Нововолинський міський методичний кабінет Школа молодого педагога



Скачати 320.87 Kb.
Дата конвертації31.12.2016
Розмір320.87 Kb.


Нововолинський міський методичний кабінет
Школа молодого педагога





(поради молодому педагогу)



ЗМІСТ
Професійні заповіді молодому вчителеві……………………………4
Рекомендації щодо моделювання уроків та підготовки конспектів……………………………………………………...............4
Рекомендації щодо проведення уроків………………………………5

Сучасні вимоги до уроку…………………………………………...…7

Типи уроків та їх структура………………………………………....10


Орієнтовна структура уроків………………………………………..11
Нетрадиційні уроки………………………………………………….14
Види домашніх завдань……………………………………………..16
Схема аналізу процесу формування загальнонавчальних умінь і навичок……………………………………………………………….16
Сторінка психолога………………………………………………….18
Вправи для психологічного фітнесу вчителя………………………20

Професійні заповіді молодому вчителеві


  1. Звикайте до дисципліни й порядку. Ніколи не запізнюйтеся. Пунктуальність — це головна ха­рактеристика іміджу вчителя.

  2. Приймайте культурні цінності школи. Режим життєдіяльності в школі — від сьогодні ваш ре­жим праці. Запитуйте у своїх колег про незрозумілі для вас речі.

  3. Творіть свою педагогіку. Працюйте щоденно над своїм іміджем, в основі якого — інтелект, манера спілкування, працелюбність та добре серце.

  4. Не замикайтесь у своєму навчанні. Учіться не тільки в колег, а й у попередніх своїх учителів.

  5. Не прагніть навести ідеальну дисципліну на уроці. Будьте цікавими для учня, і вам не доведеть­ся завойовувати увагу силоміць. Готуйте для кожного уроку якусь родзинку.

  6. Не використовуйте бали низького рівня для по­карання учня. Учня треба не провчити, а навчити. Не витрачайте час на довгі нотації.

  7. Якщо ви сумніваєтеся, який бал поставити за відповідь, дозвольте учням самим оцінити від­повіді своїх товаришів.

  8. Пам’ятайте, що учні завжди беруть приклад з учителя. Ваша старанна підготовка до уроків ста­не прикладом для них.

  9. Будьте чесними і правдивими. Якщо учні спи­тають про те, чого ви не знаєте, не бійтеся про це признатись. Діти цінують щирість, і, можливо, самі знайдуть відповіді.

  10. Часто використовуйте гумор. Сміх дітей — найкращий результат педагогіки виховання.

  11. Будьте щасливим, будьте оптимістом. Настрій учителя обов’язково передається учням. Хіба є при­чини для песимізму, якщо ви — молода, здорова, красива людина з міцною психікою. Намагайся збе­регти своє прекрасне обличчя і молоду душу яко­мога довше.



Рекомендації щодо моделювання уроків

та підготовки конспектів


  1. Створіть робочу атмосферу: підготуйте мето­дичні матеріали, підручники, ручки, олівці.

  2. Налаштуйте себе на творчу роботу. Виділіть орієнтовний час, протягом якого ніщо не буде вас відволікати.

  3. Скористайтеся методами самонавіювання. Пов­торіть подумки: «Я всю увагу концентрую на підго­товці до уроку. Я напружую свою фантазію. Я змо­жу здивувати учнів. Ніщо не зможе відволікти мене».

  4. Спочатку прочитайте статті в підручнику. Спро­буйте осмислити, чи достатньо повні знання отрима­ють учні, опрацювавши матеріал підручника? Чи до­ступно він викладений? Які додаткові факти варто було б підготувати?

  5. Прочитайте розділ програми. Виділіть найго­ловніші позиції, які повинні бути озвучені на уроці і які діти можуть самостійно засвоїти.

  6. Спробуйте подумки змоделювати хід уроку.

  7. Визначте тип уроку, сформулюйте мету: на­вчальну, розвивальну та виховну. Запишіть поки що мету на чернетці.

  8. Відкрийте методичні рекомендації щодо викла­дання даного предмета, опорні конспекти. Виберіть, що вам може згодитись.

  9. Спробуйте писати конспект уроку, зазначивши при цьому, скільки хвилин відведете на кожний етап уроку. Визначте, скільки часу, на вашу думку, учні будуть працювати самостійно.

  10. Зверніть увагу на організаційний момент уро­ку. Приготуйте і запишіть кілька речень, які налашту­ють учнів на роботу. Наприклад: Який у вас настрій? Чи готові ви здійснити подорож...

  11. Щоб заінтригувати учнів, можна почати роз­повідати якусь історію, легенду, пов’язану з навчаль­ним матеріалом, але припинити розповідь в найцікавішому міс­ці, сказавши, що продовження почуєте в кінці уро­ку, після опитування та з’ясування нового матеріалу.

  12. Подавайте основний матеріал, щоразу зміню­ючи прийоми: одного разу самі розповідайте, іншо­го разу підготуйте учнів, потім — дайте самостійно опрацювати учням, а самі лише доповніть цікавими відомостями тощо.

  13. Пам’ятайте, що Г. Сковорода в трактаті «Філо­софія серця» наголошував, що людина запам’ятовує лише те, що проходить через її серце. Тому виклад матеріалу повинен бути лаконічним, логічним, але обов’язково з цікавим присмаком та емоційним забарвленням.

  14. Прочитайте конспект уроку і вголос спробуй­те промовити окремі важливі моменти.

  15. Працюйте над своїм голосом, інтонацією. Го­лос має бути твердим, але доброзичливим, спокій­ним, але впевненим, приємним, але не фальшивим. Якщо Ви не знаєте, що сказати, краще помовчіть. Боріться зі словами-паразитами. Ведіть словничок, записуйте слова, які зроблять вашу мову милозвучною та барвистою.

Рекомендації щодо проведення уроків




  1. Намагайтеся зайти в клас за хвилину-дві перед першим дзвінком, щоб не витрачати час на власну підготовку до уроку: приготуйте таблиці, розгорніть журнал, перегляньте конспект, нагадайте основні да­ти, факти, запишіть на дошці дату, окремі завдання; поправте одяг та зачіску. Нагадайте учням про під­готовку до уроку.

  2. Розпочинайте урок із першим дзвінком. Час від першого дзвінка до другого — це налаштування учнів на урок. Привчайте чергових залишати на столі записку з прізвищами відсутніх.

  3. Не витрачайте багато часу на організаційний момент. Щоразу змінюйте початок уроку, щоб учні не звикали до нудної буденності, а, навпаки, були за­інтриговані: що буде сьогодні.

  4. Не варто починати урок тільки з перевірки до­машнього завдання. Не витрачайте час на нотації що­до невиконання домашніх завдань. Привчайте учнів до самоконтролю. Практикуйте самоперевірку та са- мооцінювання домашніх завдань.

  5. Дотримуйтеся на уроці ділового та наукового стилю мовлення. Пояснюючи новий матеріал, слу­хайте свій голос. Говоріть повільно та виразно, три­маючи в полі зору весь клас.

  6. Контролюйте темп уроку. Він має бути помірно швидким. Використовуйте диференційовані завдання для учнів, які не встигають за всіма. Не робіть урок одноманітним та не перевантажуйте різними форма­ми роботи. Урок — це творчість. Не все, що записа­не в конспекті, має бути виконане. Уносьте коректи­ви в хід уроку, якщо ви відчуваєте, що заплановані форми роботи не є ефективними.

  7. Допомагайте учням, із недостатньо розвину­тими здібностями, повірити в себе. Особливо стеж­те за тими, у кого нестійка увага, хто відволікаєть­ся. Запобігайте спробам порушити робочий поря­док на уроці.

  8. Намагайтесь активізувати якомога більше учнів. Особливо запитуйте тих, хто не ста­рається, уникає праці на уроці.

  9. Ніколи не покидайте урок, навіть, якщо учні пе­рестали вас слухати. Не сподівайтесь, що директор чи колеги «зроблять» вам дисципліну. Шукайте спо­соби впливу на учнів не за допомогою крику, а своєю спокійною і толерантною поведінкою.

  10. Ніколи не ображайте учнів, що б вони не зро­били, і вони не будуть ображати вас.

  11. Кожну оцінку коротко мотивуйте. Не прихо­вуйте оцінок. Обов’язково ставте їх у щоденник.

  12. Завершуйте урок тільки з дзвінком. Не зада­вайте домашнього завдання на перерві (після дзвінка). У підсумку висловіть задоволення роботою учнів на уроці.


Сучасні вимоги до уроку




Урок - це логічно закінчений, цілісний, обмежений визначеними тимчасовими рамками етап навчально-виховного або педагогічного процесу


У ньому представлені всі основні елементи навчально-виховного процесу: цілі та задачі, зміст, форми, технологія, методи, засоби, контроль та оцінювання, тобто вся організаційна структура. Якість уроку залежить від правильного визначення кожного з цих компонентів та їх раціонального поєднання.

Вибудовуючи урок, необхідно визначити не тільки те, яка навчальна інформація чи способи дії повинні бути засвоєні, а й на якому рівні вони мають бути засвоєні на конкретному уроці. Але оскільки урок - це ланка цілісного навчального, розвивального та виховного процесу, відтак, не на кожному уроці основний його зміст може бути засвоєний на всіх трьох рівнях:



  • сприйняття, осмислення й запам'ятовування;

  • застосування знань і навичок за зразком;

  • застосування знань і навичок у новій ситуації.

Сучасний зміст освіти та закономірності процесу навчання в цілому та засвоєння, зокрема, визначають ряд неодмінних вимог до уроку, які необхідно враховувати.

1. Урок повинен передбачати не тільки виклад матеріалу, змісту, а й завдання, що припускають застосування засвоєння навчальної інформації на практиці.

2. Частина цих знань повинна бути отримана учнями у процесі самостійного пошуку.

3. Виклад навчального матеріалу на уроці може і повинен бути варіативним за своєю структурою. В одних випадках викладається готова інформація у формі пояснення з використанням ІКТ. В інших випадках матеріал вивчається шляхом постановки вчителем проблеми та розкриття способів її доказового рішення.

Виклад навчальної інформації можливий у формі розповіді, лекцій, читання статті підручника тощо. Характер викладу визначається внутрішньою структурою, способом побудови цілісного уроку - від пояснювально-ілюстративного до проблемного.

Одна з основних вимог до уроку передбачає його науковість, неодмінною умовою науковості змісту уроку є ознайомлення учнів із доступними для них методами науки.

Істотною стороною уроку є індивідуалізація навчання. З’єднати індивідуалізацію навчання із класно-урочною формою колективної роботи - досить нелегка задача. По-перше, використання навчального матеріалу різного ступеня складності, що враховує інтереси та можливості різних категорій учнів, оскільки складний матеріал може виявитись не під силу деяким учням для активного засвоєння, але повинен бути зрозумілий усім. По-друге, самостійне виконання учнями завдань різного ступеня складності, але в такій системі, щоби слабкі та середні учні могли поступово переходити від менш важких завдань до більш складних. По-третє, повернення учнів зі слабкою навченістю до більш складних завдань попередніх тем після вивчення наступних, коли завдання можуть бути вирішені на новому рівні підготовки.

4. Жоден урок не може вирішувати всіх задач навчання, розвитку та виховання учнів. Він є частиною теми, курсу, навчального предмета та взагалі процесу навчання, освіти. Важливо завжди усвідомлювати, яке місце він займає в системі навчального предмета, які його дидактичні, виховні та розвивальні цілі. Урок повинен бути логічною одиницею теми, розділу, курсу.

Урок - це педагогічний здобуток, і тому він повинен відрізнятися цілісністю, внутрішнім взаємозв'язком частин, єдиною логікою розгортання діяльності вчителя й учнів.

Дотримуючись основних вимог до уроку, учитель використовує свій методичний почерк, що залежить як від характеру класу, так і від власних індивідуальних рис.

Структура кожного уроку відповідно до його логіки повинна бути чіткою, із суворим переходом від однієї частини уроку до іншої відповідно до цілей і завдань уроку та закономірностей процесу навчання.

5. На уроці повинен здійснюватись розвиток навчальних компетентностей учнів за допомогою відтворення академічних знань, вправ у вміннях і навичках, шляхом виконання завдань на застосування академічних компетентностей у нестандартній ситуації.

6. Навчальний процес потребує кількоразового повторення змісту академічних знань і навчальних умінь. Форма повторення може бути різною у залежності від цілей уроку та його змісту.

7. На уроках повинно проводиться систематичне та планомірне оцінювання рівня навчальних досягнень учнів. Головний критерій якості уроку - не застосування тих чи інших видів роботи учнів чи використаних учителем методик, а навченість школярів, досягнення цілей уроку.



Урок треба побудувати, дотримуючись таких вимог:
Організаційні вимоги зорієнтовані на те, щоб урок був чітким і логічно завершеним, очікувані результати - вирішення поставлених завдань та досягнення загальної мети, раціональне використання часу, дисципліна і висока працездатність учнів.

Дидактичні вимоги:

  • чітке формулювання освітніх завдань загалом і їх складових елементів, зв’язок із розвивальними та виховними завданнями, визначення місця в загаль­ній системі уроків;

  • визначення оптимального змісту уроку від­повідно до вимог навчальної програми та цілей уроку, урахування рівня підготовки й підготовленості учнів;

  • прогнозування рівня засвоєння учнями науко­вих знань, сформованості вмінь і навичок як на уро­ці, так і на окремих його етапах;

  • вибір найбільш раціональних методів, прийо­мів і засобів навчання, стимулювання й контролю, оптимальної їх дії на кожному етапі уроку; вибір, що забезпечує пізнавальну активність, поєднання різ­них форм колективної та індивідуальної роботи на уро­ці й максимальну самостійність учнів у навчанні;

  • реалізація на уроці всіх дидактичних принципів;

  • створення умов успішного навчання учнів.

Психологічні вимоги:

  • психологічне налаштування на працю на почат­ку уроку;

  • урахування вікових особливостей школярів;

  • проектування розвитку учнів у межах вивчення конкретного навчального предмета й конкретного уроку відповідно до віку дітей;

  • забезпечення психологічного комфорту на уро­ці, відмова від авторитарних методів впливу;

  • передбачення окремих засобів психолого-педагогічної дії методичних прийомів, що забезпечують розвиток учнів (коментарі, що викликають позитивні відчуття у зв’язку з виконаною роботою, настанови, що стимулюють інтерес, вольові зусилля до подо­лання труднощів).

Гігієнічні вимоги:

  • температурний режим;

  • фізико-хімічні властивості повітря (необхід­ність провітрювання);

  • освітлення;

  • контроль за зоровою діяльністю учнів;

  • попередження стомлення і перевтоми (критичні точки засвоюваності: 1-4 хв. – 60%, 5-23 хв. – 80%, 23-34 хв. – 45-60%, 35-45хв. – 6%);

  • чергування видів діяльності (зміна слухання вико­нанням обчислювальних, графічних і практичних робіт);

  • своєчасне і якісне проведення фізкультпауз;

  • дотримання правильної робочої пози за партою (столом) учня;

  • відповідність класних меблів зросту школяра.

Вимоги до техніки проведення уроку:

  • урок має бути емоційним, викликати інтерес до навчання, виховувати потребу в знаннях;

  • темп і ритм уроку повинні бути оптимальними, дії вчителя й учнів завершеними;

  • необхідний повний контакт у взаємодії вчите­ля та учнів;

  • на уроці повинні дотримуватися педагогічний такт і педагогічний оптимізм;

  • домінувати має атмосфера доброзичливості й активної творчої праці;

  • якщо можливо, слід змінювати види діяльності учнів, оптимально поєднувати різні методи й прийо­ми навчання;

  • забезпечити дотримання єдиного орфографіч­ного режиму школи.

Етичні вимоги передбачають, щоб стосунки учасників процесу навчання базувалися на засадах педагогічної моралі (тактовності, поваги до людини, почутті гідності, справедливості, вимогливості, принциповості тощо). Учитель поєднує любов до своєї праці з любов'ю до дітей. Постійно перебуваючи в фокусі уваги дітей, він мусить бути особливо самовимогливим, творчим, сумлінним, захопленим своєю працею.

Типи уроків та їх структура
На сьогодні проблема типології уроків ні у світовій, ні у вітчизняній науці остаточно не розв’язана. Існує більше десяти типологій. Тому єдиної загальноприйнятої класифікації не існує.

С.В.Іванов, взявши за основу головні етапи навчального процесу й характер діяльності, виділяє уроки:



  • вступні (увідні);

  • первинного ознайомлення з матеріалом;

  • формування понять, установлення закономірностей і правил;

  • повторення та узагальнення;

  • застосування здобутих знань на практиці;

  • формування навичок (тренувальні);

  • контрольні;

  • комбіновані.

І.Н.Казанцев класифікує уроки за основним способом їх проведення й виділяє такі типи:

  • урок-лекція;

  • урок-бесіда;

  • урок-екскурсія;

  • кіноурок;

  • урок із різними видами занять;

  • урок самостійної роботи учнів;

  • лабораторні та практичні.

Найважливішою складовою навчально-виховного процесу, його відправною точкою є дидактична мета (Б.А.Онищук, Г.І.Щукіна, Н.А.Сорокін, М.І.Махмутов, І.Ф.Харламов). Узагальнено ця класифікація має такий вигляд:

  • урок формування (засвоєння) знань;

  • урок формування (засвоєння) й удосконалення навичок та вмінь;

  • урок застосування (закріплення) знань, умінь та навичок;

  • урок узагальнення та систематизації знань;

  • урок контролю та коригування знань, умінь, навичок;

  • комбінований урок.

Кожен із цих уроків може бути проведений у різних формах (лекції, гри, уявної подорожі, практичної роботи тощо), тому доречно в поурочних планах окремо записувати тип уроків й форму його проведення та обов’язково чітко формулювати мету.

Орієнтовна структура уроків
Традиційні уроки

Модель 1

  1. Організація учнів до уроку.

  2. Перевірка домашнього завдання.

  3. Актуалізація опорних знань учнів.

  4. Мотивація навчальної діяльності.

  5. Сприймання та усвідомлення навчального ма­теріалу.

  6. Закріплення навчального матеріалу. Розвиток умінь та навичок.

  7. Підсумок уроку.

  8. Домашнє завдання.

Модель 2

  1. Організація учнів.

  2. Перевірка домашнього завдання.

  3. Усебічна перевірка ступеня засвоєння змісту навчального матеріалу.

  4. Підготовка учнів до активного й усвідомленого засвоєння навчального матеріалу.

  5. Засвоєння нового матеріалу.

  6. Перевірка розуміння і корекція засвоєння уч­нями нового матеріалу.

  7. Підбиття підсумків уроку.

  8. Інформація про домашнє завдання, інструктаж про його виконання.

Модель 3

  1. Увідно-мотиваційний етап.

  2. Операційно-пізнавальний етап.

  3. Корекційно-оцінювальний етап.

  4. Резюме уроку.

  5. Домашнє завдання.


Інтерактивний урок

  1. Тема.

  2. Мета.

  3. Технології.

  4. Мета технологій.

  5. Мотивація (5 % часу).

  6. Оголошення, представлення теми та очікува­них результатів (5 % часу).

  7. Надання необхідної інформації (10—15 % часу).

  8. Інтерактивні вправи (4560 % часу).

  9. Підбиття підсумків та оцінювання результатів уроку.


Розвивальний урок

  1. Створення ситуації успіху.

  2. Створення ситуації розриву.

  3. Постановка навчального завдання.

  4. Моделювання відкритого способу дій.

  5. Розв’язування завдань.

  6. Підсумкова рефлексія.


Особистісно зорієнтований урок

  1. Організація уроку.

  2. Мотивація учнів до уроку.

  3. Оголошення мети і спільна постановка про­блеми уроку.

  4. Планування характеру спілкування та міжособистісних взаємодій.

  5. Надання учням права вибору засобів фіксації ма­теріалу (конспект, схема, тези, таблиця, висновки, план).

  6. Вибір учнями завдань та їх розв’язання.

  7. Рецензування відповідей товаришів.

  8. Підтримка оригінальних ідей.

  9. Організація обміну думками.

  10. Контроль та оцінювання.

  11. Підсумки уроку.

  12. Домашнє завдання.



Урок-проект

  1. Інформаційні аспекти проекту.

  • Вибір проблеми.

  • Змістові питання.

  • Навчальний предмет.

  • Тривалість проекту.

  1. Виконання проекту.

  • Вступне слово вчителя.

  • Оголошення, представлення теми, задуму, ідей проекту.

  • Окреслення очікуваних результатів.

  • Колективне планування етапів роботи (індиві­дуальної, групової, колективної).

  • Самостійна робота учнів.

  • Обговорення та презентація результатів.

  1. Підбиття підсумків.


Форми навчання: індивідуальні, парні, групові, колективні.

Методи навчання:

  • Словесні, наочні, практичні.

  • Пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові (евристич­ні), дослідницькі (І. Лернер, М. Скаткін).

  • Методи стимулювання й мотивації учіння, мето­ди організації та здійснення навчальних дій, методи контролю і самоконтролю (Ю.Чабанський).

  • Комунікативні, пізнавальні, перетворювальні, систематизаційні, контрольні (В. Онищук).

  • Когнітивні (метод вживання, методи смислово­го, образного, символічного бачення, метод порів­няння, метод евристичного спостереження, метод фактів, метод порівняння, метод помилок, метод про­гнозування, метод конструювання теорії), креативні (метод придумування, метод «а якби...», метод об­разної картини, метод гіперболізації, метод аглюти­нації — поєднання протилежних речей, метод синектики — розумовий штурм, метод морфологічно­го ящика, або метод матриць, метод інверсії — ме­тод перевершення; оргдіяльнісні (методи учнівського цілевизначення, методи створення освітніх програм учнів, метод нормотворчості, метод самоорганізації навчання, метод взаємонавчання, метод рецензій, ме­тоди контролю, методи рефлексії) (А. Хуторський).

Дидактичні прийоми:

  • Викладання: повідомлення, розповідь, пояснен­ня, інструктаж, постановка питання, показ зразка, завдання, перевірка й оцінювання знань, постановка проблеми, висування гіпотези;

  • навчання: слухання, спостереження, читання, переказ, письмо, порівняння; систематизація, пояс­нення, заучування, формулювання питань, виконання вправ, конструювання, розв’язання проблем.


Прийоми методів навчання:

  • Інформаційно-рецептивного методу: пояснен­ня готової інформації, поняття, правописних правил, повідомлення готової інформації, постановка інфор­маційних питань, інструктаж читання готової інфор­мації, вправи;

  • спонукально-репродуктивного методу: реп­родуктивне повідомлення, репродуктивна бесі­да, репродуктивні вправи (розпізнавальні, диктан­ти як різновид розпізнавальних вправ, перетворю­вальні вправи, конструювання мовного матеріалу за зразком);

  • методу проблемного викладу: постановка про­блемних питань, показ розв’язання проблеми, спо­нукання до аналізу мовних явищ та обґрунтування висновків;

  • стимулювально-пошукового методу: евристич­на бесіда, постановка алгоритмічних програмових завдань.

Засоби навчання:

  • Матеріальні (приміщення, обладнання, меблі, комп’ютери тощо) та ідеальні (образні уявлення, зна­кові моделі, мисленнєві експерименти);

  • штучні (прилади, картини, посібники) та нату­ральні (натуральні об’єкти, препарати, гербарії);

  • динамічні та статичні;

  • візуальні (діаграми, демонстраційні прилади) та аудіальні (магнітофони, радіо), аудіовізуальні (те­лебачення, відеофільми);

  • паперові (посібники, картотеки), магнітооптич­ні (фільми), електронні (комп’ютерні програми, елек­тронні посібники), лазерні.

Інноваційні форми оцінювання знань учнів: відкриті листи успішності, залікові книжки, листи тематичного контролю; громадський огляд знань; оцінка уроку учнями.
Нетрадиційні уроки
Нетрадиційні (нестандартні) уроки — це імпровізоване, але добре проду­мане заняття, яке має своєрідну структуру. Вони цінні своєю оригінальністю і розвиваючим та виховним ефектами.

Урок, проведений нестандартно, стимулює творчість учителя і його вихо­ванців, створює сприятливі умови для співробітництва учнів один з одним і з учителем. До таких уроків слід готуватись особливо ретельно, а тому нетра­диційні уроки проводяться не так вже й часто.

У педагогічній літературі вирізняють різні типи нетрадиційних уроків. Найбільшого поширення набули нетрадиційні уроки таких типів:

1) урок-вистава;

2) урок-змагання;

3) урок-естафета;

4) урок взаємного навчання;

5) урок із груповою формою роботи;

6) урок, який проводять самі учні;

7) урок-«наукове дослідження»;

8) урок творчих звітів (урок творчості);

9) урок конкурсів;

10) урок-вікторина;

11) урок фантазії;

12) урок-конференція;

13) урок-семінар;

14) урок-рольова гра (урок-ділова гра);

15) урок-експериментальне дослідження;

16) урок-«гонка-марафон»;

17) урок-ода;

18) урок-диспут (урок-діалог);

19) інтегрований (міжпредметний) урок;

20) урок-подорож;

21) урок-казка;

22) театралізований урок;

23) урок-гра у формі інтерв'ю, прес-конференції, суду тощо;

24) урок-гра, що є імпровізацією популярних телепередач (КВК, «Полі чудес», «Що? Де? Коли?»).

Одним з найефективніших засобів, що поєднує навчальну, розвиваючу і виховну функції, є дидактична гра. До участі в такій грі обов'язково залуча­ються всі учні класу. Суттєвою ознакою дидактичної гри є наявність чітко визначеної мети навчання й відповідного педагогічного результату. Основ­ними структурними компонентами дидактичної гри є ігровий задум, правила гри, ігрові дії, пізнавальний зміст (дидактичні завдання), обладнання та ре­зультати гри.

Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів та ситуацій, реалізація яких відбувається за такими ос­новними напрямами:


  • дидактична мета ставиться у формі ігрового завдання;

  • навчальна діяльність учнів під­порядковується правилам гри;

  • до навчальної діяльності вво­диться елемент змагання, який перетворює дидактичну задачу в ігрову;

  • успішність, виконання дидак­тичного завдання пов'язується з ігровим результатом.

Види домашніх завдань




  1. Виконати домашнє завдання за поданим зразком.

  2. Самостійно вивчити матеріал із підручника. Скласти план відповіді (простий, складний, тезовий), визначити головне в досліджуваному матеріалі. Ви­писати цитати. Скласти 10 запитань до тексту. Дібра­ти матеріал із додаткової літератури. Скласти термі­нологічний словник.

  3. Колективне домашнє завдання. Клас об’єднується в групи по 5—6 осіб, приблизно однаково готових до роботи з даної теми. Кожній групі дається зав­дання.

  4. Добровільно вибрані домашні завдання. Ви­беріть із вправ те, що можете виконати, але не менш як 2 вправи (задачі).

  5. Картки для учнів із уповільненим розвитком та низькими здібностями:

  • з пропусками, які потрібно заповнити;

  • з помилками, які потрібно виправити;

  • з незакінченими рішеннями;

  • з аналогічними задачами.

  1. Індивідуальні додаткові завдання підвищеної складності для здібних учнів.

  2. Необов’язкові самостійні роботи, які вибира­ють учні для позакласної роботи (наприклад, на тиж­день).

  3. Самостійна робота із застосування засвоєних знань у нових ситуаціях або з виправлення помилок, допущених у контрольній роботі.



Схема аналізу процесу формування

загальнонавчальних умінь і навичок
1. Навчально-організаційні

Учитель на уроці:



  • оголошує тему, мету уроку;

  • визначає задачу конкретного етапу уроку;

  • учить планувати виконання завдання;

  • знаходити найбільш раціональні способи виконання;

  • самооцінці виконуваної роботи.

Учень на уроці:

  • виконує відповідну роботу, наслідуючи вчителя;

  • вносить свої елементи;

  • використовує знання про спосіб творчої діяльності;

  • опановує відповідні вміння.

2. Навчально-інтелектуальні

Учитель на уроці:



  • продумано працює над інтелектуальними вміннями та навичками;

  • реалізує міжпредметну методику їхнього формування;

  • погоджує свої дії з іншими викладачами;

  • спирається на вже відоме учням;

  • уводить уміння практично;

  • уміння з поясненням їхньої теоретичної основи;

  • розвиває вміння далі.

Учень на уроці:

  • використовує вміння правильно, упевнено;

  • допускає помилки, використовує операції не цілком;

  • не володіє сформованим інтелектуальним умінням.


Сторінка психолога
ШАНОВНІ МОЛОДІ КОЛЕГИ!
Поставтесь до педагогічної праці, як до головного змісту Вашого життя. Створіть у собі вчителя!

Будьте ерудованими, відмінно знайте свій предмет, цікаво та доступно викладайте навчальний матеріал.

Умійте поважати кожного учня і бачити в ньому особистість.

Умійте керувати власними емоціями та розвивати позитивні почуття до дітей.

Навчіться любити дітей. Люблячи їх, не заробляйте дешевого авторитету всепрощенням, невимогливістю – це розбещує дітей.

Будьте справедливими, розумійте своїх учнів.

Будьте вимогливими до себе, самокритичними, не порушуйте педагогічну етику.

Умійте терпляче виправляти його помилки – думки, дії вчинки; навчіться переконувати.

Будьте ввічливими, доброзичливими, життєрадісними, людяними.

Хай завжди учні бачать у вас старшого друга, порадника, людину, яка підтримає, зрозуміє, дасть пораду.

Ніколи не принижуйте людської гідності дитини, будьте непримиренними до подібних дій Ваших колег.

Станьте вимогливими та будьте витриманими у стосунках з учнями.



ПОРАДИ ВЧИТЕЛЯМ ДЛЯ ПОЛІПШЕННЯ НАСТРОЮ
1. Будьте оптимістами! Педагогіка – наука оптимістична (утім, як і будь-яка наука, песимістичний тільки дилетант).

2. Не забувайте головного: діти – істоти парадоксальні (дорослі – теж).

3. Якщо в тебе з’явилося бажання вигнати учня з класу, вийди сам.

4. Учителю, вітайся з дітьми, це дуже важливо. Тоном, яким ви вітаєтеся, теж можна виховувати і піднімати собі настрій.

5. Хваліть себе самого тричі на день: уранці, удень і ввечері. Застосовуйте таку магічну формулу самонавіювання: «Я геніальний, творчий, упевнений у своїх силах, мене діти слухають, мене батьки поважають, мене адміністрація любить, у мене все вийде».

ЗОЛОТІ ПРАВИЛА ПЕДАГОГА
1. Прийшов у школу - зроби розумне й шляхетне обличчя.

2. Кожного разу, коли тобі хочеться командувати дітьми, згадай своє дитинство і про всяк випадок з’їж морозиво.

3. Гроші та педагогіка мало сумісні.

4. Нехай всі манекенниці світу, побачивши твою усмішку, подадуть у відставку.

5. Не заходь в душу до дітей, якщо тебе про це не просили.

6. Іди на урок з радістю, виходь з уроку з приємною втомою.

7. Жартуй до тих пір, доки не навчишся.

8. Пам'ятай: поганий лікар може забрати життя, поганий учитель - спопелити душу.

9. Приходь на урок підготовленим, щоб знати точно: для чого прийшов, куди прийшов, що будеш робити і чи буде від цього добре.

10. Люби свою адміністрацію так само, як і вона тебе, і ти проживеш довге і щасливе педагогічне життя.

11. Ніколи не чекай похвали.

12. Якщо до тебе прийшли на урок, згадай, що ти артист, ти кращий педагог країни, ти найщасливіша людина.

13. Говори батькам завжди найкращу правду, яку ти знаєш.

14. Визнавай свої помилки, і тоді у тебе їх буде з кожним роком все менше.

15. Вищим проявом педагогічної успішності є усмішка на обличчях дітей.

16. Якщо ти вмієш звичайний факт подати як відкриття та домогтися подиву і захоплення учнів, то можеш вважати, що половину справи ти вже зробив.

17. Пам'ятай: хороші педагоги живуть довго і майже ніколи не хворіють.

18. Віддай школі все, а вийшовши зі стін школи, почни нове життя.

19. Постарайся завжди бути здоровою, навіть якщо в цей хтось не повірить.

20. Одягайся так, щоб ніхто не сказав тобі вслід: «Он вчителька пішла».

21. Під час опитування учнів покажи зацікавленість їх відповіддю.

22. Пам'ятай: якщо твій голос стає загрозливо хрипким, значить, ти робиш щось не те.

23. Добре, якщо пізно увечері, коли ти згадаєш своїх учнів, обличчя твоє осяє посмішка.


ЩОБ УНИКНУТИ «ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ»
1. Плануючи робочий день, обов’язково виділяйте час для емоційного відпочинку. «Подорож» у переповненій маршрутці додому або на роботу можна замінити на прогулянку пішки.

2. Плануйте робочий тиждень, місяць із визначенням короткострокових і довгострокових цілей роботи, що дозволить фокусуватися на необхідних діях, підвищить мотивацію діяльності та зменшить кількість невиправданих емоційних витрат. Варто виділяти завдання та цілі, що є пріоритетними або такими, що виконуються найшвидше.

3. Варто впорядкувати власні думки та бажання. Не слід хапатися за все й одразу в гонитві за примарним результатом або похвалою керівника. Виділіть час для зустрічей із друзями, відпочинку із коханою людиною поза межами звичної повсякденності, відвідин мистецьких або спортивних заходів. Вихідні, особливо в теплу пору року, корисно проводити на відкритому повітрі, уникаючи пасивного проведення часу перед телевізором на дивані.

4. У пригоді стане професійний розвиток і самовдосконалення (обмін професійною інформацією з колегами, що дає відчуття світу ширшого, ніж той, який існує всередині окремого колективу – курси підвищення кваліфікації, конференції тощо). Крім суто професійної користі, такі заходи покликані активізувати взаємозв’язки з колегами, активне спілкування в нових умовах, а це відволікає від буденності та рутини.

5. Банальним, але важливим компонентом боротьби зі стресом є підтримування гарної фізичної форми. Між станом тіла й розумом є тісний зв’язок: неправильне харчування, зловживання спиртними напоями, тютюном посилюють прояви синдрому вигоряння. Ні за яких обставин не можна нехтувати повноцінним сном, адже тільки в цей час мозок відпочиває та накопичує енергію на наступний день.

6. Нове хобі може не тільки додати задоволення у житті, а й допомогти почуватися більш мотивованим.



Вправи для психологічного фітнесу вчителя
«Фокусування»
Зручно розташуйтеся в кріслі чи на стільці. Від­даючи самому собі команди, зосередьте свою увагу на тій чи тій ділянці тіла й відчуйте його тепло­ту. Наприклад, за командою «Тіло!» зосередьтеся на своєму тілі, за командою «Рука!» — на правій ру­ці, «Кисть!» — на кисті правої руки, «Палець!» — на вказівному пальці правої руки і, нарешті, за ко­мандою «Кінчик пальця!» — на кінчику вказівного пальця правої руки. Команди слід подавати самому собі з інтервалами 10—12 с (знайдіть при цьому оп­тимальний для вас ритм).
«Психоенергетична парасолька»

Вправа проводиться в перші хвилини після по­чатку уроку, а також у разі потреби періодично про­тягом усього уроку.

Учитель стає перед класом, бажано в центрі клас­ної кімнати, і в процесі пояснення намагається уяви­ти, що за рахунок його волі і свідомості над класом утворюється своєрідна «парасолька», яка щільно на­криває всіх учнів.

Мета самого вчителя: впевнено, міцно і стабіль­но тримати ручку цієї «парасольки» протягом усього уроку. Вправа формує здатність контролювати ситу­ацію в класі.
«Розподіл уваги»

Вправа виконується протягом 15—20 хв у домаш­ніх умовах. Увімкніть телевізор і розгорніть незнайо­му вам книжку (для початку краще взяти художню або публіцистичну). Спробуйте одночасно читати та краєм ока дивитися (і слухати) телевізор.



Послідкуйте за собою: через скільки хвилин ви відчуєте себе втомленим? Якщо стомлення настало вже через 4—5 хв, значить ваша здатність до розподі­лу уваги слабо розвинена. Потім спробуйте для себе на папері коротко відтворити те, що ви читали, і від­новити бачене на телеекрані. У міру того, як час­то практикується вправа, з кожним разом ви будете ефективніше розподіляти свою увагу.
«М’язова броня»

Ви щойно закінчили урок, зібрали зошити, пок­лали їх акуратною стопкою на столі у своєму кабі­неті. До вас підходить один з учнів і починає пояс­нювати, чому він забув зошит удома. Ви знову «на­дягаєте» роль учителя, суворо зсовуєте брови і... Зупиніться! Урок закінчився, ситуація принципово змінилася. На уроці ви займалися навчанням, а зараз починайте спілкування. Вам необхідно змінити по­зицію: з позиції «над» перейти в позицію «нарівні», ця позиція — більш м’яка й емоційно насичена, ніж перша. Тому для її реалізації необхідно «звільнити» власні емоції. Як це зробити?

Відомо, що на фізичному рівні існують м’язові механізми, що блокують емоційну активність лю­дини. Описано сім кілець «м’язової броні», що пе­ретинають тіло і діють як бар’єри на шляху вільного проходження життєвої енергії вгору і вниз по тілу, їх фіксація спостерігається на рівні очей, рота, шиї, грудей, діафрагми, живота і таза. При реалізації до­мінантної позиції «над» енергія зазвичай сконцен­трована у верхній частині тіла: напружуються очі («пильний погляд»), стискається рот («тверді губи»), одягаються в «панцир» шия і груди. На рівні талії потік енергії блокується м’язовою напругою. Для то­го щоб змінити позицію, передусім необхідно осла­бити напругу очей, рота, шиї та грудей. Пропонуємо для цього декілька простих вправ.

Дихання. Перед розмовою з учнем глибоко вдих­ніть. При видиху різким рухом в уяві ніби «зірвіть» напружену маску зі свого обличчя: «погасіть» очі, роз­слабте губи, звільніть шию і груди. Уявіть, що через видих ви знімаєте з себе м’язові «кільця», що охоплю­ють ваше тіло, і відкидаєте їх з очей, губ, шиї та грудей. Звільнилися? Тепер починайте бесіду зі школярем!

Постарайтеся з’ясувати, з якої причини він забув зошит, не будьте занадто суворі і директивні, ваша жорсткість викличе в підлітка або старшокласника або страх (а значить, прагнення викрутитися, обма­нути), або протест (грубість, агресію). Поцікавтеся, що відбувається в сім’ї учня, що йому завадило взяти з собою зошити в школу. Виявіть довіру до слів свого вихованця, підбадьорте його підтримкою. Спрямуйте власну активність не на владне домінування, а на вста­новлення психологічного контакту в ході діалогу.



Маскування. Можливо, вам підійде інший спосіб зняття напруги і переходу в позицію «нарівні». Перед початком бесіди з учнем доторкніться кінчиками пальців до своїх очей, проведіть долонями по об­личчю від лоба до підборіддя, ніби знімаючи стару маску. Цей жест, на який у вас піде 1—1,5 с, стане ніби межею, до якої ви перебували в позиції «над», але після якого ви перейшли в позицію «нарівні» і почали виконувати іншу роль. Сталося рольове пе­ревтілення: на уроці ви були вчителем, а зараз стаєте співрозмовником.

«Маска релаксації». При надяганні «маски релак­сації» необхідно розслабити м’язи чола і брів, верхні повіки очей спокійно опустити, очні яблука ледь по­вернути догори так, щоб внутрішній погляд виявив­ся зосередженим у ділянці перенісся. Язик має стати м’яким, його кінчик — знаходитися біля коренів вер­хніх зубів. Губи напіввідкриті, не стикаються одна з одною. Після «надягання» «маски релаксації» по­чинайте бесіду зі школярем.




База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка