Організація в навчальному закладі профілактичної роботи з питань запобігання торгівлі людьми



Сторінка1/4
Дата конвертації26.12.2016
Розмір0.69 Mb.
  1   2   3   4
ОРГАНІЗАЦІЯ В НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ ПРОФІЛАКТИЧНОЇ

РОБОТИ З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

Згідно даних Організації Об’єднаних Націй від 2 до 4 мільйонів людей продається в рабство щорічно по всьому світу. Хоча точної та достовірної інформації не існує, загальновідомо, що українці складають велику кількість серед потерпілих, що обманним шляхом експлуатуються в примусовій роботі за кордоном, є втягнутими у боргову кабалу та потерпають від насильства. Як правило, обман полягає у дезінформації щодо умов і характеру праці, що спільно з фізичним та психологічним примусом робить людину підневільною.

В усьому світі торгівля людьми – один з найтяжчих злочинів проти особи. 15 листопада 2000 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію 55/25, яка містить Протокол про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї, який доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності. У цьому документі вперше дається міжнародне визначення поняття «торгівля людьми»:


  1. «торгівля людьми» означає здійснювані з метою експлуатації, вербування, перевезення, передачу, приховування або одержання людей шляхом загрози силою або її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обман, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні з рабством, підневільний стан або вилучення органів;

  2. згода жертви торгівлі людьми на заплановану експлуатацію, про яку йдеться в підпункті (а) цієї статті, не береться до уваги, якщо було використано будь-який із заходів впливу, зазначених у підпункті (а);

  3. вербування, перевезення, передача, приховування або отримання дитини з метою експлуатації вважаються «торгівлею людьми» навіть у тому разі, якщо вони не пов'язані із застосуванням будь-якого із заходів впливу, зазначених у підпункті (а) цієї статті;

  4. “дитина» означає будь-яку особу, що не досягла вісімнадцятирічного віку.[1,5-6]

Діти потрапляють у фактичне рабство по всьому світу. В різних країнах ці злочини набувають специфічного характеру, серед яких і передача дитини в рахунок оплати боргу, коли дітям доводиться працювати, щоб допомогти виплатити позику чи інші боргові зобов’язання батьків. У світі поширенні випадки торгівлі дітьми для використання їхньої праці на тяжких роботах: будівництво, гірські розробки, вугільні шахти, сільськогосподарські плантації та риболовство. Відслідковується тривожна тенденція продажу дітей для їх використання під час збройних конфліктів. Відомі також випадки перепродажу дітей-інвалідів з однієї країни до іншої з метою експлуатації у вуличному жебрацтві.

Зібрані по Україні дані свідчать, що від злочинців, які займаються торгівлею живим товаром страждають неповнолітні та діти, які представляють особливо незахищену групу. Транскордонні напрямки поставки дітей з України пролягли до Росії, Туреччини, Польщі та інших держав Європи. Ці країни є головними країнами призначення для їх подальшої експлуатації. Торгівля дітьми відбувається у цілях втягнення у заняття проституцією, використання у порнографічному бізнесі, нелегального усиновлення/удочеріння, жебракуванні та трансплантації органів.

Виявлені випадки торгівлі дітьми мали таку специфіку:

69%- використання в проституції,

15%- використання в жебрацтві,

10% - використання в примусовій праці,

6% - використання для виготовлення порнографічної продукції.

Певна кількість дітей вивозилася за межі України для комерційного усиновлення. Але назвати конкретну цифру виявляється неможливим.

Механізм торгівлі дитиною включає заволодіння, перевезення, переховування, передачу з рук в руки, продаж або купівлю дітей за допомогою різних способів застосування сили, примусу, обману або шахрайства, з метою отримання прибутку, перетворюючи їх на рабів або використовуючи в умовах наближених до рабства, включно з примушуванням до проституції або підневільної праці.

Більшість зафіксованих випадків вивезення неповнолітніх до Росії були пов’язані з сексуальною експлуатацією в м.Москві, де дівчаток експлуатували в закритих приватних квартирах, на дачах та у вуличній (трасовій) проституції. Серед постраждалих були здебільшого школярки та студентки професійно-технічних навчальних закладів, починаючи з 9 до 17 років. Більшість дітей, що потерпіли від торгівлі людьми, були вихідцями із малозабезпечених та проблемних сімей, або належали до соціально-незахищених категорій: напівсироти, сироти та вихідці з неповних родин.

Протягом останніх років відслідковувалась тенденція збільшення кількості потерпілих, які були продані в малолітньому віці ( до 14 років) для експлуатації в жебрацтві. Дитину, як правило, злочинці саджають до інвалідної колиски, щоб викликати жалість серед оточуючих для отримання грошової винагороди. Такі випадки експлуатації фіксувалися на вулицях Польщі та Росії.

Були виявлені також факти торгівлі неповнолітніми з метою експлуатації на нелегальних підприємствах, сільському господарстві, у вуличній торгівлі, на мийках автомашин, в домашньому господарстві, хатній роботі та залучення до скоєння дрібних злочинів. Використання неповнолітніх у протиправних цілях має для злочинців ряд переваг, зокрема, серед яких можливість уникнути відповідальності за злочини та правопорушення.

Факти торгівлі дітьми з метою різних форм експлуатації були виявлені і на території самої України без перетину кордону. Це говорить про те, що торгівля дітьми відбувається і в межах держави як такої.[2,28-29]

Перше дослідження Міжнародної організації праці (МОП) стану справ щодо дитячої праці в Україні, проведене у 1999 році Державним комітетом статистики України, виявило 350 тисяч працюючих дітей. Діти були залучені, переважно, до праці в сільському господарстві (46%), торгівлі (26%) та сфері послуг (19%). Середній вік, в якому діти починали працювати, становив 12 років. Найсерйозніше занепокоєння, на думку Державного комітету статистики, викликала велика тривалість робочого дня дітей. Робочий час майже 6% працюючих дітей у віці 13–14 років був довший, ніж у дорослих (41 година на тиждень), а 2% хлопців і дівчат у віці 15–17 працювали понад 56 годин на тиждень. Відповідно до результатів дослідження за методом швидкого оцінювання у 2006 році, найгірші форми дитячої праці в Україні поширені у сільському господарстві, вуличній торгівлі, на неофіційних вугільних копальнях, в індустрії розваг (робота в барах та нічних клубах), секс індустрії (проституція та порнографія) та в інших нелегальних видах діяльності. Головними причинами, що змушують батьків і дітей шукати шляхи збільшення доходів родини за рахунок дитячої праці, є безробіття, низький рівень заробітної плати та бідність. Якісне дослідження засвідчило, що батьки позитивно ставляться до дитячої праці, розглядаючи раннє працевлаштування як корисний досвід для соціального та особистісного розвитку дитини.

У Звіті Спеціального доповідача ООН з питань торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії (січень 2007 року) зазначається, що масштабна дитяча проституція та торгівля дітьми залишаються нагальною проблемою в Україні. Дітей заманюють в тенета торгівлі як всередині країни, так і за її межами. Діти, постраждалі від внутрішньої торгівлі, нерідко піддаються насильству. Вербування дітей для транскордонної торгівлі людьми відбувається, головним чином, через друзів та знайомих, а для внутрішньої торгівлі – за посередництва членів родини, нерідко батьків постраждалих дітей. 1 лютого 2010 року Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) представив результати першої спроби вивчити реальний стан порушення прав дитини захисту від насильства та будь-яких форм експлуатації в Україні. Дослідження «Комплексна оцінка масштабів продажу дітей, дитячої проституції та порнографії в Україні», проведене Центром соціальних експертиз Інституту соціології НАН України за підтримки ЮНІСЕФ та сприяння Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, виявило, що основними групами ризику є безпритульні, бездоглядні діти, з багатодітних, соціально-деструктивних, неповних, малозабезпечених сімей; діти віком від 13 років і старше.
Опитування дітей 14-18 років виявило, що:

11% показували своє голе тіло; 10,4% дозволяли торкнутися до голих частин свого тіла; 7,8% займалися сексом за певну плату; 3,2% погоджувалися сфотографуватися або знятися у фільмі в оголеному вигляді. «Ми побачили, що проблема є комплексною, масштабною, та вимагає негайних дій з боку влади та самих громадян. Підвищення поінформованості, відповідальне батьківство, державна підтримка уразливих сімей – такі перші кроки потрібно зробити для безпеки дітей України», – зазначила Представник ЮНІСЕФ в Україні Юкіе Мокуо під час презентації


Шляхи потрапляння в ситуації торгівлі людьми:

  • оголошення про працевлаштування;

  • поїздка за кордон на запрошення випадкових «знайомих»

(через мережі посередників та постачальників, які не оформлені як легальні фірми);

  • туристичні поїздки;

  • шлюбні оголошення та контракти;

  • мережа Інтернет;

  • навчання за кордоном;

  • система au-pair (з французької – няня).

Фактори, що підвищують ризик серед дітей постраждати від злочинів, що пов’язані з тогівлею людьми:

  • важке матеріальне становище сім’ї;

  • прагнення до кращого життя;

  • нерозуміння батьками або особами, які опікуються дітьми, негативних наслідків, які можуть виникнути для дітей, що лишають сім’ю заради роботи;

  • недооцінка дітьми або батьками цінності освіти;

  • насилля в сім’ї або інші негативні явища;

  • політичні конфлікти або природні катастрофи;

  • традиція міграції в пошуках роботи;

  • традиція переселення сільських дітей до міст;

  • культ сексу в ЗМІ, особливо на теле-, кіно- екранах та в журналах;

  • хибне уявлення про легкість і швидкість заробітку в секс-індустрії;

  • соціальне сирітство, безпритульність;

  • гендерна дискримінація


Наслідки трафікінгу для фізичного та психічного здоров’я:

  • зараження хворобами, що передаються статевим шляхом (СНІД, сифіліс та ін.)

  • різноманітні фізичні травми;

  • одержання або загострення хронічних захворювань внаслідок невчасного лікування чи відсутності лікування взагалі;

  • хронічний стрес від ізоляції, перебування в кримінальній ситуації чи від тяжкої праці;

  • комплекс посттравматичних стресових розладів;

  • алкогольна чи наркотична залежність ( часто внаслідок насильницького нав’язування споживання алкоголю чи наркотиків);

  • смерть.


Психологічний стан потерпілих після трафікінгу:

  • шок;

  • низька самооцінка;

  • почуття провини;

  • страх;

  • злість;

  • замкнутість, небажання розмовляти, спілкуватися;

  • недовіра;

  • нестабільний емоційний стан; неможливість контролювати свої емоції;

  • пасивність стосовно свого життя;

  • невпевненість у сьогоднішньому і завтрашньому дні;

  • відсутність інтересу до життя;

  • відчуття безнадії;

  • невміння бачити варіанти виходу з положення;

  • порушення сну;

  • схильність до суїциду.


Хто може надати допомогу потерпілим:


  • різноманітні служби підтримки: «гарячі лінії», притулки, кризові центри;

  • громадськість та відповідні інституції ( в тому числі й недержавні організації та ЗМІ);

  • державні інституції: правоохоронні органи, прокуратура, суд, медичні та соціальні служби;

  • найближче оточення : сім’я, родичі, сусіди, знайомі, друзі.



Проблема торгівлі людьми з огляду на права людини
Проблему торгівлі людьми слід розглядати з огляду на права і свободи людини, оскільки люди, якими торгують, позбавлені своїх основних прав і свобод.

В цивілізованому суспільстві людські права і свободи визнаються пріоритетною соціальною цінністю, а їх поважання, дотримання та захист є головним обов’язком держави.



Права людини – це можливості вибору людиною певної моделі поведінки для забезпечення свого нормального існування і розвитку, закріплені в законах, інших правових актах держави і міжнародних документах

Права і свободи належать людині вже тому, що вона є людиною. Права і свободи людини є невідчужуваними, такими, що не потребують схвалення чи дозволу будь-кого, а значить держава, закріплюючи їх у законах, формує їх зміст та забезпечує їх захист. Права людини однакові для кожної людини незалежно від раси, мови, кольору шкіри, релігії, статі, походження, стану здоров’я, політичних переконань, майнового стану.

Міжнародні документи про права людини виділяють в окрему групу права дитини, адже дитина має особливі права і потреби – це права «росту», що обумовлені її фізичною, розумовою та духовною незрілістю. У зв’язку з фізичними і психічними особливостями дитячого віку, відсутністю необхідного життєвого досвіду й життєвої опори, дитині, порівняно з дорослими, значно складніше самій відстояти свої права. Саме тому в Загальній декларації прав людини, у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права звертається увага на необхідність особливого захисту прав дитини.

Права дитини – це певні спеціальні можливості, які необхідні людині віком до 18-ти років для існування і досягнення зрілості.

Конвенція ООН про права дитини містить вимоги, що гарантують свободу і гідність дітей, а також визначає умови, за яких вони можуть формуватись як особистості і громадяни. Вона проголошує дитину самостійним суб’єктом права. Права дитини, задекларовані Конвенцією, можна поділити на: особисті (на життя, ім’я, громадянство, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності), політичні (право висловлювати власні думки та збиратися з метою висловлювання своїх поглядів), соціальні (право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я, благами соціального забезпечення, на рівень життя), культурні (право на освіту, на користування культурними цінностями).

Визначивши основні права дітей, Конвенція зобов’язала держави, що її підписали, забезпечити законодавчу гарантію цих прав.[3,14-17]

У ситуації з торгівлею людьми порушуються такі основні права і свободи людини:



  • право на життя, свободу та особисту недоторканість (безпідставне затримання чи арешт означають, що вони були здійснені з порушенням чинного законодавства, термін затримання не вказується та не висуваються конкретні звинувачення);

  • свобода від рабства (серед видів насилля – примусова праця без оплати чи боргова залежність);

  • право на свободу від катувань, жорстокого чи нелюдського поводження (особи, які потерпіли від торгівлі людьми, дуже часто підлягають фізичному та психологічному насиллю; під час затримання вони почасти зазнають принизливого ставлення до себе; потерпілі від торгівлі людьми страждають від фізичного насильства, ґвалтування та тортур);

  • рівність перед законом (дуже часто ставлення суддів та представників судової влади до осіб, які потерпіли від торгівлі людьми, залежить від статі, раси, національності, наявності чи відсутності легального статусу чи походження; представники судової влади та судові органи нерідко висувають звинувачення не проти торгівців людьми, а проти осіб, які потерпіли від цього);

  • свобода пересування та проживання (це право порушується, коли у особи відбирають паспорт та документи для в’їзду і перебування за кордоном чи тримають її ув’язненою);

  • право на працю, створення профспілок та приєднання до профспілок (особи, які були продані, не можуть створити чи приєднатися до профспілки, а також не можуть нічого зробити для поліпшення умов праці);

  • право на достатній рівень життя (особи, які потерпіли від торгівлі людьми, дуже часто не мають можливості нормально харчуватися, змушені жити в поганих умовах, їм може бути відмовлено в медичній допомозі; їм загрожує інфікування у випадку заборони використання контрацептивів);

  • право на відпочинок (порушенням прав людини є примушування людей працювати кількість годин на день понад норму чи без вихідного дня (наприклад, хатні робітниці);

  • свобода укладання шлюбу (права жінок порушуються, коли у шлюбі вони не мають рівних прав із чоловіками або коли жінок змушують укласти шлюб проти їхньої волі).[3,18-19]


ОРГАНІЗАЦІЯ В НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ ПРОФІЛАКТИЧНОЇ

РОБОТИ З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ
Молоді люди, котрі ще не мають достатнього життєвого досвіду, часто стають об’єктом торгівлі людьми. У великих містах сьогодні спостерігається деяке підвищення поінформованості про явище торгівлі людьми, тому торгівці активно переміщаються до маленьких містечок та сіл, де інформації з даної проблеми ще недостатньо.

Система освітніх закладів, охоплюючи населення всієї країни до найменших населених пунктів, забезпечує вплив на 95% молоді. До того ж, профілактичні програми можуть бути включені в організований і керований навчально-виховний процес. Це робить освіту потужним і вкрай необхідним фактором запобігання явища торгівлі людьми.

Педагогічні працівники навчальних закладів можуть здійснювати профілактичну роботу у формі прямого впливу, що передбачає реалізацію наступних завдань:


  • забезпечити інформування учнів про явище торгівлі людьми, ймовірні ризики та шляхи запобігання попадання в ситуацію торгівлі людьми;

  • формувати небайдуже ставлення до проблеми торгівлі людьми;

  • формувати навички запобігання ризику та конструктивної поведінки в ситуації ризику;

  • привернути увагу до гендерних проблем, поінформувати школярів про причини та наслідки гендерної дискримінації;

та опосередкованого впливу, що передбачає поширення інформації і досвіду серед не охопленого навчанням населення (однолітків, знайомих).

Опосередкований вплив здійснюється як спонтанно, внаслідок спілкування краще обізнаних (навчених) учнів з непоінформованими однолітками, так і цілеспрямовано, наприклад, через театралізовані форми, виставки-конкурси тощо.[2,14]


Профілактична робота буде ефективною за умов:


  • достатньої поінформованості педагогів, котрі її проводитимуть;

  • оптимальної методичної побудови заняття, комбінування

традиційних та інноваційних (інтерактивних) методів навчання;

  • опори на життєвий досвід школярів різних вікових груп;

  • опанування учнями навчального матеріалу;

  • урахування вікових особливостей учнів;

  • спонукання учнів до подальшого обговорення означеної

проблеми в сім’ї, з однокласниками та друзями.[3,9]

ФОРМИ ПРОВЕДЕННЯ ПРОФІЛАКТИЧНОЇ РОБОТИ З

ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Традиційні форми
Лекція – найшвидший спосіб надання інформації. В лекційній формі засвоюється лише 5% від наданого обсягу інформації, оскільки учень є пасивним слухачем, працює лише слуховий аналізатор, інформація, яку подає лектор, нашаровується на попередні установки і вже сформовані цінності і може суперечити їм.

Читання дає можливість засвоїти 10 % інформації, оскільки читач є активним суб’єктом, може вибрати в тексті потрібне, повернутися до незрозумілого, пропустити відомі частини.

Демонстрація відеоматеріалів підвищує ступінь засвоєння матеріалу до 20 %, бо узгоджено працюють два сенсорних канали: аудіальний і візуальний.
Активні форми навчання

Активні способи пізнання спонукають молодь приймати відповідальність за власну обізнаність. Визначити цінність набутого досвіду повинен сам учень. Обов’язок педагога – створити атмосферу, яка спиятиме засвоєнню матеріалу.

Найкраще (до 90%) інформація засвоюється під час практичних занять, коли учні безпосередньо можуть використати отримані знання. Матеріал швидко опановується, коли є нагода одночасно з отриманням інформації задавати питання і обговорювати неясні моменти. Тому для ефективної роботи необхідно використовувати активні форми проведення занять, такі як мозковий штурм, рольові ігри, групова робота, тренінги.

Важливо, щоб діти самі брали участь в підготовці подібних заходів. По-перше, це їм цікаво. По-друге, коли діти самостійно готують інформацію по заданій проблематиці, ставлення до даного питання стає осмисленим. По-третє, діти більш дбайливо ставляться до зробленого власноруч.


«Мозковий штурм» є чудовим засобом швидко включити всіх членів групи в роботу на основі вільного висловлювання своїх думок. Може використовуватись на початку роботи з метою виявлення прогалин у знаннях, викривлених уявлень, міфів і суперечливих установок у ставленні до проблеми торгівлі людьми.
Рольові ігри – невеликі, довільного характеру сценки, що окрім зав’язки, не мають сценарію і відтворюють варіанти життєвих ситуацій.

Рольова гра є дуже ефективним методом, але потребує фантазі і активності учасників.

Щоб зробити цей метод більш ефективним потрібно:


  • вибрати добровольців або комунікабельних і енергійних учнів класу;

  • якщо педагог включається в гру, то взяти собі одну з провідних ролей (є можливість «стимулювати і направляти гру»);

  • показати учням напрям, в якому вони повинні діяти або запропонувати сценарій;

  • використати «реквізит»;

  • розбити клас на пари і нехай кожна пара розіграє ситуацію.

Інша корисна сторона рольової гри–тренування варіантів поведінки в тих ситуаціях, в яких можуть опинитися учасники.
Обережно!

  • Після гри «акторів» необхідно виводити з «ролі», нагадуючи, що це була лише гра;

  • не дозволяти одним і тим же учасникам кілька разів поспіль грати однотипні ролі;

  • встановлювати ліміт часу на гру.

Групова робота. Активно використовується під час тренінгів, але може значно «оживити» традиційні форми навчання. Групова робота сприяє обміну ідеями і взаємному збагаченню досвідом .

Тренінги. Активна форма навчання і отримання знань. Тренінгу властива неформальна обстановка спілкування, яку забезпечує ведучий. Він спілкується на рівних з учасниками, він – член групи, але він обов’язково повинен мати спеціальні тренерські навички.[2,18-21]

ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ УЧИТЕЛЯ

ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ
1.Будьте толерантними до будь-яких запитань. Якщо питання виходить за межі вашої компетенції, пообіцяйте ( і дотримайте слова!) відповісти на нього згодом.

2.Ставтесь до питань серйозно, навіть якщо вони такими не здаються. Не можна відмахуватись, оцінювати чи переводити розмову на особистість.

3.Гарантуйте дотримання таємниці ( в разі конфіденційності інформації).

4.Hа всі запитання давайте конкретні й однозначні відповіді.

5.Будьте послідовними.

6.Погоджуйте програму з педагогами, психологом, батьками ( дійте заодно).[2,16]



ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДО ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ
1.Заняття рекомендовані для учнів старших класів.

2.Перед початком занять та після них доцільно проводити анкетування (Додаток 2) з метою виявлення рівня поінформованості з проблеми ( на першому етапі) та рівня засвоєння інформації ( на заключному етапі).

3. На всі заняття доцільно роздрукувати для учнів словник термінів (Додаток 1), яким вони зможуть користуватися самостійно.

4.В аудиторії бажано створити неформальний характер середовища шляхом розташування робочих місць півколом або колом.

5.Оскільки необхідність вислухати думку кожного в ситуації обговорення чи дискусії не завжди може бути точно спрогнозовано в часі заняття краще проводити в позаурочний час.
ЗАНЯТТЯ 1

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка