Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво»



Сторінка6/12
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.21 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

План


1. Соціальна філософія в раціоналістичній традиції.

а) Позитивістський підхід до осмислення суспільства(О.Конт, Г.Спенсер, К.Поппер),

б) Неокантіанський варіант соціальної філософії (М.Вебер) .

в) Концепція матеріалістичного розуміння історії (К.Маркс).

г) Структурний функціоналізм про розуміння соціального життя (Е.Дюркгейм).

2. Соціальна філософія в ірраціоналістичній традиції.

а) Соціальна концепція Ф.Ніцше.

б) Теорія циклічного розвитку культур (О.Шпенглер),

в) Екзистенціальна філософія про смисл та призначення історії.

г) "Філософська соціологія" Х.Ортеги і Гасата .

д) "Історичний традиціоналізм" Д.Донцова.

Питання 1/а

Засновник позитивізму Огюст Кант вважав , що дотеперішні концепції суспільства нездатні дати наукове пояснення його природи , бо спираються на умоглядні причини, тоді як потрібно ґрунтуватися на спостереженні та експерименті: "наука не повинна вести пошуки кінцевих причин явищ, а констатувати наявний у світі порядок". Соціальну філософію О. Конт називає соціальною фізикою (с. 414-415). За О.Контом, "великий основний закон" трьох стадій розвитку пізнання (с. 415) підносить соціальну філософію до рівня позитивного знання.

Великий основний закон”:

кожна галузь пізнання проходить послідовно три різні стани:



  • теологічний, або фантастичний;

  • метафізичний, або абстрактний;

  • науковий, або позитивний.

Людський розум, досягнувши позитивного стану, відкидає гонитву за абсолютним знанням і прагне до пізнання дійсних законів, явищ”.

Згідно з Контом, настав час, коли соціальна філософія досягає позитивної стадії і стає соціологією. Вона зможе віднайти закони, які лежать в основі функціонування і розвитку суспільства. Це дасть змогу розробити принципи політичної діяльності для раціональної організації суспільства як цілісної системи.

Основний принцип соціальної організації –

принцип консенсусу:

кожне суспільство тримається на консенсусі

(узгодженості) думок.

Суспільство – це цілісна система, аналогічна живому організмові (с.416-417).

Теорія суспільства – це частина загальної теорії органічних систем, а саме суспільство – "дискретний організм"(с.417-418).

Еволюцію суспільства позитивізм розглядає під кутом зору концепції рівноваги між консервативними та революційними тенденціями (с. 416, 418-419): суспільство, як і організм, прагне до природного порядку, що означає рівновагу, гармонію в усьому суспільному організмі.

Основними складовими соціології О. Конта є концепції соціальної статики і динаміки:


  • соціальна статика розкриває архітектоніку, будову соціальної системи, тобто показує її «анатомію», виявляє, як працює соціальна система, тобто її «фізіологію» - вона показує, за допомогою яких механізмів забезпечується стійкість системи. В основі соціальної статики покладено принцип консенсусу.

  • соціальна динаміка спирається на закон послідовної зміни станів людства (закон трьох стадій): в основі соціальної революції лежить прогрес розуму. Тому завдання динаміки полягає в тому, щоб розкрити зміст людської історії – невпинний прогрес, що є поступовим переходом від теологічного світогляду до позитивного в духовній (теоретичній) сфері, а в практичній – це перехід від мілітарного способу життя до індустріального (На думку Конта, цей шлях Європа вже пройшла, слідом за нею його обов’язково пройде все людство).

З

а еволюційною теорією Спенсера, суспільне життя є прямим продовженням розвитку природи. Сутність як біологічної, так і соціальної еволюції – це адаптація, пристосування внутрішніх характеристик соціальної системи до зовнішніх умов.



Прогрес супроводжується послідовною диференціацією від загальності до специфічності: кожна соціальна система включає в себе такі елементи, як техніка, матеріальна культура, мова, знання, звичаї, закони, вірування, які є воднораз специфічними чинниками соціальної еволюції і здійснюються за однією моделлю: від невизначеної однорідності, позбавленої зв’язків, до визначеної різнорідності з усталеними зв’язками.

Диференціація полягає в поділі системи:



  • зовнішня (захисна) – мілітарно-урядова система,

  • внутрішня (підтримуюча) – промислова, чи то індустріальна.

  • У свою чергу, промислова система диференціюється на оперативну систему (виробництво та обмін) і регулятивну (звичай, ринок, адміністративна регламентація).

  • Оперативна система диференціюється на виробничу і розподільчу.

Співвідношення в суспільстві між захисною та підтримуючою системами визначає собою певний тип суспільства –

  • Мілітарнепримусова кооперація, є чітка соціальна ієрархія, а всі сфери суспільного життя (праця, релігія, побут тощо) строго регламентовані. Ідеологією цього суспільства є холізм. Тут окрема одиниця не є цінністю. Перевага віддається цілому суспільству, таке суспільство нагадує казарму, де не беруться до уваги інтереси особи, а важать лише патріотичні.

  • Індустріальне добровільна угода незалежних особистостей. Для нього характерна свобода і демократичне правління. Промисловість і торгівля стимулюють прагнення до свободи. Ідеологією цього суспільства є індивідуалізм, тобто обстоювання свободи особистості від посягань державної влади.

Суспільний прогрес – це поступовий перехід від мілітарного типу суспільства до індустріального, який є більш високим і досконалим, бо він служить благу індивідів краще, ніж мілітарний тип.

Карл Поппер (1902 – ), теоретик сучасної різновидності позитивізму – критичного раціоналізму, висунув концепцію

історії як переходу від трибалізму до цивілізації, або від закритого суспільства до відкритого.

  • У трибалістському суспільстві регулятором соціального життя є звичай. Це «магічне», чи племінне, чи колективістське, суспільство – закрите: у своєму функціонуванні воно нагадує біологічний організм у концепції Спенсера, де ціле домінує над частинами. Його ідеологією, як у мілітарному суспільстві, є холізм (або колективізм). Критерієм моральності тут є інтерес цілого.

  • За умов цивілізації поширюється сфера особистих рішень та особистої відповідальності. Це суспільство, в якому люди живуть за своїми власними персональними рішеннями – відкрите суспільство. Воно є повною протилежністю закритому: його ідеологією є індивідуалізм, на якому ґрунтується етика та демократичний устрій права й держави, особистість є його головною цінністю.

Перехід до цивілізації почався ще в Давній Греції й продовжується в наш час. Ще й тепер існують соціально-політичні рухи, що прагнуть відкинути цивілізацію й повернутися назад до закритого суспільства. Усі форми тоталітаризму XX ст. є тому наочним прикладом.

Питання 1/б.

Німецький філософ Макс Вебер (1864 – 1920) стверджує, що в основі сприйняття світу людиною лежать цінності. На початках людської історії основними елементами, що формували поведінку людей, завжди і скрізь були магічні та релігійні ідеї і закорінені в них етичні уявлення про обов’язок. Саме вони формували початкові «картини світу» у свідомості людей.

Центральне поняття його соціології – “соціальна дія”.

Дія називається соціальною, коли:


  • вона спрямована індивідом на досягнення чітко усвідомленої мети

  • заснована на застосуванні найдоцільніших засобів

  • індивід розуміє смисл дії

  • орієнтується на інших людей

  • основою смислу і мети дії є певний зразок, схема, стандарт, властивий конкретному культурному середовищу.

І

снує три культурно-історичні способи ставлення людини до світу:



  • Конфуціанський або даосистський – пристосування до світу.

  • Індуїстський – є втеча від світу.

  • Іудаїстсько-християнськийоволодіння світом.

Основний напрям здійснення кожного з цих трьох векторів життя людини у світі є “раціоналізація”. Зростання раціональності в ході історії, за Вебером, науково можна зобразити через історію формування типів “соціальної дії”:

  • традиційний – здійснюється унаслідок звички, традиції, «тому, що так роблять усі завжди»

  • афективний – здійснюється унаслідок емоційних імпульсів, дія відбувається без усвідомлення її сенсу

  • цілераціональний – здійснюється унаслідок усвідомлення умов і засобів досягнення поставленої мети

  • ціннісно-раціональний – здійснюється унаслідок свідомої віри в певні цінності.

Хід історичного процесу характерний передовсім зростанням раціональності. Так, якщо в традиційному суспільстві переважають афективний і традиційний типи соціальної дії, то вже індустріальне суспільство прикметне цілераціональним та ціннісно-раціональними типами.


М. Вебер. «Протестантска етика і дух капіталізму»

Раціоналізація соціальної дії, – це всесвітньо-історичний процес, наслідок ряду історичних факторів, які зумовили розвиток Європи за останні 300 – 400 років. У господарське життя входить формальна раціональність – можливість повного кількісного обліку всіх без винятку його реалій. На думку М. Вебера, капіталізм протиставив ірраціональному прагненню до збагачення, яке було притаманне людям в усі епохи і яке нерідко помилково ототожнюють з «духом капіталізму», механізм, що приборкує або принаймні раціонально регламентує це ірраціональне прагнення – точний розрахунок, спрямований на рентабельність підприємства, облік капіталу, планомірне використання ресурсів для одержання прибутку таким чином, щоб кінцевий результат діяльності перевищував вартість затрачених матеріальних засобів. Гроші стають за цих обставин вирішальною умовою і точним інструментом досягнення раціональності, бо вони забезпечують облік капіталу у грошовій формі чи то в сучасній бухгалтерській звітності, або хоча б у вигляді найпримітивнішого поверхневого підрахунку.



М. Вебер наводить фрагменти з творів Бенджаміна Франкліна, де викладене його бачення моральних засад життя сучасної людини. У центрі уваги в цій моральній проповіді виявляється ставлення до грошей: «Пам’ятай, що час – гроші...» «Пам’ятай, що кредит – гроші...» „Пам’ятай, що гроші по природі своїй плодоносні і здатні породжувати нові гроші...» «Той, хто марнує одну монету в п’ять шилінгів, убиває все, що вона могла б породити: цілі колони фунтів...» «Веди точний облік своїм витратам і прибуткам...» і т.д. . і т.п. [40, с. 71-73]. На цій основі Вебер робить висновок: ідеалом «філософії скупості», породженої «духом капіталізму», є кредитоспроможна добропорядна людина, моральний обов’язок якої полягає в примноженні свого капіталу як самоцілі, все існування людини має бути спрямоване на примноження грошей, яке стало метою її життя. «Капіталізм, який досягнув панування в сучасному господарському житті, виховує і створює необхідних йому суб’єктів... за допомогою економічного відбору»]. Стимулом для підприємців такого типу є не певні блага чи можливості, що знаходяться поза сферою підприємницької діяльності, а хіба лише почуття «добре виконаного обов’язку в рамках свого покликання». Розвиток «капіталістичного духу», за Вебером, найлегше зрозуміти в рамках загального розвитку раціоналізму. Його зміст має бути виведений із принципового підходу раціоналізму до граничних засад буття. Вирішальну роль в утвердженні цього підходу відіграв у європейській історії протестантизм. Він утвердив такі засади «капіталістичного духу»:

  • Найвище завдання морального життя людини – виконання обов’язку в рамках світської професії. Підтвердження своєї віри людина демонструє через світську професійну діяльність.

  • Крайня форма виключної довіри до Бога обертається повною духовною самотністю – не слід покладатися на допомогу та дружбу людей, довіряти слід лише Богові. Пуританин зайнятий лише собою, своїм спасінням. Тут слід бачити корені індивідуалізму, яким пройнята раціональна діяльність підприємця.

  • Християнська аскеза утвердила систематично розроблений метод раціональної життєвої поведінки, заснованої на «активному самовладанні», мета якого – створити умови для діяльного, осмисленого, просвітленого життя, а засіб – упорядкування способу життя людини.

Наслідком розповсюдження цих принципів у країнах Західної Європи доби Реформації стало насичення світського повсякденного існування людини духом «раціонального життя у світі, але не від світу цього і не для світу цього». Протестантська мораль стверджує, що лише діяльність служить для примноження слави Господньої, головний і найтяжчий гріх – даремна трата часу, час безмежно дорогий, бо кожна втрачена години праці відібрана у Бога. Праця є поставлена Богом мета всього життя людини, небажання працювати є симптомом відсутності благодаті. Таким чином, релігійна аскеза зобов’язувала підприємця найкращим чином дотримуватися своїх ділових інтересів, а також надавала йому тверезих, сумлінних, надзвичайно працелюбних робітників, які сприймали свою працю як угодну Богові мету життя.

Питання 1/в.

А


втором теорії матеріалістичного розуміння історії є Карл Маркс (1818 –1883) – філософ, економіст, автор “Капіталу”, співавтор «Маніфесту Комуністичної партії».

В основі його соціальної концепції лежить постулат:



природа, суспільство і людське мислення розвиваються за одними й тими самими законами діалектики.

Джерелом розвитку, за Марксом, як і за Геґелем, є єдність і боротьба протилежностей. В індустріальному (капіталістичному) суспільстві протилежностями є два соціальні класи: буржуазія і пролетаріат. Боротьба протилежностей – це боротьба класів.

Ц

ентральний пункт матеріалістичного розуміння історії – це вчення про суспільно-економічні формації:



Суспільно-економічна формація – це суспільство на певному історичному етапі еволюції, яке виникає на основі певного способу виробництва В історії людства існувало чотири способи виробництва

  • азійський,

  • античний – для нього характерне рабство,

  • феодальний – для нього характерне кріпацтво

  • буржуазний – для нього характерна наймана праця.

Історія Західної Європи знала три останніх.

Капіталізм, за Марксом, є останньою антагоністичною економічною формацією, на зміну якій прийде соціалістична, в якій не буде експлуатації, оскільки робітники фізичної праці будуть водночас і власниками на засоби виробництва і матимуть у руках політичну владу.



Суть своєї соціальної концепції Маркс виклав у праці “До критики політичної економії (Передмова)”, яка містить такі ідеї:

1


) Концепція матеріалістичного розуміння історії визначальними в ході історичного процесу вважає матеріальні економічні взаємини людей, а ідеї, погляди, переконання тощо – похідними. “Не свідомість людей визначає їх буття, а навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість”, – переконаний Маркс.

2)У суспільстві існують взаємини, які нав’язуються людям, хочуть вони цього чи ні. Щоб зрозуміти історичний процес, слід зрозуміти ці надіндивідуальні взаємини.

3)Рушійними силами історії є протилежності (це соціальні класи як локомотиви історії). В основі класової боротьби лежить суперечність між продуктивними силами (що знаходять вираження у продуктивності праці, яка зумовлена новими технологіями, рівнем науки, організацією праці) і виробничими взаєминами, які характеризуються взаєминами власності. Продуктивні сили в певні історичні періоди (революційні) вступають у суперечність із взаєминами власності та розподілу доходу між індивідами та класами. Ця суперечність виявляє себе в суспільстві як класова боротьба. У революційні періоди історії відживаючий клас (реакційний) прагне зберегти попередні виробничі взаємини, що виражається у формі власності, а “прогресивний клас” зацікавлений у нових виробничих взаєминах, новій формі власності, а отже, у розвитку продуктивних сил. У капіталістичному суспільстві клас буржуазії має в руках засоби виробництва (вони в приватній власності). Пролетаріат, як протилежний буржуазії клас, зацікавлений у позбавленні класу буржуазії приватної власності на засоби виробництва і встановленні колективної власності. Це, на думку Маркса, дасть новий потужний поштовх для подальшого розвитку продуктивних сил.

4) Суперечність між продуктивними силами та виробничими відносинами лягає в основу теорії революції. За Марксом, зміна соціально-економічніх формацій є історичною неминучістю, а революції є необхідним елементом при переході формацій від одної до іншої. Вони відбуваються при наявності об’єктивних і суб’єктивних передумов. Аналогом переходу від капіталізму до соціалізму є, за Марксом, Французька революція, що відкинула феодальні й створила капіталістичні взаємини. Соціалістична революція настане тоді, коли в надрах капіталістичного суспільства визріє суперечність між суспільним способом виробництва і приватнокапіталістичним способом привласнення.

Соціальна теорія Маркса з пророчим пафосом передрікає зміну історичних формацій, а після введення суспільної власності на засоби виробництва і планової економіки зникне й держава.

У XX столітті реалізація марксистської концепції суспільного розвитку призвела до історичного експерименту небачених масштабів - створення так званого „реального соціалізму, що зрештою призвело до її дискредитації"

Упродовж ста років сталися три великі кризи марксистської соціально-політичної й філософської думки та ідеології, зазначає відомий французький соціолог Раймон Арон у книзі “Етапи розвитку соціологічної думки”:


  • Перша – на початку ХХ ст. у формі так званого ревізіонізму, який виявив, що насправді в суспільстві класові антагонізми не загострюються, а тому не можна сподіватися на швидку революцію.

  • Друга пов’язана з більшовизмом під керівництвом Леніна і створеної ним партії. Більшовики російської імперії, коли взяли у 1917 році владу, оголосили це перемогою пролетарської революції, владу партії – диктатурою пролетаріату, а радянський лад – пролетарським, що будує соціалізм і комунізм. Проте марксистські лідери Західної Європи стверджували, що диктатура марксистської партії в Радянському Союзі є не диктатурою пролетаріату, а диктатурою над пролетаріатом.

  • Третя – наприкінці ХХ ст. стала її крахом. Не стало «соціалістичного табору». Розпалася “совєтська” імперія, а держави, які утворилися на її місці, прагнуть будувати не соціалізм, а громадянське демократичне суспільство з ринковою економікою.

Питання 1/г.

Засновник методу структурно-функціонального аналізу Еміль Дюркгейм (с.432- 434) у центрі своєї концепції поставив людську особистість та її взаємини зі спільнотою. Вирішальною умовою виживання суспільства є консенсус, гармонія, соціальна солідарність.

У своєму розвитку соціальна солідарність проходить два етапи:


  • механічна, притаманна примітивним, архаїчним суспільствам, заснована на «Ми-свідомості». Історично першими виникають суспільства, де індивіди «розчинені» в цілості, тобто суспільства колективістські, де кожний схожий на всіх.

  • органічна – за аналогією з жими організмом, притаманна соціально диференційованим спільнотам.

Органічна солідарність заснована на:

    • особистій свободі членів суспільства;

    • принципі індивідуалізму;

    • особистій відповідальності людини за свої дії.

Причина появи органічної солідарності – зростання чисельності членів суспільства та інтенсивності різноманітних взаємин між індивідами. Для суспільства з органічною солідарністю характерна диференціація соціальних функцій, що виражається у розподілі праці: це збільшення різновиду діяльностей, збільшення числа професій, а, отже, і соціальних відмінностей між людьми. Суспільна диференціація стимулює розвиток особистої свободи індивіда, яка дозволяє самостійно міркувати і діяти.

У міжперсональних зв’язках у сфері праці, торгівлі людина покладається на сталі, вироблені колективною свідомістю норми, зразки, цінності, обов’язковість яких визнають усі члени суспільства. Колективна свідомість постає тут не просто сукупністю загальновизнаних норм, уявлень, вірувань, ідеалів, вартостей, а їх цілісною системою, що є правилом у діях кожного члена суспільства. Така структура колективної свідомості є ціннісно-нормативною системою суспільства. Для того, щоб індивід став членом колективу, він має пройнятися повагою до його законів, моральних норм, забобонів, на яких ґрунтується колективне життя.



Тому не організація економіки і не конкуренція індивідів є вирішальною для суспільства, а проблема консенсусу, соціальної злагоди.

Структуру суспільства становлять не економічні, політичні, правові інститути, а його ціннісно-нормативна система. Консенсус базується на прийнятті її усіма членами, тому провідною соціальною проблемою є проблема соціалізації.

(с. 435 - 436).

Ціннісно-нормативна система забезпечує соціальну рівновагу, чи то консенсус, завдяки таким своїм функціям:

1) адаптативна – дотримання цінностей, норм, правил забезпечує індивіду в суспільстві пристосування до його вимог та виживання;

2) доцільна – ідеали та імперативи нормативно-ціннісної сфери визначають мету суспільства та способи її досягнення;

3) інтегративна – забезпечення в суспільстві злагоди між усіма соціальними прошарками та групами;

4) відтворення цінностей, ідеалів – забезпечення внутрішнього комфорту людині віт того, що вона живе в раціонально організованій спільноті, де непохитним законом є норми, вартості, ідеали, зрозумілі та близькі всім громадянам.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка