Нові типи уроків. Необхідно вигнати з уроків бога сну Морфея та



Скачати 239.67 Kb.
Дата конвертації24.11.2016
Розмір239.67 Kb.
НОВІ ТИПИ УРОКІВ.

Необхідно вигнати з уроків бога сну Морфея та

частше запрошувати бога сміху Момуса.



Ш. Амонашвілі

Держава стоїть на порозі переходу від індустріального до постіндустріального суспільства, а тому вимоги,потреби людини у ньому зміни­лися .

Тож бачимо, що суспільство «Епохи інформації» (постіндустріальне) вимагає від людини:

1) певних умінь, які можна застосувати за будь-яких обставин;

2) уміння мислити, а не накопичувати певну суму знань і поглядів;

3) не вузьких знань, а загального підходу до вирішення питань;

4) комунікабельності — уміння працювати у злагоді з іншими і спільно доходити мети.

Саме тому ми усвідомили необхідність застосування під час викладан­ня шкільних предметів таких форм і методів, які б збуджували творчість учнів, створювали атмосферу розкутості, емоційного піднесення, залуча­ли позашкільні інтереси і захоплення дітей до навчального процесу.

У практиці навчання почали з'являтися театралізовані вистави, рольові ігри, різноманітні турніри, змагання, багатопланові дискусії, уведені нами в межі шкільного курсу під час викладання історії. Такі уроки через свою незвичність наприкінці 80-х рр. XX ст. отримали назву нестандартних, або нетрадиційних. Вони справді відрізняються від звичних комбінованих уро­ків і метою, в якій переважає орієнтація на розвиток здібностей, інтересів, нахилів учнів, їхніх специфічних умінь, на отримання певних знань чи ви­роблення окремих загачьнонавчальних умінь, і відсутністю послідовності елементів уроку, передбаченої загальноприйнятою типологією уроків; на­явністю у структурі уроку ознак інших форм навчання.

Все це є актуальним, оскільки в підлітковому віці спостерігаються по­треба у створенні власного світогляду, прагнення до дорослості, бурхливий розвиток фантазії та уяви, спрямованість на самоствердження в суспіль­стві. З огляду на це найбільш продуктивними у цьому віці є нестандарт­ні уроки, які залучають підлітка до діяльного розв'язання завдань і про­блем, ставлять його в позицію причетності до подій. Адже відомий педа­гог А. Макаренко стверджував: «Яка дитина в грі, така вона здебільшого буде в праці». Тому майбутній діяч виховується насамперед у грі, зокре­ма на нестандартних уроках під час повторення, вивчення та закріплення нового навчального матеріалу.

Актуалізація проблеми нових типів та форм уроків та їхній вплив на всебіч­ний розвиток дитини пов'язана насамперед із загальновизнаним фактом низького рівня об'єктивної та суб'єктивної готовності дітей до життя за межами школи, фактичною відсутністю у більшості навчальних закладів системи роботи, спрямованої на розвиток соціально-психологічної готов­ності дитини до життя, що включає такі якості:

• уміння приймати рішення та робити вибір;

• бути свідомим громадянином своєї держави;

• відчувати себе громадянином цілого світу;

• вміти співпрацювати з іншими людьми;

• завжди працювати якісно; .

• проявляти ініціативу;

• навчитися працювати з великим обсягом різноманітної інформації, самостійно здійснювати її пошук, обробку, аналіз і зберігання;

• бути свідомим того, що існують різні цінності.

Цих якостей майбутнім гро­мадянам можна набути через ви­користання та запровадження в школі інновацій, нетрадиційного навчання, насамперед нестандарт­них уроків.



КЛАСИФІКАЦІЯ НЕСТАНДАРТНИХ УРОКІВ.
Відзначимо, що не існує й загальноприйнятої типології нестандартних уроків. Усі існуючі класифікації значною мірою можна назвати умовними.

Наприклад, нестандартні уроки можна поділити на дві групи. До першої відносимо ті уроки, які поєднують різні форми навчання у певну нову структуру (урок-семінар, дослідницький урок), і власне нестандартні уроки як складову пев­них моделей і технологій навчання (урок-суд, урок — прес-конференція, і урок-телепередача, урок-радіопередача, урок — брейн-ринг, урок-дис-пут, урок-салон, урок-екскурсія, урок-репортаж).

У посібнику І. П. Підласого «Педагогіка» перелічується 36 типів нестан­дартних занять (урок-гра, урок — рольова гра, урок-діаіог, бінарний урок та ін.). В. А. Щеньов пропонує класифікувати нестандартні уроки, допов­нивши типологію «класичного» уроку. Наприклад, урокл-вікторини, захист проектів тощо відносять до групи уроків контролю знань, а уроки-лекції, уроки-конференції — до уроків формування нових знань. С. В. Кульневич та Т. П. Лакоценіна виділяють такі групи нестандартних уроків:

1. Уроки зі зміненим способом організації (лекції, захист ідей, урок вза­ємоконтролю).

2. Уроки, пов'язані з фантазією (урок-казка, театралізований урок).

3. Уроки, що імітують які-небудь види діяльності (урок-екскурсія, урок-експедиція).

4. Уроки з ігровою змагальною основою (вікторина, КВК).

5. Уроки з трансформацією стандартних способів організації (семінар, залік, урок-моделювання).

6. Уроки з оригінальною організацією (урок взаємонавчання, урок-мо-нолог).

7. Уроки — аналогії певних дій (урок-суд, урок-аукціон).

8. Уроки — аналогії з відомими формами й методами діяльності (урок-диспут, урок-дослідження).

Незважаючи на таке величезне різноманіття, для більшості нестандарт­них уроків, як правило, характерні: колективні способи роботи; цікавість до навчального матеріалу; значна творча складова; активізація пізнаваль­ної діяльності; партнерський стиль взаємовідносин; зміна ролі вчителя; нестандартні підходи до оцінювання та ін.

Перш ніж запропонувати дитині взяти участь у нестандартному уро­ці, треба створити своєрідний «архів» чи «банк даних», у якому була б зі­брана велика кількість матеріалів, свідчень, часом суперечливих і проти­лежних суджень, бо саме вони допомагають школяреві виробити власну позицію, обрати те, що найбільше відповідає його особистості, щоб по­тім переконати в істинності своєї точки зору товаришів. Цей «архів» по­повнюють як учителі, так і учні. Щоб легше було ним користуватися, ма­теріал доречно розкласти за темами в окремі папки.

До нестандартних уроків готуємося заздалегідь. Передусім вибираємо найбільш активних, ініціативних, добре підготовлених з теми учнів (якщо це нова тема, то даємо їм опрацювати матеріал самостійно, при цьому надаємо консультації); розтлумачуємо їхні обов'язки, можливо, спочатку на власному прикладі демонструємо ймовірний підхід до важкої ролі та забезпечуємо діалог виконавця з класом. Для цього «аудиторії» можна за­пропонувати зразки запитань для дискусій, основні теми для гри «брейн-ринг», «круглого столу» чи «прес-конференції», підказати тактику пове­дінки під час гри.

Нестандартний урок є одним з останніх етапів навчального циклу, так би мовити, верхівкою айсберга, оскільки основна навчальна діяльність від­бувається на стадії підготовки до нього. Зараз ми спробуємо показати це на прикладах різних нестандартних уроків.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ НЕСТАНДАРТНИХ УРОКІВ

Переваги нестандартних уроків уже доведені методистами, педагога­ми та психологами. До основних переваг таких уроків відносять: незви­чайність і захопливість змісту; набуття практичного або суспільного до­свіду; значна активність учнів; створення в учнів позитивного емоційно­го настрсш', Зимування інтересу до предмета.

Соціологічне опитування серед учителів загальноосвітніх та спеціалізованих шкіл показало, що педагогам відома досить велика кіль­кість видів нетрадиційних уроків, однак, за даванням самих педагогів, у своїй практичній діяльності вони використовують їх недостатньою мірою.

Розглядаючи нестандартні уроки, психологи відзначають дві їх основ­ні психологічні особливості. По-перше, в процесі таких уроків з'явля­ються нові можливості спілкування за типом «учитель — учень». По-дру­ге, нестандартні уроки, безумовно, сприяють розвитку пізнавальних про­цесів у школярів.

Аналізуючи особливості спілкування, що виникають на таких уроках, можна виокремити кілька типів моделей спілкування:

• модель А, до якої належать нестандартні уроки, шо передбачають од­нобічний вплив на учня з боку вчителя;

• модель Б, що містить нестандартні уроки, які передбачають взаємо­дію учнів у процесі парної чи групової роботи;

• модель В, що об'єднує нетрадиційні уроки, в яких передбачається як вплив учителя на учня, так і виконання роботи в парі або групі з ре­штою учнів.

У наведеній нижче таблиці подано класифікацію нетрадиційних уро­ків згідно з наведеними моделями.


Модель А

Модель Б

Модель В

Урок-лекція

Урок-огляд знань

Інтегрований урок

Урок-семінар

Урок-брейн-ринг

Урок-мандрівка

Урок-суд

Урок-конференція

Урок-екскурсія

Урок-новела

Урок-КВК

Урок-есе

Урок-залік

Урок-розслідування

Урок-композиція





Урок-казка









Охарактеризуємо деякі психолого-педагогічні особливості різних ви­дів нестандартних уроків.



ХАРАКТЕРИСТИКА НЕСТАНДАРТНИХ
УРОКІВ.

Урок-суд передбачає створення ситуацій, в яких відбувається обгово­рення двох протилежних думок щодо питання, яке вивчається. Учні вчать­ся формулювати та захищати свою точку зору, аргументувати свою думку. Такий підхід сприяє розвитку критичності мислення.

Урок-новела являє собою невелику розповідь на певну тему, яка від­значається чіткістю сюжету та відсутністю описовості, небуденністю події. Головна мета таких уроків — розширення кругозору учнів, оскільки мате­ріал, що пропонується на них, часто «виходить за межі» програми.

Урок-залік пов'язаний з перевіркою наявних в учнів знань з пев­ної теми. Як правило, учням заздалегідь пропонуються питання, за яки­ми вони готуються відповідати (відповіді можна подавати як в усній, так і письмовій формі). Такі уроки сприяють розвитку механічного та смис­лового запам'ятовування, якості мислення (глибина, широта, самостій­ність тощо), мовлення. Підготовка до уроку-заліку передбачає збережен­ня учнями необхідного навчального матеріалу, що стає можливим завдяки: і установкам зберегти необхідну інформацію; глибині розуміння вивчено­го матеріалу; повторенню (для повторення доцільно рекомендувати ви­користання наочності, наведення власних прикладів та ілюстрацій; ви­конання завдань на порівняння, класифікації та узагальнення вивченого матеріалу; використання вивченого матеріалу для розв'язання нових на­вчальних задач та ін.).

Урок-огляд знань так само, як і урок-залік, спрямований на пе­ревірку наявних в учнів знань, але в цьому випадку учні самостійно готують матеріал з певної теми, демонструючи не лише те­оретичні знання, але й уміння ви­користовувати ці знання на практиці. Можливе об'єднання учнів у групи. Тоді завдання формулюється для всієї групи, а відповідає за роботу групи відповідальний. Виконання завдань вимагає від учнів критичності та гнучкості мислення, уяви.

Урок-брейн-ринг передбачає перевірку знань учнів у нетрадиційній формі. Так, замість традиційного індивідуального опитування учні об'єд­нуються в групи та готують питання одне для одного. Це можна зробиги в нетрадиційній формі, прочитавши уривок з відповідного літературного твору та поставивши до нього запитання. Безумовно, додаткової цінності надає ретельно дібраний літературний матеріал. Психологічна цінність таких уроків полягає в тому, шо використовується групова робота. Аналізуючи виконання завдань у груповій формі, можна виокре­мити такі особливості: бажання учнів обмінюватись інформацією, пози­тивна емоційність під час виконання всіх завдань, взаємодопомога пи час обговорення, поява в деяких учнів орієнтації на підлітків, прагнен­ня самоствердитись.

Урок-конференція є зборами, нарадою представників різних спеці­альностей для обговорення певних проблем. Така форма уроку вимагає використання сукупності різних методичних приймів і засобів навчання. При цьому (і це найголовніше) школярі є не пасивними спостерігачами, а активними учасниками перебігу подій. Участь у подібних іграх передба­чає активну розумову діяльність, а також активізацію наявних знань і са­мостійності учня.

Урок-КВК насамперед сприяє формуванню самостійності мислення, стимулює розвиток творчих здібностей, а також розширює кругозір.

Урок-розслідування передбачає збирання учнями конкретних фактів, що характеризують стан певної проблеми. Найчастіше такі уроки пов'я­зані з екологічними проблемами, оскільки в засобах масової інформації та літературі наводиться достатньо фактів, що демонструють загрозу природі через результати людської діяльності. Цінність цього виду уроку полягає в тому, що у школярів формуються навички самостійної роботи з літера­турою, а також розвиваються мовленнєві здібності, вміння чітко викла­дати свої думки. Цей тип уроку передбачає мінімальну підготовку вчите­ля, який у цьому випадку виконує два основні завдання: по-перше, чітко формулює завдання учням, а по-друге, класифікує та логічно «вибудовує» отриманий в результаті самостійної роботи учнів матеріал.

Інтегрований урок має такі особливості: по-перше, дозволяє учням здійснити засвоєння знань з предмета в сукупності з іншими науками; по-друге, сприяє формуванню пізнавального інтересу; по-третє, забезпе­чує узагальнення наявних знань, уміння використовувати їх у процесі ви­вчення інших наук.



Урок-мандрівка має задовольняти вимоги, що висуваються до ігор-мандрівок: пересування гравців у просторі; оформлення території відпо­відно до змісту гри; повідомлення учням пізнавальної інформації у захоп­люючій формі; чітке формулювання завдань на кожній зупинці впродовж гри; вироблення шкали оцінювання виконання гравцями завдань; оформ­лення карти-схеми, на якій позначено маршрут учасників гри. Такі уро­ки сприяють розвитку спостережливості та уваги школярів, розширен­ню їх кругозору.

Урок-екскурсія передбачає, що урок буде проведено поза шко­лою, учні для ознайомлення з об'єктом, який вивчається, вийдуть на природу, виробництво, до музею і т. ін. Головна мета цих уроків — спостереження учнями предметів, явищ, процесів, які вивчаються, та вміння використовувати теоретичні знання на практичних прикладах, що супроводжується поясненнями вчителя або екскурсовода. Головна психологічна особливість таких уроків — посилення сприйняття того матеріалу, який в інших умовах подання є складним або навіть недо­ступним розумінню учнів.

Урок-есе — сукупність філософської, естетичної, літературно-кри­тичної, художньої, публіцистичної літератури з парадоксальним викладом. На такому уроці може розглядатися цікава й актуальна одночасної для кількох шкільних предметів тема. Такі уроки показують, що отримані на уроках знання необхідні в повсякденному житті, їх можна та слід використовувати.

Урок-композиція є однією з форм подання матеріалу за допомогою мистецтва (музики, літератури). Побудова уроку-композиції передбачає виклад матеріалу в певній послідовності з додаванням літературних і му­зичних елементів, репродукцій. Отже, цей урок є прикладом можливої інтеграції будь-якого предмета з літературою, а то й музики, образотворчего мистецтва.

Урок-казка спрямований на розвиток уяви та творчого мислення учнів: Цьому сприяє залучення школярів до складання сюжету казки. Інсценізація казки формує мовленнєві здібності учнів, сприяє естетичному розвитку. Сюжет казки передбачає виконання цілої низки умов: чітка цільова установка; вибір найбільш відповідного об'єкта; складання запитань, на які потрібно відповісти учням за допомогою наявних знань (під час інсце- і нізації мають бути сформульовані запитання, спрямовані на активізацію наявних в учнів знань, а також може здійснюватися перевірка домашньо­го завдання); створення фабули (ланцюжок подій, що описуються в казці в певній послідовності); літературне оформлення. У процесі літературно­го оформлення казки необхідно враховувати деякі моменти:

• цікавість змісту казки;

• нескладність її інсценування;

• .можливість створення костюмів для учасників казки;

• проведення хімічних дослідів;

• використання наочності, що допомагає сприйняттю хімічних елементів казки.

Отже, нестандартні уроки відрізняються від стандартних тим, що участь у них є обов'язковою для всіх учнів, їхні правила, зміст, методика проведення розроблені так, що для деяких учнів, які не цікавляться тим чи іншим предметом, ці уроки можуть послужити вихідною точкою у виник­ненні цього інтересу. Однак не можна забувати, шо головним у проведенні будь-якого уроку є навчання. Як ми показали, нестандартні уроки лише активізують діяльність учнів, роблять сприйняття більш активним, емо­ційним, мислення — творчим, самостійним, гнучким. Тому використан­ня нестандартних уроків дає найбільший ефект у класах, де переважають учні з нестійкою увагою, незначним інтересом до предмета.

Але в будь-якому випадку під час підготовки нестандартного уро­ку слід враховувати певні вікові особливості дітей шкільного віку (див. табл. ).




Вік школярів

Психологічні вікові особливості, які педагог повинен узяти до уваги під час підготовки нестандартного уроку

Молодший шкільний вік (6—1 1 років)

• Відбувається перебудова пізнавальних процесів — форму­вання довільності, продуктивності, стійкості — розвиток довільної уваги, сприйняття, пам'яті (насамперед механіч­ної), мислення (перехід від наочно-образного мислення до словесно-логічного на рівні конкретних понять);



• розвиток саморегуляції поведінки, волі;



• засвоєння вміння читати, писати, здійснювати арифме­тичні обчислення, накопичувати знання;



• розширення сфери спілкування, поява нових авторитетів (учитель), формування стосунків у навчальному колек­тиві;



• формування самооцінки на підставі оцінки вчителів і досягнутих результатів у навчанні, часто зниження самооцінки:



• формування впевненості в собі, компетентності або зне­віра у власних силах, почуття неповноцінності, втрата інтересу до навчання через критичність учителів і батьків у результаті ускладнень у навчанні

Підлітковий вік (11— 14 ро­ків)

• Нестійка емоційна сфера, сплески та некерованість емо­цій і настрою, що пояснюється статевим дозріванням підлітків;



• самоутвердження власної самостійності та індивідуаль­ності, можливість виникнення конфліктних ситуацій на

уроках;











• провідна діяльність — спілкування з підлітками, засво­єння нових норм поведінки та стосунків з людьми через необхідність «завоювати» визнання, приязнь та повагу однолітків до себе;



• формування самооцінки, характеру;



• розвиток логічного мислення, здатності до теоретичних розмірковувань і самоаналізу, оперування абстрактними поняттями;



• схильність до ризику, агресивності як прийомів само­утвердження;



• вибірковість у навчанні

Ранній юнаць­кий вік (14-18 років)

• Формування свідомості — уявлення власне про себе, са-мооцінювання своєї зовнішності, розумових, моральних, вольових якостей;



• посилення вольової регуляції;



• збільшення концентрації уваги, обсягу пам'яті, логізашї навчального матеріалу, сформованість абстрактно-логіч­ного мислення;



• формування вміння самостійно розв'язувати складні питання;



• формування власного світогляду як цілісної системи по--глядів, знань і переконань;



• прагнення до утвердження своєї незалежності, оригі­нальності;



• зневажання порадами старших;



• прагнення набути професію — головний мотив пізна­вальної діяльності;



• істотна перебудова емоційної сфери

Отже, використання нестандартних уроків сприяє:

• підвищенню загальної обізнаності та освіченості дітей;

• поглибленню знань з предмета;

• підвищенню кругозору учнів;

• перевірці знань учнів у ігровій та захоплюючій формі;

• зняттю втомленості учнів;

• активному розвитку пізнавальних процесів у учнів.

Тож нестандартні уроки заслуговують на право доповнити традиційні уроки, які педагоги використовують у своїй практичній діяльності.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

ЩОДО ВИБОРУ ФОРМ ТА МЕТОДІВ

ПРОВЕДЕННЯ УРОКІВ.

ПРОЕКТУВАННЯ УРОКУ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ

Сучасний освітній процес як в Україні, так і у світі в цілому представ­лений досить широким спектром різноманітних форм навчання, які різ­няться характером дій учителя та учнів, місцем проведення, періодичніс­тю, кількістю зайнятих тощо. Це й індивідуальне навчання, і екскурсії та практикуми, й предметні тижні, олімпіади та інше. Але зважаючи нате що процес навчання в нас здійснюється за класно-урочною системою, безпе­речно, основною організаційною формою навчально-виховного процесу в школі був, є і залишиться найближчим часом урок. Проблемам чіткого визначення самого поняття «урок» як складного педагогічного утворен­ня, висвітленню його характерних ознак, типології, шляхів підвищення його ефективності присвячено значну кількість сучасних наукових дослід­жень, публікацій теоретичного та практичного напряму.

Кожний учитель-практик повинен розуміти, що проведення якісно­го, ефективного уроку (тобто такого, який досягає своєї мети) є провідним завданням педагога, основною складовою його діяльності. Як же реалізу­вати на практиці це складне завдання? Адже критерії та вимоги до сучас­ного уроку численні, багатогранні й динамічні; вони охоплюють і загаль-нопедагогічний, і дидактичний, і психологічний, і виховний, і організа­ційний аспекти.

Звичайно, будь-яка діяльність починається з підготовчого етапу, інакше кажучи, урок спочатку «народжується» в думках учителя й лише потім реалізується на практиці, аналізується, вдосконалюється. У ціло­му вчитель готується до проведення уроків у два етапи.



Перший етап — загальна підготовка до викладання предмета — охоплює опрацювання наукової літератури до відповідних тем і знайомство із сучасним над­банням педагогічної науки.

Другий етап — це безпосередня підготов­ка до проведення конкретного уроку або системи уроків у межах теми або розділу.

І якщо раніше, коли в навчальному процесі переважав традицій­ний, чітко регламентований (як правило, комбінований) урок, достатньо було говорити про планування та підготовку до уроку, то сьогодення, що характеризується насамперед технологічністю підходів до всіх складо­вих процесу навчання, вимагає від учителя саме проектування, що дасть можливість перейти від довільних, хаотичних дій до послідовної, науково обґрунтованої, системної, логічно вмотивованої діяльності.

Під педагогічним проектуванням уроку розуміють розробку системи взаємодій учителя та учнів, яка дозволяє досягти певної чітко сформульо­ваної мети навчально-виховного процесу. Проектна діяльність за своєю сутністю є й одночасно синтезуючою діяльністю вибору з усіх знань про урок саме тієї інформації, що є необхідною для вивчення конкретної теми, раціональною саме для цього заняття, саме для цих дітей. За досліджен­нями д. п. н. В. С. Безрукової, функція педагогічного проектування в ці­лому займає не менш ніж 25 % часу професійної діяльності.

Педагогічне проектування конкретного уроку складається з трьох по­слідовних етапів:



  • моделювання

  • створення проекту уроку

  • конструювання

Моделювання уроку

На цьому етапі вчитель створює умовну модель, можна сказати «версію», концепцію уроку. Для цього необхідно:

• чітко визначити місце уроку і в змістовному, і в методичному аспекті в межах навчального курсу, розділу, теми;

• визначивши тему уроку як узагальненого його змісту, сформулювати загальну мету вивчення цього матеріалу. (Зараз значна кількість учених і педагогів-практиків вважають, що на уроці необхідно ставити одну загальну мету (ціль) навчання, усі інші є її складовими або похідними підцілями. Хоча досить часто в поурочних конспектах шкільних гео­графів ми бачимо три цілі — навчальну, виховну та розвивальну. Але чи можлива їх реалізація незалежно одна від одної? Тому логічною, на наш погляд, є думка д. п. н. Ю. О. Конаржевського про необхідність усі цілі уроку вважати однією й називати «триєдиною» метою);

• відібрати з опрацьованої методичної літератури, власного досвіду пе­дагогічні ідеї, використання яких забезпечить досягнення поставле­ної мети найбільш раціональним шляхом;

• визначити тип і загальну форму проведення уроку;

• визначити необхідну матеріальну базу, перелік інформаційних джерел та наочності.

Створення проекту уроку

Проект уроку являє собою записану на папері структуру педагогічно­го процесу відповідно з визначеною метою.

Урок як педагогічну систему визначають його задачі, головні з яких на сьогодні пов'язані насамперед із розвитком особистості.

Найбільш важливим елементом цієї роботи, на наш погляд, є поділ го­ловної мети на складові — завдання уроку. Для того щоб чітко їх сформу­лювати, необхідно уявити всі ті прості дії, послідовність виконання яких дасть можливість досягти мети.

Виходячи з того, яким чином ці навчальні завдання будуть реалізову­ватись, потрібно сформулювати й виховні, й розвивальні завдання.

На жаль, дуже часто на практиці поняття «мета уроку» й «задачі уро­ку» ототожнюються. Російський учений В. А. Щеньов узагальнив спо­соби формулювання мети, що зустрічаються в поурочних планах (див. таблицю).



Таблиця Способи формулювання мети уроку (за В.А. Щеньовим)

Способи представлення

Типові формулювання

1. Через навчальний зміст

Розглянути питання про..., вивчити ... тощо

2. Через діяльність учителя

Ознайомити учнів із ..., дати знання про ..., поясйити, розповісти про ... тощо

3. Через процеси інтелектуального, емоційного, особистісного розвитку

Сформувати уявлення про ..., розвивати екологічне мислення, формувати пізнавальну активність тощо

Способи представлення

Типові формулювання

4. Через навчальну діяльність учня (результати навчання)

Називати, пояснювати, знаходити на карті, аналізувати, визначати, прогнозувати тощо

Очевидно, що перші два способи вже не відповідають сучасним. Адже, визнавши головним суб'єктом навчального процесу самого учня, й мету навчання також необхідно ставити у відповідності з його інтересами, по­требами й мотивами. Тому більш конструктивним та актуальним, на наш погляд, є формулювання мети через систему результатів навчання, що пла­нуються, які виражаються переліком певних завдань (задач) уроку. Най­більш складним є визначення мети третім способом, коли йде мова про формування особистих якостей. Що є першочерговим - навчальні ре­зультати чи розвивальна мета, що взагалі є метою, а що засобом її досяг­нення? Це питання в педагогічній літературі й досі є дискусійним. Тому ми можемо зустріти й класичне формулювання «триєдиної мети», й так звану дворівневу модель, що складається з мети, орієнтованої на результа­ти навчання, і розвивальної мети, що розглядається як засіб досягнення намічених цілей.

На погляд автора, найважливішим є співвідношення мети уроку й ін­тересів та мотивів учнів й об'єктивна можливість перевірки досягнення цієї мети наприкінці уроку.

Традиційно важливим компонентом підготовки до уроку є опрацюван­ня змістовної частини матеріалу (відбір головного, послідовність та форми викладу). Логічним є одночасне визначення й методів, прийомів роботи учнів з елементами змісту навчального матеріалу. На цьому етапі вчителю доречно мати під рукою власну картотеку з їх описом.

Останній етап — конструювання уроку. Так званий конструктор уроку (записана на папері послідовність дій усіх учасників навчального процесу) може мати вигляд плану уроку, конспекту, сценарію тощо. Обов'язковими елементами конструктора уроку є чітко сформульовані мета, завдання, тип та форма проведення уроку, виділені етапи (структурні елементи) навчаль­ної діяльності, домашнє завдання. На погляд автора, необхідним є запис дій учасників навчального процесу (вчителя та учнів) на кожному з етапів, бажано в декількох можливих (спрогнозованих заздалегідь) варіантах.

Уважається, що докладний запис конструктора уроку потрібний тіль­ки вчителю-початківцю. Але ж розгорнута форма запису дає можливість наочно прослідкувати відповідність кожної з дій визначеній меті та завдан­ням уроку, спрогнозувати проблемні моменти й шляхи їх усунення, раціо­нально розподілити час між етапами та видами діяльності. Тобто якоюсь мірою провести первинну самоперевірку якості проекту уроку.

Обов'язковим елементом роботи над проектом уроку є його доопра­цювання після проведення заняття на практиці — внесення певних корек­тив «свіжими слідами», виправлення методичних помилок, усунення про­блемних ситуацій тощо. Це надасть можливість у майбутньому провести урок із цієї теми більш ефективно, сприятиме набуттю досвіду в проекту­ванні інших уроків.

Таким чином, проектування уроку є однією з найважливіших фун­кцій учителя, яка повинна займати значну й часову, й змістовну части­ну педагогічної діяльності, являти собою продуману, сплановану й, го­ловне, систематичну роботу. Педагогічне проектування в цілому сприяє постійному самоаналізу діяльності вчителя, його творчому й професій­ному зростанню.

Структура уроку.
Під поняттям «структура (побудова) уроку» розуміють сукупність,

послідовність та зв'язок елементів (етапів), з яких він складається. Щоб успішно керувати пізнавальною діяльністю учнів на уроці, необхідно визначити, які компоненти ввійдуть до його складу, в якій послідовності вони будуть застосовуватись і якими зв'язками вони характеризуються. Якщо урок не має визначеної структури, то навчальний процес буде стихійним, некерованим і не матиме бажаних результатів. В той же час структура уроку має бути гнучкою, динамічною, зумовленою такими факторами, як мета, зміст, методи і прийоми

навчання, рівень розвитку учнів, їх вік тощо.! Урок не можна розглядати як статичну дидактичну форму, раз і назавжди задану. Це складна діалектична система, якій притаманні всі закони діалектики. На уроці відбувається безперервний рух від незнання до знання, від знання неповного до більш повного.

Кожний урок має свою, тільки йому притаманну структуру з чітко визначеними елементами. Наприклад,



урок засвоєння знань складається з таких елементів: сприймання й усвідомлення навчального матеріалу, осмислення в ньому зв'язків і відношень, узагальнення й систематизація знань. Якщо виключити хоча б один з цих елементів, то помітно знизиться якість засвоєння навчального матеріалу. Для уроку засвоєння навичок і вмінь характерним є

застосування в певній, дидактично виправданій послідовності системи вправ (вступні, пробні, тренувальні) і творчих завдань. Від цієї системи залежить рівень сформованості вмінь і навичок.

В структурі уроку застосування знань, навичок і вмінь головним є самостійне виконання учнями комплексу завдань: актуалізація базових знань, виконання на їх основі вправ, обгрунтування способів їх виконання і одержаних результатів.

Таким чином, кожний тип уроку має певну, чітко визначену навчально-виховну мету, яка досягається не зразу, а поступово, за допомогою розв'язання ряду послідовних завдань уроку. Ці окремі завдання і є елементами структури уроку. Вони постійні і пов'язані з логікою навчально-пізнавального процесу, але деякі з них можуть виключатися в залежності від змісту матеріалу і рівня підготовки учнів.

Крім основних етапів, кожний тип уроку має внутрішню будову, яка характеризується методикою його проведення, способами і засобами розв'язання дидактичних завдань кожного його етапу. Ефективність кожного уроку визначається формами колективної та індивідуальної роботи. Наприклад, на етапі сприймання й усвідомлення навчального матеріалу можна використовувати розповіді, лекції, проблемний виклад чи евристичну бесіду, демонстрування

кінофільму, самостійну роботу учнів з підручником тощо. Учні при цьому можуть писати конспекти, тези, складати план викладу, таблиці чи просто слухати. Етап осмислення вимагає широкої розумової діяльності учнів — аналізу фактів, порівняння, узагальнення, розкриття причинно-наслідкових зв'язків, формулювання висновку, виконання проблемних завдань тощо.









База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка