Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни у 2 частинах Для студентів усіх спеціальностей всіх форм навчання



Сторінка1/9
Дата конвертації16.04.2017
Розмір1.58 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9
Державний вищий навчальний заклад

українська академія банківської справи

Національного банку україни”

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін



ФІЛОСОФІЯ
Частина 2

Філософські системи
Навчально-методичний посібник
для самостійного вивчення дисципліни
У 2 частинах
Для студентів усіх спеціальностей всіх форм навчання

Суми


ДВНЗ “УАБС НБУ”

2009


УДК 1(073)

Ф56


Рекомендовано до видання методичною радою Державного вищого навчального закладу “Українська академія банківської справи
Національного банку України”, протокол № 4 від 05.12.2008.
Розглянуто та схвалено на засіданні кафедри соціально-гуманітарних дисциплін, протокол № 4 від 08.10.2008.
Укладач

кандидат філософських наук, доцент



О.П. Бойко
Рецензенти:

доктор філософських наук, професор


Сумського державного університету

В.М. Вандишев;

доктор філософських наук, професор



І.П. Мозговий
Відповідальний за випуск

кандидат філософських наук, доцент



А.О. Васюріна
Ф
Ф56
ілософія.
Ч. 2. Філософські системи [Текст] : навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни : у 2 ч. / [уклад. О.П. Бойко] ; Державний вищий навчальний заклад “Українська академія банківської справи Національного банку України”. – Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2009. – 113 с.

Посібник підготовлений з урахуванням вимог Болонської декларації, відповідно до нової освітньо-професійної програми підготовки бакалавра. Метою видання є формування філософського світогляду, теоретичних і практичних навичок, які необхідні майбутньому фахівцю. Посібник містить типову навчальну програму курсу “Філософія”, комплекс навчально-методичного забезпечення до кожної теми курсу (плани занять та методичні рекомендації щодо їх підготовки, список додаткової та основної літератури, короткий термінологічний словник, питання для самостійного вивчення, теми рефератів, доповідей та повідомлень, контрольні питання, проблемні питання та питання для дискусій, тестові завдання), додатковий матеріал (питання для підготовки студентів до іспиту).

Призначений для студентів усіх спеціальностей всіх форм навчання.
УДК 1(073)

© ДВНЗ “Українська академія банківської справи Національного банку України”, 2009



ЗМІСТ

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ 4

Змістовий модуль 3. Основні проблеми філософії (Онтологія.
Гносеологія. Діалектика. Антропологія. 4

Тема 8. Філософська онтологія. Проблема буття 4

Тема 9. Проблема свідомості у філософії 16

Тема 10. Філософське вчення про розвиток 29

Тема 11. Теорія пізнання 44

Тема 12. Філософська антропологія 57

Змістовий модуль 4. Соціальна філософія 68

Тема 13. Суспільство як предмет філософського знання 68

Тема 14. Філософські проблеми економіки 79

Тема 15. Духовна життєдіяльність суспільства 92

ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ 100

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 109

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

Змістовий модуль 3. Основні проблеми філософії (Онтологія. Гносеологія.
Діалектика. Антропологія)


Тема 8. Філософська онтологія. Проблема буття

План лекції


  1. Проблема буття: історико-філософський огляд.

  2. Буття як світ у цілому та його обумовленість (детермінація).

  3. Структурна організація буття. Філософське поняття матерії.

  4. Атрибути матерії та спосіб її існування.

Основні поняття: буття, небуття, природа, картина світу, об’єктивна реальність. суб’єктивна реальність, субстанція, матерія, рух, простір, час, розвиток, детермінізм, індетермінізм.

Методичні рекомендації

Якщо раніше мова йшла про предмет філософії, її основні функції, історичний розвиток та про її основні ідеї й концепції, то тепер ми приступаємо до вивчення основних теоретичних філософських проблем. Серед них найбільш фундаментальними і значущими є три проблеми: буття, людини, пізнання та проблеми суспільства. З проблеми буття ми починаємо тому, що, по-перше, вона історично була першою, справді філософською проблемою. Поставлена і своєрідно, по-філософськи, вирішена філософськими ж засобами. По-друге, усі інші проблеми певною мірою залежать від проблеми буття. Наприклад, питання про природу (тобто про походження й сутність) людини тісно пов’язане з питанням про її особливе буття, з питанням про повноту буття людини (життя, суб’єктивність, цінності, діяльність, норми моралі, ідеали та ін.).



1. Проблема буття: історико-філософський огляд. Учення про буття дістало назву “онтологія”, а сама проблема буття стала однією з найголовніших у філософії. Становлення й розвиток філософії розпочалися власне з вивчення проблем буття.

Давньоіндійська, давньокитайська, антична філософії цікавилися насамперед онтологією, прагнули в межах своїх можливостей дати відповідь на питання: Як існує світ? Які особливості існування буття? Що є основою (першопричиною) існування світу й людини?


Філософські роздуми над цими питаннями дали можливість створити одну з перших філософських картин світу, визначити форми ставлення людини до навколишньої дійсності.

Поняття “буття” ввів у філософію давньогрецький філософ Парменід (V ст. до н.е.). Він вважав, що буття реально існує, воно є незмінним, однорідним та абсолютно непорушним. У світі немає нічого іншого, окрім буття. Парменід зазначав, що “буття є думка про буття, а думка про буття є саме буття”. Для нього буття – це те, що існує поза світом чуттєвих речей, що може бути предметом мислення, умоглядним. Надаючи буттю абсолютну значущість, Парменід думав, що воно має такі властивості: воно єдине і неподільне; воно ідеальне і має справжню досконалість; воно самодостатнє, тобто не вимагає ніяких зовнішніх причин і основ; воно вічне. Буття – це не тільки мислення, воно, як кажуть в філософії, лише умоглядне. Однак тут треба врахувати важливу особливість розуміння буття Парменідом: буття є думка, але не як людська суб’єктивність, а деяка знеособлена думка, яку можна співвіднести з таким важливим для духовної культури античності поняттям, як Логос, під яким спочатку мали на увазі загальний ідеальний закон, основу світу, його порядок і гармонію.

Платон відстоював протилежний погляд. Зокрема, він говорив, що справжнє буття – це світ ідей, які є істинними й незмінними. Геракліт вважав, що буття існує в єдності з небуттям, воно є плинним і змінним (наприклад, як вогонь, що є основою світу). Але незважаючи на розбіжності тлумачення, філософи античності під буттям мали на увазі все, що істинно існує, що є вічним і незмінним, і має причину в самому собі (само породжує себе). Середньовічні мислителі надавали онтології теологічного змісту, тобто ототожнювали поняття буття та Бога.

У матеріалізмі ХVІІ-ХVІІІ ст. буття ототожнювалося з природою, що водночас заперечувало саму онтологію. Згідно з позицією Е. Канта, не могло бути онтології як учення, незалежного від вчення про принципи пізнання, а це означало збіг онтології з пізнанням.

Наступні рішення філософських питань, пов’язаних з різними трактуваннями буття, призвели до формування онтології (філософського вчення про буття), де “буття” – базова філософська категорія.

Буття визначають зазвичай як філософську категорію для позначення всієї існуючої реальності. Буття – це все те, що якось існує, це об’єкти, речі, явища, процеси, а також способи і типи існування. Таких способів виділимо три:

1. Дійсне існування, тобто реальність, яка, у свою чергу, поділяється на об’єктивну (світ матеріальних об’єктів і процесів) і суб’єктивну (світ людських почуттів, емоцій, бажань та ін.).

2. Можливе існування, що його допускають, наприклад, закони природи, але поки ще не виявлене в досвіді, експерименті (наприклад, передбачення існування нових елементарних часток).

3. Віртуальне існування, що знаходиться мовби “між” першими двома. Такий спосіб існування можна знайти тепер не тільки у світі елементарних часток (де він і був уперше зафіксований і описаний), але і більш доступним чином – наприклад, в інформаційно-комунікаційній мережі Інтернет, різноманітних комп’ютерних тренажерах та ін.

Онтологія вивчає не тільки різні способи існування, але й розмаїтість типів, об’єктів і процесів, які ми можемо назвати видами буття:

1. Буття речей (світ матеріальних об’єктів і процесів як природних, так і штучних).

2. Буття ідеального, духовного (Бог, числа, ідеї Платона, гегелівська абсолютна ідея та ін.).

3. Буття людини з усім багатством її внутрішнього світу і зовнішньою поведінкою. Цьому виду буття буде присвячено ряд тем в наступному, IV розділі нашого курсу.

4. Буття суспільства (соціуму). З ним пов’язане існування і динаміка таких об’єктів, як, наприклад, нація, держава, культура тощо, чому буде присвячений останній розділ нашого курсу.

5. Буття інформації. Цей вид буття (як і особливий спосіб віртуального існування) ми виділяємо, щоб підкреслити те нове в сучасному світі, що пов’язано з комп’ютерною революцією і її впливом на рішення засобів комунікації. Тут мається на увазі, наприклад, буття файлів у комп’ютері, сайтів чи електронних книг і газет в Інтернеті, гіпертекстів в інтернетівському кібернетичному просторі та ін.

Таким чином, концептуально різні тлумачення буття постають основою для класифікацій та оцінок різних філософсько-світоглядних позицій.

Отже, буття можна визначити, як розгорнуте розуміння простору не лише як фізичного, а й психологічного та соціально-історичного феномену, інакше буття залишилося б принципово безструктурним, не вміщеним у простір. Всезагальні зв’язки буття проявляються через зв’язки між одиничними і загальними відношеннями предметів та явищ світу.

2. Буття як світ у цілому та його обумовленість (детермінація). З буттям як одним із ключових понять онтології асоціюється також і поняття “світ”, що позначає, як правило, деяку відносно замкнуту і самодостатню цілісність. З цим поняттям ми зустрічалися і раніше, починаючи буквально з першої лекції, під час обговорення теми світогляду. Тепер же настав час обговорити питання: чим же обумовлена ця цілісність? Яка природа різноманіття проявів світу (світ – один чи єдиний у своєму різноманітті)?

Перед філософами всіх часів і народів завжди поставало важливе онтологічне питання, без якого неможливо було побудувати цільного та раціонального світогляду: чи є буття деяким упорядкованим утворенням, або ж світ виступає не як цілісний Космос, а як бурхливий хаос? У міфології цей мотив боротьби хаосу та Космосу, божественного порядку та стихійного безпорядку світу звучить досить чітко.

Поняття дійсності як зв’язного цілого є основою концепції детермінізму. У рамках цієї концепції дійсність з’являється як закономірна і причинно обумовлена: будь-яка подія чи явище в принципі (нехай не зараз) можуть бути пояснені раціональним способом. Наприклад, підведенням під який-небудь закон природи. Протилежна ж концепція, прихильники якої віддають пріоритет чудесам, ірраціональному, надприродному, нез’ясовним (наприклад, на основі законів науки) явищам, називається, відповідно, індетермінізмом. Таким чином, детермінізм тісно зв’язаний з наукою, з ідеєю раціональності, у той час як індетермінізм – відповідно, з релігією. Тут мається на увазі її зв’язок з вірою в надприродне. Теологія ж, як раціоналізована частина релігії, цілком сумісна з детермінізмом.

Відзначимо, що концепція детермінізму застосовна не тільки до природи, але і до соціуму, тобто її прояв можна знайти й у соціальній філософії. Мається на увазі, наприклад, соціальний детермінізм у філософії історії Гегеля, що вплинув на таких видатних мислителів, як К. Маркс, А. Кожев, Ф. Фукуяма та ін.

Сучасний філософський і науковий детермінізм розглядає будь-яке явище як результат дії деяких причин, які призвели до його виникнення, оскільки і само це явище може досліджуватися як причина інших явищ. При цьому філософські позиції тут можуть значно відрізнятися одна від одної, особливо коли мова заходить про певні основи обумовленості світу. В одних філософів існування світу пов’язане з природними причинами, в інших творцями його є Бог або світовий розум.

До специфічних рис сучасної установки детермінізму можемо віднести:

1. Визнання об’єктивного характеру випадковості в природі й суспільстві. І воно не повинно протиставлятися необхідності, оскільки вони утворюють неподільну діалектичну єдність. Хаос і невизначеність є атрибутами самого буття і об’єктивною онтологічною основою людської індивідуалізації, свободи й творчості, хоча останні містять у собі можливості безмірності та свавілля.

2. Поняття “детермінізм” ширше за поняття “причинність”, оскільки сюди включаються непричинні типи обумовлення.

3. Різні форми детермінації мають різне значення на різних рівнях світового буття. Так, значення цільової детермінації зростає від рівня до рівня, набуваючи особливого значення в людському бутті і в суспільстві. Функціональні та системні зв’язки виконують важливу роль на рівні екологічних систем.

4. Один і той же тип зв’язків по-різному виявляється на різних ступенях буття. Чим вищий цей ступінь, тим складніші і більш опосередковані типи зв’язків. Так, на рівні суспільних процесів системна детермінація не може бути відірвана від численних функціональних залежностей, від взаємодії елементів у системі, а також від причинних і цільових детермінант.

5. Причинні зв’язки, як головні у світовому бутті, мають нелінійний характер і, розглянуті в єдності з іншими системами детермінації, вимагають нелінійної (сценарної) логіки наукового дослідження як сучасного варіанта прояву діалектичного мислення.

Розглянемо основні зв’язки детермінації.

Поняття “причинні зв’язки” – центральне в детермінізмі. Воно означає детерміністський зв’язок між явищами, при якому одне явище (причина) за певних умов необхідності породжує інше явище (слідство). Головною ознакою причинних взаємозв’язків є, по-перше, очікуючий характер причини стосовно наступаючого слідства і, по-друге, те, що причинно-наслідкові відносини реалізуються у Всесвіті просторової й тимчасової безперервності. Речовина, енергія або інформація переносяться, змінюються при взаємодії з іншим об’єктом, що є чинником виникнення нових явищ і предметів на різних рівнях буття. Істотне значення мають якісна і кількісна специфіка інформації, швидкість її передачі і характер сприймаючого об’єкта. Звідси випливає розуміння різноманіття об’єктів причинного зв’язку і, відповідно, форм детермінації.

Найважливішим типом зв’язків є також функціональний (або кореляційний) зв’язок явищ. Тут немає відносин субстанціального народження, а є взаємна кореляція і взаємовплив явищ або предметів. Це може бути тимчасова кореляція типу ритмічної зміни дня і ночі, річних, дванадцятирічних, шістдесятирічних, шестисотрічних та інших. Це може бути просторова кореляція типу відносин асиметрії. Вельми важливе значення мають кореляційні залежності, скажемо, спілкування студентів усередині студентської групи; корелятивна рухова активність рук людини та інше.



3. Структурна організація буття. Філософське поняття матерії. Буття, субстанція, матерія, природа. Ці поняття знаходяться в одному значеннєвому ряді мови онтології. Під субстанцією мають на увазі основу буття. У філософії розглядають як матеріальну (першоречовина Мілетської школи, атоми Демокрита, матерія французьких
матеріалістів XVIII ст. та ін.), так і ідеальну субстанцію (ідеї Платона, монади Лейбніца, абсолютна ідея Гегеля тощо). Отже, матерія – це одна із субстанцій. Природу також можна розглядати як одну із субстанцій (наприклад, як це спостерігається у Б. Спінози), припускаючи матеріальну основу, що забезпечує життя людини (гідро-, атмо- і біосфера). Хоча у філософії, як відзначалося раніше, використовують поняття “природа” і в іншому значенні – як синонім слів “походження” й “сутність”. У такому значенні це поняття вживається, наприклад, у назві знаменитого трактату давньогрецького філософа Лукреція Кара “Про природу речей”.

Взагалі, поняття матерії має конкретний зміст і охоплює більш вузький пласт об’єктів у порівнянні з категорією буття. Студенти повинні звернути увагу, що поняття “матерія” проходило складний шлях, постійно уточнювалось, поглиблювалось, відображало рівень розвитку пізнання людиною світу. Тут доречно згадати уявлення про матерію в Мілетській школі, матеріалістичну позицію Демокрита, відкриття у другій половині ХІХ ст. нового виду матерії (поля), яке, на відміну від речовини, не можна безпосередньо відчувати, зважити. На початку ХХ ст. було доведено, що атом має складну будову і що закономірності в мікросвіті істотно відрізняються від звичних нам законів макросвіту, світу земних масштабів і таке інше.

Різноманіття видів матерії можна розглядати в рамках різних підходів. Так, один з них базується на наявності двох фундаментальних видів матерії – речовини й поля. Відповідно до новітніх наукових уявлень, до цієї пари варто приписати вакуум – точніше, його збуджений стан, що відповідальний за виникнення нашого Всесвіту. Другий підхід виходить з масштабного розрізнення: матеріальний світ поділяється на мікросвіт (світ клітин, молекул, атомів, ядер “елементарних частинок”), макросвіт (світ земних масштабів) і мегасвіт (світ космічних масштабів – зірок, галактик, метагалактик та ін.). Третій, генетичний підхід, передбачає врахування фактора часу. Відповідно до цього підходу виділяють неживу матерію, живу і соціально організовану матерію.

Отже, матерія – це філософська категорія, яка відображає загальні універсальні властивості навколишнього світу. Вона існує лише в різноманітті конкретних об’єктів, через них, а не поряд з ними. У цьому визначенні підкреслюється, що об’єктивна реальність існує незалежно від свідомості (первинна щодо неї) і є джерелом наших знань (відображається нашою свідомістю). Матерія має атрибутивні властивості:



  • абсолютність (вона єдина об’єктивна реальність, яка є причиною для самої себе, вона вічна, незнищенна);

  • невичерпність різноманітності матеріального світу;

  • системно-структурна упорядженість матерії.

4. Атрибути матерії та спосіб її існування. У попередньому питанні ми з’ясували філософське розуміння матерії та підійшли до думки, що світ не є однозначним та незмінним. Він постійно розвивається, тому потрібно з’ясувати, що таке розвиток.

Розвиток – це зміна матеріального й духовного світу, його перехід від старого до нового. Розвиток має такі властивості: незворотність, спрямованість, закономірність. Розвиток – універсальна властивість Всесвіту. Це саморух світу. А саме відтворення можливе тільки тоді, коли йому передує рух, зміна, бо без цього взагалі не може бути самовідтворення, розвитку.

Рух, зміна – це внутрішньо пов’язана єдність буття й небуття, тотожності й відмінності, стабільності і плинності того, що зникає, з тим, що з’являється.

Водночас зміна і є не що інше, як рух матерії. Такий підхід дозволяє подолати метафізичне зведення руху до механічного переміщення і одночасно розкрити його всезагальність. Також принциповим є твердження про нерозривний зв’язок руху і матерії: матерія немислима без руху, як і рух поза матерією. Звідси випливає, що рух є чимось важливішим, ніж властивість матерії, він розкриває сам спосіб її існування, який полягає в безперервній зміні.

Отже, світ, який відображає людина, знаходиться в постійному русі та розвитку. Немає жодної матеріальної системи, яка могла б знаходитись у стані абсолютного спокою (на відміну від відносного спокою). Тобто, рух є засобом існування матерії. Форми та види руху різноманітні. Вони пов’язані з рівнями структурної організації сущого. Кожній з форм руху притаманний певний носій – субстанція.

За характером субстрату (того, що рухається) розрізняють такі форми руху матерії:

а) механічну форму (наприклад, переміщення тіла під дією сил) вивчає така наукова дисципліна, як механіка;

б) фізичну (взаємодія та рух полів і частинок, є взаємоперетворення тощо) вивчають у циклі фізичних наук;

в) хімічну (взаємоперетворення речовин у процесі хімічних реакцій), що вивчається хімічними науками;

г) біологічну (комплекс рухів, що забезпечують можливість життя як особливого способу існування високоорганізованих природних об’єктів), що вивчається в системі біологічних наукових дисциплін;

ґ) соціальну (зміни стану суспільства, культури, світова історія та ін.), що, відповідно, вивчається соціально-гуманітарними науками.

Обговорюючи філософські проблеми руху як атрибута буття, не можна обійти питання про природу того, що рухається.

Отже, ми знаємо, що всі тіла мають певну довжину, ширину, висоту. Вони так чи інакше розміщені один відносно одного, складають частину тієї чи іншої системи. Простір є формою координації співіснуючих об’єктів, стану матерії. Сутність його полягає в тому, що об’єкти розміщені один за одним і знаходяться в певних кількісних відношеннях. Порядок співіснування цих об’єктів та їх станів утворює структуру простору.

Явища характеризуються тривалістю існування, послідовністю етапів розвитку. Процеси відбуваються або одночасно, або один раніше чи пізніше іншого. Це означає, що тіла існують і рухаються в часі. Час – це форма координації об’єктів, що змінюються. Порядок зміни об’єктів та їх станів утворюють структуру часу.

Просторово-часові характеристики має будь-яке явище буття світу. Якщо простір є найзагальнішою формою сталості, збереження змісту об’єктивної реальності, то час – це форма його розвитку, внутрішній ступінь його існування та самознищення.

Категорії “простір” і “час”, як і категорії “матерія” та “рух”, дуже важливі і значущі для розвитку науки і матеріалістичного світогляду.



Підсумовуючи дане питання, студенти повинні відмітити, що простір та час обумовлені матерією як форма своїм змістом, а кожен рівень руху матерії характеризується своєю просторово-часовою структурою. Загальні властивості простору й часу набувають специфічного вигляду залежно від природи систем: чим складнішим є той чи інший об’єкт, тим складніші його властивості і форма його існування. Особливо принципових відмінностей набувають соціальні види простору і часу.

Термінологічний словник

Буття – філософська категорія для позначення реально існуючої, стабільної, об’єктивної, вічної, безмежної субстанції, що містить у собі все суще.

Детермінізм – філософське вчення про об’єктивний закономірний взаємозв’язок і взаємозумовленість явищ природи, суспільства та людської психіки й волі. Протилежною філософською концепцією є індетермінізм – заперечення причинної зумовленості явищ у світі.

Закон – це об’єктивний, суттєвий, необхідний, стійкий загальний зв’язок матеріальних і духовних явищ, що визначає характер і спрямованість руху та розвитку. Поняття “закономірність” ширше, ніж закон. Якщо закон чітко виявляється в конкретних умовах, то закономірність – це взаємозв’язок низки законів.

Матерія – філософська категорія для позначення об’єктивної реальності (чуттєво-предметного світу), що так чи інакше впливає на людину й викликає відчуття.

Небуття – стан абсолютного ніщо, межа, за якою певний предмет ще не існує або вже не існує.

Простір – одна з основних об’єктивних форм існування матерії. Поняття простору характеризує розташування матеріальних об’єктів відносно один одного, визначає протяжність тіл та їх співіснування.

Розвиток – найвищий тип руху, завдяки якому проходить незворотна спрямована зміна матеріальних та ідеальних об’єктів від одного якісного стану до іншого, від старого до нового.

Рух – спосіб існування матерії, її узагальнений атрибут. Рух – це будь-яка зміна у природі та суспільстві. Матерії без руху не існує, оскільки не існує й руху без матерії.

Синергетика – одна з альтернативних діалектиці теорій розвитку, науковий напрям, який вивчає зв’язки між елементами структури, підсистеми, що створюються у відкритих системах завдяки інтенсивному обміну речовини та енергії з довколишнім середовищем у нерівномірних умовах.

Субстанція – філософська категорія для позначення кінцевої мети всіх багатогранних виявів явищ природи та історії; дещо відносно стійке, що існує саме по собі й не залежить ні від чого іншого.

Час – одна з основних об’єктивних форм існування матерії. Час характеризує тривалість існування процесів та явищ, послідовність зміни стану в розвитку матеріальних систем. Характеристикою часу є його незворотність, він спливає від минулого через сучасне до майбутнього.

Питання для самостійного вивчення

  1. Проблема буття в західноєвропейській філософії Нового часу.

  2. Моделі та типи реальності.

Теми рефератів

  1. Світ та форми його освоєння.

  2. Проблематичність людського буття.

  3. Людина у Всесвіті.

  4. Еволюція уявлень про матерію.

  5. Концепція енергетизму та її філософський зміст.

  6. Сутність редукціонізму та його прояви.

  7. Основні філософські концепції простору і часу.

  8. Культурний простір і час як форми буття людини.

Питання для контролю та самоперевірки знань

  1. Як формуються уявлення про світ?

  2. Що таке онтологія?

  3. Який основний зміст буття як філософської категорії?

  4. Як розуміли буття в античній (Пармені) і середньовічній філософії?

  5. Які характеристики буття пропонує сучасна філософська думка?

  6. Які основні форми буття?

  7. Що таке буття людини? Які основні прояви буття духовного?

  8. Що таке субстанція?

  9. Опишіть уявлення про світ як про єдине ціле.

  10. Опишіть різноманіття зв’язків у світі.

  11. У чому полягає внесок науки і філософії в розвиток наших уявлень про детермінізм?

  12. Яке співвідношення між поняттями “матерія”, “природа”, “субстанція”?

  13. Чим категорія “матерія” відрізняється від категорії “буття”?

  14. Які форми руху матерії ви знаєте? Опишіть їхній взаємозв’язок і дайте оцінку редукціонізму (механіцизму).

  15. Які властивості простору і часу ви знаєте?

  16. Обґрунтуйте нерозривний зв’язок матерії і руху.

Проблемні питання та питання для дискусій

  1. Що таке буття як об’єктивна і суб’єктивна реальність? Чи є реальність, крім об’єктивної і суб’єктивної реальності?

  2. Як і чому у філософії виникла проблема буття?

  3. Як, на вашу думку, більш правдоподібно уявляти світ: як Космос чи як Хаос? Чому саме так? Аргументуйте свою відповідь.

  4. Дайте характеристику моделям буття.

  5. Що означає “життя як особливий тип реальності”?

  6. Які існують проблеми створення цілісної картини світу?

  7. Світ як єдине ціле: у чому сутність позиції релігії з цього питання і сутність позиції філософії?

  8. Чи розрізняєте ви причинні та функціональні зв’язки? Аргументуйте свою відповідь, наведіть конкретні приклади.

  9. Як витлумачувався причинно-наслідковий зв’язок лапласівським детермінізмом? У чому обмеженість такого тлумачення?

  10. У філософському тексті зустрілася така фраза: “Поза випадковістю неможливо зрозуміти життя людини в часі”. Як ви розумієте це висловлення?

  11. Як ви розумієте співвідношення необхідності й випадковості в концепції детермінізму?

  12. Чи сумісна концепція буття Парменіда з детермінізмом?

  13. Наведіть приклад прояву індетермінізму.

  14. Які поняття з концепції детермінізму ви використовували б при описі:

а) руху планет;

б) метеорологічних прогнозів;

в) розпаду радіоактивної речовини?


  1. Наведіть аргументи на користь єдності світу з боку:

а) матеріалізму; б) ідеалізму; в) релігії; г) науки.

  1. Чи сумісні, на вашу думку, детермінізм і свобода волі? Аргументуйте свою відповідь.

  2. Спростуйте чи доведіть наявність причинного зв’язку між такими явищами: а) день і ніч; б) падіння економіки і зростання злочинності; в) матеріальний достаток людини і рівень його духовної культури.

  3. Чи може одне і те ж явище за різних умов і відносин бути як необхідним, так і випадковим? а) так; б) ні. Обґрунтуйте свою думку.

  4. Чи існує єдність у нашому винятково різноманітному світі? Якщо так, то в чому сутність цієї єдності? На чому вона заснована?

  5. Чи можлива різна філософська інтерпретація сутності буття?

  6. Чи згодні ви з тим, що “випадкове – значить безпричинне”?

  7. Яке співвідношення між поняттями “причинність” і “детермінізм”?

а) збігаються;

б) не мають нічого спільного;

в) збігаються частково;

г) одне з них є окремим випадком іншого.



Тестові завдання

  1. Що означає поняття “матерія”?

а) матерія є постійна можливість відчуття;

б) матерія – фундаментальна похідна категорія філософії для визначення об’єктивної реальності, яка дана нам у відчуттях;

в) матерія є лише символ, що відображає відчуття різних почуттів;

г) матерія є абсолютно незмінна субстанція.



  1. Які основні властивості руху матерії?

а) матерія рухається (змінюється) за божою волею;

б) рух є зміна взагалі, спосіб існування матерії;

в) всі речі знаходяться в русі, але існує першопричина (Бог), який не потребує того, щоб його приводили в рух.


  1. Вкажіть, які з нижченаведених тверджень є істинними, а які – хибними:

а) рух, простір, час, закони природи є матерією;

б) рух, простір, час, закони природи матеріальні;

в) рух, простір, час, закони природи ідеальні, оскільки ці поняття створені нашим розумом.


  1. Що означає час як філософська категорія?

а) час існує не в самих речах, а тільки в мисленні;

б) час є спосіб руху, тому що ми зображуємо в русі те, що відбувається раніше чи пізніше, чи послідовність?

в) час відображає координацію об’єктів, які змінюють один одного в одному й тому ж місці просторів.


  1. Що характеризує простір як філософську категорію?

а) для простору як форми буття матерії притаманні такі властивості, як протяжність, структурність, що існують у взаємодії;

б) простір – не реальність світу речей, а спосіб, за допомогою якого ми сприймаємо речі;

в) простір не належить до фундаментальних категорій, оскільки не володіє їх основними властивостями, а проходить через всі шари реального світу. Він обривається біля духовного буття.


  1. До яких видів буття належить існування (буття) таких об’єктів:

а) біль; б) держава; в) число; г) мета; ґ) атом; д) комп’ютер; е) стіл; є) файл; ж) сон?

  1. До якої (об’єктивної чи суб’єктивної) реальності належать такі явища? Відповідь обґрунтуйте:

а) відчуття важкості;

б) судження “Місяць – це природний супутник земної кулі;

в) архітектурний простір;

г) вакуум;

ґ) простір-час;

д) аморальний вчинок;

є) категорія “матерія”;

ж) кризи – економічна, політична, духовна;

з) первинність матерії.


  1. До яких світоглядних позицій належать дані висловлення:

а) все – творіння боже;

б) все є атоми і порожнеча;

в) об’єктивна реальність;

г) речі – це комплекс відчуттів;

ґ) світ єдиний, тому що я його таким відчуваю, таким мислю.


  1. Вияснити світоглядну позицію кожного з авторів визначення матерії:

а) матерія – це все те, що нас оточує і не залежить від нас;

б) все побудовано з матерії;

в) матерія – це атоми та порожнеча;

г) матерія – це постійна можливість відчуттів;

ґ) матерія – це вигадка атеїстів;

д) матерія – це реальність.



  1. До якої (об’єктивної чи суб’єктивної) реальності належать дані явища (відповідь обґрунтуйте):

а) відчуття важкості;

б) судження “Місяць – це природний супутник земної кулі”;

в) архітектурний простір,

г) вакуум;

ґ) простір-час;

д) аморальний вчинок;

е) категорія “матерія”;

є) кризи – економічна, політична, духовна;

ж) первинність матерії.


  1. М. Бердяєв писав, що “проблема часу – основна тема людської долі”. Як ви думаєте, чи є актуальною ця ідея на сьогодні?

  2. На семінарі було висловлено судження про те, що фізика відкрила не тільки “частинки”, а й “античастинки”. Мабуть, правомірно
    говорити про існування “атомів” та “антиатомів”, “речовини” та “антиречовини”, “матерії” та “антиматерії”. В якому пункті це судження з правильного перетворилось на хибне і чому?

  3. Проаналізуйте дані висловлювання:

а) спокій та рух – це два незалежні стани речей;

б) спокій є внутрішнім моментом руху, однією з його характеристик;

в) рух – абсолютний, спокій – відносний;

г) спокій – абсолютний, рух – відносний;

ґ) рух абсолютний і в той же час відносний.

Які з цих висловлювань слід визнати правильними?



Література: основна [1; 4; 5; 11; 18; 22; 25; 28-30; 34];
додаткова [1; 8; 20; 56; 61].

  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка