Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво»



Сторінка5/12
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.21 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

План


  1. Специфіка філософського підходу до людини.

  2. Субстанційно-соціальна концепція людини:

а) марксизм;

б) екзистенціалізм.



  1. Натуралістична інтерпретація людини.

  2. Релігійно-філософський підхід до сутності людини.

  3. Функціональний підхід до сутності людини.

Питання 1. У підході до розуміння людини філософія, на відміну від науки має на меті розкрити сутність людського буття та життєве призначення людини.

Під природою людини розуміють стійкі, незмінні риси, загальні задатки та здатності, притаманні Homo sapiens:



  • біологічні,

  • психічні,

  • соціальні.

Сутність людини є таким якісним поєднанням цих рис, які докорінно відрізняють її від решти живих істот.

Класична філософія концентрує увагу на відмінності людини від усіх інших живих істот, яка й складає собою її природу та сутність.



У філософії сформувалося два підходи до сутності людини: субстанційний та функціональний.

  • За субстанційним підходом, сутність людини доконечно, однозначно зумовлена біологічними, психічними або соціальними чинниками і передує її існуванню.

  • Згідно з функціональним підходом, сутність людини не передує існуванню, а є рольовою, формується в процесі її життєдіяльності.

У філософії Канта, Гегеля та Фейєрбаха проблема людини постала як суперечність між її існуванням – тобто унікальним буттям конкретного індивіда і сутністю – тобто незмінною основою, спільною для всіх людей, що відрізняє людину від інших живих істот.

Цю суперечність філософи XIX століття розглядали як феномен самовідчуження людини: сутність та існування мають протилежні, взаємовиключні виміри.

Сутність людини постає як її (людини) стала незмінна основа (субстанція), тому такий підхід ми розглядаємо як субстанційний.

Субстанцію людського буття різні напрями некласичної філософії розглядають по-різному, в залежності від її тлумачення можна виділити підходи:


  • Соціально-субстанційний (марксизм, екзистенціалізм).

  • Натуралістично-субстанційний (біхевіоризм, соціобіологія, психоаналіз).

  • Духовно-релігійний.

Питання 2/а.

Згідно з марксизмом, людина – це природна істота. Від тварини її відрізняє те, що способом існування людини є діяльність - процес виробництва матеріальних благ, завдяки якому сформувалися мова, свідомість, соціальні зв'язки.

У процесі виробництва люди взаємодіють з природою. Процес праці та виготовлення знарядь потребує постійного спілкування людей, поєднання їх зусиль, що сприяє виникненню мови та збагаченню зв’язків між людьми. Праця потребує цілепокладання, переносу предметно-матеріальних дій у “внутрішній”, ідеальний план з метою формування певного алгоритму діяльності, а все це разом стимулює розвиток мислення та свідомості. У процесі трудової діяльності кожна особа вступає в широку систему суспільних взаємин та спілкування, завдяки чому її індивідуальна життєдіяльність постає соціальною. Таким чином, предметно-практична діяльність і ті форми, в яких вона здійснюється, породжує людину як соціальну істоту, перетворюючи її життя в співдіяльність, співтворчість, співпереживання з іншими й для інших. Предметно-практична діяльність є не лише способом буття людини, а й способом її соціального становлення.

Тому субстанцією людського буття в марксизмі постає сукупність усіх суспільних взаємин, які зумовлені способом матеріального виробництва. Таким чином, сутність людини виявляється поза самою людиною, а це зумовлює можливість її відчуження.

Причиною відчуження людини К.Маркс вважав існування приватної власності, а шлях до повернення людині її сутності вбачав у знищенні приватної власності і утвердженні комунізму.

По суті, уся філософія марксизму почалася і розвинулася як пошук відповіді на питання: як подолати відчуження людини, зробити її цілісною, гармонійною – щасливою. Маркс, за його власним переконанням, намагався створити теорію про те, як усіх людей раз і назавжди зробити щасливими, узгодити її інтереси та поведінку з інтересами суспільства. Логіка його теорії була така: приватна власність примушує людей боротися одне проти одного, робить їх егоїстами. Якщо приватну власність знищити і утвердити спільну,



су-спільну

власність, в усіх будуть спільні інтереси, люди стануть колективістами, це сприятиме небаченому розвиткові суспільства і людини.

ПРОТЕ

Ми знаємо, що теорія Маркса була реалізована більшовиками в Радянському Союзі, і цей гігантський експеримент показав, що суспільство, засноване на висунутих марксизмом засадах, виявилося нежиттєздатним.



Марксистська філософія людини абсолютизує (тобто неправомірно перебільшує) роль соціально-культурного оточення у формуванні особи й воднораз недооцінює вплив природно-біологічних та психічних чинників на глибинну сутність людини.

Питання 2/б.

Екзистенціалізм у розумінні людини виходить не з поняття сутності, а з поняття існування – екзистенції. Екзистенція – це сутнісна самототожність людини і вираз неповторності її єства.

Центр ваги переноситься із зовнішньо-соціальних факторів на внутрішній світ особи: на її суверенітет, самодіяльність і силу її духу. У зв’язку з цим відповіді на питання, яким бути, як жити, до чого прагнути тощо потрібно шукати не в соціальному оточенні, його директивних діях, а у внутрішньому світі людини, яка є дійсним хазяїном свого неповторного “Я” і своєї долі.

Це означає, що людина спочатку існує, з’являється у світі і тільки потім формує свою сутність. Усі речі мають своє призначення ще до того, як вони з’явилися у світі. І лише людина, приходячи у світ, не має жодного призначення: вона має сама знайти свій смисл буття. Лише тоді вона стає соціальною особою, причому такою, якою вона сама себе сконструює. Отже, немає жодної напередзаданої сутності людини. Вона є істотою, зорієнтованою в майбутнє, своїм власним проектом. Оскільки вона є тим, ким намагається бути, то сама і визначає своє майбутнє, проектує долю, а отже, і відповідає за те, ким стає.

У внутрішньому світі сутність людини існує як інтеріоризована соціальність (тобто така, що перетворилася із зовнішніх у внутрішні виміри людської особистості):


  • свобода;

  • вибір;

  • відповідальність;

  • тривога.

Екзистенційна філософія розглядає людину як істоту, яка приносить себе в жертву своєму призначенню. Людина з усіма її чеснотами й вадами не формується історією, а опиняється в ній як у своїй долі. Проте вона лише тоді виконає своє призначення, коли зуміє не сприйняти як цілевказівки для себе чинники зовнішнього примусу з боку суспільства: невпевненість людей у майбутньому, відчуття тривоги, духовний застій, кризу історичного оптимізму та девальвацію прогресистських ідей, які переживало європейське суспільство у ХХ ст. Виник своєрідний феномен “недовіри” до історії, відчуття її нерозумності й абсурдності всього, що відбувається. Крах соціальних ідеалів призвів до виникнення в Європі тоталітарних режимів (сталінізму, фашизму, франкізму тощо). На думку представників екзистенціалізму, призначення людини – протистяти абсурдові як «долі-ситуації».

У ХХ ст. була підірвана віра в усесилля людського розуму, у суспільний прогрес, у результаті чого людина опинилася в “життєвій пустелі”, позбавленій абсолютних цінностей, тобто тієї опори, яка могла б зробити її буття стабільним, осмисленим та змістовним. Втрата віри викликає “тугу за абсолютним”, за абсолютними цінностями, які становлять стрижень усього її життя та діяльності. Перед нею знову постає вічне питання: де шукати опору та сенс власного життя .

Екзистенціалізм дає на це питання цілком однозначну відповідь: знайти абсолютне можна лише в самій людині, в її переживаннях, моральних установках і настроях, в її ціннісних орієнтаціях, тобто в усьому тому, що він називає екзистенцією.

Якщо історія для людини є “долею-ситуацією”, в якій вона опиняється всупереч власній волі, то екзистенція  це “доля-покликання”, якій людина стоїчно підпорядковується й за якою йде.



Питання 3.

Субстанційно-натуралістичну

концепцію людини витворили:

  • біхевіоризм

  • соціобіологія

  • психоаналіз

  • За вченням біхевіоризму, (від англ. behaviour  поведінка) поведінка людини, як і тварини, формується в процесі реакції-відповіді на стимул-подразник. Свідомість, самосвідомість, моральні цінності, мотиви  усе, що визначає активно-творчий характер поведінки людей, ігнорується, цей напрями розглядає людину як природно-інстинктивну істоту і вважає, що наука про людину повинна бути продовженням науки про природу.

Оскільки поведінка людини є соціально-культурною, то призначення її діяльності лежить поза індивідом у сфері об’єктивованих позаособистісних структур, це призначення – “виживання культури”, а індивід є засобом для досягнення цієї мети.

У другій половині ХХ ст. у зв`язку з бурхливим розвитком біологічних наук, і насамперед генетики, натуралістично-субстанційний підхід до людини немовби набуває “другого дихання”. Багатоманітні наукові спостереження та дослідження неспростовно довели, що різні якості людини, включаючи й духовні характеристики, зумовлені не лише соціальними, а й біологічними чинниками, тією чи іншою мірою залежать від біологічних структур людини й можуть успадковуватися біологічним шляхом. Тому саме по собі врахування дуже важливої ролі біологічних чинників формування та розвитку людини це ще не натуралізм у повному значенні цього слова.

Філософський натуралізм як світоглядно-метологічна позиція починається там, де природничо-науковий підхід оголошують єдиним засобом для розуміння сутності людини, ігноруючи її другу – соціальну природу.


  • Одним з найважливіших проявів такої позиції в сучасній науковій думці є соціобіологія.

Основний її принцип: людина як біологічна істота з’являється внаслідок низки генетичних мутацій. Homo sapiens є типовим тваринним видом з поправкою на якість і величину генетичної відмінності, що впливає на поведінку.

Саме гени людини зумовлюють спосіб формування людського розуму: які стимули сприймаються, а які ні, яка інформація опрацьовується, які види пам’яті легко викликаються, які емоції пробуджуються і т. п.

Посередником між біологічним та соціальним у людині є епігенетичні правила, закладені природним відбором з метою адаптації. Це напів-інстинктивні, напівсвідомі спонукальні імпульси, що регулюють поведінку: попереджують про загрозу існуванню, утримують від невластивих вчинків.

Біологічними методами соціобіологія пояснює існування розуму, талантів, духовне та соціальне життя. Історичний процес – це біологічна еволюція, над якою надбудовується пласт культури, або генокультурна коеволюція (тобто спільна еволюція генотипу людини та форм існування культури): ні гени, ні культура, узяті самі собою, не могли призвести до появи людського розуму, соціокультурні та біологічні чинники взаємно доповнюють одне одного.

Таким чином, природа людини в дзеркалі соціобіології є лише системою складних реакцій на фактори зовнішнього середовища, які сформувалися в процесі еволюції людства як біологічного виду.


  • Психоаналітичну концепцію людини (натуралістично-субстанційну) викладено в роботах З. Фрейда.

У розумінні людини З. Фрейд виходить з припущення про те, що в живій природі діє два роди сил: Ерос – інстинкт життя і Танатос – інстинкт смерті. Ерос спрямований на збереження життя, оновлення, творення, прогрес. Танатос спрямований на руйнацію життя. Тому людину можна розглядати як поле протидії цих двох сил. Ерос виявний воднораз як дія сексуального інстинкту, Танатос  як деструкція, що супроводжується агресивністю. Тому агресія, за З. Фрейдом, є природно вкоріненою рисою людини.

Сутність людини З. Фрейд намагається зрозуміти шляхом аналізу її психіки. Він вважає, що душевне життя людини не може бути зведене до свідомості. Свідомість є лише частиною специфічної багаторівневої психічної реальності. Психіка не є tabula rasa, яка заповнюється виключно за рахунок пізнання зовнішнього світу, тобто зовнішня реальність не єдине, що зумовлює зміст нашого внутрішнього світу.

Психіка – багаторівневе утворення, вона включає:

сферу свідомості – “Я”(Ego)

сферу контролю – “Над-Я”(Super-ego)

шар несвідомого – “Воно” (Id)



  • Воно” – це глибинний пласт підсвідомих потягів та інстинктів, що функціонує за принципом задоволення, тобто за довільно обраною програмою отримання максимального задоволення безвідносно до соціальної реальності і навіть супроти неї.

  • Над-Я” – це моральний цензор, що виявляється передовсім як совість, що містить у собі заповіді, заборони, владу, авторитет батьків тощо.

  • Я” – це посередник між “Воно” і зовнішнім світом, функціонує за принципом реальності і прагне зберегти добрі стосунки як з “Воно”, так й із зовнішнім світом, врівноважити несвідомі потяги із соціальною реальністю. Хоча це не завжди вдається, бо доводи розуму часом безсилі проти інстинктивних потягів. А тому в психіці актуалізується третій елемент структури  “Над-Я”.

Існування людини – це не що інше, як психічна гармонія індивіда, яка здійснюється через розв`язання конфлікту між “Воно” та “Над-Я”. Згідно із З. Фрейдом, “Я” намагається привести ірраціональні імпульси у відповідність вимогам реальності і доводам розуму, обмежити їх за допомогою захисних механізмів. Основними механізмами врівноваження психіки, за З. Фрейдом, є витіснення, раціоналізація (“виправдання”) та сублімація.

  • Витіснення – це механізм психічного захисту у формі мимовільного забування конфліктних ситуацій, стресів, яких людина воліла б не знати.

  • Сублімація  це переключення енергії людських пристрастей і потягів на соціально доцільну діяльність та культурну творчість. За З. Фрейдом, завдяки сублімації могутня сила “Воно” виявляє себе в бурхливій діяльності у сфері мистецтва, науки, політики тощо.

Антагонізм природного (“Воно”) і культурного (“Я”) в індивіді переростає в антагонізм індивідуальних прагнень та цілей розвитку культури. Культура, на думку З. Фрейда, – це неначе «гамівна сорочка» для індивіда, яка функціонує в інтересах соціуму з метою забезпечення спільної діяльності і має на меті обмежувати антисоціальні потяги та агресивність індивідів.



Питання 4.

Релігійно-філософський підхід до сутності людини спирається на такі принципи:

  • креаціоністський догмат, що містить ідею творення людини Богом: Бог власноручно створив першу у світі пару  Адама та Єву, від яких походять усі люди. Ця теза є релігійною основою монофілетичної теорії походження людства (тобто походження всіх людей від єдиного кореня).

  • богоподібність людини: вона створена за образом і подобою Бога, а, отже, стоїть окремо від усього тваринного світу. Богоподібність людини означає, що саме вона є вінцем творіння.

  • засудження надмірної самовпевненості людей: людина хоч і богоподібна, та при цьому не повинна забувати, що вона є не більш ніж тіньовим відображенням свого Творця.

  • Богоцентризм: феномен людини сприймається і тлумачиться крізь призму існування Бога та його творчої всемогутності.

  • духовно-тілесний дуалізм: теза про єдність у людині тілесної та духовної природи.

Питання 5.

Функціональний підхід до сутності людини розвинув німецько-американський філософ Еріх Фромм.

Суть функціонального підходу в тому, що, на відміну від субстанційного, за основу людської природи береться не одна з двох сторінсоціальна або біологічна – а драматична єдність цих суперечливих сторін: людина є



біо-соціальна істота,

а тому вона суперечлива у самі своїй основі.

Природу людини неможливо розглядати


  • ні як біологічно зумовлену суму потягів,

  • ні як механічний відбиток з матриці соціальних умов;

вона:

  • не є ані незмінною,

  • ані безмежно пластичною:

людська природа є результатом історичної еволюції в синтезі з певними вродженими механізмами та законами.

Вихід людини за межі природного буття, розрив єдності з природою породив нерозв’язні суперечності людського буття:



  • Між життям і смертністю людини

  • Між можливостями і межами їх реалізації

  • Між індивідуальним та соціальним життям

Унікальність людського буття полягає в тому, що задоволення життєвих потреб недостатньо не лише для щастя, але навіть для психічного здоров’я.

Це відбувається саме тому, що людські потреби



далеко виходять за межі тваринних потреб.

Рушійною силою всіх дій та прагнень людини є прагнення відновити єдність з природою на все більш високому рівні і тим розв’язати суперечності між біо- та соціо- у своїй природі.



Фромм створив класифікацію специфічно людських потреб:

  • Потреба у причетності – необхідність подолати самотність, відокремленість від інших людей

  • Потреба у подоланні обмеженості власного існування – прагнення вийти зі становища випадкової, залежної істоти і стати творцем власного життя.

  • Потреба в укоріненості та братерстві – розрив архаїчних кровноспоріднених зв’язків примушує шукати заміну в інших варіантах близьких взаємин між людьми.

  • Потреба в самоототожненні – невизначеність становища людини у світі примушує шукати спільноту, з якою можливо себе ідентифікувати.

Суспільство має репресивний характер – воно маніпулює свідомістю людини і витісняє у сферу несвідомого потяги, небажані для суспільства (хоч для людини вони можуть бути й позитивними).

Де-репресія (тобто звільнення людини від надмірного тиску суспільних механізмів) є психоаналітична терапія, яка допомагає людині досягти балансу своїх особистісних нахилів та соціальних норм.

Питання для самоконтролю

  1. Який зміст вкладає філософія у поняття «сутність людини»?

  2. Який зміст вкладає філософія у поняття «субстанційний та функціональний підходи до сутності людини»?

  3. Який зміст вкладає філософія у поняття «самовідчуження людини»?

  4. Чим відрізняються між собою соціально-субстанційний та натуралістично-субстанційний напрями у вченні про людину?

  5. Що вважається субстанцією людського буття в марксизмі?

  6. Яким чином філософія марксизму намагалася подолати відчуження людини? Якими були наслідки?

  7. Аргументуйте тезу екзистенціалізму: людина – це істота, що приносить себе в жертву своєму призначенню.

  8. У чому, на думку представників екзистенціалізму, полягає призначення людини?

  9. У чому суть субстанційно-натуралістичної концепції людини?

  10. Чому, за вченням біхевіоризм,у наука про людину повинна бути продовженням науки про природу?

  11. Поясніть зміст поняття «генокультурна коеволюція» у соціобіології.

  12. Розкрийте структуру психічного життя людини за Фрейдом та охарактеризуйте співвідношення між її елементами.

  13. Охарактеризуйте принципи релігійно-філософського підходу до сутності людини.

  14. У чому полягає відмінність функціонального підходу до людини від субстанційного?

  15. За Е.Фроммом, у чому полягає унікальність людського буття?

  16. Яку класифікацію специфічно людських потреб створив Фромм?



Тема 7. Новітня соціальна філософія (4 год.)

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка