Одеська національна юридична академія господарське процесуальне



Сторінка1/22
Дата конвертації03.12.2016
Розмір5.99 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

Господарське процесуальне

Підручник

За редакцією О. І. Харитонової, доктора юридичних наук, професора


Київ 2008



Господарське процесуальне право України: Підручник / За

ред. О. І. Харитонової. — К.: Істина, 2008. — 360 с.



ISBN 978-966-8909-11-5

Пропонований авторами підручник є спробою систематизованого викладу курсу господарського процесуального права України. У цьому науковому ви­данні використані результати останніх наукових досліджень у галузі господарського процесу та матеріали судової практики.

Підручник розрахований на викладачів, аспірантів і студентів юридич­них навчальних закладів, адвокатів,'працівників судових та правоохоронних органів, юрисконсультів, нотаріусів. Він може також стати у нагоді всім, кого цікавлять питання судового захисту прав у порядку господарського судочинства.

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ:

Харитонова О.І. доктор юридичних наук, професор, завідувач кафед­ри підприємницького та комерційного права ОНЮА — глава 1 (підрозді­ли 1.2—1.4.), глава 2 (у співавторстві з Г.В. Макаренко), глава 3, глава 4 (підрозділ 4.1 — у співавторстві з В.М. Коссаком, О.В. Бачуном), глава 8 (у співавторстві з Ю.Ю. Акіменко);.

Харитонов Є.О. — заслужений діяч науки і техніки України, доктор юри­дичних наук, професор, завідувач кафедри цивільного права ОНЮА — глава 1 (підрозділи 1.1, 1.5);

Коссак В.М. — доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету Львівського національ­ного університету імені Івана Франка, заслужений юрист України — глава 4 (підрозділ 4.1 — у співавторстві з OJ. Харитоновою, О.В. Бачуном);

Бачун О.В. — Голова адміністративного суду м. Києва — глава 4 (підроз­діл 4.1 — у співавторстві з О.І. Харитоновою, В.М. Коссаком);

Дрішлюк А.І. — кандидат юридичних наук, доцент, суддя Малиновсь-кого районного суду м. Одеси — глава 4 (підрозділ 4.5 — у співавторстві з B.C. Петренко, підрозділ 4.7), глава,5 (підрозділ 5.5), глава 6 (у співавторстві з B.C. Петренко), глава 9;

Квасницька О.О. — кандидат юридичних наук, доцент кафедри підприємни­цького та комерційного права ОНЮА — глава 4 (підрозділ 4.2), глави 7, 10;

Макаренко Г.В. — радник Голови Апеляційного суду м. Києва — глава 2 (у співавторстві з О.1. Харитоновою);

Петренко B.C. — кандидат юридичних наук, доцент кафедри підприємниць­кого та комерційного права ОНЮА — глава 4 (підрозділ 4.4, підрозділ 4.5 — у співавторстві з А.І. Дрішлюком), глави 5, 6 (у співавторстві з А.І. Дрішлюком);

Лаврова K.M. — адвокат, м. Одеса — глава 4 (підрозділи 4.3, 4.6). .

Акіменко Ю.Ю. — асистент кафедри права Європейського Союзу та порівняль­ного правознавства ОНЮА — глава 8 (у співавторстві з О.І. Харитоновою).

РЕЦЕНЗЕНТИ:

Луць Володимир Васильович — доктор юридичних наук, професор, ака­демік АПрН України;

Карабань Володимир Якович — суддя Вищого господарського суду України, заслужений юрист України.

ПЕРЕДМОВА

Найважливішим завданням для усіх державних інституцій України, кожної із гілок влади, науковців-теоретиків та прак­тиків є втілення засад Конституції в реальне життя. Реалізація Основного Закону — це гарантія становлення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Перехід до принципів соціально орієнтованої еко­номіки потребує кардинальних змін у механізмі забезпечен­ня правового контролю у господарській сфері. Насамперед це стосується засобів захисту прав суб'єктів господарської діяльності. Необхідним є такий механізм, котрий здатний виконувати функції забезпечення законності та поваги до суб'єктивних прав, гарантувати правову захищеність госпо­дарюючих суб'єктів.

Судова форма захисту є однією з гарантій, передбачених у Конституції України. Судовими органами, що мають за­вданням розв'язувати господарські спори, які виникають між суб'єктами господарської діяльності, є система господарських судів України. Здійснення господарського судочинства відбу­вається за правилами господарського процесуального права, яке є невід'ємною частиною національного законодавства.

Господарський процесуальний кодекс України був прий­нятий 6 листопада 1991 р.

Слід зазначити, що з моменту прийняття цього Кодексу українська правова система зазнала суттєвих змін, у тому числі таких, що безпосередньо стосуються судово-правової реформи і розвитку господарського процесуального законодавства. Так, було прийнято нову Конституцію України, що заклала підва­лини реформування судової системи і правосуддя, Закон «Про судоустрій України» (2002 р.), яким ця система була значно реформована, Кодекс адміністративного судочинства України (2005 р.) тощо. Крім того, значних змін зазнали матеріальні норми господарського права в зв'язку з прийняттям кодифіко­ваного акта — Господарського кодексу України. Отже, у період з 1991 по 2007 рр. господарське процесуальне законодавство зазнало значних змін та доповнень.

Це стосується також і відповідного курсу «Господарське процесуальне право», яке викладається у вищих юридичних навчальних закладах України.

Автори підручника «Господарське процесуальне право України», враховуючи наявність у господарському процесуаль­ному законодавстві значної кількості нових положень концеп­туального характеру, необхідність їх тлумачення, визначення сутності та особливостей змісту у нових умовах, ставили за мету в невеликому за обсягом підручнику розглянути основні питання господарського процесу та проблеми, що виникають у зв'язку із застосуванням господарського процесуального законодавства на практиці.

Отже, призначенням цього підручника є надання допомоги в ознайомленні з новими положеннями господарського су­дового процесу як працівникам-практикам, так і усім, в кого виникає необхідність захисту своїх прав у такому порядку.

Підручник містить навчальний матеріал в обсязі, передба­ченому програмою відповідної навчальної дисципліни, у ньому розглянуто найважливіші питання господарського процесуаль­ного права. Розгляд основних питань господарського процесу­ального права супроводжується аналізом судової практики.

Підручник підготовано викладачами Одеської національної юридичної академії за участі суддів та правників-практиків.

Автори сподіваються, що цей підручник стане у нагоді сту­дентам, викладачам вищих юридичних навчальних закладів, юристам-практикам, науковцям, а також всім, кого цікавлять питання судового захисту прав у порядку господарського су­дочинства.




С.В. Ківалов, доктор юридичних наук, професор, академік АПНУ, заслужений юрист України

Глава І


ВСТУП ДО ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

1.1. Історія формування і розвитку господарського процесу

Насамперед слід зазначити, що хоча сам арбітраж як засіб розгляду спорів був відомий ще з античних часів, спеціальні торговельні суди вперше згадуються в історії Стародавнього Риму1.

Сучасні господарські суди своїм історичним корінням мають три види комерційних судів: морські, консульські та ярмаркові.

Поява морських судів була зумовлена необхідністю роз­в'язання спорів між учасниками морських перевезень, які належали до різних держав. Оскільки зробити це за допомогою місцевого права було неможливо, у таких судах застосовували право іноземне.



Консульські суди виникли як наслідок станової роздробленості середньовічного суспільства: кожен стан мав свій суд, постала також необхідність у створенні спеціальних судів для купецтва. Найбільш яскравий вияв виокремлення так званої купецької юрисдикції дістало в Італії, де всі спори, що виникали між членами корпорації, розглядалися судом виборних (cуnsules). З плином часу ці суди, що мали характер третейських, були визнані державою з наданням відповідного статусу.

Ярмаркові суди виникли у Франції завдяки поширенню ярмаркової торгівлі. Оскільки торговці, які збиралися на яр­марок з різних місць, не могли створити корпорації, спори між ними мав вирішувати спеціально створений для цього суд. Від процесу вимагались швидкість і простота розгляду справ2.


Див.: Московский коммерческий суд. Очерки истории Московского коммерческого суда (1883—1908) и его современные деятели / Под ред. H.A. Победоносцева, Т.М. Годзевича. — СПб., 1909.
2 Див.: Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. — Т. 4: Торговый процесс. Конкурсный процесс. — М., 2003. — С. 40—41.

У найбільш поширеному вигляді торговельні суди виник­ли в Італії як вузькоспеціалізовані морські торговельні суди. З Італії ідея особливого торговельного суду з часом була пе­ренесена в інші країни Європи, насамперед до Франції, де на час проведення ярмарок ^'являлися тимчасові торговельні суди. Постійний комерційний суд був вперше створений у Парижі в листопаді 1563 р.

Перші купецькі корпорації, а також суди для торговців в Україні з'являються у період Київської Русі, у XII ст. Слід зазначити, що в цей час суд ще не був відділений від ад­міністрації1.

Перша спроба створити постійний спеціальний для купец­тва суд належить цареві Олексієві Михайловичу (1667 р.), який ухвалив зібрати всі справи купецькі в одному місці2.

Подальший розвиток торговельні суди отримали за царю­вання Петра, який у 1721 р. спеціально для розгляду торго­вельних справ створив Головний магістрат. Саме у цей період вищою судовою інстанцією стає Сенат, що прийшов на зміну Государевій Боярській Думі! і Розправній Золотій Палаті3.

Суди, створені при митницях і ратушах, мали різну назву, залежно від підпорядкованості — митні суди, городові ма­гістрати тощо4.

Перший Статут комерційного суду був прийнятий з ініціа­тиви герцога де Рішельє для міста Одеси 10 березня 1808 р.5. Потім комерційні суди були засновані в Ізмаїлі й Феодосії.

1 Див.: Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності органів господарської юрисдикції та шляхи їх удосконалення. — К., 2003. — С. 82.

2 Див. детальніше про це: Шицький І.Б. Формування системи госпо­дарських судів в Україні // Вісник господарського судочинства. — 2005. — № 1. - С. 209-215.

3 Див.: Краткое обозрение истории судоустройства и судопроизводства в России. — М., 1855. - С. 16. :

4 Див.: Ерошкин Н.П. Очерки истории государственных учреждений дореволюционной России. — М., I960. — С. 5.

5 Див.: Балух B.C., Сурилов A.A. Одесский арбитражный суд: два века истории. — Одесса, 2001. — С. 26.

6 Див.: Там само. — С. 6.

Указ від 14 травня 1832 р'., яким були засновані комерційні суди з особливою компетенцією, що проіснували до 1917 р., став досить важливим кроком в історії торговельного судочинства. До компетенції комерційних судів належав розгляд торговель­них і вексельних справ, справ про неспроможність. При цьому спори розглядалися не лише' на підставі Статуту торговельного судочинства, а й за правилами Статуту цивільного судочинства. Характерною особливістю судочинства у комерційних судах була швидкість та оперативність у розгляді справ6.

Цим Указом визначалося, які види діяльності належать до торговельних обігів. Зокрема, торгівельними обігами визнава­лись: 1) усі види оптової, роздрібної, дрібної торгівлі, як вільної для всіх станів, так і такої, яка обмежувалася встановленими свідоцтвами; 2) торгівля фабрична та заводська, лавочна, амбарна, крамнична тощо; 3) торговельна промисловість у будівництві, купівлі, ремонті та наймі суден і у їх відправленні; 4) справи, пов'язані з купецькими наказами, продажем, пере­везенням та поставками товарів або так звані справи комісійні, експедиційні та маклерські; 5) грошові перекази на російські та іноземні міста, справи вексельні та банкірські1.

Разом із створенням комерційних судів, що проіснували до 1917 р., Указом від 14 травня 1832 р. в Росії були створені також особливі правила судочинства.

Ще до реформи 1864 р. в Росії Статутом про судочинство по справах торговельних була визначена підвідомчість комер­ційних судів.

Статут цей складався з 16 глав (про підсудність, про заклик і явку в суд, про відводи, про зняття показань сторін, про розгляд через посередників, про докази взагалі і їх різновиди, письмові документи, про особливі види письмових документів, про докази через свідків, про докази присягою, про відповіді і спростування, про перевірку доказів і спростувань, про рі­шення і їх виконання, про скарги на рішення комерційних судів і про апеляції, про судові витрати у провадженні справ у комерційному суді тощо)2.

Комерційні суди, таким чином, розглядали усі спори і позови пов'язані з торговельним обігом, векселями, догово­рами і зобов'язаннями письмовими й усними, всі справи про неспроможність незалежно від статусу осіб.

Не підлягали розгляду комерційним судом спори з приводу купівлі і продажу товарів за готівку в рядах, у крамницях, на ринках, торгах і ярмарках, так само як і справи ремісників між собою і з іншими, в яких платити потрібно за особисту роботу, всі торговельні спори, що не перевищують 150 кар­бованців сріблом.



1 Див.: Клеандров М.И. Экономическое правосудие в России: про­шлое, настоящее и будущее. — М., 2006. — С. 35.

2 Див.: Фурсов Д.А. Процессуальный режим деятельности арбитражного суда первой инстанции: Дисс. ... канд. юрид. наук. — М., 1996. — С. 17.

Щодо підсудності комерційного суду, то його юрисдикція не поширювалася далі того міста, у якому він був заснований, і повіту.

На початку XX ст. комерційні суди діяли у Москві, Пе­тербурзі, Одесі та Варшаві. Діяли вони на підставі Статуту судочинства торговельного 1903 р.

В Україні після перемоги Лютневої революції 1917 р. разом із державними інституціями створюється і судова система. Зокрема, продовжує своє існування Одеський комерційний суд1, який було скасовано лише у 1920 р., але нові комерційні суди не створюються, хоча нормативна база для цього була.

У Росії першим Декретом про суд 1917 р. комерційні суди було ліквідовано. В роки громадянської війни, у період «воєн­ного комунізму» діяв адміністративний порядок вирішення господарських спорів. Другий Декрет про суд 1918 р. містив пряму заборону судових позовів між різними казенними уста­новами. Фактично господарські спори того часу розглядалися адміністративним шляхом, часто — партійними органами.

Період НЕПу вимагав відмови від адміністративного спосо­бу розв'язання господарських спорів, що вже тоді вирізнявся громіздкістю, неефективністю та практично відсутністю про­цесуального оформлення. Наслідком цього стала господарська реформа, яка розпочалася у 1921 р. Нею було запроваджено комерційний розрахунок: підприємства отримували оперативну та майнову самостійність. Відповідно до цього взаємовідноси­ни між господарськими організаціями почали ґрунтуватись на договірній основі. Отже, виникла необхідність у спеціальних органах для врегулювання спорів між суб'єктами господарю­вання. Постановою від 3 квітня 1922 р. Президія Вищої Ради Народного Господарства створила Арбітражну комісію при Вищій Раді Народного Господарства (ВРНГ) і арбітражні ко­місії при її місцевих органах — промбюро в губраднаргоспах. Попередники органів Держарбітражу — Арбітражна комісія при Раді праці й оборони і арбітражні комісії при обласних і губернських економічних нарадах були створені майже півроку потому — постановою ВЦВК і РНК РРФСР від 21 вересня 1922 р., яка затвердила Положення про порядок вирішення майнових спорів між державними установами і підприємс­твами. Очолювала цю систему Вища арбітражна комісія при Українській економічній Раді.



1 Див.: Середа А., Середа О. Становлення судової системи в Україні (1917_1918 рр.) // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 9. — С. 20.

У 1926 р. постановою ЦВКта РНК затверджено Положення про арбітражну комісію ВРНГ СРСР, у якій містилася заборо­на передачі спорів, що виникають між установами і органами системи ВРНГ, на вирішення цивільного суду1.

Спори розв'язувалися в порядку, близькому до правил цивільного судочинства, який проте мав особливості. 14 бе­резня 1923 р. приймаються Правила провадження справ в арбітражних комісіях. Організаційно арбітражні комісії були підпорядковані органам управління народного господарства.

Отже, на цей час загалом було закінчено організацію ар­бітражних комісій як органів, що вирішують майнові спори між суб'єктами господарювання, однак їх правова природа була суперечливою, а становище — не досить з'ясованим. Це було пов'язано з їх подвійністю у правовому статусі: з одного боку, арбітражні комісії вирішували економічні спори міждер­жавними організаціями та підприємствами, з іншого — були підпорядкованими державному органу, який мав право ска­совувати та змінювати їх рішення. Таким чином, вже з самого початку формування арбітражних комісій постала нагальна необхідність у їх реорганізації.

Постановами ЦВК і РНК СРСР від 13 грудня 1929 р. і 4 березня 1931 р. були ліквідовані відповідно відомчі і державні арбітражні комісії з метою зміцнення єдності судової системи СРСР, підвищення господарської дисципліни і відповідаль­ності господарських органів за свою роботу2.

Загальні суди, на які було покладено розгляд господарських спорів, не справлялися з цим завданням, тому вже через 16 днів державну арбітражну систему було відновлено. З травня 1931 р. приймається Положення про державний арбітраж. Відповідно до нього органи Держарбітражу були неправомочні розглядати спори між господарськими органами того самого відомства, що базуються на загальнодержавному або місцевому бюджеті. Поступово вирішення майнових, а потім і переддоговірних спорів між господарськими органами одного відомства стали доручати спеціально створеним у відомствах підрозділам — відомчим арбітражам.



1 Див.: Боровик С.С., Джунь В.В., Мудрий С.М. Захист прав суб'єктів господарювання в арбітражних судах України. — К., 2001. — С. 10.

2 Див.: Собрание законодательства СССР. — 1931 — № 14 — Ст. 135.

У 1934 р. прийняті Правила розгляду і вирішення майнових спорів, які містили процесуальні норми про порядок пору­шення справи, підготовки позовних матеріалів до слухання і вирішення спорів в органах Держарбітражу.

В юридичній літературі висловлюється точка зору про те, що саме ці Правила поклали початок історії арбітражного проце­су. Наприклад, Т. Абова вбачає важливу роль перших Правил 1934 р., що проіснували аж до початку 60-х років, в забезпе­ченні законності, закріпленні основ арбітражного процесу1.

Надалі були прийняті нормативні акти, покликані вдоско­налити роботу державного арбітражу (постанова від 23 липня 1959 р. «Про поліпшення роботи державного арбітражу»2; По­ложення про державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР від 17 серпня 1960 р., відповідні положення про державні арбітражі союзних республік, постанова «Про підвищення ролі органів державного арбітражу й арбітражів міністерств і відомств у народному господарстві» тощо)3.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 17 січня 1974 р. «Про подальше удосконалювання організації і діяльності органів державного арбітражу»4 Держарбітраж СРСР був перетворений на союзно-реслубліканський орган.

Відповідно до ст. 163 Конституції СРСР 1977 р. спори між підприємствами, установами й організаціями вирішувалися органом, що не належав до судової системи, але здійснював широкі юрисдикційні функції стосовно прав та інтересів со­ціалістичних юридичних осіб.

Державні арбітражі були спеціальними органами, що в межах наданої їм широкої компетенції захищали права й охоронювані законом інтереси соціалістичних юридичних осіб при вирішенні господарських спорів, а також сприяли організації належного правового регулювання відносин, що виникали у господарсько­му обігу, у різних його сферах. Відомчий арбітраж виконував ті самі завдання в межах певної галузі.

Крім системи Держарбітражу СРСР і відомчих арбітражів, механізм вирішення господарських спорів складався також з інших ланок — органів, інстанцій, структур тощо. Положення зазначених органів було змінено в 1987 р. Вони перетворилися в єдину відокремлену систему, їхній правовий статус було закріп­лено у Конституції СРСР і конституціях союзних республік.



1 Див.: Абова Т.Е. Арбитражный процесс в СССР. Понятие, основные принципы. — М., 1985. — С. 32—33.

2 Див.: СП СССР. - 1959. - № 15. - Ст. 105.

3 Див.: Там само. — 1970. — № 15. — Ст. 122. " Див.: Там само. — 1974. — № 4. — Ст. 19.

Зміни, що відбулися в економічному та суспільному житті, впровадження ринкових механізмів, запровадження плюраліз­му права власності тощо спричинили також потребу в порядку розв'язання спорів між суб'єктами господарювання. Державні арбітражі Законом України від 4 червня 1991 р. «Про арбіт­ражний суд»1 перетворюються на судові органи, покликані здійснювати правосуддя у господарських відносинах. Того ж року прийнято Арбітражний процесуальний кодекс (АПК) України2, яким встановлювалася процедура захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності.

Подальший розвиток арбітражних судів, пов'язаний з концепцією судово-правової реформи в Україні, яка відіграла позитивну роль як у визначенні основних напрямів рефор­мування судів, так і у встановленні кола тих проблем, котрі є супутніми і без вирішення яких неможливе становлення судової влади як самостійної гілки державної влади3.

Наступним етапом у реформуванні судової системи стало прийняття Конституції України 1996 р.4, якою встановлено ос­новні засади судочинства. Відповідно до Конституції правосуд­дя в Україні здійснюється судами, делегування функцій судів, а також виконання цих функцій іншими органами і посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у країні, судочинство здійснюється винятково Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції, система судів загальної юрис­дикції будується за принципами територіальності і спеціалі­зації, ланками судової системи є місцеві, апеляційні суди та вищі спеціалізовані суди, а також Верховний Суд України як найвища судова інстанція. У зв'язку з цим вносяться зміни до законів України від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів», від 7 лютого 2002 р_. «Про судоустрій України», до АПК.

Так, замість арбітражних судів запроваджено господарські ,
суди, які є спеціалізованими судами у системі судів загальної
юрисдикції, АПК відповідно став Господарським процесу-
альним кодексом (ГПК) України, а Вищий арбітражний суд'
України — Вищим господарським судом України. ■ ^

Господарські суди поділяються на місцеві, апеляційні,1 ■ Вищий господарський суд України. Всі господарські суди не- / залежноізд рівїїя здійснюють правосуддя шляхом розв'язання / господарських спорів, розгляду інших справ, віднесених до їх



1 Ведомости Верховного Совета УССР. — 1991. — № 36. — Ст. 469.

2 Ведомости Верховного Совета Украины. — 1992. — № 6. — Ст. 56.

3 Див. детальніше про це: Шицький І.Б. Формування системи гос­подарських судів в Україні // Вісник господарського судочинства. — 2005. - № 1. - С. 209-215.

4 Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка