Основні поняття, визначення та терміни бждоп



Сторінка1/8
Дата конвертації26.12.2016
Розмір1.28 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8

Лекція 1

Основні поняття, визначення та терміни БЖДОП


Виходячи з сучасних уявлень, безпека життєдіяльності є багатогранним об'єктом розуміння і сприйняття дійсності, який потребує інтеграції різних стратегій, сфер, аспектів, форм і рівнів пізнання. Складовими цієї галузі є різноманітні науки про безпеку. Згідно з Європейською програмою навчання у сфері наук з ризиків “FORM-OSE” науки про безпеку мають світоглядно-професійний характер. До них належать:

  • гуманітарні (філософія, теологія, лінгвістика);

  • природничі (математика, фізика, хімія, біологія);

  • інженерні науки (опір матеріалів, інженерна справа, електроніка);

  • науки про людину (медицина, психологія, ергономіка, педагогіка);

  • науки про суспільство (соціологія, економіка, право).

Гуманітарні, природничі, інженерні науки, науки про людину та про суспільство є складовими галузі знань, яка зветься безпекою життєдіяльності, свого роду корінням генеалогічного дерева знань у сфері безпеки життєдіяльності.

Короною цього дерева є охорона праці, гігієна праці, пожежна безпека, інженерна психологія, цивільна оборона, основи медичних знань, охорона навколишнього середовища, промислова екологія і багато інших дисциплін.



Наведемо визначення безпеки.

Безпека – стан захищеності життєво-важливих інтересів особистості, суспільства від потенційно та реально існуючих загроз, або відсутність таких загроз; такий стан складної системи, при якому дія внутрішніх та зовнішніх факторів не призводить к погіршенню системи чи к неможливості її функціювання та розвитку.

Термін "життєдіяльність" складається з двох означень: життя та діяльність.



Життя - це одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції своїх функцій, до різних форм руху, діяльності. Таким чином термін "життя" вже в деякій мірі передбачає діяльність.

Діяльність - специфічна форма відношення до навколишнього світу, зміст якого складає його доцільна зміна та перетворення в інтересах людей, яке включає в себе мету, засоби, результат і сам процес.

Необхідно зазначити, що людська активність має особливість, яка відрізняє її від активності решти живих організмів та істот. Ця особливість полягає в тому, що людина не лише пристосовується до навколишнього середовища, а й трансформує його до задоволення власних потреб, активно взаємодіє з ним, завдяки чому і досягає свідомо поставленої мети, що виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

Отже, під життєдіяльністю розуміється властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей.

Безпека життєдіяльності (БЖД) - це галузь знання та науково-практична діяльність, спрямована на вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх властивостей, наслідків їхнього впливу на організм людини, основ захисту здоров'я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також на розробку і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах побуту та виробництва, так і в умовах надзвичайних ситуацій.
Системно-структурний підхід як принцип вивчення БЖД

Предметом вивчення дисципліни “Безпека життєдіяльності” є система “людина – життєве середовище”, в якій розглядаються прямі і зворотні небезпечні взаємозв’язки між людиною і середовищем, в якому вона перебуває і де зосереджені всі компоненти, що забезпечують її життєдіяльність.

БЖД, як галузь знань, що швидко розвивається, інтенсивно шукає власні методи досліджень, опираючись на досягнення наук на стику яких вона виникла. БЖД має власні оригінальні відкриття для вивчення системи “людина – життєве середовище”. Але вони ще досить обмежені. Тому для дослідження питань стосовно безпеки життєдіяльності, як загальний принцип діалектики та універсальний гносеологічний інструмент, можна використовувати системно-структурний підхід на основі системного аналізу.



Системасукупність якісно визначених елементів, між якими існують закономірний зв'язок чи взаємодія, в результаті якого досягається мета.

Важливими ознаками системи є її нероздільність і цілісність. Природа складових елементів і характер структури системи можуть бути найрізноманітнішими. Системи утворюються окремими тілами, явищами, процесами, що взаємодіють між собою, обмінюються енергією чи виконують загальну функцію; також це можуть бути думки, наукові положення, галузі знань, між елементами яких виникають відносини виведення, підпорядкування, послідовності, залежності тощо.



Система “людина – життєве середовище”, як об’єкт дослідження, згідно системного підходу може бути розбита на простіші підсистеми. Наприклад, підсистема “людина – виробниче середовище”, підсистема “людина – довкілля”, підсистема “людина – виробниче середовище” тощо (мал.2.2). При цьому необхідно дотримуватись принципу структурності, який полягає у тому, що підсистема зберігає свої основні властивості у вигляді сукупності стійких зв’язків і тотожності самій собі, при наявності любих внутрішніх і зовнішніх змін. Люба підсистема може розглядатися як окрема система на більш низькому або простому рівні. Система, яка для даного рівня вивчення її взаємозв’язків є найпростішою і не вимагає більш глибокого розбиття на підсистеми, називається елементом.

Елемент системи (компонент, складова частина) частина складного цілого, яка означає окремий матеріальний об’єкт, дію, речовину, енергію або інформацію.

Під елементом розуміють не лише матеріальні об'єкти, але й взаємовідносини і зв'язки між цими об'єктами. Будь-який пристрій становить приклад технічної системи, рослина, тварина чи людина - приклад біологічної системи, людські спільноти - приклади соціальних систем.

Системно-структурний підхід дає можливість вивчати систему як єдине ціле, так і через сукупність її складових в різні моменти існування. При цьому можна застосовувати різні методи дослідження багатокомпонентних систем. Визначення головного компоненту неможливе без розгляду його у взаємозв'язку та взаємодії з іншими. Такий підхід при вивченні складно влаштованих систем називають комплексним.

Згідно системно-структурного підходу розглянемо систему “людина – життєве середовище” на рівні окремих елементів, які є основними складовими безпеки життєдіяльності людини. Такими елементами є: людина, життєдіяльність, небезпека і вражаючий фактор. Саме сукупність цих елементів відноситься до сфери БЖД при спробі дати відповідь на основне питання даної галузі знань: як запобігти дії небезпечних факторів на людину?

Розглянемо зв’язки між означеними елементами.

Зв’язок - це взаємообумовленість існування явищ розділених у просторі і часі.

На перший погляд означені елементи не мають видимого зв’язку. Тому їх необхідно шукати на смисловому рівні. Смисловий рівень - це логічний взаємозв’язок між елементами системи на основі її сутності (мета, задачі). Наведемо декілька смислових уявлень для означених елементів на рівні безпеки життєдіяльності людини.



  • “людина” – головний елемент системи “людина – життєве середовище”, “людина” знаходиться в зоні дії небезпек, “людина” потребує захисту.

  • “життєдіяльність” – показник стану людини, “життєдіяльність” – пов’язана з небезпеками.

  • “небезпека” – невід’ємний чинник життєвого середовища, “небезпека” – фактор ризику для людини.

  • “вражаючий фактор” – результат прояву небезпеки, “вражаючий фактор” – джерело шкоди людині тощо.

Об’єднаємо елементи попарно на основі смислового зв’язку. Для вибірки з чотирьох елементів по два можливі шість варіантів:

а) “людина - життєдіяльність”

б) “людина - небезпека”



в) “людина - вражаючий фактор”

г) “ життєдіяльність - небезпека”

д) “ життєдіяльність - вражаючий фактор”



е
) “небезпека - вражаючий фактор”

Прямі зв’язки характерні тільки для пар а, в, г, е. Покажемо їх, розмістивши елементи БЖД у вершинах квадрата. Зрозуміло, що логічна послідовність дій в квадраті (читай системі “людина – життєве середовище”) можлива лише за годинниковою стрілкою. Це не виключає попарні зв’язки виділених раніше пар, що разом з основним напрямком Л → Ж → Н → ВФ утворює поняття внутрішніх зв’язків системи. Вони являються своєрідним ядром системи, коли розрив одного із зв’язків приводить до руйнування її логічної суті. Тому розв’язання любої ситуації безпеки життєдіяльності людини можливе лише навколо розглянутого квадрата. По суті це графічна модель предмета БЖД.

Навколо квадрата можлива побудова зовнішніх зв’язків, які розкривають суть взаємозв’язків між окремими елементами або їхню внутрішню структуру. На мал.2.1 приведена лише незначна частина можливих варіантів. Наприклад, стан людини в житті визначається альтернативою умов життєдіяльності – комфортність чи некомфортність певної життєвої ситуації, яка в свою чергу витікає з порівняння безпечності чи небезпечності її існування. Маємо взаємозв’язок між елементом “небезпека” і логічною парою “людина – життєдіяльність”. Аналогічний приклад наведено в лівій частині рисунка, де стан людини визначається наявністю чи відсутністю засобів захисту в логічній парі “людина – вражаючий фактор”.

В нижній частині рисунка показано приклад розбиття пари “небезпека – вражаючий фактор” на складові елементи: “джерело небезпеки”, “причина”, “небезпечна ситуація”. Разом вони утворюють нову підсистему Н → ДН → П → НБ → ВФ, яка характеризується своїми внутрішніми зв’язками і має власну структуру зовнішніх взаємозв’язків між іншими елементами системи.


Системний аналіз як метод дослідження в БЖД

Системний аналіз це методологічні засоби, що використовуються для визначення небезпек, які виникають у системі “людина – життєве середовище”, її підсистемах, або на рівні окремих елементів цих систем та їхнього впливу на людину.

Методологічними засобами системного аналізу можуть бути, як загальновідомі способи досліджень (аналіз і синтез, математичне і фізичне моделювання, морфологічний аналіз), так і відносно нові (метод сценаріїв, побудови та аналізу дерева цілей, теорії ризику, катастроф та ризику тощо) методи досліджень.



Системний аналіз безпеки як метод дослідження сформувався наприкінці 50-х років, коли виникла нова наукова дисципліна, що зветься “Безпека систем”.

Безпека систем - це наука, що застосовує інженерні та управлінські принципи для забезпечення необхідної безпеки, вчасного виявлення ризику небезпек, застосування засобів із запобігання та контролю цих небезпек протягом життєвого циклу системи та з урахуванням ефективності операцій, часу та вартості.

Ідея або концепція безпеки систем вперше була використана у ракетобудуванні наприкінці 40-х років XX століття. У подальшому вона виокремилася в окрему дисципліну та використовувалась головним чином у ракетобудівних, авіабудівних та аерокосмічних об'єднаннях. До 40-х років конструктори та інженери орієнтувалися виключно на метод спроб та помилок при розробці безпечних конструкцій. Такий підхід виправдовував себе у часи, коли системи та конструкції були відносно простими. Наприклад, в авіаційній промисловості розв'язання подібних проблем часто полягало у використанні методу “літай - усувай недоліки – літай”. Авіаційна техніка розроблялася на основі вже існуючих або відомих технологій. Потім вона експлуатувалася до того моменту, доки не виникали проблеми чи, у найгіршому випадку, аварії. Якщо встановлювалося, що причиною аварії були помилки в конструкції, то ці конструктивні недоліки усувалися і літаки літали знову. Якщо ж встановлювалося, що причиною аварії були помилкові дії пілотів, то проводилося додаткове навчання, змінювалася програма навчання або ж застосовувалися інші організаційні заходи. Цей метод добре працював, коли літаки літали повільно та низько і будувалися з фанери, дроту і тканини. Однак оскільки системи ставали все більш складними та можливості літаків, такі як швидкість і маневреність, зросли, збільшилася ймовірність значних наслідків аварії системи або однієї з багатьох її складових. Такі чинники призвели до виникнення системного інжинірингу, з якого потім зрештою виникла концепція безпеки систем.

Будь яке сучасне робоче місце може розглядатися як результат останніх досягнень у галузі безпеки систем. Багато правил норм, законів і основних критеріїв безпеки, що використовуються сьогодні у промисловості у більшості своїй є прямими наслідками дійсної або усвідомлюваної потреби у такій контрольній доктрині. Нові правила та норми безпеки вводилися після того, як сталася аварія або після того як хтось далекоглядно передбачив можливість і запропонував контроль, щоб запобігти такій події. Незважаючи на те, що перша з вказаних причин часто була головною при запровадженні правил і нормативів з безпеки друга також має важливе значення у прийнятті багатьох вимог з безпеки, які використовуються сьогодні в народному господарстві. Обидві ці причини є основою, на якій базується діяльність інженерів з охорони праці.



Перший метод – створення правил з безпеки після того як нещасний випадок або аварія сталися подібний до методу “літай – усувай недоліки – літай”, що розглядався раніше.



Другий метод – передбачення можливої аварії та спроба її запобігання за допомогою використання різних контрольних операцій, регулювання тощо є саме тим методом, який використовує спеціаліст з безпеки систем коли аналізує якусь конструкцію, умови праці чи технологію. Однак там, де це можливо, концепція безпеки систем йде на крок вперед можливих інцидентів і насправді намагається виключити ризик цих подій з процесу взагалі. З появою безпеки систем як науки метод забезпечення безпеки і надійності систем “літай - усувай недоліки – літай” перетворився на метод гарант безпеки систем, який названо “визначення, аналіз та виключення”.

Розглянемо застосування системного аналізу при вивченні небезпек в системі “людина - життєве середовище”. На мал.1.2 представлена модель розбиття цієї складної системи на підсистеми згідно принципів системно-структурного підходу. Показаний розподіл на підсистеми першого рівня “людина – виробниче середовище”, “людина – побутове середовище”, “людина – надзвичайна ситуація” не є вичерпним і може мати інші підсистеми. Наприклад, в 1-й рівень розподілу можна включити підсистему “людина – довкілля”, “людина – космос” тощо. Подальше розбиття на більш простіші підсистеми 2-го, 3-го і наступних рівнів дозволяє спростити складність системи і полегшити в подальшому її вивчення. Процес розбиття на підрівні має сенс до тих пір, поки взаємозв’язки в підсистемі не стають очевидними стосовно питання, яке вирішується при її вивченні. Наприклад, в показаному розподілі, вивчення підсистеми n-го рівня “людина – цеглина” чи “людина – шестірня” не дають конкретних знань з питання небезпеки між двома елементами такої системи або ці знання не є важливими. А от попередні підсистеми “людина – будинок” чи “людина – верстат” такі зв’язки утримують.

Треба зазначити, що елементи системи можуть нести різне навантаження, що впливає на її складність (мал.1.3). Так в системі “людина – побутове середовище” використання елементу “людина” у понятті особа може означати небезпечну ситуацію для окремого пішохода, який переходить вулицю, лижника, що спускається з гори тощо.

Коли під терміном “людина” розуміється група людей, то рамки небезпек суттєво розширюються. Тепер небезпечна ситуація може скластися для людей міста, в якому вийшов з ладу водогін, або для мешканців будинку у зв’язку з пожежею тощо.

Якщо ж елемент “людина” охоплює все населення Землі, то зрозуміло, що йдеться про глобальні небезпеки, такі як потепління клімату, озонові діри, перенаселення, збіднення родючості ґрунтів тощо. Таким чином точність визначення поняття “елемент” визначає величину системи чи підсистеми і масштаб проблеми, яка вирішується.



Системи мають властивості, яких немає і навіть не може бути у елементів, що складають її. Ця найважливіша властивість систем називається емерджентністю і лежить в основі системного аналізу. Наприклад, сукупність людей і територія на якій вони проживають (елементи) створюють нову систему – країна, яка має герб, гімн, органи влади, тобто елементи, яких окремо взяті люди і територія не мають.

Система “людина - життєве середовище” є складною в тому розумінні, що в неї, як правило, входить велика кількість перемінних, що визначає безліч зв'язків між ними. Відомо, що чим більше перемінних та зв’язків між ними має система, тим важче ці зв'язки піддаються математичній обробці і виведенню універсальних законів. Складності вивчення систем “Л – ЖС” обумовлюються також і тим, що ці системи є багаторівневими, містять у собі позитивні, негативні та гомеостатичні зворотні зв'язки і мають багато емерджентних властивостей.

Для вивчення небезпек в системах любого рівня можна використовувати різні засоби пізнання. Наприклад, підсистема “людина - виробниче середовище” вивчається окремою галуззю знань, яка практично оформилася в самостійну науку “Охорона праці”. В ній сформувався певний методологічний комплекс наукового пізнання для вивчення виробничих небезпек, їхніх властивостей та розробки заходів і засобів щодо їх запобігання. Підсистема 3-го рівня “людина - тварина” з точки зору небезпек вивчається в розділі “Охорона праці в ветеринарії”, яка окрім методології “Охорони праці” включає власні методи пізнання.

У складі дисципліни “Безпека життєдіяльності” діє багато систем. Основним завданням при використанні знань, понять і уявлень про системи є отримання нової інформації для розробки методів і заходів запобігання аваріям, травмам і негараздам.

У змісті своєї організації кожна система повинна мати:


  1. Центральну (головуючу) підсистему.

  2. Певні зв'язки за характером “кожна підсистема пов'язана з кожною”.

  3. Всі підсистеми повинні мати єдиний характер (штучний чи матеріальний).

Таким чином головною системою, яка вивчається у безпеці життєдіяльності, є система “людина - життєве середовище”, а системний аналіз цієї галузі знань - це методологічні засоби, що використовуються для визначення небезпек, які виникають в системі “людина - життєве середовище” чи на рівні компонентних складових її, та їх вплив на самопочуття, здоров'я та життя людини
Джерела небезпеки та їх класифікація.

Небезпека це явища, процеси, об'єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров'ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєдіяльність людей.

Номенклатура небезпеки - перелік назв, термінів, систематизованих за окремими ознаками.

Таксономія небезпек - класифікація та систематизація явищ, процесів, інформації, об'єктів, які здатні завдати шкоди.

На сьогодні чіткого поділу небезпек за відповідними ознаками ще не існує, тому в загальному їх класифікують за:



  • за джерелами (сферою) походження: природні, техногенні, соціальні, комбіновані та ін.;

  • за часом проявлення: імпульсні, кумулятивні;

  • за локалізацією: пов'язані з космосом, атмосферою, гідросферою, літосферою;

  • за наслідками: захворювання, травми, смертельні випадки, аварії, пожежі;

  • за збитками: соціальні, екологічні, технічні та ін.;

  • за сферою прояву: побутова, виробнича, спортивна тощо;

  • за структурою: прості, складні, похідні;

  • за характером дії на людину: активні і пасивні (останні активізуються за рахунок енергії, носієм якої є сама людина, що наражається на гострі, нерухомі елементи, ями, ухили, нерівності поверхні тощо).

Ідентифікація небезпек - знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків.

Квантифікація небезпек - введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.

Джерелами небезпек є природні процеси та явища, елементи техногенного середовища, людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки.

Найбільш вдалою класифікацією небезпек життєдіяльності людства є така, згідно з якою небезпеки поділяються на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні, комбіновані.

Наявність джерела небезпеки ще не означає того, що людині, чи групі людей обов'язково повинна бути причинена якась шкода.

Класифікація небезпечних та шкідливих факторів

Небезпека - це наслідок дії окремих факторів на людину. Необхідно розрізняти потенційні та реальні небезпеки. Потрібна причина (умова), при якій потенційна небезпека переходить в реальну. Слід зазначити, що небезпека, як правило, проявляється у визначеній просторовій зоні, яка отримала назву небезпечна зона.

До матеріальних збитків, пошкодження, шкоди здоров'ю, смерті або інших наслідків призводить вражаючий фактор.

Під вражаючим фактором розуміють такі чинники життєвого середовища, які за певних умов завдають шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення людей, призводять до матеріальних збитків, можуть призвести до загибелі людей.

Залежно від наслідків впливу на організм людини вражаючі фактори поділяються на шкідливі та небезпечні.



Шкідливими факторами прийнято вважати такі чинники життєвого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання як у явній так і прихованій формах.

Небезпечними факторами називають такі чинники життєвого середовища, які викликають за певних умов травми, раптове погіршення здоров'я.

Розподіл факторів на уражаючі, небезпечні та шкідливі досить умовний. Один і той же фактор може спричинити загибель людини, травму, захворювання чи не завдати ніякої шкоди.

За характером та природою впливу всі небезпечні та шкідливі фактори поділяються на чотири групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

Фізичні фактори навколишнього середовища справляють на людину енергетичний вплив (термічний, механічний, радіаційний, електричний, електромагнітний).

До фізичних факторів належать:



  • метеорологічні (температура, вологість, швидкість повітря);

  • світлотехнічні (освітлення та кольорове забезпечення, інфрачервоне, світлове, ультрафіолетове випромінювання);

  • бароакустичні (атмосферний тиск, звук, шум);

  • механічні (прискорення, вібрації);

  • електромагнітні випромінювання;

  • іонізаційні випромінювання (ультрафіолетове, рентгенівське, гамма випромінювання, потоки частинок);

  • фактори електричного струму (атмосферна електрика, статична електрика, електричне поле, електричний струм).

Хімічні фактори — це хімічні елементи, речовини та сполуки, які перебувають у різному агрегатному стані (твердому, газоподібному, рідкому) і які різними шляхами можуть проникати в організм людини (через органи дихання, через шлунково — кишковий тракт, через шкірні покрови та слизові оболонки).

За характером дії виділяють такі хімічні речовини: токсичні, наркотичні, подразнюючі, задушливі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні, такі, що впливають на репродуктивну функцію.



Біологічні фактори - це макроорганізми (рослини та тварини) і мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, грибки, найпростіші). Біологічні фактори можуть діяти у воді, повітрі, ґрунті, продуктах харчування, на виробництві, у побуті.

Психофізіологічні фактори - це фізичні перевантаження (статичні, динамічні) та нервово-психічні перевантаження аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження).

Наявність потенційної небезпеки в системі не завжди супроводжується її негативним впливом на людину.



Концепція допустимого ризику

Для оцінки ступеня (рівня) небезпеки вводяться кількісні характеристики, тобто квантифікація небезпек.

З метою уніфікації будь-які наслідки визначають як шкоду. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди — це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті. Другою, не менш важливою характеристикою небезпек, є частота, з якою вона може проявлятись, або ризик.

Ризик є супутником будь-якої активної діяльності людини. Необхідно розрізняти правомірний, допустимий ризик, який є виправданим при багатьох видах діяльності і неправомірний ризик.



Ризик визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:

R = n / N

Наведена формула дозволяє розраховувати розміри загального та групового ризику. За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний.

  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка