Організація кормо-виробництва



Скачати 213.04 Kb.
Дата конвертації29.12.2016
Розмір213.04 Kb.
ЛЕКЦІЯ 14

Тема: Організація кормо-виробництва

1. Організація кормової бази

2. Організація польового кормовиробництва

3. Організація використання природних кормових угідь



1.Організація кормової бази

Розвиток галузі тваринництва, збільшення виробництва продукції, підвищення її якості і ефективності залежать від кормової бази, науково обгрунтованої системи годівлі тварин. Через кормову базу здійснюється безпосередній зв'язок тваринницьких і рослинницьких галузей. Останні є основними постачальниками кормів, і їх розвиток визначає розвиток галузей тваринництва як безпосередньо, так і через переробну промисловість.

Під кормовою базою розуміють склад, кількість і якість кормів, їх виробництво, заготівлю, зберігання і використання. Усі заходи щодо створення кормової бази об'єднують у систему кормовиробництва.

Створити міцну кормову базу підприємства можна при чіткому дотриманні принципів її раціональної організації, основними з яких є:


  • дотримання відповідності природно-економічним умовам раціональної спеціалізації підприємства;

  • ефективне використання головного засобу виробництва - землі, раціональна організація посівного і лукопасовищного кормовиробництва;

  • пропорційне співвідношення між кормовими ресурсами і перспективами ефективного розвитку галузей тваринництва відповідно до потреб господарства в їх продукції. План трансформації земельних угідь має передбачати поліпшення їх за допомогою системи організаційно-економічних заходів з метою забезпечення випереджаючих темпів зростання кормової бази темпам збільшення поголів'я тварин при досягненні їх продуктиності згідно з породними характеристиками;

  • раціональне використання трудових ресурсів, засобів виробництва як у виробництві кормів, так і в галузях тваринництва. Дотримання цього принципу можливе при впровадженні прогресивних форм організації виробництва і праці, системи машин для забезпечення комплексної механізації виробничих процесів на всіх стадіях кормовиробництва;

  • висока економічна ефективність при повному забезпеченні тваринництва високоякісними кормами і науково обгрунтованих нормативних витратах на одиницю продукції.

Високуефективність кормовиробництва забезпечує організація його на інтенсивній основі. Додаткові капітальні вкладення мають бути пов'язані із впровадженням наукових досягнень, досвіду кращих підприємств. Застосування врожайних сортів кормових культур, розміщення їх посівів у науково обгрунтованих сівозмінах після належних попередників, раціональне підживлення грунту, боротьба з шкідниками і хворобами сприяють одержанню необхідної кількості продукції високої якості при зниженні трудових і матеріальних витрат.

При організації кормової бази господарство має розраховувати насамперед на власні корми і придбання лише тих, які воно не може виробляти (комбікорми, білкові добавки, мікроелементи та ін.).

Необхідно виділити кормовиробництво в окрему спеціалізовану галузь і в комплексі вирішувати всі питання виробничого процесу (забезпечення висококваліфікованими кадрами, високопродуктивною технікою, досконалими будівлями і спорудами).



Усі заходи щодо створення міцної кормової бази, як уже зазначалося, поєднуються в системі кормовиробництва.

Система кормовиробництва — це науково обгрунтований комплекс організаційно-економічних, технологічних і технічних заходів, спрямованих на створення міцної кормової бази, раціональне використання земельних угідь, удосконалення процесів заготівлі, зберігання, приготування і використання кормів, зниження затрат праці та засобів виробництва на одиницю продукції.

Система кормовиробництва вирішує всі питання забезпечення тваринництва високоякісними, збалансованими за поживністю кормами при зниженні сумарних затрат на їх одиницю на основі впровадження ресурсозберігаючої технології та наукової організації праці. Необхідною умовою підвищення ефективності системи кормовиробництва є раціональне поєднання джерел надходження кормів як за рахунок внутрішньогосподарської діяльності (висівання кормових культур, використання лук і пасовищ), так і при міжгосподарській кооперації і агропромисловій інтеграції (купівля, обмін та ін.).



Виділяють три основні системи кормовиробництва: система посівного кормовиробництва, система лукопасовищного кормовиробництва і система посівно-лукопасовищного кормовиробництва (комбінована). У господарствах здебільшого поєднуються всі системи і джерела кормовиробництва.

Повне забезпечення тварин кормами, збалансованими за вмістом поживних речовин, можливе лише при повному наборі різних їх джерел надходження. Всі корми, що використовуються у тваринництві, поділяються на такі основні групи: рослинницькі; корми тваринного походження; мінеральні.

Корми перших двох груп виробляють або безпосередньо в господарствах, або із сільськогосподарської сировини на промислових підприємствах. Рослинницькі корми бувають: грубі (сіяні трави і трави природних кормових угідь – лук і пасовищ, солома, сінаж, сіно); соковиті (силос, корене- та бульбоплоди); концентровані (зерно й зернопродукти); зелені (трави культурних і природних пасовищ, сіяних культур); корми від переробки сільськогосподарської продукції (комбікорми, відходи крохмале-патокової та ін.).

До кормів тваринного походження належать молоко та продукти його переробки (відвійки, сироватка), м'ясне, рибне, кісткове борошно та ін.



Джерелами надходження кормів є:

  • вирбництво їх у системі польових сівозмін (переважно концентрованих кормів);

  • виробництво у кормових сівозмінах (здебільшого зелених і соковитих кормів);

  • надходження з природних кормових угідь;

  • кормові і вітамінні добавки, що виробляються промисловими підприємствами;

  • відходи харчової, молочної, м'ясної і рибної промисловості.

Залежно від зональних умов, прийнятих систем тваринництва, спеціалізації у цій галузі, економічних умов господарства формується певний склад кормів, а отже, і тип годівлі та кормовиробництва.

Під раціональним типом кормовиробництва розуміють повне забезпечення тварин різними кормами, які збалансовані за вмістом поживних речовин, при виробництві їх за науково обгрунтованими нормативами витрат трудових і матеріально-фінансових ресурсів.

Господарства із значними площами природних кормових угідь мають змогу зменшити кормову групу посівних площ. У більшості районів країни більшість кормів одержують за рахунок сіяних культур в основних і кормових сівозмінах.

Для створення повноцінної стійкої кормової бази необхідно:


  • враховувати всі джерела надходження кормів, прагнути до раціонального використання земельного масиву господарства;

  • щоб корми за кількістю, вмістом поживних речовин, збалансованістю забезпечували належну продуктивність тварин відповідно до їх породних можливостей;

  • забезпечити високу продуктивність природних кормових угідь за рахунок проведення системи організаційно-економічних і технологічних заходів, в тому числі поверхневого і докорінного поліпшення їх;

  • раціонально використовувати супутню і побічну продукцію вирощування сільськогосподарських культур, відходи переробної промисловості;

  • використовувати кормовиробництво як елемент науково обгрунтованої системи ведення господарства, формування раціональних сівозмін, створення умов для ефективного використання землі, трудових і матеріально-фінансових ресурсів господарства;

  • прагнути до використання для годівлі тварин дешевих, але повноцінних, збалансованих за вмістом поживних речовин раціонів.

Бажано віддавати перевагу найбільш продуктивним кормовим культурам. Раціональний варіант впровадження в господарстві міцної кормової бази в цілому визначають на основі її економічної оцінки за системою таких показників:

  • загальна сума витрат і затрат людино-днів на 1 га кормової площі;

  • частка кормової площі у загальній структурі посівів;

  • структура посівних площ під кормовими культурами і валовий збір кормів (у ц корм. од.).

  • середня продуктивність 1 га кормової площі, ц;

  • щільність поголів'я тварин на одиницю кормової площі і обернений показник — кормова площа на одну умовну голову тварин;

  • виробництво продукції тваринництва на 1 га кормової площі, ц;

  • собівартість 1 ц корм. од.;

  • вартість валової продукції тваринництва з розрахунку на 1 грн. витрат.

На організацію кормової бази господарства значною мірою впливає його спеціалізація. Так, на тваринницьких комплексах з вузькою спеціалізацією забезпечують тварин кормами, поєднуючи виробництво їх у господарстві (переважно соковитих, зелених і грубих кормів) з надходженням від промислових підприємств (комбікорми, корми твариного походження та ін.).

Залежно від конкретних умов у сільськогосподарських підприємствах складається певний тип годівлі тварин. Під типом годівлі тварин розуміють пропорційне співвідношення різних видів кормів у збалансованому за вмістом поживних речовин в кормовому раціоні протягом періоду утримання певних видів тварин. Такий тип годівлі визначається системою кормовиробництва.

Тип годівлі установлюють з урахуванням виду і статево-вікової групи тварин. Так, для великої рогатої худоби застосовують такі типи годівлі: сінажний, силосний, силосно-сінажний, силосно-коренеплодний, силосно-сінажний, концентратний та ін. У літній період у раціонах тварин переважають зелені й соковиті корми, тому відповідно змінюється і тип годівлі: трав'янистий, трав'янисто-силосний, трав'янисто-концентратний та ін.

Для свинарства і птахівництва характерним є концентратний тип годівлі, у раціоні свиней і птиці концентровані корми становлять понад 75%.

У раціоні годівлі овець переважають зелені і грубі корми.
Раціональний варіант типу годівлі, який забезпечує одержання необхідної кількості високоякісної дешевої продукції, вибирають шляхом його організаційно-економічного оцінювання за такими показниками: урожайність кормових культур, ц/га; вихід кормових одиниць і перетравного протеїну з 1 га і на 1 люд.-год.; собівартість 1 ц кормових одиниць і перетравного протеїну, грн.

Поряд з економічним проводять також організаційне оцінювання кормових культур. При цьому враховують: раціональне використання технічних засобів, забезпечення комплексної механізації виробничих процесів у виробництві й використанні кормів; забезпеченість господарства власним посівним матеріалом чи його можливість одержувати його зі сторони; можливість скласти науково обгрунтовану систему сівозмін; можливість повністю забезпечити господарство кормами і створити страхові запаси їх на випадок несприятливих кліматичних умов; використання досвіду інших сільськогосподарських підприємств, науково-дослідних установ щодо створення міцної, якісної кормової бази на основі високих урожаїв кормових культур.



Кормовий план — це науково обгрунтована програма забезпечення тварин повноцінними кормами на певний період відповідно до потреб і обсягу виробництва різних видів якісної продукції.

Його розробляють на різні періоди. Дані про потребу в кормах на календарний рік, тобто з 1 січня до 31 грудня, після їх оцінки використовують для визначення собівартості виробництва продукції. Розрахунок потреби в кормах на господарський рік (від урожаю планового до урожаю наступного року) треба здійснювати для того, щоб визначити посівні площі під кормовими культурами на плановий рік. Вони мають бути такими, щоб обсяг виробництва кормів у плановому році забезпечував годівлю тварин до урожаю наступного року. Слід враховувати, що до надходження кормів з урожаю планового року для годівлі тварин використовують корми урожаю попереднього року. Оскільки набір кормів у раціоні протягом року змінюється, то необхідно розраховувати потребу в них на зимовий і літній періоди. Улітку важливо забезпечити безперебійне постачання зелених і соковитих кормів. Для раціонального забезпечення тварин кормами складають баланс кормів.



Баланс кормів — це повна відповідність між потребою в кормах і джерелами її покриття на певний період. Існує два способи визначення потреби в кормах: 1) за середньорічним поголів'ям і річними нормами витрат кормів на одну голову; 2) за валовим виробництвом продукції тваринництва певних видів і нормативами витрат кормів (у кормових одиницях) на її одиницю.

Кормовий баланс складають як по господарству в цілому, так і в розрізі окремих видів кормів. У ньому є дві частини: 1) витрати кормів — для громадського тваринництва, страхового фонду тварин, в індивідуальних господарствах працівників, службовців та ін.; 2) надходження — джерела кормів. Спочатку визначають можливе надходження кормів з природних кормових угідь (пасовищ, сіножатей) і сіяних лукопасовищних угідь. Враховують також побічну продукцію вирощування сільськогосподарських культур — гичку коренеплодів і овочевих культур, солому й полову, нетоварні овочі та картоплю тощо. Кількість кормів, яких не вистачає до загальної потреби, покривають за рахунок висівання культур на корм у польових і кормових сівозмінах.

У літній період велику частку в кормовому балансі становлять корми зеленого конвеєра.

Потребу в зелених кормах визначають за науково обгрунтованими нормативами з розрахунку на одну середньорічну голову худоби. За потребою в кормах і запланованою врожайністю культур обчислюють посівні площі під кормовими культурами. Важливо підібрати кормові культури, які за строками сівби та використання дали змогу організувати зелений конвеєр, тобто надходження зелених кормів з ранньої весни до пізньої осені. За результатами економічного оцінювання визначають найбільш продуктивні культури і частку їх у структурі посівів збільшують для того, щоб за порівняно меншої загальної площі посівів задовольнити потребу в кормах. Розробляють комплекс організаційно-економічних, технічних і технологічних заходів щодо підвищення продуктивності кормового поля. На всіх етапах — виробництво, заготівля, приготування кормів, згодовування тваринам — необхідно впроваджувати найновіші досягнення науково-технічного прогресу.

Сталому забезпеченню тварин кормами сприяє підбір культур за черговістю настання зрілості для використання і за різними строками висівання.

Черговість висівання в системі зеленого конвеєра починається з озимого ріпаку, зелену масу якого можна використовувати вже з 20. 04, за ним — озимі (жито, пшениця), потім багаторічні трави і т.д. Продовжити використання зеленої маси в осінній період можна за рахунок кукурудзи післяжнивного посіву, кормової капусти, гички цукрових буряків, редьки олійної.



Усі заходи щодо створення міцної кормової бази можна поділити на три групи:

  • збільшення виробництва і заготівлі кормів;

  • підвищення поживності кормів, забезпечення збалансованості їх за вмістом поживних речовин;

  • раціональне використання кормів, зниження їх витрат на одиницю тваринницької продукції.

2. Організація польового кормовиробництва

Практика показує, що в більшості господарств частка площі посівів кормових культур у загальній площі ріллі становить 30%, що забезпечує 2/3 надходжень кормів від їх загальної потреби. У південних районах з обмеженою кількістю природних кормових угідь ці показники вищі, в інших умовах можуть знижуватись.

Виробництву оптимальної кількості кормів сприяє розроблення в кожному господарстві комплексу організаційно-економічних заходів, зокрема, впровадження інтенсивних технологій, наукової організації праці, раціональної системи удобрення, продуктивних сортів кормових культур, меліорації, комплексної механізації та ін.

У системі раціональної організації польового кормовиробництва необхідно передбачати:


  • раціональну структуру посівних площ під кормовими культурами з переважанням частки найбільш продуктивних з них;

  • раціональну концентрацію кормових сівозмін відповідно до розміщення тваринницьких ферм для того, щоб зменшити витрати на перевезення кормів, особливо зелених і соковитих;

  • організаційні заходи щодо впровадження інтенсивних технологій вирощування кормових культур;

  • впровадження наукової організації виробництва і оплати праці в кормовиробництві;

  • розроблення комплексу техніко-технологічних заходів для отримання високих і сталих урожаїв кормових культур;

  • досягнення високої продуктивності природних кормових угідь шляхом докорінного і поверхневого їх поліпшення, створення на цих площах культурних пасовищ;

  • використання міжрядь садів до 70% у неплодоносних і 50% у плодоносних багаторічних насадженнях для висівання кормових культур;

  • широке застосування післяукісних і пожнивних, а також змішаних, ущільнених посівів кормових культур;

  • розміщення кормових сівозмін біля тваринницьких ферм, оскільки призначення їх — виробництво переважно зелених і соковитих кормів.

Інтенсивні технології передбачають вирощування кормових культур з використанням останніх досягнень у цій галузі, кращого досвіду. Комплекс заходів має включати застосування раціональної системи обробітку грунту, науково обгрунтованих сівозмін, добрив, продуктивних сортів, комплексу заходів боротьби з шкідниками і хворобами, меліорації та ін. П'ятипільна інтенсивна зрошувана сівозміна, наприклад, включає: поле однорічних трав (2–3 укоси за сезон), три поля багаторічних трав, збірне поле (укіс багаторічних трав і кукурудза в суміші з бобовими на зелений корм).

Досвід кращих підприємств підтверджує високу ефективність у кормових сівозмінах багаторічних трав. Доцільною у структурі посівів кормової групи вважається частка їх до 50%. Середня продуктивність 1га при цьому за високої урожайності кормових культур становить 60–80 ц корм. од.

Доведено високу ефективність виділення кормовиробництва в самостійні спеціалізовані підрозділи (механізовані бригади, комплекси, загони, ланки). За високого рівня спеціалізації і концентрації, міжгосподарської кооперації виробництва висока продуктивність спеціалізованих господарств і агропромислових об'єднань забезпечується при будівництві комбікормових заводів.

Роботи з докорінного поліпшення кормових угідь пов'язані з капітальними витратами (меліоративні роботи — зрошення, осушення, створення культурних пасовищ, розкорчовування та ін.). Поверхневе поліпшення цих угідь (підсівання трав, розкидання перегною і мінеральних добрив, боронування) дає позитивні результати навіть при порівняно невеликих витратах.

Великим резервом збільшення виробництва кормів, підвищення їх якості є впровадження високопродуктивних культур, особливо тепер, в умовах різкого зменшення кількості добрив.

На Поліссі добре зарекомендувала себе культура гороху польового в суміші з пізньостиглими сортами вівса. На бідних землях без внесення добрив урожайність зеленої маси цієї суміші становить до 250 ц/га і вдвічі вища за урожайність інших зернових. При цьому отримують 50–60 ц корм. од. з 1 га, при вмісті в 1 корм. од. 23–27% білка, 1,5–1,8% жиру та 180–210 г перетравного протеїну. У післяжнивних рештках ця культура залишає на кожному гектарі 50 кг азоту та органічної речовини, яка за масою прирівнюється до 20 т гною. Крім того, культивування цієї культури — високоефективний спосіб боротьби з бур'янами. В агрофірмі "Волинь" Новоград-Волинського району Житомирської області у 2005 р. зібрали з 1 га після гороху 37,3 ц жита за середньої врожайності його по господарству 22,4 ц/га.

Пізно восени, а інколи і взимку, а також рано навесні господарства Андрушівського району Житомирської області збагачують раціон тварин зеленою масою за рахунок культури Полісся — тифону. Ця культура походить із Голландії і є гібридом китайської капусти й турнепсу. Вона може давати до 50–80 т/га багатого на білок листя і до 20 т/га коренеплодів.

У підприємстві "Весна" Гайсинського району Вінницької області і в інших господарствах вирощують на корм амарант, урожайність якого становить 1000–1200 ц зеленої маси з гектара. Особливо цінний цей корм для свиней. Прирости їх становлять 380–400 г/добу. Із зеленої маси амаранту виготовляють також гранули, які згодовують тваринам, коли ще немає зелених кормів.

Для великої рогатої худоби та овець готують силос із 50% амаранту і 50% кукурудзи або злакових трав.

У господарствах Березівського району на Одещині, а також на Черкащині успішно вирощують на зелений корм багаторічне жито. За три укоси урожайність його зеленої маси становить понад 400 ц/га. Завдяки цій культурі закриваються так звані "вікна" в забезпеченні худоби соковитими кормами. У зеленій масі багаторічного жита міститься 28–30% протеїну. Його зерно також має високу якість. Хліб з борошна цього жита оцінюється в 3,7 бала, тоді як із жита звичайного — в 2,6 бала. Ця культура невибаглива до грунту, росте навіть на солончаках, легко витримує морози, на одному місці без пересівання може рости 4–5 років.

Ефективною є культура тритікале з добре облистненим стеблом, стійка проти хвороб. У господарствах Івано-Франківської, Закарпатської, Миколаївської областей вона дає зеленої маси понад 300 ц/га. За її рахунок забезпечується ліквідація прогалин в зеленому конвеєрі від останніх укосів жита і до згодовування багаторічних трав та ярих культур.

Заслуговують на увагу і такі культури, як ярий і озимий ріпак, суріпиця, олійна редька. За короткий вегетаційний період (40–45 днів) вони можуть утворювати 250–300 ц/га зеленої маси. За вмістом протеїну вони успішно конкурують з бобовими культурами. Цінність озимого ріпаку полягає і в тому, що навесні він утворює зелену масу на 7–10 днів раніше від озимого жита, пшениці. Собівартість 1 ц корм. од. озимого ріпаку, олійної редьки у 1,5–2 рази нижча за цей показник у кукурудзи.

Перспективною силосною культурою є сильфія пронизанолиста. В середньому за 12 років у Чернівецькій області урожай її зеленої маси становив понад 1000 ц/га. Ця культура є чудовим медоносом, цвіте з липня до пізньої осені.

У господарствах Черкаського району за рахунок таких продуктивних культур, як кукурудза, горох, багаторічні та злакові трави, в окремі роки виробництво кормів сягало 90 ц корм. од. з 1 га. В посівах кормових культур кукурудза на силос і зелений корм займає 46%, багаторічні трави — 23%, однорічні трави — 16%, кормові коренеплоди — до 15%. Широко практикуються тут змішані посіви — кукурудзи з кормовими бобами, соєю при врожайності понад 400 ц/га. В 1 ц кукурудзяно-бобового силосу міститься 1,78 кг протеїну, 29,2 кг клітковини та 418 мг каротину. Серед однорічних трав переважають суміші вівса з викою та горохом при врожайності зеленої маси понад 300 ц/га.

Широко практикуються післяукісні та післяжнивні посіви. Вони займають 12% загальної посівної площі і 47% площі кормових культур. Це забезпечує додаткове надходження 15–20% кормів.

Вирощуванням та заготівлею кормів займається спеціалізований механізований загін, до складу якого входять 12 механізаторів широкого профілю на чолі з агрономом. За загоном закріплена сівозмінна площа і необхідна техніка.

При заготівлі сіна застосовують плющення стебел скошеної трави, досушування методом активного вентилювання, заготовляють сінаж і трав'яне борошно.

Високоякісний сінаж заготовляють потоковим методом, вітчизняною та зарубіжною технікою. Масу добре утрамбовують, накривають свіжою травою шаром 30–50 см і поліетиленовою плівкою. При штучному сушінні забезпечується зберігання поживних речовин на 90–97%, в т. ч. протеїну і каротину.

У господарствах порівняно широко застосовується приготування монокорму. Для цього зернові культури (овес, пшеницю, ячмінь) скошують у фазі молочно-воскової або воскової стиглості. Краще при цьому застосовувати косарку-подрібнювач КІК – 1,4, а сушити масу (до 8–10% вологості) — на агрегаті типу СБ і АВМ. За поживністю монокорм прирівнюється до зеленої маси люцерни. Порівняно з монокормом, приготованим із зернових, скошених у фазі повної стиглості, вихід кормових одиниць з розрахунку на 1 га посіву вищий на 30–40%. Наприклад, у монокормі із скошеного ячменю молочно-воскової чи воскової стиглості міститься до 40 мг каротину, тоді як при збиранні у фазі повної стиглості його практично немає. При згодовуванні монокорму молодняку великої рогатої худоби добовий приріст становить понад 900 г.

Прикладом проведеної організації польового кормовиробництва може бути агрофірма “Узинська” Білоцерківського району Київської області. Першочергове значення в кормовиробництві має наявність техніки. В останні рокидо існуючих в агрофірмі кормозбиральних машин “Марал” (Німеччина), КС-2,6, КПІ був закуплений кормозбиральний комбайн ЯГУАР серії 900 із шлейфом адаптерів: трав’яною та кукурудзяною косарками, підбирачем валків у технології заготівлі сіна, силосу та сінажу. Він має автоматичні системи копіювання ґрунту, реверсування подаючого вузла, металодетектор, також заточний пристрій ножів, що керуються з кабіни. Висока якість корму досягається за рахунок можливості змінювати довжину різки (4-17 мм) та додаткового подрібнення зерен кукурудзи корн-крекером. Вартість кормозбирального комбайна становить 1 млн. грн.

Наявними машинами, наприклад, забезпечували в технологічні терміни заготівлю 1,5 тис. т сінажу, а після придбання згаданого комбайна – 4,5 тис. т. Проводять заготівлю люцерни (сіна, сінажу) у фазі її бутонізації. При згодовуванні коровам такого корму залишків його немає. Сінаж заготовляють з чистої люцерни, сіно – із суміші трав (люцерна+тимофіївка+райграс+грястиця).

Кукурудзу на силос збирають машинами “Ягуар”, “Марал”, КС-2,6 у фазі воскової стиглості, в якій міститься 20 % зерна. Заготовляється 4,5 тис. т силосу (по 500-600 т силосу за день, одну траншею закривали за 5-6 днів роботи). Використовуються скоростиглі сорти кукурудзи – Одеська-10 (50 % у структурі посівів кукурудзи – 1,2 качанів на рослині), Піонер, Маїс (1,8 качанів на рослині).

Так званого зеленого конвеєру в підприємстві не існує. Годівля тварин із сховищ цілорічна. Влітку зелену масу дають тваринам як вітамінну добавку (10-12 % у структурі корму за масою).

Завантаження силосу та сінажу із сховищ здійснюється завантажувачами в шнекові змішувачі (2 машини на 700-800 корів кожний) вартістю по 24 тис. євро. Повнораціонні корми роздають шнековим змішувачем-роздавачем на 200-300 корів (вартість 27 тис. євро). Такий змішувач забезпечує кількісний контроль кожного з компонентів раціону годівлі, подрібнення та змішування кормів в однорідну суміш, роздачу кормів у годівниці. Для виконання цих операцій він обладнаний ваговим пристроєм із графічним екраном високого дозволу, дисплеєм із заднім підсвічуванням, 15-ю введеними програмами з 15-ю інгредієнтами тощо.

Роздача соломи на підстилку здійснюється пневмороздавачем (вартістю 12750 євро).

Машини зеленої лінії гарантують одержання високоякісного корму (концентрація енергії в 1 кг сухої речовини - 10-11 МДж обмінної енергії), мінімальні втрати при зберіганні, змішуванні й роздаванні повнокомпонентного корму.

Структура посівів залишилася попередньою: 38 % посівів займають кормові (50 % – багаторічні трави, з них 30 % – чиста люцерна).

Проведення технологічних робіт у найбільш сприятливі терміни є запорукою не тільки одержання якісного корму, а й значного збільшення його кількості. В результаті у підприємстві на 100 га сільськогосподарських угідь припадає 100 голів великої рогатої худоби, в тому числі – 38 корів.

Заслуговує на увагу і практика відгодівлі молодняку великої рогатої худоби в господарствах Васильківського району Київської області. При відгодівлі бичків гранульованими комбікормами з розрахунку 10 кг на одну голову добові прирости досягали 1 кг. Склад гранульованого комбікорму — 45% солом'яного борошна, 20 — трав'яного, 30% — концентрованих кормів і 5% білково-вітамінних добавок. Витрати корму на 1 ц приросту становили 6,6 ц корм. од. Високий рівень механізації виробничих процесів дав змогу підвищити навантаження на одного скотаря до 150 голів, а в кінцевому підсумку — знизити витрати на одиницю продукції.

Потоковий спосіб збирання зернових культур (подрібнення соломи, завантаження у причіпний візок за комбайном ПТС-40, вивезення до місць скирдування) дає змогу заготовити незабруднену солому, яку потім використовують для приготування комбікорму.

Важливо налагодити правильне зберігання і використання заготовлених кормів у господарстві. Всі корми за масою або за обмірами на основі відповідних документів передають на зберігання відповідальним особам. Не пізніше жовтня керівник господарства затверджує план витрачання кормів на період до урожаю наступного року. Контроль витрачання кормів здійснюють щомісяця. Видають корми за відповідними документами через вагову.

Кормова база господарства має забезпечувати тварин кормами як за кількістю, так і за вмістом у них поживних речовин у певних пропорціях. Тому постійно треба використовувати резерви підвищення поживності кормів.

Насамперед досягають збалансування кормів за перетравним протеїном. Згідно з нормативами, на 1 корм. од. потрібно 110–120 г перетравного протеїну. Досягти цього балансу можна висіванням високобілкових культур: сої, гороху, кормових бобів, багаторічних трав, змішаних посівів — кукурудзи із соєю, кормовими бобами, озимих культур з озимою викою, соняшнику (при його переробці вихід макухи становить 45% від ваги насіння, в 1 кг якої міститься 396 г перетравного протеїну), ріпаку та ін. Збагатити корми на поживні речовини можна механічним змішуванням їх, наприклад, при виготовленні комбікормів (дріждуванням, запарюванням, хімічною або термічною обробкою грубих кормів). Наприклад, при обробці соломи розчином каустичної соди (з розрахунку 16 г/л води) розкладається її клітковина і поживність цього грубого корму підвищується в 2–3 рази. При відгодівлі молодняку великої рогатої худоби в раціон включають 30% і більше обробленої таким способом соломи.

Зменшення витрат кормів з розрахунку на одиницю продукції, доведення їх до нормативних показників можна досягти:


  • годівлею тварин досхочу за повноцінними, збалансованими за поживними речовинами раціонами;

  • дотриманням встановленого режиму годівлі відповідно до розпорядку дня;

  • застосуванням прогресивних технологічних прийомів утримання і годівлі тварин;

  • розведенням найбільш продуктивних для даних умов порід тварин.

3.Організація використання природних кормових угідь

У системі кормовиробництва важливе значення мають раціональне використання природних кормових угідь, забезпечення тварин повноцінними кормами. Правильне використання природних кормових угідь пов'язане з поліпшенням угідь, доведенням їх до високопродуктивного рівня, організацією раціонального їх використання протягом пасовищного періоду.

З цією метою спеціальна комісія із спеціалістів проводить детальне культуртехнічне, гідротехнічне й агрономічне обстеження природних угідь, після якого складають план їх трансформації із застосуванням прийомів докорінного чи поверхневого поліпшення. Для раціонального використання лук вводять сінокосооборот. Площу розбивають на 4–6 ділянок, траву на яких по роках скошують у різні фази вегетації переважаючих рослин.

Для поліпшення використання природних кормових угідь на них створюють культурні пасовища, продуктивність яких становить 20–40, а при зрошенні — 60–70 ц корм. одиниць з 1 га проти 6–7 ц на неполіпшених угіддях. Вміст перетравного протеїну в 1 корм. од. досягає 125–140 г, а собівартість в 3–5 разів нижча, ніж при використанні сіяних однорічних і багаторічних трав.

Випасати тварин на пасовищах доцільно загінним способом. Визначаючи кількість загонів, враховують продуктивність пасовища, щільність поголів'я тварин при випасанні, строки відростання трави після випасу, потребу в зеленій масі на добу.

Період відростання трави після випасання тварин до придатності її для наступного використання називається "періодом обороту" загону.



Площу культурного пасовища можна визначити за формулою

П= (К*Н*Д-З)/У,

де П — площа культурного пасовища, га; К — кількість тварин, гол.; Н — норма зеленої маси на одну голову на день,ц; Д — тривалість пасовищного періоду, днів; З — кількість зеленого корму з інших джерел, ц; У — продуктивність культурного пасовища, ц/га.



Щільність поголів'я, яке можна випасати на одиниці площі, становить:

КГ = М/(а*ПЗ),

де Кг — кількість голів, яких одночасно можна випасати на 1 га; М — запас зеленої маси на 1 га пасовища за цикл випасання з урахуванням коефіцієнта її використання, ц; а — період перебування худоби в загоні, днів; Пз — добова потреба тварин у зеленій масі, ц.



Кількість загонів для тварин визначають за тривалістю їх випасання, строками відростання трави і терміном утримання худоби в одному загоні:

К=(Т+1)/Д,

де К — кількість загонів; Т — період відростання трави, днів; Д — кількість днів утримання тварин в одному загоні.



Трави для культурних пасовищ добирають за швидкістю відростання після випасання; стійкістю проти витоптування тваринами; енергією кущіння з утворенням великої кількості листя; поживністю і рівнем поїдання тваринами.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка