Навчальний посібник за змістом навчального матеріалу відповідає базовому курсу кафедри суспільних наук



Сторінка8/13
Дата конвертації06.11.2016
Розмір2.01 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Епоха античної культури розпочинається з утворення грецьких полісів –“міст держав” на при середземноморських землях Еллади і Малої Азії на поч.. І тис. до н. е. і завершується з руйнуванням Римської імперії у V ст. н.е.


Поняття “античний світ” (від лат.antiques- стародавній)ввели італійські гуманісти епохи Відродження. Історія античної епохи поділяється на дві фази, які частково нашаровуються одна на одну – грецьку й римську античність. Державна система, яка була створена у Греції була особливою – за масштабами країни і у відповідності з навичками її жителів. Обслуговуючі рабами, вільні громадяни насолоджувались благами життя в упорядкованих, на їх погляд невеликих державах.

Антична культура на протязі всього часу має міфологічний характер. Більш того ,вона поглинає й опрацьовує на свій лад розрізненні міфи, поєднуючи їх у єдину, релігійно-міфологічну систему. Вже в VIII-VIIст. До н. е. в поемах Гомера “Іліада” та “Одіссея”, і Гесіода “Теогонія” і “Труди й дні” ця система набуває того вигляду, у якому вона стає основою усього античного світогляду. На основі міфології виникло і грецьке класичне мистецтво.

Головними галузями грецької культури стають філософія і мистецтво Вони виростають із міфології та користуються її образами. Але згодом вони набувають іншого змістовного значення, яке виходило за межі міфології. Філософське мислення на відміну від міфологічного, намагається пояснити дійсність шляхом раціонального, логічного судження, а не шляхом розповідного характеру художнього образу ,достовірність якого з самого початку знаходиться поза будь яких сумнівів. Засобами філософського судження стають не наочні образи і емоції, а абстрактні поняття. На противагу міфології, філософія чітко розрізняє факти і логічні умовиводи від бездоказових вимислів й передбачень.

Мистецтво Стародавньої Греції, як і філософія спиралось на міфологію й черпало із неї теми й сюжети. Проте воно починає служити не тільки ритуально-міфологічним, культовим завданням. Твори мистецтва набувають свою власну, естетичну цінність, яка визначається не їх культовим призначенням, а художніми цінностями. Мистецтво стає самостійною галуззю культури, сферою діяльності, спрямованої на задоволення естетичних потреб. У ньому виникають й диференціюються один від одного як особливі його види архітектура, скульптура, живопис, декоративно-прикладне мистецтво .лірична поема, драма, театр.



ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ МИСТЕЦТВА:

  1. Творцями античної культури були древні греки .які називали себе еллінами ,а свою країну ЕЛЛАДОЮ. Грецьке мистецтво розвивалось під впливом трьох дуже різних культурних напрямків:

Егейського, яке ще зберігало життєву силу у Малій Азії, і його вплив відповідав душевним потребам древнього елліна у всі періоди його розвитку ;

Дорійського, завойовницького(породженого хвилею північно-дорійської навали), спроможного вносити чіткі корективи у традиції стилю, який виник на Криті; Східного, яке принесло в молоду Елладу зразки художньої творчості Єгипту і Месопотамії .

Але це був лише підготовчий етап грецького мистецтва, який демонстрував якусь норму ,якусь основу. Повністю ідеал цього мистецтва розпочав виявлятися пізніше, на новому етапі розвитку давньогрецького суспільства.



  1. Основою грецького мистецтва була міфологія. Міфологічні легенди Еллади, на основі яких розвивалось грецьке мистецтво, зовсім по-іншому, аніж міфи, які виникли в інших краях, представляли людину у боротьбі за торжество над природою. Грецька міфологія знаменує кінець сил, стихій природи, які мають владу над людиною. Вона, людина, приймає природу, такою, якою вона є, - з її таємницями і небезпечностями, які уже не принижують її. Вона уже бореться з ними як вміє, але не намагається перемогти ці сили чаклунством, магією, рабським обожненням ідолів.

Життя для елліна –боротьба, а за життям наступає смерть. Але життя не тільки боротьба, головне в житті - радість. А радість породжує усмішку. І в цілому грецьке мистецтво осяяне усмішкою, велично спокійною усмішкою радості. Отже, грецька міфологія створила богів, що втілювали в прекрасних людських образах пристрасті і мрії, яким живе світ.

3. Якщо стародавній грек сприймав природу не в її нерозгаданих таємницях, а в її видимій об’єктивній реальності, його мистецтво мало стати реалістичним.



Реалізм - основа грецького мистецтва, але мета цього мистецтва не просто копіювання природи. В творі мистецтва подібність зображення повинна бути осяяна натхненням, яке перетворювало художника в суперника природи. Грецькі художники намагались до максимальної правдоподібності, щоб розкрити в ній усю красу реального світу, з вірою в те, що у ній можлива вища гармонія.

Поэт не подражает природе, но соперничает с нею, -и его создания исходят из того же источника, и тем же процессам, как и все явления природы с тою только разницею, что на стороне процесса его творчества есть еще и сознание, которого лишены природа и ее деятельность. В. Белинский

4. Головна тема грецького мистецтва – ЛЮДИНА. Людина –найвище творіння природи, і тому вслід за міфотворчістю мистецтво повинно зображувати людину, наділену тією гідністю і тією красою, яку належить їй самій собі виявити.

5. Грецьке мистецтво твердо стає на шлях ГУМАНІЗМУ. Мета грецького мистецтва – створення краси, яка рівнозначна добру, рівнозначна фізичній і духовній досконалості людини. Створювана мистецтвом ідеальна краса породжує в людині благородне устремління до самовдосконалення.

Там, де завдяки красивим людям появились красиві статуї, ці останні, у свою чергу, спричиняли враження на перших і держава була зобовязана гарним статуям і гарним людям.

Лессінг


Архітектура. Архітектура Греції була насамперед храмовою. Але грецькі храми мали з самого початку винятково особливе призначення. У них не збиралися для моління, бо культові церемонії проводились винятково перед жертовником під відкритим небом. Грецький храм призначений винятково як приміщення для статуї божества у вигляді ідеального образу людини (чоловіка чи жінки).Тобто, храм був ніби вмістилищем, архітектурним обрамленням рукотворної краси, тієї, що не змогла створити сама природа, надавши такої можливості людині.

КРЕДО античної архітектури – міра. В основі її художнього впливу лежить пропорційна узгодженість, що виникла в результаті вивчення тектонічних законів оточуючого світу, у тому числі дивовижної будови людського тіла, тому ця архітектура була в якомусь плані антропоморфна, подібна людині, співвіднесена з її пропорціями .

Уже в архаїчну добу у грецькій архітектурі чітко вирізнились два стилі, або ордера: дорійський і іонійський. Ордер(що означає устрій .порядок ) визначає структуру колон і розміщеної на ній верхньої частини будівлі і даху.

Роль колони у грецькій архітектурі була великою і багатообразною

Колони оточували целлу (приміщення для статуї божества ), визначали всю зовнішність храму. Грецька колона - це зупинена симфонія чітких і повноголосих звуків дивовижної чистоти і виразності, це абсолютна завершеність окремих частин і цілого, це ствердження якогось ідеального порядку, якого споконвічно добивається людський геній.

Найвищого розквіту культура Античної Греції досягає у сорокові і тридцяті роки V ст. до н.е. Цей період був кульмінацією вищого розквіту Афін.Вища слава Афін ,його величність і краса в історії світової культури нерозривно пов’язані з іменем вождя афінської демократії – Периклом .Насамперед Перикл вирішив відбудувати Афінський Акрополь (верхнє місто) так називали укріплену частину давньогрецьких міст ,які будувалися на самому високому місці

В ансамбль архітектурних споруд Афінського Акрополя класичної доби входили наступні архітектурні пам’ятки:


  • Парфенон ,присвячений покровительці міста Афін –Афіні Парфенос (Афіні Діві ) .Арх. Іктін і Каллікрат 447-438 рр.н.е.

  • Храм Ніки Аптерос (безкрилої).Арх. Каллікрат 449-420 рр. до н.е .

  • Храм Ерехтейон.421-406 рр. до н.е.

Храм Парфенон будувався під загальним керівництвом Фідія. В узгодженні з Периклом він побажав втілити у цьому найбільшому пам’ятнику Акрополя ідею торжества демократії. Парфенон був також сховищем, державною скарбницею, державним банком. В казну богині Афіни надходили різні пожертвування. Значну цінність в грошовому еквіваленті представляла дорогоцінний металевий посуд і інші дорогоцінності, багато з яких були подаровані союзними містами, інші складалися із доходів земель, які належали богині. Частина із доходів срібних копалень тощо. В Парфеноні зберігалась також головна статуя храму, виконана в хризоелефантинній техніці (гр. хрисос - золото, елефас –слонова кістка). Існує думка, що в дні крайніх злиднів дозволялось переплавляти золоту “одежу” статуї в монету з тією умовою, що згодом потрібно було повернути її богині.

Друге призначення Парфенону полягало в тому, що це була культова будівля, тісно пов’язана зі святом Панафіней і з Панафінейською процесією. В бажанні якомога простіше співставити храм з пейзажем грецькі архітектори добивались виключних успіхів. Під час архітектурних обмірів Парфенона виявили, що у будівлі, як і в людському тілі, немає ні прямих, ні рівних площин: усі лінії дещо вигнуті, площини ледве вигнуті або прогнуті, вісі колон, при уявному їх продовженні вгору, перетинаються в одній точці на висоті двох кілометрів. Парфенон здається природно і органічно вписаним у високій скелі Акрополя.



Скульптура. Скульптурні твори не тільки визначали знаково - смислову форму самого храму, який був “обрамленням” статуї божества, а й заповнювали тектонічні і несучасні форми перекриття та конструктивних частин будівлі.

Перші із грецьких скульптур ще відверто відображають вплив Єгипту. Ці кам’яні скульптури частіше всього із мармуру, яким так багата Еллада, відображають невимовну чарівність. Це оголені юнаки(куроси), атлети, переможці в змаганнях. Можна сказати, без перебільшення, що скульптура Еллади народилась на стадіоні. Художника надихала краса добре тренованого, стрункого тіла, а прекрасні статуї надихали юнаків на тренування, даючи їм зразок фізичної досконалості.

Ще одним образом скульптур – були юні жінки (кори) в хітонах або плащах. Як правило, грецькі жінки не приймали участі в спортивних змаганнях, тому краса жіночого тіла не зразу в мистецтві.

У класичній формі мистецтва людське тіло в його формах уже більше не визнається тільки чуттєвим існуванням, а визнається лише існуванням і природною зовнішністю духу.

Гегель


Проте рухи і пози могли бути самі прості, майже буденні, зовсім не обов’язково вони могли втілювати щось високе. Ніка, яка розв’язує сандалії, хлопчик, що виймає занозу із п’ятки. Дискобол прославленого скульптора Мірона, майстра миттєвих станів і рухів. Обличчя грецьких статуй в класичний період імперсональні, тобто мало індивідуалізовані, відображені у небагатьох варіаціях загального типу, але у цей загальний тип втілено високий духовний смисл.

Вазопис. Самим яскравим віддзеркаленням грецького живопису була грецька кераміка. Чорнофігурний вазопис винятково декоративний. Малюнок наводиться на глиняний жовтий, оранжевий чи рожевий фон посудини. У кінці VІ ст. у вазописі настає докорінний перелом: чорно фігурний розпис замінює більш досконалий – червонофігурний. У ході розпису людські постаті залишають в теплому кольорі глини, а фон покривається блискучим чорним лаком. Деталі уже не гравірюються, а позначаються тонкими чорними лініями, більш тонкі, ледь помітні, блідо жовтими штрихами. Це дає можливість “відривати” постаті від площини, промальовувати їх мускулатуру, зображувати тонкі складки одежі тощо.

Римська античність запозичує більшість ідей і традицій грецької культури. Рим сприйняв і асимілював весь пантеон грецьких божеств, давши їм тільки інші назви. Зевс став Юпітером, Афродіта – Венерою, Арес –Марсом тощо. Опанувавши грецьку культуру, римляни збагатили її чудовими відкриттями в галузі будівельної техніки. Римляни першими стали використовувати у будівництві міцний і водонепроникний матеріал – римський бетон, створили і вдосконалили особливу систему великих суспільних будівель із цегли і бетону, широко використовували поряд з грецькими ордерами такі архітектурні форми, як арка, склепіння, купол .

Характерні особливості мистецтва. З проголошенням Римської імперії (І-V ст. н.е.) перед мистецтвом було поставлено завдання возвеличення особистості правителя і прославлення його влади. Дев’ять грандіозних акведуків постачали водою імператорський Рим. Найважливіший стимул римського мистецтва: культ корисності: ”В ім’я держави ! ”. Потрібним, корисним було лише те, що задовольняло таким прагненням, як акведук, що подавав воду із околишніх гір, чи тріумфальна арка, що надихала на нові ратні подвиги.

В
ладу імператорів підкреслюють грандіозні пам’ятники архітектури(прекрасно сплановані ансамблі міст, знамениті імператорські бані –терми, амфітеатри ).



КОЛІЗЕЙ
В І і ІІ ст. були побудовані знаменитий КОЛІЗЕЙ - амфітеатр, що вміщав одночасно п’ятдесят тисяч глядачів, які через вісімдесят входів могли одночасно швидко заповнити і звільнити амфітеатр. Тут відбувалися і гладіаторські бої і травля звірів. Арена амфітеатру мала дерев’яну рухому підлогу, яка могла підніматися і опускатися. Вона могла заповнюватися водою із підведеного до будівлі рукава акведуку, і тоді в Колізеї влаштовувалися морські битви.

ПАНТЕОН - “храм усіх богів “. Побудований біля 118-125 рр. Відноситься до епохи імператора Адріана (117-138). Пантеон – це велична купольна ротонда, у якій образний акцент був перенесений з зовнішнього виду на внутрішній простір храму. Будівля висотою 42,7 м була перекрита куполом 43,2 м в діаметрі без єдиної опори. Щоб підтримати таку громаду знадобились масивні стіни, товщина яких досягає шести метрів. І це надає зовнішньому виду храму деяку незграбність, яка виправдовується небувалим простором, що відкривається перед враженим відвідувачем всередині храму. Це справжнє царство світла. Світло ллється зверху із дев’ятиметрового отвору в куполі – знаменитого “вікна Пантеону”. Під впливом світла, що ллється з неба, відвідувач сприймає весь цей величавий простір, обрамлений пишною архітектурою, ніби частинку всесвіту, зібрану під дахом храму.



Скульптура. В Римі отримав поширення скульптурний портрет і саме у ньому виявилась своєрідність римського мистецтва. Римський скульптурний портрет бере свій початок з традицій знімати з обличчя покійного воскову маску, з якої робилась відливка, точно відображаюча риси померлої людини, прийоми зняття маски римляни перейняли із Греції, де він був поширений в епоху еллінізму. Римські майстри, які працювали над створенням портрету у мармурі чи бронзі, точно наслідували відливці, нічого не змінюючи, зберігаючи усі подробиці обличчя. По суті їх завдання полягало в тому, щоб “відкрити очі” і додали до маски потилицю.

З розвитком суспільного життя та зростання значення полководця - завойовника, державного діяча, законодавця з’являється статуя римлянина закутаного в тогу (тогатус) представницького характеру. Великий широкий плащ-тога одягнений поверх туніки і драпірується завжди однаково. Перекинута через плече тога, утворює три групи округлих складок: на грудях біля пояса, біля колін і внизу. За цією схемою тога розташована на статуї римлянина з портретами пращурів в руках.

Римські портрети періоду занепаду Риму з безпристрасністю найтоншого дзеркала розказують про глибину кризи суспільної свідомості, а також і мистецтва. Кращі люди Риму, до яких належав і імператор-філософ Марк Аврелій, це виразно усвідомлювали. Марк Аврелій записав серед своїх афоризмів: ”Время человеческой жизни – миг, ее сущность – вечное течение, ощущение смутно, строение тела –бренно, душа –неустойчива, судьба –загадочна, слава - недостоверна». У цих сповнених смутку і іронії словах Марка Аврелія філософа –стоїка, фаталіста, який на протязі двадцяти років управляв імперією, що занепадала, вів війни, відбивав напади варварів на римські території, - одним словом, відігравав обов’язок, смисл якого йому здавався нестійким, сумнівним і недостовірним. У цих словах ніби відчувається настання нової історичної епохи –епохи Середньовіччя. В 395 році Римська імперія розпалась на Західну –латинську і східну –грецьку. В 476 р. Західна Римська імперія впала під навалою германців. Відкрилась нова сторінка і в історії культури – культура Середньовіччя.
3. Культура Середньовіччя та Відродження.

Середні віки – це велика епоха людської історії, яка охоплює приблизно V-VІ ст. Культура європейського середньовіччя виникла на звалищі Римської імперії. Послаблення і руйнація центральної імперської влади супроводжувалось заколотами, війнами, занепадом моралі і господарської розрухи. У цій грозовій атмосфері всезагального безпорядку вирішувалась доля європейської культури, три сили визначали її майбутнє.



Перша з них – це традиції греко-римської культури, що занепадали. Вони зберігались у небагатьох культурних центрах, де ще теплилось життя в античних храмах, бібліотеках і художніх майстернях. Серед прибічників цих традицій були високоосвічені люди, але нових ідей, які б змогли завоювати широке визнання, на основі еллінізму вони виробити вже не могли.

Другою силою був дух варварства. Носіями її були різні народи, які заселяли провінції римської імперії і ті, що нападали на неї зовні. Духовний світ варварських народів був досить примітивним і бідним і він не зміг протистояти більш розвинутим формам духовного життя, які привніс у свої провінції Рим. Франки, англи, готи, вандали, лангобарди, нормани хвилями насувалися на європейські землі, але, завойовуючи їх, змішувались з місцевим населенням і більше переймали від нього звичаї і віру, ніж поширювали свої.

Християнство було третьою і самою могутньою із сил, що визначала шлях культурного розвитку Європи. Від іудаїзму воно успадкувало не тільки ідею Єдиного Бога (монотеїзму) і Старий Заповіт, але і елементи стародавніх східних культів, які лягли в основу його догматів. Разом з цим вивчення Ісуса Христа формувало у свідомості людей принципово нові гуманістичні установки. Проте ця перемога була нелегкою. У самому християнстві було багато напрямків, у яких так чи інакше відбивався вплив переможених сил. Олександрійський філософ Філон висунув ідею про природжену гріховність людини, про необхідність урятування душі за допомогою аскези та страждання. Філон учив, що месія має ім’я Логос(у перекл. з грецької –слово), що месія сам є Богом.

Починаючи з отців церкви, богослови постійно підкреслювали недовіру до людського розуму, пріорітет віри над розумом. Античне возвеличення розуму було замінено його приниженням. Наслідком цього був розквіт ірраціоналізму і містики. Уся природа здавалась людині символом вищого невидимого світу. Символом всесвіту вважався церковний храм - “Дім Божий”, купол якого сприймався як небесна сфера, портал - як “небесні ворота” тощо. Вважалось, що зображені речі чи виголошені слова мають особливу чудодійну силу. Так, уже у ранніх християн особливою увагою користувалось зображення риби - з тієї причини, що на грецькій мові слово риба складається із букв, з яких починається п’ять слів: Ісус Христос, син божий, спаситель. Люди жили у атмосфері чуда, що сприймалось ними як реальність. Самостійно мисляча особистість була розвинена відносно слабо, колективна свідомість домінувала над індивідуальною.

Церква категорично осуджувала античний культ тіла, як гріховний, вимагаючи піклуватися про душу, а не про тіло. Замість нього вона проголошувала силу культу аскетизму, який став характерною рисою середньовічної культури. Прославлялися пустельники, які відмовлялись від будь-яких чуттєвих задоволень. Особливо гріховними вважались сексуальні насолоди. Середньовічна церква допускала їх лише заради народження дітей. Уже сам вигляд оголеного тіла викликав у віруючих обурення. Середньовічний ідеал краси протилежно відрізняється від того, який постає перед нами у грецьких статуях: худа, площинна постать з тонкими руками і ногами, вузькими опущеними плечима і виснаженим обличчям, на якому виділялись очі, спрямовані у невідомий духовний світ.

Характерні особливості середньовічного мистецтва:

Середньовічне мистецтво майже повністю було підпорядковано релігії, звідси його спіритуалізм(від лат. spiritualis - духовний) - об’єктивно - ідеалістичне вчення у відповідності з яким дух(душа) є першоосновою світу.

Церква була замовником творів мистецтва. Розвивалось мистецтво іконопису. В живописі і скульптурі домінували біблейські сюжети. Високої досконалості досягла духовна музика.(хорал, меса, реквієм).

Мистецтво уже не намагається зображувати природу, її реальні форми, воно перетворюється у символ потойбічного. Мрію про розумний устрій світу середньовічне мистецтво відобразило завуальовано, своєю більш умовною мовою(хоч все мистецтво має умовний характер) .

Церква завжди розуміла силу мистецтва, його великий вплив на маси і відносилась до нього як до священного писання для неграмотних, головне завдання якого було залучати до віри. Близькість до народної творчості (поезія, гумор, народні звичаї) відобразились на характері середньовічного мистецтва, створюється воно руками ремісників–представників народу. Середньовічне мистецтво багато у чому втратило те цінне, що було досягнуто художниками античності. Воно відкинуло ідеал гармонійно розвинутої людини, прекрасна зовнішність якої вміщувала у собі мужність і силу духу, ясний і світлий внутрішній світ.

Але у той же час середньовічні майстри відобразили у людині велике багатство внутрішнього світу, пристрасні душевні поривання. Воно збагатило уявлення людей, звернувши їх увагу на велике різноманіття почуттів і переживань, відображених інколи у зворушливій драматичні й формі.

Час розквіту середньовічного мистецтва ділиться на два періоди :романський і готичний. Романський стиль західноєвропейського середньовічного мистецтва охоплює період з Х до ХІІ ст., коли панування релігійної ідеології було найбільш повним. Головна роль у романському стилі відводилась суворій, оборонного типу архітектурі – церквам, монастирям, замкам. Зовнішній вид романських будівель відрізнявся монолітною цільністю і урочистою силою.

Готика пов’язана з життям середньовічного міста. Це новий і головний етап в історії середніх віків. У цей час міське життя породжує нові типи будівель, насамперед світського призначення: біржа, таможня, лікарні, склади, ринки тощо. Визначається зовнішність міського муніципалітету-ратуші. Це двох чи трьохповерхова будівля з галереєю у нижньому поверсі, з парадними залами, де засідали міська рада і суд –на другому поверсі, з допоміжними приміщеннями –на третьому. Особливої уваги надавалось сторожовій вежі ратуші, яка була символом достатку громадян комуни. На площі перед храмом відбувалися диспути, лекції, розігрування містерії .

Батьківщиною класичної готики була Франція. Назва цього художнього стилю походить від італійських слів (“манієва готіка” - готська манера –від назви германського племені готів). Це художній стиль Західної і Центральної Європи часів пізнього середньовіччя між серединою ХІІ ст.і ХV- Х V ІІ ст.. Для будівництва готичних храмів була розроблена нова конструктивна система, в основі якої була покладена нова каркасна структура, стрільчаті арки і ребристі склепіння, що передавали своє навантаження на напіварочні форми стін і стовпів –форсів. В проміжках між стовпами були розташовані великі вікна, прикрашені вітражами. На фасадах будувались вежі, висотою до 150 метрів. І зовні і всередині храми оздоблювались багато чисельними скульптурами і кам’яним різьбленням. Будівлі стали легкими, а за композицією спрямованими вгору.


1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка