гельмязівського району Полтавської області. З 1953 по 1968 рр. проживав у селищі Веселому Ростовської області, де і закінчив середню школу. Працював токарем у м. Азові, потім у м. Києві. Студент Київського інституту фізичної культури (1969-1975 рр.). Учитель фізкультури Шпитьківської середньої школи (з 1975 року по даний час). Заступник директора школи з виховної роботи (1999-2006 рр.).

Валерій Дмитрович проводить цілеспрямовану роботу з кожним учнем; стимулює необхідність самостійних занять фізичною культурою; знайомить учнів з методикою самоконтролю та методикою дозування фізичних навантажень під час самостійних тренувань.

Постійно веде пошуки нових методів навчання і виховання. Ділиться своїм досвідом із колегами – на базі школи неодноразово проводились районні та обласні семінари вчителів фізвиховання .

Учні Дубаса В.Д. багаторазові переможці та призери районних, обласних змагань з різних видів спорту. Невід’ємною частиною його діяльності є позакласна робота.

Має значну кількість методичних розробок, серед них:

«Планування уроків фізкультури на І та ІV чверті»; « Методика прискореного контролю на уроках гімнастики, легкої атлетики, загальної фізпідготовки» ;

«Використання змінно-групового методу та основних і додаткових вправ»;
«Школа сприяння здоров’ю – найактуальніша вимога часу».
Відмінник народної освіти (1985 р.), лауреат Київської обласної премії за заслуги в галузі освіти (2008 р.), лауреат обласного етапу Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2008» (номінація «Фізична культура»).

Заслужений працівник фізичної культури і спорту України (1997 р.).
Заслужений тренер України

Мужчина Віктор Васильович народився у 1957 році в м. Горьськ Луганської області.

Після закінчення Боярської середньої школи №2 навчався у Київському інституті фізичної культури.

У 18 років став майстром спорту з самбо, а  в 22 роки -  майстром спорту з дзюдо. Чотириразовий чемпіон України із самбо і дзюдо.

Брав участь у чемпіонатах СРСР: м. Кишинів – 5 місце по дзю-до, м. Каунас (Литва) – 5 місце по дзюдо. У 2003році – 3-й призер чемпіонату Європи з дзюдо серед ветеранів (Угорщина, м. Кечкемет).

     З 1979 по 1983 роки працював тренером у спортивних товариствах «Локомотив» та «Трудові резерви».

    З 1983 року працює  старшим тренером по дзюдо і самбо в районному ДЮСШ.  

     Віктор Васильович виховав неодноразових чемпіонів та призерів всеукраїнських та міжнародних змагань: Андрія Донченка, Володимира Остап’юка, Лесю Савчук, Ірину Колесник, Світлану Ярьомку, Михайла Сафонова, Марію Петрущак та інших.

    Звання Заслужений тренер України присвоєно в 2004 році. 


  Кавалери урядових нагород

Орденом Леніна були нагороджені: Васюк І.К., Губський М.О., Листопад А.Г;



орденом Трудового Червоного Прапора – Бубновський В.С., Гречка О.О., Гриневич Н.Т., Зіневич Н.А., Левченко В.Д., Сизон Г.Ю., Роженко Г.Т.;

орденом Трудової Слави ІІІ ступеня – Мазієнко Н.С;

орденом «Знак пошани» – Гребенюк С.К., Левченко Г.М., Вільчинська В.В., Олійниченко Н.К.



Конкурс «Учитель року»

З метою виявлення і підтримки творчої праці вчителів, підвищення їх професійної майстерності, популяризації педагогічних здобутків у районі активно проводиться Всеукраїнський конкурс «Учитель року». .



Переможцями та лауреатами конкурсу «Вчитель року» (обласний етап) ставали:

Лук’янчук О.С. вчитель історії Новосілківської ЗОШ І-ІІІ ступенів (переможець обласного етапу);

Зателепа Л.Івчитель історії Хотівської ЗОШ І-ІІІ ступенів;

Сизон В.Б. вчитель історії Києво-Святошинської районної класичної гімназії (переможець обласного етапу);

Ущапівський П.В. директор Бузівської ЗОШ І-ІІІ ступенів;

М’якенька Т.М. вчитель інформатика Вишнівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №4;
Якубовська І.В. вчитель музики Софіївсько-Борщагівської ЗОШ І-ІІІ ступенів;

Слободянюк Л.В. вчитель фізики Петрівської ЗОШ І-ІІІ ступенів;

Коротков О, М. – вчитель іноземної мови Софіївсько-Борщагівської СЗОШ І-ІІІ ступенів;

Боровик О.В. – вчитель української мови та літератури Києво-Святошинської

районної класичної гімназії;

Асаєвич Н.М. вчитель правознавства Києво-Святошинської районної класичної гімназії;

Гажаман О.В. вчитель образотворчого мистецтва Києво-Святошинської районної класичної гімназії;

Плахтій Л.В, вчитель початкових класів Києво-Святошинської районної класичної гімназії (переможець обласного етапу);

Дубас В. Д. вчитель фізкультури Шпитьківської ЗОШ І-ІІІ ступенів;

Анісімова Т.О.- вчитель фізики Боярського НВК «Гімназія – ЗОШ І ступеня»,

Тищик Л.П. вчитель світової літератури Бузівської ЗОШ І-ІІІ ступенів;

Неруш Н.В.директор Хотівського НВК « ЗОШ І-ІІІ ступенів – гімназія» (переможець обласного конкурсу, лауреат Всеукраїнського конкурсу).
Здобутки наших колег

У освітній галузі району в різні роки працювали:

– керівник Апарату Верховної Ради України Зайчук В.О.

Зайчук Валентин Олександрович з 1972 по 1982 рік працював учителем української мови та літератури Музичанської восьмирічної школи, організатором позакласної та позашкільної роботи, заступником директора з навчальновиховної роботи, директором Гореницької СШ та Боярської СШ №3.

Обіймав посади заступника завідуючого Київського обласного відділу народної освіти; заступника Міністра народної освіти, голови Комітету з профтехосвіти; заступника, першого заступника Міністра освіти України.

Міністр освіти України в 1999 році.

Працював у системі Національної академії педагогічних наук України.

Був на дипломатичній роботі. Має ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України.

Академік Національної академії педагогічних наук України.

Нагороджений орденом «Знак Пошани», орденом князя Ярослава Мудрого V та IV ступенів.

Присвоєно почесне звання Заслуженого працівника народної освіти України.
Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

— Надзвичайний і Повноважний Посол України у Чехії Зайчук Б.О.

Борис Олександрович розпочав свою педагогічну діяльність вчителем Білогородської середньої школи у 1971 році. У 1974–1986 роках – директор Бобрицької восьмирічної, Гореницької СШ та Білогородської СШ №1.

З 1986 по 1993 роки заступник голови Києво-Святошинського райвиконкому та голови райдержадміністрації.

З 1993 року у Пенсійному фонді України: працює спочатку заступником, а у 1996–2008, 2010–2012 роках Голова правління Пенсійного фонду України.

З 2008  по 2010 роки заступник Секретаря Раді національної безпеки і оборони України та Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Хорватії. Має ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України.

Кандидат економічних наук. Доцент.

Удостоєний почесного звання «Заслужений працівник соціальної сфери України».

Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня,  орденом  князя Ярослава Мудрого V та IV ступенів.

– ректор Київського університету ім. Б. Грінченка Огнев’юк В.О.

Віктор Олександрович, після закінчення Вінницького педінституту, з 1979 до 1993 року працював вчителем історії Лісниківської СШ, директором Ходосіївської восьмирічної та Шпитьківської середньої школи, завідуючим Києво–Святошинським районним відділом освіти.

Очолював Київське обласне управління освіти,  займав посаду заступника міністра у справах сім'ї та молоді, був начальником головного управління середньої освіти Міністерства освіти і науки України.

У період з 2000 по 2006 рік працював заступником міністра освіти і науки України, першим заступником керівника Головного управління гуманітарного і науково – технічного розвитку Секретаріату Кабінету Міністрів України, першим заступником Голови Державного комітету у справах національностей і міграції, заступником Державного секретаря Міністерства освіти і науки України.

Доктор філософських наук, професор, академік Національної академії педагогічних наук України.

Науковий і професійний інтерес — філософія освіти. Ввів у науковий обіг і теоретично обґрунтував нове поняття «освітологія».

Автор понад сімдесяти наукових праць, у тому числі двох підручників з грифом Міністерства освіти і науки України для учнів загальноосвітніх навчальних закладів, з них «Філософія. Історія філософії» (профільний рівень) 10 клас — переможець Всеукраїнського конкурсу у 2010 році.

Присвоєно почесне звання «Заслужений працівник освіти України».



Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

– доктор педагогічних наук, професор НПУ ім. М.П. Драгоманова Шпак О.Т.

Олександр Тихонович з 1969 року працював у Вишнівській середній школі №1, потім працівник апарату Києво-Святошинського райкому Компартії України (1972–1976 рр). До 1985 року – директор Вишнівської середньої школи №2. З 1985 року після захиту дисертації – асистент каферди педагогіки, потім завідуючий кафедри педагогічної творчості, згодом декан факультету післядипломної освіти Київського державного педагогічного інституту ім.М.П.Драгоманова. З 2001 року – професор.

Науковий інтерес–економічна освіта і виховання учнів.

Автор понад двохсот наукових праць, Член Спілки журналістів України.

– доктор педагогічних наук, професор, директор інституту педагогіки НАПН України Топузов О.М., випускник Вишнівської СШ №1, працював вчителем Софіївсько – Борщагівської СШ;

– доктор педагогічних наук, професор, вчений секретар інституту педагогіки НАПН України Березівська Л.Д., працювала вчителем Петропавлівсько–Борщагівської СШ;

– доктор історичних нак, старший науковий співробітник Падалка С.С., Інститут історії України НАН України, працював вчителем Софіївсько – Борщагівської СШ;

– доктор психологічних наук, професор Фурман А.В., працював заступником директора Жулянської СШ;

завідувач кафедри історії України Інституту історичної освіти НПУ імені М.П.Драгоманова, доктор історичних наук, професор Борисенко В.Й., працював вчителем Шпитьківської СШ;

– доктор психологічних наук, професор Сак Т.В., Інститут спеціальної педагогіки НАПН України, працювала вчителем Вишнівської СШ №2;

– доктор філологічних наук, доцент Гнатюк Л, П., національний університет ім.. Тараса Шевченка, працювала вчителем Боярської СШ №3;



  • керівник Головного департаменту з питань внутрішньої політики Адміністрації Президента України, Заслужений працівник освіти України Гончарук О. О., працював вчителем Вишнівської СШ №2, інспектором Києво-Святошинського районного відділу освіти;

– кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Бондаренко Н.В., інститут педагогіки НАПН України, працювала вчителем Вишнівської СШ №2;

  • кандидат педагогічних наук, доцент Киричук В.О., інститут обдарованої дитини НАПН України, працював директором Жулянської СШ;

  • кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Легкий О. М.,

інститут спеціальної педагогіки НАПН України, працював вчителем Крюківщинської ЗОШ;

– кандидат педагогічних наук, доцент Литвин Л.П., НПУ ім. М.П. Драгоманова, працювала вчителем Тарасівської СШ;

– кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Гурбик А.О., Інститут історії України НАН України, працював заступником директора Княжицької НСШ;

– начальник відділу департаменту загальної середньої освіти та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України, Заслужений учитель України Бєскова Н.В., працювала вчителем Вишнівської СШ №2;

– кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Шелехова Г.Т., інститут педагогіки НАПН України, працювала старшою піонервожатою Тарасівської НСШ;

– кандидат педагогічних наук, професор Паламарчук Л.Б., Київський університет ім. Бориса Грінченка, працювала вчителем Боярської СШ №3;

– кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Кубальський О.Н., Інститут історії України НАН України, працював вчителем Вишнівської СШ №2;

– старший науковий співробітник Царенко Л.Г., Інститут психології ім. Г.С.Костюка НАПН України, працювала практичним психологом Вишнівської СШ №4;

– член-кореспондент НАПН Волошина Н.Й. (1940–2010), працювала вчителем Вишнівської СШ №1;

– кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Дубинчук О.С. (1919–1994), працювала вчителем Тарасівської НСШ;

– кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Левченко Г.Є. (1952–2010), працював вчителем Боярської СШ№2.


Нам є ким пишатися

Серед колишніх вихованців шкіл району велика кількість видатних особистостей, відомих як в Україні, так і за її межами:



ректор Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут», академік Національної академії наук України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки Згуровський М.З., у 1994-1999 рр. – міністр освіти і науки України;
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка