О. Я. Малинка інноваційний менеджмент



Сторінка1/13
Дата конвертації31.12.2016
Розмір2.92 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Міністерство освіти і науки України

Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника




Кафедра менеджменту та маркетингу

А.О. Устенко, О.Я. Малинка
ІННОВАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС
(для студентів спеціальності «Менеджмент організацій»)


Затверджено на засіданні кафедри

менеджменту та маркетингу

протокол №4 від 29 жовтня 2008 р.

Івано-Франківськ

2008

ЧАСТИНА І. ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
Тема 1: Структуризація та організація інноваційного процесу
ПРОБЛЕМАТИКА:


  1. Умови та основи розвитку інноваційної сфери

  2. Інновації та інноваційний процес. Класифікація інновацій.

  3. Моделі та етапи інноваційних процесів.

  4. Історія нововведень та їх теоретичне осмислення.

  5. Сприйняття нововведень виробничою системою.

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ




  1. Умови та основи розвитку інновацій.

Будь-яка система, в т.ч. економічна, прагне до рівноваги і стабільності, до уникнення хаосу. Однак стабільність без криз і хаосу існувати не може.

Квазістабільність – «майже стабільність», удавана стабільність. Квазістабільність і криза виступають постійними антагонізмами в розвитку будь-якої системи.

Через нерозвиненість наукового передбачення до останнього часу на кризу суспільна система реагувала вже під час її виникнення. Часто реакція наставала лише в момент настання катастрофи.

На сучасному етапі розвитку у діях провідних фірм виразно вимальовується стратегія попередження. Набагато вигідніше передбачити кризу і впровадити певні нововведення, що згладять негативні моменти для того, щоб стабільний розвиток не зазнав значного впливу кризи.

Головним фактором, який відхиляє економічну систему від стабільності, є НТП. Глибокі якісні стрибки і прориви в економічному розвитку є швидше винятком, ніж правилом. Якісні перетворення виявляються у виникненні якісно нових, оригінальних предметів і процесів.



Кількісні перетворення ведуть до розширення або скорочення окремих якісних змін.

Глибокі якісні зміни (фундаментальні відкриття і винаходи) характеризуються, як правило, великим проміжком часу від наукового винаходу до його практичного застосування.

Т.ч., на сучасному етапі слід організовувати діяльність так, щоб запропоноване нововведення можна було швидко підготувати до освоєння, широко впровадити, ефективно використовувати і вчасно замінити наступною, досконалішою технічною новинкою.

Часто невдачі у прийнятті рішень пов’язані не стільки з інженерними прорахунками, скільки з нестачею або неточністю інформації про конкурентів, споживачів та інші фактори зовнішнього середовища.

На думку багатьох керівників фірм, витрати на розробку нової технології завжди є більші, ніж сьогоднішні витрати, а ефективність (розмір прибутку) не є чітко визначеною. Збереження застарілої технології робить компанію вразливою у конкурентному суперництві з фірмами, які орієнтуються на нові технології.

Висновок: Для підтримання і підвищення конкурентоспроможності фірми повинні приділяти достатню увагу аналізові та використанню інноваційних технологій.



Сфера інноваційної діяльності охоплює:

    • ринок новацій;

    • ринок інвестицій (капіталу);

    • ринок товарів та послуг.

На ринку новацій товаром є новації, отримані в результаті цілеспрямованих систематичних НДДКР і внаслідок різноманітних змін, що призводять до виникнення нововведень.

Інновація – це кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового чи удосконаленого продукту, впровадженого на ринок нового чи удосконаленого технологічного процесу, нового підходу до надання соціальних, побутових чи виробничих послуг.

Інноваційний процес – це процес, що протікає з моменту зародження нової ідеї і пов'язаний з підготовкою і втіленням її у виробництво з наступною реалізацією на ринку. Інноваційні процеси можуть зароджуватися в окремих галузях науки і виробництва, а якісно завершуються лише у сфері виробництва, відображаючи прогресивні, якісні та кількісні зміни в розвитку продуктивних сил.

Суспільні зміни, які призводять до виникнення новацій:



    • несподівані події (успіхи та невдачі);

    • невідповідність між реальністю та її відображенням у думках та оцінках людей;

    • зміна потреб виробництва;

    • зміна в структурі чи галузі ринку;

    • демографічні зміни;

    • нові знання.

Більше 90% всіх ефективних новацій складають нововведення, засновані на аналізі, системності і наполегливості праці.

Ринок новацій формують наукові і проектні організації, вузи, науково-дослідні підрозділи підприємств, окремі винахідники.

Участь у ринку новацій здійснюється в таких формах:



    • розвиток власної бази для проведення НДДКР;

    • проведення досліджень разом з іншими організаціями;

    • видача замовлення іншій організації на проведення НДДКР;

    • купівля виробів, технологій, нових знань;

    • створення спільних підприємств при наявності хоча б одного учасника, що володіє інноваціями.

Визначальною умовою є обсяг інвестицій у розробці і перетворенні новацій в інновації.

Основний вплив на ринок інвестицій чинять:



    • макроекономічна політика держави;

    • законодавство;

    • ринок цінних паперів;

    • інформаційне забезпечення.

Інвестиції є реальні (купівля засобів виробництва та нематеріальних активів) та фінансові (придбання цінних паперів фірм, що займаються інноваційною діяльністю).

Ринок товарів та послуг відповідає на питання, чи була успішною інноваційна діяльність. Успіх підтверджується реалізацією; невдача може спіткати навіть той товар, який володіє високою науково-практичною цінністю, але не відповідає інтересам покупця (напр., надто висока ціна).


  1. Інновації та інноваційний процес. Класифікація інновацій.

Інновація – це використання у певній сфері суспільної діяльності (виробництві, економічних, соціальних, правових відносинах, науці, культурі, освіті та ін.) результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, спрямованих на вдосконалення соціально-економічної діяльності.

Сучасна економічна теорія розрізняє 5 основних типів інновацій:



  1. введення нового продукту (товарна інновація);

  2. введення нового методу виробництва (технологічна інновація);

  3. створення нового ринку товарів та послуг (ринкова інновація);

  4. освоєння нового джерела поставки сировини або напівфабрикатів (маркетингова інновація);.

  5. реорганізація структури управління (управлінська інновація)

Класифікація інновацій:



І. За технологічними параметрами:

А) продуктові інновації, за допомогою яких одержують принципові соціально корисні продукти з застосуванням нових матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих;

Б) процесні інновації – полягають в розробці і застосуванні нових технологій, методів організації, створенні нових організаційних структур.
Таблиця 1

Класифікація інновацій


п/п

Класифікаційна ознака інновації

Групування інновацій

1.

За галуззю застосування

Управлінські, організаційні, соціальні, промислові

2.

Одержані в результаті науково-дослідницьких розробок

Наукові, технічні, технологічні, конструкторські, виробничі, інформаційні

3.

За темпами здійснення

Швидкі, сповільнені, наростаючі, затихаючі, рівномірні, скачкоподібні

4.

За ступенем інтенсивності

«Бум», рівномірні, масові, слабкі

5.

За масштабами

Трансконтинентальні, транснаціональні, регіональні, крупні, середні, дрібні

6.

За результативністю

Інновації з високою, низькою, стабільною результативністю

7.

За ефективністю

Інновації з економічною, соціальною, екологічною ефективністю

8.

За глибиною змін, що вносяться

Радикальні (базові);

покращуючі;

модифікаційні (часткові)


9.

За ступенем поширення

Одиничні (непоширені);

дифузні (поширені)



10.

За місцем поширення

Сировинні, технологічні, продуктові

11.

За охопленням очікуваної частки ринку

Локальні, системні, стратегічні


Інноваційний менеджмент – сукупність методів і форм управління інноваційним процесом, а також організаційними структурами і персоналом, що займаються інноваційною діяльністю.

Функції інноваційного менеджменту:

І. Планування

ІІ. Визначення умов та організація

ІІІ. Мотивація

IV. Керівництво і контроль
3. Моделі та етапи інноваційних процесів.

Інноваційний процес (ІП)це послідовний ланцюг подій, в ході яких інновація визріває від ідеї до конкретного продукту, технології, структури чи послуги і поширюється в господарській практиці та суспільній діяльності.

На відміну від НТП, інноваційний процес не завершується впровадженням нової технології і появою нового продукту на ринку. По мірі поширення новинка вдосконалюється стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей.

В узагальненому вигляді модель інноваційного процесу виглядає наступним чином:


ФД



ПД



РПр



Ос



ПВ



М



Зб








































Фундаментальні дослід-ження




Прикладні дослід-ження




Розробка і проекту-вання




Освоєння




Промис-лове виробництво




Маркетинг




Збут

Кібернетична модель інноваційного процесу угорського дослідника Б.Санто:






Рис.1. Кібернетична модель інноваційного процесу:



Д – дослідження (результат дослідження, виникнення нових ідей);

Р – розробка;

Е – експериментальне виробництво;

В – виробництво;

М – маркетинг;

З – збут.

Кібернетична модель відтворює інноваційний процес як комплексну систему, в якій елементи процесу утворюють підсистеми, що знаходяться в постійному взаємозв’язку і взаємодії з багатьма зворотними зв’язками. Модель подано у формі круга; вона виражає безперервність і автономність суспільного процесу обробки інформації.




  1. Історія нововведень та їх теоретичне осмислення.

Один з перших економістів-дослідників інноваційної діяльності – І.Шумпетер (концепція нерівномірності інноваційної активності, 1930-і р.р.). Подальший розвиток концепція одержала в кін.70-х – на поч. 80-х р.р. ХХ ст. у роботах Г.Менша, Х.Фрімена, Я.ван Дейна, А. Кляйнкнехта.

Дифузія інновацій – передача і застосування передових інновацій.

Фази інноваційного процесу:

  1. Фундаментальні дослідження.

  2. Прикладні дослідження.

  3. Дослідно-конструкторські розробки.

  4. Первинне освоєння (впровадження).

  5. Широке впровадження (власне поширення інновації).

  6. Використання.

  7. Старіння інновації.

І.Шумпетер і Г.Менш висловили гіпотезу про те, що інновації з’являються в економічній системі не рівномірно, а у вигляді кластерів.

Кластер – сукупність базисних інновацій (цілісна система нових продуктів і технологій), сконцентрованих на визначеному відрізку часу і у визначеному економічному просторі.

Я. Ван Дейн висунув гіпотезу про те, що поява інновацій різних типів пов’язана з різними фазами соціально-економічного і науково-технічного розвитку, представленими у вигляді «довгої хвилі».

Інноваційна «довга хвиля» складається з двох «гребенів» («хвиля» винаходів і «хвиля» інновацій), що по мірі її поширення зближаються (лаг між винаходами та інноваціями зменшується з розвитком «хвилі»).

Однак відстань між центрами інновацій і винаходів складає бл. 55 років. Це було визначено Г.Меншем і пов’язано ним з кондратьєвським «довгим циклом» в економічному розвитку.

Більшість дослідників вважають, що зараз довгі цикли скорочуються до 35-40 років.

З точки зору І.Шумпетера, інновації руйнують економічну рівновагу, обумовлюючи перехід економічної системи з одного стану рівноваги в інший.

Г.Менш пояснює нерівномірність інноваційної активності особливостями ринкової економіки. Орієнтуючись на поточний прибуток, підприємці не беруть до уваги довгострокові перспективи. Вони впроваджують інновації, коли вкладення у традиційних напрямках неефективні і економіка переходить у фазу депресії. Т.ч., на думку Г.Менша, депресія відіграє роль генератора умов для появи інновацій.

У Х.Фрімена – протилежна точка зору. На його думку, депресія швидше придушує, ніж прискорює впровадження інновацій. А різке зростання інновацій трапляється за сприятливих умов у фазі пожвавлення чи «піку».

Аналогічно розглядаються умови зростання інновацій на мікрорівні. Г.Менш і А.Кляйнкнехт вважають, що погіршення стану фірми породжує стимул до інновацій. І навпаки, коли справи фірми процвітають, у неї немає необхідності що-небудь серйозно змінювати у вже налагодженому виробництві.

Другий підхід (Х.Фрімен, Дж.Кларк, Л.Суте): процвітаюча фірма, впевнена у перспективах розширення ринку і зростання прибутків, виявляє підвищену інноваційну активність. У випадку утруднень фірмі стає не до технологічних новацій, оскільки зростає ступінь ризику, пов’язаного з новаціями.

Існує також теорія «життєвого циклу інновацій». Відповідно до неї, кожна базисна інновація призводить до створення нової галузі виробництва, що послідовно проходить цикл розвитку від початкового періоду різкого росту через стадію зрілості до поступового занепаду.

Цей процес відбувається в двох вимірах:



  • по вертикалі (від істотних інновацій до менш істотних)

  • по горизонталі (від малої поширеності інновації до насичення нею ринку).

Вертикальна складова життєвого циклу описується в дослідженнях Я.ван Дейна. Є 4 фази розвитку нової галузі:

  1. Впровадження. Існує багато потенційних продуктових інновацій, але їхній вибір утруднений нестачею інформації про майбутній платоспроможний попит.

  2. Ріст. Характер попиту, в основному, визначений і кількість продуктових інновацій різко скорочується. Одночасне збільшення обсягу продажів і стандартизація технології стимулюють технологічні інновації, що зменшують витрати виробництва.

  3. Зрілість. Темпи росту випуску продукції знижуються, загострюється конкуренція в результаті диференціації продукції. Інновації зводяться до подальшого покращення вже існуючих технологій, причому вони зміщуються від матеріало- і енергозберігаючих технологій до трудозберігаючих.

  4. Занепад. Обсяг продажів знижується і насичення ринку компенсується трудозберігаючими технологічними інноваціями.

Таким чином, у процесі життєвого циклу відбувається поступове витіснення продуктових інновацій технологічними.

Дослідження «просторового» аспекту нерівномірності інновацій ведеться на двох рівнях – галузевому та регіональному.

На галузевому рівні виділяється лідируючий сектор економіки або група галузей за двома критеріями:


    • лідируючий сектор являє собою фазу росту життєвого циклу базисних інновацій;

    • лідируючий сектор демонструє вищі темпи росту, ніж інші галузі.

Галузям лідируючого сектора властиві наступні ознаки:

А) високий рівень кваліфікації управлінського персоналу;

Б) великі розміри виробничих одиниць окремих галузей;

В) істотна економія на масштабах виробництва;

Г) велика «незахищеність» від конкуренції з іноземними фірмами.

Регіональний рівень пов'язаний з аналізом міждержавних відмінностей і розроблений у дослідженнях Дж.Вея. Він проявляється у тому, що країна, у якій кожна з прийнятих інновацій поширюється швидко і у великих масштабах, розвивається швидше, ніж інші країни, у яких інноваційні процеси починаються пізніше і протікають повільніше.

Російський вчений М.Делягін вважає основними небезпеками для розвитку людства наступні:



  1. Зростаючу фінансову та політичну нестабільність;

  2. застійний характер масової убогості в цілих регіонах земної кулі і пов’язані з цим соціальні наслідки;

  3. виникнення нездоланного технологічного розриву між розвинутими країнами та іншим світом, що веде до утворення «двох людств».

З точки зору М.Делягіна, однією з найважливіших тенденцій розвитку світової економіки є монополізація технологій формування свідомості (т.зв. «high-hume») і, головне, метатехнологій.

Метатехнологія – якісно новий тип технологій, що в принципі виключає можливість конкуренції (комп’ютерні мережі, технології зв’язку, технології управління та ін.).

Через свою високу продуктивність ці технології стали пануючими. Їх виникнення зробило нездоланним розрив між високорозвинутими країнами та країнами, що розвиваються. Єдиним шляхом розвитку для України та інших країн СНД є підвищення складності виробництва і висока кваліфікація робочої сили.


5. Сприйняття нововведень виробничою системою.

Темпи науково-технічного розвитку виробництва залежать від того, наскільки виробнича система готова сприйняти те чи інше нововведення.



Форми сприйняття:

А) визнання нововведення – коли виробнича система зацікавлена і підготовлена до його впровадження;

Б) заперечення нововведення – коли воно суперечить інтересам підприємства або коли виробнича система не готова до його впровадження;

В) байдужість до впровадження, якщо вплив позитивних і негативних факторів збалансований.



Темпи нововведень




Ступінь

заперечення

Байдужість

Ступінь

визнання

Рис. 2. Характер зміни темпів нововведень залежно від ступеня визнання або заперечення нововведення
Сприйняття нововведення визначається властивостями (параметрами) виробничої системи і самого нововведення.

Фактори сприйнятливості виробничої системи до нововведень (табл. 2):

  1. загальносистемні фактори сприйнятливості;

  2. фактори сприйнятливості технологічної системи;

  3. фактори сприйнятливості організації;

  4. фактори сприйнятливості персоналу.


Таблиця 2

Фактори сприйнятливості до нововведень

Групи факторів

Загальносистемна сприйнятливість

Сприйнятливість технологічної системи

Сприйнятливість організації

Сприйнятливість персоналу

1. Диверсифікація

1. Параметри цілісності та відособленості

1. Структурно-організаційні параметри (масштаб, структура, стан системи розвитку)

1. Мотивація праці

2. Стандартизація

2. Науковомісткість продукції

2. Соціальні параметри (форма власності, рівень соціального розвитку, соціальна захищеність)

2. Мотивація інженерної праці

3. Комунікаційні властивості

3. Мінливість технології

3. Економічні параметри (конкурентоспроможність, тип реакції на зміни зовнішнього середовища, структура капіталу)

3. Господарська мотивація




4. Науково-технічний рівень системи

4. Параметри системи управління (тип системи управління, комплексність механізму управління, технічна політика і структура організації, підприємницькі стратегії)

4. Кваліфікація персоналу.


І. Загальносистемна сприйнятливість.
Загальносистемні фактори сприйнятливості:

А) диверсифікація виробництва;

Б) стандартизація;

В) комунікаційні властивості виробничої системи.


Диверсифікація виробництва (і властива їй різноманітність діяльності) полегшує зародження ідей, створює умови для їх реалізації у тій чи іншій сфері діяльності підприємства, полегшує дифузію інновацій з однієї сфери діяльності в іншу, призводить до сприйняття інновацій як нормального процесу.

Стандартизація, яка здійснюється методами уніфікації конструкцій, нормування параметрів виробів, які виготовляються, полегшує процес впровадження новацій і адаптації до них.

До комунікаційних властивостей виробничої системи належать:


  • відкритість каналів інформації підприємств;

  • неперервність, повнота і чіткість контактів між підприємствами.

Відкритість каналів інформації підприємств-конкурентів з питань впровадження новітньої техніки і технології: чим більш відкриті канали інформації, тим легше здійснювати обмін досвідом між підприємствами з питань технічного розвитку. Однак ступінь відкритості каналів залежить від мотивів конкуренції та кооперації, якими керуються партнери. Чим вищий ступінь кооперативності поведінки, тим більше підстав стверджувати, що кагали інформації будуть відкритими. І навпаки, чим вищий ступінь конкурентності поведінки суперників, тим більше підстав для закриття каналів інформації.

Також слід мати на увазі, що канали інформації можуть бути відкриті для обманної інформації. В цьому випадку спиратися на інформацію конкурентів стає небезпечно. Зростання відкритості каналів для правдивої інформації сприяє швидкій дифузії інновацій від одного підприємства до іншого.



Неперервність, повнота і чіткість контактів між підприємствами-розробниками технічних новинок і підприємствами-споживачами цих новинок: Якщо на стадії проектування здійснюється така співпраця, то тим самим полегшується визнання нововведень. Найплідніше форми співпраці:

    • пред’явлення підприємством-споживачем соціально-економічних вимог до нових розробок, орієнтація на які забезпечить підтримку нововведень;

    • створення замовником тимчасових підрозділів у розробника для забезпечення поступової заміни новинкою існуючої техніки;

    • створення розробником тимчасових підрозділів у замовника для прив’язки новинки до конкретних умов підприємства-замовника;

    • проведення випробувань дослідних зразків техніки і нових технологічних процесів на базі замовника.


ІІ. Сприйнятливість технологічної системи.
Залежно від властивостей, технологічна система може бути:

  • відкритою до нововведень (визнання);

  • закритою (заперечення, опір);

  • напіввідкритою.

Основні фактори сприйнятливості технологічної системи до нововведень:

А) параметри цілісності та відокремленості технологічної системи;

Б) науковомісткість продукції;

В) мінливість (змінність) технології в життєвому циклі продукції;

Г) науково-технічний рівень системи.
Цілісна система - система, кожен елемент якої пов'язаний з усіма іншими елементами. Чим вища цілісність системи, тим менша кількість відособлених ділянок, на яких можна здійснити окреме нововведення. У повністю цілісній системі є лише одна така ділянка – це сама система.

І навпаки, у відособленій системі число таких ділянок дорівнює числу елементів системи. У таких системах можуть здійснюватися найдрібніші зміни в будь-якому елементі системи.



Науковомісткість продукції визначається ступенем використання нових досягнень науки і техніки у виробництві продукції. Чим вища науковомісткість продукції, тим більше значення в її створенні має стадія НДДКР. Виробництво науковомісткої продукції вимагає складних новітніх технологій, залучення і навчання кадрів високої кваліфікації.

З точки зору сприйняття організацією нововведень, вплив науково місткості продукції неоднозначний. З одного боку, чим вища науковомісткість продукції, тим більшою мірою підприємство готове адаптуватися до радикального нововведення. З іншого боку, підвищення науково місткості супроводжується зростанням складності продукції і зростанням витрат на нововведення, а також підвищенням складності організації виробництва, що може викликати опір впровадженню новинок. Уникнути цього можна шляхом раціональної стандартизації, яка знизить складність впровадження новації у діючу систему.



Мінливість (змінність) технології. За ознакою змінності виділяють такі технології:

    • стабільні технології;

    • плідні технології;

    • змінні технології.

Стабільна технологія залишається незмінною протягом усього життєвого циклу попиту тієї продукції, яка виробляється за цією технологією. Науково-технічний розвиток виробництва при такому рівні технології полягає у модернізації продукції і покращенні окремих параметрів технологічної системи (заміни чи модернізації окремого обладнання). На стадіях прискорення і стабільного зростання попиту стабільна технологія забезпечує зростання прибутку, а тому позитивно сприймається організацією.

Плідна технологія – базова технологія, яка залишається незмінною протягом тривалого часу. При цьому розробляються і виготовляються покоління продукції з кращими показниками якості, які змінюють одне одного. Основним фактором успіху стає розробка і освоєння виробництва нових зразків продукції. Потреба в частому оновленні продукції викликає необхідність покращувати технологічну систему в режимі конвеєра, тобто постійно впроваджувати нововведення малої і середньої радикальності. Така політика технічного розвитку може забезпечити не лише оновлення, але й продовження життєвого циклу технології.

Змінна технологія: виробництво нових виробів у період даного життєвого циклу потребує зміни базової технології , тобто існуюча технологічна система закрита для радикальних нововведень. Коли настає необхідність у таких змінах, дана технологічна система перестає служити базою для науково-технічного розвитку і її треба докорінно змінювати або замінювати на нову.
Науково-технічний рівень технологічної системи впливає наступним чином: якщо існує ряд поколінь елементів системи (1-е, 2-е, 3-є покоління і т.д.), то чим ближчий у цьому ряду наявний елемент до нового елемента, тим легше включити цей новий елемент в систему. Напр., елемент 1-го покоління легше замінити на елемент 2-го покоління, важче – на елемент 3-го покоління, ще важче – на елемент 4-го покоління і т.д.
ІІІ. Сприйнятливість організації до нововведень.
Сприйнятливість організації до нововведень визначається рядом структурно-організаційних, соціальних та економічних параметрів, а також параметрами її системи управління.
Структурно-організаційні параметри організації:

  1. Науковомісткість продукції (як параметр організації): чим вища науковомісткість продукції, тим більша потреба у нововведеннях, тим легше сприймаються радикальні нововведення і не така складна реадаптація до них.

  2. Масштаб організації: впливає неоднозначно З одного боку, великі підприємства мають більший інвестиційний потенціал і зосереджують кваліфіковані кадри, що сприяє сприйняттю нововведень. З іншого боку, великі підприємства є менш гнучкими, це перешкоджає нововведенням.

  3. Структура організації: висока цілісність сприяє радикальним нововведенням і перешкоджає еволюційним змінам. Високий ступінь відособленості сприяє еволюційним нововведенням.

  4. Стан системи розвитку: якщо підприємство має власну систему розвитку, воно може поєднувати різні стратегії та гнучку тактику розвитку – що веде до прогресивного сприйняття нововведень.


Соціальні параметри організації:

  1. Форма власності: державна форма власності сприяє сприйняттю радикальних нововведень в крупному науково місткому виробництві. Акціонерна форма власності сприяє сприйняттю нововведень середнього рівня радикальності. Колективна форма власності сприяє сприйняттю виробничих нововведень. Приватна форма власності сприяє сприйняттю виробничих нововведень на малих підприємствах.

  2. Рівень соціального розвитку: чим вищий рівень соціального розвитку організації, тим прогресивніше сприйняття будь-яких нововведень.

  3. Соціальна захищеність персоналу: відсутність соціальної захищеності персоналу від негативних наслідків нововведень викликає опір нововведенням.


Економічні параметри організації:

  1. Конкурентоспроможність: чим вища конкурентоспроможність, тим прогресивніше сприймаються нововведення.

  2. Тип реакції на зміни зовнішнього середовища: якщо організації властивий прирістний тип поведінки, то нововведення сприймаються консервативно. Навпаки, підприємницький тип поведінки викликає позитивне сприйняття інновацій.

  3. Структура капіталу: велика частка нерозподіленого прибутку або власного капіталу у загальній сумі стимулює нововведення.


Параметри системи управління:

  1. Тип системи управління: організована система управління, в якій поєднуються стратегічне та оперативне управління, сприяє впровадженню високо радикальних інновацій.

  2. Комплексність механізму управління розвитком підприємства: оптимальне поєднання мотиваційних, економічних та організаційних механізмів сприяє позитивному сприйняттю нововведень.

  3. Технічна політика і культура організації: на позитивне сприйняття нововведень впливають наявність програми технічного розвитку, послідовне управління її реалізацією на підприємстві, підтримка провідними спеціалістами лінії керівництва та ін.

  4. Підприємницькі стратегії: Постійна орієнтація на стратегію лідерства сприяє сприйняттю радикальних нововведень. Орієнтація на стратегію слідування за лідером затримує здійснення нововведень, обмежує їх радикальність.


ІУ. Сприйнятливість персоналу до нововведень.
Опір персоналу до нововведень часто розглядається як результат егоїстичної поведінки працівників. Однак егоїстичність поведінки є не причиною, а наслідком недостатньої орієнтації технічного розвитку організації на соціальні інтереси і посилення трудової мотивації.

Технічний розвиток повинен переслідувати і економічні, і соціальні цілі. Якщо підприємство віддає перевагу лише економічним цілям, наслідком такої політики стає важча або інтенсивніша праця, зниження працездатності і мотивів до праці.

Багато зарубіжних спеціалістів компенсують негативні наслідки технічного розвитку організаційними нововведеннями. Зниження творчого характеру праці компенсується суміщенням професій і ротацією (перестановкою) працівників на робочих місцях; посилення безробіття – введенням підрядного методу, включаючи надомну роботу (з використанням електронних технологій).

Підхід до мотиваційної моделі поширення нововведень:



  1. Спеціалісти, які розробляють нововведення, будуть мати додаткові стимули при їх впровадженні, оскільки вміють з ними працювати.

  2. Працівники, які відчувають внутрішню потребу добре робити свою роботу, також будуть позитивно сприймати нововведення, оскільки це дозволить підвищити їм свою майстерність.

Загалом, позитивну мотивацію нововведення матиме тоді, коли воно призводить до підвищення доходів (або їх збереження в умовах конкуренції), до полегшення процесів праці і до зменшення психологічної напруги при виконанні роботи. Якщо нова технологія не забезпечує досягнення цих цілей, опір персоналу слід розглядати як природне явище.

Негативне сприйняття нововведень виникає у випадках, коли нововведення посилює ризик чи загрозу для працівника:



    • спрощення праці, в результаті чого втрачається потреба у кваліфікованій праці;

    • втрата роботи в результаті підвищення продуктивності праці.

Вплив кваліфікації персоналу на сприйняття нововведень: чим вища кваліфікація, тим охочіше працівник бере участь у процесах технічної творчості (раціоналізація, винахідництво, гуртки якості та ін.). Такого працівника легше познайомити з новинкою.

Слід враховувати також стиль поведінки працівників. Якщо вони орієнтовані на господарський стиль поведінки, то віддадуть перевагу доходам у перспективі і будуть підтримувати радикальні нововведення. Однак якщо стиль поведінки – егоїстичний, то можна розраховувати лише на підтримку незначних нововведень: радикальні новації викличуть опір.

Ще один фактор сприйнятливості – це орієнтація персоналу на мотиви конкуренції (суперництва) чи кооперації. Підтримку отримають такі нововведення, які відповідають цим мотивам.

Так, якщо спеціалісти керуються мотивами конкуренції (суперництва), то вони будуть:



    • рішуче підтримувати нововведення, які забезпечують максимальний відносний успіх (порівняно з суперником);

    • помірно підтримувати або залишатися нейтральними, якщо нововведення відповідає мотиву індивідуалізму;

    • чинити помірний опір нововведенням, які відповідають мотивам рівності;

    • чинити сильний опір нововведенням, які відповідають мотивам кооперації (співробітництва).

Наступний фактор сприйняття – мотив переваги внутрішніх проектів новинки. Він полягає в тому, що проекти, які розробляються в організації, орієнтовані на її умови і до них легше адаптуватися як організації, так і персоналу. В той же час розробник одержує задоволення від своєї творчої праці, винагороду за неї, підвищує творчий потенціал та імідж підприємства. На противагу цьому, зовнішній проект може не одержати підтримки.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка