Навички, якими повинні оволодіти студенти протягом навчання на кафедрі психіатрії та наркології



Сторінка1/26
Дата конвертації30.12.2016
Розмір5.63 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26
Вступ.

Вивичення психіатрії пов'язано з труднощями, зумовленими різноманітністю викладання матеріалу в окремих підручниках, складністю самого предмета та суперечливістю деяких положень в психіатрії.

Метою цих методичних рекомендацій є досягнення більш високого рівня оволодіння програмним матеріалом з психіатрії та наркології, тобто подальша оптимізація навчального процесу.

Запропоновані рекомендації складено у відповідності з програмою викладання психіатрії та наркології за вимогами кредитно-модульної системи.

Починаючи вивчення окремої теми практичного заняття, рекомендуємо вивчити відповідну розробку цих вказівок, матеріали прослуханої лекції та розділ підручника з відповідної теми.

Для самоконтролю рекомендується користуватися конторольними запитаннями, що надаються до кожної теми, питаннями, які включаються до тестового контролю та розглянути зразки клінічних задач, які наведені в методичних рекомендаціях.



Навички, якими повинні оволодіти студенти протягом навчання на кафедрі психіатрії та наркології .

  1. Вміти входити в контакт з психічно хворими.

  2. Оволодіти схемою обстеження психічно хворого (збір анамнезу, знаходження та описування порушень у сфері сприймання, мислення, уваги, пам’яті, інтелекту, емоцій, ефекторно-вольової сфери, свідомості).

  3. Вміти розпізнавати головні психопатологічні симптоми та синдроми.

  4. Оволодіти навичками користування атласами дослідження відхилень у психічній діяльності. Вміти вірно висловлювати та описувати отримані результати.

  5. Вміти знаходити патологічні зміни у найпоширеніших діагностичних методах (ЕЕГ, РЕГ, рентгенограми черепа, дослідження ліквору і таке інше).

  6. Знати основні принципи медикаментозної терапії психічно хворих (нейролептики, антидепресанти, транквілізатори). Розпізнавати та вміти усунути можливі ускладнення психофармакотерапії.

  7. Знати методику інсулінотерапії, купірування гіпоглікемічної коми.

  8. Знати методи боротьби з психомоторним збудженням та відмовою від їжі. Знати способи утримування збудженого хворого, методики та організацію штучного годування (годування через зонд).

  9. Знати особливості транспортування психічно хворих. Вміти виписати направлення до психіатричного диспансеру (лікарні) згідно з існуючими інструкціями про госпіталізацію психічно хворих.

  10. Вміти розпізнавати педагогічну занедбаність від недоумкуватості: -клініко-анамнестичним методом; за допомогою простих експериментально-психологічних методів.

  11. Вміти розпізнавати та диференційовано лікувати епілепсію.

  12. Знати схему боротьби з епілептичним статусом.

  13. Знати діагностику епілептичних станів та їх лікування, в тому числі і принципи раціональної та сімейної психотерапії.

  14. Вміти провести експертизу алкогольного (наркотичного) сп’яніння, в тому числі: -поставити діагностичну реакцію Рапопорта; -виявити ознаки абстинентного синдрому та вміти надати допомогу.

  15. Знати схему купірування білої гарячки.

  16. Вірно оформити історію хвороби психічно хворого (під час курації).

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

по підготовці і роботі на практичному заняттіз психіатрії

Тема заняття : '' Предмет та завдання психіатрії та наркології", історія розвитку. Організація допомоги хворим з психічними порушеннями.

Особливості психіатричної лікарні і диспансеру.

Принципи догляду за психічно хворими''.

Серед клінічних дисциплін психіатрії належить особливе місце, обумовлене інтегративними особливостями головного об'єкту її вивчення-психічних функцій людини, які тісно пов'язують в одне ціле тіло і душу. А також соціум , в якому вони знаходяться.

Дезінтеграція цього зв'язку призводить до психічних розладів, виявлення та лікування яких є одним з першочергових завдань психіатрії.

На шляху до сучасного рівня психіатрія пройшла значний історичний шлях, який віддзеркалював епоху, в яку він формувався (метафізичний, теологічний, матеріалістичний).

В основі надання психіатричної допомоги лежить толерантне та прихильне ставлення до психічно хворих, їх реадаптація та ресоціалізація.

Загальна мета: -знати та розвміти основне завдання психіатрії та наркології, основні принципи організації психіатричної допомоги в сучасних умовах.

Конкретні цілі: Вміти

-враховуючи принципи ВООЗ та керуючись дією закону про психіатричну допомогу вміти надавати першу та невідкладну допомогу хворим з психічними порушеннями.

-знати основні покази до госпіталізації хворого із психічними розладами до спеціалізованого стаціонару

-знати та застосовувати при наявності показів правила транспортування корекції збудження у психічно хворих

- знати та застосовувати методи догляду за психічно хворими( дорослими та дітьми)

-знати та застосовувати функції родинного та дільничого лікаря у виявлені психічних розладів та наданні медичної допомоги психічно хворим, а також, вирішенні питань соціального забезпечення

- знати роль та функції псих.диспансеру у наданні допомоги. Обліку психічно хворих. А також їх реадаптації та ре соціалізації.

Цілі вихідного рівня: Вміти:


  1. Застосовувати деонтологічні навички спілкування з хворими (кафедри філософії, загальної та мед.психології)

  2. Виділяти основні симптоми психічних порушень (курс основ психології).

  3. Вміти оцінювати вплив соціального середовища на хворого з психічними порушеннями (курс соціальної психології).

  4. Знати особливості психологічного реагування на хворобу та негативні явища соціума ( курс медпсихології).

I. Науково-методичне обгрунтування теми.

В системі підготовки майбутніх лікарів, серед теоретичних í клінічних медичних дисциплін, психіатрії належить особливе місце, психіатрія являється єдиною медичною клінічною дисципліною, яка вивчає патологію психіки людини.

Лікар будь-якого фаху повинен вміти оцінити стан психіки хворого, щоб з повною глибиною визначити структуру хвороби і чинники, які сприяли виникненню її та впливають на її динаміку. Психічний стан хворого має великий вплив на саногенез і лікар зобов'язаний спрямувати цей вплив в терапевтичне русло.

Часто психічні эахворювання на початковій стадії проявляються, головним чином, соматичними ознаками і хворі звертаються за допомогою до дільничного лікаря, або до будь-якого іншого лікаря, який не є психіатром. Уміння лікаря правильно оцінити початкові ознаки психічного захворювання забезпечує ранню діагностику хвороби і відповідно своєчасне призначення адекватного найбільш ефективного лікування хворого.

Разом з тим, кожне соматичне захворювання впливає на психіку хворого. В деяких випадках цей вплив є досить глибоким і проявляється у вигляді помітних розладів психічної діяльності. Лікар будь-якої спеціальності зобов'язаний виявити ці розлади і прийняти необхідні терапевтичні і організаційні заходи.
II. Навчальна мета.

Знати:

1.Визначення понять "психіатрія" і "наркологія".

2. Завдання психіатрії і наркологiї.

З. Історичні етапи розвитку психіатрії. Вклад українських і зарубіжних вчених психіатрів у розвиток психіатрії /В.П.Протопопов, Й.А.Полішук, Я.П.Фрумкін, П.В.Бірюкович, Н.П.Татаренко, Г.Ю.Маліс, І.М.Балінський, С.С.Корсаков, В.Х.Кандинський, В.П.Осипов, П.Б.Ганнушкін, Е.Крепелін, Є.Блейлер, Ж.Клерамбо та інші/.

4. Організацію психіатричної та наркологічної допомоги в Україні.

5. Методологічні і організаційні принципи вітчизняної психіатрії.

6. Структуру психіатричної лікарні, психоневрологічного диспансеру.

7. Порядок направлення психічнохворих в психіатричний стаціонар.



Вміти: - Визначити стан свідомості у психічнохворих.

- Визначити показання для госпіталізації в психіатричну лікарню.



Практичні навички:

  1. Надання невідкладної допомоги психічнохворому в стані психомоторного збудження.

  2. Утримування психічнохворого в стані психомоторного збудження

для введення заспокійливих засобів.

  1. Оформлення направлення в психіатричний стаціонар.

  2. Транспортування психічнохворого в психіатричну лікарню.

  3. Оформлення карти стаціонарного хворого /історії хвороби/.

Коротке викладення теми.

У 1803 році Й.Рейль запропонував термін «психіатрія» (від гр.psyche – душа, atre – лікування).

Психіатрія- є самою унікальною зі всіх медичних наук і, можливо, серед всіх областей знання взагалі, це особлива філософія існування, вона має справу з душею, норма якої, однак, не завжди точно визначена. Але, не дивлячись на це, вона ставить перед собою конкретні завдання, має на меті позитивний вплив на хвору душу. Отже, дуже багато що залежить від усвідомлення психіатром понять норми та патології психічних процесів.

Для хірурга не важливо, на якій мові говорить і до якого етносу належить пацієнт з переломом стегна, для психіатра важливо, у кого спостерігається невроз, як він ставиться до хвороби.

Фігура психіатра зростає з образу і архетипу шамана, який був присутній у всіх без виключення культурах. Він міг контролювати, на відміну від своїх пацієнтів, власний психічний стан .Таємничою є ця професія і тепер. Звернення до психіатра часто лякає, цікавить і викликає сумнів.

Згідно із періодизацією відомого історика психіатрії Ю.В.Каннабіха (1929) розрізняють шість історичних етапів формування наукових поглядів організації допомоги психічно хворим.



Перший (донауковий) період характеризується переважно теологічним розумінням аномальної поведінки хворих (міфи, легенди).

У другий період було зроблено перші кроки в розумінні розладів психіки без теологічних тенденцій, що дало змогу сформувати зачатки медичної допомоги психічно хворим. У цей час формується лікарська корпорація.



Третій період відповідає часам середньовіччя (IV – VII ст.).В цей період почали створювати перші примітивні заклади для утримання психічно хворих (хворих тримали у кайданах). Основною метою була ізоляція, а не лікування хворого.

Четвертий період (XVIII початок XIXст.) – це період становлення психіатрії як галузі медицини, епоха Ф.Пінеля, Дж.Конолі, які сповідували нові принципи ненасильства стосовно психічно хворих.

П’ятий період ( XIX- початок XX ст.) – епоха нозологічної психіатрії. Основу нозологічного напряму в психіатрії слов’янських країн заклав П.О.Бутковський у фундаментальній праці «Душевні хвороби», продовжили К.Кальбаум, Е.Крепелін. В цей період були систематизовані психічні хвороби, проведений опис ранньої недоумкуватості та маніакально-депресивного психозу.

Шостий (сучасний) період характеризується широким вивченням поза лікарняних та загально соматичних аспектів психіатрії, «психофармаркологічною революцією».
До теперішнього часу протягом декількох сторіч продовжується дискусія про те, чи є психіатрія наукою або мистецтвом. На користь першої точки зору можна привести досягнення біологічної терапії психічних захворювань (зокрема, психофармакології), епідеміології і генетики психічних захворювань, а також функціональної морфології мозку. На користь другої точки зору свідчить значна залежність ефекту терапії і якості діагностики від особистості лікаря,тобто психотерапевтичній дії на пацієнта.

Єдиною є загальна теорія, яка є дієвою в психіатрії — еволюційна. Вона об'єднує дані генетики, біохімії, психоаналізу і психології, екології і епідеміології, а також клінічні дані. Згідно цієї теорії основні психічні розлади — це ті,які виникли в процесі еволюції як форми адаптації, що мають конкретну генетичну базу, частота цих форм підтримується селективними перевагами осіб, які є носіями патології.

Основними адаптивними реакціями, які лежать в основі психозів, є реакція застигання-втечі, яка служить біологічною базою шизофренії, пароксизмальная реакція — база епілепсії і емоційні реакції, що лежать в основі біології афектних розладів. Ці реакції притаманні всім людям, але поріг реакцій у всіх різниться. Великі психози (шизофренія, епілепсія і афектні розлади) в своїх комбінаціях створюють всю різноманітність психозів, так само як риси особистості, пов'язані з ними в своїх комбінаціях, створюють всю різноманітність психопатологічних проявів.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка