Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво»



Сторінка4/12
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.21 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

План


1. Основні проблеми класичної гносеології.

2. Провідні гносеологічні напрями некласичної філософії:


  1. Марксизм

  2. Прагматизм

  3. Позитивізм

  4. Феноменологія

3. Методологія наукового пізнання.

4. Моделі розвитку науки: класичної, некласичної, постнекласичної.



Питання 1.

Гносеологія має предметом свого дослідження сутність, закономірності та межі знання й пізнання. Вона прагне дати відповідь на питання: що таке пізнання, який його механізм та які його джерела? Чи можливе пізнавання поза межами людського досвіду, тобто трансцендентально? Що є істина та який її критерій?

Основні питання класичної гносеології:



  • чи може людина пізнати світ ?

  • які засоби для цього вона має ?

  • що є істина ?

На ці питання у класичній філософії ми розглянули такі варіанти відповідей:

І питання - чи може людина пізнати світ ?

  • гносеологічний оптимізм (Гегель): пізнання можливе, воно реально здійснюється безперервно у процесі саморозвитку світу і не має меж, тобто сягає аж до граничних засад буття

  • скептицизм (Кант): пізнання можливе, але лише до певної межі. Ми ніколи не матимемо гарантії, що наше знання є істинним

  • агностицизм (Берклі, Юм): пізнання в принципі неможливе, те, що ми називаємо знанням про об’єктивні речі – це витвір наших власних відчуттів

ІІ питання - які засоби має людина для пізнання?

Класичний підхід, який бере початок від філософії Аристотеля і стає домінуючим у філософії Нового часу, стверджує: пізнання є адекватним відбитком предмета в розумі людини.



  • Емпіризм (Ф.Бекон): Пізнання – це відображення об’єктивної дійсності у розумі суб’єкта, розум подібний до дзеркала: «Немає нічого у розумі, чого перед тим не було б у відчутті».

  • Раціоналізм (Р.Декарт): знання – це результат діяльності розуму, абстрактного мислення.

Емпіризм та раціоналізм розглядають дві реальні сторони процесу пізнання, але кожен бере за основу лише один бік, тому не можуть показати цілісну картину. Причина на це – те, що вони не можуть пояснити, яким чином у пізнанні поєднуються чуттєвість та racio – у класичній філософії це зробив лише Кант, проте некласична філософія буде змушена ще не раз повернутися до цього питання.

ІІІ питання - що є істина ?

У розумінні істини класичні філософи дотримувалися кореспондентної теорії Аристотеля:

істинне знання – це правильне відображення зовнішнього предмета в розумі людини. Істинне знання  це “точне” віддзеркалювання предметів і процесів природи.

Питання 2.


Вирішальну роль у переході від класичної до некласичної гносеології відіграв І. Кант

До цього спричинилося нове, порівняно з попередньою гносеологією, розуміння пізнання: це не дзеркальне відображення об’єктів, а творча конструююча діяльність, свідомості.

З
Увага:
а Кантом пізнання не відображає, а заново конструює свій об’єкт.

Започаткований І. Кантом підхід покликав до життя низку некласичних теорій пізнання, що їх розробили зокрема такі течії:



  • (а) марксизм

  • (b) прагматизм

  • (c) позитивізм (аналітична філософія)

  • (d) феноменологія

Питання 2 / а.

Марксизм розглядає пізнання як більш або менш адекватне відображення дійсності свідомістю людини.

Пізнання є взаємодія суб’єкта з об’єктом. А основу цієї взаємодії становить принцип відображення. Отже, пізнання – це процес відображення об’єкта суб’єктом.

Відображення  це здатність матеріальних об’єктів, процесів і явищ при взаємодії змінювати свою структуру, що дозволяє відтворювати властивості однієї речі в іншій.

Головною своєю відмінністю від попередніх теорій пізнання марксисти вважали теорію про вирішальну роль суспільно-історичної практики у пізнанні: завдяки практиці формуються пізнавальні здатності і можливості людини, адже людина навчається мислити й пізнавати разом із засвоєнням форм і способів людської діяльності, суспільно-історичного досвіду, нагромадженого попередніми поколіннями.

Марксизмові притаманний гносеологічний оптимізм  віра в усесильність людського пізнання, визнання його необмежених можливостей.

Ленін у роботі “Матеріалізм і емпіріокритицизм” сформулював три засадничі висновки:

1. Існують речі поза і незалежно від нашої свідомості і вони є джерелом нашого пізнання;

2. Ніякої принципової різниці між «річчю для нас» і “річчю в собі” немає, а є непринципова різниця між тим , що вже пізнане, і тим, що ще не пізнане.

3. У теорії пізнання треба мислити діалектично, тобто не припускати готовим і незмінним наше пізнання, а досліджувати, яким чином з незнання постає знання.



Основні принципи марксистської гносеології:

  1. Пізнання – це процес відображення об’єкта суб’єктом.

  2. Пізнання як відображення – це не пасивне споглядання, а результат активної практично-перетворюючої діяльності людини.

  3. Гносеологічний оптимізм: пізнання всесильне, його можливості необмежені.

  4. Пізнання – діалектичний процес, результатом якого є істина. Вона завжди об’єктивна, тобто її зміст залежить тільки від об’єкта, завжди конкретна і являє собою діалектичну єдність абсолютного та відносного.

Марксистська модель пізнання визначена формулою: від живого споглядання до абстрактного мислення, а від нього до практики:


Споглядання (емпіричний досвід)



Практика

Абстрактне мислення


Істина в марксистській теорії пізнання  це такий зміст наших знань, який відповідає дійсності. Таке визначення істини не виходить за рамки класичного, оскільки є відповідність змістові пізнання буттю предметів. На основі принципу відповідності тут істина постає як діалектичний процес акумулювання знання про об’єкт.

Головні недоліки марксистсько-ленінської теорії пізнання:



  • віддаючи пріоритет раціональному мисленню, вона ігнорує такі аспекти людського освоєння світу, як почуття, віра, сумнів, совість тощо;

  • процес пізнання зведений до схем незнання → знання, об’єкт → суб’єкт.

Поза увагою залишене так зване апріорне знання, тобто соціальний досвід, що його людина засвоює через сферу інтерсуб’єктивної комунікації.

Питання 2 / b.

На відміну від марксистської гносеології, яка розглядає процес пізнання передовсім як відображення, прагматизм розглядає його як ТВОРЧІСТЬ.

Представники прагматизму: Чарльз Пірс, Вільям Джемс, Джон Дьюї.

Вихідний принцип гносеології прагматизму:

Основною формою життєдіяльності людини є дія.

Пізнання має на меті успішну дію.

Модель пізнання:

потреба в успішній дії

сумнів


подолання сумніву шляхом утвердження прагматичної віри

перевірка здобутого знання в дії


Визначення істини:

  • істина – це вірування, що приводить до практичного успіху;

  • це вірування не індивідуальне, а колективне;

  • це стійке вірування, проти якого немає вагомих сумнівів;

  • воно продемонструвало свою ефективність у досягненні практичної мети.

Нове розуміння суб’єкта та об’єкта:

  • суб’єкт – не абстрактний індивід, а конкретна соціалізована людина;

  • об’єкт – життєвий досвід людини;

  • досвід – це все те, що стало фактом свідомості, це цілісний потік свідомості.

Функція пізнання – це засіб виживання.

Критерій цінності знання – його корисність.

Критерій істинності наукових теорій – з’ясування практичних наслідків їх реалізації за допомогою прагматичного методу.

Поява нових істин завжди залишає незмінною переважну частину попереднього досвіду.



Процес пізнання – це перебудова, реконструкція досвіду, яка включає в себе такі процедури:

  • Виявлення проблемної ситуації.

  • Виявлення пізнавальних інструментів (ідей, теорій) для її розв’язання.

  • Теоретичний аналіз усіх можливих наслідків. Остаточний вибір шляху розв’язання проблеми.

  • Реалізація та експериментальна перевірка результатів дослідження.

Здобутком прагматизму стало подолання притаманного класичній гносеології розриву між науковим знанням та практичною діяльністю, людськими потребами, цінностями. Були піднесені на рівень філософського осмислення дійсності такі життєві цінності, як підприємництво, дія, успіх.

Питання 2 / с.

Аналітична філософія бере початок від філософії позитивізму, який у своєму розвитку пройшов такі етапи:



  • Перший позитивізм (с. 317+195), заснований у 30-40-х роках ХІХ ст. – висунув і обгрунтував ідею побудови світоглядно нейтральної філософії, відмову від метафізичної проблематики.

О. Конт, Дж. Мілль, Г. Спенсер.

  • Другий позитивізм (с. 195-196) або емпіріокритицизм – під філософією розуміє науку, яка здатна узагальнювати здобутки конкретних наук через підведення їх під певні універсальні принципи. Е. Мах, Р. Авенаріус.

  • Неопозитивізм (с. 280+281), який виник у 20-х роках ХХ ст. – зробив своїм предметом змістовний аналіз наукового знання з метою чіткої дефініції наукових понять та звільнення науки від понять і суджень, що позбавлені наукового змісту. М. Шлік, Р. Карнап, Г. Рейхенбах, О. Нейрат, Б. Рассел, К. Поппер.

Виникнення аналітичної філософії було зумовлене переходом науки на теоретичний рівень (с. 280-281) математизацією та формалізацією наукового знання.

Центральний принцип – принцип верифікації (с. 282-283):




Верифікація – становлення змісту наукового судження через співставлення його з емпіричним досвідом.

Судження в процесі верифікації виявляються істинними або хибними.

Якщо істинність або хибність судження не може бути встановлена, його вважають позбавленим наукового змісту і вилучають з наукового обігу.

Істина – це узгодження змісту наукового судження з емпіричним досвідом – когерентна істина.

У зв’язку з труднощами, які виникають при застосуванні принципу верифікації в низці природничих наук, цей підхід зазнав суттєвих змін, принцип верифікації був послідовно замінений на:



  • принцип верифікованості (с. 283);

  • принцип фальсифікації (с. 283);

  • принцип подвійної верифікації (с. 283-284) – актуальної та логічної.

Логічна верифікація має на увазі, що система суджень вважається істинною, якщо вона внутрішньо не суперечлива, а також не суперечить загальновизнаним принципом наукової теорії. Таким чином, наукові положення розглядаються як результат угоди, конвенції між теоретиками: їх наукова значущість є результатом загального визнання на підставі логічної несуперечливості.

Питання 2 / d.

Феноменологія (Е. Гуссерль) висунула апріорно-трансцендентну модель науки (с. 285+287).

Об’єктивність наукового знання зумовлена двома факторами:


  • апріорними трансцендентальними структурами свідомості;

  • предметною даністю феноменів свідомості.

Апріорні трансцендентальні структури свідомості – це самоочевидні сутності, які утворюють собою „життєвий світ” людини. По суті це і є об’єктивно істинне знання. Дотепер в науці „життєвий світ” існував анонімно, тобто його апріорні даності ніхто не досліджував. Наука як теоретично-логічна конструкція набуває універсальності завдяки первісним очевидностям „життєвого світу” (с. 286-287).

Вихідний принцип пізнання – принцип очевидності (с. 287-288).

Досягти справжньої очевидності можна лише методом трансцендентальної редукції (с. 288-289).

Е. Гуссерль виділяє 2 типи очевидності:



  • неаподиктична (с. 288) – заснована на чуттєвому сприйнятті феноменів – вона не може бути достатньою підставою істини;

  • аподиктична (с. 288) – заснована на логічному мислені – це безпосереднє споглядання сутностей у свідомості людини.

Успішність знання констатується в пізнавальному акті через ідентифікацію значення (аподиктичної очевидності) з мислимим предметом (неаподиктичною очевидністю).

Межі та обрії пізнавальної діяльності визначені апріорними структурами людської свідомості, які коріняться „життєвому світі”. Таким чином Е. Гуссерль долає розрив між наукою та „життєвим світом” людини, який породив у ХХ ст. споживацьке ставлення до досягнень науки та байдужість до екзистенційних проблем буття.



Питання 3.

У центрі уваги всіх розглянутих течій знаходиться проблема методологічної функції (с. 291-292) філософії щодо наукового пізнання.



Метод (с. 291-295) – це система регулятивних принципів діяльності суб’єкта, яка залежить від її мети, засобів здійснення і характеру об’єкта, є усвідомленою і визначає всю сукупність прийомів та операцій, що спрямовані на ефективне пізнавальне, практично-перетворювальне або творчо-художнє освоєння дійсності.

Класифікація методів наукового пізнання

включає три головні групи:

  • загальні (філософські);

  • спільні методи науки;

  • спеціальні наукові методи.

Спільні методи поділяють на три підгрупи:

Методологія – це система методів діяльності та вчення про неї – (с.297-298). Філософія виконує роль методології наукового пізнання (с. 303), оскільки різноманітні філософські знання (ідеї, концепції, принципи тощо) виступають як регулятивні фактори людської пізнавальної діяльності.

Зокрема це виявляється в розробці принципових моделей розвитку науки.



Питання 4.

Царина філософського знання, що вивчає сутність, закономірності функціонування та розвитку науки, називається епістемологія (с. 316-317).

Епістемологія виникла у 30-х роках ХІХ ст. як результат перетворення науки в самостійний соціальний інститут.

Представники першого позитивізму (с. 317) поставили завдання:




визначити критерії наукового знання і здійснити його класифікацію

У пошуку цих критеріїв О. Конт описав основні особливості

класичної науки (с. 318-319):

  • О

    б’єкт дослідження – замкнені статичні системи (с.319)



  • Вихідний принцип методології – принцип спостережуваності (с. 318) передбачає, що об’єкт дослідження емпірично представлений суб’єктові пізнання.

  • Метод – спостереження (с. 318).

  • Зміст наукового знання:

  • емпіричний – він грунтується не на спекулятивних твердженнях, а на даних досвіду;

  • об’єктивний і предметний – з опису і пояснення виключене все, що стосується суб’єкта.

  • Мета пізнавальної діяльності – прикладна, знання повинне забезпечувати ефективність дії.

У 70-х роках ХІХ ст. відбувається переорієнтація науки на вивчення замкнених динамічних (с. 319-320) систем.

Методологія дослідження замкнених динамічних систем – матеріалістична діалектика (с. 320-321). Її розробили К. Маркс і Ф. Енгельс на основі діалектичного метода Г.Гегеля.



  • під лінійністю мають на увазі безперервний поступальний рух науки від незнання до знання, від неповного, неточного знання до повнішого і точнішого;

  • під кумулятивністю – властивість зберігати у процесі зростання наукового знання всі нагромадженні дотепер результати з додаванням нових.

Некласична наука (с. 322-324)

зароджується поряд з класичною на початку ХХ ст. у зв’язку з низкою революційних відкриттів (с. 322) у різних галузях знання, зокрема – переходом фізичних досліджень на субатомний рівень.

Основні особливості некласичної науки:

  • Об’єкт дослідження – відкрита система (с. 323+322) –

під відкритістю мають на увазі, що об’єкт постає у пізнавальному акті не таким, який він є сам собою, дослідження показує лише результат взаємодії об’єкта із засобами спостереження.

  • Некласична наука відмовляється від принципу спостережуваності – її об’єкт безпосередньо не спостережуваний. Засоби, що опосередковують спостереження становлять єдине ціле з об’єктом дослідження.

  • Зміст наукового знання – теоретично сконструйовані ідеальні об’єкти, математично-формалізовані моделі.

  • Методологічна база (с. 323) – математика та математична логіка.

  • Одержаний результат пізнання – реальність другого порядку, раціональні моделі – реалізуються в класі штучних технічно відтворюваних феноменів.

  • Модель некласичної науки – лінійно-некумулятивна (с. 324-325): на зміну принципу кумулятивності приходить принцип фалібілізму (фальсифікації) К. Поппер: будь-яка теорія через обмеженість емпіричної бази з часом має бути критично переглянутою і замінена іншою. Зростання знання здійснюється як безперервний рух від пояснення до пояснення, від проблеми до проблеми.

Розвиток науки постає як конкуренція науково-дослідницьких програм (І.Лакатос) (с. 326-327).

Принцип лінійного розвитку знання також ставиться під сумнів – Т. Кун запропонував нелінійну некумулятивну модель (327-329): розвиток науки відбувається через зміну несумісних між собою парадигм (с.328), позбавлених спадкоємності.



П. Шьорер (с. 329-331) удосконалив цю модель, показавши, що різні етапи розвитку науки, по видимості позбавлені спадкоємності, постають як складові моменти єдиної більш загальної динамічної системи.

Постнекласична парадигма науки (с. 331)

виникла у 60-70-х роках ХХ ст.

Основні особливості постнекласичної науки:

  • Об’єкт – самоорганізовані і саморегульовані системи (с. 331), яким притаманні:

  • багаторівнева організація;

  • наявність автономних і варіабельних підсистем;

  • масова стохастична (випадкова) детермінація;

  • наявність рівня управління та зворотних зв’язків;

  • ускладнення організації в процесі еволюції;

  • незворотність розвитку;

  • відкритість;

  • нелінійність (багатоваріантна спрямованість розвитку);

  • динамічна нестабільність.

  • Методологія дослідження – синергетика (с. 332+331+332+ 332), розвинута І. Пригожиним та І. Стенгерс.

  • Найважливіші засади:

  • відома від принципу когерентності (с. 332);

  • багатоваріантність розвитку;

  • застосування імітаційного крмп’ютерного моделювання (с. 331);

  • пошук прогностичної методології для передбачення наслідків людської діяльності.

  • Модель постнекласичної науки (П. Фейєрабенд) – епістемологія анархізму (с. 333): допустиме все, що не перешкоджає прогресові науки.

Основні принципи методології:

  • принцип проліферації теорій (с. 333+334) одна й та сама множина даних спостереження сумісна з дуже різними і взаємно несумісними теоріями;

  • принцип неспіввимірності теорій (с. 334) – між різними науковими теоріями неможливо встановити жодного із звичних логічних відношень.

Питання для самоконтролю

    1. Охарактеризуйте основні питання класичної гносеології.

    2. Розкрийте зміст понять: гносеологічний оптимізм, скептицизм, агностицизм.

    3. Як розуміють закономірності пізнавального процесу емпіризм та раціоналізм. У чому відмінність між ними?

    4. У чому суть кореспондентної теорії істини Аристотеля?

    5. Розкрийте суть принципу відображення у теорії пізнання.

    6. Розкрийте суть теорії марксизму про роль суспільно-історичної практики у пізнанні.

    7. Охарактеризуйте основні принципи марксистської гносеології:

    8. У чому полягає відмінність прагматизму від марксистської гносеології?

    9. Охарактеризуйте визначення істини у прагматизмі.

    10. Що було основним добутком прагматизму в гносеології?

    11. Охарактеризуйте етапи розвитку позитивізму.

    12. Чим було зумовлене виникнення аналітичної філософії?

    13. Розкрийте зміст теорії істини у позитивізмі.

    14. У чому суть методологічної функції філософії щодо наукового пізнання?

    15. Наведіть і охарактеризуйте основні групи методів наукового пізнання

    16. Охарактеризуйте основні особливості класичної науки.

    17. Охарактеризуйте основні особливості некласичної науки.

    18. Охарактеризуйте основні особливості постнекласичної науки.


Тема 6. Проблема людини у філософії
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка