Навички, якими повинні оволодіти студенти протягом навчання на кафедрі психіатрії та наркології



Сторінка4/26
Дата конвертації30.12.2016
Розмір5.63 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

Стаття 13. Госпіталізація особи до психіатричного закладу

Особа госпіталізується до психіатричного закладу добровільно

- на її прохання або за її усвідомленою згодою. Особа віком до 14 років (малолітня особа) госпіталізується до психіатричного закладу на прохання або за згодою її батьків чи іншого законного представника. Особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, госпіталізується до психіатричного закладу на прохання або за згодою її опікуна. У разі незгоди одного із батьків або відсутності батьків чи законного представника госпіталізація неповнолітнього до психіатричного закладу проводиться за рішенням (згодою) органу опіки та піклування, яке може бути оскаржено до суду. Згода на госпіталізацію фіксується у медичній документації за підписом особи або її законного представника та лікаря-психіатра. { Частина перша статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007 }

Госпіталізація особи у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за рішенням лікаря-психіатра.

Особа може бути госпіталізована до психіатричного закладу в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, а також у випадках проведення експертизи стану психічного здоров'я особи або застосування до особи, яка страждає на психічний розлад і вчинила суспільно небезпечне діяння, примусового заходу медичного характеру на підставах та в порядку, передбачених законами України.



Стаття 14. Підстави для госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку

Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона:



вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Стаття 15. Огляд особи віком до 14 років (малолітньої особи) та особи, визнаної недієздатною, госпіталізованих до психіатричного закладу на прохання або за згодою їх законних представників { Назва статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007 }

Особа віком до 14 років (малолітня особа) та особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, госпіталізовані до психіатричного закладу на прохання або за згодою їх законних представників, підлягають обов'язковому протягом 48 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу для прийняття рішення про необхідність подальшого перебування цих осіб у психіатричному закладі та надання їм стаціонарної психіатричної допомоги. { Частина перша статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007 }

При подальшому перебуванні в психіатричному закладі зазначені в цій статті особи підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на місяць для вирішення питання про необхідність продовження чи припинення надання їм стаціонарної психіатричної допомоги.

У разі виявлення комісією лікарів-психіатрів зловживань, допущених законними представниками особи віком до 14 років (малолітньої особи) або особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, власник психіатричного закладу або уповноважений ним орган повідомляє про це органи опіки та піклування за місцем проживання особи, яку було госпіталізовано. { Частина третя статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007 }



Стаття 16. Огляд осіб, госпіталізованих до психіатричного закладу в примусовому порядку .

Особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов'язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в психіатричному закладі, ця особа підлягає негайній виписці.

У випадках, коли госпіталізація особи до психіатричного закладу в примусовому порядку визнається доцільною, представник психіатричного закладу, в якому перебуває особа, протягом 24 годин направляє до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.

До заяви, в якій повинні бути викладені підстави госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку, передбачені статтею 14 цього Закону, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обгрунтування про необхідність такої госпіталізації.

До винесення судом рішення лікування може проводитися за рішенням лікаря-психіатра (комісії лікарів-психіатрів).

Керівник психіатричного закладу зобов'язаний негайно повідомити про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку членів її сім'ї, інших родичів або її законного представника. У разі відсутності відомостей про наявність членів сім'ї, інших родичів або законного представника в особи, яку госпіталізовано, а також про їх місце проживання повідомляються органи внутрішніх справ за місцем проживання цієї особи.



Стаття 17. Продовження госпіталізації особи в примусовому порядку

Перебування особи в психіатричному закладі в примусовому порядку може здійснюватися лише протягом часу наявності підстав, за якими було проведено госпіталізацію.

Особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу в примусовому порядку, повинна оглядатися комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на місяць з метою встановлення наявності підстав для продовження чи припинення такої госпіталізації.

У разі необхідності продовження госпіталізації в примусовому порядку понад 6 місяців представник психіатричного закладу повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження такої госпіталізації. До заяви, в якій повинні бути викладені підстави госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку, передбачені статтею 14 цього Закону, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обгрунтування про необхідність продовження такої госпіталізації. В подальшому продовження госпіталізації особи в психіатричному закладі проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.

Клопотання про припинення госпіталізації в примусовому порядку можуть направлятися до суду особою, яку було госпіталізовано в примусовому порядку, або її законним представником через кожні 3 місяці з часу ухвалення судом рішення про продовження такої госпіталізації.

Стаття 18. Виписка особи з психіатричного закладу

Виписка з психіатричного закладу здійснюється у разі завершення обстеження чи експертизи психічного стану особи або видужання особи чи такої зміни стану її психічного здоров'я, що не потребує подальшого лікування в стаціонарних умовах. Виписка особи, добровільно госпіталізованої до психіатричного закладу, здійснюється за письмовою заявою цієї особи або її законного представника чи за рішенням лікаря-психіатра.

Особі, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу добровільно, або її законному представнику може бути відмовлено у виписці цієї особи з психіатричного закладу, якщо комісією лікарів-психіатрів будуть встановлені підстави госпіталізації в примусовому порядку, передбачені статтею 14 цього Закону. У цьому випадку питання про госпіталізацію особи в примусовому порядку, продовження госпіталізації та виписка вирішуються відповідно до статей 16 і 17, частин другої та третьої статті 22 цього Закону та частини третьої цієї статті.

Виписка особи, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу в примусовому порядку, здійснюється за рішенням комісії лікарів-психіатрів або за рішенням суду про відмову в продовженні такої госпіталізації.

Виписка особи, яка вчинила суспільно небезпечні діяння та щодо якої судом було застосовано примусові заходи медичного характеру, здійснюється за рішенням суду.

Стаття 19. Примусові заходи медичного характеру

Примусові заходи медичного характеру застосовуються за рішенням суду у випадках та в порядку, встановлених Кримінальним ( 2001-05, 2002-05 ), Кримінально-процесуальним кодексами України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ), цим Законом та іншими законами.

За рішенням суду застосовуються такі примусові заходи медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу з суворим наглядом.

Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюються судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів.

Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обгрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу,

повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу медичного характеру. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обгрунтування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.

Питання про зміну або припинення застосування примусового заходу медичного характеру вирішується судом у разі такої зміни стану психічного здоров'я особи, за якої відпадає необхідність застосування раніше призначеного заходу або виникає необхідність у призначенні іншого примусового заходу медичного характеру.

Стаття 20. Експертиза психічного стану особи

Експертиза психічного стану особи (медико-соціальна експертиза втрати працездатності, військово-лікарська та інші) проводиться на підставах та в порядку, передбачених законами та прийнятими відповідно до них іншими нормативно-правовими актами.



Стаття 21. Судово-психіатрична експертиза

Судово-психіатрична експертиза з адміністративних, кримінальних і цивільних справ призначається і проводиться на підставах та в порядку, передбачених законом.



Стаття 22. Порядок судового розгляду заяв про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку

Заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку розглядається судом за місцем проживання цієї особи у триденний строк з дня її надходження.

Заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку розглядається судом за місцем знаходження психіатричного закладу протягом 24 годин з дня її надходження.

Заяви лікаря-психіатра про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, про продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку розглядаються судом за місцем проживання особи у десятиденний строк з дня їх надходження. Заяви представників психіатричних закладів про продовження госпіталізації в примусовому порядку розглядаються судом за місцем знаходження психіатричного закладу у десятиденний строк з дня їх надходження.

Судові справи щодо надання психіатричної допомоги в примусовому порядку розглядаються в присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй такої допомоги. Участь при розгляді цих справ прокурора, лікаря-психіатра чи представника психіатричного закладу, що подав заяву, та законного представника осіб, щодо яких розглядаються питання, пов'язані з наданням їм психіатричної допомоги, є обов'язковою.

Стаття 23. Поміщення особи до психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання

Підставою для поміщення особи, яка страждає на психічний розлад, до психоневрологічного закладу для соціального захисту є особиста заява особи та висновок лікарської комісії за участю

лікаря-психіатра; для неповнолітнього віком до 18 років або особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, - заява батьків або іншого законного представника та рішення органу опіки та піклування, прийняте на підставі висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра. Висновок повинен містити відомості про наявність у особи психічного розладу та необхідність утримання її в психоневрологічному закладі для соціального захисту.

Органи опіки та піклування повинні вживати заходів для охорони майнових інтересів особи, яка перебуває в психоневрологічному закладі для соціального захисту.

Підставою для поміщення до психоневрологічного закладу для спеціального навчання неповнолітнього віком до 18 років, який страждає на психічний розлад, є заява його батьків чи іншого законного представника та висновок комісії за участю лікаря-психіатра, психолога і педагога. Висновок повинен містити відомості про наявність у неповнолітнього психічного розладу та необхідність його навчання в умовах психоневрологічного закладу для спеціального навчання.

Власник психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання чи уповноважений ним орган зобов'язаний не рідше одного разу на рік організовувати проведення огляду осіб, які перебувають у них, лікарською комісією за участю лікаря-психіатра, комісією за участю лікаря-психіатра, психолога і педагога з метою вирішення питання щодо подальшого їх утримання у цих закладах або щодо можливості перегляду рішень про

недієздатність тих, хто такими визнаний.

Стаття 24. Переведення і виписка з психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання

Переведення особи з психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання до будинку-інтернату (пансіонату) для громадян похилого віку та інвалідів або до навчального закладу іншого типу здійснюється на підставі висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра, комісії за участю лікаря-психіатра, психолога і педагога про відсутність медичних показань для проживання особи у психоневрологічному закладі для соціального захисту або спеціального навчання.

Підставою для виписки особи з психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання є:

особиста заява особи за наявності висновку комісії лікарів-психіатрів про можливість особи задовольняти свої основні життєві потреби;

письмова заява законного представника неповнолітнього віком до 18 років або особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, із зобов'язанням здійснення необхідного догляду;

рішення суду про незаконне поміщення особи до психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання.



Розділ III ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ОСІБ ПРИ НАДАННІ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ

Стаття 25. Права осіб, яким надається психіатрична допомога

Особи, яким надається психіатрична допомога, мають права і свободи громадян, передбачені Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законами України. Обмеження їх прав і свобод допускається лише у випадках, передбачених Конституцією України, відповідно до законів України.

Особи, яким надається психіатрична допомога, можуть піклуватися про захист своїх прав та свобод особисто або через своїх представників у порядку, встановленому Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України та іншими законами України.

Особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на:

поважливе і гуманне ставлення до них, що виключає приниження честі й гідності людини;

отримання інформації про свої права, пов'язані з наданням психіатричної допомоги;

одержання психіатричної та соціальної допомоги в умовах, що відповідають вимогам санітарного законодавства;

відмову від надання психіатричної допомоги, за винятком випадків її надання в примусовому порядку, передбаченому законом;

усі види медико-санітарної допомоги (у тому числі санаторно-курортне лікування) за медичними показаннями;

одержання психіатричної допомоги в найменш обмежених, відповідно до їх психічного стану, умовах, якщо можливо, за місцем проживання цих осіб, членів їх сім'ї, інших родичів або законних представників;

утримання в психіатричному закладі лише протягом строку, необхідного для обстеження та лікування;

попередню згоду або відмову в будь-який час від застосування нових методів діагностики і лікування та лікарських засобів чи від участі у навчальному процесі;

безпечність надання психіатричної допомоги;

безоплатне надання медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров'я, а також безоплатне або на пільгових умовах забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

безоплатну юридичну допомогу з питань, пов'язаних з наданням їм психіатричної допомоги;

альтернативний, за власним бажанням, психіатричний огляд та залучення до участі в роботі комісії лікарів-психіатрів з питань надання психіатричної допомоги будь-якого фахівця, який бере участь у наданні психіатричної допомоги, за погодженням з ним;

збереження права на жиле приміщення за місцем їх постійного проживання протягом часу надання їм стаціонарної психіатричної допомоги;

особисту участь у судових засіданнях при вирішенні питань, пов'язаних з наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у зв'язку з цим їх прав;

відшкодування заподіяної їм шкоди або шкоди їх майну внаслідок незаконного поміщення до психіатричного закладу чи психоневрологічного закладу для соціального захисту або

спеціального навчання чи внаслідок незабезпечення безпечних умов надання психіатричної допомоги або розголошення конфіденційних відомостей про стан психічного здоров'я і надання психіатричної допомоги;

одержання винагороди за фактично виконану роботу нарівні з іншими громадянами.

Особи під час перебування у психіатричному закладі мають право на:

спілкування з іншими особами, в тому числі з адвокатом або іншим законним представником, без присутності сторонніх осіб згідно з правилами внутрішнього розпорядку психіатричного закладу;

повідомлення будь-якої особи за своїм вибором про надання їм психіатричної допомоги;

забезпечення таємниці листування при відправці та отриманні будь-якої кореспонденції;

доступ до засобів масової інформації;

дозвілля, заняття творчою діяльністю;

відправлення релігійних обрядів, додержання релігійних канонів;

звернення безпосередньо до керівника або завідуючого відділенням психіатричного закладу з питань надання психіатричної допомоги, виписки з психіатричного закладу та додержання прав, передбачених цим Законом;

допомогу по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню або пенсію згідно з законодавством.

Особи під час перебування у психіатричному закладі мають також права, які за рішенням лікаря-психіатра (комісії лікарів-психіатрів) в інтересах захисту їх здоров'я чи безпеки, а також в інтересах здоров'я або безпеки інших осіб можуть бути обмежені:

приймати відвідувачів наодинці;

придбавати і використовувати предмети повсякденного вжитку;

перебувати на самоті.

Рішення про обмеження прав осіб, яким надається психіатрична допомога, фіксується у медичній документації із зазначенням строку його дії та може бути оскаржено до суду.

Забороняється залучення осіб, яким надається психіатрична допомога, до примусової праці.



Стаття 26. Інформація про стан психічного здоров'я особи та надання психіатричної допомоги

Лікар-психіатр зобов'язаний пояснити особі, якій надається психіатрична допомога, з урахуванням її психічного стану, у доступній формі інформацію про стан її психічного здоров'я, прогноз можливого розвитку захворювання, про застосування методів діагностики та лікування, альтернативні методи лікування, можливий ризик та побічні ефекти, умови, порядок і тривалість надання психіатричної допомоги, її права та передбачені цим Законом можливі обмеження цих прав при наданні психіатричної допомоги.

Право на одержання зазначеної інформації щодо неповнолітнього віком до 15 років та особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, мають їх законні представники.

Особа при наданні їй психіатричної допомоги або її законний представник має право на ознайомлення з історією хвороби та іншими документами, а також на отримання в письмовому вигляді будь-яких рішень щодо надання їй психіатричної допомоги.

У випадках, коли повна інформація про стан психічного здоров'я особи може завдати шкоди її здоров'ю або призвести до безпосередньої небезпеки для інших осіб, лікар-психіатр або комісія лікарів-психіатрів можуть таку інформацію обмежити. У цьому разі лікар-психіатр або комісія лікарів-психіатрів інформує законного представника особи, враховуючи особисті інтереси особи, якій надається психіатрична допомога. Про надану інформацію або її обмеження робиться запис у медичній документації.

Стаття 27. Професійні права, обов'язки та пільги лікаря-психіатра, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, у тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади

Професійні права, обов'язки лікаря-психіатра, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, у тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, при наданні психіатричної допомоги встановлюються Основами законодавства України про охорону здоров'я, цим Законом та іншими законами. Лікар-психіатр, інші працівники, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, мають право на пільги, встановлені законодавством України для осіб, зайнятих на важких роботах та з

шкідливими і небезпечними умовами праці.

Виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного захворювання, прийняття рішення про необхідність надання

психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку для розгляду питання, пов'язаного з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку.

При наданні психіатричної допомоги лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів незалежні у своїх рішеннях і керуються лише медичними показаннями, своїми професійними знаннями, медичною етикою та законом.

Лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів несуть відповідальність за прийняті ними рішення відповідно до закону.

Рішення, прийняте лікарем-психіатром або комісією лікарів-психіатрів при наданні психіатричної допомоги, викладається у письмовій формі та підписується лікарем-психіатром

або комісією лікарів-психіатрів.

Лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів мають право відмовити у наданні психіатричної допомоги у разі відсутності підстав для її надання. Відмова у наданні психіатричної допомоги

із зазначенням її причин фіксується у медичній документації за підписом особи чи її законного представника та лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів.

Лікар-психіатр, інші працівники, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, мають право на конфіденційність відомостей про своє місце проживання, склад сім'ї, номер домашнього телефону тощо.



Стаття 28. Обов'язкове страхування працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади

Працівники, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, на випадок заподіяння шкоди їх здоров'ю або смерті, пов'язаних з виконанням ними службових обов'язків, підлягають державному обов'язковому страхуванню. Перелік цих працівників та порядок їх страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.



Стаття 29. Обов'язки власника психіатричного закладу або уповноваженого ним органу

Власник психіатричного закладу або уповноважений ним орган зобов'язаний:

створювати необхідні умови для надання психіатричної допомоги та правового захисту осіб, яким надається психіатрична допомога;

забезпечувати осіб, яким надається психіатрична допомога, психіатричною допомогою гарантованого рівня та іншою необхідною медичною допомогою;

знайомити осіб, яким надається психіатрична допомога, або їх законних представників із законодавством про психіатричну допомогу, правилами внутрішнього розпорядку психіатричного закладу, а також адресами та телефонами відповідних органів

державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, громадських організацій, до яких може звернутися особа у разі порушення її прав;

здійснювати захист прав і законних інтересів осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, які не мають законного представника;

створювати умови для дозвілля осіб, яким надається психіатрична допомога;

своєчасно інформувати членів сім'ї, інших родичів або законних представників чи інших осіб (за вибором осіб, яким надається психіатрична допомога) про стан їх здоров'я та перебування у психіатричному закладі;

створювати безпечні умови надання психіатричної допомоги;

забезпечувати виконання вимог санітарного законодавства;

забезпечувати належні умови праці фахівців та інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, яким надається психіатрична допомога;

виконувати інші обов'язки, пов'язані з наданням психіатричної допомоги, передбачені законом.

Розділ IV КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ З НАДАННЯ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ

Стаття 30. Контроль за діяльністю з надання психіатричної допомоги

Державний контроль за діяльністю психіатричних закладів усіх форм власності та фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійснюють у межах своїх повноважень Міністерство охорони здоров'я України, інші відповідні центральні органи виконавчої влади.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень здійснюють контроль за діяльністю психіатричних закладів усіх форм власності та фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, а також контроль за виконанням своїх обов'язків законними представниками.

Громадський контроль за діяльністю психіатричних закладів усіх форм власності незалежно від їх підпорядкування та за фахівцями, іншими працівниками, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійснюється об'єднаннями громадян у межах їх компетенції відповідно до законодавства України про об'єднання громадян.

Представники об'єднань громадян можуть відвідувати психіатричний заклад відповідно до вимог, встановлених правилами внутрішнього розпорядку цього закладу.

Стаття 31. Нагляд за додержанням і застосуванням законів при наданні психіатричної допомоги . Нагляд за додержанням і застосуванням законів при наданні психіатричної допомоги здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами відповідно до закону.

Розділ V ПОРЯДОК ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ, ДІЙ І БЕЗДІЯЛЬНОСТІ,

ПОВ'ЯЗАНИХ З НАДАННЯМ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ

Стаття 32. Оскарження рішень, дій і бездіяльності, пов'язаних з наданням психіатричної допомоги .

Рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права, свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги, можуть бути оскаржені, за вибором цих громадян, до власника психіатричного закладу або власника психоневрологічного закладу для соціального захисту чи спеціального навчання, або уповноваженого ними органу, або до вищестоящих органів (вищестоящих посадових осіб), або безпосередньо до суду.

Особи, які страждають на психічні розлади, та їх законні представники звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом питань щодо захисту прав і законних інтересів особи при наданні психіатричної допомоги в порядку, встановленому законодавством.

Стаття 33. Відповідальність за порушення законодавства про психіатричну допомогу

Особи, винні у порушенні законодавства про психіатричну допомогу, несуть відповідальність згідно з законами України.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ N 397 від 08.10.2001

Порядок застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які хворіють на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні дії, у відділенні (палаті) для застосування примусових заходів медичного характеру з посиленим наглядом

1. Відділення (палата) для застосування примусових заходівмедичного характеру з посиленим наглядом (далі - відділення), які є структурними підрозділами психіатричних лікарень, призначені для застосування за рішенням суду примусових заходів медичного характеру до осіб, які хворі на психічні розлади (далі - хворі) і за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільнонебезпечного діяння становлять небезпеку для суспільства та потребують госпіталізації до психіатричного закладу з посиленим наглядом.

2. Підставою для госпіталізації хворого є рішення суду про застосування до нього примусового заходу медичного характеру з посиленим наглядом.

3. Госпіталізація хворих здійснюється до відділень за територіальним розподілом, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України.

4. Територію відділення, його приміщення, технічне обладнання планують та організовують у встановленому порядку і забезпечують засобами охоронної та протипожежної сигналізації з урахуванням

умов, які необхідні для забезпечення посиленого нагляду за хворими, і утримують відповідно до вимог санітарного законодавства.

5. Охорона відділення здійснюється згідно з чиним законодавством.

6. Приймання хворих до відділення здійснюється черговим лікарем психіатричної лікарні за наявності рішення суду, копії акта судово-психіатричної експертизи, паспорта або документа, який

засвідчує особу хворого. На хворих, які до винесення рішення суду утримувались під вартою, додається довідка про термін перебування під вартою.

7. Хворих, яких госпіталізовано до відділення, розміщують у палатах згідно з їх психічним станом та статтю. Залежно від їх стану за ними встановлюють відповідний медичний нагляд і призначають відповідне лікування.

8. Огляд хворих, їх санітарна обробка, прийняття речей, документів, а також оформлення медичної документації проводяться в установленому порядку.

9. Під час огляду хворого черговий лікар досліджує психічний, неврологічний і соматичний стани, збирає необхідні анамнестичні відомості і заносить відповідні дані до журналу обліку приймання

хворих та відмовлень у госпіталізації і в картку стаціонарного хворого.

10. Хворий не пізніше першої доби з часу перебування у відділенні підлягає огляду лікуючим лікарем і завідувачем відділення (за винятком вихідних та святкових днів).

11. Результати дослідження психічного, неврологічного та соматичного станів хворого, анамнестичні (катамнестичні) дані, попередній діагноз, результати нагляду, діагностичні і лікувальні призначення фіксуються в картці стаціонарного хворого (історії хвороби). Клінічний діагноз установлюється лікуючим лікарем після проведення усіх необхідних досліджень і отримання даних об'єктивного анамнезу. Формулювання діагнозу проводиться згідно з діючою міжнародною класифікацією хвороб, травм і причин смерті.

Термін установлення клінічного діагнозу не повинен перевищувати 10 діб з часу госпіталізації.

Всі записи, які зроблені лікарем в картці стаціонарного хворого, засвідчуються його особистим підписом.

12. Хворі підлягають не рідше одного разу на 6 місяців огляду комісією лікарів-психіатрів (далі - комісія), яка визначає психічний стан особи і наявність підстав для звернення до суду із заявою про продовження, зміну або припинення застосування примусового заходу медичного характеру.

13. Склад комісії затверджується управлінням охорони здоров'я за поданням керівника психіатричного закладу.

14. У складних та спірних випадках щодо стану психічного здоров'я хворого до складу комісії запрошуються висококваліфіковані фахівці інших закладів охорони здоров'я, науково-дослідних установ тощо згідно з чинним законодавством на підставі клопотання управління охорони здоров'я, якому

підпорядкований психіатричний заклад.

15. При застосуванні примусових заходів медичного характеру у відділенні: лікувальні відпустки хворим не надаються;

для хворих обов'язковими є щоденні прогулянки, за винятком тих, яким призначено постільний режим;

місця для прогулянок хворих повинні бути ізольовані від інших відділень, технічно зміцнені та обладнані засобами охоронної сигналізації;

вихід хворих за межі відділення з майданчика для прогулянок дозволяється тільки для проведення лікувально-реабілітаційних та діагностичних заходів і в супроводі медичного персоналу;

побачення проводяться у спеціально обладнаному приміщенні, яке повинно унеможливлювати втечу хворого, і в присутності медичного персоналу; час побачення хворих та приймання передач регламентується правилами внутрішнього розпорядку, який затверджує керівник психіатричної лікарні;

хворі можуть користуватись особистими речами та предметами особистої гігієни, окрім тих, що можуть бути застосовані для заподіяння фізичної шкоди собі або оточенню; доступ у відділення, за винятком приміщення для побачень, дозволяється тільки обслуговувальному персоналу, адміністрації

психіатричної лікарні та черговому лікарю; допуск інших осіб у відділення здійснюється тільки з дозволу

адміністрації лікарні, а за їх відсутності з дозволу чергового лікаря.

16. Особи, які скоїли суспільно небезпечні дії в стані осудності, але захворіли до постановлення вироку на тимчасовий психічний розлад, і до яких було застосовано примусові заходи

медичного характеру з посиленим наглядом, після скасування примусових заходів медичного характеру направляються у розпорядження судовослідчих органів, у провадженні яких перебуває

кримінальна справа, силами і за рахунок органів внутрішніх справ.

17. У разі припинення за рішенням суду застосованих примусових заходів медичного характеру у відділенні залежно від стану здоров'я особу виписують самостійно, у супроводі законних

представників (родичів або опікунів) або медичних працівників з обов'язковим лікарським наглядом за місцем проживання. До психоневрологічного диспансеру (кабінету) направляються витяг з картки стаціонарного хворого і копія рішення суду.

18. Хворим відділення видається довідка про термін перебування у лікарні.

19. Особа виписується з відділення за місцем проживання або переводиться до психіатричного закладу з умовами нагляду, призначеними судом, після того як рішення суду набирає законної сили.

20. У разі втечі особи під час застосування примусового заходу медичного характеру керівництво психіатричного закладу негайно сповіщає про це територіальну прокуратуру, орган внутрішніх справ, суд, що призначив примусовий захід медичного характеру, психоневрологічний диспансер, законних представників (родичів, опікунів) та спільно з підрозділом охорони вживає заходів до розшуку особи та її повернення до лікарні.

21. У разі смерті хворого адміністрація лікарні повідомляє: суд, який призначив примусові заходи медичного характеру; прокурора, який здійснює нагляд за відділенням; психоневрологічний диспансер; його законних представників. Про померлих хворих, щодо яких кримінальні справи призупинені, інформують орган, у провадженні якого перебуває ця справа.

22. Констатація смерті хворого, патолого-анатомічне дослідження трупа померлого та зберігання і видача трупів здійснюються згідно з чинним законодавством.

23. Контроль за наданням психіатричної допомоги у відділенні здійснюють адміністрація психіатричної лікарні та управління охорони здоров'я, якому вона підпорядкована.



Начальник Головного управління

організації медичної допомоги населенню М.П.Жданова
ДОВІДНИК кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров'я ( Додатково див. Наказ Міністерства охорони здоров'я N 117 від 29.03.2002 )

КВАЛІФІКАЦІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ:53. ЛІКАР-ПСИХІАТР

ЗАВДАННЯ ТА ОБОВ'ЯЗКИ. Керується чинним законодавством України про охорону здоров'я та нормативно-правовими актами, що визначають діяльність органів управління та закладів охорони здоров'я, організацію психіатричної допомоги населенню.

Застосовує сучасні методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та диспансеризації хворих психіатричного профілю, надає їм швидку та невідкладну медичну допомогу. Здійснює нагляд за побічними реакціями/діями лікарських засобів. Проводить консультації за направленням лікарів інших спеціальностей, в тому числі і вдома. Дотримується принципів медичної деонтології. Керує роботою середнього медичного персоналу. Планує роботу та проводить аналіз її результатів. Веде лікарську документацію. Бере активну участь у поширенні медичних, знань серед населення. Постійно удосконалює свій професійний рівень.



ПОВИНЕН ЗНАТИ: чинне законодавство про охорону здоров'я та нормативні документи, що регламентують діяльність органів управління та закладів охорони здоров'я, основи права в медицині; права, обов'язки та відповідальність лікаря-психіатра; організацію психіатричної допомоги; показники роботи лікувально-профілактичних установ, швидкої та невідкладної психіатричної допомоги дорослому населенню, диспансерного нагляду та лікарського контролю; роботу лікарсько-консультативної та медико-соціальної експертної комісій; основи психофармакології та психофармакокінетики, інші методи біологічної терапії в психіатрії, основи та методи психотерапії; клініку основних психічних захворювань, психосоматичних та соматопсихічних розладів, сучасні методи діагностики, лікування, профілактики і реабілітації; симптоматику станів, що потребують проведення невідкладної госпіталізації і застосування методів інтенсивної терапії; загальні та спеціальні методи обстеження хворих, трактування даних цих обстежень; сучасну класифікацію психічних хвороб; правила оформлення медичної документації; передові інформаційні та Інтернет технології; сучасну наукову літературу та науково-практичну періодику за фахом, методи її аналізу та узагальнення.

КВАЛІФІКАЦІЙНІ ВИМОГИ

Лікар-психіатр вищої кваліфікаційної категорії: повна вища освіта (спеціаліст; магістр) за напрямом підготовки "Медицина", спеціальністю "Лікувальна справа". Спеціалізація за фахом "Психіатрія" (інтернатура, курси спеціалізації). Підвищення кваліфікації (курси удосконалення, стажування, передатестаційні цикли, тощо). Наявність сертифіката лікаря-спеціаліста та посвідчення про присвоєння (підтвердження) вищої кваліфікаційної категорії з цієї спеціальності. Стаж роботи за фахом понад 10 років.

Лікар-психіатр I кваліфікаційної категорії, повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки "Медицина", спеціальністю "Лікувальна справа". Спеціалізація за фахом "Психіатрія" (інтернатура, курси спеціалізації). Підвищення кваліфікації (курси удосконалення, стажування, передатестаційні цикли, тощо). Наявність сертифіката лікаря-спеціаліста та посвідчення про присвоєння (підтвердження) I кваліфікаційної категорії з цієї спеціальності. Стаж роботи за фахом понад 7 років.

Лікар-психіатр II кваліфікаційної категорії: повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки "Медицина", спеціальністю "Лікувальна справа". Спеціалізація за фахом "Психіатрія" (інтернатура, курси спеціалізації). Підвищення кваліфікації (курси удосконалення, стажування, передатестаційні цикли, тощо). Наявність сертифіката лікаря-спеціаліста та посвідчення про присвоєння (підтвердження) II кваліфікаційної категорії з цієї спеціальності. Стаж роботи за фахом понад 5 років.

Лікар-психіатр: повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки "Медицина", спеціальністю "Лікувальна справа". Спеціалізація за фахом "Психіатрія" (інтернатура, курси спеціалізації). Наявність сертифіката лікаря-спеціаліста. Без вимог до стажу роботи.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

по підготовці і роботі на практичному занятті з психіатрії

Тема : Методи психіатричного дослідження.

Класифікація психічних розладів. Поняття психопатологічного синдрому та захворювання, регістри психічних розладів.

Актуальність теми:

Виявлення симптомів психічних розладів і діагностування захворювання вимагає від лікаря теоретичних знань норми та патології психічних функцій.Важливим є вміння помічати та вірно інтерпретувати дані дані клінічного обстеження хворого.

Головними методами клінічного (психопатологічного ) обстеження в психіатрії є одночасне спостереження за хворим та його опитування, яке проводиться за визначеною схемою ( анамнез життя, хвороби, психічний статус).

Діагностика відбувається у 3 етапи:

-на 1 етапі відбувається виявлення (розпізнання), виділення та детальний опис ознак психічних розладів.

-на 2 етапі термінологічне ідентифікування виявлених ознак, тобто визначення їх як симптомів, потім систематизування їх у синдроми .

- на 3 етапі формування діагностичного заключення про нозологічну форму, тобто встановлення діагнозу та формування терапевтичної тактики.

Загальна мета.

Знати та застосовувати у лікарській практиці методи клініко-психопатологічних досліджень з метою розпізнання, виявлення та надання допомоги хворим з психічними розладами.



Конкретні цілі- вміти:

1.Вміти розпізнавати, виділити та детально описати ознаки порушень психічної діяльності.

2.Вміти трактувати виявлені ознаки як симптоми розладів та систематизуючи їх, визначитись з ведучим психопатологічним синдромом, який в подальшому має служити відправною крапкою виборі лікувальної тактики та призначені психофармакологічного препарату.

3.Вміти на основі теоретичних знань з МКБ -Х (ІV-DSM) формувати діагностичне заключення про нозологічну форму.

4.Вміти застосовувати дані додаткових (експериментально-психологічних) нейро-психологічних, електро-фізіологічні та інші методів) дослідження для проведення диференціальної діагностики подібних за клінічною картиною форм захворювання.

5.Вміти проводити катамнестичний аналіз мед.документації, вміти її оформляти.

6.На основі поняття про регістри психічних розладів вміти вибудовувати тактику надання допомоги відповідному контингенту хворих.

7.Вміти застосовувати МКХ-10 для поліпшення надання допомоги хворим з психічними розладами.



Цілі вихідного рівня.

1.Виділяти основні ознаки (симптоми )порушень психіки (курс основи психології).

2.Вміти ідентифікувати виявлені ознаки, встановлювати синдромологічний діагноз (курс пропедевтики внутрішніх хвороб).

3.Вміти узагальнювати отримані результати з метою встановлення діагнозу (кафедра психології).

4.Вміти застосовувати дані додаткових методів дослідження ( кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб). з метою диференціальної діагностики подібних за клінічною картиною захворювань.


Коротке викладення матеріалу теми.

Етапність діагностичного пошуку.

Жодна з клінічних дисциплін не використовує у своїй практиці такої кількості найменувань для характеристики патологічних розладів, як психіатрія. Це пов’язане з тим, що її становлення базувалось переважно не на загальномедичних критеріях, які передбачають, що кожна хвороба повинна мати свої відмінні від інших етіологію, патогенез та патоморфологічні дані, а за рахунок емпіричного описання різних патологічних синдромів. Практично всі відомі психіатри XIX – початку XX століть, особливо французькі та німецькі, потрапили до історії медицини давши своє ім’я тому чи іншому психопатологічному феномену. У пошуках універсальної теорії, яка могла б узгодити чисельні симптоми і синдроми, психіатри звертались за допомогою до досліджень французьких матеріалістів ХVII століття, еволюційної теорії Ч. Дарвіна, патоморфологічних пошуків школи Вірхова, відкриттів І.М. Сєченова, І.П. Павлова та ін.

Помітну роль у формуванні уявлень про причини захворювання зіграла концепція Jackson H.J. (1864) про локалізацію функцій нервової системи. Цей автор розділив симптоми, що виникають внаслідок ураження головного мозку на негативні, або симптоми випадіння та позитивні – пов’язані із звільненням нижніх відділів мозку з-під контролю вищих.

Концепція Jackson знайшла своє відображення у дослідженнях Kraepelin E. (1920) про регістри психопатологічних синдромів. Він виділив невротичні, афективні, галюцинаторні, маячні, дискінетичні та енцефалопатичні розлади. Виходячи з глибини ураження психіки французькі дослідники H. Eni та J. Rouart (1936) розробили власну шкалу, виділивши 8 груп основних синдромів: невротичні, параноїдні, онейроїдні, сенестопатичні, маніакально- меланхолічні, сплутано-ступорозні, шизофренічні та цементуючі. Ідеї Jackson були трансформовані і розповсюджені на клінічну синдромологію А.В. Цим дослідником був сформульований принцип нозологічної специфічності психопатологічних синдромів, згідно якого по мірі прогресування патологічного процесу синдроми перетворюються з простих у складні та з малих у великі. Він наполягав на наявності досить сталого співвідношення між позитивними і негативними синдромами та нозологічними одиницями, стверджуючи, що окремо розглянутий клінічний симптом або синдром, сам по собі ні про що не свідчить, виражаючи лише “певний епізод безперервного розвитку хвороби”.

Він виділяв 9 груп (кіл) позитивних і 10 груп (кіл) негативних синдромів, які розташовані один за одним виходячи зі ступеню тяжкості та наростання нозологічної специфічності. У числі перших: емоційно- гіперестетичні, афективні та невротичні розлади, вербальний галюциноз і паранояльні стани, кататонічні, галюцинаторно-параноїдні, парафренні синдроми потьмарення свідомості, парамнезії, судомні та психоорганічні синдроми.

У числі других: виснажуваність психічної діяльності, суб’єктивно усвідомлена зміненість, об’єктивно визначена зміненість, дисгармонія особистості, падіння енергетичного потенціалу, зниження рівня особистості, амнестичні розлади, тотальна недоумкуватість і психічний маразм.

Варто зазначити, що на сьогодні будь-яка класифікація психічних симптомів не відповідає повною мірою різноманітності існуючих у психіатрії понять, даючи лише загальне уявлення про їх властивості.

На практиці лікар починає класифікацію виявленого психічного розладу з узагальнення симптомів хвороби, повідомлених пацієнтом або іншими особами, та ознак, виявлених під час безпосереднього дослідження психічного статусу хворого. Потім лікар робить спробу зіставити узагальнені вже взаємозв’язані симптоми з наведеними в класифікації психопатологічними синдромами. При цьому більшість синдромів відхиляють на підставі того, що для конкретного хворого вони є дискримінаційними (тобто такими, котрі спостерігаються в разі певного синдрому, але рідко – за іншого).

Під час діагностичного процесу слід надавати відповідності:

1) між об’єктивним станом хворого й анамнезом, тривалістю хвороби, особливостями розвитку симптомів;

2) між типовими ознаками, що найбільшою мірою відображають суть хвороби, і додатковими її проявами;

3) між клінічними психопатологічними, соматоневрологічними і лабораторними особливостями;

4) між психопатологічними синдромами і типом перебігу психічної хвороби.

Етапність діагностичного пошуку передбачає дотримання послідовної схеми виявлення специфічних закономірностей складного патологічного процесу, що дає змогу встановити остаточний діагноз. Основні елементи, на яких ґрунтується процес діагностування, - це симптоми, синдроми і нозологічні форми.

СИМПТОМ є окремим проявом хвороби, одиничним наслідком пребігу патогенетичного процесу. Усіх складових ланок останнього ми не спостерігаємо, маючи справу лише з його проявами, тобто симптомами.

СИНДРОМ – це певна сукупність взаємопов’язаних окремих симптомів, які об’єднані спільним патогенезом.

НОЗОЛОГІЧНА ФОРМА (власне хвороба) становить групу патогенетично пов’язаних синдромів, що мають особливу, індивідуальну динаміку розвитку.

Образно кажучи, симптоми є окремими цеглинками, з яких будуються стіни (синдроми), а останні складають будівлю (нозологічна форма, хвороба), де в якості будівельного розчину виступає індивідуальність перебігу (динаміка).

Діагностичний пошук має три взаємопов’язані етапи: встановлення попереднього діагнозу, потім клінічного та остаточного діагнозу.

Специфіка з’ясування анамнестичних відомостей у психіатричній практиці полягає в необхідності розмежування суб’єктивного і об’єктивного анамнезу. Спочатку оцінюють дані, які одержано під час безпосереднього спілкування з хворим, - суб’єктивний анамнез.

Об’єктивний аналіз містить відомості щодо життя і захворювання, які одержано незалежно від хворого, а саме: дані, що їх занотував лікар, який направив хворого до стаціонару; результати спостереження, бесіди й опису об’єктивного стану хворого лікарем стаціонару, під час первинного огляду пацієнта; відомості, отримані з документів хворого (паспорт, характеристики, дані амбулаторних карток, виписки з історії хвороби, тощо); записи в щоденниках поточної історії хвороби і нотатки з архівних історій хвороби; відомості щодо життя і захворювання, які одержано від родичів і знайомих хворого.

Послідовність описання сфер психічної діяльності має бути такою:

* загальний вигляд хворого: вираз обличчя, міміка, її пластичність, виразність; особливості ходи, пози;

* ступінь й адекватність мімічного і мовного контакту з куратором;

* стан свідомості;

* розлади сприйняття;

* розлади мислення;

* розлади уваги;

* розлади інтелекту;

* розлади пам’яті;

* емоційний стан;

* стан ефекторно-вольової сфери;

* особисте ставлення хворого до факту госпіталізації й лікування.

Клінічні ознаки психічних розладів різноманітні і за допомогою Міжнародніої класифікації хвороб Х перегляду (МКХ-Х) теоретики й практики психіатрії намагаються забезпечити планування адекватного лікування і прогнозування перебігу хвороби.



Методи дослідження в психіатрії:

а) клініко-психопатологічний, експериментально-психологічний, метод спостереження та самоспостереження, статистично-математичний, катамнестичний;

б) лабораторні дослідження;

в)нейрофізіологічні: електроенцефалографія, реоенцефалографія, енцефалографія.

г) методи нейровізуалізації: краніографія, ангіографія судин головного мозку, доплерографія, пневмоенцефалографія, комп’ютерна томографія голови, ядерно-магнітна рентгенографія, позитронно-емісійна томографія.

Перша зустріч лікаря з хворим в психіатричній практиці має особливе значення для наступного лікувально-діагностичного процесу.

Якщо в соматичній медицині лікар і пацієнт ставляться до хвороби як до предмету дослідження і лікувального впливу, то психіатр і психічнохворий часто протистоять один одному за схемою відносин “суб’єкт – суб’єкт”. Не тільки лікар вивчає хворого, але й пацієнт, який часто не бажає визнавати чи не визнає у себе психічний розлад, досліджує лікаря. Швидкість і ступінь визнання пацієнтом лікаря, а також ступінь його авторитетності та поваги залежать в багатьох випадках від адекватності емоційного та раціонального контакту, який встановлюється при первинному огляді хворого.

Головними методами клінічного (психопатологічного) обстеження в психіатрії вважають одночасне спостереження за хворим і його опитування. Дуже важливо постійно порівнювати почуте й побачене, дані опитування і спостереження, мімічне і пантомімічне реагування на запитання, навіть тоді, коли пацієнт відмовляється відповідати на них.

Клінічне обстеження психічнохворих має проводитися за загальноприйнятою схемою історії хвороби. Загальна стратегія опитування на підставі вміння знайти індивідуальний підхід до кожного хворого повинна сприяти створенню дружньої, ділової атмосфери а не допиту.

При збиранні анамнезу слід пам’ятати, що в психіатрії лікар має справу з двома складовими анамнезу життя й хвороби – суб’єктивною (відомості від самого хворого) і об’єктивного (інформація рідних, близьких та тих, хто добре знає хворого, а також дані медичних документів). Єдиний виняток, можливо, є в педіатрії, коли малюк не може нічого розповісти. Об’єктивний анамнез не слід збирати в присутності хворого. Психічний стан хворого починають досліджувати з моменту зустрічі його з куратором, у процесі встановлення контакту, виявлення скарг і відомостей про нього. В педіатрії найбільшого значення набуває спостереження за поведінкою дитини як при первинному огляді, так і під час стаціонарного лікування.

Дані, які отримані при експериментально-психологічному дослідженні необхідні для діагностики, в тому числі диференціальної, психічних розладів. Динамічне патопсихологічне обстеження в процесі лікування стає об’єктивним показником впливу терапії на перебіг захворювання, його ефективності. Особливе значення дані патопсихологічного обстеження мають для вирішення трудової, медико-педагогічної, військової і судової експертиз, а також в дитячій психіатрії при вирішенні питань навчання, прогнозу, відбору дітей у спеціалізовані школи та інші дитячі установи.



При експериментально-психологічному дослідженні важливо дотримуватись наступних загальних принципів:

  • до початку дослідження слід встановити контакт з хворим, зацікавити його рішенням відповідних завдань;

  • давати завдання адекватні віку або інтелектуальному рівню, що встановлюється попередньо орієнтуючись на бесіду з хворим та даних анамнезу;

  • при обстеженні хворого з мовною недостатністю спочатку слід застосувати тести, які не потребують розгорнутих мовних відповідей, складних конструкцій, наприклад, завдання на класифікацію;

  • при оцінці отриманих даних лікар не повинен обмежуватися кількісною оцінкою рівня та структури психічної недостатності, необхідно розкрити якісні особливості роботи і поведінки під час експерименту, встановити не тільки актуальний рівень розвитку, але й потенціальні його можливості, що важливо для дифдіагностики розумової відсталості і затримок психічного розвитку різного типу.

Для визначення у хворих особливостей уваги, симптомів втомленості і зниження темпу психічної діяльності використовують коректурну пробу, відшукування чисел за Шульте, рахунок за Крепеліним. Для виявлення розладів пам’яті досліджуваному пропонують для повторення набори цифр, слів, картинки, короткі оповідання і т.п. Дослідження комбінаторних, в тому числі конструктивних, здібностей і просторових уявлень проводять за допомогою дошки Сегена; кубиків Кооса; складання картинок; заповнення недостаючих деталей; заповнення пропущених букв в словах; складання слів із заданих букв. Досліджують рівень розвитку узагальнення мислення и наявність понять. Дослідження інтелекту проводять за допомогою тестів: Векслера, шкали розвитку Гезелла:cеред методик дослідження особистості розповсюдженими є оціночні шкали, опитувальники, анкети: ПДО, проективні методики, методики самооцінки, фрустрації Розенцвейга, дослідження рівня притязань.

Нейрофізіологічне дослідження включає проведення за необхідністю електроенцефалографії (ЕЕГ) – запис біострумів клітин мозку; реоенцефалографії (РЕГ) – реєстрація особливостей кровопостачання мозку шляхом вимірювання коливань електричного опору тканин голови; ехоенцефалографії (ЕхоЕГ) – дослідження мозку за допомогою ультразвуку; ультразвукової транскраніальної доплерографії – дослідження лінейної швидкості кровотоку в головному мозку через інтактний череп; нейросонографія (при відкритому передньому родничку) – ультразвукове дослідження головного мозку в двох площинах – коронарній та сагітальній.

Нейрорентгенологічні дослідження включають: краніографію – рентгенографію черепа; пневмоенцефалографію (ПЕГ) – дослідження лікворної системи головного мозку шляхом введення кисню, повітря або інертного газу в спинномозковий канал; ангіографію – рентгенологічне дослідження судинної системи головного мозку шляхом введення контрастної речовини через сонну артерію; комп’ютерну томографію (КТ) – автоматизоване пошарове рентгенологічне дослідження тканин мозку; позитронно-емісійну томографію – оцінка різниці розщеплення радіонуклідів; магнітно-резонансну томографію (МРТ), позітронно-емісійну томографію.

Діагностичні лабораторні дослідження в психіатрії призначені для оцінки соматичного стану хворого на різних етапах лікувально-діагностичного процесу, а також з метою виявлення соматичних недуг, зумовлених психозами, або тих, що їх супроводжують. Проводять: загальні аналізи крові та сечі; біохімічні аналізи крові і сечі; аналіз спинномозкової рідини; імунологічні дослідження.
До екзогенних чинників, що викликають психічні розхлади належать шкідливі інфекційно-алергічні, обмінні, інтоксикаційні, термічні, механічні церебротравматичні, радіаційні та інші фізично-хімічні впливи, психогенії. До ендогенних чинників належать спадкові, конституційні, вікові та інші особливості організму, які викликають певні біохімічні, імунні та інші зміни, що призводить до первинних патологічних порушень психічної діяльності. Патогенез психічних розладів визначається взаємодією в пренатальний і постнатальний періоди спадково детермінованих чинників організму індивіда й несприятливих психосоціальних, фізичних і хімічних впливів на його особистість, мозок і екстрацеребральну соматичну сферу

Основні типи перебігу психічних розладів.

  1. Прогредієнтний або процесуальний: поступове поглиблення психопатології з формуванням дефекту особистості. За таким типом перебігають шизофренія, епілепсія, алкоголізм, хвороби Піка та Альцгеймера та ін.

  2. Фазовий або циркулярний, інтермітивний: закономірне виникнення нападів або фаз хворобливого стану, у проміжок між якими людина відносно здорова (біполярний афективний розлад).

  3. Реактивний: виникнення розладу безпосередньо пов’язане із впливом психотравмуючих життєвих обставин, що відбиваються в клініці хвороби

  4. Розвиток: поступове наростання психопатологічної симптоматики (без формування дефекту особистості).

  5. Епізод: розлад психіки спровокований певним патологічним чинником, який раптово почав діяти. Хворобливий стан не набуває систематизованого характеру, але є лише окремим епізодом у житті людини. Наприклад, печінкова або гіпоглікемічна кома, тощо.

Психіатрична історія хвороби і діагностична послідовність.

Загальна схема історії хвороби

Прізвище, ім'я, по батькові

Дата і місце народження

Стать


Місце роботи або інвалідність

Спадкова обтяжена

Анамнез із слів пацієнта

Об'єктивний анамнез (анамнез із слів близьких родичів)



Психічний стан

Скарги


Особливості поведінки (міміка, поза, жест)

Особливості мови

Особливості уваги

Особливості орієнтування в місці, часу і власної особи

Особливості сприйняття

Особливості пам'яті і інтелекту

Мислення

Рухові і вольові порушення (інстинктивні порушення)

Емоції

Характеристика особи



Критика і відношення до власних переживань

Соматичний стан

Морфологічна конституція

Дисплазії

Соматичний статус



Неврологічний стан

Результати патопсихологічного дослідження

Лабораторні дослідження, включаючи дані ЕЕГ, ехоскопії, РЕГ, КТ.

Обгрунтовування діагнозу

Діагноз по МКБ 10



План лікування і реабілітації

Щоденники змін стану і планів терапії.


Діагностична послідовність в психіатричній клініці

Клініцист ставить перед собою послідовні задачі при бесіді і обстеженні пацієнта. Ці задачі відповідають послідовності рубрик МКХ-Х.

Для забезпечення управління охороною здоров'я на сучасному рівні, розвитку медичної науки необхідний постійний збір даних про здоров'я населення, діяльності установ охорони здоров'я, що у свою чергу стимулює інтенсивний розвиток, підвищення надійності інформаційних систем, створення яких не може бути здійснено без класифікаційних основ.

Однією з провідних класифікаційних основ є Міжнародна статистична класифікація хвороб, травм і причин смерті (МКХ), яка періодично (1 разів в 10 років) переглядається під керівництвом ВОЗ. МКХ є нормативним документом, що забезпечує єдність методичних підходів і міжнародну відповідність матеріалів.

При розгляді Десятого перегляду, традиційна структура МКХ була залишена, але введена алфавітно-цифрова кодова система, що замінила цифрову. Це забезпечує значне розширення можливостей класифікації і створює умови для проведення майбутнього перегляду без помітного порушення цифрової системи, як це траплялося в попередніх переглядах. Колишні додаткові класифікації зовнішніх причин і чинників, що впливають на стан здоров'я і звертаєння до установ охорони здоров'я, тепер є частиною основної класифікації.

Класифікація схвалена Міжнародною конференцією по Десятому перегляду МКХ в 1989 році і була наступного року прийнята Сорок третьою сесією Всесвітньої Асамблеї Охорони здоров'я.

В видання 10-го перегляду МКХ, включені:

-повний перелік тризначних рубрик

-перелік чотиризначних підрубрик з необхідними примітками і переліками виключень

- правила відбору основної причини смерті і основного захворювання в статистиці причин смерті і приводів для госпіталізації хворих

-короткі переліки для розробки даних про захворюваність і смертність

-вказівки по заповненню свідоцтва про перинатальу смертність і правила кодування причин перинатальної смерті

-нормативні визначення і номенклатурні положення

- алфавітний перелік хвороб

Використовування в роботі адаптованого варіанту МКХ-Х передбачає попереднє ретельне вивчення структури угрупувань хворобливих станів в класах, приміток, включень і виключень, а також ознайомлення з правилами відбору і кодування основного діагнозу.

У Міжнародній класифікації хвороб Х перегляду (МКХ-10) виділяють наступні такі категорії психічних розладів:
-F00–F09 Органічні, включаючи симптоматичні, психічні розлади

-F10–F19 Психічні і поведінкові розлади внаслідок вжитку психоактивних речовин

-F20–F29 Шизофренія, шизотипові і маячні розлади

-F30–F39 Афективні розлади настрою

-F40–F48 Невротичні, зв’язані зі стресом і соматоформні розлади

-F50–F59 Поведінкові синдроми, зв’язані із фізіологічними порушеннями і фізичними чинниками

-F60–F69 Розлади зрілої особистості і поведінки у дорослих

-F70–F79 Розумова відсталість

-F80–F89 Порушення психологічного розвитку

-F90–F98 Поведінкові та емоційні розлади, що починаються звичайно в дитячому і підлітковому віці



Якщо є нижеперераховані ознаки в таблиці, їх слід уточнити, якщо немає — перейти до наступного питання (рубрики).



Діагностичні питання

Код

Рубрика

1

Чи визначаються клінічно, нейропсихологічні і за допомогою спеціальних об'єктивних методів (КТ, ЯМР, ЕЕГ, ехоскопія, РЕГ) ознаки органічного ураження мозку?

F0

Органічні, включаючи симптоматичні психічні розлади

2

Чи є симптоми залежності і впливу на поведінку психоактивних речовин?

F1

Психічні і поведінкові розлади унаслідок вживання психоактивних і інших речовин

3

Чи вдається виявити розлади мислення (сприйняття) в поєднанні з експансивним/депресивним афектом або емоційно-вольовим зниженням (неадекватність)?

F2

Шизофренія, шизотипові і маячвні розлади

4

Чи можливо виявити порушення настрою і афекту?

F3

Афектні розлади настрою

5

Пережіваєтся або переживался найближчим часом стрес? Чи є в результаті цих переживань невротичні порушення і ознаки соматичної конверсії?

F4

Невротичні, пов'язані із стресом і соматоформні розлади

6

Чи визначаються синдроми розладів прийому їжі, сну, статевої дисфункції?

F5

Поведінкові, пов'язані з фізіологічними порушеннями і фізичними чинниками

7

Як визначаються стійкі специфічні особливості |особистості, її сексуальна орієнтація, звички, потяги?

F6

Розлади зрілої особистостістості і поведінки у дорослих

8

Якому рівню відповідає інтелект і які особливості його соціальної реалізації? Якщо він порушений, то із якої причини?

F7

Розумова відсталість. Рубрики етіологічних причин розумової відсталості

9

Чи існують в даний час і чи були раніше пароксизмальні стани? Як вони об'єктивно підтверджуються?

G4

Епізодичні і пароксизмальні розлади

10

Чи можна визначити специфічні розлади розвитку мови, шкільних навиків і загальні розлади розвитку?

F8

Порушення психологічного розвитку

11

Чи є ознаки поведінкових і емоційних розладів в дитячому і підлітковому віці?

F9

Поведінкові і емоційні розлади, що починаються звичайно в дитячому або підлітковому віці

Клініко-лабораторне дослідження

Загальні принципи:

1. Докладне соматичне дослідження проводиться перед початком будь-якого лікування для визначення супутніх захворювань, органічного ураження мозку і контролю за основними функціями організму.

1.1. Обов'язкові дослідження під час вступу до стаціонару: загальний аналіз крові, дослідження хімічного складу крові, дослідження тиреоїдної функції, контрольні аналізи на сифіліс, загальний аналіз сечі, електрокардіограма (ЕКГ), рентгенографія грудної клітки.

1.2 Додаткові дослідження:

Рентгенографія кісток черепа, комп'ютерна томографія (КТ), МРТ, електроенцефалографія (ЕЕГ), дослідження викликаних потенціалів мозку, токсикологічний контроль, дослідження ШОЕ, люмбальна пункція з дослідженням спинномозкової рідини, контрольні аналізи на СНІД, шкірна проба на туберкульоз

/бруцельоз, аналіз калу на приховану кров.

1.3. Комплексні лабораторні дослідження, що рекомендуються за певних клінічних умов:

у психічно хворих немолодого віку: загальний аналіз крові (OAK), розгорнений аналіз крові, біохімія крові, функціональні проби печінки, дослідження тиреоїдної функції, РВ, загальний аналіз сечі, рентгенографія органів грудної клітки, ЕКГ, рентген черепа і, за потреби, ЕЕГ з викликаними потенціалами, за рекомендацією- КТ;

при підозрі на наркозалежність: визначення алкоголю в повітрі, що видихається, аналіз на вміст алкоголю в крові; на вміст лікарських засобів в сечі, газова хроматографія — масспектрографія;

при призначенні препаратів літію: розгорнена формула крові, електроліти сироватки крові, азот сечовини, зміст креатиніну в кров, дослідження тиреоїдної функції, загальний аналіз сечі, ЕКГ, тест на вагітність;

при призначенні електросудорожної терапії (ЕСТ): розгорнена формула крові (включаючи визначення гемоглобіну), дослідження хімічного складу крові, рентген грудної клітки і хребта, загальний аналіз сечі, ЕКГ.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка