Осадчий Володимир Іванович доктор юридичних наук, професор Київ 2013 перелік умовних скорочень, вживаних у дисертації: кк кримінальний кодекс



Скачати 395.63 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації05.11.2016
Розмір395.63 Kb.
  1   2
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

На правах рукопису



Павленко Ірина Володимирівна

УДК 343.621

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННЕ ПРОВЕДЕННЯ АБОРТУ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник

Осадчий Володимир Іванович

доктор юридичних наук, професор

Київ - 2013



ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ, ВЖИВАНИХ У ДИСЕРТАЦІЇ:
КК – Кримінальний кодекс;

ЦК України – Цивільний кодекс України;

МОЗ України – Міністерство охорони здоров'я України;

КМ України – Кабінет Міністрів України;

УСРР - Українська Соціалістична Радянська Республіка;

УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка;

ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров'я;

ЄС – Європейський Союз;

СНД – Співдружність Незалежних Держав.


ВСТУП………………………………………………………………………

4

РОЗДІЛ 1. Генезис кримінального законодавства про відповідальність за проведення аборту…………………………………

14


1.1. Історія вітчизняного законодавства про відповідальність за проведення аборту…………………………………………………………..

14


1.2. Сучасний стан відповідальності за проведення аборту в зарубіжних країнах………………………………………………………………………..

30


Висновки до розділу 1……………………………………………………....

45

РОЗДІЛ 2. Об'єктивні ознаки незаконного проведення аборту…….

46

2.1. Об'єкт незаконного проведення аборту……………………………...

46

2.2. Об'єктивна сторона незаконного проведення аборту……………….

84

Висновки до розділу 2………………………………………………………

122

РОЗДІЛ 3. Суб'єктивні ознаки незаконного проведення аборту……

124

3.1. Суб'єкт незаконного проведення аборту……………………………...

124

3.2. Суб'єктивна сторона незаконного проведення аборту

134

Висновки до розділу 3……………………………………………………….

148

РОЗДІЛ 4. Санкції та призначення покарання за незаконне проведення аборту………………………………………………………….

149


4.1. Санкції за незаконне проведення аборту………………………………

149

4.2. Призначення покарання за незаконне проведення аборту………….

165

Висновки до розділу 4………………………………………………………

171

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….

173

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………...

177

ДОДАТКИ……………………………………………………………………..

196

ВСТУП

Актуальність теми. Конституція України проголошує, що життя і здоров'я людини є найвищими соціальними цінностями. Саме тому для їх забезпечення держава вживає різнобічних заходів, в тому числі й кримінально-правову охорону. Одним з проявів такої охорони є заборона незаконного проведення аборту. В медицині розрізняють аборт як мимовільне переривання вагітності, що не залежить від волі жінки і аборт як штучне переривання вагітності, що проводиться за бажанням жінки. З точки зору кримінального права саме останній вид аборту і становить інтерес у випадках його незаконності.

В Україні, відповідно до законодавства (ст.281 ЦК України та ст.50 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»), жінка має право на штучне переривання вагітності. Так, операція штучного переривання вагітності може бути проведена лише за бажанням жінки в акредитованих закладах охорони здоров’я при вагітності строком не більше 12 тижнів. За наявності певних медичних та немедичних підстав штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від 12 до 22 тижнів.

Офіційна статистика свідчить, що жінки активно використовують надане їм право на штучне переривання вагітності. Згідно з офіційними даними МОЗ України, у 1990 р. було проведено 1019 тис. абортів, у 1995 р. – 740 тис., у 2000р. – 434 тис., у 2003 р. – 316 тис., у 2004 р. – 289 тис., у 2005 р. – 264 тис., у 2006 р. – 230, у 2007 р. – 225 тис., у 2008 р. – 217 тис., у 2009 р. – 195 тис., у 2010 р. – 177 тис., у 2011 р. – 169 тис.1 Як видно, незважаючи на тенденцію до зниження, рівень штучного переривання вагітності в Україні залишається високим.

Для подолання проблем в репродуктивній сфері, в тому числі й для зниження частоти штучного переривання вагітності, в Україні була прийнята Концепція Державної програми «Репродуктивне здоров'я нації на 2006–2015 роки», затверджена розпорядженням КМ України №244-р від 27.04.2006 року. В Програмі констатується, що однією з основних проблем у сфері репродуктивного здоров'я, серед інших, є високий рівень штучного переривання вагітності. Так, штучне переривання вагітності та пов'язані з ним ускладнення призводять до смерті майже кожної десятої жінки, чому можна було запобігти. Спостерігається й несприятлива тенденція до збільшення кількості випадків штучного переривання вагітності у вперше вагітних, що призводить до високого рівня захворюваності та ризику безплідності у жінок.

Особливу небезпеку для здоров'я чи навіть життя становлять аборти, проведені всупереч їх нормативно визначеним умовам та/або порядку. І хоча їх кількість незначна (за даними Державної судової адміністрації України та Єдиного державного реєстру судових рішень в період з 2003 р. по 2012 р. судами України було розглянуто 14 кримінальних справ про незаконний аборт)2, тим не менш, саме вони становлять підвищену небезпеку. Тому, з метою належного забезпечення здоров’я та життя вагітної жінки, умови та порядок проведення штучного переривання вагітності взято під кримінально-правову охорону – в ст.134 КК України встановлена відповідальність за незаконне проведення аборту.

Рівень цієї кримінально-правової охорони повною мірою задовільним визнати не можна. На це неодноразово і раніше звертали увагу дослідники в своїх наукових працях. Так, на дисертаційному рівні питання незаконного проведення аборту досліджувалися в роботах М.Б.Фішмана (Львів, 1950 р.) та Т.А.Лаврентьєвої (Саратов, 1974 р.). Однак, слід зважати на те, що кримінальне законодавство з тих пір зазнало змін, в тому числі й в частині незаконного проведення аборту. Тому досліджуване питання потребує нового наукового осмислення в контексті чинної кримінально-правової заборони незаконного проведення аборту.

В сучасних умовах питання незаконного проведення аборту також розглядалися на рівні дисертацій. Зокрема, в 2004 р. в Російській Федерації була захищена дисертація Л.А. Лозанович «Незаконне проведення аборту: кримінально-правовий та кримінологічний аспекти»; в 2011 р. в Україні - дисертація К.О.Черевка «Кримінально-правова характеристика незаконного проведення аборту».

Однак в своїй дисертації К.О. Черевко побіжно розглянув питання ретроспективи кримінально-правових норм про відповідальність за аборт, обмежившись відносно невеликим періодом – з 1832 р. по теперішній час. А між тим, низка документів більш раннього періоду, які були чинними на території сучасної України, і які містили норми про відповідальність за плодозгін, залишилися поза увагою автора. Їх аналіз дозволив би комплексно дослідити закономірності розвитку кримінального законодавства про відповідальність за аборт.

Також поза увагою К.О. Черевка залишилося питання щодо співвідношення понять «аборт» та «переривання вагітності». Їх з'ясування сприяло б вдосконаленню питань кримінальної відповідальності за незаконне проведення аборту.

Крім того, в своїх дисертаціях обидва автори - Л.А. Лозанович та К.О.Черевко - об'єктом незаконного проведення аборту визнають здоров'я жінки. Однак, проводячи незаконний аборт, винний, перш за все, посягає на встановлені державою умови та/або порядок проведення аборту. Тому, на відміну від позиції названих авторів, пропонуються інші погляди у питаннях розуміння безпосереднього об'єкта незаконного аборту, теоретичної моделі поняття життєздатності плоду як передумови його кримінально-правової охорони.

Насамкінець, К.О. Черевко не торкався питань призначення покарання за незаконне проведення аборту. Судова ж практика призначення покарань за ст.134 КК України свідчить про окремі невідповідності її загальним засадам.

В роботах І.В.Грін, Н.С.Лапшиної, М.Ф.Леві, Г.Ю.Маннса, Г.А.Мендельсона, С.П.Мокринського, С.А.Томіліна, М.К.Шрейдера, З.А.Вишинської, В.О.Глушкова, І.І.Гореліка, М.І.Загороднікова, О.І.Коробєєва, А.М.Красікова, В.М.Куца, В.Д.Меньшагіна, А.А.Піонтковського, А.Н.Попова, Г.В.Чеботарьової, М.Д.Шаргородського питання щодо незаконного проведення аборту також розглядалось. Але лише в рамках дослідження загальних проблем кримінально-правової охорони життя або здоров'я. Автори цих досліджень зробили вагомий науковий внесок у забезпечення належної кримінально-правової охорони здоров’я та життя вагітної жінки. Проте, слід враховувати, що більшість названих авторів працювали над цими питаннями ще у дореволюційний та радянський періоди, коли підходи до питань відповідальності за незаконне проведення аборту відрізнялися від сьогоднішніх. Крім того, низка положень щодо питань відповідальності за незаконний аборт в роботах цих авторів різниться. Саме тому проблемні аспекти незаконного проведення аборту потребують нового осмислення в сучасних умовах.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до Концепції Державної програми «Репродуктивне здоров'я нації на 2006–2015 роки», затвердженої розпорядженням КМ України від 27.04.2006 р. №244-р, у межах досліджень теми «Проблеми реформування кримінального законодавства України», що проводяться на факультеті соціології і права НТУУ «КПІ». Тема дисертації була затверджена Вченою радою факультету соціології і права НТУУ «КПІ» 11.02.2010 р. (протокол № 5).

Науковим підґрунтям дисертації є загальнотеоретичні праці з кримінального права таких вчених-юристів, як М.І.Бажанов, Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.О.Глушков, В.К.Грищук, Н.О.Гуторова, П.С.Дагель, В.П.Ємельянов, М.Й.Коржанський, Д.П.Котов, В.М.Кудрявцев, Н.Ф.Кузнєцова, В.М.Куц, Г.А.Кригер, Є.В.Лащук, О.Е.Лейст, М.І.Мельник, В.А.Мисливий, А.А.Музика, В.О.Навроцький, Б.С.Нікіфоров, В.І.Осадчий, М.І.Панов, В.М.Попович, А.В.Савченко, Є.Л.Стрельцов, М.С.Таганцев, В.Я.Тацій, В.П.Тихий, А.Н.Трайнін, В.О.Туляков, Є.В.Фесенко, П.Л.Фріс, М.І.Хавронюк, Н.М.Ярмиш та інших.



Мета та задачі дослідження. Метою дослідження є комплексна наукова розробка питань кримінальної відповідальності за незаконне проведення аборту та формування пропозицій щодо вдосконалення ст.134 КК України, практики її застосування. Для з'ясування та конкретизації мети перед дисертантом поставлені наступні задачі:

– показати історичний генезис кримінальної відповідальності за проведення аборту на українських землях;

– здійснити порівняльний аналіз норм зарубіжного та вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність за незаконний аборт;

– проаналізувати наукові позиції українських та зарубіжних вчених щодо незаконного проведення аборту та виокремити невирішені питання щодо кримінальної відповідальності за незаконне проведення аборту;

– дати характеристику об’єктивних та суб’єктивних ознак злочину, відповідальність за який передбачена ч. 1 та ч. 2 ст. 134 КК України;

– дослідити санкції норм про відповідальність за незаконне проведення аборту та вивчити судову практику їх застосування;

– розробити пропозиції щодо удосконалення кримінальної відповідальності за незаконне проведення аборту.

Об'єкт дослідження – кримінальна відповідальність за злочини проти здоров'я.

Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за незаконне проведення аборту.

Методи дослідження обрані з огляду на поставлені мету, задачі, а також об'єкт та предмет дослідження. В процесі роботи використовувались різноманітні методи дослідження. За допомогою історико-правового методу простежено історичні етапи генези кримінальної відповідальності за аборт на українських землях (підрозділ 1.1). Компаративістський метод дослідження дав змогу порівняти норми кримінального законодавства зарубіжних країн (Республіка Австрія, Азербайджанська Республіка, Королівство Бельгія, Республіка Білорусь, Грузія, Естонська Республіка, Держава Ізраїль, Королівство Іспанія, Латвійська Республіка, Литовська Республіка, Киргизька Республіка, Китайська Народна Республіка, Республіка Вірменія, Республіка Молдова, Республіка Казахстан, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Республіка Туркменістан, Республіка Узбекистан, Королівство Таїланд, Федеративна Республіка Німеччина, Французька Республіка, Швейцарська Конфедерація, Японська Держава) про відповідальність за аборт зі ст. 134 КК України та виявити положення юридичних конструкцій складу незаконного аборту, які можна запозичити в національне кримінальне законодавство України (підрозділ 1.2). Догматичний метод пізнання використовувався для розкриття окремих понять та положень, зокрема, про визначення законного і незаконного аборту, безплідності; за допомогою цього методу конкретизовано ознаку, яка визначає початок кримінально-правової охорони життя людини, виявлено недоліки чинної редакції ст. 134 КК України, проведено аналіз практики доцільності застосування тих чи інших покарань до осіб, винних у злочині та ін. (розділ 2, підрозділ 4.2). Діалектичний метод та метод системного аналізу дозволили визначити стадії вчинення незаконного аборту, з'ясувати форми вини, порівняти санкції за незаконне проведення аборту (ст. 134 КК України) із санкціями інших норм КК України, в яких прослідковуються аналогічні об'єктивно-суб'єктивні ознаки на предмет їх адекватності та відповідності суспільній небезпечності злочинів (підрозділи 2.2 та 4.1, розділ 3). Соціологічний метод дослідження був використаний у роботі при анкетуванні лікарів-акушерів-гінекологів Ірпінського міського пологового будинку та Київського міського пологового будинку №2, анкетуванні працівників правоохоронних органів та суддів, а також у процесі аналізу соціологічних даних, отриманих іншими фахівцями (підрозділ 3.1). Статистичний метод використовувався при обробці статистичних даних щодо співвідношення кількості абортів до народжень в ретроспективі, аналізі даних щодо смертності після абортів та в інших випадках (підрозділи 1.3 та 2.1).

Нормативною та науково-теоретичною базою дисертації є вітчизняне та зарубіжне законодавство про кримінальну відповідальність за незаконне проведення аборту; нормативно-правові положення законодавчих актів про охорону здоров'я в репродуктивній сфері; нормативно-правові акти МОЗ України, які регулюють питання проведення операції штучного переривання вагітності; наукові праці з кримінального права, загальної теорії права, інших галузей права; пам'ятки права України.



Емпіричну базу дисертації становлять матеріали 14 кримінальних справ, розглянутих судами України в період з 2003 р. по 2012 р.; статистичні дані МОЗ України про кількість проведених абортів в розрізі по роках; статистична звітність Державної судової адміністрації України (2003-2010 рр.) про злочини цієї категорії; узагальнення результатів анкетування 38 лікарів-акушерів-гінекологів про практику проведення ними операцій штучного переривання вагітності; результати анкетування 86 працівників органів внутрішніх справ та суддів щодо конструкцій диспозицій ст.134 КК України та практики їх застосування.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація, після прийняття КК України 5 квітня 2001 року, є одним із перших монографічних комплексних наукових досліджень питань кримінальної відповідальності за незаконне проведення аборту. Результатом проведеного дослідження є нові концептуальні положення та висновки, які мають важливе значення для кримінально-правової теорії та юридичної практики, зокрема:

вперше:

  • показано генезис законодавства про відповідальність за плодозгін з часів Київської Русі по теперішній час на українських землях; доведено, що норми про відповідальність за незаконне проведення аборту впродовж цього часу змінювались відповідно до розвитку суспільства;

  • обґрунтовано позицію, що життєздатність плоду не потребує окремої кримінально-правової охорони, оскільки не існує і не може існувати критеріїв того, з якого моменту внутрішньоутробного розвитку плід набуває такого стану; аргументовано, що життєздатність плоду і початок життя людини – це не тотожні поняття;

  • визначено, що предметом незаконного проведення аборту є плід, що знаходиться в утробі жінки;

  • встановлено, що можливість застосування правил крайньої необхідності як обставини, що виключає злочинність проведення аборту, є допустимою лише щодо лікарів незалежно від їхньої спеціалізації;

  • проведено порівняльне дослідження Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти III-IV рівнів акредитації, медичних факультетів університетів, затвердженого Наказом МОЗ України від 19.09.1996р. №291 та Переліку спеціальностей та строків навчання в інтернатурі випускників медичних і фармацевтичних вищих навчальних закладів, медичних факультетів університетів, затвердженого Наказом МОЗ України від 23.02.2005р. №81, внаслідок чого встановлена їх суперечливість в частині регулювання здобуття вищої освіти лікарями-акушерами-гінекологами, у зв'язку з чим до МОЗ України внесена пропозиція узгодити між собою вказані нормативно-правові акти;

  • виявлено помилки, які допускають суди при призначенні покарання у кримінальних справах про незаконний аборт;

  • обґрунтовано нову редакцію ст.134 КК України;

удосконалено:

  • аргументацію про визначення суспільних відносин в галузі медицини, які забезпечують встановлені умови та/або порядок проведення аборту як основного безпосереднього об’єкта незаконного проведення аборту та здоров’я чи життя вагітної жінки як додаткового об'єкта незаконного проведення аборту;

  • обґрунтування про недоцільність декриміналізації незаконного аборту;

  • положення про момент початку кримінально-правової охорони життя людини, під яким слід розуміти початок пологів, не акцентуючи при цьому увагу на тому, що вони є фізіологічними;

дістали подальшого розвитку:

  • положення про обґрунтування заміни терміну «аборт» в ст. 134 КК України на юридичну конструкцію «переривання вагітності за згодою потерпілої» з метою встановлення прямої кримінально-правової заборони проведення переривання вагітності при її терміні понад 22 тижні;

  • позиція про те, що діагностика причин безплідності є складним процесом, який іноді може тривати роки, у зв'язку з чим обґрунтовано потребу виключення безплідності з числа наслідків в ч. 2 ст. 134 КК України; випадки видалення внутрішніх статевих органів жіночого організму внаслідок незаконно проведеного аборту слід розглядати як «тяжкі наслідки»;

  • положення про об'єднання в окрему главу «Злочини в сфері медичної діяльності» статей 131, 132, 134, 138-145 КК України, в яких передбачена відповідальність за злочини у сфері медичної діяльності в рамках розділу II «Злочини проти життя та здоров'я особи» Особливої частини КК України;

  • аргументація щодо розширення кола суб'єктів злочину в ч.1 ст. 134 КК України за рахунок лікарів-акушерів-гінекологів (нині кримінальна відповідальність цих осіб пов'язана з настанням наслідків у виді – тривалого розладу здоров'я, безплідності або смерті потерпілої).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дослідженні висновки та рекомендації можуть бути використані:

  1. в правотворчій діяльності – при вдосконаленні норм про відповідальність за незаконне проведення аборту (лист Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 18.12.12 р. №04-19/14-3490; лист Департаменту правового забезпечення та міжнародної діяльності Міністерства охорони здоров'я України від 03.12.2012 р. №3010/2);

  2. в науково-дослідній роботі – для подальшої наукової розробки питань про відповідальність за незаконне проведення аборту;

  3. в правозастосовній діяльності – у кримінальному провадженні про незаконне проведення аборту (акт впровадження Ірпінського міського суду Київської обл. від 02.11.2012 р., акт впровадження Головного слідчого управління МВС України від 20.11.2012 р.);

  4. в навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників, посібників, начальних програм; при читанні лекцій та проведенні практичних занять з курсів кримінального права, кримінології, кримінального права зарубіжних країн, спецкурсу «Медичне право» (акт впровадження НТУУ «КПІ» від 26.11.2012 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднені на науково-практичних конференціях: «Дні науки ФСП – 2010» (м. Київ, 22-23 квітня 2010 р.), Актуальні проблеми юридичної науки - 2010”, (м. Київ, 26 листопада 2010 р.), «Правове регулювання суспільних відносин в умовах демократизації Української держави»(м. Київ, 23-24 березня 2011 р.), «Закарпатські правові читання» (м. Ужгород, 28-29 квітня 2011 р.) та «Основоположні принципи права як його ціннісні виміри» (м. Київ, 22 травня 2012 р.).

Публікації. Основні положення та результати дослідження відображені у дев'яти наукових публікаціях, із яких п'ять - статті у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації складає 218 сторінок, з яких обсяг основного тексту становить 176 сторінок, обсяг додатків – 23 сторінки, обсяг використаних джерел – 19 сторінок (191 найменування).

ВИСНОВКИ
Дослідження кримінальної відповідальності за незаконне проведення аборту (ст. 134 КК України), дозволило дійти до наступних висновків.

  1. Проблема аборту в Україні відома з давніх часів. Ставлення до неї визначалось багатьма чинниками: релігійними, моральними, економічними, демографічними, політичними. З часів Київської Русі на українських землях існувала та існує відповідальність за вчинення плодозгону. Виняток - невеликий період - з 1920 р. по 1936 р. – коли радянською владою аборти були легалізовані. Крім того, аж до середини минулого століття був караним і самоаборт.

В зарубіжних країнах кримінальна відповідальність встановлена не за незаконний аборт, а за незаконне переривання вагітності. Вважаємо, що такий підхід розширює межі кримінально-правової охорони здоров'я чи життя вагітної жінки. Саме тому доцільно цей підхід запозичити в національне кримінальне законодавство.

  1. Криміналізація незаконного аборту в Україні обумовлена потребою дотримання умов та порядку його проведення, що слугує захисту здоров'я та життя вагітної жінки. Тому основним безпосереднім об'єктом незаконного проведення аборту є суспільні відносини в галузі медицини, які забезпечують вагітній жінці встановлені законом умови та порядок проведення операції штучного переривання вагітності. Додатковим об'єктом незаконного проведення аборту є суспільні відносини, які забезпечують здоров'я або життя жінки.

Предметом незаконного аборту є плід, що знаходиться в утробі жінки. Його життєздатність не означає, що фактом переривання вагітності відбувається посягання на життя. Адже кримінально-правова охорона життя людини починається з моменту початку пологів, які можливі з 22-го тижня вагітності. Штучне переривання вагітності можливе лише до початку пологів, з їх початком посягання на плід є нічим іншим, як посяганням на життя людини.

Згода потерпілої на проведення переривання вагітності є невід'ємною ознакою аборту. Тому, в разі відсутності такої згоди вчинене слід кваліфікувати за ст. 121 КК України або розглядати як стан крайньої необхідності.



  1. Встановлено, що об'єктивна сторона злочину, відповідальність за вчинення якого передбачена ч.1 ст. 134 КК України, характеризується: дією, спрямованою на переривання вагітності; наслідком у вигляді перерваної вагітності; причинним зв'язком між дією та перерваною вагітністю. Злочин вважається закінченим з моменту констатації завмирання плоду, тобто перерваної вагітності, та незалежно від факту вигнання/вилучення плоду з організму жінки.

Об'єктивна сторона злочину, відповідальність за вчинення якого передбачена ч.2 ст. 134 КК України характеризується: дією, спрямованою на переривання вагітності; першим наслідком – перерваною вагітністю, який обов'язково тягне наступний наслідок у вигляді тривалого розладу здоров'я, безплідності або смерті потерпілої; подвійним причинним зв'язком - між дією та перерваною вагітністю, та між перерваною вагітністю і тривалим розладом здоров'я, безплідністю або смертю потерпілої.

Аргументовано, що безплідність може бути результатом різних захворювань організму, а не лише незаконно проведеного аборту. Діагностика причин безплідності є складним процесом, який іноді може тривати роки. Тому з метою врахування об'єктивного ставлення в вину цього наслідку, пропонуємо виключити безплідність з числа наслідків в ч.2 ст. 134 КК України. Випадки видалення внутрішніх статевих органів жіночого організму внаслідок незаконного проведеного аборту слід розглядати як «тяжкі наслідки».

Зважаючи на те, що аборт не охоплює переривання вагітності при її терміні понад 22 тижні, рівень суспільної небезпечності якої значно вищий, ніж при аборті, пропонується внести зміни до ст. 134 КК України: замінити термін «аборт» на юридичну конструкцію «переривання вагітності за згодою потерпілої». Це дасть змогу оптимізувати кримінально-правову охорону життя та здоров’я вагітної жінки.


  1. Встановлено, що суб’єкт злочину (ч.1 ст.134 КК України) є особа, яка не має спеціальної медичної освіти, за умови, що ця особа - осудна і досягла 16-річного віку. Особи, які мають спеціальну медичну освіту - а це акушери-гінекологи - вправі проводити аборти. Отже, виходячи зі змісту диспозиції ч.1 ст.134 КК України – проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, акушери-гінекологи, навіть при порушенні нормативно визначених умов та/або порядку проведення аборту, не підлягатимуть кримінальній відповідальності за ч.1 ст.134 КК України. А між тим, ці умови та порядок - запорука мінімізації можливого заподіяння шкоди життю чи здоров’ю вагітної жінки. Саме тому з метою створення належної кримінально-правової охорони життя чи здоров’я вагітної жінки необхідно передбачити в ч. 1 ст.134 КК України відповідальність будь-якої фізичної осудної особи, яка досягла 16 років і проводить аборт з порушенням нормативно визначених умов та/або порядку переривання вагітності, в тому числі й тих осіб, що мають спеціальну медичну освіту.

Суб’єктами незаконного проведення аборту, що спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої (ч.2 ст.134 КК України), можуть бути будь-які фізичні осудні особи, які досягли на момент вчинення злочину 16 років.

  1. Доведено, що проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти (ч.1 ст.134 КК України) може бути вчинено з прямим умислом. Проводячи аборт, особа усвідомлює протиправність і суспільну небезпеку вчинюваного нею діяння, передбачає конкретний суспільно небезпечний наслідок - переривання вагітності, та бажає його настання.

Незаконне проведення аборту, що спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої (ч.2 ст.134 КК України), характеризується двома формами вини. Щодо проведення незаконного аборту – прямим умислом, до вказаних наслідків – необережністю. З метою усунення можливих непорозумінь при застосування ч.2 ст.134 КК України запропоновано в її диспозиції зробити вказівку на необережне ставлення до наслідків.

  1. Аналізуючи санкції ст.134 КК України, доведено, що вони є адекватними та відповідними об’єктивним проявам, описаним в їх диспозиціях.

Вивчення судової практики застосування ст.134 КК України показало, що суди при призначенні покарання допускають окремі помилки:

– додаткове покарання – позбавлення права займатися медичною діяльністю призначають підсудним особам, діяльність яких жодним чином не пов’язана із законною медичною практикою. Це покарання може призначатись лише тоді, коли незаконне проведення аборту вчиняється особою, яка має право на таку діяльність;

– при винесенні вироку у справах про незаконний аборт обставиною, яка обтяжує покарання, визнають вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності. Однак аборт неможливий без стану вагітності. Саме тому враховувати вагітність як обставину, що обтяжує покарання, на підставі ч.4 ст. 67 КК України, не слід.

Запропоновано ст.134 КК України викласти в наступній редакції:

Стаття 134. Незаконне переривання вагітності за згодою потерпілої

1. Незаконне переривання вагітності за згодою потерпілої,

карається штрафом від 50 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від 100 до 240 годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Те ж саме діяння, якщо воно з необережності спричинило тривалий розлад здоров'я, тяжкі наслідки або смерть потерпілої,



карається обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавлення волі на той саме строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або без такого.

  1   2


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка