"особливості використання граматичних форм іменників, прикметників, займенників у професійному мовленні"



Скачати 223.44 Kb.
Дата конвертації29.12.2016
Розмір223.44 Kb.


Волинська обласна рада

Вищий комунальний навчальний заклад

«Володимир-Волинський педагогічний коледж

ім. А.Ю. Кримського»

Н.І.ПРОСОВА

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПОКАЗОВОГО ЗАНЯТТЯ

(ЛЕКЦІЇ) НА ТЕМУ: ”ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ГРАМАТИЧНИХ ФОРМ ІМЕННИКІВ, ПРИКМЕТНИКІВ, ЗАЙМЕННИКІВ У ПРОФЕСІЙНОМУ МОВЛЕННІ”
СПЕЦІАЛЬНІСТЬ: 5.01020501 „ДІЛОВОДСТВО”

Володимир-Волинський

2010

Тема. Особливості використання граматичних форм іменників,

прикметників, займенників у професійному мовленні
Мета: удосконалювати уміння студентів використовувати граматичні форми іменників, прикметників, займенників у професійному мовленні.

Студенти повинні знати: особливості вживання граматичних форм іменників, прикметників,займенників.

Студенти повинні уміти: правильно використовувати граматичні форми іменників, доречно вживати граматичні форми прикметників, займенників.

Тип заняття: лекція з елементами бесіди.

План

  1. Іменники на означення статусу, професій, посад, звань. Узгодження прикметника з іменником на означення певних професій.

  2. Рід невідмінюваних іменників.

  3. Збірні іменники.

  4. Кличний відмінок іменників. Нанизування відмінкових форм іменників. Варіанти відмінкових форм іменників.

  5. Особливості вживання складних слів.

  6. Ступені порівняння прикметників. Використання аналітичних форм прикметників.

  7. Вживання присвійних прикметників.

  8. Особливості використання займенників у професійному мовленні.


І. Вступ

1. Актуальність проблеми.

2. Мета, завдання лекції.

3. Основні терміни.

1) Аналітична форма ступенів порівняння прикметників (складена) передається двома словами.

2) Збірні іменники – іменники, що означають сукупність однакових чи подібних предметів, що сприяються як одне ціле.

3) Кличний відмінок – відмінок, що використовується для граматичного оформлення звертання до особи чи істоти (у художній літературі та публіцистиці, фольклорі – це можуть бути іменники з предметним та абстрактним значенням).

4) „Нанизування” відмінкових форм іменників – уживання кількох іменників підряд в одному відмінку, здебільшого в родовому.

5) Присвійні прикметники – прикметники, що вказують на належність предмета людині, рідше – тварині (відповідають на питання чий?).

6) Складні слова – слова, утворені способом складання.

7) Синтетична форма ступенів порівняння прикметників (проста) передається одними словом.
IІ. Основний зміст заняття


  1. Іменники на означення статусу, професій, посад, звань. Узгодження прикметників з іменником на означення певних професій.

а) Актуалізація життєвого досвіду студентів.

- Які назви професій, звань, посад ви знаєте?

- Якого вони роду?

- Чому більшість назв професій чоловічого роду?

- Чим пояснюється дискримінація жіночого роду у назвах професій, посад, звань?

б) Інформаційна частина

В офіційному мовленні слід віддавати перевагу формам чоловічого роду, навіть якщо вони мають у сучасній українській мові співвідносні форми жіночого роду іменників, що називають осіб за посадою, професією, званням: зарахувати на посаду касира Петрову, нагородити лейтенанта Павлишину, виступила професор Біла, доручити інс - інспекторові Дем'янівській. Уживання форм жіночого роду вмотивоване лише тоді, коли вказівка на стать є обов'язковою й не може бути виражена іншими засобами: виступи українських фігуристок, концерт відомої піаністки. Суто офіційного характеру ділові документи набувають за умови, якщо з іменниками на позначення посад, професій, звань та ін. залежні прикметники узгоджуються у формі чоловічого роду, хоч у тексті йдеться про жінок, пор.: старший сержант Лиса; провідний науковий співробітник Вишневська. Із жіночим прізвищем узгоджуються лише дієслова у формі минулого часу жіночого роду, пор.: професор Біла зауважила, старший сержант Батурська доповіла. Іменники жіночого роду із суфіксами -ш-, -их- та деякі із суфіксом -к- не можуть бути використані в офіційному діловому мовленні через свій розмовний або жаргонний характер: секретарша, касирша, лікарша, головиха, професорка.

в) Повідомлення студента.

Виділяють кілька груп іменників, у морфологічній формі яких не закладено розмежування за статтю:


  • назва наукових ступенів та звань: доктор, кандидат, професор, доцент;

  • офіційні, адміністративні посадові назви: прем’єр-міністр, президент, дипломат, посол;

  • назви осіб за військовими спеціальностями: воїн, боєць, офіцер, пілот, майор, капітан;

  • інші найменування соціально-оцінного типу: лауреат, інженер, консультант, інспектор.

г) Самостійна робота

Узгодьте іменник-назву професії із займенником, числівником та дієсловом: Наш(а) керівник Марія Лозова першим(ою) привітав(ла) мене з призначенням на нову посаду.

Назвіть іменник жіночого роду, що називає професію. Узгодьте іменник няня із займенником і дієсловом: Наш(а) няня Марія захворів(ла).

А якщо нянею є чоловік?

З чим узгоджується займенник і з чим узгоджується дієслово? Наш(а) няня Андрій захворів(ла). (Правильний варіант: Наша няня Андрій захворів).

Чому у назвах кінофільмів не використовують іменник жіночого роду няня, а усічену форму нянь („Вусатий нянь”).



Висновок за першим питанням лекції.

У діловому мовленні надаємо перевагу формам чоловічого роду, якщо називаємо носіїв професій, посад, звань. Прикметник узгоджується із назвою професії, дієслово – і статтю посадовця, носія професії.




  1. Рід невідмінюваних іменників.

а) Актуалізація опорних знань студентів.

- Як визначається рід незмінюваних іменників-назв осіб?

- Як визначається рід незмінюваних іменників-назв тварин?

- Як визначається рід незмінюваних іменників - назв неістот?

- Як визначається рід незмінюваних іменників-географічних та умовних назв?

- Як визначається рід незмінюваних іменників - назв абревіатур?

б) Інформаційна частина

Рід незмінюваних іменників встановлюється так:

1.Назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, цей кюре, ця леді, ця фрау, гарна Катрін, видатний Дюма.

2.Назви тварин мають звичайно чоловічий рід: цей шимпанзе, цей поні, цей какаду, цей колібрі, цей кенгуру, рожевокрилий фламінго, дорослий шимпанзе (але якщо треба вка­зати на самку, назві надається значення жіночого роду: ця кенгуру, ця шимпанзе).

3.Назви неістот мають середній рід: це кашне (хустка на шию або шарф), це комюніке (урядове повідомлення про дипломатичні переговори, угоди, досягнуті між державами), це меню, це журі, це алібі, цікаве кіно, сміливе інтерв'ю, нове попурі (музична п'єса, скла­дена з різноманітних музичних уривків), смачне монпансьє.

4.Власні географічні назви та умовні назви мають рід відповідно до родової назви, яку вони замінюють: цей Кракатау (вулкан), цей Хокайдо (острів), ця Міссісіпі (річка), ця Мона­ко (країна), це Гельсінкі (місто),це Онтаріо (озеро); порівняйте каламутна Міссурі (річка), рівнинне Міссурі (плато), густонаселений Міссурі (штат у США), сучасний ,,Душанбе" (го­тель), сучасний Душанбе (місто).

5.Незмінювані складноскорочені слова мають рід відповідно до роду іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку: цей НБУ (банк), ця СБУ (служба), це МП (підприємство).

в) Самостійна робота.

Визначте рід іменників, назв неістот: сулугуні (сир), торнадо (вихор), салямі (ковбаса), кольрабі (капуста), пенальті (удар).

Висновок за самостійною роботою

Рід деяких іменників-назв неістот не середній: визначається за родовою назвою.

Висновок за 2 питанням лекції.

Знання критеріїв визначення роду незмінюваних іменників дозволить правильно узгодити їх у роді з прикметниками і дієсловами минулого часу.


  1. Збірні іменники

а) Актуалізація опорних знань.

– Які іменники називаються збірним?

б) Опрацювання опорного конспекту „Збірні іменники”.

Будуючи речення із збірними іменниками, особливу увагу звертаємо на число пов'язаних із ними слів. Якщо збірний іменник, який називає сукупність багатьох предметів, стоїть в однині, то й пов'язані з ним слова також мають стояти в однині: осіннє листя (а не осінні), коріння проросло (а не проросли), селянство - воно (а не вони), молодь - її інтереси (а не їхні).

Збірні іменники – іменники, які означають сукупність однакових чи подібних предметів, що сприймається як одне ціле: малеча, комашня, студенство, коріння. Найчастіше таку сукупність створюють назви істот, рослин і т.д.: молодь, дітвора, дека­нат, березняк, коріння, листя, жіноцтво, гарбузиння, докторантура.

Вони не мають форми множини, через те що виражають об'єднаня багатьох предметів, які не підлягають лічбі. Проте в них є рід і словозміна. Їх легко ропізнати за суфіксаами: -ств-\-цтв-:студентство, птаство, парубоцтво; -н-:вороння, коріння, насіння; -инн-\-овин-: ластовиння, кукурудзиння, картоплиння; -в-:мишва, мушва, мужва, братва; -от-: кіннота, парубота, піхота, голота; -ин-\- овин-:озимина, городина, садовина; -ник-\-няк- чагарник,сосняк,осичняк;-еч-:стареча, малеча; -і- :братія, адміністрація; -ик-\-ік-:символіка, геральдика,проблематика, синоніміка; -арій-:розарій, гербарій,інстру­ментарій; -іан-: Франкіана, Шевченкіана; -ур-:професура, клієнтура; -ат-: старостат, пролетаріат.

Деякі збірні іменники утворилися безафіксним способом: хмиз, юнь,

молодь, наволоч, зааполоч, знать, рвань.

Деякі збірні іменники утворилися лексико-семантичним способом, ш.о зумовлюється метафорою чи метонімією: аудиторія (незбірний -зал, збірний - слухачі), міліція (незбірний -установа, збірний - міліціонери).

Збірні іменники не сполучаються з власне кількісними числівниками, а лише з неозна­чено - кількісними і дробовими: багато рідні, трохи гарбузиння, одна п'ята молодняка, ялівника.

Збірні іменники на означення сукупності людей (дітвора, козацтво) відповідають на питання хто?, а на означення сукупності тварин і неістот (мишва, бади­лля) - на питання що?

Збірні іменники здебільшого мають спільнокореневі відповідники серед іменників - назв істот і неістот: юнацтво -юнаки, птаство - птахи, грабник - граби. Не мають такого віповідника збірні іменники з нульовим суфіксом (блакить, молодь), а також ті збірні іменники, яким суфікс, крім збірності, надає іншого лексичного значення (голота, малеча).

Іменники, які підлягають лічбі, мають форми однини і множини, до збірних не належать: група, загін, рій, ліс, полк, народ, ряд, армія, табун, зграя, комісія, череда, стадо, команда, ансамбль, трупа,екіпаж, ескадрилья, рота, дивізія, артилерія, колектив, контингент.

Збірні іменники у діловому мовленні не використовуються, замість них вживаються іменники у формі множини: студентство – студенти, професура – професори, птаство – птахи, генералітет – генерали, піхота – піхотинці.

Поставте запитання до опорного конспекту.



Зразки запитань

  • Яке число збірних іменників?

  • З якими числівниками сполучаються збірні іменники?

  • На яке питання відповідають збірні іменники на означення сукупності людей, на означення сукупності тварин та неістот?

в) Самостійна робота

Відредагуйте словосполучення: медичні приладдя, величезні каміння, пошкоджені коріння, рідкі пруття.

Висновок за 3 питанням лекції.

Збірні іменники не вживаються у ділових паперах. Замість них у діловому мовленні використовуються множинні іменники.




  1. Кличний відмінок іменників. Нанизування відмінкових форм іменників. Варіанти відмінкових форм іменників

а) Опрацювання опорного конспекту „Кличний відмінок іменників”.

У кличному відмінку іменники І відміни мають закінчення (мамо), -е, -є (душе, Надіє) і в іменниках м'якої групи з відтінком пестливості (доню, матусю); у множині - закінчення називного відмінка множини.

У кличному відмінку Іменники І відміни твердої групи в однині мають закінчення (Марино, Миколо, Зінаїдо), м'якої та мішаної групи – закінчення (Катре, судде, кранівнице,листоноше), м'якої групи з основою на - закінчення - (Маріє, Надіє, Майє).

Вживання форм називного відмінка замість кличного не нормативне.

Іменники ІІ відміни в кличному відмінку однини вживаються із закінченням -у, -ю та -е: закінчення мають іменники твердої групи (переважно із суфіксами -ик, -ок, -к- (-о-) ,іншомовні імена з основою на г, к, х та деякі іменники мішаної групи, крім тих, що мають основу на ж, зокрема всі чоловічі імена по батькові (полковнику, свідку Коваленку, Джеку, Людвігу Геннадійовичу, Фрідріху Ісаковичу; Каленику Петровичу, товаришу Ткачу);

закінчення мають іменники м'якої групи (Анатолію, Валерію, Василю, секретарю, підприємцю); закінчення мають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники мішаної групи з осно­вою на ж, дж, ш (Вікторе, Глібе, Павле, Михайле, майоре, директоре, агенте, курсанте, Тимоше, стороже), а також прізвища прикметниково типу на -ів (-їв), -ін (- їн), -ов,-ев (-єв) (Яцківе.Коваліве, Пушкіне, Долганове, Вересаеве).

У звертаннях, що складаються з імені та по батькові або з двох загальних назв, обидва слова вживаються в кличному відмінку: Степановичу, Андрію Ма­каровичу, пане полковнику,товаришу лейтенанте. У кличному відмінку обидва іменни­ки вживаються також тоді, коли перший із них є загальною назвою, а другий – власною назвою: добродію Степане, друже Віталію, товаришу Петре. Якщо ж власною назвою є прізвище, то воно має форму називного відмінка, тоді як загальна назва - кличного відмінка: колего Ковалів, товаришу Кравчук, добродію Ткачук.

У кличному відмінку іменники ІІІ відміни мають закінчення -е: Любове, Нінеле.

б) Самостійна робота

Поставте у кличному відмінку іменники, що називають:



  1. статус: знавець, колега, товариш;

  2. посади: директор, завідувач, голова;

  3. звання: професор, капітан, академік;

  4. фах: лаборант, перекладач, секретар;

  5. родичів: батько, мати, сестра, бабуся;

  6. ім’я: Ігор, Олег, Микола, Юрій, Марія, Ольга, Наталя, Любов;

  7. по батькові: Ілліч, Анатолійович, Іллівна, Анатоліївна, Євгенівна;

  8. прізвища: Сорока, Каркач, Баглай, Бондар.

в) Інформаційна частина

Нанизування відмінкових форм іменників.



Однією з характерних ознак українського ділового мовлення є «нанизування» відмінкових форм іменників, тобто вживання кількох іменників підряд в одному відмінку, здебільшого в родовому, пор.: порушення терміну надання послуг; підбиття підсумків виконання зобов'язань; перевиховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, ловажання правил співжиття.

У деяких офіційних документах спостерігаємо зловживання такими іменниками: Конституційний Суд України має право зажадати від органів, зазначених у цій статті, письмового підтвердження виконання рішення, додержання висновку Конституційного Суду України (ст. 66 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

Уникнути надмірного нанизування відмінкових форм можна, замінивши віддієслівні іменники формою інфінітива, пор.: Покарання не має на меті завдання фізичніх страждань і приниження людської гідності Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

г) Опрацювання схеми „Родовий відмінок іменників”

Схема „Родовий відмінок іменників”


ЗАКІНЧЕННЯ ІМЕННИКІВ ІІ ВІДМІНИ



У Р.В. ОДНИНИ

-а(я)

-у(ю)




Назви істот, уособлених предметів, явищ:

лікаря, Мороза, лиса

Назви речовин, матеріалу:

піску, ситцю






Збірні поняття, назви установ, абстрактних понять:

колективу, театру, процесу

Назви міст, населених пунктів:

Чернігова, Львова, Збірнпоняття, назви установ, абстрактних понять:

колективу, театру, процесу

театру, театру


Назви явищ природи:



граду, грому, холоду

Усі іменники середнього роду:

знання, мера






Назви почуттів, процесів, станів, властивостей, ознак, загальних та абстрактних понять:

гніву, голосу, процесу, стану




Географічні назви з наголошеним закінченням або з суфіксами –ов; ев(єв); -ин -їн): Дніпра, Тетерева, Пирятина.

піску, свинцю






Географічні назви, в яких наголос не падає на закінчення:

Криму, Кавказу




Українські за походженням суфіксальні слова-терміни:

чисельника, відмінка


Назви чітко окреслених предметів, зокрема будівель та їх частин:

олівця, мотора (але: вокзалу, даху)

Більшість префіксальних іменників (крім назв істот): вибору, накипу


Односкладові іменники:

соку, року, меду, миру







Назви мір, днів, місяців:

сантиметра, вівторка, березня




Назви ігор та танців:

баскетболу, вальсу, волейболу, (але: гопака, козака)

Примітка. Деякі іменники чоловічого роду в родовому відмінку однини мо­жуть маш паралельні закінчення -а(-я), -у(-ю). Це залежить від значення (па­пера (документа) — паперу (матеріалу); каменя (однієї штуки) — каменю (матеріалу); лиcma (написаного) — листу (на дереві)) і наголосу (моста – мосту; стола – столу; двора – двору).

Висновок за четвертим питанням

Для граматичного оформлення звертання українська мова використовує кличний відмінок. В офіційних документах не можна зловживати „нанизуванням” відмінкових форм іменників. Необхідно враховувати особливості відмінкових закінчень іменників ІІ відміни у родовому відмінку; звертати увагу на варіанти закінчень іменників ІІ відміни у родовому відмінку.


  1. Особливості вживання складних слів

а) Які слова називаються складними?

б) Усне повідомлення студента про правопис складних іменників.

в) Усне повідомлення студента про правопис складних прикметників.

г) Самостійна робота.

Запишіть більше 10 термінів вашого фаху, використовуючи складні слова (Зразок термінів: діловодство, довідково-інформаційні документи, господарсько-договірні документи, обліково-фінансові документи, фотодокументи, фонодокументи, кіно документи, машинопис, рукописні документи, справочинство, формуляр-зразок, архівознавство, автобіографія, телефонограма, радіограма, законодавство, словесно-цифровий запис).

Поясніть правила написання термінів.

Висновок до п’ятого питання.

У діловому мовленні необхідно використовувати складні слова, дотримуючись правил правопису.




  1. Ступені порівняння прикметників. Використання аналітичних форм прикметників

а) Опрацювання опорного конспекту „Ступені порівняння якісних прикметників і творіння їх” з метою повторення.

Якісні прикметники під час зіставлення предметів можуть указувати не неоднакову міру тієї самої ознаки: досконалий, досконаліший, найдосконаліший. Через те вони, крім звичайної форми, мають ще два ступені порівняння: вищий і найвищий.

Вищий ступінь порівняння означає, що в одному предметі є більше певної якості, ніж є в іншому: Дніпро довгший від Бугу; Свинець важчий за олово; Чавун легший , ніж сталь.


    1. Проста (синтетична) - ш, іш;

    2. Від деяких прикметників - за допомогою двох суфіксів: - ш, -іш

тихший, тихіший, тонший, тонкіший

    1. розрізненням лексичного значення слів: старший (за посадою) і старший (за віком);

    2. за допомогою суфікса - ш - прикметникові суфікси -к-, -ок-, -ек - випадають: тонкий - тонший, широкий - ширший, далекий дальший;

    3. прикметники вищого ступеня вживаються зі словами за, від, ніж, як, проти: Воля дорожче за життя. Морська миля майже вдвічі довша від кілометра. Алюміній більш поширений у природі, ніж залізо.

Речення „ Хрін редьки не солодший неправильно побудоване.

Треба: Хрін від редьки (за редьку) не солодший;

6) перед суфіксом - ш - вищого ступеня кореневі приголосні [г] [з] змінюються на [ж], а [с] - на [ш]. Суфіксальний звук [ш], у свою чергу, внаслідок дисиміляції змінюється на [ч]: дорогий - дорожший - дорожчий, вузький - вужший - вужчий, високий - вишший - вишчий, ( фор. вищий), дужий - дужший дужчий;

7) суплетивізм: гарний - кращий, поганий - гірший, великий більший;

8) складена (аналітична): більш спокійний.

Вживання цієї форми в українській мові обмежене.

Слово менш у складній формі вищого ступеня прикметника виражає міру спадаючого вияву ознаки: менш здібний, менш зручний.

Найвищий ступень порівняння означає, що в одному предметі є найбільше певної якості: Київ - найдавніше місто в Україні й одне з найдавніших у світі. Україна - найбільша за площею європейська країна. Говерла - найвища гора в Україні.

Проста найбільший

Складна - якнайбільший, щонайбільший

Складена - найбільш влучний

б) Інформаційна частина

Неправомірно вживають вищий ступень порівняння замість найвищого: вищий сорт замість найвищий сорт, кращий знавець замість найкращий знавець або один із найкращих знавців. Немає в українській мові й таких форм найвищого ступеня, як „самий близький друг”, „сама більша заслуга”, а тільки найближчий друг, найбільша заслуга.

Складену форму вищого і найвищого ступенів порівняння вживають рідко - переважно в науковому і офіційно - діловому стилях.

Чи правильними є форми: „більш розвиненіший", найбільш розвиненіший"?

Окремі якісні прикметники не мають ступенів порівняння, бо вони самі вказують уже певну міру якості: премудрий (дуже мудрий), завеликий (надт овеликий), старезний (надзвичайно старий), нескінченний (якому немає кінця), холоднуватий (трохи холодний), тихесенький (дуже тихий).

Не утворюються ступені порівняння і від тих якісних прикметників, які називають безвимірну ознаку (босий, сліпий, гнідий, чалий, фіолетовий), а також від складних прикметників (світло-зелений, кисло-солодкий, чорноволосий).
7. Використання присвійних прикметників.
а) Інформаційна частина


  1. Присвійні прикметники виражають ознаку предмета за належністю його людині або тварині.

  2. Отже, відповідно твірною базою можуть бути лише назви істот, від основ яких утворюються присвійні прикметники за допомогою суфіксів ів (-їв), -ин (-їн), рідко -ач (-яч) або нульовою, наприклад: Микола - Миколин, Петро - Петрів, Андрій - Андріїв, Оксана - Океании, Маоія - Маріїн, зозуля - зозулин, соловейко - соловейків, вовк - вовчий.

  3. Типовою помилкою щодо творення присвійних прикметників чоловічого роду є додавання до основ закінчення -ий, наприклад: Батьковий, Маріїний, Сергієвий. Повну форму можуть мати лише деякі присвійні прикметники, похідні від назв тварин, наприклад: орлиний, соловїний, качиний.

  4. У діловому мовленні присвійні прикметники вживаються рідко. Значення індивідуальної віднесеності особі найчастіше передають формами родового відмінка іменників, наприклад: наказ директора, заява Ігнатенка, стипендія студента.

  5. Присвійні прикметники можуть входити до складу термінологічних сполук (Фарадеєва стала, архімедова сила, торрічеллієва порожнина) або фразеологізмів (ахіллесова п'ята, авгієві стайні, гордіїв вузол, дамоклів меч), втрачаючи, звичайно, значення присвійності. Однак і в цьому випадку є велика кількість конструкцій з родовим належності, наприклад: кільце Ньютона, закон Архімеда, прилад Ампера.

  6. Відбувається процес трансформації: ведмежий барліг - ведмежа шкура - ведмежа послуга.

  7. Не мають присвійного значення і прикметники, що стали географічними назвами, прізвищами, наприклад: Київ, Львів, Микитин, Василишин, Ковалів.

Дослідити терміносполуки: Архімедова спіраль, базедова хвороба, бертолетова сіль, вейєрштрассова сигма-функція, ермітів многочлен, гурвіців критерій, жорданова лема, карданова передача, кесарів розтин, клейнова пляшка, ланлранжові дужки, Петрові батоги, рентленів(ський) апарат, фредлольмів мінор, штурмова система.

Крилаті вислови: аріаднина нитка, авгієві стайні, езопова мова, дамоклів меч, прокрустове ложе, сізісфова праця.

У діловому мовленні:

білоцерківський житель житель м. Біла Церква

кременчуцькі цигарки цигарки з м. Кременчук

брестська адреса адреса в м. Брест

китайські товари товари з Республіки Китай
8. Особливості використання займенників у професійному мовленні

а) Опрацювати матеріал позаудиторно за планом:

1) Займенник як засіб скорочення елементів тексту, конденсація висловлювання.

2) Уживання займенника Ви як пошанної множини.

3) Використання займенника собі (себе) для пом’якшення категоричності наказу.

4) Перевага займенника їхній у текстах ділового мовлення з метою уникнення двозначності.



Завдання: скласти діалог на спеціальну тему із використанням займенників (докладно дивитися у посібнику „Завдання для індивідуальної і самостійної роботи з української мови (за професійним спрямуванням)”).
Література


  1. Гриценко Т.Б. Українська мова за професійним спрямуванням. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2010 – С.113, 115, 119.

  2. Кацавець Р. Ділова мова: сучасний вимір. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2008 – С.18-22

  3. Кацавець Р.М., Паламар Л.М. Мова ділових паперів. Підручник – 3-тє видання. – К.: Алерта, 2006 – С.99-100, 232-235.

  4. Коваль А.П. Культура ділового мовлення. – К.: Вища шк., 1974 - С.28-45

  5. Мацюк З., Сенкевич Н. Українська мова професійного спілкування. – К.: Каравела, 2005 - С.131-143

  6. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні. Модульний курс. Видання 3-є, перероблене та доповнене. Навчальний посібник. – К: Центр учбової літератури, 2008. – С.141-145

  7. Фразеологічний словник української мови /за ред. Л.С. Паламарчук.- К.: Наук. Думка, 1993.

  8. Сучасна українськ мова: підручник (О.Д.Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.), 2-е видання перероб. – К.: Либідь, 2001 - С. 72-74, 83-84

  9. Ющук І.П. Українська мова. – К.: Либідь, 2004 – С.215-218





База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка