О.І. Коц зав відділу виховної роботи та позашкільної освіти форми організації виховного процесу



Скачати 293.19 Kb.
Дата конвертації05.03.2017
Розмір293.19 Kb.
О.І.Коц

зав. відділу виховної роботи

та позашкільної освіти

ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

В КОМПЛЕКСНІЙ ВИХОВНІЙ СИСТЕМІ ЗНЗ

Відповідно до Основних орієнтирів виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України виховання учнів реалізується в процесі організації: навчально-виховної, позаурочної та позакласної діяльності; позашкільної освіти; роботи органів учнівського самоврядування; взаємодії з батьками, громадськими організаціями, державними установами.

Виховання – цілеспрямована виховна діяльність педагогів у загальноосвітньому навчальному закладі з метою вирішення конкретних виховних завдань. 

Виховання – процес безперервний, систематичний і комплексний. Відповідно, виховна робота інтегрується в навчальний процес (інтегровані виховні заходи в ході щоденних уроків) та проводиться у позанавчальний час (позашкільна, позакласна, позаурочна). Виховна робота спрямована на задоволення інтересів і запитів вихованців, їхній всебічний розвиток.



Позашкільна виховна робта – спеціально організована в позаурочний час діяльність учнів у позашкільних виховних закладах для дітей та юнацтва під керівництвом педагогічних працівників цих закладів.

Позакласна виховна робота – спеціально організована в позанавчальний час під керівництвом педагогів діяльність учнів на засадах добровільної участі в ній, суспільній спрямованості, ініціативності та самодіяльності. Позакласна виховна робота, як правило, потребує попередньої підготовки, більш тривала за часом, може проводитись в як у навчальному закладі, так і за його межами.

Позаурочна виховна робта – спеціально організована в позаурочний час діяльність учнів, яку організовують і здійснюють педагоги самостійно чи у співпраці з учнями. Позаурочна виховна робота проводиться після уроків і може бути продовженням інтегрованих виховних заходів в ході щоденних уроків. Така робота є, як правило, короткотривалою за часом, в межах гранично допустимого навантаження.

Необхідною умовою розкриття сутності позанавчальної виховної роботи є врахування її закономірностей:



  • виховання особистості відбувається тільки у процесі її включення у діяльність;

  • виховання неможливе без стимулювання активності особистості, яка формується;

  • у процесі виховання необхідно виявити високий гуманізм і повагу до дитини у поєднанні з високою вимогливістю;

  • необхідно розкривати перед учнями перспективу їхнього росту, допомагати їм досягати успіху;

  • необхідно виявляти і орієнтуватися на позитивні риси учнів;

  • необхідно враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів;

  • виховання має здійснюватися у колективі і через колектив;

  • у вихованні необхідно прагнути до єдності зусиль педагогів, сім’ї та громадськості.

Складні й багатогранні змістові завдання виховання можна вирішити тільки шляхом комплексного використання різноманітних форм орга­нізації виховного процесу.

Форми виховання (виховної роботи) – це варіанти організації конкретного виховного процесу; композиційна побудова виховної справи (виховного заходу). Вони завжди взаємопов'язані зі змістом.

У психолого-педагогічній літературі поняття «виховний захід» використовується для позначення різних видів і форм виховної роботи. Однак, останнім часом, багато педагогів відзначають невідповід­ність цього поняття фактичній сутності виховної роботи. «Захід» – передбачає певну фрагментарність, розрізненість педагогічних дій, несумісність з комплексним підходом. Процес виховання, що має характер формально пов'язаних між собою виховних заходів, не може бути успішним. Систематичність, комплексність, послідовність, безперервність виховання точніше передає поняття «виховна справа», якому останнім часом віддають перевагу теоретики і практики.

Виховна справа – це вид (форма) організації і здійснення конкретної діяльності з метою виховання. Головна особливість виховної справи – необхідність, корисність, здійсненність.

Важливим у педагогічній практиці є правильне розуміння сутності форм виховної роботи, оскільки часто їх ототожнюють з методами. Методи виховання – це шляхи, способи впливу вихователя на свідомість, волю, почуття, поведінку вихованців з метою досягнення в них заданих якостей. Тоді як форма  є зовнішнім вираженням методу. Тому формою виховання є зовнішня сторона організації виховної роботи, що пов’язана з кількістю тих, на яких спрямовують виховний вплив, часом, місцем та порядком його здійснення.

Як вважає В.С. Безрукова, педагогічна форма – це завершена педагогічна організація педагогічного процесу в єдності всіх його компонентів . У загально-педагогічному розумінні форма виховної роботи – це усталений порядок організації конкретних актів, ситуацій, процедур взаємодії учасників виховного процесу, спрямованих на вирішення визначених педагогічних завдань (виховних і організаційно-практичних); сукупність організаторських прийомів і виховних засобів, які забезпечують зовнішнє вираження виховної роботи.

Наприклад, пояснення – самостійний метод і може бути використаний незалежно від інших. А будь-яка словесна форма виховної роботи не обмежується одним методом. Під час проведення зборів можуть і пояснювати, і розповідати, і дискутувати. Практичні форми роботи також передбачають не лише виконання вправ чи графічних робіт, а , як правило, використовується кілька методів у певному поєднанні. У цьому полягає суть поліморфності форми педагогічного процесу.

Форма виховної роботи виконує ряд функцій.



Організаційна. Будь-яка форма виховної роботи передбачає вирішення організаційних завдань. В ролі організатора може виступати як педагог-вихователь, так і учні. Організація заходу відображає визначену логіку дій, взаємодії учасників. Існують узагальнені методи (алгоритми) організації різних форм виховної роботи, які стали традиційними і використовуються педагогами (бесіди, колективні творчі справи, конкурси, вікторини і т.п.). Їх проведення передбачає проходження ряду стадій, етапів організаційної діяльності.

Регулююча. Використання різних форм дозволяє регулювати як стосунки між педагогами і учнями, так і між учнями. Різні форми по-різному впливають на процес згуртування учнівського колективу. Саме завдяки формам, в яких заздалегідь закладається необхідність взаємодії учасників, відбувається формування норм соціальних відносин.

Інформаційна. Реалізація цієї функції передбачає не тільки одностороннє повідомлення учням суми знань, необхідних їм у подальшому житті в суспільстві, але і актуалізацію тих знань, які вони мають, звернення до їх досвіду.

В педагогічній літературі немає єдиного підходу до класифікації форм виховної роботи.

П.В. Байбородова і М.І. Рожков пропонують два показники для того, щоб розмежувати форми виховної роботи:


  • кількісний показник (по часу, по кількості учасників);

  • якісний показник (суб’єкт організації (педагоги, діти), за результатами (інформаційний обмін, суспільно значущий продукт).

Н.В. Яременко форми виховної роботи з учнями поділяє на три групи – залежно від основного завдання, яке реалізується у процесі використання тієї чи іншої форми:

  • форми управління і самоуправління шкільним життям (збори, лінійки, мітинги, години класних керівників, засідання представницьких органів учнівського самоврядування, стінна преса);

  • пізнавальні форми (екскурсії, походи, фестивалі, усні журнали, інформації, газети, тематичні вечори, студії, секції, виставки);

  • розважальні форми (ранки, вечори, «капусники», ігрові програми).

Кожна форма, яка використовується у педагогічному процесі, допомагає реалізовувати не одне виховне завдання. Наприклад, форми управління і самоуправління шкільним життям вирішують не лише завдання організації учнівського колективу, але й завдання просвіти школярів, вироблення управлінських навичок. Тому доцільним є зміна органів учнівського самоврядування та зміна доручень у класі з метою залучення до управлінської діяльності якомога більшої кількості учнів. Розважальні форми не повинні виконувати лише розважальну функцію, але й сприяти інтелектуальному і духовному розвитку школярів, зміцненню їхнього здоров’я.

Н.Кочанова класифікує форми виховної роботи



  • за об’єктом впливу:

  • фронтальні (масові) – тематичні вечори, зустрічі з видатними людьми, олімпіади, фестивалі;

  • групові та гурткові – предметні гуртки, екскурсії, походи, класні години;

  • індивідуальні – читання художньої літератури, колекціонування, гра на музичних інструментах, малювання.

Як критерій тут узята кількість учасників, що задіяні у заході. Індивідуальна форма – це робота з одним вихованцем; групова – від 5-7 вихованців до 25-40; масова – кількість вихованців необмежена.

Масова (колективна, фронтальна) робота характеризується епізодичністю кожного заходу і значною кількістю учасників. Групова – тривалістю, постійністю і визначеністю складу учасників, плановістю. Практика показує, що ефективність виховного процесу залежить від форми його організації. На перший погляд може здатися, що чим більша кількість вихованців бере участь у заході, тим нижче якість такої виховної роботи. Разом з тим, не слід забувати, що виховання учнів здійснюється у колективі та через колектив. Ця закономірність й робить достатньо ефективними групові форми виховної роботи.



Індивідуальні форми виховної роботи – зумовлені потребою індивідуального підходу, будь-який вплив на дитину переломлюється через її індивідуальні особливості, через «внутрішні умови». Необхідною умовою успішної індивідуальної роботи є вивчення індивідуальних особливостей учнів. Щоб впливати на особистість, треба її знати. Передусім важливо встановити довірливі, доброзичливі стосунки між педагогами і вихованцями. Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних особливостей учня і його психологічного стану, темпераменту. У кожному конкретному випадку слід створити педагогічну ситуацію, яка б сприяла формуванню позитивних якостей чи усуненню негативних. Індивідуальні форми роботи нерідко пов’язують з груповими і фронтальними. Індивідуальна робота, яку проводить педагог, повинна трансформуватись в самостійну роботу учня над собою (переходити у самовиховання).

  • за методикою виховного впливу:

  • словесні – інформування, збори, зустрічі, усні журнали, радіогазети, круглі столи;

  • практичні – походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси, ігри;

  • наочні – шкільні музеї, кімнати-галереї, зали-галереї, виставки, тематичні стенди, кінолекторії.

  • за напрямами виховання:

  • естетичні (літературні та музичні вечори, екскурсії в музеї та на виставки, прогулянки на природу, бесіди про музику та живопис, шкільні дискотеки, свята мистецтв, огляди журналів, випуск рукописних журналів);

  • фізичні (ігри типу "Веселі старти", малі олімпійські ігри, туристичні походи та естафети, зустрічі з представниками різних видів спорту, спор­тивні вечори, бесіди про гігієну, здоров'я та фізичну культуру);

  • моральні (круглий стіл, прес-конференції, диспути, вечори запитань та відповідей, бесіди на етичні теми, про самовиховання, огляд літератури з різноманітних питань, літерату­рно-музичні композиції, акції милосердя, пошукова діяльність);

  • розумові (вікторина, аукціон знань, конкурс проектів, конкурс ерудитів, інтелектуальний конкурс, ділові ігри, турніри, конференції , кон­курс винахідників та фантазерів, різноманітні форми роботи з кни­гою); 

  • трудові (ярмарки, майстерні, ательє добрих послуг, конкурси, рейди, акції);

  • екологічні (акції, конкурси проектів, плакатів, екологічних казок, прес-конференції, турніри знавців природи, аукціони народної мудрості про природу);

  • економічні (турніри, пізнавальні ігри, пректи, акції, ділові ігри, диспути, економічний вісник, «круглий стіл», клуб).

Відповідно до іншої класифікації виділяються наступні форми виховання:

  • інформаційно-масові (дискусії, диспути, конференції, «філософський стіл», «відкрита кафедра», інтелектуальні аукціони, ринги, вечори, подорожі до джерел рідної культури, історії, держави і права, «жива газета», створення книг, альманахів);

  • діяльнісно-практичні (творчі групи, осередки, екскурсії, свята, театр-експромт, ігри-драматизації, ярмарки, народні ігри, огляди-конкурси, олімпіади);

  • інтегративні (шкільні клуби, КВК, фестивалі, асамблеї з питань традицій, культури, політики і права, гуртки);

  • діалогічні (бесіда, міжрольове спілкування);

  • індивідуальні (доручення, творчі завдання, звіти, індивідуальна робота);

  • наочні (шкільні музеї, кімнати, зали, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки, тематичні стенди).

Класифікація форм виховання за Л. Кондратовою:

  • за часом :

  • короткострокові;

  • довготривалі;

  • традиційні;

  • періодично повторювані.

  • за видом діяльності:

  • навчальні;

  • трудові;

  • спортивні;

  • художньо-естетичні.

  • за суб’єктом організації:

  • організовані дорослими;

  • на основі співпраці;

  • підготовлені дітьми.

  • за результатами діяльності:

  • за кількістю учасників:

  • індивідуальні;

  • групові;

  • масові.

  • за видом підготовки:

  • імпровізаційні;

  • експромтні;

  • підготовлені раніше.

Е.В. Титова  виділяє три основних типи форм виховної роботи: 

  • заходи – це події, заняття, ситуації в колективі організовані класним керівником для вихованців з метою виховного впливу на них;

  • справи – це загальна форма роботи, у ній відбиваються важливі події, здійснені і організовані членами колективу на користь і радість кого-небудь, у тому числі й кожного особисто; 

  • гра – це реальна діяльність, цілеспрямовано організована в колективі вихованців з метою відпочинку та розваги.

Дана класифікація, відображає, по-перше, ступень активності вихованців у підготовці, організації та проведенні тої чи іншої форми виховної роботи, а по-друге, дозволяє виокремити різні цілі такої діяльності.

Доволі часто можна зустріти розподіл форм виховної роботи за ступенем новизни, це – традиційні, нетрадиційні, інноваційні, усталені, стереотипізовані тощо. При цьому не слід вважати, що традиційні й усталені форми є застарілими та не дуже корисними для виховання учнівського колективу. Тут мається на увазі, що деякі з форм виховної роботи мають перевірений практикою найбільш доцільний порядок підготовки й проведення, що дає можливість якнайкраще досягнути поставлених виховних завдань. У системі виховної роботи багато традиційних форм: бесіда, зустрічі, екскурсія, прогулянка, обговорення книг, читацькі конференції, турнір, виставка, конкурс, спартакіада. 

Кожна форма не повторює одна одну, а лише може бути схожа на неї й при цьому поєднувати у собі ознаки різноманітних наведених вище класифікацій. Тому кожна класифікація є умовною, вона відображає лише один з великої кількості аспектів форм виховної роботи.

Різноманітність форм позакласної виховної роботи постійно поповнюється новими формами, що відповідають умовам шкільного життя, яке постійно змінюється.



ЗБОРИ. Це форма виховної роботи, яка розглядається як вища форма учнівського самоврядування.

Етапи організації та проведення:

  • визначення попередньо порядку дня зборів (кількість питань, які обговорюватимуться невелике 1-3);

  • збори веде вибраний голова чи керівник представницького органу учнівського самоврядування (на початкових стадіях розвитку колективних взаємин збори веде педагог);

  • з кожного питання передбачається інформація (доповідь), обговорення і прийняття рішення;

  • хід обговорення і рішення записуються у протокол.

КЛАСНА ГОДИНА. Це година спілкування класного керівника з вихованцями, інтегрована форма виховної роботи, яка органічно поєднує форми і методи як пізнавальної, так і практичної діяльності. Під час класної години можна використати і лекцію, і розповідь, і бесіду, і дискусію, обговорювати важливі справи, аналізувати життєдіяльність класу за певний період, а також організовувати екскурсії, зустрічі з цікавими людьми, різні види практичної діяльності школярів.

Етапи організації та проведення:

  • визначення теми і мети;

  • підбір матеріалу, наочності, музичного оформлення тощо;

  • складання плану;

  • визначення участі учнів, батьків,гостей;

  • проведення класної години;

  • самоаналіз.

ЗУСТРІЧІ. Спеціально організоване спілкування з відомими у певній сфері людьми, спеціалістами у певній галузі. Мета зустрічей може бути різною: профорієнтаційна, розвиток моральних та громадянських якостей, пропаганда фізичної культури та спорту, формування культури здорового способу життя та ціннісних ставлень.

Етапи організації та проведення:

  • розробка плану проведення зустрічі;

  • запрошення гостей;

  • підготовка питань до гостей;

  • оформлення приміщення;

  • проведення зустрічі;

  • подяка гостям.

ВИСТАВКИ. Спеціально організована, композиційно оформлена публічна демонстрація досягнень у певній сфері. Присвячують досягненням учнів у гуртках дитячої творчості, у сфері образотворчого мистецтва, результатам краєзнавчих чи туристичних походів.

Етапи організації та проведення:

  • вибір тематики виставки;

  • підбір експонатів;

  • оформлення виставки;

  • підготовка екскурсоводів;

  • проведення екскурсій та демонстрація експонатів;

  • подяка учасникам виставки.

ЗМАГАННЯ. Спеціально організована діяльність в основі якої лежить намагання, прагнення, намір перевершити, перемогти когось у чому-небудь, домагаючись кращих, ніж у когось, результатів, показників. Змагання спрямовані на стимулювання інтересів, здібностей учнів, сприяють підвищенню їх активності.

Етапи організації та проведення:

  • розробка умов змагання;

  • визначення часу та місця змагання;

  • підготовка призового фонду;

  • розробка сценарію чи плану проведення;

  • визначення складу журі;

  • проведення змагань;

  • підведення підсумків і нагородження переможців.

КОНКУРС. Змагання з метою виявлення найкращих із загальної кількості учасників, представлених робіт тощо. Організовують з метою виявлення талантів, розвитку творчих здібностей дітей. Участь у конкурсах сприяє формуванню адекватної самооцінки особистості учня, розвитку вольових якостей, самовизначенню у світі захоплень і професій, вихованню естетичної культури та творчих здібностей. Конкурси бувають різними в залежності від функціонального призначення, змісту, форми, кількості учасників та їх віку, часу і місця проведення.

Етапи організації та проведення:

  • розробка положення чи умов проведення конкурсу;

  • вибір назви конкурсу, яка повинна вказувати на його зміст;

  • попереднє повідомлення про конкурс учнів;

  • визначення складу журі конкурсу;

  • розробка критеріїв оцінювання;

  • написання сценарію проведення конкурсу (за потреби);

  • нагородження переможців (переможців оголошують публічно, відзначають їх успіхи на урочистих зборах чи лінійках).

СВЯТО. Комплексна форма організації виховної роботи, яка пов'язана з відзначенням певної події, що супроводжується святковим ритуалом, символічною дією, що мають радісний чи урочистий характер. Організатори свята гармонійно поєднують форми і методи роботи з метою формування у дітей ціннісних орієнтацій та загальної культури, оптимально використовують засоби, які акумулюють різні види мистецтв, а його учасники активно включаються в різні види діяльності. Залежно від виховних завдань і своєрідності змісту шкільні свята поділяють на такі основні групи: суспільно-гуманістичні, трудові, спортивні, художньо-творчі, календарно-обрядові. В окрему групу виділяють шкільні свята, які традиційно проводяться в кожному загальноосвітньому закладі.

Успіх свята забезпечується майстерним поєднанням слова, музики, художньо-декоративного оформлення та гри.



Складові елементи свята:

  • пролог – вступна частина, під час якої в символічній формі мотивується зміст, створюється відповідний святковий настрій (соціально-психологічна основа);

  • зав’язка – епізод, який запускає в рух сюжет;

  • розвиток дії – логічний розвиток епізодів;

  • фінал – закріплення головного, що заключало в собі свято.

Етапи організації та проведення:

  • створення творчої групи для написання сценарію;

  • підготовка сценарію;

  • визначення ведучих та учасників свята;

  • проведення репетицій (окремих епізодів, їх об’єднання, усього дійства);

  • проведення свята;

  • рефлексивний аналіз.

АГІТАЦІЙНА БРИГАДА. Група творчої учнівської молоді, яка визначає пріоритети змісту своїх виступів, готує і показує їх з метою пропаганди і агітації (екологічних знань, здорового способу життя, дотримання правил дорожнього руху, правил гігієни та санітарії, активного й змістовного дозвілля тощо).

Етапи організації та проведення:

  • визначення конкретної актуальної мети, формулювання теми;

  • добір матеріалу для змісту виступу та агітаційної наочності;

  • написання сценарію;

  • розподіл доручень (сценарна група, група оформлення);

  • робота над постановкою агітбригади ( розподіл ролей, репетиції);

  • виступи;

  • підведення підсумків.

ЕКОЛОГІЧНА СТЕЖКА. Для її проведення розробляється маршрут, на якому діти виконують цікаві завдання з метою вивченя природного оточення, населених пунктів, негативного впливу людини на природу, збору інформації про світ фауни і флори рідного краю, його водні багатства, обліку цікавих природних об’єктів, формування екологічної культури. На екологічній стежині досліджуються різні об’єкти, обладнуються зупинки для відпочинку, екологічних ігор, практичної діяльності (збирання лікарських рослин, огородження мурашників, очищення джерел тощо).

Етапи організації та проведення:

  • визначення мети;

  • розробка маршруту;

  • підбір інформаційних матеріалів та попередня інформаційно-просвітницька робота з обраної теми;

  • підготовка необхідних знарядь, матеріалів тощо ( за потреби);

  • актуалізація правил безпечної поведінки;

  • проходження за маршрутом;

  • рефлексія.

ДИСКОТЕКА. Танцювальний вечір, підготовка та проведення якого сприяє формуванню ціннісного ставлення учнів до мистецтва, естетичної культури, культури спілкування та статево-рольових взаємин.

Етапи організації та проведення:

  • створення творчої групи (режисер-сценарист (пише сценарій), діджей (готує і веде музичну чатсину вечора), шоумен (готує і проводить ігри, танцювальні конкурси), шоу-група (готує танцювальні і концертні номери), технічні спеціалісти (організовують роботу музичного і світлового обладнання, допомагають діжею під час дискотеки), прес-центр – проводить інформаційно-рекламну компанію);

  • написання сценарію;

  • проведення інформаційно-рекламної компанії;

  • проведення дискотеки;

  • підсумки-рефлексія.

ВІТАЛЬНЯ (поетична, музична, театральна, спортивна). Організація цікавого спілкування за інтересами.

Етапи організації та проведення:

  • визначення тематики вітальні;

  • оформлення інтер’єру вітальні;

  • збір та розміщення гостей (господиня чи господар вітальні);

  • представлення гостей;

  • обмін спогадами, власними історіями тощо (визначається тематикою вітальні);

  • презентація дружніх сувенірів (за бажанням гостей);

  • дотепні розповіді гостей.

АУКЦІОН ТАЛАНТІВ. Продаж цінних чи корисних речей, придбати які зможе той, хто запропонує за них більшу ціну. Під час аукціону талантів і речі для продажу, і «гроші» - незвичайні. Річчю, що продається може бути цінний приз (лялька, м’яка іграшка) чи приз жартівливий. Купувати потрібно власними талантами (піснею, віршем, танцем, гуморескою чи іншим оригінальним жанром).

Етапи організації та проведення:

  • створення творчої групи;

  • вибір «речей» для аукціону;

  • рекламно-інформаційна компанія щодо проведення аукціону;

  • вибір ліцитатора - ведучого аукціону;

  • визначення регламенту проведення аукціону;

  • проведення аукціону;

  • підсумок-рефлексія.

КОЛАЖ. Створення учнями плакатів з дібраних малюнків, вирізок, ілюстрацій, цитат тощо з метою ознайомлення з певною проблемою (охорона довкілля, збереження здоров’я, збереження чистоти мови, культура спілкування).

Етапи організації та проведення:

  • визначення теми;

  • створення творчих груп;

  • підбір необхідних матеріалів;

  • створення колажів;

  • презентація колажів творчими групами;

  • оцінювання робіт журі, визначення переможців (критеріями оцінювання можуть бути - ідея, повнота представлення теми, оригінальність, нетрадиційність вирішення завдання).

ДИСПУТ ( наукова полеміка). Форма співробітництва, яка використовується для вивчення різних поглядів на певну проблему з метою встановлення істини. Вирішує наступні завдання : розвиає логічне мислення, вміння задавати запитання та відповідати в емоційно-напружених обставинах, виховувати моральні якості, формувати культуру поведінки та спілкування, ціннісне ставлення до себе та інших людей.

Етапи організації та проведення:

  • попереднє оголошення теми диспуту, переліку питань, що виносяться для обговорення, дати, часу і місця проведення, складу учасників;

  • вибір ведучого диспуту, визначення складу журі;

  • відкриття диспуту ведучим, оголошення теми й мети та їх коментар;

  • знайомство з членами журі – спеціалістами у визначеній темі;

  • знайомство учасників, які мають різні погляди на проблему, вибір спікерів у групах;

  • повідомлення організаційного регламенту та правил співробітництва, критеріїв оцінок з коментарем (може бути підкріплено плакатами з відповідними написами);

  • розіграш порядкових номерів виступів;

  • захисники першої точки зору у своєму виступі викладають свою позицію з даної проблеми, вичерпно пояснюючи і обґрунтовуючи її;

  • інша сторона задає питання;

  • захисники другої точки зору у своєму виступі викладають думку опонентів, доводячи, що вони правильно її зрозуміли;

  • ведучий звертається із запитаннями до прибічників першої точки зору для того, щоб переконатися, що опоненти правильно їх зрозуміли;

  • аналогічно проходить представлення захисників другої точки зору;

  • обмін запитаннями та відповідями між протилежними сторонами (час для обдумування відповідей і запитань регламентується);

  • сторони намагаються довести неправильність протилежної точки зору;

  • члени журі приймають рішення і оголошують результати диспуту;

  • підведення підсумків.

ДЕБАТИ. Інтелектуальне змагання, яке сприяє розвитку вміння відстоювати свої погляди та судження. У дебатах беруть участь дві команди (одна стверджує тезу, інша – заперечує). Суть полягає у тому, щоб переконати нейтральну третю сторону, суддів у тому, що ваші аргументи є переконливішими, ніж аргументи вашого опонента.

Етапи організації та проведення:

  • визначення теми – у дебатах вона формулюється у вигляді твердження;

  • підготовка до дебатів: пошук інформації з використанням різних джерел, систематизація матеріалу, складання кейсів (системи аргументації) ствердження і заперечення тези, підготовка раунду питань;

  • формування загальних і спеціальних навичок і знань: формулювання і обґрунтування аргументів, розробка стратегії заперечувальної сторони, вміння правильно формулювати питання, оволодіння знаннями риторики і логіки, оволодіння навичками ефективної роботи в групі;

  • вибір перших спікерів команд;

  • вибір «тайм-кіпера», який слідкує за часом протягом дебатів;

  • ознайомлення з регламентом дебатів:

  • виступ перших спікерів – 6 хв;

  • виступ других і третіх спікерів – 5 хв;

  • запитання спікерам – 3 хв.

  • оцінка суддями виступів команд і оголошення переможця;

  • рефлексивний аналіз діяльності учасників дебатів.

КОЛЕКТИВНА ТВОРЧА СПРАВА (КТС)– це інтегрована форма виховної роботи, форма організації колективної творчої діяльності школярів, яка передбачає активну участь учнів у плануванні, організації та аналізі роботи, що ґрунтується на ініціативі та самодіяльності вихованців. Метою колективної творчої справи є формування товариських стосунків у колективі, розвиток взаємодопомоги, формування уміння діяти спільно, враховуючи інтереси і прагнення товаришів, виявляти самостійність у прийнятті рішень і їх виконанні. КТС відрізняються від інших виховних справ. У звичайних виховних справах педагог ставить перед вихованцями завдання безпосередньо, а в процесі КТС – опосередковано, непомітно для них. Цей фактор і є головним стимулятором активності, творчості, ініціативи, самодіяльності, демократизації шкільного та позашкільного життя. За змістом колективні творчі справи можуть бути різноманітними, включати ігри і розваги.

Етапи організації та проведення:

колективна творча справа (КТС), яка відома в літературі як методика І.П.Іванова, організовується, як правило, в шість етапів:



  • попередня робота вихователя з колективом – захоплення радісною перспективою цікавої і потрібної справи;

  • колективне планування – створення мікрогруп (МІГ) для вироблення пропозицій, обговорення їх спочатку в мікрогрупах, а потім на загальних зборах колективу;

  • підготовка КТС – для керівництва підготовчою роботою обирається рада справи – представницький орган, куди входять представники кожної мікрогрупи і старші організатори, – яка конкретизує план роботи, здійснює контроль за ходом підготовки і проведення справи, обмін досвідом, регулюючу функцію;

  • проведення КТС – тут реалізується план, робота йде в залежності від змісту справи;

  • колективне підведення підсумків – обговорення результатів КТС, вияснення позитивного досвіду і недоліків, висловлення побажань на майбутнє;

  • післядія – роздуми педагога щодо ефективності і доцільності конкретної справи, правильності педагогічної позиції, аналіз методичних підходів і рішень.

ГРА. Важлива сфера життєдіяльності дитини. За влучним висловом А.С.Макаренка, гра для дитини має «те саме значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте». Чим менші діти, тим більше значення в їхній діяльності має гра. Важливою умовою впливу гри на вихованців А.С.Макаренко вважав активну участь самих дітей не тільки в проведенні ігор, а й у створенні їх, не применшуючи й ролі педагога в організації гри. Педагог, на його думку, завжди повинен уявляти собі мету гри, яку він проводить, і йти саме до цієї мети.

Майже всім іграм властиві чотири основні риси:



  • добровільна діяльність, що сприяє розвитку особистості (дитина грається за власним бажанням, заради задоволення від самого процесу діяльності, а не лише від її результату);

  • творчий, значно імпровізаційний, активний характер діяльності;

  • емоційна піднесеність діяльності, суперництво, конкуренція;

  • наявність прямих чи опосередкованих правил, що відображають зміст гри, логічну і тимчасову послідовність її розвитку.

Існують різні підходи до класифікації ігор.

Є.І.Добринська та Є.В. Соколов класифікували ігри



  • за змістовною ознакою (військові, спортивні, художні, економічні, політичні тощо);

  • за складом та кількістю учасників (дитячі, дорослі, індивідуальні, парні, групові, колективні);

  • за характером здібностей та можливостей, які вони виявляють та тренують (фізичні, інтелектуальні, змагальні, творчі тощо).

С.А.Шмаков ділить усі ігри на три великі групи:

  • ігри з готовими правилами;

  • ігри «вільні», творчі, правила яких встановлюються у ході ігрових дій;

  • ігри, в яких наявні і вільна ігрова ситуація, і правила, прийняті як умови гри, що виникають у її ході.

В основу іншої класифікації С.А.Шмаков пропонує покласти людську діяльність, яка відображається в іграх, базові види якої моделюються в іграх:

  • фізичні та психологічні ігри та тренінги (рухливі, експромтні ігри та розваги, ігри-пантоміми, експромтні драматизації, ігри-жарти, гумористичні розваги, фокуси, ігрова терапія);

  • інтелектуально-творчі ігри (предметні забави, сюжетно-інтелектуальні ігри, дидактичні ігри, будівельні, трудові, технічні, конструкторські, електронні, ком’ютерні, ігри-автомати);

  • соціальні ігри (творчі сюжетно-рольові, ділові ігри);

  • комплексні ігри (колективо-творча дозвіллєва діяльність).

Зовнішніми ознаками гри є: зміст гри, форма та місце проведення, склад та кількість учасників, ступінь регулювання і управління, наявність аксесуарів.

До внутрішніх ознак ігор відносять здатність індивіда до гри і в грі: відокремлення, уява, імітація, змагальність, перенесення, повторення, імпровізація, наслідування, ризик, інтенсивність поведінки у грі, тобто ігри можуть бути, наприклад, заданого типу чи імпровізовані, самобутніми чи імітаційними, з меншою чи більшою долею ризику, пасивного чи активного типу, відокремлені чи відкриті тощо.



ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ. Рольова гра-бесіда членів певної делегації з представниками мас-медіа. Виховне значення – обмін знаннями, розвиток спілкування, формування таких якостей, як творча фантазія, кмітливість, організація розумової діяльності, почуття гумору, вироблення свого ставлення до різних сторін громадського життя. На прес-конференцію можна запрошувати: дипломатів, політиків, учених, письменників, мандрівників, героїв літературних творів, історичних діячів тощо.

Етапи організації та проведення:

  • визначення тематики прес-конференції;

  • визначення і розподіл ролей;

  • вибір ведучого;

  • підготовка необхідної інформації, запитань тощо;

  • проведення прес-конференції (ведучий оголошує про початок, надає слово, може вставити власну репліку, коректно закінчує прес-конференцію);

  • рефлексія.

ШКОЛА ЕТИКЕТУ. Рольова гра, що передбачає імітацію ситуацій спілкування, розвиває спостережливість, оцінку і самооцінку учнів у ставленні до норм культури поведінки і спілкування молоді в різних ситуаціях, формує навички дотримання норм, згуртовує колектив.

Етапи організації та проведення:

  • поділ на групи;

  • підбір кожною групою ситуацій для демонстрації (можливий експромт);

  • розігрування ситуацій групами (можуть бути сценки-контрасти, однією групою пропонується зав’язка ситуації, інші – пропонують розв’язання);

  • рефлексія, відзначення учасників.

Орієнтовні ситуації для імітації: як учні вітаються один з одним, з дорослими, як вступають з ними у суперечку, як хлопці знайомляться з дівчатами, як запрошують до танцю, як розмовляють по телефону. Добре, коли ситуації непередбачені.

ЕТИЧНИЙ ТЕАТР. Призначений розвивати моральні почуття учнів, їхнє етичне мислення, сприяти накопиченню етичних уявлень. Він передбачає постановку спектаклів чи уривків п'єс, композицій етичного спрямування, де зображаються складні життєві ситуації, поведінка людей, які зіткнулись із складними моральними проблемами.

Етапи організації та проведення:

  • вибір постановки чи композиції;

  • розподіл ролей;

  • підбір необхідних атрибутів;

  • репетиції;

  • презентація постановки;

  • рефлексія.

В наш час постійно з’являються нові форми дозвіллєвої діяльності учнів, які знаходять серед них активну підтримку та інтерес. Часто більшість учнів не знають сутнісного значення нового виду діяльності, його витоки. Педагог повинен вчасно реагувати на появу таких форм і використовувати їх у виховній роботі, корегуючи, за необхідності, виховний зміст нових видів діяльності.

ФЛЕШМОБ.  Дослівно «спалахуючий натовп», flash — спалах, mob — натовп. Це спланована масова акція, зазвичай організована через Інтернет або інші сучасні засоби комунікації, у якій велика кількість людей оперативно збирається у громадському місці, протягом декількох хвилин виконує заздалегідь узгоджені дії (сценарій), і потім швидко розходяться.

Немає єдиної думки з приводу того, яка мета проведення флешмобів. Учасники того самого заходу можуть переслідувати різні цілі. Серед можливих варіантів — розвага, порушення повсякденного ходу життя, справити враження на навколишніх, відчуття причетності до спільної справи, самоствердження, спроба одержати гострі відчуття. Ідеологія класичного флешмоба дотримується девізу «Флешмоб поза релігією, поза політикою, поза економікою».



Етапи організації та проведення:

рух флешмоба виходить із того, що у флешмоб-акцій є типові правила.



  • начебто спонтанне дійство, забороняється збиратися або привертати увагу на місці до акції;

  • одночасний початок і закінчення акції її учасниками;

  • миттєве зникнення після акції з місця дії в різні сторони, створення вигляду, що начебто нічого й не було;

  • сценарій повинен привносити абсурдність у те, що відбувається;

  • жорстке дотримання сценарію;

  • не викликати агресивної реакції, не порушувати законів і моральних засад, не показувати ніяких політичних поглядів.

Соціальний та політичний відтінок перетворює флешмоб на політ-моб або соціальний моб. Втім, звичайні люди часто називають флешмобами суспільно-політичні акції. Вони є простішим, оперативнішим і безпечнішим способом виразити суспільну думку або звернути увагу на ті чи інші проблеми, ніж мітинги або демонстрації.

Починаючи з 2008 року в Україні було започатковано новий вид флешмобів, зорієнтованих на груповий прояв протесту. На відміну від класичного флешмобу, флешпротестмоб класифікували як завчасно сплановану масову акцію, в якій велика група людей зненацька з’являється в громадському місці і протягом декількох хвилин виконує завчасно обговорені дії протестного змісту, після чого одночасно швидко розходиться в різні сторони.



КВЕСТ. Аматорське спортивно-інтелектуальне змагання, основою якого є послідовне виконання заздалегідь підготовлених завдань командами або окремими гравцями. Під час гри команди вирішують логічні завдання, здійснюють пошук на місцевості, будують оптимальні маршрути переміщення, шукають оригінальні рішення і підказки. Після завершення чергового завдання команди переходять до виконання наступного. Перемагає команда, що виконала всі завдання швидше за інших.

Етапи організації та проведення:

  • підготовка сценарію (сукупність всіх завданнь, послідовність вирішення яких заздалегідь не відома учасникам і визначається в ході проходження рівней гри);

  • утворення команд та їх реєстрація;

  • вибір капітанів команд;

  • проведення гри (фіксується час проходження кожної команди всіх етапів гри, кожній команді видається мапа, на якій визначаються чек-пойнти - пункти перевірки присутності команди на відповідному завданні, кожна команда під час гри отримує коди - буквено-цифрову інформацію, яка служить для підтвердження проходження завдання та отримання наступного, фіксації часу його проходження);

  • підведення підсумків, визначення переможців квесту.

ДЕМОТИВАТОР (демотиваційний постер) . Зображення, що складається з картинки в рамці і напису-слогану, який коментує її, складене за достатньо суворим каноном. Спочатку демотиватори з'явилися як пародія на мотиваційні постери або мотиватори — популярний в США вид наочної агітації, призначений створити відповідний настрій у школах, університетах і на робочих місцях. Широко розповсюдилася практика їх пародіювання, що зазвичай полягала в складанні постерів за таким же стандартом, але таких, що викликають замість позитивних емоцій відчай, смуток. Подібні пародії і отримали назву демотиваційних постерів. Згодом тематика демотиваторів розширилася і до просто комічної.

У обох варіантах (мотиватор, демотиватор) постер будується за досить жорсткими правилами:



  • плакат чорного кольору;

  • зображення в рамці, що ілюструє ідею постера;

  • гасло, набране великим шрифтом;

  • уточнення, пояснення або цитата, що висвітлюють ідею детальніше, набране дрібнішим шрифтом.

Література

  1. Андрощук І.В., Андрощук І.П. Методика виховної роботи: навчальний посібник/ І.В.Андрощук, І.П.Андрощук.-Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2014.-320 с.

  2. Іваниця Г.А. Добродій. Комплексна виховна системи школи першого ступеня: посібник для вчителя/ Г.А.Іваниця.- Вінниця: ТОВ Віндрук, 2013.-206 с.

  3. Кочанова Н.В. Організація виховної роботи/ Н.В.Кочанова.-Х.:Ранок, 2008.-256 с.

  4. Олійник І.В. Щоденник класного керівника/ І.В.Олійник.-Т.: Навчальна книга – Богдан, 2007.-50 с.

  5. Яременко Н.В. Дозвіллєзнавство: навчальний посібник/Н.В.Яременко. - Фастів:Поліфаст, 2007.-460 с.

  6. Практична педагогіка виховання: посібник з теорії та методики виховання/ за ред. М.Ю.Красовицького; упоряд.: Г.І.Іванюк.-Івано-Франківськ:Плай, 2000.-218 с.

  7. Довідник класного керівника: зб.документів/ ред..кл.: П.М. Щербань (гол.) [та ін.].-К.:ІЗМН,1996.-240 с.

  8. Максимюк С.П. Педагогіка. / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/14990528/pedagogika/zmist_pozaurochnoyi_pozashkilnoyi_vihovnoyi_roboti

  9. Організація вільного часу школярів [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://softacademy.lnpu.edu.ua/Programs/Organizacia_vilnogo_chasu/part

  10. Паладь С.Л. Клубне об'єднання в школі як виховний феномен / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://refs.co.ua/64106-Klubnoe_ob_edinenie_v_shkole_kak_vospitatel_nyiy_fenomen.html


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка