Навчально-методичний посібник для студентів 1 курсу / Укладач А. М. Фесенко Донецьк: Державний університет інформатики і штучного інтелекту, 2010. 35 с



Сторінка1/3
Дата конвертації30.12.2016
Розмір0.6 Mb.
  1   2   3


Історія міфології: Навчально-методичний посібник для студентів 1 курсу / Укладач А.М. Фесенко – Донецьк: Державний університет інформатики і штучного інтелекту, 2010. – 35 с.

Рецензент – к.філос.н., доцент Давидов П.Г. (Донецький інститут залізничного транспорту).

ЗМІСТ




  1. Мета та завдання курсу..........................................................................................4




  1. Навчально-тематичний план ..........................................................................4




  1. Організаційно-методичні вказівки, шкала оцінювання,

система поточного і підсумкового контролю. ....................................................4


  1. Робоча програма ……………………………....................................................5




  1. Плани семінарських занять ……………………………….…………………..20




  1. Список основної літератури ……………………………………………….......26




  1. Список додаткової літератури ………………………………………………....26




  1. Індивідуальні завдання ………………………………………………………...29




  1. Тематика письмових робіт ……………………………….…………………….31




  1. Екзаменаційні запитання ………………………………...……………………33


Метою вивчення курсу “Історія міфології” є ознайомлення студентів з основними поняттями в області виникнення та розвитку міфологічних уявлень, формування знань про місто і роль міфології в людському житті та історію міфологічних уявлень народів світу.
Завдання курсу:

  • об’єктивно та неупереджено висвітлювати події, явища, процеси; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки;

  • порівнювати, аналізувати, узагальнювати і критично оцінювати міфи, спираючись на здобуті знання;

  • зіставляти міфологічні події, процеси за міфологічними системами, встановлювати синхронність (сюжетів, подій, героїв) в історії міфології;

  • вільно володіти термінологічним апаратом;

  • співставляти і систематизувати дані різних міфологічних систем, застосовувати їх при характеристиці подій, явищ, процесів, окремих міфічних особистостей;

  • аргументовано, на основі отриманих знань, відстоювати власні погляди на ту чи іншу проблему, толерантно ставитись до протилежних думок, виявляти розбіжності в позиціях, критично ставитись до тенденційної інформації;

  • використовувати набуті знання і вміння в практичній діяльності: складати конспект, тези, готувати реферат, доповідь, складати список літератури з теми, брати участь у дискусіях, засіданнях “круглих столів”, наукових конференціях.


Навчально-тематичний план з курсу “Історія міфології”:



Модуль 1. Теорія і практика міфології

1

Міф та міфологія: визначення категоріального апарату

2

Феноменологія та діалектика міфу

3

Міфологічний антропоморфізм в інтерпретації Всесвіту

4

Міф як комунікативна система. Функції міфу

5

Міфопоетична модель світу. Архаїчний ритуал. Поняття архетипу

6

Міф як метахудожнє мислення: природа образотворчості та літератури крізь призму міфу

7

Соціально-міфологічні конструкції у практиці сучасної життєдіяльності. Історична та суспільно-політична міфотворчість




Модуль 2. Історія міфології

8

Міфологія як історично перший тип суспільної свідомості

9

Міфологічна свідомість епохи найдавніших цивілізацій (Єгипет, Месопотамія, Індія, Китай, Мала та Передня Азія, доколумбова Америка)

10

Греко-римський світ: тотальність міфу

11

Реконструкції германо-скандинавської та кельтської міфологічних систем

12

Давньослов’янська міфологія

13

„Вторинні” міфологічні системи: християнська та мусульманська міфології

14

Міфологічні уявлення народів африканського континенту, Австралії та Океанії


Організаційно-методичні вказівки:
Курс “Історія міфології” розраховано на один семестр. Складається з 14 тем. Вивчення курсу здійснюється студентами у таких формах:

  • лекції, на яких читається теоретичний курс;

  • семінарські заняття, що проводяться у різних видах;

  • самостійна робота студентів над рекомендованою літературою;

  • контрольна робота (для студентів заочної форми навчання);

  • модульний контроль.

Робоча програма з курсу “Історія міфології”.
I. Міф та міфологія: визначення категоріального апарату.
Поняття міфу. Ґенеза, структура та логос міфу. Міф у системі культури. Міфосвідомість.

Міфологія як наука: актуальність вивчення, особливості сучасного стану.

Історія вивчення міфу: вітчизняна та закордонна школи.

Міфологічні теорії кінця ХІХ-ХХІ століть: нові підходи міфу Е.Тайлора (анімізм, міфологія як „первісна наука”), Дж.Фрезера (магія як найдавніший світогляд), К.Г.Юнга архетипи як структури первинних образів колективної свідомої уяви співставляються з мотивами та образами міфів як продуктів первісної свідомості). Поняття „колективних уявлень” Е.Дюркгайма як опозиція сакрального і профанного; роль тотемічної міфології у моделюванні родової організації, Ритуально-міфологічна школа (М.Бодкін, Н.Фрай, Р.Чейз). Структура індоєвропейських міфів Ж.Дюмезіля. Л.Нідерле як дослідник слов’янської міфології. Ритуалістичний функціоналізм Б.Маліновського. Теорія прелогізму первісних уявлень та закон партіципації, що керує колективними уявленнями (Л.Леві-Брюль). Міфологія як символічна форма культури (Е.Касірер). Структурний аналіз К.Леві-Строса: міфологічне мислення як розумове, метафоричне, бріколажеве; тотемічні класифікації як знакові системи; безкінечність трансформацій, але збагненність міфу; міф як інструмент соціального контролю. М.Еліаде: критика „історичного” як репресивного та трагічного; міф, ритуал, витвір мистецтва як істинний сенс; зіткнення людини із сакральним як джерело творчості, нерв культури, що закріплюється у міфах, символах, художніх образах; орієнтація на зустріч з сакральним архетипічно закладена в людині.

Російська школа: А.Афанасьєв, Щ.Бодянський, А.Веселовський, Ф.Буслаєв, О.Погодін, І.Іванов, Ю.Кулаковський. Сучасні дослідження О.Фрейденберг, М.Бахтіна, О.Лосєва, С.Авєринцева, Ю.Лотмана, Є.Мелетинського, В.Іванова, В.Топорова, С.Нєклюдова.

Вітчизняна традиція вивчення етнографічно-фольклорної спадщини (М.Максимович, І.Срезнєвський, В.Милорадович, П.Чубинський, М.Драгоманов, Б.Грінченко, П.Куліш, Г.Булашев, Х.Вовк, В.Шухевич, М.Грушевський, М.Сумцов); протоукраїнської та української міфології (М.Костомаров, І.Нечуй-Левицький, І.Сребрянський, В.Гнатюк, О.Потебня, І.Франко, І.Огієнко (Митрополит Іларіон). Сучасні дослідження міфології в Україні.


II. Феноменологія та діалектика міфу.
Співвідношення міфу та філософії, науки, мистецтва: методологічна диференціація.

Міфологія та релігія у статусі типів суспільної свідомості та форм культури (генетичний зв’язок, раціоналізація неосяжного, сполука з екзистенційною активністю суб’єкта, обрядовість як стимуляція віри, інституалізація міфологічних уявлень до статусу релігійних через обряди та індивідуальне життя, символізм та метафоричність мови релігії).

Діалектика суб’єкту та об’єкту в міфі. Міф як образ особистості (О.Лосєв), чудесне, розгорнуте магічне ім’я. Закономірності міфу.
III. Міфологічний антропоморфізм в інтерпретації Всесвіту
Світоглядні засади міфологічного антропоцентризму (не розколотість світу, відсутність суб’єкт-об’єктної опозиції як перемога родової свідомості). Ізоморфність мікро-, мезо- та макрокосму. Суб’єкт-суб’єктні стосунки як основа міфосвідомості давньої людини. Е.Дюркгайм: соціальне як основа розуміння природного.

Антропоморфізм Всесвіту (отілеснення природних та культурних явищ, антропометризм світу, людські властивості природи). Соціоморфізм космосу та „натуралізація” людини.


IV. Міф як комунікативна система. Функції міфу.
Ритуалістична та функціональна течії у дослідженні міфу. Теорія прелогізму первісних уявлень та закон партиціпації, що керує колективними уявленнями ЛЛеві-Брюля. Міфологія як символічна форма культури (Е.Касірер). Структурний аналіз Леві-Строса: міфологічне мислення як розумове, метафоричне, бріколажеве.

Міф - вторинна моделювальна система: повідомлення (текст) та засіб спілкування (мова).

Міф як культурний текст: моделювальні (гностичні) функції (культурна семантизація та семіотизація, систематизація відомостей про світ, упорядкування систем та цінностей, створення моделі світу - установлення ієрархії). К.Леві-Строс: структура як сукупність правил, тотемічні класифікації як знакові системи, роль бінарних опозицій в первісних класифікаціях, безкінечність трансформацій, але збагненність міфу. Ієрархічність у східнослов’янській міфосистемі (В.Іванов, В.Топоров).

Міф як мова: буттєві (комунікативні) функції (культурне нормування життя, суспільна регуляція та соціотерапія, соціалізація індивіда, дистанційна комунікація з потойбічним (магія), консервація, демаркація та евристика). Міф як архаїчне „священне письмо” (Б.Маліновський). Міф як інструмент соціального контролю та підтримки природної рівноваги, зв’язок з ритуалом (К.Леві-Строс). „Симфонічність” міфу як відтворення універсальної структури підсвідомого.


V. Міфопоетична модель світу. Архаїчний ритуал. Поняття архетипу.
Міфопоетична модель світу: моноцентричність, ідея світового закону, що керують мікро- та макросвітом, всесакральність світу, організоване сакральне та упорядковане профанне (побут). Ритуал як збереження „свого” космосу, боротьба з хаосом, упорядкування життя, що дає інтенсивне переживання сущого, потребує міфологічний коментар.

Архаїчний ритуал як всеохоплююча єдність засобів виразності - мова, жести, хореографія, спів, музика, колір, запах що: художня творчість „виростає” з ритуалу.

Міфопоетична епоха: єдиний універсальний знаковий комплекс, із якого історично виникають окремі знакові системи, тому числі художні. Зазор невизначеності, проблиск хаотичності, імпровізація у ритуалі - енергія творення, прориви у духовні глибини.

Архетип та міфологічне мислення.


VI. Міф як метахудожнє мислення.
Образотворчість та міфологія.

Історія домистецтва та мистецтва у контексті міфології. Європейський регіон.

Нижній та середній палеоліт (від 600 тис. рр. до н.е.).

„Домистецтво” (250-200 тис. рр. до н.е.). „Натуральна творчість” - первісний анімалізм (стоянки Амброна (Іспанія), Лазаре (Франція), Кударо (Кавказ)), „натуральний макет” (монтеспанський ведмідь), „глиняний період”. Культура рубіл та відщепів (150-50 тис. рр. до н.е.).



Верхній (пізній) палеоліт (XXXV-XI тис. до н.е.).

Поступове формування образно-символічного осмислення буття — розвиток Homo sapiens. Виникнення антропоморфного комплексу неантропа. Утворення людських рас.

ХХХV-ХХХ тис. до н.е. (шательперон): використання вохри у поховальному обряді, перші прикраси. Франко-кантабрійські карстові печери. Освоєння „графічного” символізму – „макарони” або „меандри” (Хорнос де ла Пенья, Альтаміра), відбитки рук (Альтаміра, Гаргас, Ель Кастільо).

ХХХ-ХХVІ тис. до н.е. (орін’як): поява власно образотворчості. Різьблення по каменю, кістці - лінійний стиль, геометричні візерунки. Вигравійовані або намальовані фарбами міфологічні зображення на предметах (Ла-Феррасі), жіночі зображення у вигляді круглої скульптури. Печерне мистецтво: статеві символи, профілі тварин. Використання кольору (вохра, чорний).

ХХVІ-ХХ тис. до н.е. (гравет): зразки настінного живопису в печерах (Пер-нон-пер, Ла-Грез). Генетичні та типологічні зв’язки поетичних „заготовок” кам’яного віку з подальшою образотворчістю. Преференції у зображеннях, плани палеолітичного живопису підземних святилищ (за А.Леруа-Гураном), „організуючий” сенс композиції в сукупності, послідовності. Палеолітичні „венери”: вироблення іконографічного зразку (спільна міфо-ідеологічна основа: містичні функції жінки-прародительки у родо-племенних обрядах).

ХХ-ХV тис. до н.е. (солютра). Франко-кантабрійські печери Ла-Феррассі, Кастане, Ляско (18 тис. рр. до н.е.). Мистецтво та міфосвідомість мисливців-ловців. Барельєфи тварин, комплекси малюнків у підземних святилищах. Символічність, знакова природа дрібної скульптури пізнього палеоліту. „Венери”: стиль, пропорції, витончене моделювання, іконографічна стабільність.

ХV-Х тис. до н.е. (мадлен). Фрески печер Труа Фрер, Альтаміра: анімалізм, символізм. Анатолія: субнатуралістичний стиль.

Палеолітичне мистецтво на території сучасної України. Печерний культовий об'єкт Кам’яна могила (Запорізька обл.): різьблення, вибивання по контуру, використання фарби. Міфологічна семантика зображень у Гроті Мамонта. Часові нашарування петрогліфів від XX тис. до н.е. до IV ст. н.е.

Декоративні предмети, жіночі статуетки з бивня мамонта, абстрактна скульптура, прикрашена меандровим (уперше!) орнаментом із стоянки Мізин. Схематичні, стилізовані антропоморфні статуетки з Межиріччя (річки Рось, Росава).



Палеолітичне мистецтво інших континентів. Образотворчість Далекого Сходу (ХV-Х тис. до н.е.). Австралія (аж до II ст. до н.е.): „макаронний стиль”, ідеограми (концентричні кола). Америка — культура Тольденсе (Патагонія) (X тис. рр. до н.е.): „негативні” відбитки рук. Африка (XII-VI тис. рр. до н.е.): стадія „духів” - танцюристи, гілки, листя. Сахара: стада бізонів.

Особливості пізньопалеолітичного мистецтва.

Спорідненість образів, тем, художнього мислення від Піренеїв до Уралу. Найпоширеніша тема - первісна мисливська магія. Анімалістичні образи. Наявність статевих символів.

„Графеми” (термін введений Анаті, 1995) у пізньопалеолітичному мистецтві: піктограми-міфограми - схематичні зображення людей та тварин; ідеограми — синтетичні знаки, що повторюються (стрілки, кружечки, галочки, точки); психограми — знаки, що не відносяться ні до предметів, ні до символів. Графеми як своєрідна мова-пояснення сцен, що зображуються.

Мезоліт (X тис. до н.е.) та неоліт (VI—IV тис. до н.е.). Наскельний живопис Східної Іспанії (VIII-V тис. до н.е.), петрогліфи скандинаво-онєжсько-біломорської зони, сибірські „писанці”, мистецтво Африки. Традиційне мистецтво архаїчних колективів сучасності (австралійське, африканське, американських індіанців, народів Сибіру, Південно-Східної Азії тощо). Нова міфопоетична ситуація: розвиток старих тем при деталізації зображень, просторово-топографічні характеристики, поява стандартних сюжетів (родючості, конфліктів, структура світу, часова аранжировка). Зв’язок неолітичного з більш пізнім мистецтвом та міфологією: ритуальні святилища Чатал-Хююка - перехід до образотворчості близькосхідних давніх цивілізацій. „Шаманські” комплекси культур Старого та Нового світу - міфопоетичні концепції структури світу по вертикалі. Створення перших безперечно міфопоетичних текстів, записаних мовою візуальних знаків „іконічного” характеру. Поява печаток, глиняних табличок з ідеограмами.

Живопис, кераміка, дрібна антропоморфна пластика культури Трипілля-Кукутені (V-ІІ тис. до н.е.): реконструкція стилю життя та міфологічних уявлень за даними археології. Протоміста Майданецьке, Усатове (Причорномор’я): культ Богині-матері, солярний культ, культ бика. Виноградненське (Токмакський р-н) святилище початку II тис. до н.е.

Антропоморфна образотворчість індоєвропейців на території України (Наталівська, Новочеркаська, Федорівська стели, Керсонівський ідол (зображення предметів побуту, знарядь праці та зброї, „дерева життя”, контурів стоп людини). Катакомбна культура: моделювання черепів (Північне Причорномор’я, Приазов’я, II тис. до н.е.) як ознака культурних контактів з Анатолією, Близьким Сходом, Давнім Єгиптом.

Епоха давніх цивілізацій (Межиріччя, Єгипет, Кріт, Індія, Китай, Месоамерика). (Подається з опертям на „Изобразительное искусство и міфологія” В.Топорова [Мифы народов мира. Т.1.]). Створення передумов щодо виділення образотворчості з єдиного міфопоетичного комплексу. Втрата „графічного” символізму, зростання незалежності нових способів образного пізнання. Образотворчість як джерело реконструкції міфосвідомості. Епоха „світового дерева”: „ойкуменічна” розповсюдженість художніх міфопоетичних стандартів. Єдиний загальний сюжет: боротьба світлого небесного початку з негативним, підземним (змій, дракон), вторинні сюжети - складові універсального „основного міфу”, відтвореного у безлічі образотворчих текстів. „Основний міф” -наступна, після творення космосу та людини, ланка.

Мистецтво епохи „світового дерева”: зображувальний простір набуває рис ідеальної моделі, введений ритуальний момент. Двучленна композиція: об’єкт поклоніння (вища релігійна цінність) та ритуал поклоніння (учасники, реквізит, дії). Горизонтальні композиції близькосхідного мистецтва, буддійська іконографія та скульптура, християнське мистецтво (сцени поклоніння волхвів; Богоматері з немовлям, святителями, офіруючими; поклоніння хресту тощо). Центр зображення виключений з дії, але зосереджує на собі усі внутрішні зв’язки. Периферія - ритуал, установлення зв’язку з центром, глядач „підключається” до ситуації.

Проторенесанс: руйнація композиції (Джотто намагається зруйнувати молільний образ). Картина набуває самодостатній сюжет та рамку - мінімізується ритуальне значення зображення.

Від часів ренесансу: образотворчість - одна з форм міфопоетичної свідомості та джерело інформації про міфосвідомість.

Проблема інтерпретації. Знаки-індекси (природна суміжність зображуваного та зображуючого), знаки „іконічного” типу (подібність одного і іншого), знаки-символи (основані на примусовій суміжності).

Проблема адекватності внутрішньо семіотичного перекладу на мову образотворчості (лінії, колір, світло). Традиційність об'єкту зображення, засобів, правил семантизації об'єктів (червоний - кров, чорний - зло, круглий - жіночий, профільний — негативний тощо).

Протилежні принципи в образотворчості: * необхідність передачі міфологічно-релігійного змісту („ікона” сама стає об’єктом божественного поклоніння); *заборона на натуралістичне зображення (тілесне профанує божественне). Історія живопису як втілення протилежних підходів: чергування знаків-індексів (символів) із фігуративними періодами.

Образотворчість як ілюстрування міфології та як міфопороджуюче мистецтво. Біблійна тематика: продовження розвитку у світському мистецтві. Динамізм та полі центричність європейського мистецтва останніх століть: самоцінна розгорнута картина свідомості.

Образотворчість постмодерну - від класичного до авторського міфу: еволюція через інтенсифікацію архетипічної творчості.



Література та міфологія. (Подається з опертям на „Литература и мифы” Ю.Лотмана, З.Минц, Е.Мелетинского [Мифьы народов мира. Т.2.]). Співвідношення міфу та літератури: еволюційний та типологічний (різні способи бачення та описання світу, що взаємодіють) аспекти. Міфологічна традиція - ізоморфізм, єдиний сюжет, єдиний амбівалентний персонаж. Міфологічні тексти - розповіді про порядок світу, закони виникнення та існування, коловорот життя. Закріплення міфологічного сенсу за допомогою ритуалу, міф розігрується у ритуалі. Тексти, що обслуговують побутове життя — лінійність часової організації. Єдиний архаїчний герой, представлений різними іпостасями, перетворюється на множинність героїв-образів. Міфологічний релікт - тенденція супроводжувати героя двійником-супутником (див.: Менандр, Сервантес, Шекспір, Гоголь, Достоєвський, Джойс).

Дописемна епоха - континуально-циклічна та ізоморфна свідомість, писемна - дискретне логіко-словесне мислення. В мистецтві та літературі - вплив міфопоетичного, несвідоме відтворення міфологічних структур при нібито повній перемозі історико-побутової наративності.

Співвідношення міфу та інших форм міфопоетичного простору: міф та епос, легенда, казка. Епос, лицарський та крутійський роман, „поліцейські” та детективні цикли, серіальність у кінематографі та на телебаченні: повтори та паралелі, „нанизування” елементів, сюжетів, що повторюються, ізоморфність цілого епізоду — традиційні прийоми міфологічного мислення.



Античність: міфологічні тексти — основне джерело літературних сюжетів, активне переосмислення міфу (архаїчне як докультурне, що підлягає упорядкуванню). Міфи перетворюються на множинність лінійних розповідей про богів, героїв, підкоряються історичному часу. З’являються розповіді про порушення заборон, накладених культурою (інцест, вбивство родичів). Міфологічна оповідь про правильний порядок життя перетворилася при лінійному прочитанні в розповіді про злочини. Аристофан: глибинна відданість міфам, архетипам та зухвале глузування з них. Римляни пов'язують ліфи з філософським осмисленням історії та релігії.

Література середньовіччя: розвиток на ґрунті „варварських” міфологій та християнства.



Деміфологізація християнських текстів. Злиття християнської міфології, римо-еліністичних уявлень, місцевих язичницьких культів.

Відродження: секуляризація та дехристиянізація - міфологічний контінуум. Дві моделі світу: оптимістична раціональне пояснення космосу), трагічна (ірраціоналізм та дезорганізація). Перша будується на античній міфології, впливає на Високий ренесанс (Данте, Боккаччо, Поліціано), співзвучна з народною карнавальною культурою. „Міфологічна карнавальність” у п’єсах В.Шекспіра, космічний образ людського тіла у Ф.Раблє. Друга активізує „нижню” містику, народну демонологію, середньовічні єретичні течії (твори Парацельса, А.Дюрера, образи Х.Босха, П.Брейгеля Старшого, культура алхімії).

Бароко: біблійні мотиви (П.Кальдерон, Дж. Мільтон).

Класицизм: раціоналізація та „деміфологізація” античного ліфу, образи-алегорії.

Просвітництво: формулювання універсальних узагальнень.

Романтизм: від розуму до міфу, від античної до національно-язичницької, християнської міфології. „Відкриття” скандинавської міфології, інтерес до фольклору, до нижчої міфології, до східної та слов'янської міфологій. Дослідження фольклору, етнографії, міфопоетичних джерел українськими романтиками першої половини XIX століття. Міфотворчість Гофмана. Досвід власної міфоподібної фантастики, ситуація як певний архетип. Богоборництво — демонічний романтизм (Дж.Байрон, П.Б.Шеллі, М.Лермонтов).

Реалізм: деміфологізація, вивільнення від ірраціонального. Відродження інтересу до міфу в кінці XIX - початку XX століть: криза позитивізму, буржуазності (безгеройство, антиестетизм). „Неоміфологізм” Р.Вагнера та Ф.Ніцше. Інтуїтивізм та пантеїзм у Росії. Авторефлексія, спрямованість до синтезу філософії, мистецтва та науки. Міфологічні структури проникають у філософію (Ф.Ніцше, А.Бергсон, В.Соловйов, екзистенціалісти), психологію (З.Фрейд, К.Юнг), імпресіонізм та символізм в образотворчості. Міфологеми Ф.Достоєвського. Руські символісти В.Іванов, Ф.Сологуб, В.Хлєбніков.

Модерністська реміфологізація. Вихід за соціально-історичні та темпоральні межі, пошук „загальнолюдського”, апологетизація міфу як вічного символічного вираження основ людського буття та психіки. Художній синтез різних традицій, перехрещення та „синкретичні” жанри (Леві-Строс: музикально-симфонічна природа міфу). Міф в українській літературі початку століття: галичанські поети-модерністи, Л.Українка, М.Коцюбинський, І.Франко.

Література XX століття: створення „авторських” міфів, міфологізування сучасності. Романи-міфи: Дж.Джойс („Уліс”, сучасна „Одісея”, „Помини по Фінєгану”), Т.Ман („Чарівна гора”, „Йосиф та його брати”), А.Бєлий, Дж.Апдайк. Інтелектуальне, філософське опертя на міфологію, культуру, релігію, сучасні науки. Творчість Ф.Кафки („Процес”, „Замок”): трагедія соціального відчудження та самотності, міфологізація побуту та сучасного правопорядку. Міфологія Джойса та Кафки – „міф навиворіт, анти міф” (термін Є.Мелетинського).

Міфологічні мотиви у російській поезії (О.Блок, М.Цвєтаєва, О.Мандельштам); французькій драмі (Ж.Ануй, Ж.Кокто, Ж.Жироду); українській поезії Празької школи. Міфопоетична творчість Є.Маланюка. „Майстер та Маргарита” М.Булгакова. Міф як мова - інтерпретатор історії та сучасності, прийом акцентування певної ситуації прямими чи контрастними паралелями з міфології.



Латиноамериканська література другої половини XX століття: сполучення європейського інтелектуалізму з архаїчним етнонаціональним фольклором (Ж.Амаду, Г.Маркес).

Ритуально-міфологічний підхід у вивченні літератури М.Бодкін, Р.Чейз, А.Вєсєловський, Н.Фрай). Н.Фрай: Біблія – „граматика літературних архетипів”. Структурно-лінгвістичні та семантичні дослідження (О.Фрейденберг, М.Бахтін, О.Лосєв, Ї.Мелетинський, В.Іванов, В.Топоров, С.Авєринцев, О.Лотман).

Сучасна література: авторська міфотворчість. Міф як загальна комунікативна система. Міфологізування не стільки утворення глобальної моделі, скільки архетипізація ситуації чи образу. К.Кастанеда „Вчення дона Хуана”, Дж. Фаулз „Чародій”, Дж. Р.Р.Толкієн „Володар кілець”, Дж.К.Ролінг „Гаррі Поттер”, М.Павич „Хазарський словник”, П.Коельо „Алхімік”.
VII. Соціально-міфологічні конструкції у практиці сучасної життєдіяльності.
Міфологізування історії.

Розкриття історії міфологічними засобами. Космогонічні міфи передаються через усні розповіді старших генерацій, що були свідками подій, є хранителями пам’яті спільноти. Відсутність критичного ставлення до „свого”, оперування образами, персоніфікація суб'єкту історії в образі культурного героя. „Містична партиціпація” (Л.Леві-Брюль): співучасть героїв минулого, богів-першопредків у житті сучасних поколінь.

Міфологічна концепція часу: „перший (ранній)” час, де перебувають творці історії, передує та, водночас, існує паралельно із сьогоденням. Лейтмотив – „священна історія” - зразковий час: сакральне знання передається усно і через ритуал. Міфологізування історії як спосіб осмислення та переживання історії у кризові часи (ритуально-магічні циклічні уявлення, звернення до минулого по зразки та санкції, стійкі міфомоделі світу - вираження стійкого гармонічного порядку).

Політичні та ідеологічні міфи.

Р.Барт: сучасність як привілейоване поле для міфологізування. Міф як інструмент політичної демагогії, перетворювач історії в ідеологію. М.Еліаде: соціалізм як новий есхатологічний міф. Проблеми політичних міфів у творах Ж.Сореля, Р.Нібура, Х.Хетфілда, Дж. Маркуса, інших.

Міфологічна модель радянської ідеології (за Є.Мелетинським). „Ранній” час — підготовка та проведення революції – „космізація” дореволюційного Хаосу. „Культурні герої” Ленін та Сталін. Свята та з’їзди - ритуали, що живляться революційно-магічною енергією та „оживлюють” ранній час. Сталін та всі наступні вожді – „перевтілення” того ж самого культурного героя - Леніна. Атеїзм — релігія навиворіт, компартія — церковний орден, опозиція - єретичні секти. Після повалення радянської влади - повернення до старого, ідеалізація дореволюційного часу як „золотого віку”.

Розповсюдження ірраціонального, забобонів, міфів, в тому числі пофарбованих технічною містикою. Деміфологізація міфоритуального синкретизму культури, викликана розвитком філософії та науки, не отримала свого завершення, - реміфологізація як реакція на кризу.



Міфотворчість як тенденція XXI століття. XX століття: розчарування у раціоналізмі, просвітництві, еволюціонізмі. Пошуки нераціоналістичних шляхів розвитку людської культури.

Померанчова революція криз призму міфу та ритуалу.
VІІІ. Міфологія як історично перший тип суспільної свідомості.
Антропосоціогенез та формування міфосвідомості. Джерела та стан вивчення міфосвідомості первісного суспільства.

Тематика та мова міфу. Синкретична природа міфосвідомості. Характерні риси (особливості) міфологічної свідомості. Співвідношення міфу та обряду (ритуалу). Підходи у вивченні проблеми. Ритуалістичний функціоналізм Б.Маліновського. Символічна теорія міфу Е.Касірера. Теорія первісного мислення К.Леві-Строса.


IХ. Міфологічна свідомість епохи найдавніших цивілізацій.
Єгипетська міфологія.

Джерела вивчення. Генезис та особливості архаїчної міфології (VI—IV тис. до н.е.): космогонія, уявлення про загробне життя, сакралізація тваринного світу. Сполучення антпропо- та зооморфних рис у вигляді божеств.

Державне становлення (епоха Давнього та Середнього царств) та утвердження культів окремих богів (Ра, Амона, Осіріса). Космогенез, солярні міфи: первозданна Нун та сонце як деміург. Культ Осіріса як міфологія землеробської доби: соціальне навантаження, обрядовість. „Книга мертвих”, „Тексти пірамід”: Осіріс - бог виробничих сил природи, його смерть та воскресіння як модель землеробського циклу.

Ісіда, Тріада, Осіріс та Тор. Сакралізація влади та особи фараона. Культ Осіріса - центр всіх заупокійних вірувань. Обрядовість, пов’язана з плодючістю, фараон - осереддя родючості в країні.

Період Нового царства: ототожнення Ра та Амона. Пантеон богів-модель Всесвіту та соціуму.

Мистецтво та література Давнього Єгипту - блискуче втілення міфологічного світобачення.



Месопотамський міфологічний простір.

Шумерсько-аккадська епоха. Архаїка V-поч. III тис. до н.е. (Кіш, Урук, Ур: ХХVШ-ХХІV ст. до н.е.). Аккадське та Шумеро-аккадське царство (ХХIV-ХХІ ст. до н.е.)

Загальна характеристика: культова помірність, відсутність заупокійного культу, міфорелігійний синкретизм, сакралізація влади, відсутність систематизованого пантеону. Боги як покровителі міст, божества плодючості. Основний міф про творення (Енліль та Енкі) та циклічність — міф про Думузі та Інанну, астральні культи, культ води, культ мудрості, культ богині народжуваності та любові Інанни (Іштар). Вселенський потоп у міфологічних пам’ятках. Міф про Енкі та Нінхурсаг (Нінбу) - шумерська історія раю, що вплинула на давньоєврейську міфологію.

Міфи про „предка-героя” Більга-меса/Гільгамеша - найвидатніша культурна пам’ятка. Шумерськи міфи „Гільгамеш та Ага”, „Гільгамеш та Гора безсмертних”, „Гільгамеш та небесний бик”, „Гільгамеш, Енкіду та підземний світ”, „Смерть Гільгамеша”. Акадський епос про героя Гільгамеша („Про того, хто все бачив”): недосяжність долі богів, марність людських зусиль у отриманні безсмертя, вічність - у пам’яті про славетні людські діла.

Вавілоно-ассірійська епоха: Вавілонське царство (XIX—VII ст. до н.е.). Нововавілонське царство (VП-VІ ст. до н.е.). Ассірійське царство (XVIII—VII ст. до н.е.).

Сходження Іштар у пекло, міф про творення світу „Енума еліш” (поема-епос від X ст. до н.е.), Мардук творець та „володарь богів”. Рівновага світу залежить від присутності на своєму місті законного володаря. Злидні як злоба богів, покарання людського роду. Особлива роль богів буревіїв, Енліль „володарь-вітер”, персоніфікація вітрів та стихій. Тема героя-бога (порівн.: в шумерській літературі герой-смертний). Вавілонська версія епосу про Гільгамеша: міф про потоп, тема безсмертя (Гільгамеш у пошуках вічного життя, міф про мудреця Адапа, Етана та орла, міф про Анзу). „Особисті” боги-хранителі, вавілонська демонологія. Структура пантеону з офіційною тріадою (Ану, Енліль, Ейя) на чолі в оточенні ради „великіх богів”. Космогонічні уявлення вавілонських мудреців: мікрокосм як відображення макрокосму.

Еволюція релігійно-міфологічних уявлень народів Месопотамії: від архаічних общинних культів до монолатрії та індивідуального спілкування з божеством. Міфологічні пам’ятки Месопотамії — підгрунття культури Стародавнього Сходу.

Міфологія Угариту, Малої Азії (хети, фрігійці, лідійці, Урарту) Ш-І тис. до н.е., Східного Середземномор'я (фінікійці та сірійці, із кінця III тис. до н.е.).

Міфологічно-релігійні уявлення стародавніх іудеїв (євреїв). (Ханаан - Палестина, із друг. пол. II тис. до н.е.). Зв’язок монотеізму прихильників Яхве з західносемітською міфологією. „Подвійність” іудаїстичної міфології: традиційно-міфологічні мотиви священного космосу (творення з хаосу, „золотий вік”, світове дерево, потоп, модифікації близнючних міфів, персонажі-родоначальники тощо) та міфологія історії народу (новий тип суспільної свідомості, зміна змісту традиційних міфологічних мотивів на протилежний). Специфічність іудаістичної міфології — тема „ісходу” як матеріалізація теми „заповіту”, вільного вибору богом того народу, що прийняв „заповіт”.

Центральний цикл джерел щодо початкової іудаістичної міфології — старозаповітні тексти (від XIII - до II ст. до н.е.) з елементами найдавніших міфів, фольклору, народних переказів, історичних хронік, законодавчих пам'яток, ритуальних текстів, релігійно-філософських творів тощо. Тора („Закон”) або „П’ятикнижжя Моїсея”, „Пророки”, „Писання”: містичний історизм міфології, пророчі та апокаліптичні мотиви.

Іудаїстична міфологія як початок деміфологізації по відношенню до „класичних” зразків міфів.

Міфологічні системи Стародавнього Ірану. (Еламська цивілізація (IV тис. - VII ст. до н.е.), мідійська доба (VШ-VІ ст. до н.е.), ахеменідський період (сер. VI ст.- 330 р. до н.е.)). Індоєвропейські (арійські) витоки (П-поч. І тис. до н.е.). Близькість із ведичною міфологією.

Зороастризм та „Авеста” („Гати”, „Яшти” біля ХІІ-Х ст. до н.е., „Вендідад (Відевдат)” не пізніше IV ст. до н.е.; пізніші переклади, в т.ч. „Бундахішн”). Етичний (боротьба добра та зла) та гносеологічний (земна та духовна сфери) дуалізм у зороастризмі. Основи космології та есхатології, ідея страшного суду, поховальні обряди. Переростання зороастризму у державну релігію в період Ахеменідів — Сасанідів.

Мітраїзм (солярний культ, поглиблення дуалізму, етична площина ідеї спасіння ).

Маніхейство (III ст. н.е.): міфологізована космологія, есхатологія, квазіісторія. Міфопоетичність мови та стилістики, значний вплив зороастризму, мітраїзму та маніхейства на елліністичну філософію, іудаїзм, християнство, іслам.

Міфологічні системи стародавньої Індії. Реставрація протоіндійської міфології Хараппи та Мохенджо-Даро (від III тис. до н.е.). Індивідуалізація духовного життя, аскетичні містичні практики як відповідь на відчуженість неаріїв від соціокультурної та релігійно-міфологічної системи прийшлої іншоетнічної верстви. Спроби реставрації дравідської міфології.

Ведична міфосвідомість (сер. II - сер. І тис. до н.е.) - уявлення аріїв періоду створення вед, брахман та упанішад, Виключна архаїчність індоєвропейських витоків ведизму, етично тісний зв’язок із давньоіранською міфологією, Ведичний пантеон: космологічна, соціальна, абстрактно-узагальнююча схеми. Невизначеність ієрархії, принципова множинність та відкритість міфологічного простору. Космологічна модель ведичної міфології (основний міф - ритуал). Історико-культурне значення ведизму.

Перехід до індуїзму (кін. І тис. до н.е. ) - заміна ведичного брахманізму. Епоси „Махабхарата” та „Рамаяна”, пурани та санскритська класична література - джерела індуїстської міфології. Брахма та космогонічний міф. Посилення тріади (Брахма, Вішну, Шіва). Структура пантеону: антропоморфні боги та демони, сакральні духи, тварини, рослини. Уявлення про Всесвіт. Аскетизм, міфічна генеалогія та роль мудреців-аскетів. Інститут гуру. Циклічність Всесвіту. Вішнуїстський та шиваїстський міфологічні цикли. Концепція трімураті. Взаємовплив дравидської міфології, буддизму та джайнізму. Індуїзм - основа індійської культури та світовий культурний феномен.

Загальнобуддійський міфопростір. Міфологічний прошарок у буддизмі (VI-V ст. до н.е.) - спільний щодо хінаяни, махаяни, ваджраяни. Зростання ступеня міфологізації буддизму, безкінечне розширення пантеону. Міфологізація Шак’ямуні та його учнів. Ідами. Наповнення теоретичних ідей міфологічним змістом. Концепція світу, особливе місце людини, закони карми. Образ просвітленого (будди) та шлях до просвітлення (бодхісатва). Міфологізація реального життя (Тибет). Розповсюдження буддизму, його вплив на регіональні міфологічно-релігійні системи.

Буддійська міфологія як система філософсько-ідеологічних концепцій. Світовий вплив.



Китайська міфологія найдавніших часів. Період Трьох династій: напівлегендарна Ся (XXIII - XVIII ст. до н.е.), Шань-Інь (ХVІП-ХП ст. до н. є), Чжоу (Західне та Східне) (XII—III ст. до н. є). Період імперії Цінь (III ст. до н.е.). Період імперії Хань (206 р. до н.е. - 220 р. н.е.).

Характерні риси (історизація міфічних персонажів, антропоморфізація героїв, тотемічні уявлення, вплив соціально-етичних первнів). Найдавніші міфи (про хаос, про першолюдину , Нань – гу, про прородительку Нюй-ва, про культурної героя Фуси, міф про потоп). Створення світу, світова гора та світове дерево. Міфологізація простору, анімістичні уявлення. Космогонічні культи Неба, Сонця, Місяця. Культурні герої — першопредки. П'ятичленна модель світу періоду Шань-Інь, п’ять (три) міфічних володарів(я) епохи Чжоу. Ієрархічна кодифікація світу (сторони світу, стихії, пори року, кольори, тварини, частини тіла людини). Генеалогічна класифікація. Поступове відмирання та критика (І ст. н.е.) давнього міфопоетичного мислення.



Даосизм межі тисячоліть: переорієнтація міфологічних героїв, розвиток пантеону. Міфологія китайського буддизму.

Пізня народна міфологія: культи конфуціанських мудреців, міфологізація історичних діячів. Міфологічний та релігійний синкретизм кінця І тис.н.е.

Китайська міфологія та художня культура країни.

Своєрідність міфологічного світосприйняття народів доколумбової Америки. Міфологічна єдність регіонів та цінні зміни.



Найстародавніші цивілізації Центральних Анд (з III — поч. II тис. до н.е. до сер. І тис. н.е.: Чавін, Паракас, Наска, Мочика, Тіауанако) та Месоамерики (з XII ст. до н.е. до IX ст. н.е.: ольмеки, давні майя, Теотіуакан, тотонаки).

Стародавні цивілізації Центральних Анд (Імперія інків — з XII XIII ст., царство Чимор - з ХП-ХIV ст.) та Месоамерики (Центральна Мексика XI—XV ст. — ацтеки, Юкатан — майя (з ПІ до IX ст. н.е. - класичний період)).

Месоамерика. Найдавніші міфи про походження вогню, людей та тварин; про покровителя їжі та вологи. Верховне багатофункціональне божество „богиня з косами”; її син „товстий бог”; „старий бог”.

Ольмеки: культ ягуара. Закріплення функцій богів, канонізація прикмет, поява бога-чоловіка. Міф про отримання маїсу. Класичний період (II ст. до н.е. - IX ст. н.е.): формування пантеону, есхатологічна, календарна містика, уявлення про загробний світ. Космогонія та пантеон сапотеків (з II ст. до н.е.).Космогонія та антропогенез тольтеків (з VII ст.): творення з тіла богині.

Майя: групи богів - родючості, вогню, води, зірок, смерті тощо. Циклічність часу, світове дерево, міфологізація та кольорова кодифікація простору. Теогонічна множинність пантеону: різні іпостасі богів, наявність двійників протилежної статі (дуалізм, властивий світогляду народів Месоамерики), небесне та підземне (на момент смерті) втілення божества. Іцамна („Дім Ящерки”) - володар світу та „культурний герой”, що винайшов писемність. Кецалькоатль та Кукулькан - боги вітру та Венери, можливо — покровителі правлячої касти. Жіночі та тотемні божества. Культи, ритуали, жертвопринесення. Астрономія, нумерологія, календар у релігійно-міфологічній системі майя.

Ацтеки (з XIII ст. н.е.): боротьба двох начал (світло та морок, життя та смерть тощо), циклічність Всесвіту, залежність людини від богів, яких треба живити людською кров’ю. Культ сонця та жертвопринесення. 4 ери розвитку, 4 частини світу. Розгалужений пантеон богів. Ацтекська міфологія та образотворчість, література. Вплив на католицизм (у народних релігійних віруваннях сучасних індіанців).



Південна Америка. Внутрішня цілісність культури та світогляду. Відсутність міфів про творення світу, Всесвіт як перебудова чи космічна катастрофа. Посткатастрофічне походження людей. Найважливіші міфи про походження культурних рослин, вогню та води, міф про походження смерті. Солярні, місячні та зоряні міфи. Імперія інків – „Чотири сторони світу”: храм Кориканча у столиці Куско — неперевершена пам'ятка міфопоетичного світосприйняття.
Х. Греко-римський світ: тотальність міфу.
Культурний спадок Крито-мікенської (від III тис. до н.е.) цивілізації: міфологічні уявлення, реставрація світогляду, вплив на давньогрецьку міфологію та культуру.

Елінська міфологія (від XI ст. до н.е.). Джерела вивчення, загальна характеристика. Давньогрецька міфологія як логіка чудесного (О.Лосєв, Я.Голосовкер).

Періоди розвитку. 1. Доолімпійський (хтонічна міфологія, фетишизм, анімізм: від кам’яних брил до антропоморфних богів). 2. Олімпійський (перехід до патріархату - поява верховного божества Зевса, тема перемоги людини над природою). Пантеон олімпійських богів: відтворення пальних взаємин, культури та суспільної психології. Героїзм (гомерівський епос ранньокласового суспільства, культи Діоніса та міфи про Прометея часів грецьких полісів).

Перетворницькі міфи як самозаперечення міфології. Службовий характер міфології як художньої форми вираження ідей, перетворення міфології на філософську алегорію. Естетичне значення елліністичної міфології.

Елінська міфологія як надзвичайний феномен загальнолюдської культури.



Римська міфологія (від VI ст. до н.е.) - відображення земного Риму у сфері небесній. Римські нуміна найдавніших часів, найдавніша тріада Юпітер, Марс, Квірин. Асиміляція міфології та культури етрусків. Еліністичний міфо-культурний вплив. Індоєвропейські мотиви.

Політизованість римського світобачення. Держава - посередник між громадянами та богами. Створення світу Янусом. Культ дубу/лісу (порівн.: італіки, кельти, слов’яни). Культи фамілій, громад-курій, римської громади як такої. Пантеон як соціальна модель світу. Пророцтва, книги Сивіли. Культи померлих, професійні культи. Формування і розвиток міфу". Відсутність релігійної догми, визначеність етики благом громади.

Найдавніші міфи про Енея. Провіденціальна місія Риму. „Царські” міфи. Міфи часів республіки: державно-громадянська героїка. Романізація грецької космо-, антропо- та теогонії, містерій та релігійно-філософських течій (із кінця VI ст. до н.е.).

Імператорський культ. Розклад „римського міфу” та підготовка ґрунту для появи християнства.


ХI. Германо-скандинавська та кельтська міфологічні системи.
Найдавніший германо-скандинавський пантеон: компаративістський аналіз індоєвропейських, германських та кельтських мотивів. Джерела: „Германія” Тацита, І ст. н.е., Мерзебурські замовляння (записані у X ст.н.е.), хроніки з історії готів. Скандинавська міфосистема як поетична міфологія „Едд”. Модель світу: „горизонтальна” проекція світу людей та „вертикальна” світобудова — „світове дерево”. Міфочас: космогонія та есхатологія. Творення світу з тіла велетня Іміра (порівн.: індійський Пурушу, вавилонська Тіамат, китайський Пань-гу, ацтекська богиня землі). Боротьба богів (як культурних героїв) та велетнів. Міф про священний мед (паралель з індійським міфом про амріту). Пантеон богів та їх функції. Один, Тор та Локі як боги та культурні герої. Міфологія та германо-скандинавський героїчний епос.

Кельти континентальні, острівні (британські та ірландські). Просторова картина світу: світове дерево — стовп дому Да Дерга. Уявлення про потойбічний світ (острови блаженних, скляний палац). Міфологічні сакральні тварини (бик, кабан, кінь). Міфи про героїв - ірландські перекази про заселення острова. Ідеї та сюжети кельтської міфології в ірландських сагах, фольклорі, середньовічній літературі (легенди про короля Артура, про Трістана та Ізольду, про Грааль, Аваллон, про лицаря Персеваля тощо).
XІІ. Давньослов'янська міфологія.
Праслов’янська єдність (кін. І тис. до н.е.). Джерела відомостей та порівняльно-історичні реконструкції. Міфологічні уявлення пращурів та сусідів (індоєвропейці, автохтонні землеробські культури, скіфо-сарматські та інші кочові племена тощо). Західнослов’янська (балтійська, польська, чеська) міфологія.

Світ як система бінарних опозицій (доля — недоля, життя — смерть, парність - непарність, ліве - праве, чоловіче - жіноче, сакральний — профанний тощо). Давньослов’янські святкування карнавального типу.

Ієрархічна будова слов’янської міфології (за В.Івановим, В.Топоровим). Макрокосм: світове дерево - потрійна класифікація Всесвіту; міфологічний час та просторова структура світу; числова та кольорова символіка. Мікрокосм: уявлення про душу.

Основний міф слов’янства. Давньослов’янський (київський) язичницький пантеон богів як світоглядна модель, інструкція культу та культових дій. Календарно-побутова та родинна обрядовість.

Релігійно-культовий проект Володимира Великого: закладання двовір’я. Міф, культова обрядовість давньослов’янських часів — найдавніший щабель української культури.
XІІІ. Християнська та мусульманська міфології як "вторинні" міфологічні системи.
Християнські міфопоетичні уявлення. Співвідношення : християнською доктриною та міфологією. Історична доля християнства, ареали розповсюдження, етнічний склад прибічників християнства, різнорідність фольклорного матеріалу - джерела диференціації міфологічного контексту, Міфологізація Трійці, Діви Марії, янголів. Міф історичного часу. Вторинна міфологізація: символізм та алегорії у фольклорі середньовічній літературі. „Фізіологи” та „бестіарії”. Ренесанс: переклад християнської міфології на умовну мову образів класичного міфу.

Міфологія ісламу. Джерела формування. Коран, сунна — сенсоутворюючий щабель мусульманської міфології. Вплив християнства, іудаїзму, фольклору народів, що прийняли іслам. Аллах, янголи, перші люди Адам та Хавва, пророки, Мухаммад як головні персонажі мусульманської міфології. Культ святих та „заступників”, поклоніння „могилам” та святим місцям. Демонологія ісламу. Сунітська та шиїтська міфології.
XIV. Міфологічні системи африканського континенту, Австралії та Океанії.
Міфологія аборигенів Австралії: тотемні культи, обряди ініціації, календарний культ матері. Об'єкт міфу - мезокосм, територія локальної групи та її сусідів. Мандри тотемних предків. Стародавній міфологічний час – „сновидіння”.

Центральноавстралійські племена: тотемні міфи про предків. Культурні герої та їх „подарунки” (як цінності-здобутки примітивного господарства): вогонь із тіла сірого кенгуру, сокира від людини-сокола, шлюбні стосунки від людини-Ему. Міф про „зклеєних” людей. Переплетення антропогенезу та космогонії.

Північні та південно-східні племена: культ прабатьків (старої матері на півночі та батька на південному сході). Образ змія-веселки. Байамє - деміург та культурний герой.

Міфологічні уявлення народів, що заселяють Африку на південь від Сахари. Архаїчні міфології (бушмени, готтентоти): наявність деміургу, культурного героя та трікстера. Тотемічні уявлення. Розвинуті міфології (йоруба, дагомейська): політеїстичні пантеони, розподіл функцій богів, небесне божество. Антропоморфні родові предки.

Ранньокласові держави (міжріччя Лімпопо - Замбезі, західний Судан, басейн Конго): сакралізація царської влади. Обожнення явищ природи, небесних тіл. Політеїстичні пантеони народів йоруба, Беніну, ганда. „Вторинні” міфології західноафриканських племен як результат діяльності жерців та таємних товариств.

Міфопоетичне світосприйняття як основа традиційного світогляду та мистецтва народів Африки.



  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка